Медико-санітарна пропаганда в УСРР у 1920-х роках

Досліджено популяризацію медико—санітарних знань в УСРР у 1920;х роках. На основі аналізу літературних творів медичної тематики, які публіковано в журналі «Шлях до здоров 'я», з 'ясовано основні напрямки медичної та санітарно—гігієнічної пропаганди радянської влади. Встановлено, що увагу населення привернуто до таких проблем як поганий санітарний стан міст і сіл. Влада намагалася привчити людей до підтримки особистої гігієни та навчити засобів профілактики сезонних захворювань. Тому за допомогою літературних творів розповсюджувала інформацію про методи запобігання епідеміям, соціальним хворобам, популяризувала установи охорони

материнства й дитинства, вела боротьбу зі знахарством та пропагувала діяльність лікарів. Паралельно намагалося протидіяти девіантній поведінці та популяризувати діяльність радянських громадських організації і суспільних установ, проводити антирелігійну пропаганду чи негативно налаштовувати населення проти так званих невигідних членів суспільства, а врешті — формувати позитивний образ прибічників більшовиків.

Ключові слова: пропаганда, медико-санітарні знання, УСРР, 1920;ті роки, літературні твори, медична періодика.

Агітацію та пропаганду з перших днів існування радянської влади використовувано для вирішення різних політичних задач. Нове керівництво країни вважало засоби масової інформації за найефективніший спосіб поширення потрібних ідей. Друк проводив політику правлячої партій та сприймався як колективний агітатор. Зміст радянських видань мав, в більшості, пропагандистський характер і був спрямований на ідеологічне виховання населення. За допомогою газет, журналів, брошур та іншої друкованої продукції радянський уряд намагався вирішувати й соціальні проблеми.

Засоби більшовиків, які використовувалися для масового ідеологічного впливу на населення, привертали увагу дослідників. Структуру радянських агітаційно-пропагандистських органів та методи їх діяльності почали аналізувати ще в радянські часи та чинять це надалі [20; 39; 57]. Детально вивчено антирелігійну пропаганду в 1920;1930;х роках [1; 28].

Окремо розглянуто роль преси у цьому процесі [58] та використовування засобів народної освіти [49]. Натомість медико-санітарна пропаганда та медична періодика практично не потрапляли в поле зору дослідників.

Восени 1925 р. Народний комісаріат охорони здоров’я почав видавати науково-популярний журнал «Шлях до здоров’я». Для якнайбільшого поширення потрібної інформації друковано російськомовний та україномовний варіант видання, що, до того ж, відповідало політиці українізації, та здійснювано його радіотрансляцію. У часописі розміщувано популярнонаукові статті провідних діячів охорони здоров’я УСРР, але одночасно публіковано й невеликі літературні твори на медичну тематику — оповідання, нариси, гуморески, вірші. Головним їх завданням було привернути увагу читача до конкретних питань охорони здоров’я та поширити у легкій, невимушеній формі медичні і санітарно-гігієнічні знання та певні ідеологічні установки. Аналіз згаданих творів покаже, на які саме проблеми охорони здоров’я радянська влада намагалася звернути увагу населення, які аргументи застосовувала для досягнення своєї мети та як використовувала інтерес людей до медичної тематики.

Редакція журналу в першому ж номері визначила основні цілі видання, головною з яких було подолання санітарної неграмотності робітників і селян [48]. Відповідно, художні твори також мали на меті поширення санітарно-гігієнічних знань. Значну увагу приділяли санітарному стану міст. В одному з віршованих фельєтонів чітко та структуровано автор виділив основні проблеми: відсутність або нестачу водопостачання, брак рік, де можна купатися та займатися водним спортом, значну засміченість вулиць, поганий відвоз каналізації [8]. Висміюючи перелічене, автор все ж намагався виправдати відділи комунального господарства виконкомів та звернути увагу читачів до особистої гігієни. Але проблемним був не тільки благоустрій міст.

