Битлз та його роль розвитку молодіжної музичної культуры

Министерство вищої освіти РФ.

Ульяновський Державний Технічний Университет.

Кафедра Історії і Культуры.

«Бітлз» та його роль розвитку молодіжної музичної культури у XX веке.

|Выполнила: |Бобнева М. В. грн. Лд-21 |.

|Проверила: |Доцент Пєтухова Т.В. |.

р. Ульянівськ 2003.

План.

Вступление. 2.

1. Історія розвитку групи. 3.

1.1. Зародження. Перші кроки. 3 1.2. Тріумф. 5 1.3. Битломания. Підкорення Америки. 7 1.4. Кульмінація. Перелом. 9 1.5. Початок кінця. Розпад групи. 10.

2. Причини успіху «Бітлз». 12.

Укладання. 15.

Вступление.

Тінейджери найчастіше піддаються підлітковому нігілізму, коли сприймається нічого, що з поколінням батьків. Мені ж від завжди цікавила епоха їх юності, той час, коли мої мама з татком були так само, який у мене тепер. Чим вони захоплювалися? Що зробило їх тим, що вони є? Із захватом слухаю історії і їхнім минулого й уявляю їх молодими, безтурботними, влюбленными…

Завжди прагнула зрозуміти батьків, а цього краю дуже важливо перейнятися їх культурою, що й намагаюся зробити. Мої батьки були виховані на музиці «Бітлз». До речі, мій тату має прекрасним голосом. Будучи студентом, він складався в аматорською групі, у репертуарі якій були присутні і музика пісні «бітлів», що не дивно, усе ж хочемо бути схожими у своїх героїв. Воно й тепер вечорами нерідко бере гітару, і це чую до щему знайому мелодію «Yesterday», нагадує мені про дитинстві, що, то, можливо, досить незвично, але річ у тому, що це ненав’язливий мотив служив мені колисковою уже багато лет…

Так, мені завжди подобалася притягальна лірика «Бітлз», але ніколи раніше дуже не замислювалася історію цього легендарного колективу. Як сталося отже прості провінційні хлопці зуміли зробити переворот у культурі? Що дозволив їм домогтися успіху? Талант, своєчасність, умілий менеджмент, і може бути містика, гіпноз чи навіть сприятливе поєднання зірок? Таємниця їхньої чарівності досі не знайдено, і навряд це статися потім, але у 60-ті роки битломания, ця масова істерія, яка охопила людство в усьому світі, була повсюдної. Сьогодні день рейтинги «Бітлз», звісно, істотно знизилися, але вони забуті! Кажуть, що людина жива, поки жива пам’ять ньому, чому ми досі слухаємо пісні «Бітлз» — свідомо, оскільки вони нам подобаються, чи випадково, оскільки вони подобаються радио-ди-джею. Так чи інакше, де вони забуті. Чому? Відповідь це питання спробуємо знайти, простеживши над розвитком подій їх безприкладної истории.

1. Історія розвитку группы.

1.1. Зародження. Перші шаги.

А починалося усе з того, що навесні 1956 року 15-річний Джон Леннон утворив групу «The Quarrymen», яка виконувала пісні у стилі скиффл, кантри-энд вестерн і рок-н-рол. То справді був у самому буквальному значенні аматорський колектив: ніхто з його у відсутності і найменшого досвіду в музиці, ніхто як потрібно володів жодним інструментом. Джон Леннон дитиною співав в церковному хорі, пізніше розучив кілька мелодій на губної гармошці і з допомогою матері, котра відігравала на банджо, освоїв близько десятка найпростіших гітарних акордів. Цього виявилося досить, щоб стати лідером і солістом ансамбля.

Про славу і популярності хоча в масштабах міста тоді не було промови, тим щонайменше група Леннона виступала усе найкраще й одразу дуже сподобалася Полу МакКартні, що він 6 липня 1957 року почув їх у саду парафіяльною церкви св. Петра в ливерпульском районі Вултон. Через тиждень МакКартні увійшов до складу групи «The Quarrymen». У 1958 року Пол порадив Джону запросити у групу свого шкільного приятеля Джорджа Харрисона, 15-річного гітариста, на той час близько року господаря в групі «The Rebels». Невдовзі колектив Леннона прийняв назва «Jonny and The Moondogs», хоча нерідко виступав й під прежним.

