Прокоф'єв С.С. — визнаний класик ХХ століття

прокоф'єв композитор сонатний піаніст.

«Прокоф'єв С.С. вніс в російську музичну культуру величезний, безцінний внесок. Геніальний композитор, він розвинув творчу спадщину, залишену нам великими корифеями музичної класики Глінкою, Мусоргським, Чайковським, Бородіном, Римським-Корсаком і Рахманіном».

Д.Шостакович Чи може художник стояти осторонь життя? Чи може він замкнутися в «ефемерну» вежу, суб'єктивними емоціями окреслити коло своєї творчості, чи він повинен бути там де він потрібен, де його слово, його музика, можуть допомогти людям жити краще і яскравіше?

Пригадаємо творчий шлях Бетовена і Шекспіра, Моцарта і Толстого, Чайковського і Діккенса — цих титанів людського духу і думки. Що вони по власній волі, по велінню душі і обов’язку віддали свій могутній талант служінню людини? Хіба їх безсмертні творіння не відмічені перш за все цією рисою?

Я дотримуюся того твердження, що композитор, як і поет, чи живописець повинен прикрашати людське життя і захищати його, вести людину до світлого майбутнього. Таким, з моєї точки зору, є кодекс мистецтва".

В цих прекрасних і гордих словах нашого сучасника, видатного російського композитора Сергія Сергійовича Прокоф'єва (1891−1953 роки) розкривається зміст і значення його творчості, всього його життя, підкореному безперервним пошукам, завоюванню все нових висот на шляху створення великої справжньої музики.

«Головним достоїнством або пороком мого життя були мої пошуки оригінальної, абсолютно власної мови в музиці. Я відчуваю відразу до наслідування, копіювання, уподібнення. Я ненавиджу звичні методи. Я хочу бути самим собою завжди».

Прокоф'єв С.С.

Про Прокоф'єва написано сотні книг і величезна кількість статей. Його музика стала темою багатьох студентських дипломних робіт, кандидатських і докторських дисертацій, неможливо навіть уявити собі, скільки прочитано про нього різних докладів і лекцій.

В цій гігантській по масштабах писемній та усній «прокоф'євіані» є роботи, які талановито і захоплююче, розумно і тонко розглядають особливості його творчості. На які я опиратимусь та братиму за основу у написанні власної роботи, власного дослідження. Хоча краще про життя та творчість Прокоф'єва, його складний та незвичний внутрішній світ — без сумніву я готова стверджувати — написано самим Прокоф'євим.

Геніальний композитор, що зробив величезний вплив на світову музику ХХ століття, видатний піаніст та диригент Прокоф'єв володів також неповторним своєрідним літературним талантом. Адже нікому з композиторів не довелося написати цілу книжку про своє дитинство, музичний талант. Як поступово з маленького нетями і забавного пустуна народжувався великий і мудрий митець. Таку книжку пощастило написати Прокоф'єву. Гострому на язик, точному і лаконічному в характеристиках, повного колючого гумору.

Ім'я Прокоф'єва відоме сьогодні у всьому світі. Ми по праву пишаємося тим, що він був нашим сучасником, жив і працював разом з нами. Зараз ніхто вже не має сумніву в тому, що Прокоф'єв один з найвизначніших композиторів сучасності, класик російської музики ХХ століття, не менш видатний, ніж його вчителі та сучасники — Римський-Корсаков, Лядов, Скрябін і Рахманінов.

Величезною є роль, яку зіграв Прокоф'єв в музиці нашого покоління. Піднесений співець життя, сонця і молодості, він дав людям тривожного, суворого і жорстокого ХХ століття ту радість і світло, яких їм так часто не вистачає.

Прокоф'єв прожив не дуже довге, але напружене та насичене великим змістом життя. Він об'їздив мало не весь світ. Зустрічався багатьма відомими музикантами, артистами, письменниками та режисерами — своїми сучасниками. Він бачив і чув все, що було народжене мистецтвом його часу.

Чи варто говорити, яку велику цікавість набуває кожна, здавалося б навіть незначна, деталь його життя, кожна навіть бігла, характеристика окремих штрихів діяльності, що допомагають слідкувати за бурхливим ростом його надзвичайного творчого обдарування.

