Потребительская кооперація России

ЦЕНТРОСОЮЗ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦИИ.

Московський університет споживчої кооперации.

Волгоградський филиал.

Кафедра менеджмента.

Курсова работа.

По дисципліни: Теорія і подальша історія кооперативного движения.

На тему: «Споживча кооперація России».

Выполнила:

Проверила:

Волгоград — 2004 г.

Запровадження 3 Глава 1. Структура кооперативного руху РФ 4 Глава 2. Учения про кооперативному рух і кооперації. 6 Глава 3. Історія споживчій кооперації Росії. 10 3.1. Розвиток споживчій кооперації в дореволюційної Росії. 10 3.2. Розвиток споживчій кооперації в CССР на початковому етапі основ соціалізму. 14 3.3. Споживча кооперація у роки вітчизняної війни і відновлення народного господарства (1941;1950 рр.). 14 3.4. Споживча кооперація за умов планової економіки (1917;1991 рр.). 19 3.5. Споживча кооперація РФ на етапі ринкових перетворень. 19 Глава 4. Кооперативний рух Росії у ХХІ столітті. 20 Укладання 30 Список літератури 31.

Міжнародні громадські організації грають усезростаючу роль життя сучасного суспільства. Вони об'єднують сотні мільйонів учасників профспілкового, кооперативного, жіночого, молодіжного та інших масових движений.

Однією із найбільших міжнародних неурядових організацій є створений у 1895 р. Міжнародний кооперативний альянс (МКА) (визнаний світового центру кооперативного руху. На початку 1980 р. членами МКА перебували 346 млн. кооператорів з 64 країн мира[1].

Кооперативний рух виникла Європі межі XVIII і XIX століть. У багатьох країнах кооперативи займають важливе місце у сільськогосподарському і малому промисловому виробництві, у сфері збуту, постачання, кредиту, у наданні різних послуг. Нині немає країни, у функціонував б той чи інший вид кооперации.

Подвышенный інтерес до кооперативним формам господарювання, власності та управління пояснюється першу чергу величезними досягненнями в кооперативному будівництві соціалістичних країн і тих великий вплив, яким користуються кооператори у країн і на міжнародній арені. Досвід здійснення ленінського кооперативного плану в СРСР та країнах соціалістичної співдружності вивчається і використовують у тій чи іншій мері в усьому мире.

Слід зазначити, що у розвинених капіталістичних країнах у повоєнні роки кооперативні організації стали важливою складовою робочого і вільного селянського руху, і разом із прогресивними політичними партіями і профспілками беруть участь у боротьбі трудящих проти монополій, за світ, демократію і соціальний прогресс.

Безсумнівний теоретичний практичним інтерес представляє бурхливе розвиток кооперації у країнах, звільнених від колоніального панування. Зараз переважають у всіх країнах кооперативний сектор є важливим інструментом економічного та розвитку, однією з коштів боротьби за економічну самостійність та підвищення народного добробуту. Лави учасників міжнародного кооперативного руху на 60—70-х роках розширювалися переважно по рахунок кооператорів країн Азії, Африки і Латинської Америки.

Як масове громадське рух, яке на сучасну епоху з антимилитаристскими, антимонополистическими і антиколониалистскими гаслами, кооперативний рух допомагає втягувати мільйони трудящих, і представників середніх верств міста Київ і села до боротьби проти імперіалізму, колоніалізму і расизму, за і роззброєння, демократизацію економічної й суспільної жизни.

Останніми роками на всіх громадських форумах, які обговорювали питання захисту демократії, допомоги країнам, боротьби за і роззброєння, проти расизму і апартеїду, брали активну представники національних героїв і міжнародних кооперативних организаций.

Інтернаціоналізація життя посилює вплив сучасних міжнародних чинників в розвитку і діяльність кооперації. Розрядка напруженості створила сприятливі змогу плідної діяльності кооперативних організацій, надала нового потужного імпульсу їх соціальної активності на національному рівні, і международном—в розділах Міжнародного Кооперативного Альянса.

Справжня робота ставить за мету знайти й оцінити роль, яку грав МКА з його створення і по нашого часу рухається кооператорів за поліпшення свого соціально-економічного становища, світ, демократію і соціальний прогрес. І ця роль МКА у світлі історичного протиборства політичних сил є в національних кооперативних організаціях і Міжнародному кооперативному альянсе.

Основне завдання роботи є підставою:. встановлення передумов створення Міжнародного Кооперативного Альянса.

(МКА);. опис основних етапів розвитку МКА;. опис структури, цілей, форм і методів діяльності МКА в розвитку кооперативного руху;. встановлення участі радянської кооперації у МКА.

Об'єктом роботи є підставою споживацька кооперація, предметом ж — Міжнародний Кооперативний Альянс, створення і деятельность.

Діяльність використана література таких авторів, як Крашенинников, Морозов, Маркус, Бланк та інших. Обсяг даної курсової роботи, становить 35 сторінок, і складається з Введение, 4-х глав і Заключения.

Глава 1. Структура кооперативного руху РФ.

Споживча кооперація у Росії зародилася в 1831 року. У Забайкаллі, на Петровському заводі, ссыльными декабристами було створено споживче суспільство «Велика артіль ». Засновниками і керівниками суспільства були відомі у країні люди, такі, як Д. І. Завалишин, М. У. Басаргин, І. І. Горбачевський, близький друг А. З. Пушкіна — І. І. Пущин і другие.

Згідно із Законом РФ «Про споживчій кооперації (споживчих суспільствах, їх союзах) Російській Федерації «, ухваленого липні 1997 року, споживацька кооперація — це система споживчих товариств та їхніх спілок, створених у цілях задоволення матеріальних й інших потреб з членів. Вона на таких кооперативних засадах і цінностях як добровільність, демократія, незалежність, рівність, взаємодопомога, взаємна відповідальність, справедливість і солидарность.

Членами споживчих товариств (пайовиками) є майже 14 мільйонів людина. До складу споживчій кооперації Росії входять 3,5 тисячі споживчих товариств, понад 300 районних лікарнях та окружних, 77 республіканських, крайових і обласних споживспілок. Очолює її Центральний союз споживчих товариств РФ, покликаний захищати й подавати інтереси споживкооперації у державних і інших структурах, соціальній та міжнародні організації. У 1998 року Центросоюзу РФ виповнюється сто лет.

Споживча кооперація, у якій задіяно більш як 500 тисяч жителів, обслуговує понад 34 відсотків населення Росії, зокрема все сільське население.

Для торгового обслуговування населення є 95 тисяч магазинів, понад 9 тисяч підприємств комунального харчування, більш 350 торгових оптових баз, а також мелко-розничная торгова сеть.

Споживча кооперація дійсних членів Асоціації кооперативних організацій Російської Федерація (АКОРФ), що утворилася червні 1998 року, в яку ввійшли дев’ять видів кооперації. Президентом АКОРФ обраний Голова Ради Центросоюза РФ У. Ф. Єрмаков. Споживча кооперація у Росії довела свою життєвість й необхідність людям. Однак у непростий час радикальних змін країни він у важкому становищі. З з підвищення ефективності роботи з 119 Загальному зборах представників споживчих товариств РФ прийнята Програма стабілізації і розвитку споживкооперації Російської Федерації на 1998;2002 годы.

Завдання у тому, щоб вдихнути в споживчу кооперацію нову живу струмінь, запустити її величезні можливості, а цього необхідно докорінно реформування системи, як цього потребує Федеральний закон «Про споживчій кооперації (споживчих суспільствах, їх союзах) Російській Федерації «, зміцнити її ініціативними, знаючими і люблячими свою справу керівниками й російськими фахівцями, здатними відродити потребкооперацию, повернути їй втрачені позиції. І це завжди буде сделано.

Глава 6. Споживча кооперація Російської Федерации.

Особливістю розвитку російської споживчій кооперації є те, що до 1918 р. вже існувала капіталістичної економічної системі. У другій (теоретичної) частини підручника детально розглянутий механізм трансформації дореволюційної російської кооперації з капіталістичної економічної системи в коллективистскую.

Сьогодні у споживчій кооперації Російської Федерації відбувається зворотний процес: сформована радянською владою споживацька кооперація перебудовує свою роботи стосовно ринкової экономике.

Реформування відносин власності у споживчій кооперации.

З теоретичного аналізу генези російської споживчої кооперації розроблена періодизація етапів його розвитку, класифікованих за видами власності і підвищення правової форми, у якій выделены:

. докооперативные споживчі господарства — (незалежності до середини 19 в.);

. споживчі кооперативи в дореволюційної Росії (до квітня 1918 г.):

. споживацька кооперація у радянській Росії (до 25 грудня 1990 г.);

. відсутність кооперації як правової форми господарювання (із 25-ма декабря.

1990 р. по 19 червня 1992 г.);

. споживацька кооперація до (з 19 червня 1992 р. по справжнє время).

Їх класифікації видно, що у момент новий держави — Російської Федерації 12 червня 1991 р. — кооперативи, як правова форма господарювання, країни отсутствовали.

Для з’ясування цього парадоксального явища проаналізуємо зміни у кооперації СРСР останніми роками його існування як слідство змін в усьому народному хозяйстве.

Проглядаються три головні причини: а) Криза в КПРС"), і її керівництві. б) Різке погіршення загальної економічної ситуації країні, яку зазвичай пов’язують із трьома основними позициями:

. невідповідна економічних можливостей країни внутрішня інвестиційна політика (будівництво БАМу, початок реалізації проекту повороту річок, надмірне розвиток оборонних і космічних программ);

. несприятлива зовнішня економічна ситуація (неповернення боргів розвиваються, повернення боргів іноземних інвесторів з виплатою відсотків за довгостроковими кредитам);

. війна в Афганістані, в) Зміна ставлення до значної частини населення країни — до яка у СРСР системи господарювання, викликаного приоткрытием «залізної завіси ». Розширення міжнародних контактів, і отримання закритою колись інформації дозволило порівнювати рівень життя і виробництва, у інших країнах, як зі своїми рівнем життя, і з декларованим офіційної пропагандою порівняльним рівнем жизни.

Ці процеси розпочалися лише наприкінці 70-х — початку 80-х і до середини 80- x років принципово змінили соціально-економічну обстановку країни, поставивши керівництво СРСР перед необхідністю зміни своєї соціальноекономічної внутрішньої політики у відповідність до тенденціями світового сообщества.

Не розглядаючи дій СРСР соціальної області - ставлення до демократії, свободу особи, культурі тощо., проаналізуємо ті конкретні кроки його керівництва у економіці, пов’язані і з кооперативним рухом загалом, і із споживчого кооперацією в частности.

