Есхіл. 
Історія походження драми та її розвиток у творчості Есхіла, Софокла, Еврипіда

Есхіл — перший грецький драматичний поет, який здобув світове визнання. Есхіла (525−456 р.р. до н.е.) називають «батьком трагедії». Жив він у Греції за доби створення Афінської держави та встановлення афінської рабовласницької демократії. Це був героїчний час греко-перських війн, у яких нова Греція брала гору над старим деспотичним Сходом. Перемоги у битвах під Марафоном (490 р. до н.е.), біля Саламіна (480 р. до н. е .) та під Платеями (479 р до н. е .), учасником і свідком яких був Есхіл, назавжди лишилися в його пам’яті символом патріотизму і єдності греків у боротьбі за незалежність.

Сам поет завжди ставив свої військово-громадянські заслуги вище від поетичних. В епоху, коли він жив, були закладені підвалини філософії, моралі й релігійного світогляду, що мало неабияке значення для подальшого історичного розвитку народів Сходу й Заходу. Його перу належать двадцять сатиричних драм і сімдесят трагедій, з яких до нас дійшло тільки сім.

Світ, створений драматургом у його трагедіях, — це світ цілісних і шляхетних, сміливих і діяльних натур. Герої Есхіла сперечаються навіть з богами, не схиляючи голови і перед всемогутнім Зевсом. Естетичне кредо автора відображає філософію гармонії людини і природи, утвердження людської гідності і моральних засобів її обстоювання. Недаремно він був сучасником Конфуція і Будди, вчення яких справили певний вплив і на філософію еллінів.

Есхіл першим показав на сцені театру драму людського буття. За свідченням Арістотеля, Есхіл уперше ввів до сценічної дії другого актора; це означало скорочення партії хору і розширення діалогу. Він застосував у своїх трагедіях прийом зіставлення протилежних характерів, який пізніше наслідували його послідовники. Есхілові приписують введення розкішних костюмів для акторів, масок, котурнів та іншої сценічної атрибутики. Одним із перших він почав також використовувати технічні пристрої. Поява на сцені тіней померлих, падіння скель у безодню підземного царства Аїду, прибуття богів повітрямусе це потребувало певних технічних засобів, яких до Есхіла не існувало. Крім того, драматург запровадив у свої трагедії танець. Він сам вигадував танцювальні фігури і ставив танці.

Стиль трагедій Есхіламонументальнопатетичний. Він має багато спільного з образотворчим мистецтвом Стародавньої Греції у V ст. до н. е. Мова трагедій Есхіла — свіжа, яскрава та споконвічна, як чотири природні стихіїземля і небо, вогонь і вода, що за уявленнями еллінів, становили першооснову життя. Зіткнення цих стихій у самій людині, їх перетворення і благотворні зміни в процессі розвитку суспільства, нарешті, звільнення людини від первісної дикостіусе це намагався відтворити у своїх трагедіях афінський драматург. Але для перемоги нового над старим потрібні були героїтитани, натхнені духовними ідеалами своєї доби. І Есхіл, на свій лад осмислюючи стародавні міфи, створює трагедії, в яких виходить за межі звичних для його часу уявлень про світотворення і намагається осягнути заповітні таємниці гармонії і краси. Відважне, титанічне прагнення Есхіла за своєю сміливістю рівнозначне хіба що подвигу оспіваного ним Прометея.

Трагедія Есхіла «Прометей закутий «(470 р. до н. е.) є одним з найвідоміших і не забутих до нашого часу творів драматичної поезії еллінсьої епохи. Відомо, що ця трагедія входила до трилогії. Власне, трагедія «Прометей закутий «- це ще не драма в сучасному розумінні, а радше, цілісний епізод героїчної легенди, дещо статичної та декламаційної, розробленої у високому стилі. Драматичній дії відведено тут дуже скромну роль. Драматургія Есхіла ще міцно пов’язана, з одного боку, з гомерівською епічною поезією, з іншогоіз традиціями хорової лірики.

Дія знаменитої трагедії відбувається в Скіфії, де прикутий до скелі Прометей страждає через свою безкорисливу любов до людей. Титан виступив на захист людей, яких боггромовержець Зевс, заволодівши усім світом, прирік на тваринне існування. Люди блукали у темряві «ціле життя без просвіту », нічого не знаючи ні про себе, ні про світ довкола. Прометей викрав для них з Олімпу вогонь, показав, де сходить і заходить сонце, винайшов науку чисел і відкрив таємницю письма, приручив диких тварин, запріг коней у колісниці і пустив солоним морем вітрильні човни. Він знайшов для людей цілющі трави і навчив їх медицини. Із надр землі Прометей видобув цінні метали і навчив людей їх обробляти.