Електрогітар у музикантів був, та заодно вони всі менше виконували композицій у стилі скиффл і більше рок-н-роллов. Поруч із американськими шлягерами до репертуару групи входили і власні пісні Леннона і МакКартні, яких до кінця 1958 року нараховувалося вже близько півсотні. Пол, Джон і Джордж становили ядро колективу, інші музиканти постійно змінювалися. Наприкінці 1958;го сталося отже одні партнери пішли, інші не з’явилися, і велика група тимчасово розпалася. Джон і Пол почали виступати як дует під назвою «The Nurk», а Джордж перейшов у квартет. Втім, цей період тривало недовго, і у початку 1959;го ансамбль возз'єднався, причому з новими учасником — Стюартом Сатклиффом. 29 серпня 1959 року група виступила присутній на відкритті нового ліверпульського молодіжного клубу «Casbah» і потім давала там концерти регулярно. У листопаді група прийняла нову назву «Long John and Silver Beatles», невдовзі скорочена до «The Silver Beatles». Саме ж слово «beetles «поєднує в собі 2 значення — «beat «(удар, біт) і «beetles «(жуки). Більшість біографів приписують авторство назви Джону Леннону. І цілком імовірно, що він справді придумав його сам, особливо якщо його поетичні способности.

Тій-таки восени 1956 року «Бітлз» ознайомилися з власником бару «Jacaranda Club» Эллэном Уильямсом, який дозволив їм днем репетирувати в порожньому приміщенні. На той час на рахунку у Леннона і МакКартні вже було понад сотню пісень свого авторства. Через війну бар перетворився на перший ліверпульський бит-клуб. Вільямс взяв він роль менеджера ансамблю, хоча справжній контракт з-поміж них так ніколи й ні заключен.

У 1960 року антрепренер Лэри Парнс (Larry Parnes) відбирав групи до участі в гастролях по північної Шотландії. Парнсу «Бітлз» сподобалися максимум інших, але вибрав вона саме їх, оскільки лише вони не вимагали підвищити менш як скромну суму винагороди за гастролі. Перше справжнє турне — одне це вони вважали наградой.

Влітку 1960 року «Бітлз» запросили на гастролі до Гамбург, і у вкотре довелося терміново підшукувати ударника. У разі вони зупинили свій вибір на Пите Бесте, чия група хіба що распалась.

16 серпня 1960 року Леннон, МакКартні, Харрісон, Сатклифф і Бест вивезено за межі Англії, а 17-го вже на Майдані сцену нового гамбурзького клубу «Indra». Невдовзі, проте, вони почали виступати у «Кайзеркеллере», пользовавшемся найпопулярніші у молоді. Квінтет пробув у Гамбурзі чотири з половиною місяця. Вони почали досвідченої бит-группой, легко й невимушено яка виконувала як запозичені, і власні композиции.

Новий 1961 рік група зустрічала у ранзі одного з найкращих 350 (!) бітколективів Ліверпуля. Ансамбль виступав майже, збираючи натовпу слухачів. Однак у плані кар'єри це були топтанням дома, й у лютому розв’язали знову вирушити у Гамбург. Вже у перші дні перебування там вони було визнано кращою з що гастролювали у місті груп. Навесні 61-го Сатклифф прийняв рішення залишити ансамбль, та йдучи, він подарував свою басгітару Полу. Повертаючись наприкінці з Гамбурґа до Ліверпуля, Пол, Джордж, Джон і Піт Бест везли додому екземпляри свого першого, хіба що вийшов до ФРН синглу «My Bonnie» / «The Saints».

13 листопада «Бітлз» підписали контракт, відповідно до яким їх офіційним менеджером ставав Брайан Эпстайн. Наприкінці липня керівник фірми «Parlophone» Джордж Мартін запропонував групі укласти контракт терміном однією рік, протягом якого фірма «Parlophone» зобов’язується випустити не до 3,6 синглов групи. Але за однієї умови: ударника необхідно замінити. Це вимога збігалося з думкою Джона, Пола і Джоржа, які у таємниці від Піта які вже заручилися попередньою згодою Рінго Старра ввійти у склад їх ансамблю. 16 серпня Эпстайн офіційно оголосив Бесту, що він должен покинуть групу. 17-го Піт востаннє виступав з «Бітлз». А 18-го квартет дебютував з новими ударником — Рінго Старром.

1.2. Триумф.

