Цивільний кодекс 1922г

Цивільний кодекс 1922 г.

(Контрольна робота з «Історії держави й права»).

Зміст. — 2 ;

Ведення. — 3 ;

Реформа громадянського кодексу 1922 г. — 5 ;

Укладання 16.

Список літератури. 18.

Закінчення громадянської війни кінці 1920 р. не змінило істоти класової політики радянської влади. Тільки під напором класового народного руху, збройної боротьби селян тамбовської та інших губерній, повсталих моряків Кронштадта, глухого бродіння всій країні, в початку 1921 р. РКП (б) і Радянське держава був змушений відмовитися від політики «військового комунізму» перейти до новою економічною політиці. Крайня централізація управління економікою змінилася частково допущеної господарської ініціативою, позаекономічні методи примусу — економічної эксплуатацией.

Але зміни торкнулися лише країни — політичне лоно залишалося колишнім — заглиблювався процес одержавлення РКП (б), її диктатура залишалася непорушною. Процеси всередині партії набувають доленосне значення для країни. Зміцнення вождизму серед партії призвело до встановлення авторитарного (а деякі періоди і тоталітарного) режиму на країні; насадження надзвичайностей, використання на новому історичному етапі форм і методів, які практикувалися під час громадянської війни, але вже ході мирного строительства.

Процес освіти СРСР проходив під керівництвом України й з участю центральних партійних органів. Умовно може бути розділити на 4 этапа.

I-го етап — жовтень 1917 — січень 1918 р. Саме тоді відбувалося створення національно-державних утворень, об'єднавчі тенденції були слабкі й виражалися, переважно, в декларациях.

II-й етап — припадав на роки громадянської війни. Було створено военнополітичний союз Радянських республік, який було закріплено постановою ВЦВК від 1.07.19. «Про військовому союзі Радянських республік Росії, України, Латвії, Литви, Белоруссии».

III етап — 1920 — середина 1922 р. — відбувається зближення державних підприємств і господарських зв’язків у межах централізму комуністичної партии.

IV-й етап — із другої половини 1922 р. Підготовка формального об'єднання на одне союзне государство.

IV-й етап — із другої половини 1922 р. Підготовка формального об'єднання одне союзну державу. .

Поруч із формуванням нової держави йшов процес синтезу законів, за якими передбачалося здійснювати управління новим образованием.

Реформа громадянського кодексу 1922 г.

20-ті р. стали періодом інтенсивної кодификационной роботи. Були ухвалені й підписані почали працювати Цивільний, Кримінальний, Земельний, Гражданскопроцесуальний, Кримінально-процесуального кодексів, Кодекс законів про працю, розроблено проекти Господарського, Торгового, Промислового, Кооперативного, Адміністративного кодексов.

Цивільний кодекс (ДК) було ухвалено 1922 р. і виконував завдання переважного розвитку соціалістичних відносин з урахуванням державної власності коштом производства.

Складався з 4 розділів:. загальна частина;. речове право;. зобов’язальне право;. спадкове право. 1) ДК встановлював рівність у цивільних правовідносинах незалежно від статі, віросповідання, національності, соціальним походженням. 2) Приватне право було ущемлено. Права фізичних осіб охоронялися у випадку визнання їх державою і відповідатиме його интересам.

Держава мало прерогатива розривати всі види угод, якщо знаходило, що вони суперечать її інтересам. 3) Встановлювалися 3 форми собственности:

. государственная;

. кооперативная;

. частная.

Кодекс стимулював розвиток у перших двох (необмежене право витребування, необмежена позовна давність, презумпція державної власності та інших.) і обмежував приватну собственность.

У приватному власності могли перебувати лише маломірні будівлі та лише малі промислові підприємства із кількістю котрі понад десять при наявності двигуна і 20 при ручному производстве.

Спадкове право обмежувався сумою оцінки спадщини трохи більше 10 тис. крб. Запроваджувався прогресивний податку наслідуване майно, оцінюване у розмірі понад 1 тис. руб.

