Напрями мінімізації ризиків, що виникають у процесі банківського кредитування

Важливу роль у стимулюванні відтворювальних процесів в українській економіці відіграє банківський кредит як основне джерело забезпечення фінансовими ресурсами операційної та інвестиційної діяльності суб'єктів господарювання. Останнім часом банки усе гостріше відчувають проблему управління кредитним ризиком.

Жоден банк не в змозі максимізувати свої прибутки та подолати конкуренцію без ефективної системи управління ризиками. Існує необхідність точного визначення, вимірювання та аналізу ризиків, пов’язаних з функціонуванням будь-якого комерційного банку та системи загалом [95, с.3]. Аналіз структури ризику, оцінка міри ризиків, управління різноманітними ризиками, врахування їх є важливою складовою політики та стратегії банків. Однією з найприбутковіших операцій комерційного банку є кредитування. Оскільки кредитна діяльність має найбільшу питому вагу в активних операціях банків, то саме управління кредитними ризиками є однією з найважливіших складових загальної системи ризик-менеджменту в банку.

Для того, щоб з’ясувати сутність управління кредитним ризиком, спочатку необхідно дати визначення поняттю «кредитний ризик». Кредитний ризик — це ризик несплати у визначений строк основного боргу і процентів по позичках, який може призвести до негативного впливу на капітал та/або надходження банку.

Основними причинами виникнення ризику у банківській діяльності можуть бути: 1) недостатність знань законів банківської діяльності; 2) невивченість цілей та критеріїв; 3) наявність неповної інформації, приховування, нестача інформації; 4) брак часу для повної оцінки ризику; 5) елементи випадковості; 6) недосконалість державних регуляторів [96, с.32].

Причини виникнення кредитного ризику на рівні окремого кредиту такі:

• · неспроможність позичальника до створення адекватного грошового потоку;
• · ризик ліквідності;
• · моральні та етичні характеристики позичальника.

Відповідно до кредитної політики банку будується система управління кредитним ризиком. Управління кредитним ризиком — це сукупність окремих дій, спрямованих на керування ризиками, визначення рівня ризику, вибір методів управління і мінімізації.

До основних аспектів системи управління кредитним ризиком, на мою думку, слід віднести:

• Ш політику та положення про управління кредитним ризиком, що мають бути розглянуті та затверджені відповідно до принципів корпоративного управління та підлягають періодичному перегляду;
• Ш положення про порядок кредитування, які враховують як балансові, так і позабалансові операції банку;
• Ш належну інформаційну базу;
• Ш процес ідентифікації кредитів, якість яких погіршується;
• Ш належну роботу з проблемними активами;
• Ш підготовку та подання періодичних звітів керівникам і спостережній раді з достатньою інформацією для оцінювання рівня ризику;
• Ш функцію незалежних перевірок кредитної діяльності, призначенням яких є аналіз якості як окремих кредитів, так і кредитного портфеля у цілому [97, с.245].

При здійсненні ризик-менеджменту кредитної діяльності банківська установа має обрати для себе найбільш прийнятні методи управління кредитними ризиками. Зокрема, загальні методи управління кредитними ризиками банку наведено на рис. 3.7.

Метод уникнення ризику полягає у свідомому рішенні банку не наражатися на певний вид ризику, наприклад, ухиленням від діяльності, яка породжує ризик. Він може застосовуватися як кредиторами, так і регулюючими органами. Банківські установи використовують цей метод шляхом уникнення ризику, що пов’язаний із проблемами у діяльності позичальника (відмова у кредитуванні), та ризику, що пов’язаний з технічно-організаційними проблемами банку-кредитора (відмова у працевлаштуванні недостатньо кваліфікованих працівників, від використання сумнівних комп’ютерних технологій тощо).

Рис. 3.7. Методи управління кредитним ризиком банку

Метод утримання (поглинання) ризику полягає у повному прийнятті кредитного ризику на себе, наприклад, створенням ієрархічної системи прийняття кредитних рішень у банку, покриттям збитків за рахунок власних ресурсів тощо. Банківська установа може повністю приймати на себе ризик, наприклад, якщо проект, що кредитується, є високоприбутковим.

Метод перенесення (передачі) ризику полягає у частковому перекладанні ризику на інших суб'єктів. Найбільш поширеним у цьому є використання страхових послуг у банківському кредитуванні.

