Економ. 
політика доби національно-визвольної р. (1917-1920рр..)

Економічна політика українських урядів доби національно-визвольної революції (1917;1920рр.).

Контрольна робота із історії економіки.

ОФФ, З/В.

Викладач: Маньковська Тетяна Іванівна.

Київ 2000.

План.

1. Економічні перетворення Центральної Ради.

2. Господарська політика уряду П. Скоропадського.

3. Стан господарства України та економічна політика за Директорії.

4. Економічна політика уряду Західно-Української Народної Республіки.

1. Економічні перетворення Центральної Ради.

Революція 1917р. Яка відкрила реальні можливості для демократизації суспільства, його реформування й прогресу, був із надією зустрінута всією передовою громадськістю колишньої царської Росії. У Україні революція стала міцним стимулом відродження національної ідеї та політичного руху за державне самовизначення українського народу. Значно активізувалась науковопрактична діяльність вчених-економістів, спрямована на економічне й соціальне відродження України. Ця робота ускладнювалась війною, господарськими труднощами, спробами Тимчасового уряду проводити у відносинах із Україною стару імперську політику, різною зовнішньополітичною орієнтацією провідних діячів України, тощо. Алі после консолідації різних політичних партій не скликаному у квітні 1917р. Українському національному конгресі був створений всеукраїнський центр — Центральна Рада, до якої увійшли не лише представники українських демократичних та соціалістичних партій, але й і російські меньшовики, есери та інші.

Перші місяці роботи Центральної Заради були виповнені спробами насамперед добровільного домовлення із Тимчасовим урядом про передання їй справ організації автономної влади на Україні. Взагалі до середини літа Центральна Рада віддавала усі свої сили справі національного самовизначення й визнання та закріплення своєї позиції найвищого політичного органу на Україні. Виявом змісту тихий прагнень були універсали Центральної Заради: перший від 10 червня й другий від 3 июля 1917р.

Пізніше, восени, у роботи Центральної Заради понад стали переважати соціально-економічні проблеми, зокрема земельне запитання. Першочерговим завданням був підготовка та проведення аграрної реформи.

Передбачалося, що землі козенні, удільні, монастирські та великі поміщицькі маєтки «повинні бути забрані», а землі землевласників треба було б викупити коштом українського державного скарбу й роздати в користування тім, хто ними працюватиме. 20 листопаду 1917р. Центральна Рада проголосила своїм третім універсалом Українську Народну Республіку.

У земельній справі третій Універсал проголошував скасування приватної власності на поміщицькі, удільні, монастирські, церковні та інші землі нетрудових господарств й про передачу їхні «земельним комітетам, обраним народом». Встановлювалася державна монополія на цілий ряд промислових товарів (залізні вироби, тютюн, шкіри).Уся земля до початку весняних польових робіт мала бути передано трудовому народу без викупу.

У офіційному роз’ясненні Генерального Секрітаріату підкреслювалося: «Колишнім власникам забороняється землю продавати, купувати, закладати, дарувати чи передавати будь-кому у власність іншим способом оскільки ці землі визнаються Українською Центральною Радою такими що належати не окремим особам, а всьому трудящому народу».

Цей принцип було б покладено основою земельного законопроекту ухваленого 18 января 1918р.

Головні етапи земельного закону Центральної Заради були такі:

1) Право власності на усі землі із їхні водами, надземними й підземними багатствами в межах УНР касується. Всі землі стають добром УНР, й користуватися цим добром мають право усі громадяни держави без різниці статі, віри і національності.

2) У приватно-трудове користування сільським громадам та товариствам землю малі приділювати земські комітети та встановлювати правила господарного вживання відведених земель.

3) Нормою наділу для приватно-трудових господарств винна бути така кількість землі, на якій батьківщина чи товариство могли б задовольнити свої споживчі потреби, але й норма ця не винна був перевищувати такої кількості землі, Яка може бути оброблена власною працею родини чи товариства. За користування землею не винне було б бути ніякої плати. Оподаткуванню підлягали лише землі, наданіі поверх установленої норми чи надзвичайні доходи із землі, котрі залежали від вигідніших природних й соціальноекономічних умів й незалежали від роботи господарств.

4) Терміни користування землею малі встановлювати земельні комітети. Право користування могло переходити в спадщину за дозволом земельні комітетів.

5) З вивласнених земель без викупу за попередніми власниками і орендарями залишалися в користування наділи землі в такій кількості, якої смердоті власноручною працею могли б обробити.