Велика кількість громадських установ та місць масового скупчення населення, таких як базари чи залізничні вокзали, також мала низький санітарний рівень, що відображено в кількох творах. В одному нарисі, популяризуючи ідею критих ринків, автор підкреслював негігієнічність вуличних базарів, розташованих на небрукованих площах [30]. Розуміючи неможливість швидкої зміни ситуації, він намагався привчити людей бути уважним до того, що вони купують. Кожний вид товару він критично оцінював: рибу, м' ясо, молоко, овочі та фрукти, солодощі. Не менше уваги приділив зовнішньому вигляду та поведінці продавців. Проте найбільше критики зазнали базарне «народне харчування» та перукарні. Останні не тільки самі по собі не відповідали жодним санітарним нормам, але ще погіршували санітарну ситуацію на всьому ринку. Інший автор продовжив критику базарних перукарень, але не залишив без зауважень й «паризьких» та «віленьських» салонів [17]. Не менше критикувано й громадські їдальні, як кооперативні, так і державні [67]. Якщо в перших відзначалося погане обслуговування, а найчастіше його цілковитий брак, то у других — величезні черги, нестача місць та, найголовніше, недотримування санітарно-гігієнічних норм під час приготування їжі. Проблеми із санітарією мали й недорогі готелі, в номерах яких не підтримувався належний порядок, а потік бідних клієнтів тільки сприяв розповсюдженню клопів та інших паразитів [23].

Незадовільний санітарний стан мали й приватні квартири, на що не раз звертали увагу автори художніх творів. Особливо тяжким він був, коли родина проживала в одній кімнаті, що траплялося часто. У зв’язку з чим на невеликій площі спільно перебували здорові та хворі особи, а також домашні тварини, часто недоглянуті [24]. Недостатнє освітлення, погана вентиляція, скупчення сміття, нестача води — такий вигляд часто мали кімнати. При цьому їх використовували не тільки для сну, але й для готування їжі, прання. Мешканці могли навіть працювати в них і, в разі потреби, приймати клієнтів. Туалети, що знаходилися на вулиці й були спільними для цілого житлового кооперативу, також мали поганий санітарногігієнічний стан [26]. Автор, описуючи у гумористичній формі ситуацію та розуміючи неможливість збільшення житлової площі, зводив увагу до негативних наслідків готування їжі у кімнатах та агітував за припинення даної практики. В разі відсутності можливості готувати де-інде, мешканцям пропонувалося користуватися громадськими їдальнями. Додатково, для поліпшення санітарного стану приміщення, рекомендувалося не замазувати вікон та вентиляційні отворів печей на зиму, декілька разів на день провітрювати кімнати та слідкувати за температурою — не допускати її підвищення понад 21^о Цельсія [36].

Санітарну ситуацію на селі, яка також була незадовільною, описувано в творах у контексті інших проблем. У художній обробці повторювано правила організації побуту, про які постійно говорили лікарі. Рекомендовано регулярно відчиняти двері та вікна і провітрювати приміщення, будувати конюшні подалі від дому та колодязя. Підкреслювалося, що колодязь повинен мати кришку, постійне відро та лавку [61]. Розповсюдження саме таких знань вважано за пріоритетне завдання.

Головною метою авторів було ознайомити населення із санітарними правилами, привчити звертати увагу на їх порушення та намагатися цьому протидіяти в кожному конкретному випадку. Проте одночасно просувалися й інші ідеї. Потрібні радянській владі постаті, наприклад червоноармійці чи активісти серед робітників та селян, ілюстровано санітарно освіченими людьми, з потягом до прогресу. В той час як приватні підприємці, заможні селяни та міщани, священнослужителі зображувано небажаючими змін, або навіть протидіючими старанням радянської влади поліпшити побут у містах і селах.

Частину нарисів, оповідань та віршів присвячено проблемі особистої гігієни, а точніше розповсюдженню культури бань. Героями гумористичних віршів ставали як міські, так і сільські мешканці. У перших висміювалася тяга людей, позбавлених елементарних гігієнічних навичок, до красивого вбрання, парфумів, косметики [69]. Складніше було підібрати смішні факти про сільських мешканців. Як варіант, автори зверталися до образу жінки, яка не бажає бути заручницею бруду і привчає свого чоловіка до вмивання [15]. В прозових творах активно поширювано ідею побудови сільських бань. Противників цього представлено або неосвіченими людьми, або чужими радянському селу особами, як заможні селяни або священики [61]. Натомість проблему нестачі бюджетних коштів показувано як таку, що при наявності бажання в населення та ентузіазму медичних працівників можна подолати [31]. Паралельно підкреслювано роль Червоного Хреста у популяризації санітарногігієнічних знань, відзначено благодійний вплив червоноармійців на селянство.