Причина кризи економіки СРСР на поверхні: керована зі центру коллективистская система економіки менш ефективна, ніж поширене у розвинених країн децентралізована капіталістична економічна система.

Без можливості змінити економічну систему загалом (це означала б крах заснованої на ленінських принципах КПРС), керівництво СРСР спробувало внести деякі елементи капіталістичної системи господарювання в існуючу колективістську економічну систему без зміни її основних принципов.

Цими елементами стали кооперативи — єдина недержавна форма господарювання в колективістської економічної системі, існування якої дозволялося марксистсько-ленінської теорией.

Задля реалізації програмних засобів керівництво СРСР вжив низки нормативних документів з приводу створення кооперативів у різних галузях народного господарства, як-от постанови Ради Міністрів: від 14 серпня 1986 р. № 988 «Про організацію заготівлі та по переробці вторинної сировини на кооперативних засадах. », від 5 лютого 1987 р. № 160 «Про створення кооперативів комунального харчування », від 5 лютого 1987 р. № 161 «Про створення кооперативів по побутовому обслуговування населення », від 5 лютого 1987 р. № 162 «Про створення кооперативів з товарів народного споживання », від 3 квітня 1987 р. № 401 «питання кооперативів для заготівлі і переробки вторинного сировини », від 10 вересня 1987 р. № 1042 «Про створення кооперативів з вироблення кондитерських і хлібобулочні вироби » ,.

Відпрацювавши механізм взаємодії кооперативного господарювання з колективістської економічної системи у окремих галузях народного господарства і упевнившись у його нешкідливості системі загалом, Верховний Рада СРСР 26 травня 1988 р. приймає «Закон про кооперацію у СРСР », який " … перетворює кооперацію в широко розгалужену систему, органічно пов’язану державним сектором економіки… " .

Відсутність реального економічного результату від діяльності знову освічених кооперативів наводить керівництво СРСР до неправильним висновків про неефективності кооперативного способу хозяйствования.

Дух реформаторства, властивий керівництву СРСР у той час і натомість все погіршення економічної обстановки країни штовхає його за принятие:

. 24 грудня 1990 р. Закону РРФСР «Про власність в РРФСР », який вилучив зі обороту як самостійної юридичної категорії спільну групову собственность;

. 25 грудня 1990 р. закону РРФСР «Про підприємництво і підприємницькій діяльності «, яким кооперативи усунуто від організаційно-правових форм хозяйствования.

Проаналізуємо вплив описаних реформ на споживчу кооперацию.

Прийняття постанов про утворення кооперативів окремими галузях народного господарства створило передумови знищення монополії споживчій кооперації окремими областях її діяльність, але це передумови були реалізовані через неконкурентоспроможності знову які утворилися кооперативів тоді як в добре організованій системою споживчої кооперации.

Ухвалення закону «Про кооперацію у СРСР «створило конкуренцію споживчій кооперації окремими сферах її діяльність, але загалом на споживкооперації позначилося незначительно.

Закон «Про підприємництво і підприємницькій діяльності «вилучив зі правових форм державного господарювання як які мають практичного впливу економіку новостворені кооперативи, а й споживчу кооперацію з її потужний потенціал і великим соціально-економічним внеском до господарства страны.

Споживчі кооперативи були прирівняні до господарським товариствам, котрим головною є винагороди капіталу. Це спричинило з того що, кооперативи споживчій кооперації стали змінюватися в господарські товариства (переважно — акціонерного типа).

Перелічені Закони РРФСР були доповнені Законом РРФСР «Про приватизацію державних підприємств і муніципальних підприємств у РРФСР », який описав механізм перетворення власності визначив терміни виконання попередніх законов.

Центросоюз Росії рішенням 7-го зборів Ради 9-го скликання у грудні 1992 р., розпочинаючи виконання вимог законів, рекомендував правлінням споживспілок перерозподіляти власність споживчій кооперації між господарськими ланками і закріпити за фізичними і юридичними лицами.

Потребсоюз, після виділення частки власності, решту закріплює за підприємствами і міжнародними організаціями власного господарства, а всередині них — за конкретними фізичними особами. прийнято рішення допускати приватизацію, асоціювання, акціонування інші форми відчуження основних фондів у сфері поліпшення обслуговування населения.

Особливістю приватизації власності у споживчій кооперації стало відсутність правової основи, зокрема об'єкта приватизації, тобто. власності, виключеної з правової державної системы.

Тому Президентом РФ було видано спеціальний указ від 16 лютого 1992 р. «Про комерціалізації підприємств споживчій кооперації в РФ », який відновлює споживчу кооперацію як суб'єкт правової діяльності тимчасово приватизації її собственности.

Цей указ став правовими підвалинами реформування власності споживчій кооперації, проведеному виходячи з розроблених Центросоюзом РФ «Методичних рекомендацій по комерціалізації споживчій кооперації «.

Комерціалізації підлягали підприємства торгівлі, комунального харчування, заготовок, виробництва та інша власність споживчій кооперації, яка передавалася в знову організовувані підприємства наступних правових форм:

. кооперативні підприємства учреждаемые у вигляді товариства з обмеженою ответственностью;

. приватні предприятия;

. акціонерні споживчі общества;

. галузеві ассоциации.

Ключовим моментом цього періоду стало перерозподіл сукупного капіталу між юридичних осіб і закріпленням його з фізичними лицами.

Відповідно до рішенням зборів Ради Центросоюза Росії від 27 січня 1992 р. 55% власності Центросоюза Росії перераспределено пропорційно сукупним обсягам діяльності між республіканськими, крайовими та обласними споживчими спілками. Аналогічна робота як і проводилася цими спілками. У цьому конкретну частку власності споживчі союзи передають райпо і райспоживспілкам, що, на свій чергу, низовим споживчим обществам.

Власність закріплювалася за господарськими суб'єктами, а всередині них — за конкретними фізичними особами, включаючи апарат управління наступним образом:

. визначалася вартість майна що підлягає розподілу (без пайового фонда);

. пайовикам виділялася частка у розмірі подвоєного пайового фонда;

. власність закріплювалася за фізичними особами — працівниками споживчого товариства, його підприємств і структурних господарських единиц.

Порядок закріплення часток на майні споживчого товариства за окремими категоріями працівників визначається споживчим суспільством при стажі роботи (але з членством споживчому суспільстві) щонайменше 3 лет.

Зазначена сума оформлялися акціями і вносилася як внеску до статутний фонд створюваного предприятия.

На деяких підприємствах частина майна за конкретними особами не закріплювалася, а представляла загальну чи колективну власність (власником акцій у цьому випадку виступало юридична особа — споживче общество).

Виконання цих дій призвело до структурних перетворень в споживчих обществах:

. розукрупнення великих споживчих суспільств, із великий численностью;

. реорганізація «кооператив в кооперативі «, у своїй первинні кооперативи утворюють споживче суспільство другого ступеня чи асоціацію без владних господарських функций;

. перетворення споживчого товариства в «акционерно-кооперативное суспільство закритого типу », що потенційно можуть на добровільній основі укладати склад союзов.

На відміну від власності які підлягають комерціалізації державних підприємстві, особливістю власності споживчій кооперації було те, що юридично її співвласниками були мільйони пайовиків, яким належала їхня частка у вигляді пайового фонду, величина що його 1990 р. становила 5,5% від власних оборотних засобів Центросоюза.

Але формально членством споживчому кооперативі і що склалася його основі систему управління дозволили керівництву деяких кооперативів виключити пайовиків до виходу їх із системи потребкооперации.

Комерціалізація підприємств, в системі споживчої кооперації здійснювалася аналогічно державним предприятиям.

Реорганізація власності у споживчій кооперації, на відміну інших галузей господарства, припинилася після виходу 19 червня 1992 року Закону «Про споживчій кооперації Російській Федерації «: вже зареєстровані господарські товариства знову почали змінюватися в споживчі общества.

Ухвалений Державної Думою РФ 21 жовтня 1994 р. Цивільний Кодекс РФ закріпив статус споживчій кооперації як некомерційної организации.

Сьогодні споживацька кооперація діє основі Закону РФ «Про внесення і доповнень до Закону Російської Федерації «Про споживчій кооперації Російській Федерації «від 13 червня 1997 г.

Соціально-економічні наслідки реформування відносин собственности.

Протягом часу реформ споживацька кооперація втратила значну частину свої основні фондов.

Приватизаційні втрати основних фондів торгівлі у споживчій кооперації і зведення до мінімуму обсягів капітального будівництва, а також виникнення та розвитку підприємств нових форм власності принципово змінили роль споживчій кооперації економіки страны.

Так, до 1996 р. склалося таке розподіл підприємств із видам власності: питому вагу торгових підприємств споживчій кооперації знизився до 5% а державних підприємств — до 51%, тоді як питому вагу торгових підприємств за інші форми власності виріс до 46%.

Якщо 1990 р. питому вагу товарообігу споживчій кооперації в обороті торгуючих організацій Росії становив 22,2%, чи до 1996 р. — всього 5%, тоді, як приватні підприємства (основні конкуренти торгових підприємств споживчій кооперації) з 1992 р. збільшили свій торговий оборот 8,5 раз.

Зіставляючи показники у той час частки торгових підприємств споживчої кооперації та їх частки в товарообігу країни можна дійти невтішного висновку, зниження її частки в товарообігу з 22,2% до 5% пояснюється першу чергу зміною відносин власності в Російської Федерації в целом.

Втрати власності споживчій кооперації викликали структурні зміни її діяльність в товарообігу, виробництві товарів народного споживання і заготовках.

Аналіз динаміки зміни питомої товарообігу як споживчій кооперації загалом, а й окремих споживспілок Західної Сибіру підтверджує йому цю тезу: частка товарообігу споживчих спілок в своїх регіонах знизилася пропорційна питомій вазі підприємств торговли.

Аналогічний аналіз комплексного показника — обсягу продажу товарів на одну людину, котрий обслуговується споживчими спілками Західного Сибіру — показує відповідності торговим можливостям споживспілок з урахуванням їхньої частки розподілі торгових підприємств із видам собственности.

Втрати власності та гостра конкурентна боротьби з іншими знову освіченими підприємствами призвела до зниження частки споживчій кооперації у виробництві товарів народного споживання, причому у виробництві продуктів — на 45%, а виробництві непродовольчих товарів — в 3 раза.

У структурі платних послуг основна частка (53%) під час реформування відносин власності займали послуги, надані населенню на колгоспних рынках.

