Ненормований робочий день

Ненормированный робочий день

Курсовая работа Выполнил студент грн. П-001 Карпешко М.Ю.

Министерство освіти Республіки Беларусь Могилевский державний університет ім. А. А. Кулешова Факультет економіки та права, кафедра правоведения Могилев, 2002.

Введение

Термин «ненормований робочого дня» уперше був в використаний у постанові НКТ (Наркомату праці) СРСР від 13 лютого 1928 р. № 106 (Збірник нормативних актів про праці. Ч. 1. М.: Юрид. літ., 1984. З. 484). Окремі норми цієї постанови (пп. 4 і п’яти), суперечливі Трудовому кодексу Республіки Білорусь у (далі ТК) й іншого законодавству про працю, досі зберігають собі силу й продовжують застосовуватися на практике.

Таким чином вирішив спробувати розкрити тему ширше, ніж що вона розкрито в трудовому кодексі та її додатку. Особливо враховуючи те, що у трудовому кодексі, у розділі 10, присвяченій робочого дня, взагалі проігноровано, а статті 158 побічно зачепленою, але цілком не раскрыта.

Исходя від цього переді мною постало завдання максимально повно розглянути ненормированное робоче время.

В порівнянні з терміном «нормований робочого дня», термін «ненормований робочого дня» навіть не розкриває суть сказаного, а навіть більше заплутує її і відбиває точно сутність даного правового понятия.

Ненормированный робочого дня як особливе умова праці може лише в працівників, посади (професії) яких включені у переліки, затверджені установленому порядку. Під встановленим розуміється порядок, передбачений год. 2 ст. 158 ТК і прийнятих у відповідність до ній постановами Ради Міністрів від 4 квітня 2000 р. № 455 «Про делегуванні повноважень уряду Республіки Білорусь у па прийняття (видання) нормативних правових актів» і південь від 27 липня цього р. № 1154 (в редакції від 5 січня 2001 р.). Названі переліки служать підставою виникнення правового статусу «працівник з ненормованим робочим днем», якщо інше не передбачено законодавством або локальним нормативним актом (про цьому сказано ниже).

1. Поняття «ненормований робочий день»

В Трудовому кодексі, як й раніше в КзпПр, про ненормированном робочому дні говориться в одній статті — в ст. 158. «Додаткові відпустки за ненормований робочого дня».

«Работникам з ненормованим робочим днем надається до праці понад нормальної тривалості робочого дня додаткова відпустка тривалістю до 14 календарних дней.

Перечни працівників з ненормованим робочим днем затверджуються Урядом Республіки Білорусь або уповноваженою їм органом. У недержавних організаціях конкретна тривалість такого відпустки до працівників встановлюється колективним чи трудовим договором, нанимателем".

Названа стаття визначила, по-перше, право на додатковий однойменний відпустку (як такий ненормований робочий день виконує лише функцію підстави надання відпустки), по-друге, повноваження затвердження переліків працівників з ненормованим робочим днем.

Однако ненормований робочого дня причетний як до відпустки він виконує і іншу, головну йому функцію, пов’язану з регулюванням тривалості робочого дня. На жаль, в Трудовому кодексі її проігнорували. У розділі 10 ТК, присвяченій робочому часу, ненормований робочого дня навіть згаданий. У результаті нас його точного юридичного визначення, відсутні його основні обмежувачі тощо. Та хоч у главі 10 Трудового кодексу зазначена функція не згадана, вона зникла. Без неї ненормований робочого дня втрачає будь-який сенс. Зв’язок його під робочою часом побічно визнана Трудовим кодексом (ст. 158) і Іншим законодавством, під час першого чергу постановою Ради Міністрів Республіки Білорусь у «Про затвердження порядку уявлення та підсумовування трудових відпусток» від 27 липня цього р. № 1154 зі змінами від 5 січня 2001 р, (докладніше про неї буде вказано ниже).

Что ж таке ненормований робочого дня? Відповідь на поставлене запитання вимагає розгляду двох правових позицій. Деякі коментатори трудового законодавства стверджують, що ненормований робочого дня — це особливий режим робочого дня. З цим погодитися. Річ у тім, призначення режиму робочого дня відповідно до ст. 123 ТК — забезпечити порядок розподілу наймачем встановлених доз щоденної і щотижневої роботи протягом певного календарного періоду (діб, тижнів та інших.). З ст. 123 слід, що режим забезпечує не встановлення чи зміну, а реалізацію вже встановлених доз тривалості робочого часу. Визнання ненормованого робочого дня режимом робочого дня (звичайним чи особливим — не важливо) потребує компенсації переробки норми годин на одні дні отгулом до інших дні облікового періоду. У разі ненормований робочого дня перетворився на режим роботи з суммированным урахуванням робочого дня, а останнє стало б з розряду ненормованого в розряд нормованого. Через війну відпала б потреба у ненормированном робочому дні й нікого в компенсації його додатковим отпуском.

Очевидно, що розглянута трактування ненормованого робочого дня далекою від його правової суті й практики применения.

Автор статті займає іншу правову позицію. Реальна поняття «ненормований робочого дня» у цьому, що це особливе умова праці, встановлений законодавством і локальними нормативними актами для певної категорії працівників. Особливість його запровадження, властивого лише ненормованому робочого дня, у цьому, що, по-перше, до працівників необов’язковий максимум нормальної тривалості робочого дня; по-друге, робота понад цього часу, зазвичай, не оплачується і визнається понаднормової. Тому вона не компенсується, як цього потребує законодавство про понаднормових роботах (ст. 69 ТК). Щоб не змішувати роботу понад нормального робочого дня при нормированном і ненормированном робочому дні, останню називають «неурочной» чи, що одне те, «внеурочной».

