Инертность молодіжної політики, як загроза безпеки і майбутньому Росії

Инертность молодіжної політики, як загроза безпеки і майбутньому России

Е.А. Дунаева Стратегия забезпечення безпеки сталого розвитку Росії у ХХІ столітті неминуче ставить нас перед необхідністю змінити ставлення до молодіжну політику, по-новому переглянувши співвідношення «молодіжна політика та безпеку общества».

Специалисты, і соціологи, визначають молодіжну політику, як «систему заходів для «завоёвыванию», утримування та підтриманню певного соціального (економічного, правового, політичного, етнічного, культурного тощо.) статусу групи молоді, яка через тих чи інших причин виявилася чи може приєднатися до перспективі важкого (ущемленном) становищі проти іншими групами (верствами) населення і побудову у своїй лише самотужки над стані поліпшити своє положение"1. Цю систему заходів, сприяючи соціальному розвитку молоді, реалізується через діяльність держави, політичних партій, громадських об'єднань є, безпосередньо визначає характер майбутнього стану російського общества.

Осуществление державної молодіжної політики проголошується федеральними органами в ролі пріоритетного напрями соціально-економічної політики, оскільки її реалізація покликана створити умови задля забезпечення економічної стабільності суспільства, впевненого входження нових поколінь в усі громадські структуры.

После деякого лихоліття, що запанував у країні з початком початку ринкової економіки та формування якісно іншого типу економічних та соціальних відносин, у середині 90-х років з’являються перші організації, взяли на себе «відповідальність» за розробку й реалізацію молодіжної політики у регіонах. Цього певною мірою сприяло прийняття «Основних напрямів державної молодіжної політики у Російської Федерації» (1995 р.): з’явилися молодіжні соціальні служби — молодіжні біржі праці, соціально-психологічні служби, підліткові клуби, телефони довіри, юридичні консультації та т.д. Свою діяльність дані структури почали здійснювати або орієнтуючись з перспективи, або за принципу «залатування дірок», які у спадщину від відомств, які у першу чергу, повинні було б ними (дірами) заниматься.

Социологи не безпідставно попереджають, що, хто працює із молоддю, маю виявляти реалізм у сенсі своїх фізичних можливостей, оскільки специфіка затяжного перехідного періоду така, що з розроблюваних сьогодні молодіжних програм неможливо знайти успішно реалізовані практично. Насамперед, це пов’язані з установкою, нацеливающей влади на рішення сьогохвилинних проблем, яка дозволяє у разі благополучного «результату» говорити ефективність роботи, Якщо ж «успіх» замовчується, відбувається рокіровка убік «об'єктивних» про причини і трудностей.

В ході однієї з исследований1 вивчали життєві проблеми, викликають занепокоєння в молоді. Опитувані нами молоді люди силу свій вік безпосередньо з вадами «періоду блужданий"2 (1989;1995 рр.) не столкнулись.

Как показало дослідження, ці проблеми не за рамки особистого світу тобольских студентів, але кожен із новачків розуміє, що живе над ізольованому маленькому світику та її проблеми породжені проблемами суспільства загалом. Звісно, життя місті накладає свій відбиток для сприйняття студентами громадських проблем, сучасного стану Росії, але ці сприйняття відповідає прояву загальну тенденцію неспокою та стурбованості по приводу будущего.3.

Наиболее гостро турбує студентів можливість втрати близької людини (67,0%), хвороби — своєї зрілості й близьких (61,7%), самотності (46,8%), погіршення матеріального становища — свого і своєю сім'ї (45,7%). Особливо напружено стала відчуватися проблема наркоманії (27,7% проти 4,2% 1999 р.). Кожна четверта респондент стурбований у зв’язку з можливої безробіттям (24,5%). Гостріше переживають молодики небезпека можливих терористичних актів (10,6% проти 1,0% 1999 р.). 4,3% опитаних стурбовані щодо можливого нападу грабіжників, бандитов.

