Особливості моделювання комунікативних невдач в американській літературі

Житомирський державний університет імені Івана Франка Кафедра англійської філології

Магістерська робота Особливості моделювання комунікативних невдач у сучасній американський літературі

Виконала Біляк І.В.

Науковий керівник:

к. філол. н., доц. Славова Л.Л.

Житомир — 2004

Зміст:

Вступ Розділ 1. Сутність мовленнєвого спілкування

1.1 Особливості процесів породження та сприйняття мовлення

1.2 Передумови успішної комунікації

1.3 Роль комунікантів у забезпеченні успішного протікання процесу комунікації

1.4 Поняття розуміння та нерозуміння у сучасній лінгвістиці

Висновки по розділу Розділ 2. Моделювання комунікативних невдач у сучасній американській літературі

2.1 Підходи до класифікації комунікативних невдач у сучасній лінгвістиці

2.2 Моделювання комунікативних невдач

2.2.1 Моделювання комунікативних невдач мовного характеру

2.2.2 Моделювання комунікативних невдач мовленнєвого характеру

2.2.3 Моделювання комунікативних невдач паралінгвістичного характеру Висновки по розділу Загальні висновки Список використаної літератури Список фактичних джерел Вступ У сучасному мовознавстві спостерігається загальний інтерес до вивчення комунікативної природи мови. Предметом дослідження є «жива мова» як спосіб відображення картини світу, вербалізації людського досвіду, а не як замкнута, самодостатня і саморегулююча система, що «існує в собі та для себе».

Мова, перш за все, — засіб спілкування. Мова — загальнолюдська цінність. Мовлення ж індивідуальне. Мовлення — це маленький фрагмент мови, що підбирається згідно потреб повідомлення та отримує специфічну форму. Мова і мовлення нерозривно пов’язані між собою. Разом вони являють собою мовленнєву діяльність і виступають її передумовами: мовлення спирається на мову як засіб, джерело його існування, а мовленнєва діяльність проходить у мовленні.

Людське існування не можливо уявити без спілкування. Спілкування — це взаємодія мовця і слухача, яка супроводжується активним обміном між ними цих ролей та передбачає наявність комунікативного контакту, коду, тобто мови. У більшості випадків, основною метою мовленнєвої діяльності є передача необхідної інформації. При цьому мовець і слухач переслідують кожен свою мету, та виконують окремі функції: щоб уникнути непорозуміння комуніканти повинні дотримуватися основних принципів, які забезпечують успішність комунікації. Невдале продукування або неадекватне сприйняття чи помилкове розуміння інформації приводять до комунікативних невдач. Комунікативна невдача — це збій у спілкуванні через повне або часткове нерозуміння партнерами по комунікації мовленнєвого повідомлення. Негативні емоції, роздратований стан також можуть приводити до комунікативних невдач. Над проблемою комунікативних невдач працювали такі вчені, як П. Коен, Б. Грош, М. Рінгл, Б. Брюс, Б. А. Гудман, Б. Ю. Городецький, О. А. Земська.

Значну увагу лінгвістів привертають проблеми дослідження мовлення, комунікативних актів, міжособистісного та міжкультурного спілкування індивідів. Проте ці проблеми не є повністю вирішеними і, отже, потребують подальшого детального дослідження. Серед недостатньо вивчених аспектів мовленнєвої діяльності виділяють теорію порушення акту комунікації, тобто невдач у процесі передачі інформації, коли з причин як лінгвістичного, так і нелінгвістичного характеру співрозмовники не досягають своєї мети, та засоби моделювання комунікативних невдач у сучасному мовленні. Саме особливостям моделювання комунікативних невдач присвячується робота «Особливості моделювання комунікативних невдач» (на матеріалі сучасного американського мовлення).

Актуальність даної магістерської роботи визначається неправильністю сучасних лінгвістичних досліджень на вивченні проблем теорії комунікації у системно-мовному та паралінгвістичному аспектах. Виділення особливостей моделювання комунікативних невдач є актуальним, оскільки дає змогу дослідити проблему виникнення порушення акту комунікації та причини які до цього призводять. Застосування результатів дослідження сприятиме запобіганню проблем, пов’язаних з непорозумінням між комунікантами у процесі спілкування.

Метою роботи є виявлення особливостей моделювання КН у сучасному американському мовленні, шляхом виявлення причин, що до них призводять.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд конкретних задач:

— визначення умов успішної комунікації;

— встановлення ролі комунікантів у забезпеченні успішності процесу спілкування;

— виявлення причин, що призводять до появи КН;

— виявлення специфічних для сучасного американського мовлення комунікативних невдач і засоби їх моделювання.

Об'єктом дослідження є дослідження особливостей моделювання КН Предметом дослідження є регулярні КН у сучасній американській мові та причини їх виникнення.

Наукова новизна роботи полягає у системному підході до причин порушення акту комунікацій та виявленні особливостей моделювання комунікативних невдач та матеріалі сучасного американського мовлення.

Теоретичне значення магістерської роботи полягає у тому, що дослідження проблеми взаєморозуміння між комунікантами, питань адекватного обміну інформацією в процесі спілкування, причин збою комунікації сприяє подальшій розробці теоретичних питань комунікативної лінгвістики. Одержанні результати сприятимуть вирішенню проблеми уникнення збоїв у спілкуванні.

Результати роботи мають певне практичне застосування: вони можуть бути використаними в курсах загального мовознавства, лексикології англійської мови, спецкурсах з англійського мовлення і теорії міжособової та міжкультурної комунікації.

