Дионис-Либер, бог вільних

Дионис-Либер, бог свободных

Т. У. Васильєва.

Разбогатевший вискочка Тримальхион давав розкішний бенкет. Гості були ситі досхочу, — передбачався ще свежезажаренный кабанчик, але це майбутнє страву, рятуючись від кухарів, вереском увірвалося в пиршественную залі, перегодовані їдці дружно попросили хазяїна волю для тваринного, яке нині шаснуло між столів у ритуальній шапці вольноотпущенника. Юний красавец-раб, вбраний Вакхом і з імені Діоніс, обходячи бенкетуючих, роздавав їм виноградні грона і виспівував пісні, вигадані його гостинним паном. Звернувшись до молодику, Тримальхион вітав її традиційним вигуком: Діоніс — Лібер! Моторний артист миттєво зірвав шапку з кабанця і наділ собі на голову. Гості аплодували каламбуру хазяїна, який, своєю чергою, заохочений схваленням публіки, «дотиснув» дотепну вигадку: Хіба видно, що мені Лібер — Отец?

Сцена ця, узяте з роману Петронія «Сатирикон», вимагає коментарю. Давньогрецького бога Діоніса римляни називали як Вакхом, але і Либером, ототожнивши його за своєму звичаю із місцевим божеством, які мали знов-таки, як і водилося у латинян, чоловічу і жіночу іпостась: Лібер і Лібера, — що це боги италийской грунту, родючості, поритої землі і обжитого поселення. Лібера ототожнювалася з Персефоной, таємничим божеством Элевсинских містерій, дочкою Деметры-Земли, чи з Аріадною, по грецьким міфам, подругою Діоніса. І якщо перемоги близькість топоніма Элевсин і з грецьким позначенням свободи — Элевтерия — проглядається хіба що фахівцям-філологам дуже пильною і без упередженості поглядом, то латинське слово Лібер в нарицательном вживанні прямо-таки означає «вільний». Одне слово «либери» (лише у множині) називалися «діти» (домочадці) римського громадянина, то, можливо, на згадку про те, що колись так називали себе всі діти однієї громади, діти одного Лібера, Батька, бога населеній ними землі. Російське «люди», німецьке Leute близькі а то й до самого Либеру, то вже до Элевтерии — майже очевидним образом.

Соль тримальхионовой жарти у цьому, що у вперше зверненням до артиста «Діоніс — Лібер», не лише називав під назвою античного бога, а й відпускав волю раба, тоді як у другий — як оголосив присутність в нього божественного гостя, але підтвердив до того ж час, що він — син вільного, а чи не раба, т. е. не вольноотпущенник, ким вона дискваліфікували ще на справі, але власне liber, вільний, бо син свободного.

Говорят, як кажуть є частка рації. У жарті Тримальхиона, незалежно від своєкорисливого наміри, позначилася така щоправда, яку збагнути було б, мабуть, великим благом нам — але ці зажадає ще деяких коментарів. Річ, проте, важко, гра варта свічок — так допоможе нам бог Дионис-Либер!

Наш Пушкін назвав Діоніса веселим богом. А свободу — веселим приводом. Вино і веселощі — це, начебто, закономірне зближення («Веселіє Русі— пити»), тоді як воля і веселощі — уже тут як ніби бракує якогось проміжного ланки, уточнення. Але в Пушкіна наполегливо зближуються воля і радість («…свобода вас прийме радісно біля входу…»). Зрештою, «Ода до Радості» Шіллера — теж скоріш гімн волі і братерства людей, ніж власне радості — як розуміємо ми, російські. Для німців Freude — і Freiheit — свобода дуже близькі, а німецька богиня Фрейя — майже повна аналогія Либеры-Персефоны, до того вона ще богиня радості, і любви.

Свобода, чи слобода, походить від слова поняття «свій» («своб»), означаючи об'єднання і ухвалили спільне поселення своїх, які у «властивості» (кревність) людей. Усе це той самий землею скріплена громада, сім'я людей, дітей, в якій усе — свої, все повноправні, тоді як поза цієї общины-слободы ніхто з них не зможе розраховувати на такий повноти й невеличкі радощі бытия.

