Хоровод як синтетичний вид народної творчості

Хоровод- (від гр. chorosюрба та водити) — стародавній вид народної синтетичної творчості, який поєднує спів, інструментальну музику і танець. Хороводи поширені у багатьох країнах (Англії, Грузії, Німеччині, Франції, Шотландії тощо, але особливо поширений під різними назвами у слов’янських народів ('веснянки' - в 'Україні, 'основка' - в Росії, 'хоро' - в Болгарії, 'коло' - в Сербії, 'корогод'- в Білорусії).

Хороводи — це найдавніший із видів народного танцювального мистецтва, майже у всіх народів світу. У хороводі текст відображає зміст танцю, розкриває образну сутність танцюючих, характер виконання, а мелодія доповнює зміст твору. Таким чином, хоровод є синтетичним видом народної творчості, в якому органічно злиті поезія, музика, пісня та хореографія, відображаються найрізноманітніші сторони життя народу, його мрії і сподівання [8,253].

У давнину виконання їх було пов’язане з певними обрядами, що входили до традиційних календарних циклів: зустріч весни (веснянки, гаївки); відзначення літа (Купайла, Спаса); осінній цикл (збирання врожаю, весілля); зимовий (колядки, щедрівки). Тепер хороводи втратили своє обрядове значення. Вони міцно увійшли до репертуару професіональних і самодіяльних виконавських колективів, особливо дитячих.

Весну слов’яни зустрічали урочисто, радісно, святково, з піснями, іграми, розвагами, танцями, що в народі поетично й образно називали веснянками. За традицією веснянок співали і водили лише дівчата, яких нерідко порівнюють з красним сонцемв ранні часи вони були володарками багатьох весняних, русальних, купальських ігрищ.У пізніші часи в хороводах, точніше в хороводних іграх, вже беруть участь і чоловіки (про це свідчать тексти багатьох хороводних ігор).

Інколи ролі батька, матері грали літні чоловіки та жінки. Діти завжди бували на народних святах. Дорослі нерідко «підстроювали» їх у кінець, «щоб вчилися танцювати».

Тематика хороводів була найрізноманітнішою, включаючи навіть елементи, запозичені з язичницької релігії (у відображенні явищ природи, Купайла, зажинки, обжинки тощо).

Тематично хороводи поділяються на три чітко означені групи: перша — найдревніші хороводи з яскраво вираженим відбиттям трудових процесів;

друга — хороводи, у яких оспівується рідна природа, відображуються характер, темперамент свійських тварин звірів, птахів; третя — хороводи, у яких відтворюються родинні й побутові взаємини з розкриттям характеру людини в різних ситуаціях (ліричні, жартівливі).

Лексика та композиція у хороводах нескладна, адже виконувались вони просто неба, тексти допомагали відтворювати дію, а мелодія — розкривати емоційний зміст та художні образи[8,254−255].

Питання загального внутрішньо жанрового поділу вивчали дослідники народної поетичної творчості. Як правило, хороводи поділяються на три групи: хороводні пісні, ігрові хороводи, хороводні танці. Отже, залежно від змісту, стилістичних, хореографічних особливостей, елементів акторської гри тощо маємо такі різновиди: 1) хороводна пісня — класична форма синтетичного мистецтва (слово, музика, хореографія) -«А вже весна», «Ой Іванчику — білоданчику», «Плету, плету лісочку»;

• 2) хороводна гра — розвага, ігрові хороводи в супроводі пісні, танцю чи поєднання цих двох компонентів («Подушечка», «Теща і зять», «Гей, жінко, додому, додому!»);
• 3) хороводний танець з піснею та інструментальним супроводом («Ой зав’ю вінки», «Марена»);

Хороводна піснямасова вокально-хореографічна дія, в якій усі учасники виконують пісню, супроводжуючи її простими кроками, ходим в ключі або в колі. Основна увага приділяється вокалу. У мелодії закладено основний емоційний зміст, а поетичний текст та хореографія відходять на другий план. У цьому різновиді основне образно-тематичний початок, а отже, мелодична лінія піснізосереджена у заспіві.

Іноді хороводну називають усяку пісню, яку можна проспівати в хороводі, але це невірно: справжня хороводна пісня виконується тільки як ігрова, і її спів поза хороводною грою втрачає зміст. Найбільш древні хороводні пісні присвячені польовим роботам, удалому промислу. У пізньому своєму виді ці пісні, як і гри, з ними зв’язані, стали розвагою, і ніхто не надавав їм господарського значення. Водили хоровод і співали пісню про злодія-горобці: занадився літати в коноплі, — йому загрожують ощипать крила [8,260−261].

