Слобідська Україна в другій половині XVII ст..: адміністративно-військовий устрій та соціально-економічні відносини

Адміністративно-територіальний та адміністративно-військовий устрій Слобідської України:

Сформувалося п’ять козацьких полків — Острогозький, Харківський, Сумський, Охтирський та Ізюмський. Ці полки, як і в Гетьманщині, були не тільки військовими, а й адміністративно-територіальними одиницями. Тобто, устрій був полково-сотенний. Полки поділялися на сотні. Полком керував полковник із полковою старшиною.

Посада полковника була виборною. Він очолював адміністрацію полку, стверджував судові постанови, роздавав поселенцям вільні землі, а також командував полком під час походів.

Полковників обирали довічно. Крім того, на Слобідській Україні нерідко траплялося успадкування посади полковника. Це зумовлювалося особливостями заселення нових земель: полковники звичайно були ватажками переселенських груп. Вони мали надзвичайний авторитет, бо фактично були засновниками полків, на відміну від Гетьманщини.

У Слобідській Україні посади гетьмана не існувало, не було й генеральної старшини. У цьому полягала ще одна особливість адміністративно-політичного устрою Слобожанщини, накинута царатом. Слобідські полковники підпорядковувалися безпосередньо бєлгородському воєводі. Полковий устрій і уряди (полкові й сотенні) були подібні до тих, що існували на Гетьманщині. У другій половині 17 ст. старшину обирали на козацьких радах, і затверджувала їх московська влада.

Кожний полк окремо і в різний час одержував царську жалувану грамоту, в якій визначалися його права на козацький устрій, вільну торгівлю, звільнення від податків на землю тощо. Вибраних у полках полковників погоджував бєлгородський воєвода, а потім пропонував цареві як кандидатів на цю посаду. Кількісний склад козацьких полків не був постійним. Загальний склад — реєстр усіх слобідських полків — містив перелік козаків, які мали відбувати військову службу. Слобідське військо формувалося з місцевих козацьких полків, а запорізьке — з добровольців.

Кількість міст на Слобожанщині протягом другої половини ХVІІ ст. зросла утроє. Найбільшим містом на Слобожанщині був Харків.

Соціальний устрій, народне господарство та соціально-економічні відносини Слобідської України:

Основна маса населення Слобідської України у другій половині 17 ст. складалася із селян та козаків. Відмінність селян від козаків полягала у тому, що вони мали платити податок до царської казни. Протягом другої половини XVII ст. населення Слобожанщини збільшилося від 50 до 250 тисяч чоловік, 80% яких складали українці. Щоб привабити українців, московський уряд надавав їм певні свободи: право займанщини, податкові та інші пільги.

Основним станом було козацтво. Воно поділялося на старшину, виборних козаків, які несли військову службу, і козаків-підпомічників, які допомагали виборним харчами або грішми.

Міщанство (купці, ремісники) було нечисленне. Шляхти на Слобідській Україні в 17 ст. не було.

Економічною основою розвитку України традиційно залишалося сільське господарство, а його провідною галуззю — зернове землеробство. Сільське господарство Слобожанщини розвивалося прискореними темпами. Господарство Слобідської України в основному суло натуральним. Однак уже в XVII ст., в економіку регіонів помітно проникає товарне виробництво. Цей процес був тісно пов’язаний з утворенням всеросійського ринку, зростанням зовнішньої торгівлі Росії. Розвивалися також ремесла і промисли: винокуріння, пивоваріння, млинарство, у місцевостях, багатих на ліс, — виробництво смоли й дьогтю. Видобували також сіль.

На території Слобідської України козацька старшина, монастирі, заможні козаки й міщани зосереджували у своїх руках дедалі більше земельних володінь і ставили у залежність від себе й експлуатували населення. Посилювався також і гніт царизму. Майже в усі значні міста призначалися царські воєводи, які утискували місцеве населення, установлювали повинності й обмежували права козаків.

Народні маси Слобожанщини протестували проти гніту феодалів-старшин і царських воєвод. Вони брали участь у повстанні 1668 р., що розгорнулося на Лівобережжі, а також підняли велике повстання в 1670 р. під впливом селянської війни на чолі зі Степаном Разіним.

Таким чином, у другій половині XVII ст. економічне становище Слобідської України характеризувалося, з одного боку, зміцненням феодально-кріпосницької системи із натуральним типом господарства і відсталою технікою, а з іншого — зростанням міст, ремесла і промислів, подальшим розвитком товарно-грошових відносин, а отже, і все більшим становленням капіталістичних відносин на українських землях.