Окрім пропагування підтримки в належному санітарному стані приміщень та чистоти тіла, правильного харчування автори поширювали додаткові знання, необхідні для профілактики сезонних захворювань [68]. Вони звертали увагу на вміння правильно одягатися. Населення намагалися привчити вдягатися не відповідно до дати календаря, а згідно з погодою. Пояснювано, що занадто теплий одяг тільки сприяє появі застуд [36]. Як і в попередніх сюжетах, з’являється образ особи, яка не бажає прислухатися до порад, є прихильником старих порядків і правил та не збирається нічого змінювати у житті. В результаті, вона ж від цього і страждає, бо хворіє. Не випадково героїнею твору стала лихварка, діяльність якої не схвалювала радянська влада навіть у 1920;х роках [27]. Натомість молодь, яка ходить до школи, клубу та підтримує ініціативи влади зображується здоровою та життєрадісною. Ще одним методом укріплення організму, який активно пропагувався, була фізкультура, особливо на свіжому повітрі [7].

Важливим завданням була протидія розповсюджуванню епідемій. З метою їх запобігання, серед населення поширювано інформацію про походження хвороб, в тому числі й у художній формі. Ілюстровано малоосвіченість селян, яка могла призводити до зараження не тільки однієї особи чи родини, але й цілого села. Одночасно пропагувано профілактичні дії, як наприклад боротьбу з малярійним комаром [55] або знищення заражених сибірською язвою тварин [42], та вчасне звернення до лікарів.

Окремо виділено тему боротьби із туберкульозом. Інформація, яку розповсюджувано, більше стосувалася міських мешканців. Вони, з уваги на умови праці та побуту, були схильніші до зараження цією хворобою. Автори звертали увагу, що тяжка праця, часто з дитячих років, сирі, непровітрювані та недостатньо освітлені сонцем приміщення, погане харчування були основними причинами швидкого розповсюджування туберкульозу. Зазначалося, що непритримання умов спілкування із хворим часто ставало причиною зараження інших членів родини або знайомих [22]. Для профілактики туберкульозу у дітей рекомендувалося направляти їх влітку до села [19]. Одночасно з медичними та санітарно-гігієнічними рекомендаціями, у текстах з' являлося пропагування діяльності більшовиків. Здійснювалося порівняння стану, в якому були робітники до 1917 р. із сучасним їх положенням [11]. Відзначалося, що заможні особи (купці, банкіри, поміщики, священики), які не були наражені на великий ризик заразитися, виявляли байдужість та готові були допомагати тільки на словах. Натомість підкреслювалася турбота радянської влади про хворих, зокрема організація спеціальних санаторіїв для дорослих та дітей [22].

Рівня епідемій досягало й розповсюдження венеричних захворювань. Для подолання даної.

проблеми радянська влада вела боротьбу із проституцією та сприяла поширенню знань про хвороби і шляхи зараження ними. У творах зображувано проституток в неприглядному вигляді: вимучена, хвора постать зі штучною посмішкою на обличчі з яскравим макіяжем, одягнута у старе вульгарне вбрання та надушена дешевими парфумами. Поширювання такого образу мало сприяти зменшенню попиту. З цією ж метою в неприглядному вигляді зображувано й клієнтів. Зазвичай це були п’яні особи, які щойно вийшли з пивних. Чоловіків таким чином намагалося присоромити. До цього додавано образ сутенера, який знущався з жінок, б’ючи їх, ґвалтуючи та відбираючи гроші. Намагаючись впливати на жінок, які торгували своїм тілом, автори в творах пропонували їм створену радянською владою альтернативу — лікування та працевлаштування [2; 62]. Окрему проблему становило поширення дитячої проституції. У творах намагалося показати причини її появи та як вона впливала на еволюцію поглядів дівчат і хлопців [54]. Розповідаючи про тяжкі долі дітей, автори намагалися пробудити сумління тих, хто користувався послугами малолітніх, та привернути увагу громадськості до цього питання. Але найчастіше дітей використовували в кримінальних колах, привчаючи їх одночасно до тютюну, алкоголю та наркотиків [53]. Тому у творах повторювалася теза більшовиків, що подолати дитячу проституцію можна лише шляхом ліквідації безпритульності.

