Обставини печалі та плачу в тексті Києво-Печерського Патерика

У другій половині ХХ ст. виникає і набуває свого поширення антропологічний підхідв історичних дослідження. До числа проблем, які вивчають послідовники цього напряму, належить, зокрема, «невловимий» емоційний світ людини минулих епох. Саме він дозволяє по-справжньому «олюднити» історію. Зважаючи на те, яке глибоке духовне значення мали в добу середньовіччя сльози, вони (разом із близькими до них сумними емоціями) заслуговують на особливу увагу в цьому загальному ключі історико-антропологічних студій.

Світ плачу людини минулих епох не обділений увагою в науковій літературі. Так, до теми сліз у християнській православній традиції звертається архимандрит Кіпрської Православної Церкви Єпифаній (Євфівулос) [2], у середньовічній, більшою мірою західній — Ж. Ле Гофф та Н. Трюон [4], у духовній культурі старообрядців — Ф. Конт [3]. Однак проблема суму та сліз на основі вітчизняних матеріалів, наскільки нам відомо, донині ніким спеціально не вивчалася, у той час як їх інформативний потенціал досить значний. Серед цих джерел «однією з найбільших за обсягом і найцікавіших за багатством культурноісторичного змісту» [6, с. 388], однією з найулюбленіших (про це свідчить велика кількість списків, які дійшли до нас) у середовищі давньоруських (та й пізнішого часу) читачів пам’яток є Києво-Печерський Патерик (далі - КПП). Виявлення в ньому згадок печалі та сліз і їх аналіз сприятимуть реконструкції світоглядних орієнтирів та поведінкових моделей людини українського середньовіччя. Одним із інструментів такої реконструкції варто обрати, на нашу думку, дослідження обставин — умов, за яких ці емоції мали місце чи бачилися можливими. Чому саме їх? В. М. Лурьє зазначає, що «в системе церковной жизни … то содержание, которое доступно немногим профессионалам через посредство догматических, канонических или исторических трактатов, становится всеобщим достоянием через агиографию (підкреслення наше — Л. П.) — и в этом состоит важнейшая функция этого рода литературы, да и вообще культа святых» [5, с. 53]. Тобто богослов’я загалом, і богослов’я смутку та сліз зокрема, передавалось (й передається) християнину через агіографічні тексти. У них догматичні, канонічні істини викладалися посередництвом прикладів, конкретних життєвих ситуацій тощо. А отже, йдучи у зворотному напрямку — вивчаючи останні - можна наблизитися до розуміння того, якими були ідеї, що знайшли своє втілення у згадці того чи іншого моменту з життя святого.

Отже, у даній статті будуть аналізуватися обставини печалі та плачу. При цьому візьмемо до уваги всі контексти згадування досліджуваних емоцій у тексті (тобто і ті, де повідомляється про реальний їх прояв героями КПП, і ті, де про них ідеться як про те, що відбудеться, або є бажаним, потрібним, або, навпаки, що не мало місця в дійсності).

Для класифікації було відібрано 161 лексичну одиницю, що позначає плач або печаль (частина повідомлень залишена поза межами даної систематизації через складність у визначенні обставин). 161 — це кількість слів-означень, а не емоцій, тобто ми окремо підраховували поряд зазначені «скорбь, печаль, тугу» (це — один із прикладів, яких у тексті чимало). Такий підхід здається нам виправданим, оскільки кожне слово могло служити підкресленню конкретної думки в час створення КПП. Якщо автор хотів передати велику християнську любов прп. Феодосія до ближніх, то й повідомляє, що святий «желаше си его ради и велми скръбяше о том, и съ слезами того миловаше» [1, с. 57]. Бажаючи, як ми припускаємо, передати те, наскільки важко було братії, коли не могли обрати наступного ігумена після смерті попереднього, літописець пише: «бысть скорбъ веліа въ братіи, и туга и печаль» [1, с. 192]. Там, де смуток оцінується негативно, кількість означень свідчить, як нам здається, про важливість загострення на цій проблемі уваги читача/слухача (яскравим прикладом є сум через втрачене майно). У випадках, коли ставлення до печалі за тих чи інших умов припустимо розуміти як нейтральне, чисельність, може говорити нам, наприклад, про труднощі монашеського побуту (якщо брати до уваги печерножительство і несолодку їжу; принаймні, хоча б деякі з цих повідомлень). Власне, в цілому, згадки (навіть кількісно мало представлені, а все ж представлені, порівняно з тими, яких немає взагалі), напевно, свідчать або про важливість/значимість тих чи інших обставин, або про їх актуальність (це залежно від авторських оцінок).

