Формирование економічного розвитку Японии

Глава I.

Реформи американській окупаційній адміністрації, і їхнього впливу наступне розвиток Японии.

Через війну поразки Японії у Другій світовій війні країни був встановлено американський окупаційний режим. Своєрідність етапу окупації в повоєнної історії Японії у тому, хоча верховна владу у державі лежить у руках американській окупаційній армії, її командування, виступав від імені союзних держав, США здійснювали цю влада безпосередньо, а ще через японське правительство.

У період окупації США видали низку директив про демілітаризації і демократизації Японії відповідність до Потсдамской декларацією і рішеннями Далекосхідної комісії. Приміром, було проведено чистка в урядовому апараті, бізнесі, освіті, у яких було звільнено 200 тис. людина. Крім того Токіо затвердили трибунал по військовим преступлениям. 1] У результаті судового розгляду засуджено 28 головних військових преступников. 2] Також було проведено низку важливих реформ, головними у тому числі були нова конституція, втілила принцип суверенної влади народу і законодавчо яка закріпила мирний характер зовнішньої політики України країни. Стосовно сфери економіки, можна скасувати статтю 85 Конституції: «Ніякі державні кошти і неможливо знайти витрачені, і які державні грошові зобов’язання що неспроможні прийняти інакше як у рішенню Парламента"[3]. Це мало сприяти демократизації у економічній сфері. З іншого боку, була визнана свобода діяльності політичних партій, профспілок, селянських спілок та інших. масових організацій; жінки були офіційно вирівняно у правах з мужчинами. 4] Реформи цього періоду завдали відчутного удару по феодальним пережиткам країни. З военно — феодальної абсолютистській монархії Японія була перетворено на конституційну монархію, на державу, зі свого соціально — політичному характеру близьке розвиненим капіталістичним країнам запада.

Слід зазначити, що під час окупації Японії ділиться на два етапу. На первом (1945;47 рр.), американська окупаційна адміністрація, поруч із проведенням демократичних реформ, поривалася ослаблення Японії як свого конкурента в Азиатско — тихоокеанському регіоні. Але з 1948 р. ситуація змінюється. Це було пов’язано насамперед із зміною міжнародної обстановки, з загостренням відносин між СРСР та, набирає обертів «холодної війни». До 1949 г. побував у Китаї громадянської війни хоч і остаточно схиляється набік Комуністичної партії на чолі з Мао Цзедуном. У цих умовах Японія залишається головним форпостом США перевищив на Далекому Сході. Важливу роль, сприяє зміни політики США у Японії, і війна у Кореї 1950;1953гг., у якої Японія стає головною військової базою американців у цьому регіоні. США починають вкладати гроші у японську промисловість, вбачаючи у Японії однієї з головних своїх союзників на Далекому Востоке.

Окупація Японії спливає квітні 1952 г., після набрання чинності Сан — Францисского мирний договір, де йшлося, що «все окупаційні війська Союзних Держав буде з Японії… пізніше як за 90 днів після набрання чинності справжнього Договора…"[5] Проте наступного дня після підписання мирний договір було підписано Японо — американський договору про безпеки, також набрав чинності у квітні 1952 г. Цей договір передбачав, що «Японія надає, і Сполучені Штати Америки приймають по набутті чинності мирний договір і цього договору право розміщувати наземні, повітряні і морські сили у Японії поблизу неё."[6] Отже, США зберегли своє військове присутність у Японии.

Як уже відзначалося вище, на відміну від окупації Німеччини, в результаті якій її уряд було розпущено і управління країною здійснювалося безпосередньо союзними державами, які створили союзну військову адміністрацію для Німеччини, у Японії США переважно зберегли старий державний апарат на чолі ось із японською імператором. Разом з тим США присвоїли собі ряд державних функцій. Вони цілком взяли його в своїх рук область фінансів України й зовнішньої торгівлі, поставили під контроль все органи правосуддя, поліцейську влада, складання державного бюджету, обмежили Законодавчу владу парламента.

11 жовтня 1945 г. генерал Макартур, глава окупаційної адміністрації, направив японського уряду директиву проведення п’яти великих реформ наданні робочим права на організацію профспілок, про демократизації системи освіти, ліквідації абсолютизму, рівняння в жінок й демократизації економіки. У листопаді пішли директиви про заморожуванні власності головних держательских компаній (дзайбацу) і імператорського вдома, про розпуск дзайбацу. У листопаді були опубліковані меморандум Макартура проведення земельної реформи, декрет про віддаленні релігії синто від государства. 7].