Утверждение у тому, що невизначена робота не вважається понаднормової, у згоді зі ст. 119 ТК. У год. 2 ст. 119 ТК наведено перелік випадків, коли робота понад нормального робочого дня не вважається понаднормової. У цьому переліку немає ненормованого робочого дня. Цей прогалину заповнює п. 5 Порядку надання і підсумовування трудових відпусток від 27 липня цього р. (далі — Порядок).

Термин «ненормований робочого дня» не відбиває точно суть даного правового поняття, більше, можна сказати, виводить на оману. Порівняно з нормованим робочим часом, тривалість якого обмежена нормами, встановленими ст. 112−115 ТК, термін «ненормований робочого дня» створює ілюзію нераспространяемости нею цих статей, що зовсім негаразд. Буквальне розуміння терміна «ненормований робочого дня» відповідає моделі, закладених у правовому матеріалі (на жаль, дуже убогому) про ненормированном робочому дні, і навіть практиці применения.

Остановимся на основні параметри цієї моделі. Для працівників з ненормованим робочим днем:

— обов'язкова встановлена тривалість робочого дня: вона може бути менше передбаченого графіком (розпорядком) работ;

— робота, яку доручається виконувати в час, мусить ставитися до функціональних обов’язків працівника. Інакше вона підлягає компенсації загальному порядку (оплата або відгул) (п. 4 постанови від 13 лютого 1928 г.);

— обов'язковий встановлений наймачем загальний чи індивідуальний режим нормального робочого дня: початок і закінчення роботи, перерви, якщо інше не передбачено угодою сторін або випливає з специфіки трудовий функції работника;

— передбачається звільнення загальних підставах з посади у вихідні й святкові неробочі дні. Інакше мусить бути компенсація загальних підставах (п. 5 тієї самої постановления);

— обов'язковий порядок обліку явок працювати, звільнення з неї, облік в годиннику фактично відпрацьованого нормального робочого времени;

— тривалість неурочной роботи з практиці зазвичай окремо до уваги береться. Немає і правову підставу, зобов’язуючого вести такий облік. Але він доцільний з погляду організації праці, виявлення ступеня завантаження працівника і т.д.;

— невизначена робота допускається лише у випадках особливої потреби, зумовленої виконуваної працівником трудовий функцією або потребами производства.

Поскольку застосування ненормованого робочого дня передбачено законодавством, невизначена робота не вимагає згоди робітника і має виконуватися за вказівкою наймача або за ініціативи самого працівника, але, зазвичай, з відома нанимателя.

Сложным є питання допускаемой тривалості і систематичності неурочных робіт у протягом робочого дня, робочого тижня і місто загалом за робочий рік чи іншого календарний період. Обмеження в законодавстві бо й немає. Гадаємо оскільки невизначена робота передбачалася як виняткові випадки. Існувало така думка: якщо встановити максимум годинників та днів, він перетвориться на мінімум. Проте обмежувачі необхідні. Їх що неспроможні замінити терміни типу: «особливих випадках», «в окремі дні», «у разі нагальну необхідність». Цей вислів — благе побажання, не забезпечене правовими гарантіями. Проте він менш, наймачі мусять враховувати, що дозволена невизначена робота не перетворює ненормований робочого дня в подовжений, не передбачений Трудовим кодексом. Ненормований робочого дня передбачає також регулярне (а тим постійніше) залучення до роботи в невизначене час. Тому противоправна практика керівників організацій, що зобов’язують, скажімо, майстра, виконроба та інших на осіб із ненормованим робочим днем бути працювати на початок робочого дня (зміни) чи залишатися після закінчення до участі, наприклад, в про «оперативках», «пятиминутках».

Обобщая відзначене вище, ненормований робочого дня можна з’ясувати, як встановлений законодавством умова праці, яке у тому, що працівники в окремі робочі дні у силу виробничої потреби з розпорядження наймача чи з своєї ініціативи зобов’язані виконувати своє трудове функцію в невизначене час (по закінченні робочого дні його початку будівництва і т.д.), що у створюють як виняток зізнається сверхурочным, тож не компенсується як понаднормове час, але застосовуються інші компенсації, передбачені Трудовим кодексом (ст. 158), локальними нормативними актами і трудовим договором.

2. Підстави застосування ненормованого робочого дня

Ненормированный робочого дня як особливе умова праці може лише в працівників, посади (професії) яких включені у переліки, затверджені установленому порядку. Під встановленим розуміється порядок, передбачений год. 2 ст. 158 ТК. і прийнятих у відповідність до ній постановами Ради Міністрів від 4 квітня 2000 р. № 455 «Про делегуванні повноважень уряду Республіки Білорусь у па прийняття (видання) нормативних правових актів» і південь від 27 липня цього р. № 1154 (в редакції від 5 січня 2001 р.). Названі переліки служать підставою виникнення правового статусу «працівник з ненормованим робочим днем», якщо інше не передбачено законодавством або локальним нормативним актом (про цьому сказано ниже).

Постановление Ради Міністрів від 27 липня цього р. № 1154 названо «Про затвердження порядку надання і підсумовування трудових відпусток» (далі, нагадаємо, — Порядок), але у ньому значне місце відведено регулювання ненормованого робочого дні й, зокрема, підставах його применения, Существует два виду переліків працівників з ненормованим робочим днем (далі — переліки чи переліки работников),.

