Період «Воюючих царств»

З часом на традиційні місця мешкання чжоусців все частіше почали нападати західні племена, і в 771 р. до н.е. правитель Чжуу Пін-ван був змушений перенести столицю на схід, у місто Ло-і (на місце сучасного Лояна). Тепер чжоуський правитель жив на землі удільних правителів, і його влада над останніми перетворилася на суто номінальну. Йому лише залишалося сподіватися на силу морального авторитету. Саме тоді почався період «Воюючих Царств», або, як його ще називають період Східного Чжоу («Розділених Царств») — період роздрібненості, яка все більше поглиблювалася, і суперництва між окремими уділами, яке поступово посилювалося.

На політичній карті Китаю того часу можна виділити дві основні групи уділів, а фактично — самостійних царств. У центрі тодішнього ареалу китайської цивілізації розташовувалися відносно невеликі і слабкі у воєнному відношенні царства, які в переважній більшості були засновані найближчими родичами перших чжоуських царів. До їхнього числа належали царства Лу, Вей, Чжен, Цзинь, Хань, Сун та ін. Саме правителі цих центральних уділів вперше почали називати свої володіння Серединною державою. На периферії ж виникли більші й могутніші держави: на сході - приморське царство Ці, яке розбагатіло в результаті торгівлі сіллю, залізом і морепродуктами; на півночі - царство Янь; на заході - царство Цинь, багате на бойових коней; в районі середньої течії річки Янцзи — царство Чу, найбільше з усіх давньокитайських царств; у пониззі Янцзи — царства У і Юе.

З сьомого століття до н.е. серед найсильніших царств розгортається справжня боротьба за першість. У 544 році до н.е. удільні правителі на своєму загальному з'їзді уклали договір про мир, але й цієї угоди дотримувалися недовго. Невдовзі війни спалахнули з новою силою.

Але життя, незважаючи ні на що, не зупинялося. З’явилися нові дороги, мережа каналів з'єднувала столиці царств. Розвивалися торгівля й ремесла. Окремі райони й великі міста спеціалізувалися на виробництві тієї чи іншої продукції. Наприклад, Янчжоу і Цинчжоу уславилися своїми шовковими тканинами, в царстві Чу виготовляли гострі наконечники для стріл, у царстві Хань відливали особливо міцні мечі.

Міста Китаю поступово перетворювалися на центри знань. Сюди сходилися освічені люди: вчені, філософи, поети. В середині І тисячоліття до н.е. китайські вчені створили зоряний каталог і місячно-сонячний календар, з яких зробили спробу узагальнити багатовіковий досвід спостережень за явищами природи. «Трактат про гори й моря» («Шаньхайцзин») увібрав у себе велику кількість стародавніх міфів та легенд.