Розповсюджуванню венеричних захворювань сприяла не тільки проституція, але й низький рівень знань населення про ці хвороби. Стараючись його підвищити, автори у художній формі зображували можливі шляхи зараження [18; 29; 38; 54].

Підкреслювалося, що в основному хвороби передавалися під час статевих стосунків, тому важливим завданням вважано статеве виховання молоді. Зазначалося, що могли переходити хвороби й від батьків до дітей. Натомість спростовувалися такі версії їх появи як, наприклад, холодний вітер. Надавано також інформацію про симптоми захворювань, пояснювано різницю між ними та вказувано методи лікування.

Намагаючись зберегти здоров' я жінок, у журналі публікувано твори про аборти. Радянська влада дозволила усувати плоди в лікарнях, щоб зменшити нелегальну практику знахарів і баб-шептух, яка часто призводила до затяжних хвороб або смерті пацієнток [44]. Проте медики всіма можливими заходами намагалися зменшити популярність даної операції, пояснюючи її шкоду для здоров’я. Підкреслюючи турботу радянської влади про жінок та дітей, за посередництвом оповідань поширювано інформацію про діяльність Червоного Хреста і Охматдиту, спрямовану на підтримку вагітних та матерів. Зокрема згадувалося про видачу харчових пайків, відкриття пологових відділень, організацію ясел, створення загальнодоступних шкіл, піонерських таборів та дитячих будинків для безпритульних [9; 25; 41; 66]. Популяризовано діяльність консультацій, які.

пропонували перевіряти стан здоров’я наречених, допомагали слідкувати за статевою гігієною, лікуватися, планувати родину, вчили як доглядати за новонародженими [13; 59]. Поради консультацій часто суперечили звичкам населення, а тому медики вимушені були за допомогою літератури у зрозумілій формі пояснювати їх користь. Як і в попередніх сюжетах, червоноармійці та їх родини ставали прикладом для всіх оточуючих. Одночасно автори показували, що всі нововведення радянської влади допомагають жінкам відстоювати їхні права та поновому організовувати життя [16]. За допомогою художніх творів їх ознайомлювали із законодавством про аліменти [32]. Відзначали, що працюючи та маючи доглянутих дітей, вони ставали менш залежними від чоловіків та не мусили терпіти знущань останніх, що, найчастіше, було пов' язано із пияцтвом.

Боротьбі з алкоголізмом радянська влада приділяла особливу увагу, що відобразилося й на змісті низки художніх творів. Ілюструвалися тяжкі наслідки пияцтва для здоров' я чоловіка, негативний вплив на родинне життя, працю [6; 16]. Вільний час пропонувалося проводити не у пивних, а у новостворених клубах [14]. Описувалося, як під впливом спиртних напоїв чоловіки порушували громадський порядок та скоювали тяжкі злочини, в тому числі й вбивства [34; 35]. Відзначалося, що алкоголізм може призвести навіть до смерті особи, яка забагато п'є. У зв’язку з усім переліченим, пропонувалося не зловживати алкоголем, зокрема під час свят [33; 38]. У творах не оминуто можливості показати негативний вплив релігії на поширення алкоголізму, що пояснювано саме традицією п' яних застіль [5; 70]. санітарний медичний радянський влада Займаючись організацією охорони здоров’я, радянська влада популяризувала діяльність лікарів та намагалася зменшити активність знахарів, баб-шептух, ворожок та інших подібних осіб [65]. З цією метою у журналі публікувано твори, в яких показувано методи та результати такого лікування. Жінок застерігано від звернень по допомогу до народних цілителів при пологах та дитячих хворобах, наглядно показуючи тяжкі муки, а часто й смерть їх пацієнтів [45; 56; 64]. Подібним чином описувано й наслідки лікування дорослих [3; 52]. Одночасно відзначалося, що в багатьох випадках до трагічного кінця могло б і не дійти в разі вчасного звернення до лікаря. Формуючи відчуття страху у населення, медики намагалися привчити людей звертатися одразу до лікарні. Але просвітні заходи діяли дуже повільно, особливо серед селян. Притримуючись старих традицій, багато осіб, навіть при наявності вибору, віддавало перевагу знахарям [47]. Автори творів пояснювали це високим рівнем релігійності населення, вірою у містичні сили та звинувачували церковних діячів у протидії розповсюдженню медичних та санітарно-гігієнічних знань. Тяга населення до нетрадиційної медицини була настільки сильною, що знахарі чи гомеопати мали багато клієнтів навіть у великих містах та у столиці, де функціонувала достатня кількість державних лікарень та приватних лікарських кабінетів [50]. Намагаючись все ж змінити ситуацію, знахарів та шептух порівнювано із чорнокнижниками, показувано їх шарлатанами, які насправді не лікують, а тільки заробляють гроші на продажі недіючих ліків [43; 46].

