Форми і види страхування. 
Співстрахування та перестрахування

Страхування проводиться спеціалізованими страховими організаціями, які можуть бути державними й недержавними. Послуги, що надаються ними, охоплюють різноманітні види страхового захисту. Все їх розмаїття можна розмежовувати при допомозі класифікації по об'єктах страхування та видах небезпек.

В основу такої класифікації доцільно покласти виділення взаємопов'язаних елементів сукупності страхових відносин, що знаходяться між собою в певній підпорядкованості. Для такого розмежування слід застосувати два критерії: відмінності в об'єктах страхування і в обсязі страхової відповідальності. Застосування цих критеріїв дозволяє здійснити дві класифікації — по об'єктах страхування і по видах небезпек. Перша класифікація є загальною, а друга стосується лише майнового страхування. 26;c.113].

Страхування здійснюється в двох формах — у формі добровільного й обов’язкового страхування. Страхову діяльність у формі добровільного страхування, котра підлягає ліцензуванню на українському страховому ринку, можна класифікувати в залежності від об'єктів страхування таким чином:

• 1. Особисте страхування:
  • * страхування життя;
  • * страхування від нещасних випадків;
  • * медичне страхування (безперервне страхування здоров’я);
  • * страхування медичних витрат;
  • * страхування здоров’я на випадок хвороби.
• 2. Майнове страхування:
  • * страхування окремих видів транспорту (повітряного, наземного крім залізничного, водного, залізничного);
  • * страхування вантажів і багажу;
  • * страхування від вогневих ризиків і ризиків стихійних явищ;
  • * страхування фінансових ризиків;
  • * страхування кредитів (у тому числі відповідальності позичальника за непогашення кредиту);
  • * страхування інвестицій;
  • * страхування судових витрат;
  • * страхування виданих гарантій (порук) та прийнятих гарантій;
  • * страхування інших видів майна від інших ризиків.
• 3. Страхування відповідальності:
  • * страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);
  • * страхування відповідальності власників водного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);
  • * страхування відповідальності власників повітряного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);
  • * страхування інших видів відповідальності перед третіми особами. Крім того, в залежності від принципу розподілу відповідальності між страховиками (особливо, коли обсяг страхової відповідальності великий) застосовуються особливі засоби страхування:
• 1. Співстрахування — страхування одного об'єкту за одним договором страхування декількома страховиками одночасно, причому для кожного з них визначені його права й обов’язки перед страхувальником. Кожний страховик відповідає перед страхувальником тільки в частині, яка зазначена для нього договором співстрахування. Взаємної відповідальності страховиків перед страхувальником немає.
• 2. Перестраховування — страхування одним страховиком (який називається цедентом, або перестраховиком) ризику виконання усіх або частини його зобов’язань перед страхувальником в іншого страховика (який називається перестрахувальником) згідно з укладеним між цедентом і перестрахувальником договором перестрахування. Перший страховик — цедент відповідає перед страхувальником в обсязі укладеного між ним і страхувальником договору страхування, незалежно від наявності наступних перестрахувальників. Звичайно перестраховування — це роздрібнення значних ризиків для скорочення частки збитку страховика при можливому настанні страхового випадку. Операція перестраховування здійснюється між страховиками після укладання основного договору страхування між страхувальником і цедентом. При цьому декілька перестрахувальників беруть на себе частину ризиків за основним страховим договором і плату за ці ризики від цедента (перестраховика). Процедура здійснення перестраховування, його обсяг і основні вимоги щодо перестраховування страховиком — цедентом значних ризиків, прийнятих ним на страхування, регулюються чинним законодавством України. 43;c.10]

Під обов’язковим страхуванням розуміється обов’язковість внесення відповідним колом страхувальників фіксованих страхових платежів, коли необхідність відшкодування матеріального збитку або надання грошової допомоги зачіпає інтереси не лише конкретного страхувальника, але й державні інтереси.

Суспільство, в особі держави, встановлює обов’язкове страхування, тобто обов’язковість внесення відповідним колом страховиків фіксованих страхових платежів, коли необхідність відшкодування матеріальної шкоди чи надання грошової допомоги стосується інтеоресів не лише конкретної особи, що постраждала, але й суспільних інтересів. Інакше кажучи, обов’язкова форма страхування поширюється на пріоритетні об"єкти страхового захисту. Тому соціальне страхування, страхування майна сільськогосподарських підприємств, страхування будівель і деяких тварин у громадян, страхування пасажирів та страхування окремих категорій службовців в Україні є обов’язковим.