161 слово-означення ми розподілили між 16 категоріями обставин. За нашими підрахунками, найпоширенішими смуток і плач є в покаянні, в умовах очікування власної смерті (до 30 згадок). Між цією обставиною та обставиною «Молитва» існує особлива залежність. Як правило (хоча і не завжди), покаяння виражається саме в словах молитви. В одних місцях тексту про це зазначено, у деяких — можна зрозуміти з контексту. З іншого боку, дуже часто і сльози на молитві пов’язані саме з каяттям (особливо це стосується тих місць тексту, де не зазначене прохання на молитві). Власне, покаяння — це одна з основ християнського, і зокрема монашеського, шляху: «Лппо бо есть, намь, братіе, нарекшимся иноком, по вся дьни каатися грпховь своихъ, покааніе бо есть ключь царства небеснаго, бес того бо не удобь жити никому же, покааніе есть путь, въводяй въ породу. Того пути, братие, дръжимся, на том пригвоздим плеснп и стопы, к тому пути не приближается змій лукавый, того бо пути шествіа нынп прискръбна, послпди же радостна суть» [1, с. 42]. До розуміння своєї гріховності і неможливості виправдання перед Богом приводили також слова 142-го Псалма: «яко не оправдится пред Тобою всяк живый» (про велике значення Псалтиря для монашествуючих свідчить сам КПП). З огляду на сказане, очевидно, цілком правомірно вбачати за сльозами на молитві (і в багатьох інших випадках) саме покаяння. Але в цьому контексті воно виступає причиною сліз, а обставиною все-таки можна назвати молитву. Ті ж згадки плачу, де покаяння більш чітко виражене і де не сказано про молитву, ми віднесли саме до категорії «покаяння».

«Покаяння, очікування власної смерті». Плач¹ через свої гріхи заповіданий Самим Господом у Євангелії, і ці слова наведені у КПП: «блажени плачющеи, яко тіи утпшаться» [1, с. 161; Мф. 5:4]. Печерський Отечник згадує ще одні слова зі Святого Письма про плач у покаянні: «да спявый съ слезами пожнеть в радости рукоати своя: плакаху бо ся, рече, вмптающе спмена своа, сіи оХристпутпшени будуть» [1, с. 161].

Коротко охарактеризуємо, з чим же конкретно пов’язане слізне каяття у тексті джерела. До 8 слів пишуть про плач прп. Феофіла (а ще одне згадує його «скорбь». Як нам здається, плач — це як вияв внутрішніх переживань, а отже, і печаль по Господу, очевидно, теж передбачена цією заповіддю. Власне, із 30 зарахованих до цієї категорії випадків лише 2 не стосуються сліз.