Промисловість продуктів — найбільш стійка галузь, виробництво товарів у ній знижувалася меншими темпами, ніж у сусідніх галузях: обсяги виробництва товарів народного споживання скоротився на 56%, а випуск продуктів продовжував скорочується на 15 — 33% в год.

Порівняно низька зменшення частки споживчій кооперації в виробництві й реалізації продуктів обумовлена тим, що мішенями споживчій кооперації є обслуговування найменш захищеній частині населення, платоспроможність якого дозволяє купувати переважно продуктів харчування. І це викликало структури товарообігу споживчій кооперації, у якій пріоритет віддано продуктів харчування. Якщо проаналізувати динаміку зміни структури товарообігу споживчої кооперації Російської Федерації, можна відзначити неухильне і независящее від економічної ситуації в підвищення частки продовольчих товарів, в яких підвищувався питому вагу соціально значущих товаров.

Тож з 1990 р. по 1996 р. частка продуктів харчування товарообігу споживчій кооперації збільшилася 1,6 разу, тоді як частка соціально значущих товарів харчування зросла більш ніж 2 раза.

Економічні зміни торкнулися як товарообігу споживчій кооперації, але й її діяльність. Так, сукупний обсяг діяльності скоротився в 3,6 разу, роздрібний товарообіг — в 3,36 разу, заготівельний оборот — в 2,6 разу (і з 1991 р. зменшився в 5,8 разу), виробництво товарів народного споживання — майже 2 раза.

Найбільш позначилося двояке вплив втрати власності (торгових підприємств) споживчій кооперації в реформах 1990 — 1993 р. на товарообороте:

. під час реформи споживацька кооперація втратила 35 — 42% дрібних торгових точок (магазинів, лотків, наметів, беручи до уваги більших предприятий);

. новоутворені з урахуванням майна споживчій кооперації приватні й акціонерні торговими підприємствами стали противниками споживчій кооперації в конкурентної боротьби за покупця, що доводиться додатково ускладнило її положение.

Основні причини зниження обсягів закупівель сільгосппродуктів і сировини, окрім зменшення поставок для державних потреб является:

. відсутність коштів, особливо наличных;

. високі банківські ставки одержувані кредиты;

. неплатоспроможність одержувачів продукции;

. високі видатки енергоресурси і транспортировку.

Ці самі причини стосується й змін діяльності інших галузей споживчій кооперації, але у заготівлях виявляються сильнее.

Реорганізація власності споживчій кооперації виявила принциповий недолік її структури, відтворений у незбалансованості основних та оборотних средств.

Основи цього дисбалансу закладено ще реформою кооперації 1935 р. в результаті якої в споживкооперації держава национализировало власність у містах та перевела всю діяльність кооперації у сільську місцевість, додатково зобов’язавши потребкооперацию, поруч із розподілом продуктів і товарів використовувати власну прибуток до створення інфраструктури сіла і соціальний захист сільського населення, узявши він забезпечення споживчій кооперації обіговими коштами з допомогою довгострокових кредитов.

Наприклад, до пайового фонду фінансування капітальних вкладень щорічно розподілялося 55 — 57%, тоді як і пайовий фонд перелічувалося щорічно лише три — 4%.

За часів існування цей обгрунтовувалося це следующим:

. величина відрахувань до пайовий фонд відповідала ухваленого світової кооперативної практиці рівню — річному відсотку від приватних вкладів у банки, що у СРСР становив три — 4%;

. прибуток за своєї діяльності споживацька кооперація спрямовувала в розвитку інфраструктури села, тобто. потреби своїх пайщиков;

. його оборотні кошти для діяльності споживчій кооперації надавало государство.

Споживча кооперація мала до 1990 р. до 25 — 45% власних оборотних засобів, частка яких у фінансуванні діяльності споживспілок неухильно снижалась.

З початком реформ змінилася фінансової ситуації загалом країні: споживацька кооперація вступив у конкурентну боротьбу із приватними підприємствами і акціонерними товариствами, які переважно працювали з залученням стали дефіцитними позиковими оборотними средствами.

Але дію показника співвідношення позикових і власних оборотних засобів у підприємств споживчій кооперації має принципова відмінність од підприємницьких господарств: підприємницькі господарства використовують позикові кошти на отримання максимального прибутку шляхом закупівлю та продажу быстрореализуемых та порівняно дорогих товарів, тоді, як підприємства споживчій кооперації виконують завдання задоволення товарами, насамперед продуктами харчування, найбідніших верств населення верств населення, яка дозволяє їм досягати той самий ефективності, як підприємницькі хозяйства.

Хронічний недолік власних оборотних засобів постійно збільшувався і від 1993 р. по час, споживацька кооперація працює переважно з позиковими оборотними средствами.

Ефективність роботи сучасної споживчої кооперации.

Реакцією споживчій кооперації на погіршення економічної ситуації в стало поліпшення її. Особливу роль цьому зіграв новий закон про споживчій кооперації, який вніс кардинальні зміни у побудова системи споживчої кооперації та підвищив роль пайовиків в управлінні кооперативним хозяйством.

Проте, 1997 р. становище споживчій кооперації залишалося напряженным.

Торговля.

Наприкінці 1997 р. вдалося знизити темпи падіння роздрібного товарообігу. Проте, товарообіг в фактичних цінах вищим, ніж у відповідному періоді 1996 р. і знижувався лише на 5−7%. Частка роздрібного товарообігу споживкооперації в товарообігу країни опустилася до 4,4%.

Певний поліпшення у розвитку роздрібного товарообігу викликано тим, що кооперативні організації з прийняттям закону про споживчої кооперації активізували своєї діяльності, стали наполегливіше витісняти з ринку конкурентів, і навіть виплатою заборгованостей у зарплаті й пенсиям.

Це спричинило з того що 13 споживспілок отримали приріст товарообігу в товарообігу своїх областей.

Протягом року структуру роздрібного товарообороту цілому в споживчій кооперації лишалася незмінною: 81−82% посідає продовольчі товари та 18−19% - на непродовольчі, причому продаж окремих товарів першої необхідності зросла на 15−16%. Після тривалого спаду намітився певне зростання продажу товарів культурнопобутового назначения.

Товарні запаси у системі скоротилися на 400 млрд. крб. і дорівнювали 37 днів проти 45 днів початку року (до 65−80 днів початок перебудови), оборотність товарів прискорилася п’ять дней.

З більшим напругою проходить торгівля в потребсоюзах Крайньої Півночі: товарні запаси у регіонах становлять 63 дня торгівлі, а деяких — 48 і менше днів. Це під загрозу життєзабезпечення цих территорий.

Громадське питание.

За 1997 р. роздрібний оборот комунального харчування у чинних цінах збільшився на 4,5%. Частка обороту комунального харчування в усьому роздрібному товарообігу споживчій кооперації зросла понад 5%.

У той самий час окремий потребсоюзы збільшили роздрібних товарообіг комунального харчування на 20 і більше процентов.

Платні послуги населению.

Загальний обсяг платних послуг збільшився на 25,8%.

Сталися істотних змін у структурі. Найбільшу питому вагу — 51,7% займають послуги системи освіти. Але місці за обсягом — побутові услуги.

Але, якщо послуги системи освіти активно розвиваються (їх обсяг збільшився майже 2 разу), то побутових послуг скоротилися на 15%. Це пов’язані з високої конкуренцією у сфері ремонту й технічного обслуговування радіоапаратури, виготовлення і ремонт меблів, помешкання і будівництво житла тощо. Водночас у 1,5−2 разу зросли послуги перукарень, помешкання і пошив взуття, швейних, хутряних і шкіряних изделий.

Промышленность.

Спад обсяги продажів у цій галузі триває. Так, виробництво товарів народного споживання знизився на 14,6%, виробництво хлібобулочні вироби і безалкогольних напоїв скоротилося на 17−18%. Лише з кондитерським виробам досягнуть підйом у 13%.

Проте за тлі загального спаду окремим потребсоюзам вдасться утримувати виробничу інвестиціях рівні, і деякі потребсоюзы навіть збільшили приріст обсягу продукції 1,7−2,4 раза.

Проте кооперативної продукції як і бракує рівня якості і широти асортименту, щоб витримати конкуренцію із боку приватних предпринимателей.

Заготівельна деятельность.

У галузі триває спад, хоча її темпи кілька замедлились.

Закупівлі м’яса склалися лише на рівні 94% тоді як 1996 р., зменшення обсягів закупівель картоплі і овочів становило 8%.

Але водночас виріс обсяг закупівель яєць, молока і хлебопродуктов.

Капітальне строительство.

З 1995 р. державні інвестиції в быстроокупаемые високоефективні комерційні проекти виділяються на поворотній основі, і лише з основі. Споживча кооперація, зазвичай, не спроможна отримувати державні інвестиції з конкурсів, надані завершення будівництва об'єктів, оскільки її будівництва за проектною потужністю що неспроможні конкурувати з об'єктами агропромислового комплекса.

Додатково ускладнює розташування галузі заборгованість держави над виконані обсяги будівельних робіт, фінансування яких мала б здійснюватися з допомогою федерального бюджету загальну суму 3,7 млрд руб.

Але, попри це побудовано і реконструйовано магазинів торгової площею 4444 кв. м., складських площ 1540 кв. м., холодильників на 620 т., і навіть підприємства хлібопечення, цехи безалкогольних напоїв, ковбасні і рыбокоптильные цехи. Триває будівництво житла для работников.

Фінансове положение.

Усі галузі діяльності споживчій кооперації, крім промисловості, збиткові, у своїй 80% збитків дає торговля.

Але 35 споживспілок рентабельні, як і дозволило загалом Центросоюзу отримати 21 млрд. крб. прибыли.

У 1997 р. шістнадцять споживспілок отримали прибыль.

Але водночас мало зменшується кількість збиткових підприємств. При зниженні загальної кількості госпрозрахункових громадських організацій і підприємств число збиткових становить 63% від загальної кількості, чи 5967 предприятий.

Високий рівень витрат обігу євро і виробництва. У 1997 р. в оптової торгівлі він становив 22,8%, у торгівлі - 24,8%, у громадському харчуванні - 39%, в заготівлях — 19,4%. У складі витрат звернення найбільша питома вага займають транспортні витрати, витрати з оплати праці, тепло-электроэнергии, амортизаційні расходы.

На зниження дохідності організацій та підприємств крім високого рівня витрат звернення до чому вплинуло зменшення пільг, наданих споживчій кооперації місцеві органи виконавчої влади. Так було в 1997 р. потребсоюзами було укладено домовленості про співробітництво й наданні податкових пільг з адміністраціями лише 25 регіонів проти 75 1996;го г.

