Дитячі роки. 
Ранні добутки

Життя Шуберта пройшло у Відні, що навіть не в саму сприятливу для творчості пору залишалася однією з музичних столиць цивілізованого світу. Тут виступали знамениті віртуози, з величезним успіхом ставилися опери усіма визнаного Россіні, звучали оркестри Ланнера і Штрауса-батька, що підняли на небувалу висоту віденський вальс. І все-таки невідповідність мрії і реальності, настільки очевидні для того часу, породжували у творчих людей настрою туги і розчарування, а сам протест проти відсталого самовдоволеного міщанського побуту виливався в них у втечу від дійсності, у спробу створити свій власний світ з вузького крута друзів, щирих цінителів прекрасного…

Батько його був шкільний учитель — людин працьовитий і добропорядний, котрий і своїх дітей прагнув виховати у відповідності зі своїми представленнями про життєвий шлях. Старші сини пішли по стопах батька, той же шлях був заготовлений і Шуберту. Але звучала в будинку і музика. У свята тут збирався кружок музикантів-аматорів, сам батько учив Франца грі на скрипці, а один із братів — на клавірі. Теорію музики Францу викладав церковний регент, він же учив хлопчику і грі на органі.

Незабаром навколишнім стало ясно, що перед ними незвичайно обдарована дитина. Коли Шуберту виповнилося 11 років, його віддали в церковно-співочу школу — конвікт. Там був свій учнівський оркестр, де незабаром Шуберт став виконувати партію першої скрипки, а іноді навіть диригувати.

У 1810-м року Шуберт написав свій перший твір. Пристрасть до музики охоплювала його усе більше і більше і поступово витиснула всі інші інтереси. Його гнітила необхідність вивчати те, що було далеко від музики, і через п’ять років, так і не закінчивши конвікта, Шуберт пішов з нього. Це привело до погіршення відносин з батьком, що усе ще намагався наставити сина «на шлях щирий». Уступаючи йому, Франц надійшов у вчительську семінарію, а потім виконував обов’язки помічника вчителя в школі свого батька. Але намірам батька зробити із сина вчителя з надійним заробітком так і не призначено було здійснитися. Шуберт вступає в саму інтенсивну пору своєї творчості (1814−1817 роки), не чуючи батьківських застережень. До кінця цього періоду він вже автор п’яти симфоній, семи сонат і трьохсот пісень, серед яких є такі як «Маргарита за прядкою», «Лісовий цар», «Форель», «Блукач» — їх знають, їх печуть. Йому здається, що світ от-от розгорне йому дружні обійми, і він зважується на крайній крок — кидає службу. У відповідь обурений батько залишає його без усяких засобів до існування і по суті рве з ним відносини.

Виняткові музичні здібності Шуберта проявилися в раннім дитинстві. Із семирічного віку він навчався грі на декількох інструментах, співу, теоретичним дисциплінам. У 1808−12 пік в імператорській Придворній капелі під керівництвом видатного віденського композитора і педагога А. Сальери, що, звернувши увагу на талант хлопчика, початків навчати його основам композиції. До сімнадцяти років Шуберт уже був автором фортепианних п'єс, вокальних мініатюр, струнних квартетів, симфонії й опери «Замок диявола». Працюючи помічником вчителя в школі свого батька (1814−18), Шуберт продовжував інтенсивно складати. ДО 1814−15 відносяться численні пісні (у тому числі такі шедеври, як «Маргарита за прядкою» і «Лісовий цар» на слова И. В. Ґете, 2-я і 3-я симфонії, три меси і чотири зінгшпиля.