Одночасно із боротьбою зі знахарством, радянська влада намагалася підняти рівень довіри населення до лікарів. Особливо складно було цього домогтися на селі. У журналі публіковано твори, в яких медики зображувано відданими своїй справі та готовими в будь-якій ситуації прийти на допомогу, захисниками біднішого селянства [21]. Надавано приклади, коли люди, упевнившись в нетипових обставинах щодо професійності лікаря, починали користуватися його послугами [40]. Одночасно описувано складнощі праці в умовах постійної нестачі медикаментів і матеріалів, дров для опалення операційних, відсутності ремонту приміщення, великого розміру дільниць та поганого зв’язку із містами. Цим пояснювано недоліки, що могли зустрічатися у діяльності сільських лікарів [51; 52]. У містах умови праці були кращими, а тому медики, навіть за умов безробіття, часто не бажали їхати у село [4]. Але праця дільничних лікарів у місті все ж була складною. Вони отримували низку викликів щодня, часто без причини, через що не могли оперативно допомогти дійсно тяжким хворим [60]. Такі самі проблеми виникали й у швидкої допомоги. Вони часами призводили до смерті потерпілого у зв’язку з затримкою машини. Нерідкими були й відмови виїзду через відсутність бригади на місті [10]. Такі ситуації викликали критику населення, для чого й публіковано твори, які їх роз’яснювали. Але пояснення не завжди допомагали і доходило до випадків побиття лікарів незадоволеними пацієнтами. Дана проблема ставала окремим сюжетом художніх творів, які закликали припинити насильство та із розумінням ставитися до лікарської професії [63]. Додатково у містах функціонували заклади робітничої медицини та приватні кабінети. Перші радянська влада, за посередництвом авторів творів, характеризувала позитивно, навіть при наявності деяких недоліків [37]. Натомість других у творах старалася критикувати, шукаючи в їх діяльності елементи обману — або пацієнтів, або держави [12].

Отже, вірші, оповідання, нариси та гуморески, які публіковано у журналі «Шлях до здоров’я» розкривали основні напрямки медичної та санітарно-гігієнічної пропаганди радянської влади. Увагу населення привертано до таких проблем як поганий санітарний стан міст і сіл, а особливо місць масового скупчення населення та громадських установ. Людей намагалося привчити до підтримки особистої гігієни та навчити засобів профілактики сезонних захворювань. За допомогою творів розповсюджувано інформацію щодо протидії епідеміям, про методи запобігання соціальним хворобам — туберкульозу, венеричним захворюванням, алкоголізму, популяризовано установи охорони материнства й дитинства, введено боротьбу зі знахарством та пропагувано діяльність лікарів.

Паралельно із наданням медико-санітарної інформації, у творах намагалося протидіяти девіантній поведінці, зокрема проституції, особливо дитячій, п' яному хуліганству. В цьому контексті популяризовано діяльність радянських громадських організації та суспільних установ у місті й на селі. Важливим завданням, яке також виконувалося за допомогою літературних творів медичної тематики, була антирелігійна пропаганда. Її поєднувано із антиалкогольною кампанією, боротьбою зі знахарством і навіть з поширенням санітарно-гігієнічних знань. Негативну оцінку отримували не тільки священнослужителі, але й інші «невигідні» члени суспільства, зокрема багаті селяни та приватні підприємці. Натомість регулярно підкреслювано позитивну роль червоноармійців у розвитку суспільства.

Таким чином, радянська медико-санітарна пропаганда виконувала потрійну функцію. Вона одночасно підвищувала рівень медичних й санітарногігієнічних знань людей, сприяла ліквідації негативних соціальних явищ та здійснювала ідеологічний вплив на населення.