Метою страхування кредитних ризиків є зменшення розміру втрат, які можуть виникнути у процесі кредитування. Використання цього методу передбачає залучення страхової компанії, яка у настання страхового випадку повинна виплатити страхове відшкодування. При цьому важливе значення має визначення страхової суми, а також вид страхових послуг, що пропонуються [98, с.178].

Мінімізація ризику полягає у зниженні кредитного ризику банку через застосування відповідних методів та виконання дій, метою яких є зменшення вірогідності втрат і мінімізація їх наслідків.

Рис. 3.8. Методи мінімізації кредитного ризику банку

• 1. Методи мінімізації індивідуального кредитного ризику:
  • — аналіз кредитоспроможності позичальника — визначення основних якісних та кількісних показників діяльності позичальника, виявлення можливості та джерел повернення основної суми боргу за кредитом та сплати процентів за користування ним;
  • — оцінювання кредитного проекту — визначення реалістичності та окупності кредитного проекту, встановлення ступеня відповідності суми та строків кредиту меті заходу, що кредитується тощо;
  • — визначення оптимальних умов кредитування — здійснення банком структурування кредиту, тобто визначення основних параметрів кредитної угоди, які відповідали би потребам клієнта та мінімізували кредитний ризик банку;
  • — документування кредитних операцій — підготовка та ретельна перевірка умов кредитного договору та договорів забезпечення, умови яких мають задовольняти як потреби клієнта, так і захитати інтереси банку;
  • — контроль за наданим кредитом — постійне відстеження банківськими працівниками цільового використання кредиту та дотримання умов кредитної угоди позичальником для недопущення виникнення проблемної заборгованості за кредитною операцією;
  • — контроль за джерелами погашення заборгованості - контроль з боку банку за станом рахунків клієнта, зміною грошових потоків, що може негативно вилинути на погашення позичальником основної суми боргу за кредитом та сплати процентів за користування ним;
  • — моніторинг забезпечення кредиту — перевірка наявності, стану, умов зберігання та якості майна, яке надане у забезпечення за кредитом, та відстеження негативних змін, які можуть призвести до виникнення втрат для банківської установи;
  • — постійне переоцінювання заставленого майна — початкове оцінювання вартості забезпечення, а також подальший контроль за її змінами для недопущення значного зниження ринкової вартості застави і як наслідок неможливості покриття збитків банку в повному обсязі за рахунок реалізації такого забезпечення;
  • — юридичне супроводження забезпечення — грамотне оцінювання юридичними підрозділами банківської установи документації, пов’язаної із забезпеченням кредиту, для виявлення можливих помилок та недопущення неточностей у договорах забезпечення за кредитом;
  • — експертиза майна, що надається у забезпечення — перевірка банківською установою показників вартості та ліквідності забезпечення, у результаті чого відповідними працівниками банку готується висновок щодо доцільності прийняття наданого майна у забезпечення за кредитом;
  • — перевірка можливості неодноразової застави майна — виявлення службою безпеки банку недобросовісної поведінки позичальників, зокрема, щодо наявності непогашеної кредитної заборгованості чи багаторазового одночасного надання певного майна у забезпечення за різними кредитами;
  • — страхування застави — укладення угоди зі страховою компанією про виплату страхового відшкодування у разі настання страхового випадку з предметом забезпечення.
• 2. Методи мінімізації портфельного кредитного ризику банку:
  • — диверсифікація кредитного портфеля — надання кредитів широкому колу позичальників, які відрізняються один від одного як за характеристиками (розміром капіталу, формою власності), так і за умовами діяльності (галузь економіки, географічний регіон тощо). Використання методу диверсифікації потребує віл банківських працівників відповідного рівня професіоналізму та знання ринку, специфіки розвитку галузей економіки, стану різних географічних регіонів та діяльності різних категорій позичальників;
  • — концентрація кредитного портфеля — зосередження кредитних операцій у певній галузі чи групі взаємопов'язаних галузей, на певній географічній території або кредитування певних категорій клієнтів;
  • — лімітування — встановлення максимально допустимих розмірів надання кредитів позичальникам, що дає змогу обмежити ризик;
  • — резервування — полягає у формуванні банком резервів на відшкодування можливих втрат за кредитними операціями.
• 3. Методи мінімізації ризику на рівні банку:
  • — розподіл повноважень у процесі прийняття рішень;
  • — підвищення кваліфікації банківських працівників;
  • — розроблення власних методик виявлення і оцінювання ризиків банку;
  • — підвищення компетентності керівництва банку [99, с.364].