Рано ставши на композиторську ниву, він не пішов по протореній дорозі, а обрав шлях сміливого новаторства, що завоював йому гарячі симпатії молоді. Його могутній талант, тонка майстерність, відчуття стилю, вроджене відчуття інтонування привернули до нього з перших же творчих кроків увагу оточуючих. Творчість Прокоф'єва не допускала байдужого до себе ставлення. Дискусія, породжена першими його творами, наростала з кожним новим твором, набуваючи все більшу гостроту, замальовуючи нові, більш широку аудиторію слухачів, музикантів і критиків. Людина гігантської творчої сили, Прокоф'єв вмів в жорстоких суперечках навколо його творів знаходити те справедливе і цінне, що народжувалося в цих суперечках, вмів уважно прислухатися навіть до найменших зауважень. Прокоф'єв ніколи не падав духом від гірких невдач, що іноді траплялися на його шляху, також не заспокоювався при шумних і заслужених успіхах, що все більше і більше супроводжували його творчість. Вимогливий до себе художник, він володів здібністю бачити і відчувати недоліки в своїх творах, і тому часто поряд з творами нової музики працював над раніше написаними і багато разів виконуваними творами, відточуючи і добиваючись максимального вдосконалення.

Більше половини століття продовжувалась творча діяльність Прокоф'єва, починаючи з дитячих п'єсок 1902 року і завершуючи монументальними творіннями останніх років життя, що свідчить про розмах і силу його творчого генія. Творчість Прокоф'єва охопила всі жанри музичного мистецтва. За 45 років своєї чудесної творчої діяльності він написав більше 130-и опусів. Балет «Ромео і Джульєтта», опера «Війна і мир», П’ята, Шоста і Сьома симфонії назавжди увійшли в золотий фонд музичної культури. Поряд з ними, можна назвати ще не один десяток творів з величезної спадщини Прокоф'єва, які звучать на концертних естрадах, ставляться в оперних театрах, ввійшли в репертуар славетних виконавців всього світу. У повному списку творів композитора не є забутим жоден з музичних жанрів: 7 опер, 7 балетів, 7 симфоній, 9 інструментальних концертів і 9 фортепіанних сонат, кантати ораторії, камерні ансамблі, близько 120-и п'єс для фортепіано, 60 пісень і романсів, музика до кінофільмів та драматичних вистав.

Розмах творчої фантазії і композиторської майстерності надзвичайний! А якими різноманітними є сюжети і тематика творчості. Прокоф'єв захоплюється корифеями російської літератури (Пушкін, Толстой, Достоєвський, Щедрін), світової класики (Шекспір, Готе), сторінками історії і часами скіфів, казками. Особливе місце серед творів Прокоф'єва займає музика для дітей і про дітей, в якій так привабливо розкрилася життєрадісна основа творчості композитора, його погляд на майбутнє, віра в торжество світлих ідеалів.

Як вже згадувалось, творчість Прокоф'єва не роздільно пов’язана з музичним життям першої половини ХХ століття. Віддавши данину різноманітним художнім течіям, характерним для мистецтва перехідної епохи, захопленню класицизмом ХVІІІ століття, ексцентрикою, гротеском, підвищеною експресивністю, Прокоф'єв зумів зберегти свою індивідуальність, виробити свій особливий стиль. З перших кроків композиторської діяльності він прикував до себе увагу самобутністю таланту, сміливим новаторством, темпераментом і плідним устремлінням «рубатися попереду всіх». Гостре відчуття сучасності, яке завжди відчувається в музиці Прокоф'єва, не допускало байдужого відношення, викликаючи гарячі суперечки і гострі дискусії. В них композитор нерідко знаходив те справедливе і цінне, що допомагало йому відшліфовувати свій талант, удосконалювати майстерність і, поряд з тим, він заперечував все, що суперечило його естетичним переконанням.

Умови життя Прокоф'єва багато в чому сприяли його тісним контактам з найбільш визначними явищами російської та зарубіжної культури початку ХХ століття. В молоді роки він зустрічався з І.Стравінським, що відчувається на його ранніх балетах. Значним було спілкування з талановитими французькими композиторами Ж. Ориком, А. Соге, Д. Мійо, А. Онеггером, Ф. Пуленком, художниками П. Пікассо, А. Матіссом. Прокоф'єв багато концертував з видатними музичними колективами Америки і Європи, що не могло не відбитися на формуванні його творчого образу. Але з могутнього потоку життєвих та художніх вражень Прокоф'єв відібрав лише те, що так чи інакше відповідало його живим новаторським устремлінням, вірі в людину, в здорове і цільне мистецтво.