4 вересня 1962 року у Лондоні «Бітлз» розпочали репетиціям і запис пісень для дебютного синглу, який 5 жовтня з’явився і в прилавках магазинів. Пісня називалася «Love Me Do «(«Полюби Мене »). Критика її не помітила. Одне ж із тих, хто спромігся помітити, писав: » … «Love Me Do «знову відкривається гармонікою, і далі цю групу з дивною назвою приймається за текст. Початок досить помірковане… вони захоплюються офбитовыми комбінаціями акордів… Втім, непогана пісня… «Не така вже розносна рецензія, якщо й те що пішло. Врахуйте, що на той час «Бітлз» не знали ніде, крім Гамбурга і Ліверпуля, а британський музичний бізнес сконцентрувався у Лондоні, отож у нього, по суті, був різниці, що Гамбург, що Ліверпуль. Рецензентові доводилося прослуховувати масу матеріалу, поставленого фірмами звукозапису, які на той час, як і тепер, працювали за принципом: кидай побільше бруду, щось та прилипне. Він мав рацію, кажучи, що «застосування гармоніки було нововведенням. Ще у березні 1962 вийшов хіт Брюса Ченнеля (Bruce Channel) «Hey Baby », у якому із задоволенням використовувалася гармоніка. Погоджуючись з цим, Леннон, проте, відстоює пріоритет «Бітлз» а то й на платівках, то живих виступах. Хай не було, гармоніка дуже прикрасила перший сингл «Бітлз». Джордж Мартін, продюсер «Бітлз», говорив офіційному біографу «Бітлз» Хантеру Девісу, що з багатьох композицій Леннона — МакКартні він вибрав «Love Me Do «саме оскільки «гармоніка Джона надавала їй особливу принадність ». за таким, очевидно, погодилася і публика.

" Love Me Do «увійшла у «гарячу тридцятку «у грудні 1962 під № 21, а січні піднялася до № 17. Хіт особливо великий, але достатній у тому, щоб нову групу заметили.

Британський Тор 20, куди проникли Бітлз у грудні 1963, відбивав стан тодішнього британського року. 9 з 20-ти дисків були американськими, але й з одинадцяти англійських (точніше, з 9, оскільки 2 платівки належали дітям з Австралії) 4 були версіями американських хітів, вірніше, їх точними копіями, а 1 було написано американцями. Отже, Америка поколишньому господствовала.

Звернемо тепер погляд на британську двадцятку рік через. З 20 дисків — уже виповнилося 15 англійських і європейських. З положень цих 15-ти 9 мали англійських авторів, і, що ще важливіше, 5 з 9 виконувалися тими, хто їх склав. Отже, успіх «Бітлз» підстьобнув англійців — і виконавців, й що авторів, — вони раптово впевнилися власних силах. І весь цей — лише за год.

Та на початку 1963 цього ще можна було передбичати. Щоб підкріпити скромний успіх «Бітлз», Джордж Мартін вибрав їм пісню Митча Мюррея «How Do You Do It? «(«Як Ти Це Робиш? »). Він був переконаний, що він стане хітом. Проте, «Бітлз» її відкинули! Сьогодні важко оцінити всю грандіозність такого кроку. Ще не бувало випадку, щоб який-небудь виконавець, тим паче початкуючий, відкинув пісню, запропоновану продюсером — майже богом. Але зухвалі, самовпевнені «бітли» зробили. І це не від того, що сумнівалися в хитовом потенціалі «How Do You Do It? ». Просто їм не понравилась!

Приголомшений Джордж Мартін сказав: «Тоді запропонуйте щось краще». Вони запропонували «Please Please Me «(«Будь ласка, Захотіти Мене »), і вічна подяку Мартину через те, що він визнав би її перевагу. Вони записали її й заробили великий хіт — № 2. Проте Мартін мав рацію подвійно: «How Do You Do It? «стала хітом № 1 іншої ліверпульської групи, теж опікуваної Эпштейном, «Gerry & Pacemakers».

Невдовзі зрозуміли, що «Бітлз» — це група одного-двох хітів, як пророкували багато. У 1963, за «Love Me Do », вони випустили такі шикарні пісні, як «Please Please Me », «From Me To You », «She Loves You «і «I Want To Hold Your Hand ». Останній сингл вирізнявся незвичайної ускладненою структурою разом із енергійним темпом та самобутньою аранжуванням. Фахівці марно шукали у цій композиції ознаки запозичених елементів: вони, коли були, повністю розчинилися в власних новаторських рішеннях Леннона і МакКартні. Пісня відразу ж потрапляє потрапила перше місце. Під враженням саме з цієї композиції музичний критик газети «The Sunday» Richard Buckle назвав Леннона і МакКартні «найбільшими композиторами після Бетховена».

