Комиссия розробки проекту нового статуту духовних академій 1909 р

Комиссия розробки проекту нового статуту духовних академій 1909 г.

И.В. Воробйов

Комиссия було створено указом Його Імператорського величества від 3 березня 1909 р. Приводом на її створення послужила резолюція Государя на записці архієпископа Антонія: «Статут розробити неодмінно в церковному напрямі», що й було видано указу Св. Синоду від 18 березня 1909 р. за No 3696. Головою призначили головний ревізор академій 1908 року архієп. Херсонський Димитрій (Ковальницкий). У неї увійшли ще невеликі: архієп. Волинський Антоній (Храповицький), архієп. Псковський Арсеній (Стадницький), архієп. Фінляндський Сергій, ректор СПбДА єп. Ямбургский Феофан (Бистров), духівник Їх Імператорських Величеств протопресвітер И. Л. Янышев, проф. Харківського університету та член Навчального Комітету при Св. Синоді М. А. Остроумов, проф. КазДА І.С. Бердників, проф. МДА А.І. Введенський, проф. КДА Д.І. Богдашевский[1].

Архиереи грали у комісії головну роль рішенні тих чи інших питань, тим більше йшлося і про церковності розроблюваного Статуту. Це питання за архієреями по праву був останній слово. Архієреїв у Росії той час було чимало багато, але призначені архієреї були відомі як активні реформатори і талановиті адміністратори, виявили себе різними посадах: вони були головами різних відділів Предсоборного Присутствія в 1906 року (Архієп. Димитрій — голова 1-го відділу Присутствія; архієп. Арсеній — председ. 5-го відділу; архієп. Антоній — 6-го; архієп. Сергій — 7-го; вони були ректорами різних академій, їх часто викликали засідання Св. Синоду і т.д.). Усі вони були яскравими представниками вченого чернецтва, і і вони багато в чому грали виняткову роль життя Церкви на початку XX століття, ще, життя кожної їх було міцно пов’язана з духовної академією [2]. Згодом у прийнятті нового статуту буде враховано саме думка архієреїв, що виправдовує особливий інтерес до ним.

Для ліберально налаштованих професорів склад комісії не віщував нічого хорошого: «Знаючи архієпископа Антонія (Храповицкого) як ідеолога вченого чернецтва і ненависника професури, повинною, на думку Антонія, в „обмирщении“ академій, світська професура академій не чекала від нового Статуту нічого хорошого» [3]. Що стосується складу Комісії можна зустріти думка, що він обумовлений саме наказом Государя про церковному напрямі Статуту: всіх членів Комісії об'єднувало негативне ставлення до автономії, що вони продемонстрували ще Предсобороном Присутствії 1906 року, чому на засіданнях і не серйозних розбіжностей [4]. Це твердження може здатися сумнівною: наприклад, архієпископи Арсеній і Сергій допомагали розробляти «Тимчасових правил».

Другие ж члени Комісії зовсім не від засідали в Предсоборном Присутствії. Що стосується складу Комісії є інша думка. Прот. Ф. Титов (проф. КДА) пише: «Головний працю архієп. Димитрія (Ковальницкого — І.В.), як голови Комісії, хоча порівняно нечисленної, але що з членів, які цілком згодні собою у поглядах з питань, що стосується духовних академій, у тому, щоб керувати суперечками членів і їх, наскільки можна до согласному, позитивного рішення яке обговорювали питань» [5]. Судячи з «уявленню» архієп. Сергія, про яку йтиметься нижче, реальний стан справ було ближчі один до свідоцтву прот. Ф. Титова.

«Целью реформи 1909 р. мало стати підпорядкування духовних академій пастырско-миссионерским цілям» [6], що цілком співзвучне з запискою архієп. Антония.

Так як архієпископ Димитрій запізнювався до початку роботи Комісії, виконуючим виконує обов’язки голови призначили архієп. Антоній Волинський. На місце представники суспільства було чотири кандидатури: В. К. Саблер, Н. П. Аксаков, А.І. Соболевський і Д.І. Тихомиров. Для архієп. Антонія було б бажаний вибір на користь Саблера, як одного й однодумця, але голоси розподілилися в інший спосіб. З голосуючих десяти людина виборює Соболевського проголосувало 7, за Тихомирова — 6, за Саблера — 5, за Аксакова — 2. Отже, було обрано Соболевський і Тихомиров. З якихось причин замість Тихомирова членом Комісії крім згаданого Соболевського, який долучився до роботі Комісії через 1,5 місяця, указом Св. Синоду від 28 квітня 1909 року під No 5673 був затверджений все-таки В. К. Саблер [7].