Первый — перелік, затверджений галузевим міністерством й іншим республіканським органом управління, облвиконкомом, Мингорисполкомом, Міністерство праці (далі — централізований перелік). Цей перелік обов’язковий для державних організацій. Для неурядових організацій, і навіть індивідуальних підприємців, є нанимателями, централізований перелік (з урахуванням найближчої сфери діяльності організації) має рекомендаційний характер.

Второй — перелік працівників організації, або індивідуального підприємця (далі — локальний перелік). Він додається до колективним договором і законодавців береться разом із останнім. Якщо колективний договір відсутня, локальний перелік стверджує безпосередньо наниматель.

Принципиальное значення має тут наступний факт: вперше законодавством закріплено умова, що у державних та недержавних організаціях підставою застосування ненормованого робочого дня служить наявність локального переліку цієї категорії працівників, затвердженого у порядку, і включення до нього своїх посад (професій) (п. 2 і год. 1 п. 4 Порядку). Логічно ця умова відносити і до індивідуальних предпринимателям.

В Порядку відсутня норма, що передбачає пряму юридичну дію централізованих переліків. Тому, за відсутність організації локального переліку працівників з ненормованим робочим днем все працівники цієї організації зізнаються працівниками з нормованим робочим часом і поширюється законодавство про понаднормових работах.

Централизованные переліки мають вичерпний характер. Отже, розширювати локальні переліки, тобто. вносити у яких непередбачений централізованими переліками посади й професії, не можна (год. 3 п. 2 Порядку). Але локальні переліки можуть бути централізованого, тобто. у яких необов’язково все переносити з последних.

В локальний перелік можна включати лише ті посади, які живуть у організації з об'єктивним виробничим причин припускають необхідність періодично виконувати функціональних обов’язків в невизначене час, тобто. понад доведену норму тривалості робочого дня (год. 1 п. 3 Порядка).

Согласно прикладеному до Порядку Переліку категорій (груп) працівників з ненормованим робочим днем останній дозволено лише однієї професії робочих — водіїв службових легкових авто у. Тут маю на увазі водії, обслуговуючі керівника організації. Такий висновок випливає речей, що у собівартість включаються видатки один службовий автомобіль. Решта професії робочих й молодшого обслуговуючого персоналу державних та недержавних організацій, і навіть індивідуальних підприємців не має права включати у переліки працівників з ненормованим робочим днем.

О тому, що з працівника ненормований робочого дня, доцільно вказати й у письмовому трудовому договорі, але, зрозуміло, лише тоді, якщо оговоренная у тому посаду (професія) включено до локальний перелік і працівник не віднесено до категорію осіб, котрим заборонена ненормований робочий день. У трудовому договорі боку можуть передбачити також условнее про незастосування ненормованого робочого дня, передбаченого централізованим і локальним переліками для посади (професії), яку прийнято работник.

Поскольку ненормований робочого дня — це основна умова праці, передбачене законодавством, включення до локальні переліки посад (професій) працівників, якою встановлюється ненормований робочого дня, не вимагає колективного чи персонального згоди працівників, котрі посідають посади (професії). Те, що ці переліки додаються до колективним договором, зовсім не від означає, що у ненормований робочого дня погодилися відповідні працівники. Злагоди непотрібен і тоді, коли колективний договір не полягає, а перелік стверджує наниматель.

3. Обмеження застосування ненормованого робочого дня

В даному розділі йдеться про працівників, у яких не поширюється ненормований робочого дня як і раніше, що вони обіймають посади (виконують роботу), передбачені переліком, затвердженими встановленому порядке.

Очевидно, що у переліку не зазначена якась посаду (професія), ненормований робочого дня для працівника, що посідає її, виключається з загальне правило, встановленого ст. 110, 112−114ТК, саме: нормування й які самі норми тривалості праці обов’язкові всім працівників і нанимателей.

В Порядку надання і підсумовування трудових відпусток вперше у законодавстві заборонено застосування ненормованого робочого дня для певних працівників. Відповідно до п. 6 Порядку ненормований робочого дня не встановлюється працівникам: зазначених у год. 2 ст. 115; які працюють за сумісництву; з неповним робочим часом, крім випадків, коли боку домовилися про неповної робочої тижню з повними робітниками днями; при змінному режимі роботи; зі відрядної оплатою труда.

Приведенный перелік вимагає пояснения.

1) До працівникам, у яких поширюється год. 2 ст. 115 ТК, ставляться: неповнолітні віком від 14 до 18 років, зокрема ті, котрі навчаються в загальноосвітньому чи професійно-технічному навчальному закладі і працюють у протягом учбового року по трудовому договору у вільний від навчання час. Трапляється, коли 17-річний вчиться у вузі і поєднує навчання з роботою по трудовому договору. Тим більше що вуз в п. 2 год. 2 ст. 115ТК не названо. Проте він менш знаних і у разі ненормований працю виключається, але з не п. 2, а п. 1 год. 2 ст. 115. Отже, всім працівникам, які досягли 18 років, ненормований робочого дня, використовуючи медичну термінологію, протипоказаний, як та інших, названим в год. 2 ст. 115 ТК; інвалідам I і II груп; зайнятих у зоні евакуації (у зв’язку з підвищеним радіоактивним забрудненням території), зокрема тимчасово спрямованим чи відрядженим у ці зони (ст. 327 ТК).