Наявність власних оборотних засобів одне із показників фінансової стійкості. Проте організації споживчій кооперації відчувають усі більший їхній недолік. Якщо до початку 1996 р. недолік власних оборотних коштів дорівнював 1683 млрд. рублів, чи до кінцю 1997 р. вже 2976 млрд. рублей.

Та все ж таке становище не скрізь: 18 споживспілок зберегли власні його оборотні кошти, розмір яких сягає від 17 до 53 відсотків на загальній сумі оборотних средств.

Залучення позикових коштів як із шляхів покриття дефіциту оборотних засобів також проводиться слабко. У 1997 р. залучено і спрямоване в його оборотні кошти лише 330 млрд. рублей.

Найважливіший чинник, негативно впливає на фінансове становище організацій та підприємств — їх неплатоспроможність. Дебіторська заборгованість до кінця 1997 р. зросла на 19,5% проти 1996 р., а кредиторська на 14,2%, зокрема заборгованість про бюджет зросла п’ять%. Особливу занепокоєність викликає наростання заборгованості бюджету.

Проте в організаціях та підприємствах споживчій кооперації є внутрішні резерви задля подолання кризової ситуації та подальшого розвитку, про що свідчать приклади ефективної діяльності, наявні у кожному кооперативної организации.

Підсумовуючи аналізу діяльності споживчій кооперації Російської Федерації, можна дійти невтішного висновку, що життєздатність споживчої кооперації, як форми об'єднання задоволення своїх потреб, підтвердило те що на відміну від державний структур вона не розпалася, а збереглася як система, хоч і зазнала непоправні втрати: зниження об'ємних показників торгувати, заготовках, кооперативної промисловості, масовому харчуванні, різке зменшення кількості пайовиків, які є соціальної базою споживчої кооперации.

Глава 2. Учения про кооперативному рух і кооперации.

Вчення про кооперативному рух і кооперації виникли набагато раніше організації перших справді кооперативних товариств. Багато гуманісти і просвітителі, висловлюючи таємну мрію простого люду праці про загальним щастя, рівність та справедливості яких, здавна висували проекти створення ідеального держави й устрою різноманітних господарських осередків майбутнього — асоціацій, товариств, «робочих коледжів «і пр.

Однією з таких мислителів з’явився англійський письменник та Харківський державний діяч Томас Мор (1478−1535), констатувавши у своєму головному праці за назвою «Золота книга, так само корисна, як потішна про найкращому устрої держави й про новий острові Утопії «(1516) зобразив дивовижну країну, де немає приватної власності, всіх громадян трудяться, управління є демократичним, а продукти в людей з’являється за потребами з громадських складів. Це — твір дало назва напрямку суспільной думці, який став відомим як утопічний социализм.

Різні вчення про кооперативному рух і кооперації зароджуються як різновид утопічного соціалізму, а згодом окремі стали називатися теоріями «кооперативного соціалізму » .

Важливу роль виробленні теоретичних основ кооперативного руху, і становленні таким чином кооперативної системи зіграли великі социалисты-утописты англієць Роберт Оуен (1771−1858) і француз Шарль Фур'є (1772−1837), виступили на громадської арені межі двох столетий.

Закінчивши усього дві класу, Оуен почав трудитися з десятиріччя, до двадцяти років енергія і таланти дозволили йому стати управляючим величезної фабрикою, а наприкінці століття вона вже директор і співвласник ще більшим компанії, у НьюЛенарке. Ось він перейшов свої соціальні експерименти: скоротив робочого дня, скасував штрафи з робочих, підвищив зарплатню, відкрив їм їдальню і книгарня, зразкову школу їхнього дітей тощо. Так з’явився новий острівець в бурхливому океані предпринимательства.

Поступово Оуен стає переконаним реформатором, прибічником мирного перетворення суспільства з допомогою зразкових загальний кооперативного типу. Щоб захопити людей прикладом, в 1824 р. разом з синами пішов у Північну Америку, де на кількох свої гроші придбав селище з десятьма тис. га землі й навіть організував колонію «Нью-Гармони ». Ця трудова комуна, чи производственно-потребительская громада, об'єднувала до 800 чоловік і керувалася принципами рівності, загальності праці, спільності майна. Матеріальні блага між співгромадівцями розподілялися за працею, але незабаром перейшли до уравнительному розподілу, що призвело її до краху. На експеримент, що тривав чотири роки, пішло 4/5 стану Оуэна.

Повернувшись там, він розгорнув своєї діяльності у робітничій середовищі. Стверджують, що протягом житті вимовив понад тисячу промов, написав майже 450 відозв, опублікував близько 2000 статей. Найбільшим із усіх зол Оуен вважав нетрудовую приватну власність, великі надії спочатку покладав на моральне перевиховання людини, «індивідуалістичної системі «протиставляв «соціальну систему » .

Оуен усім своїм діяльністю справив значний впливом геть «кооперативний спрямування період його зародження та становлення. Пропаговані їм громади він називав «селищами єднання і побудови взаємної кооперації «. Ще 1821 р. з участю Оуена організується Кооперативний економічне суспільство. Три року оуэнисты заснували Лондонське кооперативне товариство, яке приступила до виданню «Кооперативного журналу » .

Тоді було створено Суспільство фонду кооперативної громади. Всі ці суспільства займалися збиранням коштів у створення громад. На початку 1930;х Оуен брав участь у перших кооперативних конгресах Англії, причому на IV конгресі у жовтні 1832 р. він був обраний групу «апостолів кооперації «. Деякі кооперативні суспільства вбачали у Оуэне свого пророка. Оуен і його прихильники виходили речей, що усунення протиріч існуючого ладу чудово пристосована «система громадської кооперації «[2].

Воістину в Англії насіння кооперативної системи посіяно Оуэном[3], і він став духівником кооперативних фабрик і кооперативних лавок.

Що ж до Фур'є, він по закінченні середньої школи поповнював знання шляхом самоосвіти, мав напрочуд гарну пам’ять і невгамовній фантазією, зміг написати багато оригінальних праць. Він жив на скромний заробіток дрібного торгового службовця і хотів зробити щасливими всіх людей на земле.

У історії всього людства після «райській «первісності Фур'є виділив періоди дикості, варварства і цивілізації. Остання збігається в нього з існуючим буржуазним устроєм і сповнена протиріч: кризи походить від надлишку продукції, бідність теж народжується з достатку тощо. На зміну цивілізації повинен настати «лад гармонії «.

Первинною осередком майбутнього суспільства Фур'є оголошує фалангу, тобто. производственно-потребительскую асоціацію, здавалося б схожу на оуэновскую громаду. Звісно, фаланга теж займається розподілом необхідних людям предметів та його виробництвом, причому у ній механізоване сільському господарстві з'єднане з промисловим виробництвом. Учасники фаланги (приблизно 400 сімейств) містяться у величезних палацах — фаланстерах. Фаланга живе без вузди морального обов’язку, люди тут діють відповідно до своїм пристрастям — і під час виробництва, й у побутової сфере.

Фаланга має риси і комуни, і акціонерного товариства. По-перше, її створюють коштом підприємців, які вкладають свій капітал шляхом придбання акцій і стають членами фаланги. Незаможні до першого час роблять внесок своєю працею. По-друге, дохід фаланги повинен розподілятися відповідно капіталу (4/12), праці (5/12) і таланту 3/12) Передбачалося згодом дозволяють збільшити частку праці загальному доходе.

Отже, у системі Фур'є зберігалися приватна власності, класи, нетрудовий дохід. Такий стан речей, на думку цього геніального мислителя, забезпечувало фалангу припливом капіталів (їх мають вносити багаті), власної робочої силою (зникає експлуатація найманої праці), стимулювало зростання виробництва (є зацікавлені у доході). Співробітництво багатих і бідних всередині фаланги перетворює перших у трудівників, а других — в акціонерів (власників). Кінцевою метою створити мережу фаланг був перехід до ідеальному «строю гармонії «.

Зайве говорити про утопічності цього плану соціального перебудови суспільства; всі спроби створення фаланг і в Америці та Європі успіху имели.

Зате багато англійські і французькі учні і послідовники Оуена і Фур'є, по-своєму витлумачуючи їх пророцтва і відхиливши від головною лінії «патріархів соціалізму », згодом внесли великий внесок у розвиток кооперативного руху. Якщо Оуен і Фур'є переслідували піднесені, але фантастичні мети, то учні і послідовники нерідко виступали у ролі ініціаторів цілком пристосованих до «земним «умовам кооперативних товариств, відповідальних повсякденним потребам своїх членів. Оуэнисты і фурьеристы видавали кооперативні журнали, пропагували ідеї мирної, економічної демократії, асоціації споживачів і производителей.

Отже, вчення про кооперативному русі «відгалузилися «з більш великого і високого громадського ідеалу. З розвитком самого кооперативного руху вчення про неї отримали самостійне життя, та їх родова зв’язку з уявлення про краще майбутнє сохранилась.

У другій половині ХІХ століття у країнах активно обговорювалося питання про необхідність і можливі шляхи переходу від капіталізму до соціалізму. Розкид думок був великий, але двома способами виявилися цілком чітко: один — революційний, немирний, інший — еволюційний, мирний. Більшість кооперативів зробили вибору на користь другого пути.

Так оформилася теорія поступового мирного перетворення суспільства суто кооперативними засобами (є завоювання кооперацією провідну роль у економіці). Для даної теорії характерні, з одного боку, перебільшення ролі й соціально перетворюючих можливостей кооперативів, і з інший — повне заперечення ідеї класової боротьби, диктатури пролетаріату, експропріації буржуазії. Прибічники цієї теорії обстоюють позиції проведення громадських реформ, співробітництво класів та громадянський мир у, чого не сприймають представники найрадикальніших лівих партий.

Разом про те чимала частина кооператорів не розлучається з ідеєю соціалізму. Означена вище теорія в 1904 р отримав назву «кооперативного соціалізму ». Крім «кооперативного соціалізму «існують антикооперативные теорії, концепція «кооперативного капіталізму «та інших. Сама теорія «кооперативного соціалізму «не однорідна, многовариантна, включає різні напрями, школы.

Глава 3. Історія споживчій кооперації России.

3.1. Розвиток споживчій кооперації в дореволюційної России.