Ми не об'єднали повідомлення про його сльози як один випадок, тому що у такому разі категорія покаяння втратила б свою кількісну вагу, а плач цього святого, детально описаний у тексті, на наш погляд, відігравав велике значення у розумінні необхідності плачу за свої гріхи. Святий кається і плаче через свою гординю. Далі, згідно з текстом, можливо, з’являються й інші обставини його сліз (осліплення-втрата зору, відхід до Господа св. Марка Це місце у тексті ми відносимо до категорії «смерть ближнього»., неотримання того, що просив — відійти до Господа разом із св. Марком або прозріння, очікування прозріння перед смертю як того, що є бажаним і, водночас, що буде знаменням преставлення). Тут ми зіткнулися із труднощами, розв’язання яких поки що нам невідоме (тобто яка обставина згодом переважала у сльозах прп. Феофіла). Хоча той факт, що прп. Феофіл був похвалений Ангелом і сподобився Царства Небесного якраз за сльози Правда, Святий Ангел і дорікає подвижнику (напевно, за сльозозбирання)., мабуть, вказує на ту ж таки покаянну обставину плачу. В інших випадках, про які можна говорити напевно, діячі Патерика зі сльозами каються чи повинні каятися через свої ворожнечу по відношенню до ближнього, недостойність благодаті (щоб була намісна ікона на свято), сріблолюбство (чи, швидше, недовіру Промислу Божому), санолюбство, наслідування мирських звичаїв, насміхання над ближнім. Три слова — це складові повчання прп. Феодосія братії, ними він навчає, як потрібно богоугодно жити («възыщем Бога рьіданіемь и слезами» [1, с. 41]) і характеризує спасенний шлях покаяння («того бо пути шествіа нынп прискръбна» [1, с. 42]). Згадує КПП і запізніле каяття. Із чим конкретно пов’язані ще 7 згадок сліз у покаянні - ми не змогли достеменно визначити.

Наступними за кількістю (25) йдуть повідомлення про плач і печаль у зв’язку зі смертю ближнього. Власне, два з них — це порівняння сліз (яко и по мертвпм [1, с. 35]), які мали місце за інших обставин, але по своїй силі були схожими до цієї Ці два до кількості згадок в означеній категорії ми враховували, а до загальної кількості (161) — не долучали. Кількісний показник повідомлень про плач та печаль у зв’язку з чиєюсь смертю не повинен нас вводити в оману. Попри те, що у КПП чимало згадок про преставлення і поховання описуваних ним осіб, емоції у зв’язку зі смертю згадуються лише по відношенню до прп. Феодосія (9), прп. Николи Святоші (8), прп. Марка (2), злодія (2), прп. Іоанна та Євагрія. І йдеться не лише про смерть, яка відбулася, але й про ту, про яку знають наперед. Щодо обставин (природи) плачу у зв’язку зі смертю цих діячів КПП, то у нас є деякі зауваження. Сльози св. Феофіла, можливо, не так викликані скорим відходом св. Марка, а жалем ще й за собою, через власну сліпоту. За Євагрієм братія плаче, бо тут мала місце раптова, неочікувана смерть. Св. Григорій заплакав через смерть злодія (яку він передбачив), можливо, із двох причин: із звичайного людського співчуття, що людина помре, а, по-друге, що помре нерозкаянною.

Категорія «Нещастя ближнього» за чисельністю згадок знаходиться на третій позиції (20). На відміну від двох попередніх, представлених в основному плачем, ця обставина більше супроводжується печаллю та подібними емоціями. Вони виникають і у зв’язку з нещастями ближніх, що стосуються їх духовного життя і спасіння (8), і коли це скорботи земні (10), а двічі - через ненаписаність Житія прп. Феодосія (тобто це дуже умовно можна назвати нещастям ближнього (маємо на увазі прп. Феодосія)). Святі Ангели (такий випадок у тексті один) та діючі особи КПП плачуть і сумують через позбавленість людей Літургії, можливу смерть монаха у ворожнечі, погрозу ближньої накласти на себе руки, відхід брата від монастиря (найбільш чисельна група), а також через примусове повернення батьком сина-чорноризця в мир. Щодо нещасть, які не стосуються безпосередньо душі, то тут такі емоції викликані арештом і покараннями ближніх за злочин, убогістю та хворобою ближніх, загрозою ув’язнення, несправедливістю з боку судді, вигнанням з монастиря ігумена. Співчуття як прояв любові має місце не лише у випадках, коли ближній безневинно страждає, а й тоді, коли умови, у яких він перебуває, є для нього заслуженим покаранням.

«Молитва». Серед 16 випадків слізної молитви є такі, у яких не конкретизоване звернення до Господа (їх 5), і такі, де зрозуміло, про що молилися герої КПП. Із 11 таких місць, в одному йдеться про подячну молитву, а решта повідомляють про прохання. Останні стосувалися монастиря і братії, спасіння окремих монахів, їх душ і власної душі, дарування часу для покаяння, збереження власної честі як представника монашествуючих, бажання побачити св. Феодосія. Тобто ці прохання були духовного характеру.