Для працівників, названих на год. 2 ст. 115ТК, характерно, по-перше, скорочена робочий час виходячи з ст. 114 ТК, по-друге, обмежена законом максимальна тривалість щоденної роботи. Ці особливості умов праці й зумовили неможливість застосування ненормованого робочого дня, який передбачає виконання роботи понад нормального робочого дня. У цьому разі це означала б роботу понад краю часу, встановленого ст. 115 ТК.

Аналогичные законодавчі обмеження ставляться до працівникам, зазначених у год. 3 тієї ж статті: скорочена робочий час виходячи з ст. 113 і год. 5 ст. 114 ТК, обмежена тривалість робочого дня (зміни) відповідно до год. 3 ст. 115 ТК. Але вони не згаданої п. 6 Порядку, що, ніж непорозумінням, назвати не можна. Застосування цих умовах ненормованого робочого дня неминуче потягне колізію між переліком, вирішив ненормований робочого дня, і, отже, роботу в час, і год. 3 ст. 115 ТК, обмежила тривалість щоденної роботи. Це природне протиріччя то, можливо дозволено на підставі год. 2 ст. 7 ТК лише на користь працівників і силою закону. Отже, заборона ненормованого робочого дня, за аналогією з п. 6 Порядку, повинен поширюватися і працівників, зайнятих з шкідливими умовами праці, для яких встановлено скорочена робочий час, і навіть працівники, мають особливий характер ра6оты (год. З ст.115ТК).

2) Неприпустимість застосування ненормованого робочого дня особам, які працюють у сумісництву, обумовлена передусім законодавчим обмеженням граничною тривалості часу роботи сумісника (ст. 345 ТК), і навіть міркуваннями охорони праці та здоровья.

3) Відповідно до п. 6 Порядку і редакції до 5 січня 2001 р. особам, зайнятим на роботі неповне робочий час, ненормований робочого дня забороняється незалежно від способу зменшення тривалості робочого дня: скорочення тривалості робочих днів, їхньої кількості з протягом робочого тижня або поєднання цього й другого.

Поскольку ненормований робочого дня до внесення доповнення до Порядку від 5 січня 2001 р. замінявся нормованим, працюючі неповне робочий час, як та інші працівники, вказаних у п. 6, втрачали, природно, декларація про додатковий відпустку за ненормований працю. Таку правову позицію Конституційний суд визнав «не відповідної повною мірою принципу соціальну справедливість, нормам трудового законодавства» і рішення від 22 вересня 2000 р. запропонував Уряду вилучити з п. 6 Порядку працівників, зайнятих «на роботі неповну робочий тиждень, по повний робочого дня й вимушені у випадках виконувати роботу понад нормальної тривалості робочого времени».

Правительство внесло відповідні зміни до Порядок (про неї зазначалося). Через війну з працівників, якою встановлюється ненормований робочого дня, виключені особи з неповної робочої тижнем, але з повними робітниками днями. Їм відновлено додаткова відпустка за ненормований працю, наданий пропорційно відпрацьованим цих умовах времени.

Таким чином, «соціальна справедливість» досягнуто з допомогою розширення сфери застосування ненормованого робочого дня, який, як, знижує гарантії, встановлені ст. 112−114,119 и69ТК.

Ненормированный робочого дня несумісний за своєю сутністю з кожного різновидом неповного робочого дня, оскільки він вживається лише за згодою між працівником наймачем — які самі визначають тривалість неповної робочого тижня, неповного робочого дня, кількість робітників днів, у тиждень. У такій ситуації залучення наймачем працівника на роботу понад зумовленої трудовим договором тривалості робочого тижня, зокрема і за повних робочих днях, означає одностороннє зміна умови трудового договору тривалості неповного робочого дня, що суперечить принципу, закріпленому в год. 4 ст. 19 ТК.

Кроме того, перелік працівників з ненормованим робочим днем вміщує повну норму тривалості робочого дня. При неповному робочому часу цього умови немає. Позаурочна робота при неповному робочому часу, включаючи неповну робочий тиждень з повними робітниками днями, позбавляє сенсу неповне робочий час і мети, заради яких боку домовилися про нем.

4) Змінний режим роботи також виключає ненормований робочого дня, оскільки передбачає виконання і течія діб однією робоче місце двома і більше працівниками одному й тому ж трудовий функції. Часу між змінами для позаурочної роботи, як умови до застосування ненормованого робочого дня не остается.

5) Несумісний ненормований робочого дня і з відрядної оплати праці. У п. 6 Порядку маю на увазі службовці, оскільки рабочих-сдельщиков в переліках взагалі повинно бути. Відрядна ж оплата можлива лише за наявності норм праці (вироблення та інших.), що розраховані на нормальну тривалість робочого времени.

Перечень категорій працівників, встановлений п. 6 Порядку, викладено як вичерпний. Вважаємо, що з цим не можна погодитися. Так, ненормований робочого дня заборонено працівникам, зайнятих у зонах евакуації (ст. 327 ТК), але очевидно, що заборона повинен поширюватися і що працюють у зонах початкового і наступного відселення (ст. 328 ТК), ні з правом на відселення (ст. 329 ТК).

4. Компенсація до праці з ненормованим робочим днем

За роботи з ненормованим робочим днем можливі у принципі такі види компенсацій: доплата, підвищений посадовий оклад, додаткова відпустка або поєднання названих варіантів. Чинне законодавство (ст. 158 ТК) передбачає лише додаткова відпустка за ненормований робочого дня (далі — відпустку), крім водіїв службових легкових авто у, яким, поруч із додатковим відпусткою потрібно було доплата у вигляді 25% тарифної ставки.