З землі, призначеної для розподілу між приватно-трудовими господарствами в першу чергу малі задовольнитися потреби місцевої малоземельної і безземельної хліборобської людності, у другу — потреби місцевої нехліборобської й немісцевої людності.

Ідея «соціалізації землі» викликала обурення заможного селянства, яку агітувало проти Центральної Ради.

Під тиском своїх й чужих напередодні перевороту був прийнята поправка до земельного закону, відповідно до якої наділи землі до 30 десятин не підлягають «соціалізації».

На початку 1918р. в УНР з’явились власні паперові гроші із державною символікою. У обігу були й карбованці, й гривні (1 крб. Дорівнював 2 гривні). Ухвалою Української Центральної Заради від 1 января 1918р. надруковано перший державний кредитний білет.

Відповідно до закону Центральної Заради від 1 березня 1918р. грошовою одиницею УНР стала гривня. Алі нестача потрібної кількості розмінної монети та інші обставини викликали появу окремих міських грошей із різними назвами (бони, чеки, розмінні знаки). У 1917;1918рр. У Україну плив потік російських грошей із друкарень Петрограда й Москви.

9 лютого 1918р. УНР та країни четвертого союзу (Німеччина, АвстроУгорщина, Болгарія, Туреччина) уклали Брестський мирний договір. Він засвідчував завершення стану війни між договірними сторонами. Сторони відмовлялися від взаємних претензій на відшкодування збитків, спричинених війною, обмінювалися військовополоненими, зобов’язувалися відновити економічні відносини, провести обмін надлишками сільськогосподарських та промислових товарів.

14 березня 1918р. був утворена Державна комісія по товарообміну, якій було б надано повноваження вести переговори й підписати вироблені спільно із комісіями Центральних держав умови взаємного товарообміну.

Переговори проходили складно й кілька разів виникала загроза їхні зриву. Незважаючи на складні умови (відсутність спеціалістів, власних грошей, присутність іноземних військ, шлюб статистичних даних тощо), українці відстоювали інтереси своєї держави.

Брестські переговори закінчилися підписанням економічної догоди 23 апреля 1918р. Згідно цієї догоди Україна зобов’язувалась поставити до Центральних держав певну кількість продовольства та сировини. Центральні держави поставляли в Україну сільськогосподарські машини, нафтопродукти, вугілля, емальований посуд, спиртні напої, хімічні та фармацевтичні товари.

Договір не можна назвати рівноправним. Австро-Угорщина та Німеччина намагалися здійснювати в Україні заграбницьку воєнно-економічну політику із метою назавжди перетворити Україну на свій аграрний придаток.

Незважаючи на це, він започаткував цивілізовані економічні зносини молодої української держави із європейськими країнами.

2. Господарська політика уряду П.Скоропадського.

29 апреля 1918р. відбувся політичний переворот. Про те дня на «Хліборобському конгресі» в Києві відбулося проголошення П. Скоропадського гетьманом України. Конгрес відбувся із ініціативи «Союзу земельні власників». Доля у ньому взяли також делегати хліборобських організацій, котрі скликала Українська демократично-хліборобська партія (УДХП).Обидві партії сходилися на обороні принципу приватної власності, але й між ними були різниці в національно-політичних поглядах, зокрема в земельній справі. «Союз» був проти принципу примусового викупу великопанських земель, стояв за непоручиність приватної власності на грішну землю, тому не без порозуміння із командуванням окупаційних австро-німецьких військ прагнув до повалення Центральної Заради і заміни її сильною владою монархічної форми.

Група дрібніших українських селян у «Союзі» наближалася понад до УДХП. Вони заявили, що «Україна є й винна бути незалежною та суверенною Державою із парламентарно-демократичним устроєм» на чолі із гетьманом. Члени цієї групи стояли бо «принцип приватної власності має бути непорушним, але й в інтересах держави розмір володіння землею необхідно обмежити».

УДХП у земельній справі обстоювала приватновласницький принцип, але й вважала конечним проголошення примусового викупу великих земельні маєтків.

Отже 29 апреля 1918р. П. Скоропадський проголосив «Грамоту до українського народу», в якої виступив за відновлення приватної власності і свободи підприємництва.

Для підготовки нового аграрного закону було б створено губернські та повітові комісії.

Тім годиною 14.06.1918р. рада Міністрів бачила «Закон про право продаж та купівлі землі», в якому серед інших були такі статті:

1) «Кожен власник сільськогосподарських та лісових маєтностей». .має право продаж їхні без обмеження розміру.

2) Одна фізична чи юридична особа має право набувати купівлею чи даруванням сільськогосподарські ділянки із тим, щоб розмір загальної їхні площі не перевищував 25 десятин.