По ходу роботи відбувалися зміни у складі Комісії: ректор СПбДА єпископ Ямбургский через хворобу виїхав у Криму та був заміщений виконуючим обов’язки ректора СПбДА І.Г. Троїцьким (з 15-го засідання), а Богдашевский призначили інспектором КДА і на прохання митр. Флавіана (Городецького) замінили проф. К. Д. Поповим. Перше засідання минуло 18 березня 1909 р. під керівництвом архієп. Антонія Храповицкого. Спочатку закінчити роботу Комісії до середини червня з ласки Государя, про що навіть було постанову Св. Синоду, але переконливі докази Преосвященного Димитрія проти поспішності було прийнято: «Члени Комісії, досвідчені на роботах такого роду, добре знають, що розпочата ними робота нелегка, що вона зажадає багато часу, що найменше у цій роботі припустима сквапність, цей ворог обдуманості і грунтовності. І тож, від імені Комісії боргом почитаю доповісти Вашому Високопреосвященству (листа від 21 травня 1909 р. написано з ім'ям митр. Антонія (Вадковского) — І.В.), що все робота з перегляду Статуту академій 1884 р. ще може бути закінчено до половини червня (підкреслення автора — І.В.), що Комісія, працюючи напружено (засідання тривають близько 4-х годин поспіль), визнає необхідність одержати близько половини червня відпочинок про те, щоб всю роботу закінчити восени» [8]. Термін закінчення роботи комісії був перенесений на грудень цього року. Усього вирішено було проведено 57 засідань (останнє - 3 грудня). З березня травень обговорювали питання адміністративного устрою академій, і з вересня до листопада — навчальна програма академий.

На засіданні було винесено до виконання постанову Св. Синоду про резолюцію Государя на записці архієп. Антонія. Цю записку було вирішено розіслати всім членам Комісії. Також вирішено, що частковості, пов’язані з навчальними і адміністративними сферами, розроблятимуться не у складі Комісії, а при цьому було сформовано дві групи: 1. Архієп. Арсеній (Стадницький), академік А.І. Соболевський, проф.: Бердників, Богдашевский, Введенський і Остроумов. 2. Архієп. Сергій (Страгородский) і єпископ Феофан (Бистров). Першої групі доручили розробити навчального плану духовних академій (склад парламенту й розподіл наук академічного курсу, характер самого викладання й порядок студентських уроків) і положення про професорів академії і академічних колегіях (Раді й Правлінні). На другу групу покладено розробка питання про ректорі і інспектора академії і правилах студентської життя (релігійні обов’язки студентів, проповідницької діяльності, та ін.) [9].

Второе засідання (29 квітня, 1 і 4 травня) цікаво насамперед адже ньому дискутувалося питання церковності статуту. Першим висловився В. К. Саблер: «…справи над зміні лише про тих чи інших параграфів академічного Статуту, а дусі, у бік, у цьому, щоб і професори і студенти були просякнуті любов’ю до Христа і православної церкві і бажанням послужити їй» [10]. Далі він зазначив певні кошти досягнення цього: а) дуже докладне вивчення у академіях Св. Письма і святоотеческих творінь, щоб що виходять із академії особи дати відсіч ворогам Церкви у справі охорони її істин; б) правильна постановка самого навчального справи, щоб вивчення обнімало цілий предмет, а чи не частини, його і щоб цьому була разграничена сфера вищого й середнього освіти. Проф. Введенський висловив з цього приводу свою думку: «У понятті „церковності“, тому що їм має визначатися розробка проекту нового академічного Статуту, два моменту: а) практичний — можливо цілковите і глибоке прилучення, хіба що прищеплювання вихованців Духовних академій до церковному житті через православно-христианское виховання (чудово, що ні одному із наявних 75 досі статутів академій в § 1 не введено вказівку з їхньої виховні завдання) і б) теоретичний — вироблення в вихованців академій закінченого і научно-систематического жизне — і - світорозуміння через освіту, визначення православнохристианским віруванням» [11]. Ці розпливчасті не дуже певні думки, перехідні від подробиць до загальним принципам, архієп. Димитрій подав у потрібному руслі, уточнивши, що у Комісію не покладається завдання цілком переробити діючий Статут, оскільки він розробили теж не нецерковными людьми (у його розробці брали участь митр. Сергій (Ляпидевский), проф. І.Ф. Нільський, И.Е. Троїцький, В. Ф. Певницкий, І.С. Бердників та інші): «…не можна вказати жодного пункту з цьому Статуті, який підривав його церковність, компрометував його. Якщо ж Статут не приніс добрих в церковному відношенні результатів, то винні у тому випадку лежить не так на Статуті, а на виконавців його. Тому слід подбати не про один виправленні Статуту, чи про заходи до точному і неодмінного його исполнению"[12].

