Досягнення давньоіндійської цивілізації у сфері культури

Релігія. Цей компонент культури і атрибут цивілізації для Сходу взагалі і для Індії зокрема має значно більше значення, ніж в європейських цивілізаціях.

Першою вивченою ідеологією Індії являється релігія Вед, яку принесли з собою завойовники арії у ХІІІ ст. до н.е. Тексти «вед» являються основним джерелом для вивчення ранньої історії Індії. Наприклад, в текстах «Рігведи» міститься багато історичного матеріалу про політичне і громадське життя Давньої Індії, про мораль і звичаї її мешканців. Основний зміст «Вед» — релігійно-філософські твори, збірки етико-правових приписань і ритуальні тексти.

Вірші ведичного знання прославляють Агні, бога вогню, а також Індру, бога дощу і неба. «Самаведа» складається із 1549 віршів. Тут містяться інструкції про проведення жертвоприношень, зібрані також обряди, причім в «Атхарваведі» обряди в основному призначені для лікування хвороб. Знанню «Вед», їх вивченню придбавалось винятково важливе значення і прирівнювалось до непохитних моральних норм: принесенню жертв богам, годівлі тварин і птахів.

В «Рігведі» основними об'єктами поклоніння були деви. Давні боги аріїв які асоціювались головним чином з небом, і переважно це були чоловічі божества. Богинь в «Рігведі» було дуже мало. Головним богом в аріїв вважався Дьяус. Великим богом для аріїв був Індра, одночасно бог війни і бог грози.

В основі релігії брахманізму лежало уявлення про трійцю (богів: творець світу — Брахма, бог добра — Вішну і бог зла — Шива. Розвиток цієї релігії був тісно зв’язаний зі створенням касти жерцівбрахманів, які тільки й мали право тлумачити Святе Письмо — «Веди».

Період брахманізму — надзвичайно важливий етап в духовному житті Стародавньої Індії. Брахманізм, сформувавшись у певних соціально-політичних умовах і в певній інтелектуальній атмосфері, не міг, звичайно, не змінюватись з часом під впливом нових соціально-економічних реалій. На нього здійснили вплив також нові релігійно-філософські вчення, серед яких слід назвати джайнізм, буддизм, сикізм і т.д. Ці зміни привели до становлення індуїзму.

Індуїзм — національна релігія Індії. Індуїзмом називається сукупність релігійно-міфологічних поглядів та культів, яка сформувалась в Азії насамперед в Індії. Індуїзм успадкував традиції ведичної релігії та брахманізму.

Найбільш універсальним поняттям з тих, якими оперує індуїзм, являється дхарма. Його багатозначність виражає специфічний погляд на людину. З одного боку дхарма — це комплекс етичних заповідей, які відображають загальнолюдські, точніше надлюдські цінності: прагнення до істини, правильну поведінку, добросовісність, чистоту, незлобливість, незаподіяння шкоди живим істотам. З іншого боку дхарма це норми і правила, яких людина повинна дотримуватися, являючись членом певної соціальної групи — варни чи касти. Існує, далі, дхарма індивіда, зв’язана з певною стадією його життя, яка дуже міцно зв’язує з соціальною структурою, що поділяє суспільство на жорстко закріплені рівні та осередки; ці рівні та осередки взаємодіють на основі дихотомії: чистота-нечистота. У цьому смислі індуїзм виступає не тільки як сукупність поглядів, а й як «образ життя», як система норм і ритуалів, які цілком регламентують життя людини.

Дослідники відзначають, що нелегко виявити в індуїзмі чітку організаційно-ідеологічну структуру, тому він здається мозаїчним, безсистемним. У ньому відсутня церква як центральний соціальний інститут, що об'єднує своїх членів; немає «сект» і «єресей»; по різному трактується смисл священних текстів; немає універсальних догматів і об'єктів культу; відсутня практика проведення соборів для вирішення богословських питань тощо. Непросто також однозначно віднести індуїзм до монотеїстичних чи до політеїстичних релігій, хоча він у більшій мірі все-таки тяжіє до останніх. Деякі дослідники схильні вбачати в індуїзмі не одну релігію, а комплекс релігій, або сприймати індуїзм як свого роду цивілізацію, одним із багатьох компонентів якої являється релігія.