Часть 1 ст. 158 ТК істотно змінила порівняно з ст. 68 КзпПр умови надання відпустки. Відповідно до п. 3 ст. 68 КзпПр відпустку встановлювався за сам факт ненормованого робочого дня, інакше кажучи, за можливість позаурочної роботи. Якщо раніше був, відпустку однаково надавали. Цю позицію підтверджувалася практикой.

Название ст. 158 ТК відбило стару правову позицію: додаткова відпустка за ненормований робочого дня. Але текст год. 1 засвідчує інше: відпустку «за роботу понад нормальної тривалості робочого дня». Буквальний сенс цього формулювання таков:

если є позаурочна праця в на осіб із ненормованим робочим днем — є декларація про відпустку, передбачений ст. 158 ТК; якщо ні роботи понад нормальної тривалості робочого дня — немає права цей відпустку. Позиція, закладена в год. 1 ст. 158 ТК, погіршила умови праці працівників з ненормованим робочим днем, правова захищеність яких і нижче інших. Але річ у цьому: правило «відпустку лише за умови наявності позаурочної роботи» практично складно здійснити за такими причинам:

— Трудової кодекс потребує врахування понаднормових робіт (год. 4ст. 122 і год. 5 ст. 133), нічого свідчить про обліку внеурочных робіт. Це означає, що немає відповідної обов’язки нанимателя;

— ні Трудової кодекс, ні інше законодавство не встановлюють, скільки годин роботи понаднормово необхідне придбання права даний отпуск;

— трудовий відпустку, зокрема аналізований, найчастіше надається авансом. До Дня його надання внеурочных годин може бути, однак вони можуть з’явитися по відпустці остаточно робочого року. Тому наймач зобов’язаний надати і цей відпустку, коли він заплановано графіком відпусток чи (і) надається за угоді сторон;

— якщо переробки за робочий рік бракуватиме, а відпустку надано, ні утримати з зарплати за необгрунтовано використаний відпустку, ні зарахувати виплату має значення відпустки за наступний рік не можна силу ст. 107 ТК і законодавства трудові відпустках в целом.

Таким чином, проблеми виникатимуть навіть щодо організації обліку позаурочного часу, якщо спробувати запровадити такий учет.

Полагаем, що новація в год. 1 ст. 158 ТК сприймається практикою буде лише тоді, коли законодавчо буде встановлено порядок обліку неурочных часов.

Анализ год. 1 ст. 158 ТК дозволяє: зробити такий висновок. Підставою права на додаткова відпустка за ненормований робочого дня служить сам собою факт ненормованого робочого дня. Робота ж понад нормальної тривалості робочого дня (невизначена робота) — це основна умова, а чи не підставу надання аналізованого відпустки. Коли щодо виконання цієї умови доки створено правові норми й організаційні передумови, відпустку повинен надаватися безпосередньо за ненормований робочого дня, який підтверджується включенням посади (професії) працівника до переліку, затверджений у порядку (див. выше).

Трудовой кодекс визначив лише максимум тривалості відпустки за ненормований робочого дня — 14 календарних днів (год. 1 ст. 158 ТК).

В год. 2 ст. 158 ТК й положення прийнятих відповідно до ній нормативні акти (див. нижче) введена різна система нормування тривалості відпустки за ненормований робочого дня до працівників державних та недержавних организаций.

В державних організаціях конкретна тривалість додаткового відпустки працівників з ненормованим робочим днем визначається локальними переліками працівників з ненормованим робочим днем відповідно до тривалістю відпустки, передбаченого однойменними централізованими перечнями.

Усложненная система нормування тривалості додаткових відпусток за ненормований робочого дня побічно випливає з тексту год. 2 ст. 158 ТК. У цієї маленької частини друга фраза адресована недержавним організаціям, яким дозволяється застосовувати локальне регулювання тривалості даних відпусток, але такий дозвіл просто немає безпосередньо державним організаціям. Правомірне висновок у тому, що з останніх має застосовуватися державне нормування тривалості відпусток за ненормований робочого дня разом із локальным.

Дополнительный відпустку, встановлений ст. 158 ТК, регулює Порядок надання і підсумовування трудових відпусток. У год. 2 п. 3 Порядку передбачено, що у переліку працівників з ненормованим робочим днем (уточнимо: тут, з сенсу п. 3, маю на увазі централізовані переліки) відсутня конкретна тривалість відпустки, вона встановлюється в однойменному локальному переліку працівників організації. Конкретної можна вважати тривалість відпустки, тоді як централізованому переліку названі дні (8,11,14 та інших.). І навпаки, конкретна тривалість відсутня, якщо говориться: «трохи більше», «не менш», «від і до».

Из год. 2 п. 3 Порядку слід, що організації немає права змінювати тривалість аналізованого відпустки, якщо вона конкретно визначено централізованим переліком. Тут допущена неточність. Справді, мінімум відпустки, вказаний у централізованому переліку, обов’язковий для державних організацій, яким адресовано цей перелік. Але в організацій є право покращувати умови праці працівників із порівнянню із законодавством (год. 3 ст. 7 ТК), зокрема збільшувати тривалість аналізованого додаткового відпустки, але з допомогою своєї прибыли.

Общее отправное вимогу до правовому регулювання тривалості відпусток за ненормований робочого дня у тому, що повинно бути диференційовані залежно от:

— категорії (групи) працівників — керівники, їх заступники, головні фахівці та їх заступники; керівники функціональних і галузевих структурних підрозділів, і їх заступники; фахівці, технічні исполнители;

— кола і обсягу функціональних обов’язків (навантаження), характеру роботи, заходи відповідальності її виконання; ступеня напруження й складності труда;

— режиму роботи, можливості обліку фактично відпрацьованого часу, виконання функціональних обов’язків поза организации;

— інших чинників, що обумовлюють необхідність, і потреба виконувати роботу понад нормальної тривалості робочого времени.