Посилюються планові початку керівництва економікою, планове завдання розглядалося як джерело права. Був ліквідований комерційний кредит. Усі платежі й звернення фінансових коштів зосереджувалися у державних установах Держбанку і здійснювалася в безготівкової форме.

Громадянське законодавство 20−30-х рр. послідовно виконувало завдання зосередження у держави найважливіших господарських функцій, та був максимальної централізації производства.

III сесія ВЦВК дев’ятого скликання у травні 1922 р., прийнявши Декрет про основних приватних майнові права не, доручила Президії ВЦВК і РНК Раднаркому напрацювати і внести до чергової сесію ВЦВК проект Кодексу цивільних законів, що був розвинути становища, законодавчо вже закріплені хіба що прийнятим сесією Декретом. Хоча доручення було дано Президії ВЦВК і РНК, безпосередньо розробкою ДК займався Народний комісаріат юстиції. 1 червня 1922 р. колегія Наркомюста внесла в повістку дня питання розробці Кодексу цивільних законів. Було ухвалено рішення, определявшее основних напрямів діяльності. Зокрема вказувалося, що «через складність розробки Кодексу цивільних законів у цілому і необхідність урегулювання цивільних взаємовідносин без уповільнення — визнати доцільним видання окремих новел з питань, які вимагають негайного врегулювання з урахуванням постанови ВЦВК про основних майнові права не. У терміновому порядку передбачалося видати декрети про забудові і успадкування. Декрет про успадкування віддавна готувався НКЮ, затвердили колегією ще 22 лютого 1922 р. і був бути у Раднарком. Розширений і виправлений проект акта про успадкування приймається Колегією НКЮ в основі і передається до відділу законодавчих припущень на доработку.

Обговорювалися на засіданні Колегії НКЮ і проблеми, що стосувалися самого Цивільного кодексу. Вирішили, «що питання торгових угодах повинен бути входить у загальний кодекс про зобов’язальних правах». Відомо, що у державах із розвиненими товарно-грошовими стосунками в базі громадянського права утворюється особлива галузь приватного права — торгове право. Там, де товарно-грошові відносини розвинені слабко, предосить буває норм громадянського права. Рішення Колегії НКЮ, в такий спосіб, показало підхід Наркомюста до майбутнього економіки. Єдності думок з цього приводу, очевидно, не існувало, але в кінцевому наслідку саме погляди керівних працівників НКЮ переважно вплинули на законодавство у цій области.

Через місяць, 1 серпня 1922 р., на Колегії НКЮ Гойхбарг робив доповідь про проект. Тоді він був членом Колегії Наркомату юстиції і членом Малого Раднаркому, а 18 травня 1922 р. Політбюро ЦК РКП (б) поклав нею тимчасове виконання обов’язків голови Малого РНК. З ініціативи Гойхбарга наприкінці була створена Міжвідомчу нараду. У виступі на IV сесії БЦИК він пояснює причину його створення: «…Бажаючи підготувати цьому проекті кодексу грунтовніше, отримавши допомогу від тих осіб, які відповідними пізнаннями мають, я запропонував всім господарським наркоматам надіслати своїх представників розробки цього кодексу, наркомати надіслали своїх представників, технічно знають юристов».

Нарада і мало до 15 серпня 1922 р. підготувати проект Кодексу. З початку було порушено вказівку Леніна про широкому притягнення до складання Цивільного кодексу комуністів Наркомюста, розподілі з-поміж них відповідальності кожний розділ яке готувалося проекта.

На початку непу політичних діячів, гористі, економісти, як і різні верстви населення, що вони представляли, по-різному розуміли завдання нової політики і знаходять способи його проведення. Протягом 20-х уявлення змінювалися. Без упину докладно на даної боці проблеми, відзначу: для поглядів Леніна характерно поступове розширення допустимих кордонів свободи торгівлі, і приватного підприємництва, що, безумовно, не означало відмовитися від ідеї диктатури пролетаріату і побудови соціалізму за моделлю Маркса.