В обов’язковому страхуванні страхові відносини між страховиком і страхувальником виникають згідно із законом, а страхування здійснюється на підставі відповідних законодавчих актів, якими передбачено перелік об'єктів, що підлягають страхуванню, перелік страхових подій та винятки з них, максимальні страхові тарифи та мінімальні страхові суми, рівень страхового забезпечення та інші суттєві моменти. Згідно зі ст. 5 Закону України «Про страхування» форми типового договору, порядок проведення обов’язкового страхування та особливі умови ліцензування обов’язкової форми страхування визначаються Кабінетом Міністрів України. Отже, на відміну від добровільного, під час укладання договорів обов’язкового страхування ні у страховика, ні у страхувальника практично не лишається «свободи маневру, вільного вибору», адже всі суттєві моменти будь-якого виду обов’язкового страхування, навіть сама форма договору, заздалегідь визначені законодавчими актами. 40;c.110].

Принцип обов’язковості однаково поширюється як на страхувальника, так і на страховика. Страхувальник має обов’язково застрахувати передбачений законодавством об'єкт і вносити визначені страхові платежі, а страховик зобов’язаний прийняти до страхування певні об'єкти, не маючи права відмовити в цьому.

До обов’язкового страхування відносяться наступні його види:

• — особисте страхування від нещасних випадків на транспорті;
• — страхування членів екіпажу й авіаційного персоналу;
• — страхування ризикових професій народного господарства від нещасних випадків;
• — страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів;
• — страхування авіаційних суден і багаторічних насаджень у державних сільськогосподарських підприємствах.

Для обов’язкової форми страхування властиве суцільне охоплення об'єктів, які законодавством України віднесено до неї. Принципом обов’язкової форми страхування є поширюваність її на об'єкти, вказані в законі, без будь-яких дій страхувальника. В його обов’язки не входить повідомляти страховому органу про появу в господарстві нового об'єкта. Під час чергової реєстрації цей об'єкт буде враховано, а страхувальника ознайомлено з величиною страхових внесків і строками їх сплати. Обов’язкове страхування передбачає відповідальність страхувальника за вчасність внесення в повному обсязі страхових платежів. У разі порушення останнім цих вимог, страхові платежі стягаються за рішенням суду, а також нараховується пеня[32;c.46].

Право на здійснення обов’язкових видів страхування може отримати будь-який страховик, якщо він має відповідну ліцензію. Винятки становлять державні види обов’язкового страхування. Ці види, згідно з чинним законодавством, проводить Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», правонаступниця Держстраху. Державне обов’язкове страхування проводиться за рахунок коштів бюджету і поширюється, здебільшого, на державних службовців, робота яких пов’язана з підвищеною небезпекою для їхнього життя й здоров’я.

Обов’язкове страхування здійснюється в силу вимог закону чи іншого нормативного акту. Страхова відповідальність у цьому випадку наступає автоматично, з моменту появи об'єкта страхування. Обов’язкове страхування не обмежується будь-яким періодом та діє до тих пір, поки існує страхувальник. Сфера обов’язкового страхування розрахована на визначене коло страхувальників та має встановлені нормативними актами межі та форми страхового захисту.

Метою обов’язкового страхування є підвищення соціальної захищеності окремих категорій громадян, посилення стабільності в економіці завдяки раціональному використанню страхових фондів, розширення кола страхувальників і помітне зниження на підставі цього страхових платежів.

Загальноприйнятою є класифікація обов’язкового страхування за наступними трьома ознаками:

• — за правом вибору страхувальником страховика;
• — за правовою формою здійснення обов’язкового страхування;
• — за мірою повноти обов’язкового страхування.

Розглянемо їх більш детально:

за правом вибору страхувальником страховика:

а) обов’язкове страхування за вибором у будь-якого страховика, страховій організації, що мають ліцензію на здійснення таких організацій; б) обов’язкове страхування у визначеній нормативним актом страховій організації;

за правовою формою здійснення обов’язкового страхування:

а) страхування, яке виникає автоматично в силу вимог нормативного акту; б) страхування на підставі угоди, укладення якої обов’язкове для обох сторін;

за мірою повноти обоє 'язкового страхування: в повній вартості об'єкта страхування або частковій його вартості. 34;c.190].