К жалю, наведені вимоги проігноровані практично переважають у всіх централізованих і локальних перечнях.

К Порядку прикладений Перелік категорій (груп) працівників з ненормованим робочим днем, у якому зазначено діапазони аналізованого відпустки (від 10 до 14, от 10 до 12, від 9 до 12, від 8 до 11, від 7 до 10, до 9, до 8 календарних днів). Цей Перелік рекомендований також недержавним організаціям (год. 2 п. 4 Порядка).

Рассмотрим реалізацію цих вимог з прикладу деяких галузевих і відомчих переліків працівників з ненормованим робочим днем.

Перечень працівників об'єднань, підлеглих Уряду, затверджений постановою Міністерства праці від 14 квітня 2000 р. № 58 «Про затвердження переліків працівників з ненормованим робочим днем об'єднань, підлеглих Уряду Республіки Білорусь у», складається з самого постанови й трьох додатків щодо нього: докладання 1 і 2 включають категорії працівників відповідних об'єд-нань і залізної дороги.

Оба переліку структуровані за категоріями працівників у залежність від їх посадового стану та підрозділи, де вони зайняті, наприклад керівники юридичних осіб і їх заступники; керівники функціональних і галузевих структурних підрозділів апарату управління юридичних, внутрішньовиробничих структурних підрозділів, і т.д. У додатку 3 безпосередньо визначено тривалість отпуска.

Характерно, що додаток 3 має рекомендаційний характер. Отже, в локальному переліку організацій може бути встановлена конкретна тривалість відпустки, що виходить межі рамок, передбачених у додатку 3, як і бік зменшення, і у бік збільшення відпустки. У цьому якщо відпустку встановлено буде в діапазоні «від і по» або передбачено лише його максимум, відхилення від мінімуму чи максимуму в локальних переліках ставляться на собівартість производства.

Перечень працівників з ненормованим робочим днем у галузі житлово-комунального господарства, затверджений постановою однойменного Міністерством 24 квітня 2000 р. № 2 і погоджену з Міністерством праці, поширюється на працівників організацій цієї галузі незалежно від своїх відомчої подчиненности.

Перечень включає керівників (167 найменувань посад); фахівців (64 найменування); інших службовців (19 найменувань) і створення робочих (водії службового легкового автомобіля). Для кожної посади визначено конкретна тривалість відпустки від 8 до 14 днів. Наприклад, за посадами, названим в пп. 33, 39, 44, 46−60, тривалість відпустки становить 12 днів; по 60 посадам — 11 дней.

Ясно, що «бездиапазонное» визначення тривалості відпустки у тому галузевому переліку, і навіть недостатня його структуризація позбавляють місця для локального регулювання тривалості відпустки у колективному договорі. У результаті враховується тільки назву посади, а чи не чинники, що зумовлюють потреба у роботі позаурочний время.

Перечни посад і будь-яких професій працівників апарату Державного комітету з питань авіації Республіки Білорусь у і закупівельних організацій цивільної авіації Республіки Білорусь у, яким встановлено додаткова відпустка до праці з ненормованим робочим днем, затверджений постановою Державного комітету з питань авіації від 10 квітня 2000 р. № 3. До цього постанови дано два докладання. У першому названі три посади (завгосп, старший інспектор і референт), котрим встановлено відпустки тривалістю 7 календарних днів. Друге додаток містить лише перелік посад працівників, яким встановлено ненормований робочого дня (110 найменувань). У примітці до Переліку вказується, що переліки працівників з ненормованим робочим вдень і тривалість додаткового відпустки встановлюються організаціями з узгодження з профспілковим комітетом в межах періодів, вказаних у таблиці категорій працівників, і додаються до колективним договором организации.

Следует відзначити, що у наведеній постанові використовують різні методи регулювання додаткового відпустки: при застосуванні 1 перелік працівників і тривалість відпустки встановлено імперативно — доповнення та зміни локальним регулюванням тут виключені. У додатку 2 допускається локальне регулювання. Отже, перелік цих працівників можна змінити, але лише у бік її скорочення. Тривалість ж відпустки може визначатися у межах діапазону, вказаної у додатку. У цьому спеціалістів, технічних виконавців, і водіїв обмежений лише максимум, а мінімум не встановлено. Отже, може бути визначено колективним договором в розмірі жодного дня.

Требование ж встановлювати в організаціях переліки працівників і тривалість відпустки за узгодженням із профспілкою відповідає ст. 158 ТК.

Перечень працівників, котрим нададуть додаткова відпустка за ненормований робочого дня в організаціях Міністерство культури, затверджений постановою Міністерство культури від 17 квітня 2000 р. розділений на 9 категорій службовців: керівники організацій, головні фахівці, керівники підрозділів, фахівці, інші службовці, технічні виконавці й т.д. Для кожної категорії посад тривалість відпустки однозначна. Проте в примітці до Переліку говориться, що тривалість відпустки з кожної посади встановлюється керівником організації (при застосуванні спожито термінологія, не затверджена Трудовому кодексі, — «керівникам підприємства, установи, організації») залежно від рівня навантаження, характеру і умов виконуваної роботи. Виникло протиріччя між Переліком і приміткою в відношенні повноважень визначення тривалості відпустки. У разі тривалість відпустки, зазначену в Переліку, слід вважати рекомендаційною, що СРСР розвалився, що конкретна величина його встановлюється у організаціях. Насправді виникла колізія між переліками, затвердженими деякими міністерствами (охорони здоров’я, культури, освіти, житлово-комунального господарства) і облвиконкомами (Мингорисполком). Вони по-різному визначено посади ненормованим робочим вдень і тривалість відпустки працівників організацій республіканського та регіонального підпорядкування. З закону «Про нормативних правових актах Республіки Білорусь у» від 10 січня 2000 р. (ст. 2 і десяти) вважаємо, що переліки працівників з ненормованим робочим днем, затверджені республіканськими органами управління, мають велику юридичну силу стосовно перелікам, прийнятим органами місцевого управления.