Дореволюційну історію споживчій кооперації Росії можна підрозділити на два періоду: перший, охоплюючий 1864−1904 рр., коли споживацька кооперація розвивалася за умов капіталізму вільної конкуренції; другий — з 1905 по 1917 р., коли це такий розвиток йшло вже у умовах монополістичного капіталізму, напередодні Жовтневої соціалістичної революции.

Перший період характеризується повільним розвитком споживчої кооперації. Робітники були ще пов’язані з сільське господарство, близько половини їх рідко вдавалася до послуг приватних торговців. З огляду на великого розміру паю при низькою заробітною платі багатьом робочим кооперативи були просто недоступны.

Нажахана розмахом страйкового руху царському уряду в 1886 р. заборонило видачу зарплати натурою через крамниці фабрикантів і заводчиків. Тому харчевые крамниці стали прикривати кооперативної вивіскою. Діяльність залежних товариств споживачів, насаджуваних підприємцями, викликала в робочих законний протест і ворожість; робочі називали такі кооперативи «грабиловками».

Росія була аграрної країною, проте на збереження пережитків кріпацтва довгий час селянські кооперативи залишалися дуже малочисленными.

Кооперативний рух споживачів пожвавилося лише з початку 90-х років, коли намітився бурхливий промисловий підвищення і новий, пролетарський етап визвольного руху. Прискорився розвиток споживчої кооперації у деревне.

Усього за 1864−1904 рр. була створена 1604 суспільства споживачів, їх 654 було закрите. На початок 1905 р. країни існувало 950 таких кооперативів. Кількісно стали переважати селянські споживчі суспільства. З 227 робочих товариств 224 були залежними і тільки 3 — независимыми.

У Росії її існувала складна процедура затвердження статуту кожного знову організовуваного кооперативу. За клопотанням кооператорів в 1897 р. уряд затвердив нормальний (типовий) статут споживчого суспільства. Відтоді статути стали затверджуватися на місцях губернаторами, що кілька полегшило створення нових товариств потребителей.

У 1898 р. організували перший союз споживчих товариств, засновниками стали 18 товариств споживачів із Москви, Московської губернії, із Держоркестром України, Уралу, з Сибіру та Середню Азію. Він було названо Московським союзом споживчих товариств (МШПП), але вони виконував функції всеросійського центру споживчій кооперації, створення якої було заборонено царським урядом. Першим головою бюро (правління) союзу був обраний полковник — відомий московський кооператор М. П. Гибнер (1858−1924), а головою ревізійної комісії - економіст, професор І. X. Озеров (1869- 1942).

На відміну від західно-європейських країн, у яких створювалися два національних центру кооперації, т. е. суспільство оптових закупівель і кооперативний союз, у Росії знайдено більш вдале вирішення питання колі діяльності кооперативного союзу: МШПП став виконувати функції двох центрів — господарського й організаційного. У 1903 р. він розпочав виданню журналу «Союз споживачів». З об'єднання первинних кооперативів МШПП дедалі більше перетворювалася на союз спілок споживчих обществ.

У другому періоді, початок якого збіглося з першого російської революцією 1905;1907 рр., розвиток споживчій кооперації прискорився. Це пояснювалося багатьма причинами. У результаті революції завойовані деякі демократичні свободи, скасовані грабіжницькі викупні платежі з селян за землю. Разом про те монополії штучно спробували цепи на товари, існує попит в робітників селян. За перші тринадцять років XX в. ціни на всі основні товари зросли на 36,8%, і з 1913 по 1917 р. — більш як в 6 раз.

За 1905;1913 рр. у країні було знову створено 9752 споживчих кооперативу, було закрито лише 622, до початку 1914 р. функціонувало 10 080. Більшість споживчих товариств виникло серед селянства. З 3 до 100 збільшилася кількість незалежних робочих кооперативів, які найчастіше створювалися піку залежним. У незалежних споживчих кооперативах встановлювався помірний розмір пайового внеску, вносити який дозволялося з розстрочкою. У члени кооперативу могли вступити робочі будь-якого підприємства даної місцевості, але з приймалися представники заводський адміністрації: кооперативними справами робочі управляли самостійно. Активнішими проводили ці кооперативи масові, культосвітні мероприятия.

З ініціативи МШПП в 1912 р. було засновано Московський народний банк, став кредитним центром всіх видів дореволюційної кооперації і котрий зіграв істотну роль розвитку кооперативного руху на країні. Вже МШПП здійснював і зовнішньоторговельні функції. Пізніше він «відкрив мережу власних контор у Лондоні, Нью-Йорку, Шанхаї та інших городах.

Споживча кооперація у роки першої Першої світової розвивалася в обстановці небаченого зростання цін товари. Уряд приваблювало кооперацію до заготівлям продуктів для постачання армії. Товари розподілялися серед населення за карточкам.

По Лютневій революції 1917 р. за умов кризи економіки, розгулу спекуляції і всі зростання громадської активності мас стався новий підйом кооперативного руху. Вже до кінця зазначеного року у країні діяло 35 тис. споживчих кооперативів. Загальна кількість членівпайовиків перевищила 11,5 млн. людина, їх обслуговувало приблизно 50 тис. кооперативних крамниць. Було більш 400 місцевих спілок споживчих товариств. Великим союзним об'єднанням був Закупсбыт — Союз сибірських кооперативних спілок. МШПП перейменували у Всеросійський центральний союз споживчих товариств (Центросоюз). Ця мережу крамниць, товариств та спілок являла собою налагоджений господарський аппарат.

У дореволюційної економіці споживацька кооперація грала великої ролі. Її питому вагу в товарообігу країни перед першої світової війною становив лише 7%. Кооперативні організації платили великі за право торгівлі, потребували банківських кредитах, мали погано обладнані крамниці з примітивним весоизмерительным господарством. Вони обділені підтримкою уряду у конкурентної боротьби із приватними торговцями. Зазвичай в селі діяло однолавочное економічно слабке споживче суспільство; вигідніше відрізнявся від нього міської многолавочный кооператив з великою кількістю членів. Царат відкрито виявляв свій політичний недовіру всім кооперативам як громадським організаціям. Збори і з'їзди кооператорів контролювалися жандармами.

Ці кооперативи вели конкурентну боротьбу із приватними торговцями упродовж свого частку у загальній масі прибутків і сприяли зменшенню витрат своїх членів на придбання товарів. Певна частка прибутку споживчих товариств після сплати податків зараховувалася у тому основний рахунок і запасний капітали, інша частина розподілялася між членами кооперативів — по паях і забору товарів. Тому була потрібна облік паркана (покупок) товарів кожним пайовиком протягом року, і цього кооперативи застосовували одне із трьох способів: 1) запис продавцем сум покупок в членську книжку пайовика і особливу книжку лавці; 2) видача пайовику спеціальної марки із зазначенням суми купівлі при розплату за товар у посудній лавці; 3) внесення пайовиком до кооперативу заздалегідь грошового авансу, видача йому чекової книжки і оплата їм покупок надалі чеками.

Кожен із способів дозволяв споживчому кооперативу підрахувати паркан товарів. Але хто від купував? Звісно, заможні верстви населення, які переважали серед членів кооперативів. Отже, і більшість вигод від кооперативної діяльності діставалася їм. Переважна більшість бідноти залишалася поза кооперации.

Розвиток споживчій кооперації стримувалося політичним безправ’ям народу. Пояснюючи причину нечисленності кооперативів країни, У. І. Ленін в 1903 р. писав, що й «до того часу буде мало, поки нічого очікувати політичної свободы». 4].

Хвиля кооперативного руху на 1915—1917 рр. із центральних районів докотилася до Сахаліну і Камчатки. Однак у таких национально-колониальных околицях імперії, як Середня Азія й Казахстан, кооперативи зустрічалися виключно рідко. Це обумовлювалось колоніальної політикою царського самодержавства, пануванням докапіталістичних громадських відносин, неграмотністю значній своїй частині населения.

Кооперативна демократія була різновидом пануючій демократії, хоч і порівняно привабливою. У дореволюційний період було проведено 32 зборів уповноважених МШПП. З'їзди та збори кооперативів скликалися і місцях. У управління і місцевого контролю споживчої кооперації брали участь і його рядові члени, що розвивало самодіяльність мас. Велика заслуга кооперації зводилася до того, що проводилася різноманітна культурно-просветительная робота. Спілки видавали книжки і часописи, інструктували кооперативних працівників, організовували курси з підготовки служащих.

У споживчих суспільствах робітники і селяни набували навички спільного керівництва торговими та інші підприємствами. «Але терені для серйозного докладання цих навичок, — писав У. І. Ленін, — може створити лише перехід влади до пролетариату». 5].

3.2. Розвиток споживчій кооперації в РСР на початковому етапі основ социализма.

3.3. Споживча кооперація у роки вітчизняної війни" та відновлення народного господарства (1941;1950 гг.).

22 червня 1941 р. почалася Велика Вітчизняна війна. Через важких матеріальних втрат різко погіршилося економічне становище е країні. Тож знову, як і під час першої Світової та громадянської війни, було введено нормоване постачання міського населення продуктами і товарами першої необходимости.

У 1941 р. з’явилися картки собі на хліб і цукор, пізніше, наприкінці 1941 — початку 1942 року — на м’ясо, рибу і жири. Знову, як і 1928;1935 роках, встановлювалися різні норми. Робітники оборонних підприємств отримували постачання по першої категорії, (від 800 грамів до 1−1,2 кг хліба на добу), інших підприємств — за другою категорії - 500 грн. хліба, утриманці і до 12 років — по 300−400 грн. хліба на добу. Привілейована частина радянського суспільства (керівні партійні та радянські працівники, партійний апарат) мали особливу систему постачання, яка значно відрізнялася в кількісному і якісно це від общегражданской.

На відміну від періоду 1928;35гг. з розподілу продовольства та товарів першої необхідності під час Вітчизняної виявилися для споживчої кооперації набагато складніше. По-перше, треба було постачати величезну армію і сім'ї військовослужбовців. По-друге, робочих окремих підприємств, інших підприємств, радгоспів, сільську інтелігенцію, школи, лікарні, дитячі сади тощо. Сюди ще додавалося велика маса евакуйованих. Загальна кількість громадян, одержували в часи війни продуктів харчування за картками, доходило до 77 млн. человек.

Одночасно споживчій кооперації доручалося проводити зустрічну продаж колгоспам промислові товари під складені сільгосппродукти. Поряд з продажем товарів через свої магазини, споживацька кооперація стала широко практикувати развозную торгівлю, відкривала невеликі магазини на польових станах, в бригадах, особливо у Сибіру, де посівна площу перейменують на роки війни збільшилася мільйонів гектаров.