Особистий внесок здобувача полягає в тому, що у роботі встановлено особливості моделювання комунікативних невдач у сучасному американському мовленні. Засобом моделювання КН у сучасному американському мовленні є мовні, мовленнєві та невербальні комунікативні невдачі.

Основні методи дослідження є метод індуктивно-дедуктивного аналізу, контекстуального та компонентного аналізів, а також метод систематизації.

Матеріалом для даного дослідження є діалоги з творів американської літератури, а також жарти, анекдоти, що побудовані на використанні різних типів комунікативних невдач.

Дана магістерська робота пройшла апробацію на міжвузівській конференції житомирського державного університету імені Івана Франка — «Моделювання комунікативних невдач у сучасній американській літературі».

Структура роботи: магістерська складається зі вступу, двох розділів уз висновками до кожного із них, загальних висновків, списків використаної літератури та джерел фактичного матеріалу.

У вступі визначаються мета та задачі дослідження, його актуальність, формуються положення, що виносяться на захист.

У першому розділі «Сутність мовленнєвого спілкування», визначається сутність мовленнєвого спілкування, а саме розглядаються особливості процесів породження та сприймання мовлення; визначаються передумови успішної комунікації і роль комунікантів у забезпеченні успішного процесу спілкування; приділяється увага характеристиці фонових, енциклопедичних, лінгвістичних, інтерактивних знань та комунікативній компетенції й її мовному, мовленнєвому і прагматичному компонентам.

Другий розділ «Моделювання комунікативних невдач у сучасній американській літературі», присвячений аналізу класифікацій комунікативних у лінгвістичній науці, особливостям моделювання комунікативних невдач які носять мовний, мовленнєвий та паралінгвістичний характер.

У висновках підводяться підсумки дослідження.

Розділ 1. Сутність мовленнєвого спілкування Сутність мовленнєвого спілкування полягає в передачі адресантом та сприйнятті адресатом чи адресатами інформації, знань, досвіду за допомогою вербальних та невербальних засобів. Намір, бажання вступити в спілкування з іншою людиною визначають комунікативну сутність людського буття [23:107].

Змістом людської комунікації можуть бути і часто бувають не лише знання, а і почуття. Емоційні відносини людей звичайно складають певну частину комунікативного змісту [117:138].

1.1 Особливості процесів породження та сприйняття мовлення Мовленнєве спілкування як процес — це, з одного боку, висловлювання думок, а з іншого — їх розуміння. Для того, щоб передати певне повідомлення адресант спочатку черпає із навколишнього середовища інформацію, яку він хоче передати партнерам по комунікації. Він може її отримати двома шляхами: внаслідок свого безпосереднього досвіду або завдяки досвіду інших людей.

Знайомство з предметом — це перший необхідний крок, з якого починається рух до пізнання.

Після того як мовець осмислив певну інформацію, сформулював думку, він повинен здійснити її кодування у вигляді набору мовних знаків, щоб донести її до адресата.

Існує декілька концепцій-моделей продукування висловлювання. У своєму дослідженні ми дотримуємося концепції, згідно якої процес породження мовлення складається з таких етапів:

1) осмислення і породження змісту;

2) підбір мовних одиниць для даного змісту (мовна номінація);

3) передача, реалізація мовних одиниць (їх продуціювання) [73: 17].

Між цими операціями існує зворотній зв’язок.

Осмислити зміст висловлювання означає організувати його складники, категоризувати їх і сформувати пропозицію. Осмислюючи об'єкт, ми спираємося на вже готову систему еталонів у нашій пам’яті [73: 17]. Одне й те саме ми здатні осмислити по-різному, породжуючи різні актуальні значення.

При цьому не можна відокремлювати те, про що говорять і те як говорять. З самого початку свого виникнення думка пов’язана з системою конкретної мови [89: 6]. Для того, щоб уможливити передачу думок іншій людині, їх необхідно матеріалізувати, тобто виразити в слові, жесті, міміці. «Процес кодування мовленнєвого повідомлення, що передбачає перехід від думки до розгорнутого мовлення, починається із загальної схеми всього висловлювання і лише потім переходить до пошуку окремих лексем» [86: 221].

Коли людина говорить про звичайні речі, які не потребують ретельного обмірковування, то перехід від думки до мовлення здійснюється майже автоматично. Мовець використовує готові шаблони, якими він володіє на різні життєві випадки. Але ті мовленнєві акти, які потребують хоча б мінімального зусилля, приводять до того, що людина оперує вже не словами на рівні програми, а семантичними полями. Із складу останніх він підбирає потрібне слово для того, щоб максимально точно висловити свою думку [48: 47].

Слід відмітити, що процес продукування висловлювання охоплює одиниці всіх рівнів мовної структури паралельно. Помилковим слід вважати твердження, що спочатку вибирається кістяк висловлювання, який лише потім наповнюється лексичним змістом і т.д. [136: 61].

При мовному кодуванні адресант здійснюється два типи контролю: контроль форми та контроль змісту [70: 58]. Невідповідність рівня складності теми і умов комунікації послаблюють ефективність контролю. Виникає зв’язок між різними формами контролю: моторним і слуховим, моторним і зоровим. Слуховий та зоровий контроль повинні забезпечувати ефективний зворотній зв’язок: перевірку того, що реалізовано за допомогою зорових і слухових еталонів. Але ці форми контролю можуть вводити нас в оману. Про ймовірність цієї ситуації свідчить таке явище, як розходження між тим, що сказав мовець і тим як він сприйняв сказане ним самим. Моторний контроль нормує вільне мовлення, а слуховий — мовлення, що контролюється мовцем.