Наступна категорія обставин — «Нещастя» (14). Плач і сум були викликані (або в тексті йшлося про них як про такі, що будуть чи можуть бути викликані) своєю відсутністю при перенесенні мощей дорогого наставника, неможливістю обрати ігумена, покараннями від Бога (гнійними ранами; гоніннями, що супроводжувалися і фізичним знищенням), сліпотою, крадіжкою того, що дане на збереження, фізичними труднощами, гнівом князя, втратою попереднього становища.

Актуалізовані в тексті також сумні емоції, що пов’язані зі втратою майна (11). Власне, йдеться про емоції лише трьох героїв КПП: прп. Феодора, прп. Арефи та Захарії. Прп. Феодосій лише говорить, що «отлученіе … сель» не може бути причиною його смутку. Призначення більшості з цих згадок суму — це, очевидно, загострити увагу читача на тому, наскільки грішно і згубно для душі побиватися за вкраденим чи пожертвуваним/розданим у милостиню багатством.

«Розлука-зустріч» (10). У тексті КПП плачуть/ сумують, коли проводжають в монастир і розлучаються назавжди, коли виявляють зникнення і розуміють втрату (через зникнення) когось із рідних, коли зустрічаються після тривалої розлуки. Останнє, до речі, властиве не лише для мирян, але й для монашествуючих. Можливо, сльози при зустрічі останніх (прпп. Феодосія та Никона Великого) — це сльози радості. Одного разу у тексті йдеться про розлуку з дітьми не в контексті розповіді, а в риторичному запитанні прп. Феодосія: «или дптій отлученіе … опечалуеть мя» [1, с. 67].

Труднощі монашеського побуту проявляються через 8 згадок печалі (принаймні, припустимої, можливої) у зв’язку з «важкими, такими, що засмучують, умовами життя». Всі вони пов’язані з печерножительством на першому етапі існування тут (в Печерському монастирі) монашеської общини (і лише один випадок повідомляє про печеру, у якій поселився прп. Іоанн Багатотерпеливий).

«Нездійснення очікуваного» також є відносно чисельною категорією обставин суму і сліз (7). Майже всі повідомлення про ці емоції (6) пов’язані з різними сторонами духовного життя: неможливість знайти мощі прп. Феодосія (сумували і плакали, бо думали, що святий не хоче себе явити), відкладення освячення храму митрополитом (через відсутність кам’яної плити для Престолу), ненаписаність намісної ікони до свята. Лише одне повідомлення стосується глибокого суму бояр через те, що (якщо ми правильно зрозуміли) після відходу їхнього князя у монастир вони втратили очікувані можливості (перш за все, славу). До речі, тільки в цьому випадку сум виражений словом, що позначає заборонений для християнина стан — «уньтіе» [1, с. 115].

«Несолодка їжа» (5) як можлива обставина суму також згадується в КПП. Власне, тут, насправді, йде мова не про дійсний смуток, а, навпаки, про те, що святі радісно сприймали труднощі (4 повідомлення з 5), і це виражено через «николиже». В одному випадку маємо справу з риторичними, як нам здається, словами прп. Алімпія, котрі він промовляє, пригощаючи вірменина. Важливо також зауважити, що їжа прпп. Феодосія та Прохора Лободника була ще простішою і грубішою, ніж та, яку споживала братія. Тобто це була їх добровільна особиста жертва заради Господа.

Чотири рази йдеться в КПП про скорботу, пов’язану з перепонами на богоугодному шляху, обраному подвижниками: забороною пекти просфори (вони необхідні для Божественної Літургії), труднощами з прийняттям постригу, неможливістю утаїтися від матері і страхом бути виведеним нею із монастиря.

Через лексику сумних емоцій відображені також хвилювання за рідну дитину (4). Із них три належать матері прп. Феодосія і одне — батькові прп. Варлаама. Жаль викликаний як важкими умовами, у яких перебувають їх сини, так і невідомістю, чи жива дитина (щоправда, це вже була хитрість матері прп. Феодосія, бо на той час, коли говорила прп. Антонію ці слова, вона вже знала, що її син у печері святого подвижника).