У разі нормованого постачання зросла значення громадського харчування. Кооператори допомагали організувати харчування робітників і службовців, населення, евакуйованого з окупованих територій, поранених, хворих, школярів, детей.

Кооператори вносили свої власні кошти на фонд оборони, для будівництва танків і літаків Люди віддавали гроші, коштовності теплі речі. Так, наприклад, більше чотирьох млн. крб. внесли навесні 1942 р. створення танкової колони «Споживча кооперація» працівники споживспілок Омській і сусідніх областей. Більше 2,3 млн. крб. зібрав на ескадрилью літаків колектив Якутського споживспілки, 170 тис. крб. віддали для будівництва танків кооператори Бурятии.

Хоча товарообіг споживчій кооперації в часи війни збільшився (з 18,4 млрд. карбованців на 1942 р. до 34,2 млрд. карбованців на 1945 р.) в порівняних цінах він становив лише 30% від довоєнного обороту. Інакше висловлюючись, загальна товарна маса продовольчих й управління промислових товарів скоротилася майже на 2/3. Одяг, взуття стали предметами розкоші. Раз у раз на підприємствах видавалися ордера купівлю цих паперів, що незабаром стали предметом спекуляції на чорному рынке.

Багато сип доклала кооперація, щоб організувати постачання і харчування евакуйованого населення із західних районів та її жителів міст й сіла, звільнених від противника, військових госпіталів (зокрема й у прифронтових районах), лікарень, дитсадків, шкіл, інтернатів. Величезну роботу зазнавали своїх плечах переважно жінки. На фронт пішли найбільш кваліфіковані й досвідчені кадри споживчій кооперації. Чоловіків, батьків, синів і любителі братів замінили їхні дружини, дочки, матері та сестри. До 1944 р. дві третини кооперативних працівників становили жінки, тоді як до війни їх було трохи більше 20%. Трудитися доводилося зорі до зорі, причому, закінчивши основну роботу, у підсобні господарства, збирати дикорослі свої плоди й ягоди, лікарські рослини. З іншого боку, кооператори брали участь у будівництві оборонних споруд, доріг, чергували в загонах протиповітряної оборони. Мільйони кожушків, валянків, вовняних шкарпеток, ватяних штанів і курток, заготовлених і виготовлених споживчої кооперацією, зібране дає лікарську сировину, рятували життя сотням тисяч солдатів та офіцерів і… повернули в строй.

Військові дії величезній країни завдали колосальний шкоди народному господарству, зокрема і споживчій кооперації. На тимчасово окупованій території зберігалося понад половини підприємств споживчій кооперації. Їх оборот становила близько 48% загального роздрібного кооперативного товарооборота.

У результаті бойових дій на окупованих районах було цілком зруйновано 44,4 відсотка торговельну мережу — 345тыс. кооперативних магазинів, складів, оптових баз, частково зруйновані - 24,6 тис. торгових підприємств, розграбовано та знищені кращі районні універмаги, гуртовні, побудовані перед війною, і оснащені передовим на той час устаткуванням. Загальна сума шкоди споживчій кооперації перевищила 6 млрд. руб Кооператори приступили увідновленню зруйнованого відразу після звільнення Кроеной Армією оккупированнных районів. Передусім вони налагоджували роботу пекарень, їдалень і магазинів. Особливо великі труднощі виникали через гострого браку складського господарства і транспорту. Уцілілих складів катастрофічно бракувало для зберігання товарів, які надходили зі спеціальних фондів Центросоюза. Авто машин і гужового транспорту бракувало як для доставки вантажів, а й особливо вивезення заготовленого сировини з глибинних |районів. Лише 13% вантажівок від рівня залишилася в кооператоров.

Відновлення частково зруйнованих і будівництво нових магазинів йшло повільно. Бракувало коштів, будматеріалів, робочих рук. Тому до 1 червня 1945 р. торговельна мережа споживчій кооперації становила трохи понад половину (53%) від довоєнного уровня.

Оскільки фонди промислові товари споживчій кооперації склали в 1945 року лише 15,6% від довоєнного обсягу, нестача торгових площ відчувалася негаразд гостро. Але потреби росли. І кооператори докладали все зусилля, щоб швидше відновити зруйноване. Їм допомагали всім, ніж могли, кооперативні організації Сибіру, Казахської, Грузинської, Азербайджанської, Узбецької та інших союзних республік «направляли в восстанавливающиеся райони досвідчених керівників і спеціалістів, матеріали, продовольство і товари, гроші. Центросоюз виділяв потребсоюзам звільнених районів безплатні позички На оновлення торговельну мережу і іншого кооперативного господарства. Особливо великі кошти, а так і матеріалів Центросоюз безоплатно направив білоруським кооператорам, які у роки заплави понесли найтяжкі людські та матеріальні потери.

Хоча позаду вже було славний день Перемоги, про хороше життя припадало лише мріяти. Практично, але поліпшувалося ситуація з продовольством, а восени 1946 р. воно через великої посухи до Поволжя навіть погіршилося. Саме тоді, 9 листопада 1946 г. Рада міністрів СРСР видав постанову «Про розгортанні кооперативної торгівлі у містах та селищах продовольчими і промисловими товарами і про збільшення виробництва харчів і товарів широкого споживання кооперативними предприятиями».

Отже, після депортації споживчій кооперації з у сільську місцевість в 1935 року радянське керівництво знову відкрило двері для споживчій кооперації до міста, дозволивши їй, проте, у містах лише торгувати. Створювати міські споживчі суспільства не дозволялося. Центросоюз, республіканські, обласні та районні потребсоюзы оперативно розгорнули у містах мережі своїх крамниць, їдалень, ресторанів, які скоро почали дуже популярними у горожан.

Тільки після 2 року й 8 місяців після закінчення війни, коли повністю було відновлено промисловість і отримано певне зростання сільськогосподарського виробництва, Рада Міністрів СРСР і ЦК ВКП (б) спільним Постановою «Про проведення грошової реформи та скасуванню карток на продовольчі і промислові товари» ліквідували карткову систему. Проте задля початку відкритої торгівлі потрібно було створити необхідні резерви товарів, зблизити високі комерційні ціни з низькими пайковыми й відновити мережу. До вирішення цих завдань споживацька кооперація приступила ще наприкінці війни, розгортаючи мережу комерційних магазинів. У 1946 р. організації споживчій кооперації стали активно відкривати комерційні чайні. Важливо, що кооперативні чайні готували обіди з харчів, закуповуваних у колгоспників і колгоспів за цінами, до над ринком. Вже IV кварталі 1946 р. частка обороту комерційних чайних загалом обороті мережі кооперативного комунального харчування становила 80%. Було також розгорнуто мережу комерційних магазинів про торгівлю будівельними матеріалами, господарськими товарами, гасом і бензином.

Головне завдання державної влади і кооперативних комерційної торгівлі, і комунального харчування було вилучити з населення якнайбільше грошей (ціни у комерційних банках крамницях та чайних в 2−3 разу перевищували звані пайковые ціни) і врівноважити товарну і грошову масу країни. Ця задачу виконано лише частково. Інтерес до продовольчі і промислові товари зростав. Набирала темпи інфляція. І тоді радянське керівництво провело конфискационную грошову реформу, відібравши в народу величезну масу грошей, що дозволило скоротити товарний дефіцит та намагання встановити тверді, близькі до пайковим ціни на всі продовольчі і промислові товары.

Разом із всім народним господарством діяльність по-споживацьки знову пішла на підйом: ріс товарообіг, повніше задовольнявся попит населення в товари, розширювалася торговельна мережа. Обсяг сільського роздрібного товарообігу споживчій кооперації в 1946 року порівняно з 1945 р. зріс на 23,9%, в 1947 г. — на84,7, в 1948 — на99,4%.

У обороті продовольчих товарів зменшився питому вагу продажу горілки і горілчаних виробів, зросла частка хлібопродуктів, цукру, кондитерських виробів, інших продовольственных.

Зміни у структурі товарообігу по продовольчих товарах в післявоєнний період характеризуються даними наступній таблицы.

Джерелами зростання роздрібного товарообігу споживчій кооперації служили, по-перше, що зростає надходження товарів з централізованого фонду, по-друге, розгортання заготівельної роботи і, по-третє, розширення виробництва товарів у власних підприємствах. |Продовольчі товари |1945г.|1946г.|1947г.|1948 | |Хлібопродукти |11,4 |17,7 |22,3 |30,8 | |Цукор |0,9 |1,6 |1,9 |5,5 | |Чай |0,8 |0,8 |0,8 |1,7 | |Кондитерські вироби |1,3 |1,9 |2,9 |5,8 | |Сіль |1,6 |2,1 |3,6 |4,2 | |Горілка й інші алкогольні |76,8 |67,6 |40,1 |24,7 | |напої | | | | | |Інші продтовари |7,2 |8,3 |28,4 |27,3 | | |100,0 |100,0 |100,0 |100,0|.

Питома вага децентралізованих закупівель в обороті споживчої кооперації із 1945 по 1948 рр. зросла з 12,4 до 27,8%.

3.4. Споживча кооперація за умов планової економіки (1917;1991 гг.).

3.5. Споживча кооперація РФ на етапі ринкових преобразований.

Глава 4. Кооперативний рух Росії у XXI веке.

У ХХІ столітті умови розвитку кооперації змінюються проти кінцем XIX — початком ХХ століття. Ринкова економічна система досягла такого рівня розвитку, коли він значно зріс рівень життя населення високо розвинутих країн. Розширення кількості надання послуг для задоволення потреб людей дедалі більше стає звичним для звичайних ринкових зв’язків. Підвищення життя населення супроводжується індивідуалізацією потреб і потребления.

Розширення асортименту запропонованих товарів, послуг, використання інформаційних мереж їхнього реалізації, застосування агресивної маркетингової стратегії великими фірмами значно звужує полі діяльності споживчої торгової кооперації, засновану на масовому попиті чи попиті на товари повсякденного, масового споживання. Задоволення саме цього попиту дозволяє йому реалізувати свої економічні переваги перед капіталістичними торговими підприємствами. Індивідуалізація потреб і пред’являє нові вимоги до споживчої кооперации.

Це засвідчило проблема членством споживчих торгових кооперативах, із якою зіткнулися як кооперативи економічно розвинутих країн, а й Росії. Провідну роль боротьби з несумлінними продавцями в усі більшою мірою грають громадські організації захисту прав споживачів, меншою мірою пов’язані з асортиментом товарів та послуг. У умовах кооперативні організації трансформуються якісь конгломеративные форми, торгові чи торгово-производственные корпорації, які застосовують часто капіталістичні методи ринку. Така кооперація зараз просто більше не нужна.