З іншого боку, «Бітлз» видали два альбому — «PLEASE PLEASE ME «і «WITH THE BEATLES «— обидва стали № 1, — і навіть три ЕР (платівки, містять 4 записи) — «Twist And Shout », «The Beatles` Hits «і «Beatles No.1 ». До того ж, Леннон й Маккартні постачали своїми піснями інших виконавців, і усі вони мали успіх. Billy J. Kramer та її the Dakotas отримали 1963 три хіта завдяки пісням Леннона-Маккартни: «Do You Want To Know A Secret «(#2), «Bad To Me «(#1) і «I`ll Keep You Satisfied «(#4). Група Fourmost записала «Hello Little Girl «(#9) і «I`m In Love «(#17), а Rolling Stones вперше потрапили в Top 20 з піснею Бітлз «I Wanna Be Your Man ». Інші хоч і не увійшли до двадцятку, але придбали загальнонаціональну популярність: Cilla Black з піснею «Love Of The Loved «і Tommy Quickly з «Tip.

Of My Tongue ", Duffy Power з «I Saw Her Standing There «і Kenny Lynch з «Misery ». Ніхто не вплинув на історію року лише за рік оскільки це зробили «Бітлз» в 1963. Надалі цей період ввійшов у «Британську енциклопедію» як рік «Бітлз». Але це ще все.

1.3. Битломания. Підкорення Америки.

Можна встановити точної дати початку бітломанії: 13 жовтня 1963 року. У вона битломания стала офіційним явищем — тому, що її визнали національні газети й сповістили неї широкому загалу у величезних заголовках на сторінках. Що ж до тінейджерів, то тут для них не стало новиною. Того року «Бітлз» інтенсивно гастролювали, поступово висуваючи у перші роль концертних програмах: у лютому вони фігурували на четвертих місцях в 15 концертах Хелен Шапіро (Helen Shapiro), Дэнни Вільямса (Danny Williams) і Кенні Лінча (Kenny Lynch); в травні та у червні вони вже очолювали програму з Риємо Орбисоном, а листопадігрудні вже були одноосібними зірками концертних програм. Вже під час виступів з Риємо Орбисоном очевидно, що «Бітлз» користуються більш ніж захопленим прийомом. Коли вони вибігали на Майдані сцену, їх зустрічав оглушливий ревіння натовпу, тисячі юних тіл нестримно рвалися вперед, ризикуючи життям, дівчинки кидалися під автомобіль, стрімко увозивший Бі-тлів від своїх шалених фанатів. Проте преса від цього ніби не замечала.

Перелом настав 13 жовтня 1963. Цього дня мали відбутися виступ «Бітлз» на концерті «Неділя в Лондонському Палладиуме ». Уся вулиця була загачена народом, переважно дівчатками-підлітками. У входу була страшенна тиснява. Вереск стояв оглушливий. Репортери почухували потилиці й намагалися пригадати, чи бачили вони за щось подібне — марно, тому що нічого такого ще було. Виступ принесло групі колосальний успіх. Але істинним фурором став показ «Бітлз» на наступний тиждень по загальнонаціональному телебаченню (для двадцатишестимиллионной аудиторії) з Королівського вар'єте у концерті разом із кінозіркою Марлен Дітріх. Ніколи ще подібної честі не удостоювалися настільки молоді, настільки нові зірки. Цей концерт мав величезне значення для «Бітлз» для всього британського біта 60-х —.

конечно, не через присутність коронованих, як тому що саме у цьому шоу «Бітлз» завоювали серце нации.

До цього періоду учасники ансамблю вже змінили свій імідж, замінивши шкіряні куртки суворими костюмами від П'єра Кардена, і було пригладженими у всім — від зачісок до рухів й досяг рівня звуку, що зачарувало навіть, хто від слова «поп-музика «кривив рот. Вони чудово збалансували своє виступ: поруч із потужним, відомим хітом «She Loves You », вони проспівали услаждающую слух тат і матусь «Till There Was You », а завершили концерт ударнейшим фатальністю «Twist And Shout ». Вони повинні були охайні, приємно усміхалися, співали в тон і ні вже поважно. І тоді Джон вимовив історичну фразу, розв’язала схожу все. Ступивши вперед, він плутовски примружився і додав: «Я прошу всіх, сидячих на гальорці, ляскати в такт наступній пісні «. І додав, звертаючись до королівської ложе: «Інші можуть погреметь коштовностями » .