Для здобуття права донести її до виконавців ті основи, закладені в Статуті, голова запропонував скласти докладну пояснювальну записку, «яка повинен мати значення задля однієї вищої інстанції, як пояснення підстав вирощених Статуті змін, в тому числі для найближчих виконавців Статуту, як керівництво до належному виконання Устава"[13].

Чтобы не склалося враження, що Голова вбачає недоліків у Статуті 1884 року, а хоче лише точніше написати пояснювальну записку, усе ж таки вказує, що цьому Статуту близькі недосконалості, зумовлені течією часу й виникненням нових потреб і нових умов, відповідно до якими необхідно вносити зміни у Статут. Отже, позиція голови по до головного запитання зрозуміла: Статут не винен, а винні виконавці. Можливо, саме це сподобалося архієп. Сергію, не согласившемуся у результаті з рішенням Комісії. Ось його думку щодо церковності: «Церковне напрям, у якому слід розробити Статут, має висловитися, колись всього, у внутрішньому ладі академічному житті, переважно дусі, її проникаючому. Академія живе церковно, коли він в усій своїй сукупності, від ректора до останнього служителя, усвідомлює себе раніше всього церковної одиницею… Досягнення мети вихованці повинні усвідомлювати себе зобов’язаними служити церкві і готуватися до цього служінню» [14]. Тут також йдеться переважно про академічному складі учащих і учнів, та не недоліках Статуту, а й присутній натяк те що, що повинна готувати насамперед пастирів, й ті, котрі готують, — також мають бути облачені в священний сан. Далі преосвященний Сергій розвиває апологію вченого чернецтва, що є, певне, метою його міркувань про церковності академій: «Якщо й всі викладачі облекутся в ряси, а експертами по церковних справ завжди будуть священики, то Церква наша це може лише привітати. Але не забувати, що з ідеалом у найкращому разі піде лише половина чи трохи більше які закінчують академію. Інша ж його частина як і залишиться у світському званні, але давайте тоді й інші люди значно ближчою до Церкви чи, по крайнього заходу, вони що неспроможні сказати, що церковній службі їх готували і, тому, вони теж мають право бути до неї байдужими» [15]. Думка цілком зрозуміла: учене чернецтво — єдиний спосіб зберегти в академіях церковність. Слід зазначити, що архієп. Сергій доти не вважався таким затятим захисником вченого чернецтва, певне, він, як відомо, вчасно зрозумів, у напрямі дме вітер. Надалі будемо мати можливість оцінити, як із допомогою змін — у Статуті спробує втілити цю думку. Архієп. Антоній (Храповицький), підтримав майже кожен думка архієп. Сергія в цій комісії і згодом присоединившийся для її окремому проекту Статуту, з цього питання також погодився загалом із формулюванням Преосвященного Сергія, додавши, що «завдання академії - готувати служителів Церкви в священному сані, у тому числі кращі мають в наставники семінарій, а узаконять нинішній ненормальний порядок, при якому в семінаріях майбутніх пастирів виховують миряни, б нерозумно, та ще більш нерозумно підганяти вищу богословську школу до обслуговування такого ненормального порядка.

Посему думає необхідним у самому першому параграфі Статуту відзначити ту думку, що академії готують на служіння Церкви переважно у священному сані" [16]. Ця думка згодом потрапила до формулювання першого параграфа, як думка меншини, та був й у Статут 1910 року, попри заперечення голови: «Академія не є пастирська школа, хоча й бажано, щоб їх вихованці, вчені богослови, обирали собі служіння Церкви в священному сані. Ми маємо така школа — духовна семінарія, а що має давати вчителів у пастирську школу, підготовляти тих, хто готуватиме пастирів. Навіть якщо поставити завданням академії лише підготовку пастирів, то цим наче опускається не врахували, що маємо пастирство більше сільське, які з умовам своєї общественно-церковной діяльності непотрібні настійно в вищому науковому вивченні богослов’я й у подготовления якого мають бути особливі закладу і особливі діячі» [17]. Цього думки вистачило тільки у тому, щоб було прийнято більшістю членів Комісії. Природно, ці докази не переконали архієп. Антонія і архієп. Сергія, як і ще, що зумовило їхнє бажання продовжувати виборювати церковність статуту. Віддамо їм належне: з цього боротьби вони вийшли победителями.