У грудні 1945 г. було опубліковано закону про профспілках (набрав чинності 1 березня 1946 г.) вперше у історії Японії надавши усім робітникам, у цьому числі працівникам державних установ і, декларація про організацію профспілок, на колективні переговори, і страйку. Закон передбачав участь профспілок в обговоренні питань про кадрах, найманні і звільнення, надання нанимателями приміщень для профспілкового апарату, виплату зарплати звільненим профспілковим работникам. 8].

Всі ці заходи проводились найтяжких економічних умов, у яких опинилася Японія після війни. Країна втратила 44% своїх колишніх володінь, куди в 1937 г. доводилося 23,8% загального обсягу імпорту метрополію. До закінчення під державою Японії перебували території, багаті рисом, цукром, бобами, деревиною, золотом, залізної рудою, кам’яним вугіллям. У 1937 г. на володіння Японії на окупований северо — східний Китай доводилося 59,3% японського експорту і 41,7% импорта. 9].

Рівень промислового виробництва, який сягнув в часи війни (1941г.)69,4% від довоєнного (1935;1937гг.) в 1945 г. упав до 28,5%. У перебігу у перших двох років окупації Японія займала останнє у світі по темпам відновлення промислового виробництва. Промислового виробництва Японії коливалося лише на рівні 30% стосовно 1930;34 гг. 10].

Житловий фонд у містах та системи штучного зрошення сільськогосподарських земель були дуже зруйновані. Військові втрати склали 2 млн. 800 тис. чоловік вбитими, але чисельність населення збільшилася на 100% через припливу репатріантів з колишніх колоний. 11] Усе це супроводжувалося найгострішої нестачею всіх товарів, розгулом спекуляції, нескінченними і отупляющими чергами пересічних японців, поїздками зголоднілих з заплечными мішками в села обмінюватись залишку своїх більш як скромних залишків одягу чи речей домашнього вжитку на продуктів харчування, навіть пошуками недоїдків на смітниках околицях проживання сімей американських военнослужащих. 12].

Американська адміністрація цих умовах провела лібералізацію цін, стабілізувала бюджет і запровадила фіксований валютний курс. Також завданням першочергової ваги для американців стала програма демонополізації економіки, куди входили розпуск довоєнних концернів на чолі з сімейними холдингами (дзайбацу), як зазначалося вище шляхом широкої розпродажу їх акцій, роздрібнення найбільших промислових компаній, і прийняття антимонопольного закону. Мета програмних засобів полягало у ром, щоб ліквідувати надмірну концепцію економічної моці й обіцянками посилити ринкову конкуренцию. 13] Були розбещені головні компанії Мицуи, Міцубісі, Сумимото, Ясуда. Колись вони належали головним компаніям дзайбацу акції та інші цінних паперів підлягали розпродаж переважно службовцям компаний. 14] Ще на початку 1946 г. США до Японії була урядова комісія, перед якій було поставлено завдання — ознайомитися зі структурою і характером діяльності концернів. От на які було зроблено комісією висновки про особливостях монополістичні концернів: «Коли торгова компанія Міцубісі (чи будь-яка інша японська корпорація) створює дочірню компанію й уряд пропонує частину їх акцій публіці, вона вважає за необхідне розкрити факт, що нею і цієї дочірньою компанією існує контакт, яким вся продукція останньої надходитиме до торгової компании». 15] Характерним для дзайбацу був і зрощування головних банків та головних компаній: «у всіх групах дзайбацу… значний пакет акцій головного банку перебуває у руках відповідної головний компанії. У випадку з підконтрольним Мицуи банком Тайкоку 22% акцій перебувають у руках головний компанії спільному володінні членів сім'ї Банк має Сумітомо 25% акцій перебувають у руках головний компанії, в банку Мицубмсм — 30%, в банку Ясуда — 30%. Пакети акцийй сімейства дзайбацу у тому головних фінансових інститутах підкріплюються додатковими пакетами таких акцій у портфелях підконтрольних їм компаний."[16].

У результаті 1947 г. після ухвалення і запровадження з закону про заборону монополій і забезпечення справедливих операцій та закону про заборону надмірної концентрації економічній потужності було зроблено деперсонификация власності. Ці закони забороняли створення головних держательских компаній, картелів та інших монополістичні об'єднань, а також володіння більш як 25%акций інших компаний. 17] Проте за практиці заходи для повної ліквідації було прийнято лише стосовно 10 найбільших дзайбацу, а наказ про кардинальної перебудові своєї діяльності отримали лише 18 компаній. І, тим щонайменше внаслідок такого поділу підприємств концерни, колишні в власності сімейних кланів, исчезли. 18].