Работникам неурядових організацій тривалість відпустки за ненормований робочого дня встановлюється, зазвичай, локальними нормативними актами. До недержавним стосовно ст. 158 ТК потрібно відносити організації, у немає вищого органу управління, наділеного повноваженнями стверджувати переліки працівників з ненормованим робочим днем відповідно до постановою Ради Міністрів Республіки Білорусь у від 4 квітня 2000 р. № 455.

Как зазначалось, перелік посад працівників із зазначенням конкретної тривалості аналізованого додаткового відпустки з кожної посади додавався до колективним договором. Якщо колективний договір не полягає чи у ньому відсутнє перелік посад з ненормованим робочим вдень із зазначенням конкретної тривалості додаткового відпустки кожної посади, відповідно до год. 2 ст. 158 ТК перелік і тривалість відпустки для кожної посади встановлюється безпосередньо наймачем. У цьому згоду профспілки непотрібен. Перелічення й зазначена у ньому тривалість відпустки з’являються наказом уповноваженого посадового лица.

Соглашением сторін можна розв’язувати питання тривалості відпустки, але у відношенні працівника, посаду котрого внесена до переліку додатків до колективному договору чи затверджений безпосередньо наймачем. Інакше умови відпустку повинні визнаватися недійсними, що випливає з першої фрази год. 2 ст. 158 ТК.

Часть 2 ст. 158 ТК адресована організаціям. Поза сфери його дії виявилися індивідуальні підприємці, є нанимателями. Вихід одного зайнятих вони найманих працівників слід поширити модель регулювання ненормованого робочого дні й відпустки для неї, встановлену для неурядових організацій. Заборона тут ненормованого робочого дня нереально. Краще, коли його застосовуватися легально з общеустановленными ограничениями.

По сферу застосування ненормованого робочого дня год. 2 ст. 158 ТК зберегла рівень 1956 р., коли Рада Міністрів СРСР надав право встановлювати переліки працівників з ненормованим робочим днем радам міністрів республік, і навіть всіх міністерствах та відомствам, виконкомам та інших органам управління. Понад те, сфера застосування ненормованого робочого дня розширено через включення недержавних организаций.

Министерства і відомства, і навіть інших органів управління, яких Уряд уповноважив стверджувати переліки працівників з ненормованим робочим днем, негайно скористалися своїми повноваженнями. Вони начебто змагалися між собою, хто від включить у ці переліки посад. У результаті переліки охопили 100% чи близький до цієї же цифри число керівників, фахівців та інших службовців. У цьому забуте чи проігноровано найважливіше умова: в переліки мають включатися посади, які потребують виконання роботи понад доведену норму робочого дня. Малоймовірно, аби піти до таким ставилися економісти усіх спеціальностей, інженери (всіх найменувань і категорій), делопроизводители, лаборанти, медсестри, викладачі, нормувальники, товарознавці, техніки (всіх найменувань і категорій), калькулятори, друкарки, паспортист, обліковець чи, наприклад, фахівці всіх найменувань і категорій і всі технічні виконавці, зокрема паспортист, діловод, копіювальник, рахівник, обліковець, кресляр, названі, наприклад, переліку, затвердженому постановою Міністерства праці Республіки Білорусь від 14 квітня 2000 р. Реально вони, як і інших фахівців, включаючи технічних виконавців, працюють за часу «від дзвінка до звонка».

Что більшою мірою відповідає інтересам працівників: ненормований робочого дня з додатковим відпусткою за внеурочные роботи, чи нормоване робочий час самотужки відпустки, але з гарантіями і компенсаціями, передбаченими законодавством про понаднормових роботах? Якщо працівник не притягують до неурочним роботам або ж залучається рідко, перевагу, звісно, буде віддано ненормованому робочого дня з певним додатковим відпусткою. Бо, що у цій ситуації ненормований робочого дня лише номінальний (якщо забувати фіктивний), а під назвою відпустку не обгрунтований, до уваги не приймається. Але коли його з об'єктивних причин внеурочные роботи неминучі і проводяться систематично, перевагу умов праці працівників з нормованим робочим часом очевидно. Тому скорочення сфери застосування реального ненормованого робочого дня, тобто. перехід від ненормованого до нормированному робочому часу, навіть із втратою права на додаткова відпустка, означає не погіршення, а поліпшення умов праці работников.

В роки, коли трудові відпустки становили 12, і потім — 15 робочих днів, ненормований робочого дня використовувався фактично як засіб штучного збільшення трудових відпусток службовців до 18−24 робочих днів. Трудової кодекс, доповнений колективним договором та інших локальним регулюванням, забезпечив, принаймні, 28 календарних днів трудового відпустки. У зв’язку з цим відпала потреба у застосуванні ненормованого робочого дня там, де у ньому немає необхідності, враховуючи його пряме назначение.