Гілкою індуїзму являється кришнаїзм, але ця релігія набула самостійного релігійного значення. Як би не було, а індуїзм найбільша за числом віруючих національна релігія в світі.

Найбільш ранньою неортодоксальною релігією Індії був джайнізм. Джайнізм не знає протиставлення матеріального і духовного; здатність людей почувати і мислити — таке ж природне проявлення життя, як і процеси в навколишній природі. Архаїчне учення про душу доводиться в джайнізмі до своєї крайньої точки. Душа є присутньою у всіх речах, її мають рослини і навіть каміння. Душі існують вічно і не були створені богами.

Джайнізм виник в Індії в VІ ст. до н.е. і зобов’язаний своєю назвою засновнику Махавірі Джині.

Сутнісною особливістю і головним принципом етики джайнізму являється ненанесення шкоди живим істотам. Щоправда, цей принцип і правило поведінки людини пронизує всю культуру Стародавньої Індії. Джайнський монах не тільки не вбивав тварин, а й приймав обачні заходи, щоб випадково не роздавити яку-небудь дрібну живу істоту. Правила поведінки монахів були потім ретельно розроблені і зафіксовані в джайнських текстах.

Джайнізм поширився в Індії, але витримати конкуренцію з буддизмом та індуїзмом він так і не зміг. Але слід відзначити, що релігія джайнізму внесла чималий вклад у розвиток духовної культури Індії, вплинувши, зокрема, на етичні погляди індійців.

Буддизм виник в VI ст. до н.е. Це найбільш рання за часом виникнення світова релігія. Засновник цієї релігії - реальна історична особа, Сідхартха Гаутама із царського роду племені Шак'їв. Буддизм вважає, що божественне вже з самого початку присутнє в основі всього живого і в його пам’яті про себе, і навіть собака в буддійському космосі наділена природою Будди. Вважається, всі буддійські учення одвічно присутні в свідомості кожної людини. Таким чином, слід вибрати одне з буддійських учень і тільки згадати витоки свого родства.

Авторитетні буддійські мислителі настоюють на тому, що досягнення просвітлення — це у першу чергу результат великої і важкої внутрішньої роботи, яку неможливо перекласти на плечі церкви чи релігійної общини.

Завдяки підтримці імператора Ашоки буддизм поширився на всю Індію і проник на Цейлон. У пригнобленої бідноти буддизм користувався успіхом завдяки проповіді духовної рівності всіх вільних, а також внаслідок демократичності буддійської сангхи. Заможних громадян буддизм притягував тим, що не вимагав ні жертвоприношень, ні обов’язкового вступу в сангху, ні істотних змін в образі життя. Буддійський культ був простим, зрозумілим, проповідь висловлювалась на звичайних розмовних мовах.

Філософія в Індії тісно перепліталася з міфами та релігійним віруваннями, яким правлячі кола прагнули надати закінчений систематичний характер. Власне, філософія в Індії, як і в Греції, виросла з міфології та релігії.

Індійська філософія виникає на основі багатої культурної традиції численних народностей Давньої Індії, або, як ще кажуть індологи — Великої Бхарата-Варші. Безпосередньо основою багатьох філософських систем Давньої Індії явився корпус ведичної літератури. Чимало гімнів в ведах за масштабом питань, що піднімаються, і по методах їх вирішення мають філософський характер. Значний вплив на індійську культуру здійснили пурани, ітихаси і епічні поеми Махабхарата і Рамаяна. Особливе значення для наступного розвитку філософії мала одна із частин Махабхарати — Бхагаватгіта. В ній аватар Бога Вішну Крішна пояснює своєму товаришу і учню полководцю Арджуні найважливіші положення духовної філософії і принципи йоги.

