Причини голоду 1933 року в Україні

Причиною Голодомору була диктатура сталінської політики та партійного керівництва країни. Влада намагалася остаточно зламати дух українських селян, які чинили опір диктатурі влади. Шляхом насильницького вилучення всіх продуктів, блокади сіл і цілих районів, заборони виїзду за межі України, репресій сталінський режим створив для українців умови, несумісні з життям. Головною метою організації штучного голоду був підрив соціальної бази опору українців комуністичній владі та забезпечення тотального контролю з боку держави за всіма верствами населення. Український Голодомор був складником багатоходової презентативної каральної операції, спрямованої проти української нації, адже її відродження становило загрозу єдності і самому існуванню радянського режиму. У ході цієї операції за допомогою штучно організованого голоду було завдано нищівного удару по українському населенню. Метою цієї ж операції було фізичним методом знищити питому частину нації, а отже підірвати її визвольний потенціал.

Голод проголошувався правлячим режимом як каральний захід проти українського народу. Це, перш за все, було пов’язано з тим, що більшість колгоспів не змогли виконати державний план заготівлі зерна. Доведені сталінські плани заготівлі виявилися просто непосильними для більшості господарств. Колгоспи мусили здавати державі від третини до чверті валового збору. Основна частина врожаю підлягала розподілу за трудоднями. Тим часом небачена за глибиною й інтенсивністю економічна криза призвела до небувалого падіння світових цін на промислове устаткування. Радянські зовнішньоторговельні організації радісно скуповували за валюту все, що можна, за низькими цінами і на пільгових умовах оплати. Але незабаром виявилося, що ціни на сільськогосподарську продукцію впали ще більше. Довгострокових позик Радянському Союзу ніхто не давав, поки він не визнає царських боргів. Щоб заробити валюту, доводилося продати більше хліба. Хлібозаготівельні плани стали безрозмірними. Держава вилучала у колгоспів весь урожай, щоб збільшити експортні ресурси. Голодомор 1932;33 років — цесвідомозаподіянаакція. Як свідчать документальні джерела, хліб в Українібув, але хліб з України забрали. Після приїзду Молотова до Українивосени 1932 року, коли, здавалося б, з нашої держави вивезли все, що тільки можливо, Сталін присилає Кагановича, за участіякого 29 грудня цього ж року відбувається засідання Політбюро ЦК КПБ (у), на якому ухвалюється рішення забрати з України все, в тому числі й посівний матеріал з колгоспів.

У документах Політбюро ЦК КПБУ збереглося свідчення про те, що восени 1932 року організовувалися з України так звані зелені ешелони для забезпечення промислових центрів Росії продуктами харчування до жовтневих свят. З України вивозили навіть квашені огірки, капусту та помідори. Таким чином, ті люди, котрі вирощували цю продукцію, залишалися приреченими на голодну смерть. За розпорядженнями уряду, заборонялась будь-яка торгівля в сільській місцевості, призупинялося продовольче постачання сіл, переслідувалося та каралося на 10 років ув’язнення і розстріл за будь-яке використання хліба на трудодні в колгоспах та районах, що не виконали хлібозаготівельних планів, запроваджувалася система массового вилучення насіннєвих фондів та «незаконно» розданного хліба колгоспникам, натуральних штрафів, товарних репресій.

Насильницьке створення колгоспів. Шляхом насильства, погроз, брехливих обіцянок до початку березня 1930 р. в Україні було охоплено колгоспами до 63% селянських господарств. У колгоспи забирали все майно селян, що породжувало опір, у ряді місць навіть збройний. Але він був придушений. Від безвихідності селяни почали продавати або забивати худобу, псувати інвентар. Це призводило до дезорганізації сільськогосподарського виробництва. Необхідні були термінові заходи для виправлення становища.

13 березня 1930 р. Й. Сталін виступив у «Правді» зі статтею «Запаморочення від успіхів», у якій засудив «перегини» у колгоспному будівництві. Стаття переслідувала дві мети: попередити вибух селянського гніву і відвернути його від кремлівського керівництва. Усю провину за репресивні методи проведення колективізації радянський лідер поклав на місцевих керівників. Селянам дозволили виходити з колгоспів. Але відтік селян виявився настільки масовим, що наприкінці 1930 р. керівництво вирішило його призупинити.

Розкуркулення" селянства. У ході колективізації постало питання про долю заможного селянства («куркульства»). За пропозицією Й. Сталіна було визначено стратегічне завдання — ліквідувати «куркульство» як клас. Особливо активно боротьба з «куркулем» розгорнулася в перші місяці 1930 р. Під «розкуркулювання» попадали не тільки заможні селяни, що використовували найману працю («куркулі»), але й ті, хто не погоджувався йти в колгосп. Вони проголошувалися «підкуркульниками». Таким чином, політика ліквідації «куркульства» як «класу» була формою репресій стосовно всього селянства.

У 1931 р. продовжувалася ліквідація заможних господарств і конфіскація майна тих, хто не бажав вступати в колгоспи. Усього в період колективізації було експропрійовано 200 тис. селянських господарств, від чого постраждали близько 1 млн чоловік. Більшість із них були виселені в Сибір і на Північ. Цих людей називали «спецпереселенцями» і використовували на важких роботах. Багато «розкуркулених» загинули.

Надзвичайні хлібозаготівельні комісії. Сталін утворив їх восени 1932 року в основних хлібовиробних регіонах. В Україні комісію очолив голова Раднаркому СРСР В. Молотов. Результатом його діяльності став голод в усіх регіонах. Початком роботи комісії в Україні слід вважати появу Молотова на засіданні політбюро ЦК КП (б)У 30 жовтня, який повідомив, що зобов’язання України зменшуються на 70 млн. пудів і встановлюється остаточний хлібозаготівельний план в обсязі 282 млн. пудів. Виходило, що у селян треба було вилучити стільки ж, скільки було вже заготовлено із серпня до жовтня 1932 р. З боку партапарату невдача попередньої кампанії хлібозаготівель пояснювалася не відсутністю хліба, а нерішучими діями влади на місцях. Від тепер і присадибнего сподарство, яке давало якийсь харч колгоспнику, не лишалося поза увагою надзвичайної комісії.

Боротьба серед вищого керівництва стосовно колективізації. Проти сталінських методів позаекономічного примусу щодо селян виступили три з дев’яти членів тодішнього політбюро ЦК ВКП (б): М. Бухарін, О. Риков і М. Томський. Представники України в політбюро ЦК ВКП (б) С. Косіор, В. Чубар і Г. Петровський підтримали Й. Сталіна в його боротьбі проти групи М. Бухаріна, який ще до початку колективізації висунув лозунг «Збагачуйтесь!», що був спрямований до селян. М. Бухарін виступав проти форсованої індустріалізації, колективізації, проти згортання НЕПу. У лютому 1937р. він був заарештований органами НКВС і 15 березня 1938 р. розстріляний.

Соціально-економічні наслідки колективізації. Основними соціально-економічними наслідками колективізації сільського господарства стали:

• — встановлення повного контролю комуністичного режиму над сільським господарством;
• — державне закріпачення селян;
• — підпорядкування сільського господарства командно-адміністративній системі управління; колективізація насильницький колгосп
• — Голодомор 1932;1933 pp. і страшні людські втрати;
• — порушений баланс у розвитку промисловості й сільського господарства;
• — постійне відставання сільськогосподарського виробництва;
• — фізичне знищення найбільш кваліфікованих і працьовитих господарів;
• — руйнування продуктивних сил на селі.