Основні питання антикризового менеджменту

Завдання 1

Реструктуризація підприємства: поняття, цілі та етапи проведення реструктуризації

Термін «реструктуризація» в українській науковій і діловій літературі став широко вживатися після публікації в 1992 році Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». У практичному плані він не мав істотних наслідків, але в області економічної теорії цей Закон перетворив раніше рідко використовуваний термін в одне з ключових і актуальних економічних понять, давши назву цілому напряму у сфері управлінського консультування. У даний час термін «реструктуризація» використовується разом з такими поняттями, як «реформування», «реорганізація», «трансформація», «реструктурування», «вдосконалення бізнесу» і т.п. Вони схожі за змістом, цілями і методиками реалізації, але найчастіше використовується і, на нашу думку має найбільше змістовне значення термін «реструктуризація». В той же час, єдиного, загальноприйнятого визначення даного поняття в наявності немає. Основним недоліком існуючих багато чисельних визначень, на нашу думку, є неможливість відділити реструктуризацію інших понять, використовуваних для визначення будь-якого комплексу заходів, на підвищення ефективності виробничої діяльності: «програма підвищення конкурентоспроможності», «план фінансового оздоровлення», «санація», «реінжиніринг» і ін.

На думку О. Терещенко «…реструктуризація суб'єкта господарювання — це проведення організаційно-економічних, правових, виробничо-технічних заходів, спрямованих на зміну його структури, системи управління, форм власності, організаційно-правових форм, які здатні відновити прибутковість, конкурентоспроможність та ефективність виробництва» [18, с. 32]. Це визначення надзвичайно широко тлумачить поняття реструктуризації, надає йому повноваження практично в усіх сферах діяльності підприємства і, як нам представляється, ототожнює його з звичайною виробничо-підприємницькою діяльністю, якою зазвичай і займаються всі нормально працюючі підприємства. Багато в чому наведене визначення дублює і офіційне визначення реструктуризації, яке надано в Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»: «Реструктуризація підприємства — це здійснення організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства, зокрема шляхом його поділу з переходом боргових зобов’язань до юридичної особи, що не підлягає санації, якщо це передбачено планом санації, на зміну форми власності, управління, організаційно-правової форми, що сприятиме фінансовому оздоровленню підприємства, підвищенню ефективності виробництва та задоволенню вимог кредиторів» [6, с. 32], хоча офіційне визначення цього терміну більш точно визначає його направленість на звільнення підприємства від боргів і задоволення вимог кредиторів. Остання посилка, на наш погляд, несе в собі правову небезпеку для підприємств, особливо великих, коли не досить значна (для їх оборотів) заборгованість може офіційно підпадати під реструктуризацію, санацію, а потім і банкрутство.

Деякі автори реструктуризацію розповсюджують навіть на процеси адаптаційних змін. Так, Таранюк Л. М. характеризує цей термін наступним чином: «Реструктуризація підприємств — це засіб його адаптації до зміни умов господарювання, забезпечення ефективності, фінансової стійкості та конкурентоспроможності їх діяльності. Результатом реструктуризації є оптимізація діяльності підприємства, що забезпечує ефективне використання ресурсів для досягнення поставлених цілей з урахуванням наявних обмежень» [17, с. 32]. Тут вже зовсім навіть не йдеться про кризові явища або інші близькі до форс-мажорних обставини.

На нашу думку, реструктуризацію підприємства можна визначити як процес взаємозв'язаних змін в структурі активів, пасивів і (або) функцій підприємства, направлений на подолання (запобігання) кризи в розвитку підприємства забезпечення його платоспроможності, стійкої довгострокової діяльності, реалізацію нових потенційних можливостей прибуткового зростання. Такий підхід до визначення терміну «реструктуризація» є більш точним за рахунок включення в нього наступних характеристик: чіткого окреслення кінцевої мети реструктуризації, якою є збільшення ринкової вартості підприємства; визначення чітких часових меж проведення реструктуризації (в середньому 2…3 роки); представлення процесу реструктуризації як масштабного та витратного процесу, який стосується всього підприємства в цілому, а не його окремих ланок; націленість підприємства на стратегічні зміни: підвищення інвестиційної привабливості бізнесу, закріплення існуючих та розширення нових ринкових позицій підприємства та підвищення конкурентоспроможності продукції, що виробляється; використання системного підходу до реструктуризації, який передбачає розгляд об'єкту реструктуризації як сукупності взаємозв'язаних та взаємодоповнюючих елементів, які мають вхід, вихід, зв’язки з зовнішнім середовищем та зворотній зв’язок.