З цього приводу В. фон Гумбольдт писав, що будь-яка мова розкривається у всій повноті своєї справжньої особливості тільки в живому вжитку, в мовленні людини. Тільки в словах окремої особи слова отримують остаточну визначеність. А у живому мовленні, ніхто не розуміє слова повністю однаково. Дрібні відтінки значень переливаються по всьому просторі мови, як кола на воді при падінні каменю. Тому всяке розуміння між мовцями містить у собі непорозуміння — згода в думках і почуттях проявляють розбіжність [39: 157].

Головна мета мовлення — передати адресату певну інформацію за допомогою мовних засобів. Відбір мовцем певних мовних одиниць здійснюється з врахуванням своєї інтенції, щоб вона отримала максимальне вираження. Володіння мовними засобами передбачає наявність у свідомості мовця певного роду знань про кожну мовну одиницю. У процесі застосування цих знань ми маємо справу з численними труднощами. Комунікативна задача, що стоїть перед мовцем пробуджує в його свідомості численні моделі висловлювання, які в суто змістовому відношенні могли б служити матеріалом для реалізації певної задачі. Але не будь-який мовний матеріал, а лише той, який відповідає даній ситуації спілкування можна вжити у висловлюванні [30: 283]. Ми нерідко продукуємо і сприймаємо висловлювання, які в цілому здаються загальноприйнятими, але містять у собі ті чи інші неточності.

Особливості процесу сприйняття мовлення Для забезпечення успішності комунікації мовець має здійснити велику творчу роботу. Він намагається за допомогою вибору відповідних слів привернути увагу партнера, змусити його слухати себе, щоб прийти до порозуміння і отримати потрібну відповідь. Щодо слухача, то його активна діяльність починається зі сприйняття інформації, яку передає адресант. Людина отримує інформацію через всі канали, які у неї є, а саме, зоровий, слуховий, чуттєвий. Але візуальна і вербальна комунікації мають особливий характер для спілкування. Адресат не просто сприймає слова, а співвідносить їх з іншими словами та з ситуацією в цілому. Поряд з цим він має можливість прогнозувати подальший зміст повідомлення, аналізувати інтенцію автора.

Про ці особливості процесу сприйняття П. А. Флоренський писав: «Восприятие звука в основе всегда активно, хотя бы не мы, а нам говорилось. В восприятии звука мы активны через соучастие в активности звучащего, непосредственно нами разделяемой. И поэтому, слушая, — мы тем самым говорим, своею внутренней активностью не отвечая на речь, но прежде всего ее в себе воспроизводя, всем существом своим отзываясь вместе с говорящим на зримые впечатления, ему данные, ему открывшиеся» [122: 35].

Говоріння і слухання протікають не як дзеркальні процеси, а як процеси значною мірою асиметричні. Цей тип асиметрії пов’язаний з асиметрією мовного знаку: одна і таж форма може бути джерелом різних значень, а одне і теж значення може бути передано за допомогою різних мовних засобів. Стратегія мовця полягає у виборі потрібної форми для передачі задуманого значення, стратегія ж слухача проявляється у виборі одного з можливих значень для даної мовної форми, яке потрібне саме для цього контексту [67: 40].

Мовлення людей пов’язано як з мовленнєвим, так і позамовленнєвим контекстом, який відіграє роль обмежувача в процесах породження та сприймання висловлювання. Під час процесів сприймання та переробки інформації слухачу необхідно встановити актуальне значення висловлювання, тобто те, що є важливим в об'єкті в конкретний момент і при певних умовах діяльності. З точки зору аналізу мовлення актуальне значення — це сукупність значень мовних одиниць, які являють собою «особистісні сенси» [70: 58]. Труднощі осмислення пов’язані з необхідністю домислення та переосмислення актуального значення об'єкта з позиції адресата.

В основі аналізу інформації, що надходить по слуховому каналу, знаходиться обробка мовної інформації. Навіть якщо слухач зустрічається з незнайомою мовною одиницею або її нетрадиційним використанням, мовний та мовленнєвий контекст допоможе йому декодувати інформацію, що надходить [76: 113].

Ступінь розуміння адресатом інформації, що передається мовцем, залежить: від того наскільки детально і адекватно мовець описав ситуацію та того, наскільки детально і адекватно слухачеві вдалося з окремих елементів повідомлення створити цілісну картину у своїй свідомості. Для досягнення останнього, адресат використовує механізм ймовірного прогнозування. По першим елементам повідомлення адресат будує попередню гіпотезу про зміст інформації, що сприймається в цілому, але може не завжди підтверджуватись. Слухач пропускає інформацію крізь свою «індивідуальну мову», внаслідок чого може змінитись початковий зміст висловлювання. При інтерпретації почутого слухач повинен відповісти на такі запитання: Що сказав мовець? Про що він говорив? Чому він взагалі сказав це? Чому він сказав це саме таким чином?

Для сприйняття висловлювання важливою є попередня орієнтація, завдяки якій ми отримуємо інформацію про предметний фон та ситуацію, і лише після цього приймаємо рішення про сутність вербального повідомлення і про те, як відреагувати на нього. Під час спілкування комуніканти повинні розуміти позицію один одного, оскільки, як правило, нерозуміння найчастіше стає причиною комунікативних невдач. Протікання комунікації визначається також характером адресатності. Повідомлення завжди на когось адресовано. Комунікація може бути персонально адресована, коли відомий реальний адресат, а також надперсонально адресована, коли реальний адресат не відомий [див. 26]. Реальний мовець може тільки прагнути до повного взаєморозуміння з реальним слухачем. Зрозуміло, що процес комунікації завжди буде проходити успішно, якщо комуніканти — це ідеальний мовець і ідеальний слухач. Проте в реальному повсякденному спілкуванні таке буває рідко. Якщо ж мовець є ідеальним, то це не означає, що він одночасно є ідеальним слухачем і навпаки. Тому мовець і слухач повинні знати про можливість появи труднощів у процесі спілкування, бути підготовленими до їх подолання, щоб, врешті-решт, досягти поставленої комунікативної мети.