У ст. 6 Закону України «Про страхування» наведений перелік видів обов’язкового страхування, які здійснюються (або мають здійснюватися) в нашій країні, та встановлено, що нові види обов’язкового страхування можуть бути введенні лише шляхом внесення змін у цей Закон. До складу обов’язкового страхування українським законодавством віднесено такі види:

• 1) державне особисте страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори;
• 2) державне особисте страхування осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ;
• 3) державне обов’язкове страхування медичних і фармацевтичних працівників на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини при виконанні ними службових обов’язків;
• 4) державне особисте врахування працівників митних органів;
• 5) державне особисте страхування працівників прокуратури;
• 6) державне страхування життя і здоров’я народних депутатів;
• 7) державне особисте страхування службових осіб державно-контрольної служби України;
• 8) державне особисте страхування службових осіб ;
• 9) державне обов’язкове страхування службових осіб державних органів у справах захисту прав споживачів;
• 10) особисте страхування працівників відомчої та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд);
• 11) державне страхування спортсменів вищих категорій;
• 12) державне страхування посадових осіб інспекцій

державного архітектурно-будівельного контролю;

• 13) державне страхування працівників державної лісової охорони;
• 14) страхування життя і здоров’я спеціалістів ветеринарної медицини;
• 15) страхування життя і здоров’я суддів;
• 16) державне страхування донорів крові та (або) її компонентів;
• 17) особисте страхування від нещасних випадків на транспорті;
• 18) страхування членів екіпажу та авіаційного персоналу;
• 19) страхування працівників замовника авіаційних робіт та пасажирів, які перевозяться за заявкою замовника без придбання квитків;
• 20) страхування ризикових професій народного господарства від нещасних випадків;
• 21) страхування відповідальності повітряного перевізника і виконавця повітряних робіт;
• 22) страхування відповідальності експлуатанта повітряного судна за збитки, які можуть бути завдані ним при виконанні авіаційних робіт;
• 23) страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів;
• 24) страхування авіаційних суден;
• 25) обов’язкове страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень у державних сільськогосподарських підприємствах;
• 26) страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту. 38;c.211]

Дія Закону України «Про страхування» не поширюється на державне соціальне страхування, яке теж є обов’язковим.

Юридичним фактом, з яким пов’язане виникнення зобов’язання з обов’язкового майнового страхування, є факт наявності у громадянина, організації на правах власності, повного господарського відання чи оперативного управління майна, яке відповідно до законодавства підлягає обов’язковому страхуванню. Таким фактом є прийняття на баланс будівель або споруд, вивезення продукції з поля, її скиртування, оприбуткування за первинними документами тощо. Майно вважається застрахованим незалежно від волі страхувальника і від сплати ним страхових платежів. Підставами для виникнення зобов’язання з обов’язкового страхування пасажира є укладення ним договору перевезення та оголошення посадки на відповідний транспортний засіб.

За зобов’язанням з обов’язкового страхування майна страхова організація у разі настання передбаченої законом події (страхового випадку) відшкодовує страхувальникові або іншій особі, якій належить застраховане майно, заподіяну шкоду: за повної загибелі майна — у повній сумі страхового забезпечення, за часткового пошкодження — у розмірі відповідної частини страхового забезпечення. Страхувальник зобов’язаний вносити встановлені страхові платежі (ч. 2 ст. 370 ЦК).

Існують такі види обов 'язкового майнового страхування:

• а) основних виробничих фондів, що належать державним підприємствам та організаціям;
• б) державного майна, зданого в оренду або інший вид користування;
• в) документів Національного архівного фонду, які мають особливу історико-культурну цінність (унікальних документальних пам’яток);
• г) пам’яток Музейного фонду України, які тимчасово вивозяться за межі України для експонування на виставках або для реставрації;
• д) майна, прийнятого ломбардом під заставу (заклад) тощо.

