Наука при Саманідах у IX - X ст.

Наука при Саманидах в IX — X вв.

Наука при саманидах також досягла великого розквіту. Іслам, насильно насаджений серед більшу частину підкорених арабами народів, до кінця саманидской епохи не зміг подолати наукових традицій, корінням своїми сягали в античність й у древні культури Середню Азію, — особливо Хорезма, і навіть Вавилона, Ірану та Индии.

У перебігу IX і X ст., спочатку у обстановці аббасидского халіфату, і потім держав тахиридов, саманидів і буидов, співіснувало два світу — офіційний світ мусульманського богослов’я з усе ростучими тенденціями мракобісся і світ наукового пізнання, більшість представників якого намагалися не входити у які конфлікти з ісламом, вважаючи, що учені — не богослови і дружина мають займатися улюбленою справою, цілком стороннім религии.

Чи випадковий той факт, що ми найкращі вчені IX-X ст., писали арабською, вийшли з Середньої Азії. Пригадаємо таких видатних математиків, як Абуджафар ібн Муса ал-Хорезми і Ахмед ал-Ферганий, у тому числі, як свідчать їх назви, один був виходець з Хорезма, інший — з Ферганы.

З ім'ям Хорезми пов’язана велика наукові праці в обсерваторії халіфа Мамуна (813−833 рр.), перебувала в кварталі Шамасийя в Багдаді. Ім'я Хорезми, у зв’язку з переведенням латину його твори з алгебри, міцно увійшло історію науки витратило не лише як астронома. У Європі ім'я «ал-Хорезми» перекручене був у «Алгоритми» й у терміні «алгоритм"[1] сягнуло наших дней.

Час Саманидів породило таких гігантів думки, як Фараби, Абуали ібн Сіна (Авіценна) і Беруни.

З ім'ям Абунасра ал-Фараби (помер 950 р.), середньоазіатського тюрка з походження, пов’язані вищі досягнення східну філософію. Фараби хоч і визнавав бога, але, разом про те розробив ідею вічності матерію та, цим, про нестворення світу. Ця ідея лежить у різкому суперечності з основами ортодоксального ісламу. Так і саме поняття бога у Фараби, як і його продовжувачів, наприклад, у великого Ібн Сіни, було неможливо не зустріти різкого осуду серед мусульманського духовенства.

З погляду історії культури, великий інтерес представляє життєпис Ібн Сіни, переважно викладене у його автобіографії. Ібн Сіна народився селищі Афшана, поблизу Бухари, у ній фінансового чиновника. Батько його, вийшли з Балха, був людиною культурним і мав зв’язки серед исмаилитски налаштованих людей, які у ті часі Бухарі зустрічалися переважно, серед саррафов — менял.

Ще дитинстві Ібн Сіна приїхав разом із татом з Афшаны до Бухари. Ось він рано познайомився з грецької філософією, геометрією і індійським рахунком. Коли Ібн Сіна був ще зовсім юним, в Бухарі з’явився якийсь Абуабдулла ан-Натали, освічений, але обмежений людина. Батько Ібн Сіни оселив його в себе вдома, бажаючи використовувати його як вчителя для свого батьками старшого сина. Очевидно, рівень впливу цього вчителя на свого учня була невелика, позаяк у автобіографії Ібн Сіна не без зневаги говорить про своїх учителів. Отже, Ібн Сіна у відомій мері можна назвати самоучкой.

Юні роки його випали на Бухарі, за царювання Нуха ібн Мансура (976−997 рр.) і Мансура II (997−999 рр.). Якщо Бухарі на той час видатні вчені були відсутні, те було багато освічених, культурних людей.

Розпочавши вивченню твори, заключавшего виклад основ Арістотелевої метафізики, Ібн Сіна", розповідає він це у автобіографії, переконався, що він їх розуміє. Прочитавши твір до 40 раз, знаючи її майже напам’ять, він разом у тим, ні на крок не просунувся у його розумінні. Котрогось вечора, йдучи книжковому базару в Бухарі, як він мав звичку робити це дуже часто, Ібн Сіна упродовж трьох дирхеми купив книжку Абдунасра ал-Фараби — коментар до «Метафізиці» Аристотеля. Для Ібн Сіна це стало цілим одкровенням. За його словами, Фараби відкрив йому очі на Аристотеля.