Хороводна гра як підпорядковано-змістовний елемент обрядовості займає тут одне з провідних місць. Кожний обряд, традиція, звичай мають певний зміст, позаяк останній є результатом: вдалого полювання, перемоги над ворогом, проводів зими і зустрічі весни, початку та закінчення польових робіт, повноліття, весілля тощо.

Хороводна гра є головним стилістичним засобом, яким є танцювальна пластика та пантомімічна виразність. Більшість з них пов’язана з образами пташиного і тваринного світу та розвиває аграрно-шлюбну тематику. Образи птахів і тварин як носіїв усталених символів репрезентовані в пантомімно-ілюстративних хороводах «Заїнько», «Козлик», «Веребей», «Голуб-голубочок», «Журавель». Типологічно спільними рисами відзначаються і хороводи «А ми просо сіяли», «Хміль», «Конопельки», «Льон», чий аграрно-шлюбний семантичний аспект добре узгоджується із загальною еротичною спрямованістю ігрових хороводів із персонажами.

Широко була відома хороводна гра «А ми просо сіяли, сіяли. .». Пісня виконувалася двома партіями. Поперемінно наступаючи один на одного, партія проспівувала по одному вірші й із приспівом «Ой, дид-ладо…» відступала назад на своє місце. Щоб відвести від себе небажані наслідки ворожнечі, одна партія передавала дівицю з «полку» в «полк» як «викуп». «Полк» у давньоруській мові означав не тільки, військо, але й усяке об'єднання людей, тих, що зібралися для спільних дій. У грі люди виступали як єдина сила, що протистоїть усьому, що могло перешкодити посівам.

Для підняття динамічного тонусу в хороводних іграх, обрядах використовуються окремі танцювальні рухи, стрибки, підскоки, елементарні присядки, повороти. Разом із елементами гри, ілюстративними жестами, мімікою вони доповнюють дію, надають їй моторного спрямування.

Не останню роль серед учасників відіграє хороводниця-провідниця чи провідник. Справа не в назві, що побутує в тій чи іншій місцевості, а в тім, що на ці ролі обиралися найкращі, найталановитіші виконавці хороводів: співачки, співаки й танцюристи (залежно від характеру хороводу), які добре знають репертуар, користуються загальною прихильністю всіх учасників, кмітливі, дотепні. Від них залежить вибір пісень, їхня послідовність з іншими видами розваг [8,263−265].

Хороводний танець з піснею та інструментальним супроводом — це танець, який, як правило, виконується у повільному темпі. Це пов’язано насамперед з вокальною стороною. Лексика та композиційна побудова дуже лаконічні і прості для виконання. Відповідні і до музичних періодів (по 8 тактів звичайний і 16 тактів збільшений) іхореографічні структурні побудови, які вже поєднуються з точними музичними повторами. Розширюється діапазон композиційних засобів.

У хороводні танці поступово трансформувались і деякі хороводи, в яких солісти, поступово удосконалюючи свій хореографічний текст, прискорювали темп виконання (причому їхня дія ніяк не втрачала свого первісного значення). Так, поступово переходять у танець «Подоляночка», «Голубка», «Перепілка». Нерідко з плином часу в хороводних танцях змінюється музичний супровід, який відрізняється від хороводів не тільки темпоритмом, а й мелодією. Залежно від темпу виконання хороводні танці поділяються на повільні та швидкі. Зустрічаємо й мішані темпи (заспів повільнийприспів швидкий) [8,266].

Цікавий за композицією хороводний танець"Марена", в якому дівчата, танцюючи та співаючи, плетуть вінки, прикрашають Марену вінками, квітами, стрічками. Під час танцю учасниці створюють елементарні побудови-зірочки, горизонтальні лінії, подвійні кола тощо. Проте такі малюнки-побудови не заважають виконувати пісню виразно, мелодійно. У русальному хороводному танці «Ой зав’ю вінки» дівчата за допомогою віночків? прадавнього символу шлюбу, виплетених з польових квітів, ведуть, співаючи, своєрідний орнаментальний хоровод.

Малюнок залежить від ведучої і будується у формі кола, півкола тощо. Створення певних сталих художніх взірців з використанням при цьому імпровізаційних елементів невід'ємна риса української народної хореографії, яка зазнала подальшого розвитку в сучасному народно сценічному танці. Неповторні виконавці-імпровізатори одного руху чи образу є в кожному ансамблі народного танцю.

У деяких хороводах у процесі тривалого еволюційного розвитку поетичне слово поступово втратило своє домінуюче значення і передало образно-дійові функції пластиці руху. Нині маємо багато хороводівта хороводних танців з ідентичними назвами «Бондар», «Шевчик», «Коваль», «Гречка», «Льон», та інші [8,266−267].