«Прохання» (4). Як і молитву до Господа, Божої Матері і прп. Феодосія, супроводжують сльози також мольбу (у тексті тричі про неї сказано саме різними формами слова молитися: моляся, моляху, молилися быхом) по відношенню до людини. Це зближує названі категорії. Прп. Феодосій слізно молив прп. Антонія прийняти його (з метою постригу). Більш індивідуальні обставини решти трьох прохань наближують її (категорію) до категорії «покаяння». Так, зі сльозами брат просить в іншого брата прощення і злодії просять (у двох випадках), власне, теж пробачення (хоча прямо про це не зазначається) та звільнення їх від нерухомості.

«Повчання». У двох випадках сльози у КПП супроводжують повчання прп. Феодосія.

Двічі сказано про сум через «неналежне ставлення з боку ближніх» Одного разу — у контексті його заборони, а іншого — у змалюванні смирення прп. Феодосія і правильного відношення до неприємностей та образ, бо зазначено, що святий «…и о томь не поскрьбп» [1, с. 70].

Лише одного разу ми визначили радість як обставину сліз. Йдеться про випадок, коли прп. Феодосій, почувши, що прп. Даміан отримав обітницю спасіння, осклабися лицем и, мало прослезився, глаголть [1, с. 52].

Отже, за КПП можна виділити 16 категорій обставин смутку та плачу (є серед них такі, щодо яких згадуються тільки сльози чи тільки печаль): покаяння/очікування власної смерті; смерть ближнього; нещастя ближнього; молитва; нещастя; втрата майна; розлука-зустріч; важкі, такі, що засмучують, умови життя; нездійснення очікуваного; несолодка їжа; перепони на богоугодному шляху; хвилювання за рідну дитину; прохання; повчання; неналежне ставлення з боку ближніх; радість. Всі вони відображають як уявлення про те, коли можна чи потрібно було скорбіти або/та плакати, так і реальні обставини, за яких сумувала та проливала сльози людина українського середньовіччя. Оскільки ж КПП — пам’ятка, у якій змальовані подвиги преподобних отців і яка була зорієнтована насамперед на монашествуючих, то, зрозуміло, більшість обставин пов’язана саме з ними. Кілька категорій стосуються тільки чорноризців, їх печалі та сліз, а до однієї категорії входять сумні емоції виключно мирян (хвилювання за рідну дитину). Саме такий набір обставин смутку та плачу пов’язаний, як нам здається, і з тим фактологічним матеріалом, який вміщений у КПП, і з авторським розумінням важливості актуалізації в тексті тієї чи іншої обставини, із знаком плюс чи мінус відповідно. Аналіз цих богословських оцінок повинен стати продовженням дослідження у заданому напрямку.

смуток печаль патерик текст.

Список використаних джерел

• 1. Абрамович Д. І. Києво-Печерський патерик. Репринтне видання / Д. І. Абрамович. — К.: Час, 1991. — 280 с.
• 2. Евфивулос Е., архимандрит. Путь слёз / По творениям святого Симеона Нового Богослова / Архимандрит Епифаний (Евфивулос); [пер. с греч. А. Никифоровой]; Святые отцы о плаче и сокрушении / [Сост. П. Доброцветов]. — М.: Паломник, 2012. — 224 с.
• 3. Ле Гофф Ж. История тела в средние века / Жак Ле Гофф, Николя Трюон; [пер. с фр. Е. Лебедевой]. — М.: Текст, 2008. — 189, [3] с.
• 4. Лурье В. М.

  Введение

  в критическую агиографию / В. М. Лурье. — СПб.: Ахіота, 2009. — 238 с.

• 5. Сивець С. Філософсько-літературна інтерпретація категорії «мовчання» та «тиші» в «Києво-Печерському Патерику» / С. Сивець // Літературознавчі студії: збірник наук. праць / [Відп. ред. Г. Ф. Семенюк]. — К.: ВПЦ «Київський університет», 2013. — Вип.39. — Ч.2. — С.388−391.