3) Державний земельний банк набуває сільськогосподарські та лісові маєтності без обмеження їхні кількості, але й із тім, що розпродує їхні на підставі цого закону.

22 жовтня 1918р. був організована Вища земельна комісія, якої очолив П.Скоропадський. Завданням цієї комісії було б виробити основні земельні реформи. На початку листопаду з’явився проект аграрної реформи, основними принципами якого були такі: усі великі земельні маєтки малі бути примусово викуплені Державою і потім розподілені між селянами за допомогою державного земельного банку, але й не більше, ніж по 25 десятин до рук. Залишалися лише господарства, котрі малі культурне значення, й то розмірах не понад 200 десятин на кожне господарство. Більші норми залишалися лише в маєтках, котрі обслуговували цукроварні, годували племінну худорбу; одначе і такі в усій своїй цілості не малі перевищувати 1000 десятин. Не відчужувалися також садиби і виноградники.

За період правління П. Скоропадського почала відновлюватись фінансовокредитна система України. Законом від 9 травня встановлювалася національна грошова одиниця — карбованець, стабільність якого зміцнилась. Він забезпечувався природними багатствами України, головним чином цукром. Алі у гетьманській державі допускався неконтрольований обіг російських рублів та «керенок», німецьких марок та австро-угорських крон.

23 апреля 1918р. був підписана економічна угода між Українською Народною Республікою, Німеччиною та Австро-Угорщиною. Отже головний тягар виконання цого договору із боці України ліг не гетьманський період. А 10 вересня було б підписано новий економічний договір між Україною та тими ж союзниками, але й на значно гірших умовах. Так, на 1918/19 господарський рік уряд Української держави надав право вивезти не менше 100 млн. пудів хліба, худоби до 11млн. пудів (живої маси), овець-300 тис. голів, птиці-2 млн. голів, до 400 тис. пудів сала, олії, сиру, 2,5млн. пудів цукру, а також багато іншого продовольства та промислової сировини.

У цілому план вивезення із України сировини та продовольства не був виконаний. Політика уряду, розруха на транспорті й протидія населення — вісь далеко ще не повний перелік причин цого. План був реалізований лише на 20%.

Водночас Центральні держави поставили певну кількість товарів в Україну. Так до 31 июля було б імпортовано товарів, головним чином із Австрії, приблизно на 1 млн. крон у тому числі 160 вагонів сільськогосподарських машин, 400 вагонів емальованого посуд й на 10−15 млн. крон нафтопродуктів. Товари надходили в Київ, Харків, Одесу, Вінницю. Постачали ми плуги, віялки, граблі, лопати, меблі, швейні машини, спиртні напої, хімічні товари.

Алі значна кількість товарів не сягала споживачів. Дуже багато товарів було б розграбовано солдатами та селянами. Велика кількість товарів, закуплених для України, залишилася в Австрії (на 50 млн. крон) чи опинилася в Галичині (на 1 млн. крон).

У Україні тривало подалі скорочення промислового виробництва. На металургічних заводах Півдня із 63 доменних печей на кінець травня 1918р. працювало 4, але в кінець серпня лише 2. До осені із 102 мартенівських печей були в дії лише 7. Виплавлення чавуну в 1918р. скоротилося порівнено із 1913р. в партії 11 разів, сталі в 13, видобуток залізної рудій — в 17.

Масового характеру набуло безробіття. То в 1918р. у 23 містах України налічувалося 180,6 тис. безробітних. На криворізьких рудниках безробітними стали понад 90% всіх робітників. Підірваними були продуктивні сили сільського господарства. Через скорочення в 1918р. посівних площ майже наполовину порівнено із довоєнним періодом зменшилася товарна маса зерна. Внаслідок цого зросла спекуляція. Робітники великих міст і промислових центрів одержували, й то ми не щодня, лише по фунта хліба на день.

3. Стан господарства України та економічна політика за Директорії.

У грудні 1918р. Гетьманат був повалений Директорією на чолі із С.Петлюрою. 26 грудня 1918р. вона бачила Декларацію, в якій заявила про свій намір експропріювати державні, церковні та великі приватні землеволодіння для перерозподілу їхні серед селян. Уряд бравши у собі зобов’язання бути представником інтересів робітників, селян й «трудової інтелігенції».

У зв’язку із критичним політичним та воєнним становищем, в якому із самого початку діяла Директорія УНР, їй не вдалося налагодити управління економікою.