З листа Леніна Д. І. Курському від 20 лютого 1922 р. видно, що як всього турбувало його під час підготовки нового громадянського законодавства: «Не переймати… старе, буржуазне поняття про цивільному праві, а створювати нове». Отже, на його думку, небезпеку обману Радянського держави представляло невикористання окремих старих форм (зовсім без них обійтися було нельзя—они вже є частиною правової культури), а розуміння цивільно-правових взаємин, як відносин між приватними особами, було властиво цієї галузі права. Буржуазне держава по-різному регулювала відносини, що у майнової сфері, і, скажімо, у сфері управління та суду. Недарма право в цілому поділялося на частини — публічне (щодо нього ставилося кримінальна, поліцейське, фінансове право) і приватне (громадянське, торгове, вексельне). Держава повинна було захищати свої інтереси, коли щодо нього зверталися по медичну допомогу. Те, що громадянське право є галуззю, захищає тільки майнові інтереси приватних осіб, а держава як він суб'єкт немає переваг, розглядалося як основна ознака отрасли.

Ленін ж вважали, що правові інститути, створені цивільне право, з користю працюватимете, і на соціалістичну державу. Відокремити одне від іншого, взяти те що треба, а непотрібне відкинути здавалося неможливим для професійних юристів, та й все комуністи розуміли, як цього можна досягнути. Якщо громадянське право завжди був приватним, його не можна зробити публічним; якщо Цивільний кодекс створювати, треба відроджувати все або вони майже все дореволюційний громадянське право, — такою була досить поширений погляд на цю проблему. Відсутність гнучкості обурювало Леніна, і він застерігав у своєму листі укладачів проекту сліпого прямування за «тупоумними буржуазними старими юристами». Ленін вимагав, щоб у тому випадку помічником законодавця була теорія російського дореволюційного громадянського права, а революційне правосвідомість, т. е. в основу має лежати вигода пролетарського держави, а чи не відповідність проекту логіці побудови буржуазних цивільних законів. Революційний правосвідомість розглядалося Леніним як найважливіше концептуальне підставу підготовки проекту Цивільного кодексу, ніж як джерело права, що отримала значного розповсюдження у перші роки після революции.

Ленінські вимоги до майбутнього Цивільним кодексом членам Комісії юристів, очевидно, були відомі: адже листи Леніна не призначалися до друку, при цьому працювати над створенням проекту ДК очолював Гойхбарг, який взагалі мав з Леніним ні зустрічей, ні листування з цього приводу. Але якщо тут інше і Комісії запропонували підготувати проект майбутнього Кодексу з інтересами держави й з припущенням широкого державного втручання у «частноправовые» питання, навряд можна було від її розробки проекту, повністю відповідного ленінським требованиям.

З позицій юристів старої школи громадянське право буржуазного держави мало чому відрізняється від громадянського права держави соціалістичного — і з предмета, та кількості методом регулювання. Жовтнева революція була ними прийнята, але відсутність твердої марксистської теоретичної бази, з одного боку, і проходження основним доктринам цивілістики — з іншого, позначалися саме у іншому погляд на роль соціалістичного держави у регулюванні цивільно-правових відносин. Їх держава й за розвиненого соціалізму, і за капіталізмі залишалося суб'єктом приватноправових відносин. З іншого боку, ні розподілено обсяг припущення приватного сектора соціалістичне господарство. Практика його лише намацувала. І якщо краще інтереси господарського розвитку країни вимагали розширення приватного сектору, то ідеологічні постулати стримували цей процесс.