Існує два укрупнених варіанти реструктуризації підприємств:

Помірний — застосовується для відносно благополучних у фінансовому плані підприємств і припускає збереження основних видів виробництва. Основний акцент при цьому робиться на проекти, пов’язані з освоєнням перспективних рентабельних видів продукції й адаптації системи управління до ринкових умов господарювання.

Радикальний — охоплює всі або майже всі сфери діяльності підприємства. Особлива увага приділяється таким напрямам:

— організація сучасних служб маркетингу замість існуючої, як правило, примітивної служби збуту;

— реструктуризація виробничої діяльності, що передбачає виключення з виробничих програм безперспективних виробів і освоєння нових продуктів, яким гарантований збут, максимальне скорочення технологічного циклу, максимальний розвиток прямих зв’язків, виключення посередницьких ланок;

— реструктуризація фінансової діяльності підприємства на основі організації системи щомісячного бюджетування, централізації управління потоками, відновлення системи нормування обігових коштів;

— організаційна реструктуризація, за якої при створенні дочірніх підприємств частина акцій надалі може бути продана потенційному інвестору, який взяв би на себе певні зобов’язання щодо забезпечення рентабельного виробництва у межах знову створених структур.

Процес реструктуризації полягає у приведенні до обґрунтованого співвідношення організаційних та виробничих структур, потужностей, майна, земельних ділянок з обсягом продукту, що реалізується, який має стійкий попит на ринку. Водночас реструктуризація має проводитися паралельно з реформуванням фінансової системи, що означає зміну стану активів, дебіторської і кредиторської заборгованості, витратної частини балансу підприємства. Запланований комплексний підхід покликаний забезпечити позитивну динаміку платоспроможних показників і рентабельності основного виробництва.

Особливого значення і розвитку мають набути дослідження і розробки у сфері технології виготовлення продукції. Це зумовлено економічною кон’юнктурою, коли потрібне різке підвищення продуктивності праці за рахунок відновлення оборотних коштів підприємств і впорядкування заробітної плати; скорочення виробничих витрат сировини, матеріалів, палива й енергії за рахунок удосконалення технології при мінімальних капіталовкладеннях і підвищенні трудової та виробничої дисципліни при повсюдному введенні економії й ощадливості.

Неабияке значення має управлінська складова процесу реструктуризації. Для вироблення ефективних управлінських рішень по реструктуризації необхідно оперувати обґрунтованою і достовірною інформацією про діяльність підприємства і зовнішнє оточення. Це можливо забезпечити тільки наявністю професійних кадрів та організації їх роботи з боку керівника підприємства, головним завданням якого є якісні структурні зміни задля підвищення ефективності виробництва.

Має місце невизначеність питання щодо послідовності проведення процесу реструктуризації, адже суб'єкти господарювання розрізняються станом, потенціалом, позицією на ринку, характеристикою виробленої продукції та послуг, поведінкою конкурентів. Але якщо слідувати основним принципам управління проектами, можна виділити декілька етапів реструктуризації (рис. 1).

Із вищезазначеного бачимо, що для кожного підприємства розробляють план реструктуризації, який має відповідати сучасним умовам господарювання. У проекті плану реструктуризації конкретного суб'єкта господарювання має бути визначено:

— економічне обґрунтування її проведення;

— пропозиції щодо форм і методів реструктуризації; способи розв’язання фінансових, соціальних та інших проблем, пов’язаних із реструктуризацією;

— витрати на проведення реструктуризації;

— конкретні цільові заходи.