На восьмому засіданні (29 травня) архієп. Арсеній (Стадницький) доповів про результати роботи 1-ї підкомісії над 2-ї главою Статуту (Про відношення архієрея до академії). Рішення був простий: комісія визнала ставлення архієрея до академії за чинним Статуту (тобто Статуту 1884 р.) задовільним і різко вирішила щось змінювати: «Дозвіл багатьох проблем пов’язані з особистістю самого архієрея, але це може бути визначено юридично» [18]. Зауваження цілком виправдане, особливо коли згадати ставлення найзапеклішого противника автономії, архієп. Антонія, до місцевому архієрею довіреної йому Московської академії - митр. Сергію (Ляпидевскому).

На наступному засіданні (No9 — 1 квітня) розбиралась 3-тя глава Статуту — про ректорі академії. Архієп. Сергій виступив із своєю думкою у тому, що ректор повинен бути, у сані єпископа; учений ступінь — не нижче магістра. Слід зазначити, що вимога для ректора єпископського сану можна натрапити у «Відгуках» і в архієп. Антонія, і в архієп. Сергія, причому останньому ректор- єпископ неодмінна умова, яка допускає в академіях повну навчальну і науковий автономію. А ще головою з досить різкою критикою, порівнюючи вимога про ректорі - єпископі з «автономическим рухом»: що має мислитися як знаряддя Церкви, слухняне і направляемое нею: «Це взаємне ставлення церковної зі школи і Церкви — підпорядкування школи, має виражатись і в належному встановленні відносин місцевого представництва церковної зі школи і Церкви. У зведенні проектів (Звід проектів Статуту академій, складений корпораціями в 1906 р. — І.В.) виключається яке — або ставлення академії і єпархіальної архієрея. У проекті, зараз вираженому, надається академії мати свого академічного архієрея, який було б викарным… Отже: академічні автономісти 19 051 906 років хотіли ректора-мирянина, щоб і духу чернечого в академії був. Реакціонери ж наполягають на ректорі виключно єпископі, тобто. ченці. І те, й те можуть призвести до небажаним автономним наслідків. Крайнощі зазвичай торкаються одна одної. Гадаю, буде правильніше і корисно, коли ректорами академій будуть архімандрити і протоиереи. І лише виду їх тривалої i корисній служби є підстави вироблені: архімандрит — на єпископа, а протоієрей на протопресвитера"[19].

Этот пункт спіткала така сама доля, що перший: думки голови вистачило тільки у тому, щоб було прийнято більшістю. Єдине, що зможе повністю незрозуміло, одностайно і хоча б архієп. Сергій міг в 1905 року виступати за світського виборного ректора, а в 1909 року — за ректора в сані єпископа, причому навіть не погоджуючись на ректора архімандрита. Архієпископ Арсеній у сенсі зайняв відповідальнішу позицию.

На 14-му засіданні (11 вересня) більшістю голосів (проти одного — проф. Введенського) було вирішено включити в Статут нову главу: «Про відношення Св. Синоду до академії». Далі все глави Статуту розбиралися усе своєю чергою. Значні зміни стосувалися питання розподілу наук академічного курсу. Їх передбачалося розподілити на загальнообов’язкові всіх студентів академії і групові. До загальнообов’язковим наук було зараховано Священне Писання Старого й Нового Завіту, основне богослов’я, пастирське богослов’я з гомилетикой, церковне право, історія древньої церкви, історії російської церкви, систематична філософія і логіка, одне із древніх мов, педагогіка і дидактика з методологією наук в духовно-учебных закладах, одне із нових мов і культур єврейський язык.

Остальные предмети розподілялися втричі групи: богословско філософську, церковно — історичну і церковно — практичну (остаточному варіанті Статуту (1911 р.) загальнообов’язкових предметів було 17, інші ж ділилися на виборах 4 группы).

К Журналам комісії був прикладений проект норму закону про Вченого Раді при Св. Синоді (+ проект штату), який розробили на останньому засіданні (No57). Цей Рада має був стати центральним управляючому органом для академій. Думки членів Комісії розійшлися щодо функцій Ради: троє (архієп. Димитрій, Арсеній і проф. К.Д. Попов) висловилися за передачу йому всіх найважливіших академічних справ як вченого, і навчально-адміністративного содержания.