Список використаних джерел

• 1. Бабенко Л. Л. Особливості антирелігійної пропаганди 1920;х років та її альтернативи // Філософські обрії. — 2010. — № 24. — С.222−235.
• 2. Берг Б. Ночные силуэты // Путь к здоровью. — 1927. — № 8−9.
• — С.19.
• 3. Бондаренко М. Соседи // Путь к здоровью. — 1928. — № 12. — С.26−27.
• 4. Борисов-Владимиров Н. Шприц, мяч и Пирамидонов // Путь к здоровью. — 1927. — № 4. — С.23−24.
• 5. Быланин Я. Во славу Господу Богу // Путь к здоровью. — 1929. — № 1. — С.16.
• 6. Быланин Я. Не ходите пролетарии в Новые Баварии // Путь к здоровью. — 1925. — № 2. — С.37.
• 7. Быланин Я. От физкультуры и спорта — здоровье первого сорта // Путь к здоровью. — 1926. — № 4. — С.23.
• 8. Быланин Я. Расстройство благоустройства // Путь к здоровью. — 1926. — № 2. — С.28.
• 9. Быланин Я. Советский охматдет, каких у буржуев нет // Путь к здоровью. — 1926. — № 3. — С.34.
• 10. Быланин Я. Тревожный звонок // Путь к здоровью. — 1927.
• — № 2. — С.21.
• 11. Быланин Я. Туберкулезу война // Путь к здоровью. — 1926.
• — № 5. — С.25.
• 12. Быланин Я. Тяжело // За трезвость. — 1929. — № 3. — С.16.
• 13. В. М. За советом // Путь к здоровью. — 1926. — № 3. — С.21.
• 14. Венгеров В. Клуб и пивная // Путь к здоровью. — 1925. — № 2. — С.28−31.
• 15. Галин. Бани строятся // Путь к здоровью. — 1925. — № 1. — С.32.
• 16. Гербильская Е. По новому // Путь к здоровью. — 1927. — № 3. — С.20.
• 17. Гец-Седьмов С. В парикмахерской // Путь к здоровью. -
• 1926. — № 9. — С.8−9.
• 18. Горелов С. Задаром // Путь к здоровью. — 1927. — № 8−9. — С.23.
• 19. Гребильская В. Мечта сбылась // Путь к здоровью. — 1926.
• — № 5. — С.19−20.
• 20. Доброхотов В. Я. Принципы, формы, методы большевистской пропаганды и агитации в первые годы Советской власти (октябрь 1917;1920 гг.): Дис… док. ист. наук: спец. 07.00.02 — «Отечественная история». — Горький, 1967.
• 21. Долинов В. Будни // За трезвость. — 1929. — № 3. — С.14−15.
• 22. Долохов С. В солнечных лучах // Путь к здоровью. — 1926.
• — № 6. — С.19−20.
• 23. Долохов С. Клопы заели // Путь к здоровью. — 1926. — № 9.
• — С.19.
• 24. Долохов С. Раскрытая тайна // Путь к здоровью. — 1926. — № 12. — С.22−23.
• 25. Долохов С. Родильное отделение // Путь к здоровью. -
• 1927. — № 3. — С.11.
• 26. Долохов С. Случай в жилкоопе // Путь к здоровью. — 1927.
• — № 5. — С.23−24.
• 27. Долохов С. У них // Путь к здоровью. — 1927. — № 4. — С.15−16.
• 28. Дудка Л. О. Спілка войовничих безвірників в антирелігійній пропаганді в Україні (20−40 роки ХХ ст.): Автореф. … канд. іст. наук: спец. 07.00.01 — «Історія України». — К., 2005. — 21 с.
• 29. Дьяченко А. Как Вас звато? // Путь к здоровью. — 1929. — № 2. — С.10−11.
• 30. Загорельский К. Базар // Путь к здоровью. — 1926. — № 2. — С.14−16.
• 31. Загорельский К. Баня под куполом // Путь к здоровью. — 1926. — № 1. — С.20−23.
• 32. Загорельский К. Дела алиментные // Путь к здоровью. — 1926. — № 7−8. — С.28−29.
• 33. Загорельский К. Кто виноват // Путь к здоровью. — 1927. — № 3. — С.22−23.
• 34. Загорельский К. Ленька Соловей // Путь к здоровью. -
• 1926. — № 10. — С.26−27.
• 35. Зиан М. Беспросветное пьянство-источник хулиганства // Путь к здоровью. — 1927. — № 5. — С.19.