1.2 Передумови успішної комунікації

Успішна комунікація включає в себе використання комунікантами нормативних мовних знаків у ситуації спілкування. Успішність мовлення оцінюється з точки зору відповідності сучасним мовним нормам, які співвідносяться тільки з системою мови. Основними ознаками мовної системи вважається взаємопов'язаність та упорядкованість елементів. Крім того, мовлення мають характеризувати ясність, чіткість, стилістична витриманість, виразність, відсутність інформаційно зайвих компонентів і т.п. Залежно від того, які мовленнєві норми порушуються, констатуються мовленнєві помилки на різних рівнях мовної системи. Ф. Зейтель називає декілька причин виникнення помилок у процесі комунікації [171: 182 — 183]:

1. Погане слухання — слухання має бути активним.

2. Неврахування орієнтації на слухача.

3. Невірні вербальні сигнали — невербальна комунікація нараховує до 65% того, що передає мовець.

4. Незнання аудиторії - повідомлення повинно спиратися на інтереси, характеристики, потреби конкретної аудиторії.

5. Неврахування того, що комунікація є двостороннім процесом. Оскільки крім процесу передачі інформації, значну роль відіграє зворотня реакція.

6. Недотримання елементарних правил ввічливості - агресивного і грубого комунікатора сприймають інакше, ніж ввічливого і зацікавленого інтересами аудиторії.

Мовленнєва поведінка будується на принципі кооперації. Дотримання цього принципу забезпечує правильність комунікації, а його порушення приводить до ускладнень, або навіть до провалу комунікації в цілому. Слід відмітити, що принципи ввічливості і кооперації можуть протирічити один одному. Іноді сказати правду і залишитись відвертим виявляється складною справою і часом несумісною.

Лінгвісти завжди цікавились питанням: Які основні принципи гарантують правильне розуміння мовленнєвого повідомлення? Умови успішності комунікації представлені постулатами якості, кількості, відношення і способу Г. П. Грайса [36], які мають задовольняти принципу комунікативного співробітництва, що розкриває та відображає комунікативну компетенцію людини. Постулат кількості передбачає, що повідомляється рівно стільки інформації, скільки потрібно для даної мети спілкування і для подальшого успішного продовження розмови. Так, якщо на етикетне запитання про здоров’я слідує детальна розповідь, то порушується принцип кількості. Постулат якості зводиться до того, що комуніканти виходять з презумпції достовірності інформації, тобто інформація не повинна бути неправдивою. Постулат релевантності інформації передбачає важливість повідомлення відповідно до даних умов спілкування. Постулат манери мовлення передбачає ясність, логічність, послідовність і виразність висловлювання [36: 217−238]. Багатослів'я і неекономність мовлення чудово ілюструє прислів'я: «Слова — перли, але коли їх багато, вони втрачають цінність». Багатослів'я може нашкодити самому мовцю: «Хто багато говорить, той багато помиляється» .

Існують також принципи [див. 150], які уточнюють постулат кооперації - ввічливість та тактовність звертання, які враховують, що будь-яке спілкування проходить в рамках соціально прийнятої поведінки, тобто адресоване висловлювання оформлюється етикетною рамкою (експліцитною та імпліцитною), оскільки мовцю забороняється наносити своєму співрозмовнику шкоду, якщо стоїть мета досягти комунікативної узгодженості [123: 29].

Отже, успішна комунікація — це дотримання певних мовних норм. Умови успішності комунікації сформульовані в постулатах Г. П. Грайса, які проте, нерідко ігноруються у реальному спілкуванні. Мовці часто бувають багатослівними та неінформативними. Крім того, вони можуть говорити зайве, не завжди висловлюються ясно, і нерідко говорять одне, маючи на увазі зовсім інше. Крім постулатів Г. П. Грайса для організації ефективного мовлення слід мати на увазі наступні вимоги [174: 409 — 410]:

— усне мовлення сприймається на слух, отже, слухач не може прослухати почуте ще раз, якщо він щось не зрозумів;

— мовлення повинно відповідати інтересам аудиторії - необхідно враховувати вік, професію, освіту адресантів;

— мовлення має бути конкретним;

— процес мовлення передбачає певну реакцію — мовлення, яке нікому не потрібне, не виконує своєї функції;

— мовлення повинно мати мету — завдання мовлення переконувати, інформувати;

— мовлення має відповідати вимогам свого часу.

1.3 Роль комунікантів у забезпеченні успішного протікання процесу комунікації

Для забезпечення успішної комунікації мовець породжує нормативні висловлювання, а для її успішності він створює та коректує зміст ситуації спілкування в цілому. При побудові стратегії висловлювань необхідно врахувати тезаурус, мовні та мовленнєві здібності адресата.

Комунікантам необхідно володіти високим рівнем комунікативної компетенції, яка складається з мовного, мовленнєвого та прагматичного компонентів. Знання і компетенція — одні з основних чинників, які визначають комунікативну вдачу чи невдачу процесу спілкування. Мовець повинен узгоджувати свою комунікативну компетенцію з аналогічними даними слухача.

Сформованість компетенції у мовця і слухача є досить важливим фактором. До її складу включають деяку сукупність знань і вмінь, які забезпечують ефективне протікання комунікативного процесу.