Рис. 1. Основні етапи реструктуризації

Реструктуризація підприємств в умовах змінюваного бізнес-середовища у будь-якому разі пов’язана з ризиками, тому доцільно виділяти такі види реструктуризації: з мінімальним, підвищеним і високим ризиком. Для кожного конкретного підприємства рівень ризику буде різним, і тому немає двох однакових планів реструктуризації, навіть якщо підприємства займаються однаковим видом діяльності в певних умовах.

Ураховуючи необхідність проведення реструктуризації в сучасних умовах впливу різноманітних дестабілізуючих факторів, треба визначити основні варіанти її проведення:

— перепрофілювання підприємств;

— виділення окремих структурних підрозділів для подальшої діяльності;

— виділення окремих структурних підрозділів як нових юридичних осіб;

— злиття двох і більше підприємств з утворенням нової юридичної особи.

Досвід вітчизняних підприємств свідчить, що практично не мають проблем із ринковою трансформацією підприємства, які із самого початку мали стійкі позиції на ринку і були інвестиційно-привабливими. Це стосується, наприклад, підприємств тютюнової галузі, для яких реструктуризація була пов’язана з великим припливом іноземних інвестицій і, у більшості випадків, зі зміною форми власності.

Треба зазначити, що процес реструктуризації є специфічним для кожної галузі, тобто процес буде ефективним для однієї галузі, але може не принести результатів для іншої. Наприклад, для великого промислового підприємства зі специфічним обладнанням та потужностями перепрофілювання задля підвищення ефективності виробництва не дасть результату, а принесе великих збитків. Виділення окремих структурних підрозділів або концентрація уваги на вдосконалення управління процесами виробництва будуть більш доцільними. З іншого боку, мале підприємство, яке виготовляє, наприклад, канцелярські вироби, в умовах жорсткої конкуренції може змінити вид діяльності, розробивши новий бізнес-план і спрямувавши увагу на інший сегмент ринку.

Процес реструктуризації потребує комплексного підходу до його проведення, а саме фінансового підкріплення, тобто інвестицій в об'єкти реструктуризації із суттєвими структурними проблемами, поліпшення управління підприємствами і посилення мотиваційних стимулів керівників, державна підтримка, зазвичай, приватизація та післяприватизаційні заходи — організація інституційних, регулятивних і політичних умов для самодостатнього функціонування та реформування підприємств. Ефективність втілення більшості реструктуризаційних програм в умовах економічної системи перехідного типу значною, якщо не визначальною, мірою залежить від комплексності та темпів здійснення економічних реформ в інших напрямах. Існує значна кількість заходів загальноекономічного характеру, без втілення яких неможливо сформувати самодостатнє ринкове середовище та підвищити життєздатність приватизованих підприємств.

Дієвий інститут банкрутств та ліквідації, програми кредиторських угод є ефективними методами реструктуризації бізнесу в умовах низько ліквідної економічної системи.

Отже, основним шляхом виходу сучасних українських підприємств на новий рівень розвитку в умовах трансформації економіки є реструктуризація, яка є комплексним і складним процесом. Не можна виробити універсальних рекомендацій щодо структурних організаційних, фінансових, управлінських перетворень на всіх підприємствах, адже має місце різноманітність їх діяльності та специфічні особливості організації виробництва і господарської діяльності в умовах ринку. Вирішення будь-якої проблеми на одному підприємстві не дасть того ж результату на іншому.

Але спираючись на основні принципові закономірності, цілеспрямовані дії та варіанти проведення реструктуризації, можна досягти комплексного позитивного результату, який буде знаменуватися стійким розвитком, конкурентоспроможністю та фінансовою безпечністю господарюючого суб'єкта.

Завдання 2

Визначити коефіцієнти валового доходу, операційного прибутку, чистого прибутку. Коефіцієнт витрат на одну гривну реалізованої продукції та коефіцієнт адміністративно-збутових витрат на одну гривну реалізованої продукції. Зробити висновки.