Це було зухвале зауваження, але вимовлене дуже доречно. Зухвалий, але не образливе, але це дуже важливо, оскільки англійці болісно реагують на образу своїх царствених осіб. Зарозуміла, але необразлива жарт остаточно «добила» багатомільйонну аудиторію. Почався масовий поклоніння тінейджерів групі «Бітлз», охарактеризоване газетою «Дейлі Мірор» як «битломания».

Після цього лондонські продюсери починають виявляти великий інтерес до периферійним групам й у першу чергу до ливерпульском «мерсибиту». Серед тих, хто пробився до рівня общебританской популярності, виявилися «Серчерз», «Суининг блю Джинсу», «Мерсибитс» і групи, які администрировал і «проштовхував» менеджер «Бітлз» Брайен Ипстайн — «Джеррі енд Пейсмейкерз», «Біллі Джі Крамер енд Дакотас» і «Формоуст».

І все-таки в довгому ряду згаданих і згаданих тут ансамблів першої хвилі провінційного британського біта лише «Бітлз» витримали випробування часом. Їх важливе відмітне якість — прагнення полістилістиці, до органічному синтезу різних музичних культур на основі рок-н-ролу — зробило цю групу найвпливовішою протягом, котра одержала під назвою — РОК. Але головною перевагою «Бітлз» була сама їх музика — мелодійна, яскрава, демократична, що дозволило ансамблю стати музичним явищем XX века.

Взагалі бум «бітломанії», развязавший руки підприємцям, преси й самим музикантам, сприяв освіті в Англії тисяч нових груп. Це призвело до здоровій конкуренції, що підвищило загальний рівень музикантів й у остаточному підсумку сприяло виходу англійської рок-музики з-під американського впливу, формуванню своєї національної стилю. Так було в кінці 1963 року група «Дэйв Кларк Файв» було названо піонером особливого «тоттенхэмского звучання». У 1964 року виник цілий «букет» груп, визначають розмаїття начинавшей развиваться англійської рок-музики. У тому числі насамперед слід згадати «Кинкз», «Смолл Фэйнзи» і «Де Ху».

У тому 1964 шість пісень «Бітлз» за тиждень увійшли до «Top 10» — десятку кращих, а американських хіт-парадах, тобто. битломания пішла і поза океан (!) Причому чималу роль популяризації групи США зіграли не лише платівки, а й 2 музичних фільму, «A hard days night» і «Help», де, крім музики групи та його акторського участі, була заявлена нова, витончена естетика іронічного поведінки молоді 60-х, розвинена пізніше у рок-культурі «нової хвилі». Отже, «Бітлз» зламали старе недовіру американців до всього, що робилося на сфері популярної англійської музики. Вони проклали британським групам дорогу, а заокеанський поп-бизнес, повернувши американський рок-н-рол там з нового збагаченому вигляді, поклавши край домінуванню США.

1.4. Кульмінація. Перелом.

Літо 1965 року був переломним історія рок-музики. З танцювальної, розважальної вона ставала серйозним мистецтвом. 12 жовтня, у Лондоні група розпочала записи альбому «Rubber Soul», що ознаменував початок нової фази у їх творчості, а й у музичної рок-культурі взагалі. У піснях цього альбому вперше з’явилися елементи містики, сюрреалізму, такі характерні у творчості групи надалі. Ще значно їх присутність у композиціях альбому «Revolver», випущеного 5 серпня 1966 року. Він також вирізнявся насамперед із тим, що його пісень не припускали сценічного виконання — настільки складні були тут використані студійні ефекти. Відтепер «Бітлз» стали суто студійної групою. Кажучи образно, 1966 рік став для Джона, Пола, Джорджа і Рінго роком здобуття індивідуальності. Усі вони починав потроху творити й без участі інших. Альбом «Revolver «тим часом лідирував в хітпарадах з обох боків Атлантики.

Наприкінці 1966 року група знову зібралася в студії. Результатом розпочатих сеансів записи став сингл «Strawberry Fields Forever «/ «Penny Lane », що з’явився 17 лютого 1967 року. Новаторські прийомах у аранжуванні, величезне на той час кількість брали участь у записи сейшнінструменталістів, сам погляд на студію як у музичний інструмент, — це як б готувало слухачів і музикантів к метаморфозе, втіленням якої став альбом «Sgt. Pepper «p.s Lonely Hearts Club Band ». То був перший історія рок-музики концептуальний альбом, де і форма і змістом служили здійсненню єдиного задуму. З усіх композицій альбому найбільша увага залучила остання — «A Day In The Life ». У його записи брав участь симфонічний ансамбль з 40 музикантів, исполнивших унікальний наростаючий звуковий вал у середині композиції і перед заключним фортепіанним акордом. Цей акорд певною мірою є самоцінним музичним твором. Виконаний він у 10 рук: Рінго, Полом, Джоном і Мелом Евансом на піаніно і Джорджем Мартіном на фісгармонії. Тривалість його звучання — 42 секунди. «Бітлз» створювали альбоми граючи. Їм приносило задоволення насичувати його нечуваними, несподіваними музичними і взагалі звуковими эффектами.