Наступною важливою реформою, оказавшей значний вплив на розвиток Японії, була аграрну реформу. Це була радикальна реформа з ліквідацією великих володінь та масової перепродажем землі, що створило сільського господарства дрібних незалежних фермеров. 19].

Спочатку було дві проекту земельної реформи — радянський і англо — американський. У результаті життя було проведено англо — американський проект. Японське уряд керуючись цим проектом, у тісному контакті зі штабом Макартура розробило «положення про завершенні реформи земельної системи». Ще у грудні 1945 г. парламент прийняв перший в законі про аграрної реформі. Однак це закон викликав невдоволення селян громадськості Японії, оскільки нічого істотного земельних відносинах не змінював. Через війну «положення про завершенні реформи земельної системи було затверджено на засіданні кабінету міністрів 26 липня 1946 г. Виходячи з цього становища, міністерство хліборобства й організації лісового господарства підготувало проєкт «закону про особливих заходи щодо створення господарств селян — власників», а також проект вторинного перегляду «закону про упорядкування сільськогосподарських земель» 1938 г. 14 серпня 1946 г. штаб Макартура офіційно затвердив проект другий земельної реформи, а 21 жовтня 1946 г обидва законопроекти без поправок були прийнято парламентом. 20] За новим законом розмір земельної власності обмежувався площею 3 ті (на Хоккайдо — 12 ті). Інша поміщицьке земля підлягала викупу із подальшою продажем переважно обробним її арендатором. 21] Отже, земельну реформу провів у два етапу. У той самий час, слід зазначити, що лісу, луки, пасовища і пустищі викупу не підлягали, як і громадські землі, надані селами для спільного обробітку, землі сільськогосподарських об'єд-нань і землі, визнані земельними комітетами непридатними до створення власницьких господарств унаслідок їх низькою урожайности. 22].

Наприкінці 1948 г. державі продано більш 1,63 млн. га землі. До кінцю 1949 г. реформа була практично завершено, на оренді залишалося лише 13% площ. Частка землі на селянської власності збільшилася на 31% в 1941р. до70% в 1955 г. Для закріплення результатів реформи, у 1952 р. прийняли закону про сільгоспугіддях, який встановлював жорсткий за ринком сільгоспугідь. [23].

Серед інших реформ велике значення введення у 1947 г. Нового трудового законодавства, який установив 8- годинниковий робочого дня, систему оплачуваних відпусток, охорону праці жінок Сінгапуру й подростков. 24].

У цілому нині, коли казати про японської економіці перші повоєнні роки, треба відзначити, що производственно — технічна база промисловості мало пошарпана бойових дій. Та найбільше скорочення виробничих потужностей відбулося легку промисловість — текстильної і харчової, удовлетворявших споживчий попит населення, де десятки тисяч підприємств було демонтовано в часи війни та його устаткування перетворено на сировину важкої промышленности.

Так, за даними бюро економічної стабілізації, створеного серпні 1946 г., виробничі потужності легку промисловість серпні 1945 г. по порівнянню з 1937 г. значно скоротилися. У бавовняною промисловості вони становили щодо числу веретен — 19%, за кількістю ткацьких верстатів — 31%, в вовняному виробництві (за кількістю веретен) — 24%, в шелкомотальном виробництві з випуску продукції - 16%. 25].

У цій ситуації, дискусія про дилемі, яка виникла у Японії відразу після закінчення, з чого починати вихід із повоєнної розрухиз розвитку виробництва (концепція відновлення через виробництво) чи придушення інфляції (концепція грошової реформи), закінчився на користь першого варіанта. Тут слід відзначити, що таку значну роль відродження зіграли американська допомогу дітям і дії уряду щодо регулювання економіки. Ще вересня 1945 г. США надавали Японії допомогу з фондам ГАРИОА (Урядові асигнування надання допомоги на окупованих територіях) і ЭРОА (Економічне відновлення окупованих територій). По фонду ГАРИОА США ввозили до Японії продовольство, добрива та інші товари. Надходження від цих та інших товарів зараховувалися на особливий рахунок державного бюджету та взагалі використовувалися переважно на фінансування монополістичні підприємств. З Вересня 1945 г. по 1951 р. лінією фондів ГАРИОА і ЭРОА в Японію надійшло товарів у сумі 1,8 млрд долл. 26].