Наукові інтереси Ібн Сіни та її знання розвивалися у двох напрямах — у медицині й у філософії. До сімнадцяти років він став сформованим ученим, обладавшим величезним запасом знань у цих науках, вже користувався великим авторитетом як лікар. Якось до палацу до серйозно захворілому Нуху ібн Мансуру, і він вдало вилікував еміра. У знак вдячності той дозволив молодого науковця користуватися палацевої библиотекой.

Роки напруженого вчення Ібн Сіни збіглися пов’язані з найважчими роками історія саманидского держави. Відомо, що караханиды завдали свій головний «упор саманидам в 992 і 999 рр., коли ними двічі була захоплена Бухара. Ібн Сіна став свідком повного безсилля саманидского уряду, його нездатності врятувати своє держава падінням. Восени 999 р. илек-хан Наср зайняв Бухару, не зустрівши опору. Реанімація ГУУАМу у перші роки правління нової династії анархія налякала Ібн Сіна, і він пішов при дворі хорезм-шаха в Ургенч, де, як і чув, було чимало видатних учених, яким влади у відомих цілях покровительствовали.

Арузи ас-Самарканди наводить деякі дані піти з життя Ібн Сіна в Ургенче.

Ургенч, тоді столиця об'єднаного Хорезма, представляв собою багатий і культурне місто. Хорезмшахом тоді був Абулаббас Мамун (999 — 1016 рр.), людина освічена і культурний, покровительствовавший ученим, поетам і художникам. Арузи ас-Самарканди наводить імена чудових людей, які становлять культурне оточення хорезмшаха. Тут перебували, крім Ібн Сіни, Абусахл Масихи — філософ, Абулхайр ал-Хаммар — великий медик, Абунаср Арран — видатний математик, Абурайхан ал-Бируни, який згодом став найбільшим ученим ХІ ст. Нічого й казати, як благотворно захопив Ібн Сіни перебування, хоч і короткочасне, в Ургенче.

Ібн Сіна формувався як учений грунті середньоазіатської культури. Подальше його поневірянь містами Ірану, і Хорасана (Абиверд, Гурган, Рей, Казвин, Хамадан, Ісфаган і знову Хамадан) розширили його кругозір, збагатили його життєвий досвід. У складних умовах панування реакції, наражаючись переслідувань із боку мракобіса Махмуда Газневи, невпинно продовжує він своє наукову працю. Йому вже страшна був і в’язниця. Він, який був як візира правителя Хамадана Шамсуддавля, згодом звинуватили сином правителя Хамадана у цьому, що був у спілкуванні з правителем Исфагана, і він посаджений до Петропавлівської фортеці. Але тут не переривав своєї діяльності; посилено працюючи, він закінчив важливий розділ свого праці «Китаб уш-Шифа» (Книжка зцілення"), присвяченій логіці. Змучений важкими умовами життя Ібн Сіна помер 1037 р. в Хамадане, де він і похоронен.

Передові філософські думки Ібн Сіна та її погляди по природничонауковим питанням були матеріалістичними. Хоча філософія Ібн Сіни становить цілу епоху у розвитку передусім східну філософію, проте головне, значення наукової діяльності Ібн Сіни у його працях лауреати з медицини. Хоч як велике історія філософії значення «Китаб аш-Шифа» («Книжка зцілень»), б світової слави створив їй усе само одержувати його класичний зведений працю лауреати з медицини «Китаб ал-канун фи-т-тиб» («Канон лікарської науки»).

Найбільша заслуга Ібн Сіни перед наукою у тому, що не лише узагальнив досягнення наукової думки попередніх епох, а й у підставі свого досвіду і спостережень рухав середньовічну науку вперед.

Без середньоазіатського періоду життя, без Бухари й Ургенча, Ібн Сіна не зміг стати згодом великим вченим та написати свою працю. Сам Ібн Сіна велике значення надавав дням свою юність, коли слагалось його виняткове дарование.

При дворі Саманидів багато уваги приділялося минуле й географії. У Мавераннахре спостерігався значний інтерес до численним творів з історії та географии.

Мадаини, Белазури, Табари, Ібн Мискавейх й були популярними істориками тієї эпохи.

При підготовці даної праці були використані матеріали з сайту internet.

[1] Рішення завдання суворо певному методу.