Одним з показників добробуту, стійкості становища людини виступає соціальне настрій. за таким пов’язані певні очікування, можливі претензії з оцінкою того що відбувається, які можуть стати вирішальний чинник того чи іншого поведінки человека.

Каково ж соціальне настрій молоді, з якою настроєм вона прозирає прийдешнє? Як свідчить аналіз відповідей — 53,7% респондентів дивляться у майбутнє з надією і оптимізмом, третина сприймає майбутнє спокійно, хоч і без особливих надій та ілюзій, а 13,2%, думаючи про майбутнє, відчувають тривогу і непевність. У 1% - майбутнє викликає власний страх і розпач. Як бачимо, за всіх недоліків «шокову терапію» молодь доки вичерпала ресурс оптимізму, властивий віку. Заромантиками йдуть прагматики-реалисты, ті, хто більше потрібно було на себе і будує ілюзій стосовно «всесильности» держави. Досить багато, з погляду, «песимістів» — тих, хто відчуває розчарування і страх. Для дискомфортного соціального самопочуття вони більш як досить: це, передусім, питання матеріального добробуту, устрою працювати, надання кваліфікованої юридичної й медичної помощи.

Как цьому тлі сприймає молодь роботу комітету у справах молоді, з якими проблемами і труднощами у своїх проблем зіштовхується, як представляє собі роботу соціальних служб? Для отримання відповіді й інші питання нами провів опитування як серед молоді г. Тобольска. З-поміж опитаних 74,7% - студенти, 14,7% - учні шкіл, 6,3% - учні училищ, коледжів, 4,3% - робітники і службовці; віком — 74,7% молодики 18−24 років, 25,3% - 14−17 лет.1.

Результаты засвідчили, що молодики знають про існування таких соціальних служб як наркологічна (73,7%), телефон довіри (71,6%), молодіжна біржа праці (66,3%), соціальні притулки (63,1%), юридична консультація (61,0%) (див. таблицю 1).

Як бачимо, найменш поінформовані молодики на роботу служби допомоги молодій сім'ї. Якщо ж дивитися за зверненнями відповідні служби, йдуть переважно це молодіжна біржа і телефон довіри: зверталися до послуг молодіжної біржі частіше 18−24 літні (31,0% проти 20,8% 14−17 літніх), а послугами телефону довіри скористався кожен п’ятий респондент віком від 14 до 17 років (20,8% проти 12,7% у віці 18−24 років). Не виключено, що це служби найбільш «відвідувані» молодежью.

Несмотря попри всі «перипетії», майже половина респондентів очікує розв’язання власних проблем від місцевих органів влади, кожна третя сподівається на мера міста Київ і трохи менше на федеральні організації (див. таблицю 2, відповіді перебувають у порядку зменшення). Звісно, хотілося б, щоб владу це довіру й очікування молодих оправдала.

Мы бачимо, що кожний третій робітник у віці 18−24 років пов’язує рішення своїх проблеми з діяльністю молодіжних організацій. Але той факт, що КРМ (комітет у справах молоді) сприймається молоддю як із структур міської адміністрації, «відірвана» від, чиї проблеми повинна вирішувати, породжує певне недовіру до тих, хто там (в КРМ) працює. 13,7% віддають перевагу вирішенню свої проблеми самостійно. Нам здається, що це лише (не стільки) показник самостійності, а й прояв того самого невіри щодо можливості (є бажання) влади щось. На жаль, доводиться констатувати, більшість молоді (70,2%), усвідомлюючи, нібито їхнє життя залежить від власної ініціативи, наполегливості, поки вибирають тактику «критики», пасивного сприйняття події за принципом «хтось, десь, что-то"1.

В ході дослідження виявилося цікаве співвідношення між знанням молодих людей про існування будь-яких молодіжних організацій, течій, рухів і особистим через участь у роботі. Так, 56,8% опитаних нами молоді, знають існуванні м. Тобольську молодіжних організацій, течій, рухів, груп (див. таблицю 3).

