Розділ IV. Опір українського селянства

За останній час історична наука збагатилась багатьма працями, які висвітлюють соціальні настрої, поведінку та опір селянства комуністичному режиму в 1920;1930;х рр. Увага вчених зосереджувалась переважно на процесах колективізації та розкуркулювання. Саме вони змінювали багатовіковий устрій життя більшості суспільства, його соціальну структуру, а разом з нею і політичну систему.

Держава намагалася радикально трансформувати уклад селянського життя.

Недивно, що дії влади наштовхнулися на запеклий опір селянства.

В.Вавильєв характеризуючи масштаби селянських виступів наводить такі цифри: «в СРСР протягом 1929 р. у 1307 масових виступах (в основному проти хлібозаготівель) брали участь 244 тис. селян. В 1930 р. проти насильницької колективізації та створення колгоспів виступили 2468 тис. селян. Загальна чисельність масових виступів у цьому році склала 13 754. Було зафіксовано 55 збройних повстань. Ще 176 масових виступів, за оцінками ОДПУ СРСР, мали повстанський характер, тобто це були збройні виступи під гаслами повалення радянської влади. Вони супроводжувались розгоном сільських рад, взяттям заручників, спробами розширення територій, охоплених виступами, активним опором владі». Васильєв В. Ю. Селянський опір колективізації в Україні (1930;ті рр.) — Вінниця, 1999. -С.6−7.

Вже з січня до початку квітня 1930 р. відмічалось зростання кількості масових виступів. Поступово почалось зниження застосування селянами цієї форми опору.

Слід зазначити, що після рішень пленуму ЦК ВКП (б), заможні селяни почали продавати свої господарства, частина передавала майно до колгоспів з надією уникнути розкуркулення. В січні-лютому 1930 р. розпочалась масова втеча селян зі своїх сіл до міст, новобудов, на шахти Донбасу. В Україні почастішали випадки переходу селянами кордону з Польщею та Румунією. Литвин В. М. Голод 1932;1933 років в Україні: причини та наслідки. — К., 2003. С. 366−384.

Україна була серед регіонів СРСР, де опір селянства набув масового характеру та нерідко набирав форм фізичної, збройної боротьби з діями влади.

Як у всьому СРСР, в Україні поширеною формою опору колективізації та розкуркулюванню були теракти. В1930 р. чекісти зареєстрували в Україні 2 779 терактів, тобто 20,1% загальносоюзної кількості.

Ще однією формою селянського опору були листівки та анонімки, яких ДПУ в 1930 р. зареєструвало в Україні 1211. Серед них 282 були повстанського характеру, антиколективізаційного — 880, проти хлібозаготівель — 41, проти податку та само обкладення — 14, релігійних за змістом — 31, монархічних — 17, антисемітських— 23, проти розкуркулення — 2, троцькістських та інших «ухильницьких» — 2, антирадянських — 52. Мовчан О. В. Спротив хлібозаготівлям та пошуки порятунку від голодної смерті.- K., 2003. — С. 538−541;

Таким чином, насильницька колективізація та розкуркулення викликали запеклий опір селянства, який проявився у різноманітних формах. Влада використовувала селянський опір, щоб надати своїм жорстким репресивним діям легітимності та покласти вину за насильство на «ворожі класові елементи». В свою чергу, це вело до посилення централізації влади та репресивної природи держави, котра з новою силою спрямовувала репресії проти селянства.