1.5. Початок кінця. Розпад группы.

Окресливши собою вершину творчості «Бітлз», альбом «Sgt. Pepper «p.s Lonely Hearts Club Band «з'явився, щодо справи, останньої великої роботою, повністю виконаною спільними усилиями.

Літо 1967 року скінчилося трагічно: 27 серпня від надмірної дози снодійного помер Брайан Эпстайн. 1 вересня музиканти зібралися вдома в Пола МакКартні, щоб обговорити создавшееся ситуацію і подальші планы.

Влітку 68 року квартет почав здійснювати одразу дві великих проекти: готував матеріал чергового альбому брав участь у роботі повнометражним мультипликационным фільмом «Yellow Summarine » .

22 листопада 68 року з’явився довгоочікуваний новий альбом, цього разу подвійний, але… позбавлений назви і мовного оформлення як (окрім оттиснутого «білим на білому» назви самої групи). Публіка і російська преса невдовзі охрестили його просто «подвійним білим альбомом ». У біографії «Бітлз» вона обіймає особливу увагу, оскільки є першою яскравим свідченням наближення розпаду групи. Симптоми цього якості виконання пісень, воно бездоганно, суть у тому, як утворювалися і записувалися. Атмосфера колективної творчості зникла, кожен виступав як соліст, запрошуючи інших лише як акомпаніаторів. Критика оцінила альбом неоднозначно. Багато оглядачів дотримувалися думки, що музикантам належить бути більш вимогливими і скомпонувати один диск. Проте публіка був у восторге.

Протягом січня 1969 року кінооператори відзняли багато кілометрів плівки, за самий період музиканти записали сто з лишком пісень, у тому числі лише кілька вийшли потім на платівках. Заключним епізодом зйомок став імпровізований концерт, який група влаштувала на крыше будинку студії звукозапису 30 січня. 3 лютого 1969 року менеджером «Бітлз» став Ален Клейн, заповзятливий шоу-бізнесмен США. Відтоді почався розпад квартету. Річ у тім, що, на думку МакКартні, менеджером міг бути лише близький, майже рідний музикантам людина. МакКартні запропонував кандидатуру свого політичного майбутнього тестя Джона Истмена. Джон, і так защемлений лідерством Пола групи, був проти. Через війну МакКартні визнавши все-таки Клейна як менеджера «Бітлз», відмовився визнати його менеджмент у взаєминах власних творів. Насправді відмова вимагав виходу Пола з фінансової залежність від «Бітлз». Проте домогтися цього можна були лише шляхом судового позову. І створилася суперечлива ситуація: МакКартні, який більше іншого з «Бітлз» хотів зберегти ансамбль, змушений був пред’явити позов як Клейну, а й персонально Джону, Джорджу і Рінго. МакКартні ризикнув провести це відразу, але неминучість цього усвідомив вже після 3 лютого 1969 року. Усерпні 1969 року «Бітлз» записали альбом «Abbey Road ». 20 серпня вони у востаннє разом працювали у студії. Серед пісень альбому фахівці передусім відзначили видатну роботу Джорджа Харрисона, пісню «Something », поставивши її в ряду зустрічей за піснею «Yesterday ». Внесок Джона в створення альбому менше, ніж зазвичай. Ще 4 липня 1969 року заявив журналістам, що утворив нову групу. У 1970 року до Лондона приїхав американський продюсер Філ Спектор, взявся підготувати до випуску альбом «Let It Be », матеріал котрій потрібно було відібрати із великої кількості фонограм. 17 липня МакКартні випустив дебютний альбом «McCartney ». Того ж дня поширив текст свого «авто інтерв'ю », де заявив, що «Бітлз» фактично припинили существование.

Чому це сталося? Причин багато, особливо суб'єктивного плану. Але були й об'єктивні причини. Як відомо творчість будь-якого великого художника розвивається у умовах певного соціального контексту. Контекстом «Бітлз» були 60-ті роки. Як усе видатні художники, «Бітлз» до відчутності гостро відчували свого часу, відповідно до ним творили і пішли, як його кончилось.