У ряді галузей промисловості України, посилився процес роздроблення виробництва навіть у такій галузі, як кам’яновугільна, в 1919р. із 61 підприємства залишилося лише 23. Зросла частка середніх й невеликих підприємств. У 1918р. було б видобуто 34,8% вугілля порівняно із 1913р., а 1919р. — лише 20,5%. Загострювався паливний голод. Залізо-рудна й марганцева промисловість у 1919р. повністю припинила свою діяльність. Не працював жоден рудник. Різко скоротила виробництво машинобудівна промисловість України. Так, випуск паровозів у 1918р. проти 1917р. зменшився в 2,5 разу, а 1919р. — в 15 разів. Істотно зменшилося виробництво цукру. Якщо у 1918р. було б вироблено лише 50% випуску 1913р., то 1919р.-20%. У такому становищі перебували і інші галузі харчової промисловості. Усі це негативно відбивалося на матеріальному становищі населення, особливо міського. 4 января 1919р. згідно із законом Директорії укра-їнські гроші було б визнано єдиним законним засобом виплат на територї України. І хоч українська влада швидко втратила більшу частину територї, укра-їнські гроші малі більшу купівельну вартість ніж «керенки», більшовицькі рублі чи «денікінки».

Українське селянство, яку на початку боротьби гетьманщини підтримало Директорію, почало виявляти політичне невдоволення її економічною політикою. Поштовх до поглиблення конфлікту давши земельний закон Директорії, опублікований 8 января 1919р. За основу був узять закон Центральної Заради, до якого було б внесено деякі поправки.

Закон Директорії декларував ліквідацію приватної власності на грішну землю. Верховна власність землі визвалася за Державою, Яка за допомогою своїх органів мала порядкувати державним фондом землі, утвореним із вивласнених земель нетрудового характеру. Всі дотогочасні трудові господарства, не понад 15 десятин, залишились непорушними в користуванні своїх дотеперішніх господарів. Для земель піскуватих, солонців ця максимальна трудова норма (15 дес.) могла бути збільшена постановами повітових земельні управ после затвердження міністерства земельні справ.

Згідно закону виходило, що вивласненню підпадали і селянські господарства, котрі доти години малі понад 15 десятин. З вивласнених земель й утвореного земельного фонду земельні управи малі надавати наділи у вічне користування малоземельним й безземельним селянам не менше 5−6 десятин.

Земельна власність іноземних землевласників був оголошена недоторканою. Її частку мав вирішити спеціальний закон.

На додаток до закону 8 января 1919р. Директорія УНР бачила ще окремий закон із 18 января 1919р. про додатковий земельний наділ для козаків армії УНР. Кожен вовк УНР мав право отримати додатково 2 десятини землі й 2000 гривень безпроцентної позики на господарювання, якої належало сплатити за 5 років по закінчення війни. Вовк, який самовільно залишивши виряджай армії, втрачав декларація про наділ землі.

Реалізацію земельного закону Директорії земельні управи могли здійснювати лише на дуже обмеженій територї України, бо впродовж двох років українська влада мусила вести війну у важких умовах із більшовиками, Денікином й Польщею. На великих теренах велися воєнні операції. Більшовицька пропаганда закликала селянство забирати землю негайно в свої руки, бо Директорі, мовляв, має в своїй програмі передати землю до рук «куркулів». Самі большевики спочатку передавали поміщицькі землі і інше майно селянам; майбутніх форм аграрних відносин смердоті докладно не встановлювали.

У кінці 1918р. на початку 1919р. большевики захопили значну територію України. Вже 5 лютого 1919р. смердоті захопили Київ. Більшовики почали скоро там, де смердоті міцніше закріпилися на Україні, відбирати в селян розділену із поміщецьких маєтків землю, стали заводити «совхози» й сільськогосподарські «комуни». У добу «воєнного комунізму» все селянство большевики обтяжили «продразверствою» — податком, що под гострими карами зобов’язував здавати державі всю сільськогосподарську продукцію, за винятком дуже обмеженої норми, залишеної для особистого споживання. Більшовицька земельна політика відбирання хліба чи примусового продаж худоби і інших продуктів за бувартісні банкноти, викликала селян усвідомлення, що на обіцянки більшовицької пропаганди не можна покладатися. Запізно поверталися симпатії селян до своєї української влади. Повстання проти більшовиків вибухали по всій Україні і тривали довший годину по невдачі збройної боротьби Директорії УНР.

4. Економічна політика уряду Західно-Української Народної Республіки.