Из таблиці видно, що юні громадяни більш поінформовані у питанні, серед них менше таких хто міг з відповіддю. «Поінформованість» має власну специфіку, пов’язані з віком: про молодіжних громадських об'єднаннях, наприклад, знає кожна друга робітник у віці 18−24 років. Тільки цієї віковій групі було висловлено думка про існування релігійних об'єднань (56,8%) і профспілок (32,4%), що Грузія може побічно підтверджувати наявність інших інтересів й питання (див. таблицю 4). З іншого боку, у віці більшою мірою проявляется соціальна диференціація, яка закріплюється через навчальний заклад (у процесі навчання) чи місце роботи молодих людей.

О клубах за інтересами й неформальних «тусовках» більше добре знають 14−17 літні, ще, вони відзначали наявність інші організації, рухів, хоча у своїх відповідях не уточнили, що за группы.

Но час загальної апатії та байдужності не минуло безслідно — 83,1% молодих людей віці 18−24 років заявили, що вони є учасниками ніяких організацій, цей показник майже вдвічі вищий, ніж в 14−17 літніх. Ця тенденція й у російської у цілому, за даними опитувань 98,7% не входить в будь-які молодіжними організаціями, не менше (98,3%) зазначає, що де вони входять нізащо неформальну групу чи движение.1.

Несмотря досить великий відсоток тих, хто бере участь жодних об'єднаннях і рухах (73,7%), загалом 14−17 літні «виглядають» більш «ініціативними». По багатьма параметрами участі вони «обходять» середню вікову групу (18−24 року): 29,2% веде у спортивних клубах, кожен четвертий бере участь у роботі клубів за інтересами, трохи менше — у театральній студії (16,7%). Заслуговує, з погляду, уваги і на такому факті. Понад половину 18−24 літніх має відомостей про існуванні молодіжних об'єднань у місті, але лише 1,4% був частиною їхнього учасниками: співвідношення виглядає 50:1, тобто з кожних п’ятдесяти «знають» молоді один є учасником молодіжного громадського об'єднання. Серед опитаної 14−17 літніх це співвідношення становило 3:1, тобто з кожних трьох «знають» один бере участь у якомусь молодіжному об'єднанні (див. таблицю 5).

Говоря пасивність молоді, чиновники, покликані розглядати і вирішувати її проблеми, називають «свої» причини. Це насамперед, недостатня ефективність заходів регіональних молодіжних програм, низький рівень інформованості про заходи молодіжної політики, відсутність лідерів, здатних організувати молодь влади на рішення її ж таки труднощів і проблем всього суспільства, і навіть не кращі традиції політичної культури російського суспільства, зорієнтовані пасивність і патерналізм із боку молодежи.1.

.

Увы, цю крапку зору небезперечна. Пасивність і патерналізм молоді, на наш погляд, були вигідні влади! Явно знаючи, що відповідних ресурсів, вона (молодь) неспроможна скласти їй (влади) конкуренції, владні структури воліли тримати її «з відривом» (на короткій мотузці - «комсомол — резерв партії»). Це стосується традицій. Традиції встановлюють старші, молодші їм йдуть або влаштовують бунт. Прикладом такої поведінки може бути прояв нігілізму серед молоді - заперечення колишніх цінностей і норми. Однак не забувати, саме з подачі «старших», точніше М. С. Горбачова, молодь підхопила гасло «усе, що не заборонено можна», у своїй не дуже вдаючись у з’ясування того, що ж ми запрещено.

Хотя задля справедливості слід визнати, що «в тієї молоді» був створений свій організація. Опустимо історичні подробиці, хто створював, хто направляв діяльність, не проводитимемо непотрібні паралелі. Це тема на окрему розмову. Але сьогодні у ролі «старших» виступаємо ми. І хтось із нас, однобоко витлумачивши слова нині непопулярного класика щодо організації більшовиків, здатної перевернути світ, зруйнував колишню систему «підготовки» лідерів через комсомольські організації, не замислюючись про нагальність створення нової. Тепер ремствуємо, що немає лідерів. Однак вже й владу у них зацікавлена? І, передусім, в необхідності поділитися цією владою з тими, хто й повинен організувати молодь влади на рішення своїх проблем, тобто із молоддю? Можна говорити про колосі на глиняних ногах, рухнувшем відразу. Хоча то радше справа технологій: зруйнувати можна й монолітне спорудження. Небезпека полягала в іншому, але це чомусь думати й говорити лише тепер. Природа, як відомо, порожнечі боїться, і це порожнеча, до створення якої чимало людей долучилися, стала заповнюватися зовсім на благодійними организациями.

