Давні поселення слов'ян

Так у І тис. н.е. городища і відкриті поселення мали різні системи планування та забудови. За часів Зарубинецької культури (І-ІІ ст. н. е) їх розміри не перевищували 0,5−1 га, а в середині та наприкінці І тис. н.е. сягають 3−5 га. мистецтво культура наука освіта Розташування житель на невеликих поселеннях було безсистемним, а на великих — існувала упорядкована групова забудова. Нерідко житла і господарські споруди складали певні групи і відділялися одна від одної вільною площею, разом з тим зустрічається і окреме їх розташування.

Характерною рисою є те, що на поселеннях, як правило, кількість господарських ям перевищує кількість житель (Київська культура і деякі черняхівські поселення).

Одночасно з груповим плануванням на городищах і відкритих поселеннях існувало вуличне, рядове планування. Біля житель споруджувалася господарська яма. Такий комплекс становив окремий двір. На городищах, крім житлових та господарських, зводилися також громадські та культові споруди.

Як бачимо, в забудові поселень ранніх слов’ян на території сучасної України спостерігається цілий ряд найголовніших елементів (планування, розміщення житлових та господарських споруд, культових місць тощо), які були характерними ще в епоху Трипілля в V-ІІІ тис. до н.е.

Характерною рисою слов’янських житель є те, що вони заглиблювалися в землю на 30−80 см, а іноді і більше, доти, поки не упиралися в материковий ґрунт. Це були своєрідні напівземлянки.

Для окремих періодів традиційною була форма наземних житель. Поширеними були будівлі овальної форми зі стовпово-плетеною системою стін. Дерев’яний каркас обмазувався з обох боків глиною.

У перших століттях нової ери будуються прямокутні й квадратні в плані житла (Зарубинецька культура). Стіни досягали 2,5 м висоти. Поверх них зводився дах.

Внутрішнє оздоблення давніх слов’янських житель нагадувало інтер'єр трипільського житла. Він був просторим. Посередині домівки в невеликому заглибленні або, навпаки, на материковому підвищенні влаштовувалося вогнище, а уздовж стін — дерев’яні лежанки. Вхід у житло розташовувався, як правило, з південної або західної світлової сторони, навпроти вогнища.

В окремих регіонах (Північно-Західна Україна) уздовж стін нерідко знаходилися довгі виступи-лавки, вирізані з материка. За опалювальні споруди правили глиняні печі примітивної конструкції.

На усіх слов’янських селищах І тис. н.е. відомі погреби. В них зберігалося зерно, посуд, знаряддя праці. Відомі також хліви великих розмірів (3−4 м завширшки, 5−7 м завдовжки), в яких утримувалася худоба.

На поселеннях існували також непівземлянки виробничого призначення для обробки заліза, бронзи, кістки, випалу посуду.

До господарського комплексу житла входили також ями-погреби. Відомо чимало житель, де ями-погреби були в середині приміщення. В них зберігалися продукти харчування тощо.

Враховуючи те, що протягом всього І тис. н.е. у середовищі давніх слов’ян панував обряд трупоспалення.

Характеризувати одяг тогочасного населення дуже складно.

Основні риси ранньослов’янського костюма були близькими до селянського одягу доби Київської Русі. Традиційним чоловічим одягом, наприклад, були тунікоподібна сорочка та неширокі штани. Жіноча сорочка була з довгими рукавами. Поясний одяг незшитий — типу плахти. Основне взуття — постоли. Всі ці та інші елементи народного костюма, на думку етнографів, сягають ще віддаленіших часів.

До складу костюма ІІ-ІV ст. з Середнього Подніпров'я входили великі трикутні та підковоподібні фібули, масивні браслети, шийні гривні, різноманітні підвіски у вигляді півмісяця, намисто тощо.

Населення Черняхівської культури, до якої, крім слов’ян, входили також готи та алани, використовувало значно ширший набір прикрас та деталей до костюма. Найчастіше трапляються підвіски та намисто, а також сережки і кістяні гребні. Крім естетичних функцій, окремі прикраси виконували роль амулетів.