Остальные ж члени Комісії (на чолі з архієп. Антонієм) висловилися за передачу лише справ наукових. Але всі дійшли думки, що головою може бути член Св. Синоду, а членами Ради — особи, колишні викладачами духовних академій [20]. На жаль, проект затверджений ні і Вчений Рада не був создан.

21 травня архієп. Димитрій (Ковальницкий) написав записку митр. Антонію (Вадковскому) [21], у якій виклав певні міркування з приводу реформування академій і зокрема, розповів на роботу Комісії (на цей момент вже минуло 6 засідань) [22].

Члены Комісії, розмірковуючи дуже тверезо і тверезо, дійшли думки, що невдоволення Статутом 1884 р. багато в чому було породжене штучно і з суттєві звинувачення у його адресу (зокрема у його нецерковности) немає під собою реальної основи. Через це, було вирішено не виробляти новий Статут, а старанно переглянути і переробити все параграфи старого; що матиме більший сенс, ніж робити всю роботу заново.

Дебаты, судячи з журналам засідань, ішли багатьох питань. У результаті гору взяла більш твереза і об'єктивна думка над жестко-консервативной, що була виражена у думці меншини. Головним виразником погляду меншини був архієпископ Фінляндський Сергій (Страгородский), до якого приєдналися архієп. Антоній (Храповицький) і В. К. Саблер. На 51 засіданні після довгих обговорень було вирішено явити у Св. Синод проект Статуту академії з викладом думки меншини. Попри це, архієпископ Сергій вирішив явити у Св.

Синод свій окремий проект статуту. У «поданні» [23] до свого проекту він розгорнуто пояснив свою рішення: по-перше, Комісія не отримала ніяких вказівок «згори», крім бажання Імператора, розробити статут в церковному напрямі, та й самі члени Комісії не домовилися «щодо основних почав академічної реформи», попри велика різноманітність думок. По-третє, архієпископ вважав, що «перше читання» попереднє і друге будуть можливі обговорення й зміни, у початку роботи за обговоренні параграфів архієпископ «не піклувався надавати їм остаточну форму і робив своєчасно у яких тих змін, які знаходив потрібними після що діялося обміну мнений».

Свою «нерішучість» чи вижидання архієпископ пояснює ще тим, що форму для його окремого думки остаточно ще визначилася, і припускав подати свою думка в пов’язаному вигляді, «а чи не як окремих, хіба що випадкових обмовок меншини, зволікається без жодної системи розкиданих з усього проекту як важко помітних для стороннього читача». Його розбіжності стосувалися не приватних деталей, а «самих основних принципів академічної реформи, самого погляду нашу вищу духовну школу». Але, всупереч сподіванням Преосвященного, голова при початку читання оголосив, що ніяких змін не припустимі, а окремі думки буде представлено Св. Синоду «в безформної масі сирого матеріалу за загальною рубрикою. думка меншини., де, в такий спосіб, будуть до нерозрізненості перемішані випадкові дрібниці з принциповими розбіжностями». Через те, що, з одного боку, вона може за такої постановці питання подати свою думка Св. Синоду у вигляді, у якому за потрібне і собі й у інтересах справи, з другого боку, відверто неспроможна можу погодитися з проектом більшості, і він представлений окремий проект Статуту. У P. S. зазначено, деякі пункти, які не значаться у спільному проекті у його ім'ям у рубриці «думка меншини», більш-менш відрізняються з його окремо поданим проектом (особливо список наук, що їх викладали академии).

Основное обвинувачення на адресу вже нового проекту Статуту звучить звично — нецерковность. У даному випадку це насамперед обвинувачення у невиконанні волі Государя, що залишив єдине побажання, щоб Статут було розроблено на церковному напрямі. Архієпископ Сергій зазначає: «…відверто не можна можу погодитися з проектом більшості, хто стоїть повністю грунті статутів 1884 і 1869 років і надто невчасно які забезпечують, з мого глибоке переконання, церковного напрями академічної реформи…» [24]. Це ж обвинувачення лунало на записці архієп. Антонія: «…щоб академія була керівницею релігійних ідей суспільства і духівництва …треба її лад посунути не вліво від Статуту 1884 року, а вправо: він і у тій Статуту була установою духовним, й не так за складом і по-своєму улаштуванню, скільки лише з гениологическому походженню своїх наставників і» [25]. Нецерковним він називає не сам Статут, а сучасний стан академії, що він спостерігав в ревизованной їм КДА. Така позиція і з її яка випливає критика професури бачаться більш прийнятною, ніж обвинувачення самого Устава.