2. Причини успіху «Битлз».

На середину 60-х ситуація у популярної музиці змінилася корінним чином. Якщо 1962 ув американській «гарячої десятці «побувало 98 пісень, і лише 2 були англійськими, то 1964 баланс змістився: 68 платівок в десятці були американські, а 32 — англійські. Ці цифри свідчать все… і нічого. Вони свідчать, що американському панування в році настав край. Але вона нічого що мовчать у тому, як, чому і хто зробив. Відповідь проста: зробили the Beatles. «Бітлз» для 1960;х років тим самим, що Преслі для 50-х. Вони уособлювали собою новий рок-стиль і еру. Вони з’явилися першовідкривачами, адже саме з них почалася епоха биг-бита. Вони відродили в усій своїй первозданності музику рок-н-ролу, витоки якої йдуть у негритянською пісенну традицію Америки. Вони завдали удару по естраді, вихолощеної співаками типу Кліффа Річарда, і перетворили порожню розважальну музику, исполнявшуюся солодкавими маріонетками, на всю субкультуру. Вони підірвали обридлу сцену. Матерією «Бітлз» став крик. Вони кричали оглушливо, в найсильнішому порушенні, надрывая слух душу, уособлюючи бунт молодости.

Зараз, коли все вже стала історією, здається неймовірним, що чотири провінційних хлопця змогли внести настільки глибокі зміни — в різних галузях і поза така коротка проміжок часу. Яскравою спалахом освітивши глупої ночі десятиліття, вони залишили у себе райдужне сяйво, і після нього ніщо були залишатися по-старому. До них стриглися коротко та ззаду, і з боків, після нього навіть директора банків стали відпускати волосся, які зачиняють вуха. До них піп виконувався маленьким дерев’яним пиннокио, після них пиннокио обтинав свої ниточки і став танцювати під власні мелодії. До них поп-фильмы були низькопробної спекуляцією, після нього цих фільмів можна віднести до кіномистецтва. Вони наклали свій відбиток попри всі, чого прикасались!

Що й казати робило їх такими особливими? Якщо 1962 вас було 16 менше, ви намагалися аналізувати це, це відчували. Ви відчували своїми порами і органами почуттів, що це четверо — необыкновенные.

По-перше, що вони грали перед вами на сцені, ви бачили і себе чули, наскільки тісно вони спаяні. Вони просто були колективом, ансамблем. Склад був досить стандартний: три гітари — лид, ритму і бас — і ударні. Нічого нового континенту в цьому було: таким же составом «Shadows» які вже 3 роки ліпили хіт за хітом. Проте, «Shadows» були суто інструментальної групою: на жодному з їхньої хітів, починаючи з «Apache «(1960), був вокалу. Щоправда, вокал з’явився, коли до них прийшов Кліфф Річард, але вони перетворилися просто групу акомпанементу, не более.

«Бітлз» ж були неперевершеним вокально-інструментальним ансамблем (!) Троє їх як грали, а найчастіше і усе разом. Ведучого співака фактично був, і часто-густо вони за черги робили основний вокал в одній й тієї песне!

Вони поспівали унісонно і робили гармонію. Далі, пісні, виконувані ними, були найчастіше їх своїми власними композиціями. У результаті, ваш слух вражала не лише індивідуальність кожної пісні, а й «ансамблевість» исполнения.

«Бітлз» завжди, були законодавцями музичної моди — й те водночас завжди осторонь від потоків. Будь-яке їхнє пісня запам’ятовувалася відразу, потрапляла всередину, була проста — і завжди у ньому було щось невловиме, те, що не можна повторити, зімітувати. Кожен із альбом був записаний однією подиху і був що попередні. Вони будь-коли повторювали себе — тому їх музика немає жодного ставлення до комерційної. Не обмежували себе якимось одним стилем — у цьому не був їхнім стиль. І кожна пісня «Бітлз» була відкриттям. Вони почали легендою, оскільки зуміли перевернути загальні уявлення, який може і бути поп-музыка.

Найхарактернішою особливістю «Бітлз», яка сприяла їх разючому злету на її вершину, був їхній прагнення до досконалості. Здавалося, просто було неможливо робити щось хоч якось. Тож за що вони бралися — разом чи, порізно, — вони постійно змінювалися і вдосконалювалися. Імідж, створений ними, був синтезом (як і ще їх нововведення) найрізноманітніших елементів, які, злиті воєдино, давали унікальне поєднання. Група набула свого обличчя, змінюючи спрямованість текстів, збагачуючи оркестрування включенням найрізноманітніших інструментів, розширюючи стилістичні й естетичні рамки рок-музыки.