А коротко сказати, то довідайтесь:

Від Прометеявсі в людей умілості.

Гордо каже про себе титан. Проте найголовніше те, що Прометей подарував людям надію, збудив у них дух боротьби, дав їм владу над природою. Дари Прометея людям символізують початок цивілізації, яка, з погляду автора, була б неможлива без потягу до творчості та волелюбності. Тому Прометей Есхіла — бунтар і мислитель, який понад усе ставить силу розуму.

Титан Прометей мав чарівну здатність передбачення і знав, яка кара чекатиме на нього, якщо він наважиться піти наперекір волі володаря Олімпу.

" … Усе це добре наперед я знав. Свідомий гріх, свідомий, не зрікаюсь…" — заявляє Прометей. Хор, співчуваючи йому, сподівається, що титан все ж таки звіниться від кайданів, а тоді й «перед Зевсом міццю не поступиться «. Але Прометеєві відомо інше:

Всевладна Доля вирок не такий дала.

Ще безліч муки й катувань ще тисячі.

Я перетерплю, поки з пут цих визволюсь:

Безсила вмілість перед Неминучістю.

Есхілів Прометей втілює розум і силу духу, велич подвигу в ім'я щастя людей.

Поет часто застосовує прийом трагічного мовчання. Коли Гефест, Влада і Сила пішли, Прометей, лишившися на самоті, звертається до природи. Швидкокрилі вітри, незліченні морські хвилі, всевидюще сонце і прамати Земля будуть свідаками його страждань. Провидець Прометей передбачив свої муки, він не кається.

В шумуванні шаленім хвилі морськи Хай сплетуться з шляхами небесних світил.

В вировому коловертні долі нехай Закинуть в Тартара чорну глибінь Моє знесилене тілона смерть Ніколи мене не вбити!

Громадянський смисл трагедії легко доступний для сучасного читача. Прометей дарує людям небесний вогонь, чим допомагає їм подолати дикість і побудувати культуру. Він мужньо терпить від Зевса жорстоке покарання: його, прикутого до скелі, терзає орел. Прометей мовчить, тоді Зевс у нестримному гніві обрушує скелю з титаном в підземне царство.

Людям я рятунок дав, Щоб їм, розбитим громами Кроніона, На чорне дно Аїда не спускатися.

За це ось муки зазнаю такої я, Що й глянуть страшно, а не то, що стерпіти.

Почуття і поведінка Прометея відповідали образу ідеального громадянина. Він жертвує собою заради суспільної користі і мужньо терпить муки.

Щоправда, Есхіл не зміг створити драму гострих конфліктів та динамічної дії, психологічного розкриття живих і багатогранних характерів; його мова була часом «затемнена» й метафорично ускладнена. Проте, незважаючи на це, його творчість підготувала грунт для класичної трагедії майбутнього.

Серед трагедій Есхіла, які дійшли до нас, найбільший інтерес становлять також «Перси» та трилогія «Орестея».

П'єса Есхіла «Перси» (472 р. до н.е.) — його єдина драма, створена на історичному, а не на міфологічному матеріалі. В ній ідеться про події, в яких поет брав особисту участь, — про греко-перську війну. П'єса має незвичну форму. По суті, це голосіння персів з приводу своєї поразки. Основне місце у трагедії все ще належить хорові. Події відбуваються в основному на площі перед палацом Ксеркса у тодішній перській столиці Сузах. До сумліних передчуттів хору долучається сон цариці Атоссиматері Ксеркса, де у прозорих символах пророкується тяжка поразка перського війська. І, дійсно, після всіх цих призвісток з’являється реальний вісник, який і повідомляє про поразку персів при Саламіні. В останній сцені з’являється сам Ксеркс, і тут розпочинається спільний плач царя з хором, що супроводжується бурхливими рухами й схвильованими танцями.

Трагедія «Перси «, яка постала з ритуального плачу над померлими і є з усіх п'єс Есхіла найбільш архаїчною за формою, прислужилася в нові часи багатьом митцям.