Надо сказати, що Статути 1884 і 1869 років абсолютно різні у плані церковності, і як архієпископ Сергій зміг їх об'єднати, незрозуміло. Факт, що новий Статут розроблявся з урахуванням Статуту 1884 року, свідчить і архієпископ Димитрій, але каже, що такого рішення прийшла Комісія без особливих заперечень. Голова зазначав, що у Статут 1884 року нападають з обох сторін — і ліберали, і консерватори. Ліберали вимагають автономії і свободи, а консерватори вважають Статут неуцерковленим. Вочевидь, що ті, ні ті не оцінювали об'єктивно гідності Статуту, тоді й побудований висновок у тому, що він непогані поганий, що підкріплювалося результатами ревізії. Конкретно щодо обвинувачення Статуту в нецерковности у листі архієпископа Димитрія чітко виражена позиція Комісії (як її трактує): «…вина за справді що було виявлятися не з учорашнього дня нецерковное направлення у наші духовні академіях, що виражається, ніби між іншим, в ухилянні вихованців академій від священнослужения Церкви, втечі їх у найрізноманітніші служби мирські, падає не так на Статут 1884 року, ніби не який виховує в студентів духу церковності, але в тих членів академічного учебновоспитательного персоналу, хтось уже погано виконує чи взагалі не виконує Статут, що причиною втечі з церковного відомства вихованців академії лежать у поганих моральних, матеріальних, громадських умовах сьогодення, протягом якого не відповідальний Статут 1884 року, а проте робить служіння Церкви тяжкої боротьбою, а чи не у кожного знайдуться достатні сили на таку боротьби: немає від кожного вимагати самопожертвования».

Ввиду цього Комісія визнала, що осуду із двох протилежних сторін, вкладених у Статут 1884 р., безпідставні, і зокрема, не визнала вона правильним заподозревание цього Статуту в нецерковности.

Таким чином, головна мета Комісії - церковність академії, був у певної міри досягнуто: основи церковності було покладено основою всіх принципових параграфів Статуту: мета академії - переважання пастирського служіння, ректор — єпископ чи архімандрит, більшість професорів академії - у священному сані і т.д.

Все це у подальшому позначилося Статуті 1910;1911 гг.

Список литературы

1. РГИА Ф.796. Оп.190. 1отд. 2ст. Д. 61. Л.15.

2. Єп. Ямбурский Феофан (Бистров) — ректор СПбДА була саме оскільки був на той час ректором Академії. Він був присутній лише з восьми перших засіданнях комісії і неможливо вплинув їхньому деятельность.

3. Журавський А. В. Казанська духовна академія зламі епох (1884 1921 рр.)// Дисертація, рукопис, ІРІ РАН, М., 1999. З. 65.

4. Тарасова У. Духовні академії - у Росії у кін. XIX — поч. ХХ століття /Дисертація, рукопис, МДУ, 2002. З. 206.

5. Титов Ф., прот. Високопреосвященний Димитрій (Ковальницкий), архієпископ Херсонський і Одеський, колишній учень, професор, інспектор і ректор Київської Духовної Академії // Праці КДА. 1914, червень. Кн.VI. С. 248.

6. Тарасова У. Духовні академії - у Росії у кін. XIX — поч. ХХ століття /Дисертація, рукопис, МДУ, 2002. З. 206.

7. РГИА Ф.796. Оп.190. 1отд. 2ст. Д. 61. Л.54.

8. Саме там. Л.62 об.

9. Журнали заснованої при Св. Синоді Комісії розробки проекту нового статуту духовних академій (Далі: Журнали Комісії.), СПб., 1909. С. 2.

10. Саме там. С. 3.

11. Саме там. С. 3.

12. Саме там. З. 3−4.

13. Саме там. З. 3−4.

14. Саме там. З. 6.

15. Саме там. З. 7.

16. Саме там. З. 8.

17. Саме там. З. 8.

18. Саме там. З. 25.

19. Саме там. З. 33.

20. Саме там. Птд. нумерація. З. 5−6.

21. Там же.

22. РГИА Ф.796. Оп.190. 1отд. 2ст. Д. 61. Л.60−63об.

23. Саме там. Л.334−335.

24. Саме там. Л.335.

25. Саме там. Л. 13−13об.

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.