Факт, що головні розробники проекту намагалися сприйняти досвід західноєвропейських країн, внаслідок чого своєю головною способом мислення й лаяли, не свідчить про неправильності їх підходу. Ленін сам пропонував взяти від досвід інших держав усе, що можна було залучити до захист трудящих. Одразу виникає низка запитань. По-перше, чому Ленін щось сформулював російської літератури і досвіді, по-друге, чому щось говориться про можливість використовувати окремі правові норм. Найімовірніше залежить від тому, що російське громадянське право сильно відставало від вимог економічного розвитку. Воно не влаштовувало навіть російську буржуазію, що вже про інтереси трудящих. У передували роки у Росії лише обговорювалося проект нового Цивільного Уложення. У Західної Європи буржуазні цивільні кодекси був у вона найчастіше ухвалюватимуть у початку століття, і до 1922 р. була вже практика їх застосування. Боротьба робочого класу цих країн за права мала знайти відбиток, очевидно, саме у правової літератури і правозастосовчої практиці. Ідеї листи Леніна Курському від 28 лютого 1922 р., на жаль, під час створення ДК були використані належної мере.

З сказаного ясно, і розробниками нового Цивільного кодексу ставилося завдання практично нездійсненне: була потрібна нормативний акт, у якому поєднувалися б досягнення новітньої цивілістики і норми радянського громадянського права, які діють момент напрацювання проекту. Причому обсяг припущення приватного сектора економіці значною мірою мав визначатися революційним правосвідомості, яким більшість учасників Міжвідомчої наради, коли всі, не мали, як, втім, і з числа їх критиков.

Початок критичним виступам поклала мова Гойхбарга на IV сесії ВЦВК: «…Ці юристи, у кількості близько десятьох, зібралися й виробили початок проекту, у якому опинилося, що кожен буржуй може знайти відповіді на всі питання, які цікавлять… .Там були лише слабке згадка у тому, що землю є загальнонародним надбанням, навіть власністю держави, а загальнонародним надбанням, та був решта щодо промисловості, залізниць, надр землі і найбільших наших командних висот, зокрема монополії зовнішньої торгівлі усе це, як сон, промайнуло їх і зникло». Потому виступи критика проекту стала традиційної по всіх публікаціях 20-х, присвячених історії створення ГК.

Розбіжності поглядів пояснювалися різними позиціями щодо майбутнього економіки нашої країни. Нормальне розвиток товарно-грошових відносин вимагало широко він цивільно-правових норм, більшість із яких залишалося диспозитивным, розробки торгового права. На такий концепції будували свій проект юристи в Міжвідомчому нараді, і зі своїми погляду новий законодавчий акт мав відповідати останньому слову цивілістики. У ньому, на думку, слід було врахувати всі, навіть самі дрібні деталі до того ж час суб'єктам надати широку свободу. Якщо б це були проведено у життя, було б створено кодекс класичного громадянського приватного права. Певне, передбачалося спиратися і російські правові традиції, і навіть тих нечисленні нормативні акти по цивільному праву, прийняті Радянським государством.

Для прибічників часткового і короткочасного припущення товарно-грошових відносин, свободи торгівлі з обов’язковим поверненням до методам «військового комунізму» (т. е. бестоварному продуктообмену, ліквідації грошей, державній монополії коштом виробництва) все проекти у сфері створення нової ДК повинні бути було зведено до певному допуску цивільно-правових норм при безумовному пануванні адміністративно-правових методів регулирования.

Перша ж стаття проекту Міжвідомчої наради суперечила панівною доктрині визнання примату інтересів пролетарського держави над природними правами людини. Як показало життя, теорія «природних прав» зазнала поразки, у зв’язку залізної практикою пролетарського держави. Під час обговорення проекту на Колегії НКЮ було зроблено істотна правка: з тексту виключалося вказівку на даний момент початку будівництва і закінчення правоздатності, слово «людина» прийшло «громадянин РРФСР», після чого статті стали цілком прийнятними для Наркомюста.

Міжвідомчу нараду запропонував запровадити до Кодексу статтю (в проекті ст. 9), яка цивільно-правовими засобами мала захистити добре ім'я. Включення до сфери цивільно-правових відносин окремих особистих немайнових відносин відповідало інтересам радянського громадянського права. Колегія НКЮ визнала необхідним виключити цю статтю з проекта.