Методи Національного банку України щодо мінімізації кредитних ризиків представлені на рис. 3.9.

Рис. 3.9. Методи Національного банку України щодо мінімізації кредитних ризиків банку

Банки мають намагатися створити комплексну систему ризик-менеджменту, яка забезпечувала б надійний процес виявлення, оцінювання, контролю та моніторингу всіх видів ризику на всіх рівнях організації, у тому числі з урахуванням взаємного впливу різних категорій ризиків, а також сприяла вирішенню питання конфлікту завдань між необхідністю отримання доходу та мінімізацією ризиків.

Кожному банку рекомендується розробити систему внутрішньобанківських нормативних документів щодо ризик-менеджменту. Необхідно забезпечити своєчасну актуалізацію внутрішньобанківської нормативної бази у разі зміни вимог законодавчого, регулятивного чи нормативного характеру, організаційної структури банку та зміни рівня толерантності банку до ризику. Банк має забезпечити доведення внутрішньобанківської нормативної бази до відома всіх відповідальних виконавців, у тому числі через періодичне навчання та підвищення кваліфікації [100].

Під час проведення кредитного ризик-менеджменту банківським працівникам слід у першу чергу здійснювати ідентифікацію ключових ризиків кредитування, що пов’язані як із зростанням кредитного портфеля банку, так і з невиконанням позичальниками умов кредитного договору, і вживати необхідних заходів для своєчасного запобігання виникненню негативних ситуацій. Наприклад, одним із ризиків банківської кредитної діяльності є ризик занадто м’яких кредитних умов, який зумовлено зростанням конкуренції на ринку банківських послуг. Окрім того, значний вплив на діяльність банку може мати ризик, пов’язаний із корпоративним кредитуванням, коливанням курсів валют, ризик ліквідності тощо.

У діяльності банківських установ найбільш ризикованим видом кредиту є такий різновид споживчого кредитування як скоринг-кредит, який оформляється настільки швидко, що врахувати всі потенційні ризики практично неможливо [101]. Рішення про видачу кредит) банківські працівники приймають, як правило, протягом 1−2 годин, на підставі анкети позичальника. При цьому допускається відсутність забезпечення за таким кредитом і виділяється мінімум часу на оцінювання позичальника та його можливостей і бажання повертати одержані кошти. Такі кредити, як правило, оформляються не в банку, а у торгових місцях (магазинах побутової техніки, мобільних телефонів тощо) і ціна їх є досить високою (ефективна процентна ставка (з врахуванням усіх комісій і зборів) за такими кредитами може сягати 50−60% річних). Поряд із цим найбільш надійною вважається іпотека і саме вона займає найбільшу частку у кредитному портфелі більшості банківських установ.

Отже, при здійсненні банківського кредитування працівники банку повинні реально оцінювати ризики кредитної діяльності, виявляти чинники, які впливають на виникнення ризикованих ситуацій, розробляти методи управління ризиками як на рівні конкретної кредитної угоди, так і на рівні кредитного портфеля банку загалом. При цьому у банківській установі слід створювати підрозділи, які займалися б управлінням ризиками на всіх етапах кредитного процесу та ведення банківської діяльності.

Підсумовуючи, можна визначити, що кредитний ризик є невід'ємною складовою банківської діяльності і займає домінуюче становище в системі банківських ризиків. Діяльність ризик-менеджменту спрямована на пошук альтернатив, розробку дієвого механізму управління кредитним ризиком та визначення достатності розроблених процедур. Адже саме від цього залежить якість кредитного портфеля банку. Ефективний менеджмент кредитних ризиків окремих банків сприятиме стабілізації банківської системи країни в цілому [102, с. 16].

Напрями зниження кредитного ризику без зміни рівня прибутковості включають: дотримання економічних нормативів, розроблених саме з метою обмеження ризикових операцій банків; використання більш жорстких обмежень у кредитних операціях; диверсифікація кредитного портфеля по сферах вкладення, видах застави, термінах дозволяє розосередити кредитний ризик; а нарощування величини власного капіталу та його капіталізація посилить захисну функцію капіталу.