Что стосується ефективності заходів, які у рамках регіональних молодіжних програм, то тут також постає запитання (хто лише його адресувати): і з ким обговорюються ці програми, ці заходи? Якщо з принципу «ти так я, так ми з тобою», то дивуватися годі. Разові заходи типу рок — концертів може бути завершений і що стоїть, але молодики висловлюють заодно й вкрай негативні думки у тому, що це спосіб «скинути» гроші. Куди вигідніше, на думку молоді, профінансувати діяльність спортивних клубів, клубів за інтересами чи (висловлювалися і ті пропозиції) «Інтернет-клуби» (одну годину роботи у них стоїть у денний час 30−40 рублів, тому підлітки «змушені» відвідувати в… нічний час, оскільки плата «за ніч» — з 22.00 до 8.00 становитиме 60 рублей).

Мы поцікавилися, відчувають молоді люди підтримку влади у рішенні своїх проблем. Результати опитування показали, що половині молоді відчуває підтримку російських влад у вирішенні питань освіти. У рішенні ж як-от забезпечення житлом, підтримку здоров’я, сприяння сім'ї, працевлаштування, відпочинок молодіпідтримка лише «присутній». Так оцінюється і діяльність місцевої влади, хоча здебільшого цих значень не «дотягують» до третини: респонденти відзначають деяку «активність» з боку у вирішенні питань відпочинку і зайнятості молоді, увагу до проблем професійної підготовки та створення умов для творчу самореалізацію (див. таблицю 6).

В той час молодша вікова група (14−17 років) високо оцінює роль і російських, і місцевої влади у вирішенні питань молоді. На думку, це то, можливо результатом й не так поінформованості на роботу відповідних структур влади, скільки наслідком відсутності соціального досвіду, передусім в сприйнятті таких сфер, як зайнятість, житлова, охорону здоров’я чи підприємництво. Ця група (14−17 років) дає понад високі оцінки діяльності влади у рішенні проблем відпочинку, освіти, здоров’я, творчої самореалізації, може бути результатом її старого й справжнього досвіду — як правило, це школярі. Питання відпочинку, здоров’я, творчу самореалізацію в таких межах влада ще якось намагається тримати під контролем. За відсутності стратегічних програм (і поінформованості про існування таких) молодики акцентують увагу основному для рішенні сьогохвилинних питань. «Винний» у тому, як здається, не лише вік, що визначає орієнтири і кредо більшості, а й бажання влади почутим (див. таблиці 7, 8).

Если існують проблеми, то хтось має займатися їх розв’язанням. Хтось у процесі опитування дізнався, що є у місті Комітет у справах молоді. Власне цього факту, з погляду, породив певні труднощі й навіть нерозуміння у відповідях питанням «Чим має займатися КРМ (р. Тобольська)?». Про це свідчать результати відповідей респондентів, наведені у таблиці гаразд «значимості» (див. таблицю 9).

Мы бачимо, що другий юнак вважає, що КРМ повинен організовувати молодіжний дозвілля, туризм, трохи менш за третину — влаштовувати конкретні заходи. А вказівку вимушені підвищення кваліфікації фахівців молодіжних служб (29,6% у віці 18−24 летвідзначили наявність цієї проблеми) може означати, що, звертаючись у ці служби, молодики зіштовхуються з некомпетентністю співробітників, неуважністю. Дехто навіть вважають, що КРМ повинен надавати матеріальну допомогу нужденним молодим людям.