Що ж до роль держави, то умовах першим етапом розвитку економіки післявоєнний період адміністративне регулювання диктувалося гострими диспропорціями, незбалансованістю виробництва та ринку, сопровождавшимися інтенсивної інфляцією. Цей етап завершився приблизно 1951;1952гг. Та й у подальшому, коли ринкова незбалансованість була подолана, держава поспішала відмовитися від прямого регулювання. [27] У найперші повоєнні роки в японських влади не залишилося нічого іншого, як звернутися до прямий контроль за образом військових років. На перших порах, за умов господарського колапсу, ідея відновлення прямого контролю отримала підтримку окупаційної влади як системи стабілізації при наростаючою політичної нестабільності. Було введено фіксовані ціни на всі вугілля, газ, чорний метал, бавовну, соду, тарифи на електроенергію, і основні споживчі товари. Було введене пряме розподіл ресурсів, у містах — карткову систему споживачам на 64 виду товаров. 28] Японія у своєму розвитку широко використовувала своєрідну концепцію «планово — ринкової» економіки. Тут не пішли шляхом відмови від політики потужного державного, зокрема і адміністративного регулювання, з тієї причини, що вона має у собі елементи планового початку, такі як ранжування пріоритетів, цілеспрямовані пільги, концентрація ресурсів на стратегічних напрямах. Був вироблено і успішно застосовувався набір методів на рішення підприємців про вкладанні ресурсів у розгортання одних галузей, при згортання інших. Ці методи не підміняли ринковий механізм, а підтримували, доповнювали і коректували його функционирование. 29].

Головним органом уряду, з якого він проводив заходи, створені задля відродження економіки, стало МИТИ (Міністерство торгівлі, і промисловості). Після розпуску дзайбацу МИТИ надіслало всіх зусиль те що, аби дати зруйнувати комерційних банків і максимально використовувати їх на підтримку та розвитку виробництва (у руслі вирішення завдань спрямовувалася і діяльність таких державних організацій, як центральний банк і фінансів). У Японії, де фінансування промисловості на 2/3 чого залежало від банківських кредитів, МИТИ своє завдання бачила у цьому, аби дати розгорнутися спекулятивному фінансовому капіталу і максимально знизити ціну капіталу. Під його впливом найбільших із комерційних банків давали щодо дешеві позики промисловості із засобів, отриманих з центрального банку з пониженному обліковому відсотку; держава робить у цілому виступало гарантом всіх позичок. У 1947 г. створили Банк з фінансуванням відновлення, з якого пішли позики На оновлення виробництва, у пріоритетних отраслях. 30] Справді, першої мірою промислової політики, що була перетворена у життя за умов економічного занепаду, стала система пріоритетного розвитку галузей, граючих ключову роль забезпеченні загального розширення виробництва. Йшлося у тому, щоб у ситуації, коли припинилися поставки сировини імпорту і коли у зі збереженням здійснення державного контролю з економіки не спрацьовував поки повною мірою ринковий механізм, зосередити на двох ключових галузях — видобутку вугілля й металургії, створити ланцюжок взаємного стимулювання розширення виробництва, у обох галузях. Ефект розширення виробництва потім, по задуму мав мультиплікативно поширитися і інші галузі народного хозяйства. 31] У цілому нині, в 1946;1947гг. від 20 до 30% витрат держбюджету Японії йшло на операційні витрати, структурну перебудову економіки цілях її демілітаризації. Цю витрату проводилися, попри їх серйозне інфляційний вплив; й у результаті, до 1949 г. виробництво Японії було відновлено на 80%, у деяких галузях, наприклад, у вугільної і металургії і всі 100%. Саме відновлене виробництво становило жодну з опор, які допомогли країні потім витримати найжорстокішу дефляційну політику рамках так званої «лінії Доджа».

Назва «лінії Доджа» історія Японії отримав період із квітня 1949 г. до липня 1952 г.(который теж можна назвати другим етапом окупації Японії американських військ.). Цей період характеризується лібералізацією та проведення стабілізаційної політики Д. Доджа. Були скорочені субсидії, збалансований держбюджет 1949 г. з позитивним сальдо, проведено низку інших мер. 32] Пов’язане було з переходом США до курсу на зміцнення Японії як головного американського плацдарму в Азії. Вашингтон почав віддавати більше уваги відновленню японської економіки. З початку 1949 г. окупаційну владу і уряд Японії розпочали здійсненню «плану економічної стабілізації». Цей план зараз передбачав, як зазначалося вище, збалансування державного бюджету шляхом збільшення податків та обмеження субсидій, і навіть стабілізацію заробітної плати, встановлення контролю за ценами.