Обов’язкове страхування майна, що належить до основних виробничих фондів державних підприємств та організацій, здійснюється на випадок його пошкодження або знищення внаслідок техногенних аварій чи стихійного лиха. Це майно страхується на основі договору зі страховиком, який одержав відповідну ліцензію в Укр-страхнагляді і визначений за погодженням зі страхувальником. Об'єкт вважається застрахованим у повному обсязі з моменту укладення договору, але не раніше сплати першого платежу.

Взаємовідносини між страховиком і страхувальником будуються як на застосуванні законодавчих норм, так і на добровільних засадах і оформлюються договором страхування. В законодавчому порядку встановлюються об'єкти страхування, що підлягають добровільній формі та його найбільш загальні умови. Конкретні особливості щодо змісту та специфіки укладання й виконання страхових договорів, правила страхування розробляються самостійно страховою організацією для кожного виду страхування. А далі ці правила затверджуються Комітетом у справах нагляду за страховою діяльністю під час видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування. Правила страхування визначають загальні умови і порядок здійснення конкретним страховиком того чи іншого виду добровільного страхування. Правила проведення одного й того самого виду страхування різними страховиками можуть бути істотно різними. Тому страхувальник може обрати найбільш прийнятний для себе варіант страхування, і відповідно, — страховика. Страховик, у свою чергу не залишається пасивною стороною — він має право вибору: прийняти ризик даного страхувальника чи відхилити його. Якщо обидві сторони досягнуть попередньої згоди, вони укладають договір, у якому конкретизуються загальні умови страхування, викладені у правилах. 36;c.82].

Добровільне страхування передбачає, що всі істотні моменти договору страхування визначаються виключно за згодою сторін. На відміну від обов’язкового, добровільне страхування завжди діє в межах певного періоду, обумовленого договором. Саме в договорі чітко фіксується початок прав і обов’язків сторін та дата припинення їх. Це має виняткове значення, бо страхове відшкодування (страхова сума) виплачується лише тоді, коли страховий випадок відбувся в період страхування. рава і обов’язки сторін у добровільному страхуванні виникають лише в разі обов’язкових виплат разового або періодичного страхових внесків, одразу ж після виплати першого з них, якщо черговий внесок за довгостроковим добровільним страхуванням не виплачується, то дія договору припиняється[35;c.17].

Розмір страхової суми за договором довгострокового страхування визначається за домовленістю партнерів.

Існують такі види договорів добровільного майнового страхування: майна, тварин і сільськогосподарських культур, що належать кооперативним та суб"єктом підприємницької діяльності; морського: домашнього майна, що належить громадянам: транспортних засобів: будівель і домашніх тварин, що належать громадянам, вантажів; ризику непогашений кредитів і відповідальності позичальників за непогашення кредитів ти інших фінансових ризиків тощо.

За договором страхування майна, тварин і сільськогосподарських культур, що належать кооперативним та громадським організаціям, страхова сума визначається угодою сторін, але вона не може бути меншою 50 відсотків від вартості основних та оборотних засобів, по страхуванню будівель дачноі житлово-будівельних кооперативів — найнижчою її межею є заборгованість за виданими кооперативу кредитами банку. Застрахованим може бути не лише власне майно страхувальника, а й прийняте ним від інших осіб на комісію, зберігання, переробку тощо. У добровільному порядку страхують тепер своє майно колективні сільськогосподарські підприємства, а також орендарі, селянські (фермерські) господарства.

Договори морського страхування, де об'єктом морського страхування може бути будь-який майновий інтерес, пов’язаний з торговельним мореплавством, а саме: судно, вантаж, фрахт, прибуток, очікуваний від вантажу, заробітна плата та інші види винагороди капітана, інших осіб. які належать до суднового екіпажу, а також ризик, прийнятий на себе страховиком (перестрахування). Об'єкт страхування зазначається у договорі морського страхування (ст. 242 Кодексу торговельного мореплавства). За відповідною угодою (генеральним полісом) мають бути застраховані всі або певного роду вантажі, які страхувальник одержує чи відправляє протягом певного строку. Проте на вимогу страхувальника по окремих відправках вантажів, охоплених дією генерального поліса, страховик видає поліси або страхові сертифікати. Страховик не несе відповідальності за збитки, що виникли внаслідок умислу чи грубої необережності страхувальника, одержувача та їх представників, однак він відповідає за легку необережність цих осіб (ст. 256 Кодексу торговельного мореплавства). 32;c.46].