За даними наведеними в додатку, А проаналізуємо стан отримання доходів та прибутків на підприємстві. Коефіцієнт валового доходу (),

та

та

Коефіцієнт операційного прибутку (),

чи

чи

Коефіцієнт чистого прибутку ()

чи

Візьмемо ставку податку на прибуток від звичайної діяльності 25,0%, тоді величина податку на прибуток від звичайної діяльності становитиме

чи

Звідси

чи

Таблиця. Показники оцінювання отримання доходів та прибутку

Аналіз показників отриманих підприємством доходів та прибутків засвідчив, що за досліджуваний період валовий прибуток підприємства суттєво збільшився з 1500 тис. грн. до 9000 тис. грн., або на 7500 тис. грн., темпи приросту показника склали 500,0%, що свідчило про суттєве зростання ефективності виробничого процесу на підприємстві. Коефіцієнт валового доходу збільшився в чотири рази, а в абсолютних величинах на 0,18. Отже, частка витрат виробництва в валових доходах підприємства зменшилась, що оцінювалось позитивно і свідчило про підвищення ефективності виробництва.

В досліджуваний період коефіцієнт операційного прибутку засвідчив тенденцію до незначного зменшення з 0,28 до 0,25 або на 0,03, що оцінювалось негативно. Хоча величина операційного прибутку збільшилась з 7183,5 тис. грн. до 9363,0 тис. грн., але його частка в сукупних доходах (виручці) підприємства дещо знизилась. Позитивним є те, що основне збільшення операційного прибутку відбулось за рахунок валового прибутку і суттєвого зменшення інших операційних доходів.

За період аналізу коефіцієнт чистого прибутку дещо знизився з 0,21 до 0,19. або на 0,02. Отже, збільшення суми сплати податку на прибуток підприємства призвело до додаткового зменшення рівня прибутку підприємства.

Таким чином, аналіз коефіцієнтів валового доходу, операційного прибутку, чистого прибутку засвідчив, що за досліджуваний період відбулось покращення фінансово-економічного стану підприємства.

Проаналізуємо стан здійснених витрат діяльності на підприємстві.

Коефіцієнт витрат на 1 грн. реалізованої продукції ()

чи

чи

Коефіцієнт адміністративно-збутових витрат на 1 грн. реалізованої продукції (),

чи

чи Коефіцієнт фінансових витрат на 1 грн. реалізованої продукції (),

та

та

Таблиця. Показники оцінювання здійснених витрат

Аналіз показників здійснених витрат засвідчив, що за досліджуваний період витрати віднесені на витрати виробництва суттєво скоротились. Якщо в базовому році 1 грн. з виручки реалізованої продукції співвідносилось 94 копійки собівартості реалізованої продукції, то в звітному році співвідношення склало 1 грн. до 76 копійок, тобто відносне скорочення витрат склало 18 копійок. До того ж, темпи зростання виручки від реалізації продукції 142,3% були суттєво більшими, ніж собівартості 114,3%, або на 28,0%. Тенденцію до зниження коефіцієнту витрат на 1 грн. реалізованої продукції слід вважати позитивним явищем, адже можна припустити, що воно було наслідком підвищення ефективності виробництва.

В досліджуваний період відбулось відносне збільшення адміністративно-збутових витрат, про що свідчили показники коефіцієнтів адміністративно-збутових витрат на 1 грн. реалізованої продукції. Так за період аналізу збільшення коефіцієнту склало 0,005. Отже, за звітний період в кожній 1 грн. виручки адміністративно-збутові витрати збільшились на 0,5 копійки. Незначне збільшення цих витрат не слід розглядати як негативне явище, адже слід брати до уваги кон`юнктуру на товарних ринках, яка постійно змінюється.

За період аналізу підприємство не здійснювало фінансові витрати, тому коефіцієнти фінансових витрат на 1 грн. реалізованої продукції в базовому році та звітному році дорівнювали нулю. Отже, у підприємства не було в достатній кількості вільних оборотних коштів для здійснення фінансових інвестицій, тобто втрачалося додаткове джерело можливих доходів підприємства.