Отже, Загальну частина ДК, розроблену Міжвідомчим нарадою і що складалася з 13-ти статей, загалом Колегія НКЮ схвалила. У інші розділи проекту було внесено істотні зміни, багато статей Колегія виключила. Підставою для критики стала відсутність у проекті класової спрямованості, а точніше, на карб ставився суто гражданскоправової підхід до тих проблем, які доти вирішувалися адміністративним способом.

Наступна частина Кодексу мала, на думку розробників, називатися «Про имуществах». Вона відкривалася статтями про розмежування майна на рухоме і нерухоме, які у Міжвідомчому нараді викликали суперечка. Серед декретів перших років радянської влади ми зустрічаємо, наприклад, Декрет стосовно скасування права власності нерухомість у містах. Скасування приватної власності на грішну землю мала ліквідовувати і традиційне розподіл власності на рухоме і нерухомого майна. І хоча остаточна ясність у цей питання було внесено тільки сесії ВЦВК, утвердившей ДК, Колегія НКЮ статті з проекту исключила.

Під час обговорення в Міжвідомчому нараді багато суперечок викликала формулювання норм на право власності на грішну землю (ст. 21 ДК, ст. 16 проекту). Більшістю голосів прийнято рішення сформулювати статтю так: «Земля є надбанням загальнонародним не може бути предметом приватної власності. Володіння землею можлива тільки на правах користування». Обрана Комісією формулювання, звісно, недостатньо чітко відбивала факт переходу землі на нашій країні тільки у власність держави. Але вона повторювала статті Селянського наказу про землю, включеного Леніним в Декрет про землю: «Уся земля… звертається у всенародне достояние».

Колегія забракувала і кілька статей, котрі містили важливі речового права визначення складової частини і головною речі (хоча залишені статті, встановлювали приналежність), разделимого і нероздільного майна, замінних і незамінних, споживаних і споживаних речей. Творці проекту ДК в НКЮ, певне, хотіли залишити за суддями більш широкі змогу розсуду під час вирішення цивільно-правових суперечок. Це свідчить і висловлювання П. І. Стучки складність для радянського народного судді і більшості населення відділення сумлінного набувача від недобросовестного.

Правова основа договорів купівлі-продажу була влітку 1921 р. декретом «Про стягуванні плати за товари, які відпускаються державою для приватного господарства». Пізніше предмети, перелічені в ст. 21,22,53 ДК, стали об'єктами державній монополії і могли відчужуватися приватних осіб. У вересні 1921 р. було винесено перше Положення про підрядах і поставках, а травні 1922 р. було розширено права держорганів здавання підрядів приватних осіб (регламентація застави, авансових сум). У тому ж року було встановлено публічний торговий порядок здачі подрядов.

Орендарю надавалося право збувати продукцію підприємства на вільний ринок, договір міг передбачати постачання підприємства державним сировиною. Разом про те на орендаря покладався ряд обов’язків: договір визначав, яких вироби у якому кількості повинен виробляти орендар; визначалася частка, обов’язкова для здачі державі; на орендаря покладалася обов’язок підтримувати підприємство належному технічному рівні. Терміни жорстко регламентувалися, як та інші умови оренди (ст. 416 ГК).

Загальні умови, у яких укладалися договори, також регламентувалися ДК. Так, ст. 33 ДК визнавала будь-який договір недійсним, коли він полягав однієї зі сторін під впливом «крайньої потреби» і не вигідних нею условиях.

Серйозно обговорювалося в Міжвідомчому нараді питання про можливість використовувати іноземної валюти і безпомилково визначати суми угод золоті. Бо у 1922 р. курс радянського паперового рубля падав, нормативне врегулювання порядку за договором було досить важно.

Розробка статей про позовної давності було доручено представнику ПКЮ І. З. Урысону. Однак у протоколі обговорення говориться, що Нарада розробило цей відділ в 7-ї статтях. Отже, можна припустити, що статті були перероблені у процесі обсуждения.