Повернення на батьківщину в середині 30-х років закріпило в ньому устремління до музики змістовної, яскраво національної, здатної відобразити велич епохи. Різноманітнішими і ширшими стали його зв’язки з російськими класиками — Глінка, Мусоргський, Бородін. Це відобразилось в розробці тем і сюжетів, створенні музичних образів. Глибоке засвоєння та розвиток традицій Прокоф'єв співставляє з усім тим новим, що почув в музичній сучасності, з тими новими засобами виразності, які посилюють враження створених ним образів, роблять їх емоційнішими і яскравішими. Композиторський почерк Прокоф'єва настільки індивідуальний, що його можна безпомилково визначити в творах різних періодів. З перших же тактів відчувається своєрідність строгої і одночасно широко розспіваної мелодії, наполегливість ритміки, сміливість гармонічних зміщень, різноманітна палітра виразових засобів. Допитливий розум і чутливе серце великого художника допомогли йому глибоко вникнути в оточуюче життя, осягнути різноманіття людських відчуттів і характерів. З рівною художньою силою і впевненістю затверджує він образи сумні і ніжно-ліричні, ворожі і героїчні, такі, що випромінюють гумор і іскристу радість. Найбільший успіх, як правило, супроводжував Прокоф'єва при зверненні до програмно-образної або театральної музики, в якій органічно проявлялась невід'ємна якість його творів: яскрава наглядність, єдність внутрішньої та зовнішньої поведінки. Навіть в п'єсах, які не мають назви, можна собі уявити, що саме надихало фантазію композитора. Не випадково Прокоф'єва часто порівнюють з режисером або живописцем, який ненаситно вбирає різноманітні враження життя, щоб потім абсолютно точно відобразити їх засобами свого мистецтва.

А.Онеггер назвав Прокоф'єва «величною фігурою сучасної музики».

Австрійський музикант Е. Реблінг писав: «Творчість Прокоф'єва від маленької фортепіанної п'єси до Сьомої симфонії, від пісні до ораторії, від опер до балетів настільки багатогранна, що цього майстра без будь-яких заперечень слід зарахувати до великих композиторів першої половини ХХ століття».

Американський композитор Рой Гарріс приєднується до європейських колег: «Ми, американці, бували на прем'єрах його нових творів, вивчали і грали його сонати, камерні твори, гавоти і марші. Ми діставали його платівки, програвали їх в консерваторіях, школах і університетах. І ми були в одностайні на рахунок визнання за Прокоф'євим права рахуватись в самому першому ряді композиторів ХХ століття».

Як уживались в особистості художника композиторський талант з мистецтвом інструментації? Адже це зовсім різні сфери діяльності! Як показує практика — вживаються, але дуже важко. Все життя, як говорять свідчення самих художників та їх сучасників, вони роздвоюються між двох покликань і врешті вибирають одне. Приходить час і поєднувати творчість та виконавство не дозволяє ні воля, ні бажання цілком заглибитися в улюблену роботу, ні фізичні, ні духовні сили. Іноді роздвоєння невмолимо переслідує весь творчий шлях. Пригадується Густав Маллер, який відкрив багато великої музики як диригент, але вимушений був писати свої твори ночами.

Пригадується геніальний піаніст Ференц Ліст, який так і не зміг зробити вибір, вважаючи недостатнім свій композиторський талант — у всякому випадку в порівнянні з таким гігантом, як його товариш Фредерік Шопен.

Думаю, я не помилюся, якщо шлях Прокоф'єва назву гармонічним. Він назавжди зберіг вірність фортепіанному жанру. Доки дозволяло здоров’я любив грати свої твори сам. Прокоф'єв — піаніст, виступаючи інтерпретатором власної музики, відкрив всьому світу Прокоф'єва — композитора. Він родоначальник новаторського напряму в фортепіанному виконавстві нинішнього століття. Для оволодіння всім багатством творчого стилю композитора сучасним виконавцям, педагогам і тим, що навчаються необхідно знати принципи цього напрямку.