Розділ іі. Навчання та життєвий шлях композитора (львів-перемишель-завадів-стрілки-млини)

Львівський період життя (1834−1846 рр.) майбутнього композитора наповнений як радісними, так і прикрими хвилинами. Більшість цього часу він вчився в Духовній семінарії. Навчання мало тривати 4−5 років, але у М. Вербицького освіта розтягнулася аж на 17.

Навчаючись у Духовній семінарії, юнак захопився грою на гітарі. Причиною став нещасний випадок: Вербицький пошкодив ногу, не міг рухатися, тому гітара стала дієвою розрадою від нудьги. Першим вчителем гри на цьому музичному інструменті майбутнього композитора став І. Х. Сінкевич. Досконало оволодівши інструментом, композитор списав кілька нотних зшитків для гітари соло та солоспівів у супроводі гітари. Згодом майбутній композитор створить «Поученіє Хітари» — перший в Україні підручник для навчання гри на цьому музичному інструменті, а численні твори, перекладені або створені ним для гітари, здобудуть широку популярність у галицькому домашньому музикуванні.

Перебування у семінарії для активного, темпераментного та життєрадісного юнака не походило безхмарно. Уже в перший рік свого перебування у Львові він був покараний строгим карцером за участь у бунті, влаштованому семінаристами на знак протесту проти поганого харчування. Також на першому році навчання важко захворів — перебував протягом одинадцяти тижнів у лікарні семінарії (зламав ногу). Та й саме навчання видатного композитора проходило з перервами. Михайла двічі виключали з семінарії через «веселі пісні, гру на гітарі, запізнення на ранкові молитви».

Влітку під час вакансій 1837 року Михайло Вербицький одружився. Його обраницею стала австрійка за походженням Барбара Сенер. На той час майбутньому композиторові виповнився всього 21 рік, але сімейне щастя митця було недовгим. У 1839 році дружина Михайла померла, залишивши його одного з маленьким сином Іваном на руках (у шлюбі з Барбарою народилося двоє дітей, однак одна дитина померла у дитячому віці).

У 1837 році Вербицький залишив семінарію: оскільки створив сім'ю, то хотів закінчити навчання екстерном, однак слухачі старших курсів семінарії не мали такого права — тож довелося покинути семінарію. Серед причин припинення навчання Вербицького в цей період називають гострий конфлікт, що виник тоді між начальством семінарії і молодими пропагандистами хорового співу на чолі з І. Сінкевичем, та репресії проти Маркіяна Шашкевича та його однодумців.

Після втрати дружини Вербицький відновив навчання у семінарії на третьому курсі (1841 рік). Навчаючись там, починає керувати хором семінаристів. Проте і цього разу йому не вдається закінчити навчання, адже надто часто траплялися зіткнення між його темпераментним, живим характером і суворими правилами семінарського життя. На початку 1842 року його за якусь незначну провину виключили з семінарії, не давши можливості довчитися третій рік.

Задля добробуту дітей молодий Вербицький одружується вдруге. Цього разу його обраницею стала француженка, донька пралі генерала Фреснеля. В їхньому шлюбі народився ще один син Михайла Вербицького — Андрій.

У періоди, коли молодий Вербицький покидав навчання у семінарії, йому вдавалося заробляти на прожиття приватними уроками музики. Так, деякий час він викладав спів у вірменському монастирі бенедиктинам, а упродовж 1842−1843 pоків працював диригентом хору Ставропігійського інституту. Є відомості, що у 1844−1845 роках Вербицький ще раз отримав посаду вчителя співу у семінарії. Дружина також намагалася покращити матеріальне становище родини — давала приватні уроки французької. Але все це не давало твердої матеріальної бази для існування.

З цієї причини наприкінці 1840-х років Вербицький був змушений покинути Львів, а згодом і науку у семінарії й повернутися з родиною на деякий час до Перемишля, де за допомогою свого опікуна Івана Снігурського одержав посаду нижчого урядовця при консисторії. Тут відбулося ще одне важливе для музичного розвитку М. Вербицького знайомство. При перемишльському латинському кафедральному соборі вже кілька років працював чеський музикант і композитор Францішек Лоренц, який, потоваришувавши з Вербицьким, значно допоміг йому своїм досвідом, знаннями і порадами.

У Перемишлі Михайло прожив бурхливий 1848 рік. Внаслідок «Весни народів» активізувалися аматорські гуртки, які намагалися створювати вистави якщо не українські, то, принаймні, переробки відомих на українські. Це був час справжнього театрального буму, який не повторювався ще десятки наступних років.

У той період М. Вербицький із запалом віддався мистецькій діяльності, усією душею поринув у театральні справи, одночасно виступаючи і як актор-співак, і як композитор. Він написав музику до кількох п'єс, що входили в репертуар перемишльського театру. Серед них такі, як «Верховинці», «Козак і охотник», «Проциха», «Жовнір-чарівник», «Гриць Мазниця», «Школяр на мандрівці», «Запропащений котик» та інші. Приступаючи до роботи на новій для нього ниві, Вербицький не був уже новачком у композиторській справі, адже писати музику (церковні пісні й невеликі світські хори) він почав набагато раніше, ще перебуваючи в семінарії.

Ймовірно, внаслідок впливу Івана Снігурського, а також через нестійкість театральних справ та матеріальні труднощі Михайло Вербицький таки повернувся до навчання в семінарії.

У 1850 році Михайло завершив навчання в семінарії та прийняти сан священика. Після висвячення отримав посаду сповідника в с. Завадові, що знаходився в колишньому Яворівському повіті. Його близьким сусідом, парохом в сусідньому селі, був давній приятель І. Сінкевич. В Завадові Вербицький пробув два роки. Опісля його перевели до с. Залужа в тому ж самому повіті. Мабуть тоді, в 1852 році, народився ще один син Вербицького Михайло. В Залужу М. Вербицький пробув усього кілька місяців і в 1852 році він уже призначений парохом с. Стрілки Старосамбірського повіту. Після трьох років перебування у Стрілках його переводять до с. Млини Яворівського повіту, де відомий композитор жив аж до смерті.

У 1858 році друга дружина Вербицького несподівано померла. Відтоді композитор жив самотньо, позбавлений сімейного тепла і затишку.

Помер Михайло Вербицький 7 грудня 1870 року у с. Млини (тепер територія Підкарпатського воєводства, Польща) від раку язика, проживши всього 55 років.

вербицький композитор український мистецтво.