Дійсно, розвиток філософських шкіл Давньої Індії тісно зв’язаний з еволюцією релігійного світогляду індійців.

Для давньої індійської філософії характерною є широта кругозору і глибина думки. Оскільки метою філософії являється пізнання істини, вона й називається в індійській літературі даршана, тобто «бачення істини». Індійська філософія розглядає різні проблеми і метафізики, і етики, і логіки, і психології, і теорії пізнання, але вона не розглядає їх окремо одна від одної. Будь-яка проблема досліджується індійськими філософами з усіх боків — з точки зору метафізики, логіки, психології і теорії пізнання. Цю тенденцію деякі вчені називають синтетичною точкою зору індійської філософії.

Індійській філософії притаманна терпимість одних її філософських шкіл по відношенню до інших. Це мало те позитивне значення, що кожна філософська система прийняла обґрунтований і завершений вигляд. Якщо ми відкриємо великі праці ведантистів, то знайдемо там ретельний і продуманий розгляд поглядів всіх інших систем: чарвака, буддійської, джайнської, санкх’я, йога, міманса, вайшешика; таким же чином в працях буддійських або джайнських філософів розглядаються погляди інших філософських систем. Тому кожна система стає енциклопедичною за своїм підходом до тих чи тих ідей. Тому не дивно, що чимало проблем сучасної західної філософії вже були розглянуті в індійській філософії.

Що ж хвилювало перших «східних філософів», роздуми над якими проблемами викликали в їх середовищі не тільки дискусії, але й досить гостру боротьбу? Напевне, над тими самими, які залишаються вічними, бо, поки живе на Землі мисляча людина, вона неодмінно буде задумуватись, що є цей світ, який сенс його власного існування в ньому.

Ще одна важлива риса відрізняє індійську філософію: індійська філософська традиція відрізняється багатоваріантністю відповідей на онтологічні питання. Тут склалися принаймні три варіанти основних підходів — філософський монізм, дуалізм і плюралізм. Останній, зокрема, представлений системою вайшешка, яка спробувала визначити логічну структуру буття, використовуючи при цьому категоріальну філософську мову.

Досягнення в науках. Давні індійці добились значних успіхів у розвитку наукових знань. Видатним досягненням давньоіндійської науки було створення десятинної системи рахунку, якою сьогодні користується увесь світ. Відмінною рисою давньоіндійської культури є шанобливе ставлення до знань. В Індії вперше був застосований нуль. Цифри, які сьогодні називаються арабськими, спочатку винайшли індійці, і тільки потім вони перейшли до арабів. Незалежно від інших народів давні індійці заклали основи алгебри і стали у цьому відношенні вчителями арабів та народів Середньої Азії, а, як відомо, середньовічні європейські математики запозичили основи алгебри в арабів. У Давній Індії вперше була відкрита таблиця синусів для вирахування знаходження планет. Видатному давньоіндійському математику Арібхаті належить одне з перших рішень в цілих позитивних числах лінійного рівняння з двома невідомими способом, який, по суті, не відрізняється від сучасного способу рішення способом неперервних дробів. Значним інтелектуальним надбанням давньоіндійської цивілізації стало винайдення на початку нашої ери гри в шахи.

Борг західного світу перед Індією у цьому відношенні неможливо переоцінити. Більша частина великих відкриттів і винаходів, якими так гордиться Європа, була б неможлива без розвитку математичних наук в Індії, де уже в давнину знали і вміли рішати квадратні і деякі типи невизначених рівнянь. Знали тут і число П, рівне 3,1416. Про те, що вже в V ст. до н.е. індійці були знайомі з основами тригонометрії і алгебри, знали про емпіричні правила сумування арифметичних рядів, геометричних прогресіях, засвідчують трактати видатних давньоіндійських астрономів і математиків Араб’яхати та Варахаміхіри. В той же час була відкрита і теорема, відома нам як теорема Піфагора.