1 листопаду 1918р. в результаті успішного збройного повстання в Східній Галичині був повалена влада Австро-Угорської монархії і проголошена Західно-Українська Народна Республіка. Законодавчим органом ЗУНР, а потім ЗОУНР (Західної Області УНР) стала Українська Народна Рада. У її програмній декларації, виданій 5 листопаду 1918р., проголошувалося народовладдя, гарантувалися права й свободи громадян, їхні національна та соціальна рівність.

Законодавчим органом Української Народної Заради стала Рада Державних Секретарів, створена 10 листопаду 1918р.

Найбільшою турботою Секретаріату внутрішніх справ було б забезпечення населення та армії продуктами харчування. У Галичині не вистачало продовольства та промислових товарів. Тому Державний Секретаріат внутрішніх справ змушений був здійснити ряд радикальних заходів. Усі запаси продуктів харчування та предметів першої необхідності Секретаріат засередив в своїх руках.

Чималу роботу провів Секретаріат залізниць, пошт й телеграфів. Йому вдалося налагодити рух поїздів. Для підготовки нового залізничного персоналу Секрітаріат подбав про залізнично-технічні курси. З января 1919р. налагодилася робота пошт.

З найбільшими труднощами зіткнулися секрітаріати фінансів і торгівлі та промислу. Не вистачало фахівців. Прибутки державної скарбниці були мінімальними. З огляду на повне зубожіння населення надходження від податків були незначні. З великими зусиллями уряд вишукав кількасот тисяч крон, щоб виплатити «добове» фронтовикам.

Секрітаріат громадських робіт займався використанням корисних копалин (нафти, вугілля, солі). Він здійснював нагляд за шляхами й державними пилорамами. Взимку 1919р. йшла заготівля лісу для відбудовчих робіт, котрі планувалося розпочати із настанням весни.

Секрітаріат земельні справ займався реалізацією земельного закону, який був ухвалений 14 апреля 1919р.

Закон вивласнював усі монастирські і церковні землі; посілості, які власники не обробляли своїми силами та, врешті, усі такі, площа які перевищувала означену між, що її мав визначити окремий додатковий закон.

З цих земель утворювався земельний фонд області, й із нього малі наділювати безземельних та малоземельних громадян в такій черзі: вовки, котрі втратили здоров’я у війнах, що їхні вела УНР; далі вдови і сироти по померлих внаслідок війни вовків; волки-інваліди світової війни 1914;18рр.; сироти й вдови не воєнні; врешті, інші безземельні селяни.

Вивласнені ліси не творили предмета наділів. Вони переходили у власність держави.

Усаділювання землею були розпочатися перед закінченням визвольної війни і поверненням додому волків. Постанови щодо способу і години розділу вивласненої землі, щодо висоти наділу землею, висота його ціни та способу сплати малі бути видані пізніше.

Справу відшкодування дотогочасних власників й орендарів закон відкладав до пізнішого вирішення сеймові ЗОУНР, який мав бути скликаний на підставі нового виборчого права. Без огляду на це вивласнена земля переходила уже по оголошенні закону в завідуванне земельні комісій. До години введене окремих законів земельні комісії малі залишати в користуванні дотогочасних власників чи орендарів таку площу землі, котра був потрібна для утримання власника й його родини та служби існуючих на землі промислових закладів.

Закон не вирішував негайного розділу вивласнених земель й відкладав до пізнішого вирішення норми наділів. Відкладав також справу відшкодування колишнім власникам вивласнених маєтків й запитання оплат за наділи; утворення кредитових установ для фінансування довготермінових низькопроцентних кредитів на таку ціль.

Українська Національна Рада ЗО ухвалою своєї більшості утримувалась перед безвикупним вивласненням й безкоштовним розподілом землі із огляду на міжнародну ситуацію.

З боці селянства, яку виявило довір'я до своєї влади і стало в виряджай армії на оборону землі і держави, над годину того короткого періоду визвольних змагань ЗО УНР випадків порушень чи захоплень майна великої власності, хоч й були спроби чужих агентів провокувати до таких виступів.

Література.

1. Лановик Б., Матисякевич З., Матейка Р. Історія господарства: Україна й світло: підручник. До., 1995р.

2. Копиленко М., Копиленко Про. Забуті реформи: З досвіду економічних перетворень в Україні // Інформація й ринок. 1993р. № 1.

3. Горкіна Л. До обгрунтування суспільно-економічних перетворень в Україні в 1917;1920рр. // Економіка України. 1993р. № 5.

4. Витанович І. Аграрна політика Українських урядів 1917;1920рр. // Український історик. 1967р. № 3−4.

5. Притуляк П. Економічний договір УНР із Німеччиною та Австро-Угорщиною 1918р. // Український історичний журнал. 1997р. № 1.