Центральне місце у проекті Міжвідомчої наради обіймав розділ «Речове право», розроблений досить докладно. Він містив «Право володіння», «Право власності» і «Запорука і заклад». Статті на право володіння обговорювалися 25 серпня. На Міжвідомчому нараді у цій приводу був єдності. Представники України Т.П. Єфименка і ВРНГ М.С. Венеціанов висловили свої особливі погляди, які у виду нестачі часу не обговорювалися, а були залучені до нині проектом. Колегія НКЮ відхилила статті про володінні загалом. негативне ставлення володінню грунтувалося на розумінні його як інституту, властивого виключно буржуазному праву. Особливо небезпечної бачилася можливість придбання права власності за давністю володіння. Є підстави сперечатися, є доцільним було виділяти у проекті особливу главу, але захист прав володіє не власника, якщо підстави його володіння правомірні, від будь-яких третіх осіб, включаючи власника, потрібна і при социализме.

Міжвідомчу нараду обговорило і схвалило статті заставу і заставі, і навіть окремі види зобов’язань. Розділ заставу обговорювалося в Колегії НКЮ.

Отже, можна дійти невтішного висновку, що проект Міжвідомчої наради не була так поганий, часом критикувався явно несправедливо. Мали місце недоліки проекту, на думку критиків, були породжені тим, що складався він юристами старої школи. Причина неприйняття Колегією НКЮ проекту Кодексу, розробленого юристами старої школи, криється у іншому: у проекті була слабко виражена класова спрямованість, про якої дуже багато йшлося у листах Ленина.

Потому, як проект було забраковано (хоча окремі розділи схвалювалися НКЮ), постало питання створення нової комісій на підготовку ДК. Проект доручили розробити Гойхбаргу. Так закінчилося співробітництво юристов-коммунистов з юристами старої школи. Але не можна сказати, що його виявилася цілком безплідним. Значна кількість статей проекту Міжвідомчої наради робилося Гойхбаргом на свій проект Кодексу, що дозволило йому його через 2 недели.

Заключение

.

Цивільний кодекс складалася з загальної частини, речового, зобов’язального, спадкового права. При формуванні особливої галузі громадянського права в 1921—1923 рр. законодавець прагнув наскільки можна спростити систему норм, що регламентують господарську жизнь.

Цивільний кодекс, ще, містив норми означальні, декларативні, истолковательные і організаційні. Під час розробки ДК була виділено група основних статей, безпосередньо виражають соціальноекономічні завдання нового громадянського права.

Закон значною мірою орієнтувався на відносний і тимчасовий характер права затяжного перехідного періоду. Правова форма здавалася минущої, очікували її швидкого зникнення заміна правових норм технічними і організаційними. Принципу законності був протиставлено принцип доцільності, що ні могло б не призвести до правовому нігілізму з усіма відповідними последствиями.

Поруч із державної влади і кооперативної власністю закон виділяв приватну власність, мала три форми: одноосібну власність фізичних осіб; власність кількох осіб, не які становлять об'єднання (загальна власність); власність приватних юридичних лиц.

Закон обмежував об'єм і розміри права приватної власності (визначення кола об'єктів, що допускаються у приватну власність, встановлення граничного розміру приватного підприємства, розміру спадкової маси, одержуваної приватна особа, розмірів домоволодіння, торгового підприємства міста і т. п.). Закон обмежував також право приватного власника розпоряджатися своєї власністю. Так, право здачі у найм власником свого майна заборонялося чи у разі мало спірний характер. Закон використовував спеціальний термін «володіння», який означав, що предмет, що у приватної власності, неспроможна вливатися до цивільний оборот, його не можна продати чи купить.

Прагнення законодавця забезпечити державний договірний інтерес ясно проявилося під час статтях ДК про збиткових для державах договорах (ст. 30 ДК). При встановленні факту «збитковості» договір расторгался. У ролі гарантії інтересів стороны-государства запроваджувався інститут неустойки. Ряд інших статей (ст. 1,19,364 ДК) також забезпечував гарантії для государства.

1) Зуєв М. М. Історія Росії із найдавніших часів остаточно XX века:

Учеб. посібник. — М.: Дрохва, 2001.