У той самий час індивідуалізація споживання стає стільки благом, скільки злом для таких людей, оскільки вони потрапляє під агресивний вплив продавців, формують вигідні їм стандарти споживання щодо різноманітних за рівнем доходу груп населения.

Попри роз'єднання споживачів, формування в різного рівня споживання товарів та послуг, роль кооперативного руху на ХХІ столітті зростає. Воно набуває значення чинник світового економічного розвитку та формування національних інтересів та світової економічної системи, альтернативної системі, затверджуваної транснаціональними корпораціями, що поставили мету встановлення нового світового порядку, заснованого на несправедливому розподілі життєвих ресурсів. У умовах провідним напрямом кооперативного руху стає кооперація у сфері звернення, що становить проміжне становище між виробництвом і які споживанням товарів та послуг, що дозволяє їй активно впливати і виробництво і споживання шляхом реалізації певної маркетингової стратегии.

Однією з глобальних проблем світового розвитку на ХХІ столітті є проблема формування та розподілу життєвих ресурсів між населенням різних за рівню свого економічного розвитку країн. Вона викликана протиріччям між зростанням чисельності людства і актуальними завданнями забезпечення населення енергією, продовольством та іншими життєвими ресурсами. Проблема дедалі більш помітне впливом геть життя населення планети, протягом усього систему міжнародних відносин. Досягнутого рівень розвитку ринкової економічної системи дозволяє розв’язувати проблему на користь економічно розвинутих країн з допомогою інших країн. У той самий час перспективи економічного розвитку характеризуються невизначеністю і можливість багатоваріантності. Тому країни знайомилися з постіндустріальної ринковою економікою прагнуть закріпити своє панування у мирі та яке склалося нерівність у розподілі ресурсів. Для цього він активізується процес глобалізації економіки та формування неоэкономической системи, у якій переважна більшість країн світу, яких сьогодні і Росія, відведена роль сировинних придатків, ресурсної бази розвинених постіндустріальних країн. Процес глобалізації багатьма не сприймається більшості населення планети і примушує шукати альтернативні форми суспільного ладу. Сучасне світове розвиток виходить з науково-технічної революції, що вимагає постійного відновлення техніки і технології, що, своєю чергою, вимагає творчої самовіддачі працівників. Таке ставлення на роботу неможливо традиційними методами управління найманим персоналом, зовнішнім контролю за працівниками. Відчуження працівників від власності та управління і не відповідає характеру сучасних продуктивних зусиль і потребам їх подальшого развития.

Однією з варіантів протидії економічної глобалізації, успішного розвитку науково-технічної революції є кооперативна форма самоорганізації людей. Саме кооперація може зіграти значної ролі в розв’язанні цієї глобальної проблеми у вигляді формування національних героїв і світового сектору економіки, спрямованих задоволення життєвих потреб населення планеты.

Кооперативний рух здатна зіграти основну роль й у формуванні соціально орієнтованою економіки Росії. І тому необхідна розробка стратегію розвитку кооперативного руху країни. У основі розробки такий стратегії має лежати основна істина: збереження кооперації не самоціль, кооперативна форма організації - лише засіб досягнення цієї мети, що використовується людьми підвищення свого соціально-економічного становища. Кооперативні форми самоорганізації людей виникають і тоді, де й коли з’являється життєву необхідність у ній, коли що неспроможні вирішити проблеми своєї життєдіяльності самостійно, чи з допомогою держави. Виявлення цієї необхідності є основним розробки стратегію розвитку національного і світового кооперативного руху. Кооперативні форми організації іманентно притаманні ринкової економічної системи та можуть ефективно діяти саме у ринкової економічному середовищі. У цьому слід у тому, що господарську діяльність кооперативів сягає найбільшої ефективності у разі об'єднання з вирішення життєво важливих проблем, які інакше вирішити дуже важко. Тому принциповим питанням дальшого поступу кооперативного руху є пошук і освоєння виявлення саме цих проблем.

Аналіз практики кооперативного руху дозволяє зробити висновок у тому, що у основі стратегії його розвитку, має лежати трансформація кооперації у сфері споживання кооперацію у сфері виробництва та роботи з метою забезпечення справедливого розподілу життєвих ресурсів немає і з урахуванням практичної реалізації переваг кооперативної форми організації життєдіяльності сприяти підвищення рівня життя населення. Однією з напрямів стратегічного розвитку кооперації то, можливо застосування кооперативних форм подолання кризи агропромислового комплексу, й на основі владнання проблеми забезпечення продовольчу безпеку держави й продовольчої проблеми та. Рішенню продовольчої проблеми може призвести до діяльність кооперативів, производящих сельскохозяйственную продукцію, розвивають закупівлі сільськогосподарських продуктів і сировини, які розширюють виробництво продуктів, і навіть развертывающих торгівлю ними. Саме агропромисловому секторі зосереджені головні протиріччя національного економічного развития.

Реалізація запропонованої стратегію розвитку кооперації повинна здійснюватися поэтапно.

Проведений у цьому дослідженні аналіз дозволяє зробити висновок у тому, що на даний час кооперативний спрямування країні розвинене дуже слабко і слід за межі втрати самостійного значення як сектора экономики.

Склалася парадоксальна ситуація, коли він, з одного боку, у Росії сформувалися економічні та соціальні передумови розвитку кооперативного руху, з другого боку, кооперативний рух переживає період занепаду. Така ситуація пояснюється впливом низки зовнішніх і управління внутрішніх факторов.

Формирующаяся зовнішня середовище агресивна стосовно кооперативним формам самоорганізації населення. Компанії инвесторного типу різної ступеня концентрації капіталу прагнуть закріпити сформовану форму організації господарства, активно пропагуючи переваги капіталістичної системи організації громадського господарства. Величезні зусилля спрямовані на формування менталітету населення, вигідного великим капіталістичним об'єднанням, хто прагне затвердити сучасну систему формування та розподілу ресурсів. Уряд Португалії не розглядає кооперацію як самостійну економічну силу, здатну надати скільки-небудь значний вплив перебіг економічних перетворень. Держава законодавчо ігнорує різнобічність кооперативного руху, обмежує кількість видів кооперації. Цивільний кодекс РФ визнає лише виробничі і споживчі кооперативи, виводячи далеко за межі правовим полем кредитні, страхові, житлові, житлово-будівельні, гаражні і ще види кооперативних організацій. Воно вносить розкол в кооперативний рух, надаючи податкові й інші пільги одним видам кооперативів і піддаючи інші значним правовим обмеженням. Наприклад, організаціям споживчій кооперації системи Центросоюза РФ даються податкові та інші пільги, а сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи зіштовхуються із серйозними перешкодами при спробі зареєструватися як споживчі кооперативи. В усіх життєвих сферах економіки кооперативні організації відчувають жорстку конкуренцію зі боку компаній, і фірм инвесторного типу. Понад те, навіть самі кооперативи конкурують між собою, завдаючи шкода як своїм пайовикам, але руху загалом. Участь в цій конкурентній боротьбі на сучасному рівні кооперації, за умов її роз'єднаності наводить або до банкрутства кооперативів, або змушує кооперативи ігнорувати особливості кооперативної форми організації та використовувати методи лікування й принципи роботи компаній инвесторного типа.

Нові види кооперативів перебувають у стадії становлення. Ці напрями кооперативного руху настільки слабкі, що говорити лише про формуванні тенденції їх розвитку. Про будь-якої серйозної їхній ролі в економіці країни говорити вкрай передчасно. Вони потребують значної зовнішньої підтримці. Зароджувані кооперативні форми самоорганізації населення зустрічають своєму шляху численні труднощі, найважливішим з якого є слабке розвиток і навіть повну відсутність системності у тому діяльності. Попри створення національних спілок окремих із них, сьогодні передчасно заявляти про існування систем кооперативів різних видів. Створена Асоціація кооперативних організацій Росії виявилася неспроможною реалізувати поставлені перед ній цілі й завдання, бо має стратегію розвитку кооперативного движения.

Відповідно до методологією підходу системи виділяються з довкілля своїми місіями, цілями. З іншого боку, важливу особливість системи служить наявність внутрішньої організації, взаємодія які входять у неї первинних та інших ланок різних рівнях управління. Ці кооперативи зі своєї сутності висловлюють своєю практичною діяльністю соціальну спрямованість різних видів кооперативного руху, і утворюють їх соціальної бази. Їхню діяльність у сучасних умовах ринкової економічної системи може бути успішної без об'єднання друг з одним, освіти вертикальних і горизонтальних спілок різних рівнів. Об'єднання кооперативів в союзи відкриває їх можливості, якими вони мають кожен окремо. Союзна робота серед зароджуваних видів кооперативного руху є також лише стадії становлення і здійснюється вкрай повільними темпами. Ряд національних кооперативних спілок не має вертикальної структури, регіональних чи міжрегіональних спілок, що об'єднує первинні кооперативи. Наприклад, Некомерційне партнерство виробничих кооперативів, об'єднує близько 15 тисяч кооперативів, такий вертикальної структури немає, що робить практично неможливим реалізацію завдань, які ним цілей і завдань. У той самий якийсь час важливою особливістю більшості новостворених кооперативів служить наявність вони зацікавлених, ефективних власників. Слабкій стороною є роз'єднаність, відсутність розвиненою інфраструктури, відсутність економічної, інформаційної, методичної допомоги з поза і т.д.

Єдиною кооперативної системою, котра володіє внутренней иерархической структурою, яка склалася період функционирования централизованно-управляемой економіки є система споживчій кооперації РФ. У той самий час, попри збереження цього напряму кооперативного руху як системи, організації споживчій кооперації стійко втрачають свої позиції ринку товарів хороших і послуг. Збереження сформованих тенденцій зміни об'ємних і якісних показників об'єктивно призводить до її руйнації та ліквідації більшості діючих кооперативів. Окремі позитивні приклади роботи первинних кооперативних організацій не змінюють картини цілому. Успішно працюючі кооперативи можуть зберегтися протягом досить тривалого часу, але з можуть зберегти систему загалом. Економічні втрати системи споживчій кооперації останніх років можна з втратами, яких зазнала в початковий період формування централизованно-управляемой економіки. Попри це система споживчій кооперації Росії всі ще має значним економічний потенціал, що дозволяє їй очолити процес відродження кооперації у країні, розвитку усіх напрямів кооперативного руху, і цій основі сформувати кооперативний сектор національної економіки, здатна зіграти значної ролі становлення соціально орієнтованою ринкової економічної системы.