Тем щонайменше після введення дію ТК, широка сфера застосування ненормованого робочого дня з компенсацією його додатковим відпусткою збереглася. Великі за тривалістю трудові відпустки власними силами не сприяють збільшенню добробуту, т.к. вони зменшують невиправна фонд робочого дня, оплата їх входить у собівартість, що зумовлює зростанню цін, неконкурентоспроможності продукції і на т.д.

Ненормированный робочого дня як одне з несприятливих, але об'єктивно необхідних умов праці можливий лише ролі особливого жорстко обмеженого винятки з загальне правило нормування тривалості робочого дня і обов’язковості норм тривалості праці, включаючи їх чи максимум.

Для досягнення такої справи знадобиться новий механізм правовим регулюванням. Вважаю, що можна відмовитися від багатьох галузевих і регіональних переліків і натомість встановити єдиний перелік, затверджуваний постановою Уряди Республіки Білорусь у. У постанові слід визначити також основні обмеження, гарантії, і компенсації до працівників з ненормованим робочим днем, У єдиному переліку не потрібно перераховувати посади. Досить назвати дві категорії працівників: керівників Західної й фахівці. У цьому для перших ненормований робочого дня може бути обов’язковим, інших — може визначатися на пропозицію наймача з згоди робітника і фіксуватися письмовому трудовому договорі. У договорі слід визначати вид компенсації за ненормований робочий день.

В більшою мірою суть ненормованого робочого дня відбиває термін «обмежено нормований робочого дня» або «обмежено нормоване робочий час». У як компенсація при цьому умова труднощів можна запровадити збільшений посадовий оклад і доплату, диференційовану залежно від розміру й частоти неурочных робіт. Якщо облік їх відсутня, розмір доплати встановлюється в твердої сумі. Додаткова відпустка до праці з обмежено нормованим робочим днем як нелогічний, не адекватний і виправдав себе практиці. Від обов’язковості його, з закону, гадаю, слід відмовитися. На рівні ж локальних нормативних актів й трудовому договору з вимогою обмежено нормованого робочого дня може встановлюватися з допомогою прибутку нанимателя.

Заключение

Одним словом можна сказати те, що Білоруське законодавство має багато «дір» в відношенні регулювання ненормованого робочого дні, у друдовых отношениях.

Тут ж можна сказати у тому, що «…переліки працівників з ненормованим робочим днем, будучи додатком до колективним договором, відбивають згоду всіх працівників як боку колективного договору» на ненормований робочого дня — лише декларація. До того ж колективний договір взагалі регулює неповне робочий час, конкретна тривалість визначається лише угодою наймача з працівником персонально.

Я спробував розкрити цю тему з різних джерел. І, тим самим ближчий підійшов до розкриття поняття «ненормований робочий день».

Но у тому, що ще краще розглянути, і зрозуміти, що саме включає у собі саме поняття та як воно регулюється, я додаю 2 докладання. Одне це: «Постанова від 14 квітня 2000 року № 60 — про затвердження переліків працівників з ненормованим робочим днем», а друге: «Постанова від 14 квітня 2000 року № 58 — про затвердження працівників з ненормованим робочим днем об'єднань, підлеглих уряду Республіки Беларусь».

В першому додатку можна ознайомитися про працівників здійснюють технічне обслуговування може й які забезпечують функціонування апаратів державні органи, не підлеглих уряду Республіки Білорусь у, потім про переліку працівників з ненормованим робочим днем системи Національного банку Республіки Білорусь у, до працівників входять до складу Національної академії наук Республіки Білорусь у. В-другому помітні перелік працівників з ненормованим робочим днем системи білоруської залізниці й т.д.

Таким чином, використовуючи весь матеріал, гадаю, що міг найточніше і повно розглянути, і спробувати розкрити проблему ненормованого робочого дні, у Республіці Беларусь.

Список литературы

Конституция Республіки Білорусь у від 15 березня 1994 року (зі змінами та доповненнями) / прийнята на республіканському референдумі 24 листопада 1996 року. Мн.: Білорусь, 2000. ст. 41.

Коментарий до Трудовому кодексу Республіки Білорусь у /Під общ. ред. Г. А. Василевича. Мн.: Амалфея, 2000. З. 483. ст. 110, 115, 118, 158.

Островский В.А., Трудові відпустки // Національна економічна газета, 2000, № 50 (22 листопада), с. 7.

Островский В.А., «Ненормований робочого дня» / «Відділ кадрів» // № 12 (грудень 2001), с.14−18.

Островский В.А., «Ненормований робочого дня» / «Відділ кадрів» // № 1 (січень 2002), с.24−27.

Постановление Міністерства праці Республіки Білорусь у від 14.04.2000 року № 60, «Про затвердження переліків працівників з ненормованим робочим днем» // «Національний реєстр правових актів Республіки Білорусь у» // № 49 (26.05.200), 8/3444.

Постановление Міністерства праці Республіки Білорусь у від 14.04.2000 року № 58, «Про затвердження переліків працівників з ненормованим робочим днем об'єднань, підлеглих уряду Республіки Білорусь у» // «Національний реєстр правових актів Республіки Білорусь у» // № 53 (09.06.2002).

Трудовой кодекс Республіки Білорусь у ухвалений Палатою Представників 8 червня 1999 року, схвалений Радою Республіки Національного зборів Республіки Білорусь у 30 червня 1999 року. — Мн.: Національний центр правової інформації Республіки Білорусь у, 1999. — 192с. ст.ст.107, 110−115, 118, 158.