Партесний концерт. 
Українське музичне мистецтво

Партесний концерт (від лат. pars, partes — «частина, партія») — вокально-ансамблевий музичний жанр ХVІІ - першої половини ХVШ століття в українській, білоруській та російській музиці, побудований на протиставленні-змаганні різних груп вокального ансамблю a cappella. Це основний жанр партесного співу у жанровій класифікації партесних творів за способом їх виконання (також існують партесний мотет і партесні твори з постійним багатоголоссям). Відповідно до класифікації Н. О. Герасимової-Персидської, концертами вважаються партесні твори на 8 і більше голосів. Твори, що мають меншу кількість голосів, відносяться або до партесних мотетів (якщо мають ознаки концертного типу композиції), або до партесних творів із постійним багатоголоссям (характерні лише для російської традиції, лише відомі лише 3- та 4-голосні зразки постійного багатоголосся).

Походить від концертуючого стилю католицької духовної музики (хорових творів з інструментальним супроводом), що зародився наприкінці ХVІ ст. у творчості італійських композиторів А. та Дж. Габрієлі, і розвинувся у творах німецького майстра Г. Шютца. Ознаками цього стилю було багатохорове звучання із зіставленням хорів, хорових груп, solo і tutti, вокальних та інструментальних побудов. У хоровому концерті вперше з’явилися ознаки барокового стилю: величне звучання, колористичні ефекти, контрасти тощо.

Українські композитори композиторську техніку «латинського» духовного концерту адаптували до національного ґрунту, створивши у ХVІІ - першій половині ХVІІІ ст. зразки хорових творів a caрpella високої художньої цінності.

Тлумачення терміну «концерт» у ті часи дещо різнилось від сучасного: М. Дилецький у «Мусікійській граматиці» словом концерт визначав не жанр, а спосіб музичного викладу — концертування. Отож концертами називали більшість партесних творів, незалежно від місця їх виконання під час Служби.

Особливості виконання

Вважається, що партесні концерти на всіх етапах розвитку партесного співу виконувалися антифонно, а різні частини хору розміщувалися в різних частинах храму (для восьмиголосих концертів: в одній групі перший дискант,.

альт тенор і бас, у іншій — другий дискант, альт, тенор і бас).

Партесному концертові властиві певні риси художньо-образного змісту та музичної стилістики:

• 1. Нова якість емоційно-музичної виразності: якщо емоційний світ старовинної церковної монодії відзначався спокоєм, епічною величчю і споглядальністю, то партесна музика була підкреслено емоційною, сповненою неспокоєм, динамікою і контрастами, завдяки чому вона значно сильніше впливала на слухача;
• 2. Типові емоційно-образні сфери: панегірична, лірико-драматична, просвітлено-лірична;
• 3. Нове співвідношення слова і музики: розвиненість засобів музичної виразності, кристалізація класичних музичних форм, застосування музично-

риторичних фігур, що поглиблювало розкриття змісту тексту й надавало яскравої емоційної виразності твору;

• 4. Головний принцип формотворення — контраст на всіх рівнях: образному, музично-тематичному, фактурному, тембровому, метро-ритмічному;
• 5. Перехід від модальної гармонії до класичної мажоро-мінорної ладо-гармонічної системи.