Більшість дослідників [напр. 13; 51; 74; 89; 151 та ін.] відносять до комунікативної компетенції вміння поєднувати мовні та немовні аспекти комунікації. Засоби спілкування (мовленеві та немовленеві) реалізуються відповідно до умов спілкування (тобто хто, де та з ким спілкується) і адекватно цілям комунікантів [6: 28].

Для забезпечення ефективного процесу комунікації адресату неоюхідно мати у своїй свідомості всі необхідні види знань про мовну одиницю, тобто володіти рядом компетентів комунікативної компетенції:

1) мовним (коли ми знаємо весь набір потенціальних значень мовної одиниці);

2) мовленевим (передбачає володіння лінгвістичними та енциклопедичними знаннями);

3) прагматичним, який проявляється у тому, що комунікант набуває соціально-культурного досвіду, оволодіває законами спілкування, принципами і правилами комунікативної взаємодії, стратегіями і тактимами ведення розмови, гнучкою системою мовленнєвих і комунікативних актів [124: 80−81]. Отже, комунікантам необхідно володіти не тільки граматичними правилами, знати значення слів, вміти їх застосовувати, тобто досконало володіти мовою, а слід також відчувати коли і як формулювати висловлювання, з ким, в яких ситуаціях, з якою метою, як реалізовувати правила ведення розмови. Наприклад, необхідно знати, коли і як доречно розпочати бесіду, яку вибрати тему для певної ситуації, яку форму спілкування доцільно обирати, як реагувати на привітання, компліменти, запрошення тощо.

У деяких дослідженнях мовну компетенцію розуміють як здібність людини будувати граматично правильні речення, висловлювання [див: напр., 10:177]. Але, на нашу думку, недостатньо володіти лише правилами граматики. Як основний, але не єдиний критерій мовного компоненту комунікативної компетенції, граматичний аспект повинен бути доповнений іншими показниками мовного розвитку особистості, які відображають якісний запас слів і фразеологічних одиниць, якісний склад мовника (активного і пасивного), розмаїття граматичних конструкцій і стилістичних ресурсів, які використовуються в процесі спілкування. Комбінація цих критеріїв дозволяє досить повно представити мовну особистість. Наступні показники визначають рівень мовного компоненту комунікативної компетенції: правильність, швидкість, насиченість мовлення, адекватність вибору слова [130: 17].

Мовленнєвий компонент комунікативної компетенції відтворює мовну систему в дії і передбачає вміння використовувати мовні засоби, знання закономірностей їх функціонувння для побудови висловлювання, що виражають найпростіші почуття і навіть передають нюанси інтелектуальної інформації. [51: 11]

Комунікативна компетенція, яка складається з мовного і мовленнєвого компонентів передбачає також врахування соціальних ознак, соціальних функцій, які складають прагматичний компонент комунікативної компетенції За Р. Белом соціальна компетенція визначається як «знання соціальних факторів ситуації спілкування» [10: 273], які детермінують і контролюють вибір мовних засобів в умовах реальної ситуації спілкування. Соціолінгвістичний компетент дозволяє аналізувати мовленнєву поведінку особистості та виявляти особливості спілкування залежно від типу мовної діяльності. Таким чином, комунікативна компетенція включає в себе знання комунікативної граматики, правил вживання елементів системи мови; володіння мовцем комунікальними формами речення; вміння адекватно реагувати на мовленнєві акти у відповідній комунікативній ситуації, врахування соціальних ознак і соціальних функцій свого співрозмовника; знання про світ. Комунікативна компетенція - достатньо високий рівень вміння вести спілкування. Мовний і мовленнєвий компетенти комунікативної компетенції проявляється у мовленевій поведінці особистості. Якщо особистість володіє високим рівнем мовного та мовленнєвого компонентів комунікативної компетенції, вона може вносити зміни в свою мовленнєву поведінку в різних ситуаціях спілкування, виконувати різні мовленнєві ролі. Якщо у комуніканта сформована достатня прагматична компетенція, він здатний адекватно реагувати на соціальні комунікативні ситуації і брати у них участь. Такий комунікант може «пристосуватись» до життя у суспільстві, зокрема влучно висловитись та влучно відповісти на поставленні до нього запитання.

Якщо реципієнт не достатньо володіє мовними або мовленнєвими компонентами комунікативної компетенції, може виникнути дисфункція всього висловлювання, що приводить до появи комунікативних невдач. Під дисфункцією ми розуміємо використання будь-якої мовної одиниці в нетрадиційній для неї функції [76:6]. Якщо мовець формулює висловлювання без урахування тезауруса адресата, його репліки не досягнуть бажаного результату.

Як мовна особистість людина володіє індивідуальним когнітивним простором, тобто повним чином структурованою сукупністю знань [61: 85]. Когнітивний простір формується певними когнітивними структурами, які знаходяться в основі нашої комунікативної компетенції. Зону перетину індивідуальних когнітивних просторів становить пропозиція. Чим вона ширше, тим краще взаєморозуміння між комунікантами при мінімалізації засобів, що використовуються [61: 82−89].

Учасники комунікативного акту породжують висловлювання, або намагаються зрозуміти те, що говорять інші. За кожним комунікативним актом стоїть складна система знань, і вона активується в процесі породження висловлювання. При кодуванні та декодуванні висловлювань людина не обмежується лише мовними знаннями та навичками, а також має певні знання про навколишній світ, соціальний контекст, вміння планувати та керувати процесом спілкування.

Загальна база знань комунікантів включає такі компоненти: мовні знання, які включають знання мови (граматики, фонетики, лексичної семантики); мовленнєві знання (знання про вживання мови, знання принципів мовленнєвого спілкування); паралінгвістичні знання:

а) про контекст і ситуацію, знання про адресата, а також про його цілі, плани, уявлення про співрозмовника, навколишню ситуацію та ін.;

б) загальнофонові знання, тобто знання про світ, події, стан дій, процеси та ін. [93: 7].