Проведений аналіз гніву й розвитку споживчій кооперації дозволяє: зробити принциповий висновок у тому, що у основі негативних процесів, притаманних споживчій кооперації, лежить відсутність зацікавлених, ефективних власників. Споживачі, попри надання їм якихось пільг матеріального чи нематеріального характеру, у сучасній економічної системі що неспроможні розглядатися в ролі реальних власників споживчих товариств. Такий висновок підтверджується практикою протягом останнього десятиліття. Виникла якісно нова ситуація. Пайовики, формально що є власниками споживчих кооперативів, в основному байдужі до долі своїх кооперативів, де вони беруть участь у господарської діяльності й управлінні справами кооперативів. Працівники організацій та підприємств споживчої кооперації, справді зацікавлені у успішну діяльність споживчих товариств, немає можливості визначати тактику і стратегію розвитку кооперативів, формувати керівні органи. У цих умовах діяльність кооперативів підпорядкована інтересам лише керівників товариств, що створює передумови для зловживань, помилок під управлінням господарської банківською діяльністю та виборі пріоритетів її развития.

На думку, першому етапі формування кооперативного сектора економіки нашої країни доцільно передати власність споживчої кооперації системи Центросоюза РФ працівникам. Внаслідок цього з’являться справді потужні власники, життєво зацікавлені у збереженні і плеканні майна кооперативів, успішний розвиток господарську діяльність за збереження її на соціальну спрямованості, здатні брати участь у управлінні справами. Як зазначено вище, працівники чи работники-пайщики стали тієї силою, яка втримала систему споживчої кооперації від повного розвалу на важкому етапі її сучасною історії. Пайовики, непрацюючі в споживчому суспільстві, можуть зберегти свого статусу за умови скоєння більшості покупок товарів у підприємствах кооперативу й у роботі органів управління і функцію контролю. Отже, кооперація у сфері споживання мусить бути трансформована в кооперацію у сфері виробничих відносин. Це дозволить перевернути кооперативну піраміду, поставивши у її підставу інтереси пайщиков.

З другого краю етапі як пріоритетну, поруч із торговим й іншим обслуговуванням населення, має визначитися інтегруюча роль організацій системи споживчій кооперації як складової частини агропромислового комплексу країни. Організації споживчій кооперації можуть бути інтегратором, здатним ефективно організувати збут товарної продукції, вироблений інші учасники АПК, включаючи особисті підсобні хозяйства.

Інтеграційний процес — це складна система взаємозалежних виробничих, фінансових, трудових і відносин між господарськими одиницями, об'єднаними загальними економічними інтересами. Основною метою, що стоїть перед господарюючими суб'єктами у процесі інтеграції, є посилення їх конкурентних переваг і підвищення ефективності своєї діяльності, як наслідок прояви низки економічних явищ: синергетичного ефекту, ефекту масштабу і ефекту широкого профілю. Інтеграційні процеси в АПК мусять базуватися на кооперативної основі, врівноважуючої баланс індивідуальних і колективних интересов.

Аналіз виробничо-господарської підприємств агропромислового комплексу, як і - оцінка організаційно-економічних перетинів поміж ними, свідчить про необхідність кооперації сільськогосподарських товаровиробників на районному рівні. Узагальнюючи історичний і його сучасний досвід становлення кооперації, у АПК різних регіонів РФ, можна стверджувати, що у районному рівні можливий розвиток кооперативного руху на наступних сферах: виробництво сільськогосподарської продукції, її заготівлі та зберігання, переробки, агрохімічного, агротехнічного обслуговування, торгівлі, кредитної діяльності, координації роботи і захисту майнових інтересів, підприємницької деятельности.

Інтегруюча роль організацій системи споживчій кооперації залежить від следующем:

— пропаганда кооперативної ідеї, й переваг кооперативної форми організації господарської деятельности;

— сприяння створенню й організації діяльності обслуговуючих кооперативів сільськогосподарських товаропроизводителей;

— сприяння реорганізації підприємств АПК з інших в кооперативну організаційно-правову форму; інформаційна, консультаційна підтримка нових кооперативів; сприяння створенню спілок кооперативів різних видів з єдиною метою формування систем кооперативів; організація взаємодії учасників АПК у сфері переробки сільськогосподарської продукції; організація збуту виробленої продукции;

— навчання й перепідготовка членів і персоналу кооперативів в освітні установи системи споживчої кооперации;

— створення умов та організація діяльності финансово-расчетной системи АПК.

Створювані кооперативи може бути життєздатні лише за умови їх виходу за власні рамки й об'єднання на єдину систему, що базується на регульованих товарних відносинах инфраструктуре.

Результатом інтеграційної роботи з районному рівні має стати створення агропромислового союзу кооперативів різних видів (чи спілок кооперативів) на районному рівні, здатного протиставити конкуренції між кооперативами спільну діяльність із метою забезпечення сталого розвитку сільськогосподарського виробництва та підвищення конкурентоспроможності внутрішнього продовольчого ринку. Створення такого союзу з’являється можливість найповніше розкрити і використовувати переваги від кооперації, активізувати хозяйственно-производственную і економічну діяльність, створити необхідні передумови й умови для формування широкої мережі різноманітних кооперативів у вирішенні продовольчої проблеми, при раціональне використання матеріальнотехнічних, трудових та фінансових ресурсов.

Сталий розвиток сільськогосподарського виробництва, обслуговуючих галузей АПК створює передумови збільшення обсягів діяльності організацій системи споживчій кооперації, зокрема з допомогою зростання ємності ринку внаслідок підвищення життєвий рівень населення. З іншого боку, можливо зміну ставлення населення як споживачів до кооперативної формі організації, формування в нього позитивного образу кооперації. Це дозволить на якісно новому соціальному базі створювати споживчі кооперативи населення, зацікавлений у задоволенні попиту товари і услуги.

Третій етап. Створення й зміцнення первинних кооперативів різних видів, об'єднання їх у союзи створює базу у розвиток кооперативного руху більш високому регіональному рівнях. Перевага такий підхід до утворення систем кооперативів у тому, що системне побудова починається не згори, а знизу з урахуванням зацікавленості кооперативів у розвитку своєї роботи і обліку специфічних особливостей діяльності кооперативів різних видів. Об'єднання кооперативів в союзи може статися як лише на рівні суб'єктів Федерації, а й у рамках економічних районів. Об'єднання первинних кооперативів в союзи, спілок в союзи вищого рівня створює умови на формування інфраструктури різних напрямів кооперативного руху, які забезпечують сталий розвиток кооперативів, збільшення масштабів своєї діяльності. Саме союзи можуть створювати ефективно діючі юридичні служби, консультаційні організації, системи економічної і технологічного інформації, великі виробничі підприємства, систему підготовки кадрів, формувати і проводити єдину маркетингову стратегию.

Важливий напрямок на цьому етапі формування кредитної кооперативної системи, що включає у собі банківські і страхові установи, що дозволяє забезпечити кооперації фінансову незалежність від глобальної фінансової системы.

Четвертий етап. Завершення формування національних кооперативних систем, об'єднання їх у російську асоціацію національних кооперативних спілок, основна мета якого має стати захист інтересів кооперативного руху державному рівні. У разі правової держави важливою завданням є створення кооперативної політичну партію, здатної впливати формування органів структурі державної влади різних рівнів і крізь своїх представників ув виборних органах влади лобіювати інтереси національних кооперативних систем і рух загалом у вигляді ініціювання й терміни прийняття необхідних законодавчих актів. Створення національних кооперативних систем та його асоціації відкриває реальні можливість участі і здійснення впливу в розвитку світового кооперативного руху як головною рушійної сили протистояння процесам економічної глобализации.

Заключение

.

Ідеї співробітництва кооперативів різних країн зародилися ще першої половині ХІХ ст, а перша спроба їх здійснення практиці, і створення міжнародного кооперативного центру вважатимуться засновану 1835 р. в Лондоні Асоціацію всіх класів та націй, одній з завдань якого ставилося пропаганда кооперативних ідей у міжнародному масштабе.

19 серпня 1995 р. Міжнародному Кооперативному Альянсу виповнилося 100 років. За цей порівняно невеличкий історичний термін із асоціації, об'єднувала кілька сотень тисяч кооператорів, Альянс перетворився на жодну з найбільших міжнародних неурядових організацій, яка об'єднала сотні мільйонів. Нині значною мірою змінилося зміст діяльності Альянсу. Крім рішення професійних питань, він веде активні акції захист світу, проти монополій, за поліпшення соціально-економічного становища рядових кооператоров-трудящихся.

Цілі, форми й ефективні методи діяльності Міжнародного Кооперативного Альянсу сприяють розвитку кооперації, зміцнення світу та безпеки в усьому світі, розвитку дружніх та знайти економічних відносин між кооперативними організаціями всіх видів, як у національному, і у міжнародному масштабі, і навіть дозволяють підтримувати добрі стосунки між вхідними до його складу організаціями та поширювати в усьому світі кооперативні принципи і методы.

Радянська кооперація від моменту її появи на міжнародної кооперативної арені активно боролася через те, щоб досягнуті сприятливі зміни у міжнародної обстановці придбали незворотного характеру, щоб ще більше прискорено розвивався процес розрядки напруженості в світі, через те, щоб тривало зміцнення міжнародної обстановки на користь стабільного світу й усебічного плідного співробітництва держав і народов.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ИСТОЧНИКОВ.

1. Бланк Р. Я. «Основи теорії та історії споживчої кооперации.

СРСР", 1963.

2. Крашенинников А. І., Морозов А. М., «Міжнародне кооперативний рух», Москва, Економіка, 1977.

3. Крашенинников А. І., «Міжнародний Кооперативний Альянс», Москва,.

Економіка, 1980.

4. Маркус, «Кооперація Східної Європи — ж проблеми і перспективы».

5. Макаренка А. П., Крашенинников А. І., Кизилевич А. У., Паламарчук.

У. Є., Хвостів Б. М., «Теорія кооперації», Москва, Економіка, 1982.

———————————- [1] Крашенинников А. І. Міжнародний Кооперативний Альянс. Москва, Економіка, 1980, стор. 5. [2] Оуен Р. Обрані твори. Т.1. -М.-Л., 1950. -З. 293. [3] Маркс До., Енгельс Ф. Тв. Т. 16. — М, 1960. — З. 10. [4] Ленін У. І. Полі. Повне зібр. тв. Т. 7. З. 160 [5] Ленін У. І. Полі. Повне зібр. тв. Т. II. З. 370.