• 36. Каплан Л. Спор термометра с календарем // Путь к здоровью. — 1927. — № 11. — С.4−5.
• 37. Кибицкий В. Будни амбулаторные // Путь к здоровью. -
• 1927. — № 10. — С.8.
• 38. Кибицкий В. Проводы // Путь к здоровью. — 1927. — № 12. — С.20−21.
• 39. Киселева Е. В. Формирование образа советской власти средствами агитации и пропаганды: октябрь 1917;1920 гг.: Дис… канд. ист. наук: спец. 07.00.02. — «Отечественная история». — Брянск, 2011. — 231 с.
• 40. Коровьи роды // Путь к здоровью. — 1926. — № 1. — С.25.
• 41. Крыжановский П. Килина // Путь к здоровью. — 1926. — № 3. — С.19−21.
• 42. Крыжановский П. Тяжелая наука // Путь к здоровью. — 1926. — № 2. — С.20−21.
• 43. Кураков В. Знахарь на селе // Путь к здоровью. — 1926. — № 1. — С.28.
• 44. Логачев И. Аборт-зло // Путь к здоровью. — 1925. — № 3. — С.26.
• 45. Марко. Знахаря работа — доктору забота // Путь к здоровью. — 1925. — № 1. — С.32.
• 46. Мекеша К. Великая черная рада // Путь к здоровью. — 1926. — № 11. — С.19.
• 47. Навстречу // Путь к здоровью. — 1927. — № 11. — С.13−15.
• 48. Наши цели и задачи // Путь к здоровью. — 1925. — № 1. — С.1−2.
• 49. Славута Г. О. Антирелігійна політика Радянської держави в галузі народної освіти у 20−30-ті роки // З архівів ВУЧК-ГПУНКВД-КГБ. — 1998. — № 1−2 (6−7). — С.244−252.
• 50. Тахтаров В. Пріидитє ко мнє вси труждающася и оврємєнєнніи // Путь к здоровью. — 1926. — № 1. — С.23.
• 51. Терлецкий В. В Бочарах // Путь к здоровью. — 1929. — № 1. — С.12−13.
• 52. Терлецкий В. Сельское // Путь к здоровью. — 1926. — № 6. — С.14−15.
• 53. Фурманов А. Детская проституция и беспризорность // Путь к здоровью. — 1925. — № 2. — С.26−28.
• 54. Фурманов С. Больные дети // Путь к здоровью. — 1926. — № 7−8. — С.26−27.
• 55. Хоруженко. «Беседа с машиной» // Путь к здоровью. — 1926. — № 1. — С.16.
• 56. Цуккер Б. Из записной книжки врача // Путь к здоровью. — 1926. — № 11. — С.16.
• 57. Чогандарян М. Г. Методы, способы и приемы советской пропаганды в 1920;30-е гг. // Теория и практика общественного развития. — 2013. — № 4. — С.181−183.
• 58. Чучалін О. Роль і місце преси в антирелігійній пропаганді радянської влади в Україні (1920;1930;ті рр.) // Гілея. — 2013. — № 78. — С.43−46.
• 59. Шейнкман С. Как Домна выкормила Петьку // Путь к здоровью. — 1925. — № 3. — С.24−26.
• 60. Эвнлев М. День районного врача // За трезвость. — 1929. — № 3. — С.13.
• 61. Я.Л.М. Г. Санитарный сход // Путь к здоровью. — 1925. — № 1. — С.20−21.
• 62. Яков Б. Пивная ночь // Путь к здоровью. — 1926. — № 7−8. — С.6−7.
• 63. Ямб. Бей врача! // Путь к здоровью. — 1926. — № 6. — С.25.
• 64. Ямб. Вылечили // Путь к здоровью. — 1929. — № 2. — С.16.
• 65. Ямб. Дружеский совет // Путь к здоровью. — 1926. — № 11.
• — С.25.
• 66. Ямб. Наш цветник // Путь к здоровью. — 1928. — № 3. — С.33.
• 67. Ямб. О первом, втором и третьем // Путь к здоровью. — 1927. — № 12. — С.25.
• 68. Ямб. Осеннее // Путь к здоровью. — 1926. — № 9. — С.18.
• 69. Ямб. Стихи про пудру и духи // Путь к здоровью. — 1927. — № 8−9. — С .41.
• 70. Ямб. Тридцать три несчастья // Путь к здоровью. — 1926. — № 12. — С.21.