З іншого боку, В. В. Богданов, точку зору якого ми поділяємо, розрізняє три підвиди знань: 1) енциклопедичні; 2) лінгвістичні; 3) інтерактивні [14: 26- 27].

Енциклопедичні знання — це загальні знання про світ, знання отримані в предметно-пізнавальній діяльності людини.

Лінгвістичні знання — це мовні знання, які містять інформацію про лексичні одиниці і їх значення, про референції, знання граматики, знання про вживання різних одиниць і правила їх комбінаторики. Володіння цією інформацією необхідно для передачі енциклопедичної інформації. Комуніканти повинні знати як це робити, тобто володіти інтерактивними знаннями. Ці знання включають правила комунікативного обміну, правила пов’язані з принципом кооперації, ввічливості тощо. Ці правила визначають стратегію мовленнєвої поведінки.

У процесі спілкування всі ці знання виступають у комплексі, тобто утворюють єдине ціле. Здебільшого володіння цими знаннями у комплексі або окремо є основною запорукою успішної комунікації. Але іноді володіння цими знаннями може зашкодити комунікантам та призвести до КН:

Jack was educated. That was obvious. He new about all kinds of things, and they weren’t the kinds of things you learned doing manual labour. They were the kinds of things you learned from reading and studing. She remembered how one bright night he’d pointed out different constelations of stars to Mathew: Aquarius and Capricorn and Cygnus. Another time she’d heard him explaining a mathematical term and another time, when he’d been working in the barn, she’d walked in and found him listening to classical music on an old radio he’d found.

«That's a beautiful song,"she'd commented, struck by the poignancy of the music.

He’d nodded. «One of my favorites. It’s from Madame Butterfly».

(Patricia Kay, p. 146)

Бет володіє фермою. Джек наймаеться до Бет на ферму простим робітником, пояснюючи їй що простою та грубою роботою він заробляє собі на життя. Але з його поведінки Бет дізнається що він освітчений і питає себе чому він скитається по світу та заробляє собі на життя такою брудною роботою. І чому він зупинився саме тут, на її фермі? До Бет закрадаються сумніви. У наведеному прикладі в фокусі уваги одного з комунікантів знаходяться енциклопедичні дані.

Для спілкування необхідна не тільки спільність мови, а й спільність фонових знань, які присутні в свідомості людини тієї спільності, якій вона належить [25: 57]. Фонові знання — це культурно-мовне явище, яке знаходиться на перетині етнопсихології, культурології, історії народу і мовознавства, зокрема прагмалінгвістики та змикається з поняттям пресупозиції. Як і пресупозиція, фонові знання зумовлюють активність економії мовних зусиль [76: 218]. Як правило, мовець підбирає висловлювання з розрахунком на те, що його потенціальний слухач володіє певними фоновими знаннями. Фонові знання — це спільне знання реалій мовцем і слухачем, які є основою мовного спілкування та є базою адекватного взаєморозуміння комунікантів.

Роль фонових знань у процесі сприйняття інформації велика, тому що при їх відсутності процес розуміння значно ускладнюється [40: 5]. Так, наприклад, слово «skedent» в Америці - це не лише, той, хто навчається в університеті або коледжі, а й учень, який навчається в старших класах загальноосвітньої школи (9−12 класи); в США слово «grade» вживається замість слів «class» або «form», які вживаються в Європі, або в нашій країні. Якщо адресат не володіє цими фоновими знаннями, він не може зрозуміти висловлювання із даними словами, або зрозуміє їх не точно, що приводить до негативних наслідків у процесі комунікації. Недостатнє володіння фоновими знаннями, ускладнює процес комунікації.

«Beth!» he called. He broke into a smile, starting working towards her.

Beth swallowed. How could he look so happy? Didn’t it bother him that he was a liar? That he was deceiving her? Leading her to believe he was something he wasn’t?

«Beth?» he said as he drew closer. «Is something wrong?»

She stared at him

«Beth?» he said again. He reached out to touch her.

Beth jerked away from his hand. She backed up.

«What is it, Beth?» Now his voice held alarm.

«Get out,» she said through elenched teeth. «Get back in your truck and get out of here.»

«What?»

She put her hands over his ears. «I don’t want to here one word out of your lying mouth, Jack Stockwell».

… «So that’s it. How did you find out?»

(P. Kay, p. 225)

Приїхавши до коханої Джек очікує на теплу зустріч, але його не раді бачити і навіть виганяють. Джек не розуміє, що трапилось. Лише згодом він дізнається, що Бет знає про його брехню і тому поводиться так.

Учасники комунікативного акту сприймають один одного як носіїв соціально значущих ознак, повних статутів — соціальних, вікових, загальноосвітніх тощо, як виконавців соціальних і психологічних ролей. У зв’язку з цим суттєвим є знання адресанта про те, які переконання приписує йому адресат. Необхідно також враховувати тезаурус співрозмовника, тобто ті численні групи слів, які зберігаються в пам’яті кожного носія мови, та об'єднуються в складну систему. Основою вербальної комунікації є тезаурус — відповідний мовниковий запас, яким володіє кожен з комунікантів, без чого участь у комунікації стає неможливою. Тезаурус особистості визначається Б. М. Величковським, як «суб'єктивний» тезаурус, як те знання, яким володіє суб'єкт про слова, та інші вербальні символи, про їх значення, про відносини між ними, про правила формули й алгоритми, які використовуються для маніпулювання цими символами, поняттями та відносинами [19: 184]. Адресат і адресант повинні мати достатньо високий ступінь «історико-культурного» тезауруса, хоча у кожної мовної особливості свій мовний і соціальний тезаурус.