Таким чином, коефіцієнтний аналіз витрат на одну гривну реалізованої продукції та адміністративно-збутових витрат на одну гривну реалізованої продукції засвідчив, що в досліджуваний період відбулось покращення фінансово-економічного стану підприємства.

Завдання 3

Провести діагностику неплатоспроможності підприємства за трьома коефіцієнтами: коефіцієнт поточної ліквідності, коефіцієнт забезпеченості власним оборотним капіталом, коефіцієнт відновлення (втрати) платоспроможності. Зробити висновки

Коефіцієнт покриття

;;(підприємство виконує зобов’язання)

та

За коефіцієнтом покриття підприємство виконувало зобов’язання і мало можливість нарощувати свої поточні зобов`язання.

Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами де А₂₆₀ — оборотні активи;

П₆₂₀ — поточні зобов’язання ;

<0,1= 0,6−0,8

Якщо коефіцієнти покриття і забезпеченості власними оборотними коштами менше нормативного значення, то розраховуємо коефіцієнт відновлення платоспроможності, якщо більше нормативного, то навпаки розраховуємо коефіцієнт втрати платоспроможності.

та

За коефіцієнтом забезпеченості власними оборотними коштами підприємство платоспроможне за своїми поточними зобов`язаннями. Тому розраховуємо коефіцієнт втрати платоспроможності

Коефіцієнт втрати платоспроможності розраховується за наступною формулою:

де — коефіцієнт втрати платоспроможності;

— фактичне значення поточної ліквідності на початок і кінець звітного періоду;

Т — звітний період у місяцях;

3 — звітний період в місяцях.

Коефіцієнт втрати платоспроможності більше 1 свідчить про реальну можливість підприємства не втратити платоспроможність. Коефіцієнт втрати платоспроможності менше 1 свідчить про те, що підприємство в найближчий 3 місяці може втратити платоспроможність.

Коефіцієнт втрати платоспроможності більше 1, що свідчило про реальну можливість підприємства не втратити платоспроможність.

Таким чином, аналіз розрахованих показників засвідчив відсутність ознак неплатоспроможності підприємства.

Завдання 4

Провести діагностику банкрутства за R-моделлю прогнозу ризику банкрутства. Зробити висновки.

R-модель прогнозу ризику банкрутства.

де — оборотний капітал / актив;

— чистий прибуток / власний капітал;

— виручка від реалізації / актив;

— чистий прибуток / інтегральні витрати.

Загальна оцінка імовірності банкрутства підприємства Таблиця

Розрахуємо значення аргументів формули, що описує R-модель прогнозу ризику банкрутства

Відповідно до проведених розрахунків величина коефіцієнту імовірності банкрутства в базовому році дорівнювала R = 4,7, тому ймовірність банкрутства підприємства була мінімальною, в звітному році - R = 5,2, тому ймовірність банкрутства підприємства була мінімальною.

Завдання 5

Провести діагностику банкрутства за моделлю Терещенка. Зробити висновки Модель Терещенка

де — кошти / зобов’язання;

— валюта балансу / зобов’язання;

— прибуток / валюта балансу;

— прибуток / виручка від реалізації;

— виробничі запаси / виручка від реалізації;

— оборотні активи / активи;

Z > 2 — не загрожує банкрутство;

1 < Z < 2 — порушення фінансового стану;

0 < Z < 1- існує загроза;

Z < 0 — підприємство майже збанкрутувало.

Розрахуємо значення аргументів формули, що описує модель Терещенка

Відповідно до проведених розрахунків величина Z-рахунок дорівнював Отже, в базовому році Z-рахунок дорівнював Z = 8,6, тому підприємству банкрутство не загрожувало, в звітному році - Z = 6,1, тому підприємству банкрутство не загрожувало.

Список використаної літератури

реструктуризація підприємство прибуток банкрутство

1.Балдин К. В. Антикризисное управление: макрои микроуровень / К. В. Балдин, В. С. Зверев, А. В. Рукосуев. — М.: Издательсько-торговая корпорация «Дашков и Ко», 2007. — 280 с.

