Висновок. 
Літературно-мистецькі дискусії в Україні у 20-30 роках двадцятого сторіччя

мистецтво україномовний література драматургія.

20 — 30 роки XX ст. стали надзвичайно плідним періодом у розвитку вітчизняної культури. Духовне життя суспільства, відображало і стрімкі зміни, які відбулися у країни на рубежі двох століть, бурхливу політичну історію.

Головними складниками світогляду новітньої еліти й тематику її творчості складали бунт, самостійність мислення та щира віра у власні ідеали. Вийшовши в масі своїй з нижчих верств населення (службовці, різночинці, священики, робітники, селяни), нове покоління української еліти часто не мало можливості здобути систематичну освіту через війну, голод та необхідність заробляти на хліб насущний. Але, працюючи «на грані», намагаючись використати всяку можливість ознайомитися із світовою культурою, розправити віками скуті крила творчості, вони наснажувались найсучаснішими тенденціями і творили дійсно актуальне мистецтво.

У більшості своїй це були інтелектуали, які робили ставку на особистість, а не на масу. За їх зовнішньою «радянськістю» ховалися глибокі пошуки й запити.

Трагічна доля покоління 20−30-х років демонструє нам усю силу українського духу, його творчий потенціал, необхідність свого шляху й незалежності від впливу інших культур. Внаслідок політики українізації, розпочатої в 20-х — на початку 30-х років ХХ ст., українська культура ще зазнавала піднесення. Молоді митці, виховані в період національного пробудження початку ХХ ст. та національної революції 1917 року, перейняті енергією «вітаїстичних» осяянь, проголошуваних М. Хвильовим, спромоглися на небувалий розквіт жанрово-стильових структур літератури, розкривали кращі риси національної ментальності, надаючи їм нових якісних ознак. Подібні тенденції спостерігалися і в музиці, театрі, малярстві.