Характер тезауруса комунікантів детермінується такими чинниками, як життєвий і соціальний досвід, рівень інтелектуального, емоційного й естетичного розвитку, світогляд, інформативність, вікові характеристики, стать, соціальне положення тощо.

Суттєві відмінності в тезаурусах комунікантів можуть призводити до збоїв у спілкуванні.

1.4 Поняття розуміння та нерозуміння у сучасній лінгвістиці

Говоріння та розуміння — це взаємопов'язані процеси, оскільки мовець вступає в спілкування, щоб досягнути своєї мети, що можливо лише через розуміння. Орієнтація на взаємне розуміння — основна передумова кожного комунікативного акту [141:144]. При плануванні, продуціюванні і оформленні свого висловлювання, мовець передбачає наскільки адекватно слухач зрозуміє його з урахуванням обставин. Слухач, зі свого боку, бере до уваги можливі в даній ситуації очікування мовця і сприймає висловлювання на їхньому фоні. Ці процеси аналізу і вибору, що здійснюються мовцем і слухачем, називають підготовкою розуміння [1: 84].

Розуміння визначається як когнітивна діяльність, результатом якої є встановлення змісту певного об'єкта [35: 38]. Вперше задача моделювання того, яким чином люди планують і розуміють у процесі спілкування, була поставлена американським дослідником М. Мінським. На його думку, процес розуміння полягає в тому, що людина відбирає з пам’яті структуру, яку можна назвати, наприклад, фреймом або сценарієм. Фрейм або сценарій, являють собою структуру, яка складається з низки терміналів та вузлів і відношень між ними. У процесі породження та розуміння висловлювання має місце встановлення відповідностей між реальною ситуацією, в якій знаходиться мовець, і всією тією кількістю фреймів, які є у нього в пам’яті [158: 1−25]. Головним засобом репрезентації знань про фіксовані предмети у когнітології вважається фрейм, який може представляти не тільки вербальні, але й невербальні знання.

Унаслідок розуміння утворюються нові і відтворюються старі системи концептів і образів у новому баченні, які поєднують у собі продукт цього відображення з відповідними елементами особових знань [63: 59].

До проблеми розуміння також належить встановлення намірів мовця. Щоб зрозуміти повідомлення, адресат намагається подивитись на речі очима адресанта і реконструює його намір у двох напрямках:

1) встановлення того, що мається на увазі, і, можливо, виражено неадекватно (наприклад, із-за низького рівня мовної компетенції, невміння адекватно висловити свої почуття тощо);

2) розпізнавання стратегічного задуму автора висловлювання [68: 124].

В.З. Дем’янков також виділяє два напрямки дослідження зазначеної проблеми:

буквальне розуміння інтенції, яку вкладено адресатом у висловлювання, при цьому автор не завжди адекватно і уважно використовує ресурси мови для формування своїх задумів (він може обмовитись, говорити з сильним акцентом, але, незважаючи на це, зміст його повідомлення можна зрозуміти за умови докладання достатніх для цього зусиль);

2) виявлення істинних та удаваних намірів адресанта, коли він приховує свої наміри, не бажаючи передавати певну інформацію [42: 25]. Цю або інші особливості процесу передачі інформації можна враховувати, якщо зацікавитись своїм співрозмовником як особистістю, зокрема, як «генератором» намірів, що дає змогу швидше визначити намір висловлювання. Таким чином, розуміння включає в себе не тільки правильну інтерпретацію значення референції, але й прагматичних цілей, інтенцій адресанта. Розуміння характеризується різним ступенем наближеності до істини залежно від цілеустановки співрозмовників.

Мовець намагається будувати свої висловлювання таким чином, щоб воно було зрозуміло слухачеві. Він будує висловлювання з урахуванням адекватних фонових знань співрозмовникаю Тому мовець повинен дотримуватись певних принципів [147:567−598].

Принцип 1: Принцип значення речення. Для того, щоб слухачеві зрозуміти що має на увазі мовець, йому спочатку потрібно визначити значення почутого висловлювання.

Принцип 2: Принцип вибору змісту. З усіх можливих значень висловлювання, слухач вибирає те, яке, за його думкою, найбільше підходить за змістом.

Принцип 3: Принцип говоріння. Для того, щоб зрозуміти що має на увазі мовець, слухач повинен визначити що говорить мовець.

Принцип 4: Принцип неврахування диференціації слухачів.

В.З. Дем’янков йде далі, виділяючи дев’ять інтерпретаційних процедур, які забезпечують процес розуміння:

1) використання мовного знання;тання мовного знання;

2) побудова та верифікація гіпотетичних інтерпретацій, їхня паралельність;

3) засвоєння того, про що говорять;

4) реконструкція намірів автора;

5) встановлення ступеня відповідності внутрішнього та модельованого світів;

6) встановлення зв’язків між цими світами;

7) співвідношення модельованого світу із безпосередніми складниками дійсності;

8) співвідношення з поведінкою;

9) вибір тональності чи «ключа» (забезпечення цілісності результату, гармонії між адресантомі адресатом) [43: 124−126].

Г. Г. Кларк, як і В.З. Дем’янков, зосереджують свою увагу на тому, що для забезпечення якомога вищого ступеня розуміння, мовець і слухач повинні виконувати певні вимоги ведення комунікативного акту.