«Бітлз» були справді свіжим явищем на рутинної сцені, справді позбавлені глянцю, наведеного шоу-бізнесом, і вони справді британцями! Вони повинні були чотирма місцевими, що називається, вуличними хлопчиками з тих, когаяможна натрапити у будь-якому прихід. У цьому вся полягав таємниця їх спілкування з залом. З початку публіка визнала у яких своих.

Тоді, в 1963 року, мрія життя кожної журналіста зводилася до того, аби хоч одне-єдине слово від «Бітлз». І кожен репортер міг стати цілком упевнений у цьому, що інтерв'ю надто відрізнятиметься від інших. «Бітлз» будь-коли повторювали своїх жартів, говорили один і той ж, як «більшість знаменитостей. Дотепність і безпосередність «Бітлз» привертали до ним не лише як до музичним геніям, а й як до особистостям найвищою мірою оригинальным.

За 12 місяців, що минув з виходу перша платівки, «Бітлз» стали невід'ємною складовою частиною «британського життя». Їх повне світлого оптимізму твердження «Yeah! Yeah! Yeah! «, що було своєрідною «візиткою» квартету, формулою погляду життя, було з радістю прийнято мільйонами молоді у Англії, але й її межами. Отже, з явища суто музичного «Бітлз» стали явищем та соціальним, наклавши незгладимий відбиток для культури всього ХХ століття. І, що у опитування читачів шведського журналу Aftonbladet, «Бітлз» було названо групою столетия.

Заключение

.

«Бітлз» пішли, але битломания, схоже, зникло за інерцією ніколи. Тридцять років після розпаду групи всіх часів і народів популярність ліверпульської четвірки усе ще велика. Минуло кілька тижнів після випуску останнього збірника групи наприкінці 2000, названого просто «1 », до якої увійшли 27 найпопулярніших пісень «бітлів» за історію колективу, і альбом повністю виправдав свою назву. Платівка займала перше місце хіт-парадах тридцяти країн мира.

Загальний обсяг продажу перевищив 12 млн. копій. Лише в Британії більше півтора мільйона людина придбали альбом, зробивши її самим раскупаемым музичним подарунком 2000 року. Такого бути не бувало з 69-го, коли з’явився альбом «Abbey Road». Вихід нового збірника невипадково припала на запуском у глобальній комп’ютерній павутинні довгоочікуваного офіційного сайту четвірки. Рік праці та мільйони британських фунтів стерлінгів закінчилися дивовижним результатом. Офіційний сайт The Beatles — данина музикантам, їх професіоналізму, музиці, яка не вийде із моди, музиці, як і хорошому провину, що з роками стає лише багатшими. От і була злегка вражена кількістю відвідувачів форуму. Люди в усьому світі продовжують слухати давно що стала класикою музику «Beatles». І можливо, що й проста справжня лірика будь-коли втратить власний магічний блеск.

Починаючи з 1963 року різні люди написали мільйони слів, намагаючись проаналізувати успіх «Бітлз». Були висловлені найнеймовірніші точки зору, починаючи з сексуальним привабливості артистів та закінчуючи фатальним, гіпнотичним поєднанням звуків і слів у тому піснях. В усьому цьому, напевно, закладено зерно істини, хоча б оскільки будь-яка причина, через яку комусь щось подобається, — вже істина. Та мені здається, що цілком не може задовольнити жодна трактування, бо є речі, які пояснити не можна. Не можна пояснити мистецтво. Або геніальність. Або магию.

Те, що «Бітлз», не можу назвати інакше, ніж «чарівництво». Філософи сперечаються до хрипоти, у змозі музика змінити світ, а ці четверо хлопців своїми піснями звели з розуму ціле покоління, примусивши молодих людей всієї планети забути про техніку, спорт, науку й узяти до рук електрогітари. Такого крену інтересу молоді був ще ніхто ніколи. І, певне, більше ніколи не будет.

Список використаної литературы:

1. «Студентський меридіан», № 7−8, 1991. 2. Козлов О. С. Рок-музика: джерела та розвиток. М.: Знання, 1989. 3. Хантер Девіс. Бітлз. Авторизированная біографія. М.: Райдуга, 1990. 4. Джеремі Паскаль. Ілюстрована історія рок-музики: internet 5. Новини світу (від 20 грудня 2000 р.): internet.