В античну епоху еллін був цілком вільний тільки у своїй місті. У чужому його виставити продаж, як це сталося з філософом Платоном, на щастя якого серед покупців опинився сам з його освічених шанувальників. Феодальна епоха перетворила поняття волі у синонім зубожіння. Вільний від феодала був вільний від Землі, від праці, від вогнища. З вільних жебраків формувалися громади міст. У містах свобода, відокремивши від слободи, перетворилася на синонім неподневольности, не придбавши значення нового кревності. Буржуазні свободи — це педантично виконувані законоуложения. Філософи називають цю усвідомленої необхідністю. Свобода перестав бути свободою від і став свободою для — свободою слова, зборів, пересування, совісті й т. буд. Свобода кожного забезпечується законослухняністю всіх. Закон стоїть в обороні свободи, а без дотримання закону людина позбавляється свободи, але і власної волі. Чудове у своїй проникливості вигадка Про «Генрі «Фараон і хорал». Вільний громадянин вільним рішенням волі обрав собі в’язницю тимчасовим місцеперебуванням. Він намагається здійснити своє рішення законним шляхом, а закони почім даремно ігноруються інших членів суспільства (що у Америці — парадокс, а в нас — традиція), у тому числі навіть правоохоронців, — так свобода волі людини і громадянина звертається до ніщо, зате коли то божественному хоралі відкривається якась інша воля і воля — тут він випадає із системи законоуложений і в’язниця йому обеспечена.

Истинная свобода, набута у в’язниці, — одне із улюблених мотивів антибуржуазної літератури, та й лише неї. Що таке про життя така, якщо свободу то вона може знаходити лише в ув’язненні? Не життя ця така, а свобода така, що не законопослушании, як і над неподневольности вона полягає, але у здобутті своєї громади, своєї слободи, свого свобства.

Приговоренному до смерті Сократові друзі пропонують втеча — поза стінами Афін втрачали силу вироки афінського суду. Сократ відмовився. По афінським законам мій тату узяв за дружину мою матір та дав виховання синові, тут — у своїй місті, тут вільний, а чужому місті — я ніхто, я — не вільний, навіть якщо і раб. Вільний громадянин Сократ вибрав смерть як свободу. Філософ Сократ прийняв смерть як визволення з законів міста Київ і перехід у нову свободу — посмертну свободу душі в ідеальний світ справедливості. Як вільна людина вибирає смерть і раб Езоп — вже у драматичної притчі ХХ століття — але з бо їм подобаються земні закони чи неземна справедливість, як тому що беззаконня життя нема йому іншого шляху до утвердження від своєї гідності, своєї постаті. Учень стоїків Маттіас Клаузен у Гауптмана теж рятує своє «я» вільним вибором смерті. Для кого «свобода чи смерть», а кого — «смерть чи несвобода».

Если несвобода зусебіч тіснить людини, то трагічна несправедливість — плутати злостиво й життя, кидати своїх які живуть заради чаемой свободи серед мертвецов.

Толстой звідси писав так: «Все моє думку у цьому, що коли люди порочні пов’язані між собою і злочини становлять силу, то людям чесним потрібно зробити тільки те саме. Адже так усе просто». Це і свобода. Інший свободи просто нет.

Нет «свободи економіки від-» — це є воля, а воля — благо лише за умови всезнання, отже, благом то, можливо єдино Воля Божья.

Нет і «свободи для-» — це є право чи борг; право і борг може бути благом, але тільки похідною того блага, що надає цього права чи стягує цей борг, якщо, зрозуміло, ця остання справді є благо, т. е. Вища Справедливість. «Свобода від-» і «свобода для-» можуть бути істинними благами лише у присутності «волі у-«, яка одна є свобода в споконвічному значенні: вільна риба у своїй воді, вільна птах у своїй небі, вільний звір у своїй лісі, вільний осіб у своєму колу, у своїй вітчизні. Бути серед своїх — ось єдино доступна людині свобода, і що ширше цей «свій» коло, то більше вписувалося інших похідних свобод дістається у ньому людині: якщо це свій град, у ньому право і обов’язок — свобода, якщо це свій світ, у ньому і волю стає правому й боргом і свободой.

Пусть це коло буде, дуже вузьке — нехай буде всього лише платонівська половина людини, однак і тоді він вільний, воістину вільний, щоправда, лише цьому тісному кругу.

Наконец, це коло комусь буде лише точкою його власного «я», але він знайшов себе, знайшла свою волю і цієї свободи хто б може в нього отнять.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.