2.Бурий С. А. Антикризове управління та управлінські рішення — проблеми підприємств малого бізнесу: монографія / С. А. Бурий, Д. С. Мацеха. — Хмельницький: ТОВ «Тріада-М», 2006. — 93 с.

3.Василенко В. О. Антикризове управління підприємством: [навч. посібник] / Василенко В. О. — [2-е вид., виправл. і доп.]. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 504 с.

4.Деревянко К.І. Оцінювання впливу зовнішнього середовища на прийняття рішення щодо реструктуризації підприємства / К.І. Деревянко // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. — 2010. — № 2. — С. 71−74.

5.Дмитренко Г. А. Стратегический менеджмент: целевое управление персоналом организации: Учеб. пособие. — 2-е изд., испр. — К.: МАУН, 2002. -192 с.;

6.Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» // Відомості Верховної Ради. — 1992. — № 31. — С. 440.

7.Іванюта С. М. Антикризове управління: навч. посібник / С. М. Іванюта. — К.: Центр учбової літератури, 2007. — 288 с.

8.Кован С. Е., Мокрова Л. П., Ряховская А. Н. Теория антикризисного управления предприятием, КНОРУС, 2009. — 160 с.;

9.Крайник О. П. Економіка підприємства: навч. посібник / О. П. Крайник, Є. С. Барвінські. — Львів: Національний університет «Львівська політехніка», «ІнтелектЗахід», 2008. — 208 с.

10.Кругляк А. М. Управління процесами реструктуризації як форма фінансового оздоровлення підприємства / А. М. Кругляк // Інвестиції: практика та досвід. — 2008. — № 20. — С. 45−49.

11.Лепьохіна І.О. Реструктуризація підприємства як чинник поліпшення управління діяльністю підприємства / І.О. Лепьохіна // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. — 2006. — № 5. — С. 176−179.

12.Лігоненко Л. О. Антикризове управління підприємством: [навч. посіб.] / Лігоненко Л.О., Тарасюк М. В., Хіленко О.О. — К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2005. — 377 с.

13.Миронюк А. В. Основні причини та особливості проведення реструктуризації підприємств в Україні [Ел. ресурс] / А. В. Миронюк, Д. А. Ротар. — Режим доступу: http://www.rusnauka.com/7_NMIV_2010/Economics/60 197.doc.htm.

14.Миронюк А. В. Основні причини та особливості проведення реструктуризації підприємств в Україні [Електронний ресурс] / А. Миронюк, Д. Ротар. — Режим доступу: http://www.rusnauka.com/7_NMIV_2010/Economics/60 197.doc.htm.

15.Скочиляс С. Реструктуризація підприємств в умовах трансформації економіки [текст] / С. Скочиляс // Економічний аналіз. — 2009. — № 4. — С. 300−303.

16.Таль Г. К. Антикризисное управление: Учеб. пособие: В 2 т. Т. 2.: Экономические основы — М.: ИНФРА-М, 2004. — 1027 с.;

17.Таранюк Л. М. Економічне обгрунтування реструктуризації промислових підприємств в умовах перехідної економіки // Автореф… дис…канд.екон.наук. зі спец. 08.02.03 — організація управління, планування та регулювання економікою. — Суми: СДУ, 2005. — 24 с.

18.Терещенко О. О. Фінансова санація та банкрутство підприємств: навч. посібник / О. О. Терещенко. — К.: КНЕУ, 2000. — 412 с.

19.Ткаченко А. М. Концептуальні підходи до антикризового управління в сучасних умовах господарювання: [монографія] / Ткаченко А. М., Коваленко О. В., Єлець О.П. — Запоріжжя: Вид-во Запорізької Державної інженерної академії, 2010. — 356 с.

20.Чернявский А. Д. Антикризисное управление: Учеб. пособие. — К.: МАУН, 2000. — 208 с.

21.Штангрет А. М. Антикризове управління підприємством: навч. посіб. / А. М. Штангрет, О.І. Копилюк. — К.: Знання, 2007. — 335 с.

Додаток

Таблиця. Вихідні дані для розрахункової роботи