Всё це «впізнавана» частину роботи, у ньому можна заробити «окуляри». Чиновники навіть розробляють критерії оцінки роботи: зменшення девиаций (з урахуванням статистичних даних), охоплення підлітків й молоді конкретними видами діяльності, номенклатура видів діяльності молоді, вступ до вузів, динаміка спортивних досягнень, кількість і якість заходів, акцій міського рівня. У цьому додається, що «такі орієнтири реалізації молодіжної політики дозволяють уникнути жорсткого адміністративного управління соціальними процессами"1… Воістину врахували все, крім самого невеликого — «реалізм молодіжної політики потребує врахування конкретної ситуации"2.

Молодежь дедалі більше розуміє, що владні структури недостатньо ефективно захищають її інтереси. Факт, що половині опитаних (51,6%) намагається розв’язати забезпечення соціального захисту різних груп молоді, свідчить, що з багатьма проблемами впоратися людині важко (чи взагалі неможливо), інші ж, хто з свого становища повинен активно проводитися місцях державну молодіжну політику, найбільше стурбовані іншим. Слід звернути увагу до висловлювання, що пролунали на ході дослідження. «Зарплата співробітників, можна вважати, немаленька, що конкретно робиться, що витрачаються гроші, що виділяються з бюджету реалізації молодіжних програм?». «Де звіт про виконану роботу? Якщо звітувати перед Думою — це одне, і якщо перед, кому ці служби функціонують, — то інше». «Які міські, регіональні, федеральні програми сьогодні фінансуються, реалізуються Комітетом у справі молоді? З місцевій пресі можна почути про програму для підлітків „Особистий друг“. Але це ж кілька десятків підлітків, переважна більшість яких за колишньому надано сама собі». «У місті багато рекламних щитів „для дорослих“ — „купи, продам“, але з знайдете жодного із зазначенням адрес і телефонів молодіжних служб. З’явився один — „Де торгують смертю…“ з телефоном, яким приймають інформацію місця збуту наркотиків…». «Яка робота ведеться за підтримці молодої родини, тих, хто потрапив у важку життєву ситуацію?». Питання як і раніше непустопорожні. І потрібно визнавати, що й активно розроблювана КРМ програма «Особистий друг», зорієнтована працювати з «важкими» підлітками, не знижує негативу, який іде оцінці його деятельности.

Опросы, проведені іншими авторами, показують, які самі працівники КРМ стурбовані явним неуважністю влади до проблем молоді (56%), відзначають обмеженість своїх фізичних можливостей у вирішенні молодіжних проблем1. Але з давніх-давен помічено, хочеш провалити справа — перекладывай відповідальність інших, хочеш заробити головний біль і «догану» -засукай рукави й працюй, не переймаючись питанням: чию роботу я виконую і чому? На жаль, доводиться враховуватиме й особливості сучасного розвитку суспільства: багатьох надихає не ідея сталого розвитку Росії, не розробка та реалізація програм забезпечення соціальної безпеки молоді, а меркантильний интерес.

Конечно, небезпека спотворення реальності у процесі опитування зберігається — даний метод не є цілком об'єктивним, але використання інших методів, наприклад, контент-аналізу, залучення до роботи студентів, учнів, працюючої молоді, дозволяє нівелювати результати, підвищуючи цим ефективність опитування і достовірність результатов.

Многие сьогодні усвідомлюють, що гарантувати безпеку і майбутнє Росії, покликана перспективна стратегія, у межах якої виділяються першочергові, середньострокові і довгострокові заходи. Повільний перехід до цієї стратегії призводить до того, що кризова ситуація зберігатися, а наявність реальних і потенційних соціальних загроз (розшарування суспільства до багатих і бідних, зростання безробіття як серед молоді, зниження рівня освіти і грамотності, зниження рівні здоров’я, зростання споживання наркотичних речовин, алкоголю, можливість виникнення епідемій) Демшевського не дозволяє сподіватися на швидке подолання проблем перехідного периода.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.