Проте, розуміння не є єдиним цілим. Г. І. Богін виділяє його різні рівні, наприклад, рівень правильності; рівень інтеріоризації. До останнього належать випадки, де недоліком, який необхідно виправити, є уповільненість у передачі інформації, тобто повільна швидкість. Така уповільненість пов’язана з недостатньо інтеріорізованим внутрішнім планом мовленнєвого вчинку. Саме тому мовленнєвий вчинок нераціонально, недостатньо доцільно протікає у часі.

Рівень насиченості акцентує увагу на необхідності використовувати «багатство мови» .

Рівень адекватного вибору — доцільність вибору одиниць мовленнєвого ланцюга, яка оцінюється, як правило, не в цілому тексті, а в конкретному висловлюванні. Виділяється також і рівень адекватного синтезу, на якому здебільшого розглядаються порушення адекватності в тексті, ніж у реченні [15: 3−5].

У результаті осмислення змісту слухач може доходити до розуміння чи нерозуміння інформації, що надходить. Розуміння як осмислення змісту висловлювань включає, по-перше, встановлення зв’язків і відношень між об'єктами та явищами, про які йдеться у повідомленні та реальній дійсності, а, по-друге, ставлення мовця до них. Розуміння мовленнєвого повідомлення базується на наявності у слухача і мовця спільного семантичного поля [18: 16]. У всіх цих підходах і концепціях спільним елементом для встановлення розуміння є встановлення інтенції та наміру автора висловлювання.

Крім умов розуміння, важливо враховувати його різні рівні. Говорячи про рівні розуміння з точки зору поглиблення, зміни ступеня розуміння слухачем основної думки мовця, основного змісту висловлювання, виділяють чотири рівні.

Перший рівень розуміння характеризується усвідомленням того, про що говорять, тобто з’ясування основного змісту висловлювання. Це найбільш загальне, поверхове розуміння, оскільки у слухача формується тільки загальне уявлення про те, що говориться.

Другий рівень характеризується розумінням не тільки того, про що говориться, а й того, що говорять. Інакше кажучи, слухач усвідомлює основну і всі додаткові лінії висловлювання. На другому рівні розуміння людина порівнює, аналізує дані, встановлює все більше смислових зв’язків між тим, що вона знає, і тим, що сприймає в даний момент. Комунікант аналізує, що було сказано нового у порівнянні з тим, що йому вже було відомо.

Третій рівень розуміння притаманний людині, яка володіє глибокими професійними знаннями в тій сфері, якій присвячено спілкування, та багатим життєвим досвідом. Така особистість не тільки дозволяє оцінити що говориться, а й те, як, якими засобами мовець цього досягає.

Четвертий рівень розуміння характеризується розумінням не тільки того, про що і як сказано мовцем, а перш за все, — виявленням основного змісту висловлювання, його провідної думки, незалежно від того чи сформульована вона мовцем відкрито або знаходиться в підтексті. Зрозуміло, що неможливо провести чіткої межі між цими рівнями. Ступінь розуміння у кожної мовної особистості не може бути однаковим. Як говорив Г.-Г. Гадамер, якщо ми взагалі розуміємо, то розуміємо по-різному, тобто кожен з нас приречений розуміти на свій лад [28: 35].

Однією з умов досягнення розуміння є пізнання концептуального і референційного значень повідомлення. Це положення знаходить своє відображення в таких термінах: інтенсіональна семантика (пов'язана із значенням) і семантика екстенсіональна (референційна) [41: 165]. Урахування цих значень дає мовцеві можливість сприймати мовленнєве повідомлення як істинне або хибне. Т.А. ван Дейк та В. Кінч виділяють головні стратегії ведення розмови — пропозиційні, локальної когерентності (суцільності), стилістичні та риторичні [41: 168−172]. Пропозиційні стратегії автори передбачають поверхневе структурне декодування фонетичних та графічних ланцюгів. Розпізнавання слів базується на семантичній інтерпретації, яка породжує очікування щодо можливих значень і загальної синтаксичної структури речення. Основною задачею локальної когерентності є конструювання локальної зв’язності. Основна умова локальної цільності полягає в тому, що складні пропозиції означають деякі факти можливого світу. Встановлення когерентності вимагає від адресата ефективного пошуку потенційних зв’язків між фактами, які позначені пропозиціями.

Стилістичні стратегії надають мовцеві можливість зробити вибір між альтернативними засобами вираження майже одного й того ж значення. Цей вибір здійснюється з урахуванням типу ситуації, рівня неформальності спілкування, партнера по комунікації і характеру загальних цілей.

За справедливою думкою Т.А. ван Дейка, мовець повинен прагнути до встановлення стилістичної цільності, підбираючи слова певного регістру. Слухач же, в свою чергу, має визначити соціальний контекст повідомлення: гнів, любов, прагнення до співробітництва тощо. Основна функція стилістичного контексту — пов’язати висловлювання з особистістю мовця або соціальним контекстом. Останній передбачає протікання мовленнєвої взаємодії між певними особистостями в соціумі. Особистість також впливає на процес спілкування. Отже, це дає можливість визначити його індивідуальний рівень. Поряд з вербальною інформацією слухач сприймає і усвідомлює невербальну інформацію: міміку, жести, пози та ін.

В ідеальному випадку мовець підбирає і будує свої висловлювання так, щоб не докучати слухача зайвою інформацією, і так, щоб не позбавити його необхідної інформації.

У людському спілкуванні неможливе стовідсоткове розуміння, тому що мовці володіють різним рівнем знань, виконують різні соціальні ролі, є представниками певної статі, мають різну освіту. Наявність процесу нерозуміння спонукає людину до пошуку змісту.

«What seems to be the trouble, Beth?» he [the police officer] said as he levered himself out of the car…

«There is a men in the barn. I asked him to leave, and he refused»…