Заняття хімією і медициною носили релігійно-практичний характер. Давньоіндійським хімікам була відома термічна обробка металів, виготовлення кислот, фарб, парфумів, ліків, препаратів із ртуті. Змістовними роботами з хірургії, терапії, фармакології збагатили світову медицину давньоіндійські медики. Хоча релігійні забобони трактували хвороби як кару за гріховність в житті, видатні давньоіндійські медики Джавака, Чарока вміли діагнозувати і виліковувати різні хвороби і славились далеко за межами країни. При хірургічних втручаннях використовувались майже двісті різних інструментів, застосовувалось обезболювання. Існували вже тоді такі спеціальні розділи медицини, як педіатрія, невропатологія, фармакологія, отоларингологія. Особливе значення надавалось водним процедурам, застосуванню трав, дієти. В текстах згадується про такі складні операції, як трепанація черепа, ампутація рук і ніг, вилучення катаракти.

Хімія в Індії була служницею не технології, а медицини, індійські хіміки не поділяли захоплення середньовічної Європи ідеєю перетворення простих металів в золото. Вони присвячували свої пошуки головним чином виготовленню ліків, засобів для продовження життя або для продовження статевої активності. Ці хіміки-фармацевти досягли значних успіхів у виробництві багатьох важливих препаратів, кислот і солей металів, є свідчення, що вони винайшли своєрідний порох. Значно нижче за рівнем свого розвитку від галузей науки були географічні пізнання давніх індійців. Не збереглось ні однієї географічної праці, ні однієї географічної карти; невідомо навіть, чи існували вони взагалі в Давній Індії.

Розвинута писемність існувала в Давній Індії вже в період царювання Ашоки. Один із шрифтів писемності - брахмі - ліг в основну шрифту девангарі, який в наслідок своєї простоти і зручності отримав широке поширення в давнину і зберігся у багатьох народів Індії до сьогодення.

При характеристиці духовної культури не можна обминути такий оригінальний феномен, як школа йога; йдеться, нагадаємо, не тільки про практику йога, досить добре відому європейській свідомості, а й про теоретичні загадки філософії йога. Йога вчить тому, як стати господарем думок і дій, навчитися їх контролювати і постійно знаходитися у сфері духовності. Духовна традиція переконує, що від самої людини залежить, щаслива вона чи незадоволена, радісна чи песимістична. Якщо свідомість людини належить їй самій, якщо вона володіє своєю свідомістю, то ніщо не може завадити їй бути натхненною, світлою і радісною. Усвідомлення своєї духовної сутності зумовлює щастя людини, оскільки воно є її внутрішнім станом.

Стосовно освіти, то в Давній Індії у період розквіту освіту давали тільки синам брахманів, каста яких вважалась найбільш почесною. Учні на протязі багатьох років повинні були вивчати давні тексти, запам’ятовуючи їх напам’ять. Священні тексти вед, записані за три століття до н.е., до цього передавались виключно в усній традиції. У читанні напам’ять не повинно було бути помилок, які розцінювались не тільки як гріх, а й як катастрофа для ритуалу.

Про архітектуру давньої доби індійської цивілізації можна судити тільки починаючи з епохи царювання династії Ашоки, за велінням якого почалося інтенсивне будівництво буддійських храмів і ступ, а в епоху Гуптів вже склалася практика храмового будівництва з каменю. З’являються також печерні храми з внутрішніми розписами. В цей час успіхи в архітектурі були настільки значними, що цей період справедливо вважають золотим віком індійського мистецтва. Найбільш відомим печерним храмом є комплекс Анджанти в Махарашірі.

З історією індійського народу та його повсякденним побутом було зв’язане декоративно-прикладне мистецтво Індії. Вироби індійських ремісників: ювелірні прикраси і зброя, тканини та ковдри, статуетки і посуд — вражають своєю художньою майстерністю, в них виражені уявлення індійців про красу і гармонію.

Індія по праву має славу одного з найдавніших центрів світової цивілізації, яка зробила значний вклад в будову фундаменту світової культури.