У листопаді 1948 г. було ухвалено Закон трудові відносинах на державних підприємствах, за яким працівникам підприємств було заборонено брати участь у страйках, обмежувалося їх декларація про ведення колективних переговоров. 33].

До 1949 г. відновлення економіки Японії йшло повільніше, ніж у країнах Західної Європи, потерпілих у результаті Другої світової війни. Але з початком проведення «лінії Доджа» ситуація помітно змінюється. У травні 1949 г. американська влада заявила про повному припинення демонтажных робіт і вилучення військових підприємств із репарационных списків. Одночасно були зняті раніше запроваджені американською владою обмеження рівня виробництва, у низці галузей японської в промисловості й заборона імпорт залізної руди, нафти, бокситів. [34].

Сама «лінія Доджа» отримав назву на прізвище американського фінансиста Доджа, що й розробив проект державного бюджету Японії на 1949 фінансовий рік. Додж також пропонував ліквідувати такі державні субсидії, як субсидії для підтримки цін, і відновлення виробництва найважливіших видів продукції. Безплатні державні субсидії повинні бути замінені комерційними банківськими кредитами. А головне шлях підвищення державних доходів Додж бачив у великому (на 62%) підвищенні податків. За рекомендацією Доджа внесли зміни й у систему американської економічної допомоги Японії - створили «еквівалентний фонд», пополнявшийся засобами, від продажу Японії американських товарів, які постачалися порядку допомоги. Цей фонд був призначений для довгострокового кредитування великих компаній під медичним наглядом окупаційних властей.

З метою скорочення американської допомоги були вжиті заходи по розширенню експорту, як зазначалося вище, і поступового зменшення пасивного сальдо зовнішньоторговельного балансу Японії. Було встановлено твёрдый обмінний курс у відсотковому співвідношенні 360 єн за 1 долар США. 35] Важливою частиною «лінії Доджа» була здійснена в 1949 р. реформа податкової системи Японії, проект якої було розроблений групою американських експертів на чолі з Шоупом. Суть реформи полягало у збільшенні податків у цілях «подолання інфляції і стабілізації економіки». Одночасно сталося перерозподіл податкового навантаження — знижено податки на корпорації шляхом переоцінки вартості постійного капіталу, скасовані податки на надприбуток рахунок збільшення оподаткування трудящихся.

Тим самим було виникли умови для прискореного нагромадження капіталу й підвищення темпів економічного зростання. Проте розпочатий зростання економіки мав вузьку базу, оскільки купівельний попит широких верств населення був дуже обмеженим. Понад те скасування державних субсидій стабілізацію цін призвела до їх швидкому зростанню, погіршила становище середніх і трохи дрібних підприємств, велика кількість яких збанкрутувало. Прагнення підприємців скоротити витрати виробництва, у цих умови сприяли його «раціоналізації», супроводжувалася інтенсифікацією праці, масовими звільненнями, зниженням заробітної платы. 36] Але тут слід зазначити такого моменту. Повоєнні економічні труднощі були неминучими. Питання полягало в тому, ким перекласти їх основний тягар. Японське уряд робив все, щоб стабілізація оплачено, переважно багатими. Була заморожені депозити і введено разове оподаткування имущества. 37].

Отже, в 1949 г. у Японії була успішно проведена «шокова терапія». Проте за зняття контролю за приватної господарської діяльністю у країні збережено, з урахуванням запровадження єдиного твердого курсу єни до долара, жорсткий контрольнад всієї системи зовнішніх розрахунків (тобто. сутнісно «шокова терапия"не поширили з цього сферу). Японія встановила державний контроль з усіх фінансовими пересуваннями національної та іноземної валюти з-за кордону, над ввезенням і вивезенням капіталу. Фактично, економічна кордон було закрита й для Японії іноземцям; із метою було прийнято закону про контролю за валютним обміном і до зовнішньої торгівлею (1949г.) і в законі про іноземному капіталі (1950г.) американські окупаційну владу схвалили цих законів в ролі тимчасових, але де вони діяли 30 років до часткової ревізії першого і скасував другого. [38].

Важлива подія для Японії, особливо її економічного розвитку, стала корейська війна 1950;53гг. Із початком війни у Кореї японська економіка почала виконувати військові замовлення для військ США. З іншого боку, особистий склад американських військ у Японії закуповував різні товари, головним чином заради особистого споживання. [39] Різко зростання попиту на озброєння і військові матеріали, на військові перевезення і житлово-комунальні послуги, на продовольство створив военно-инфляционный бум у японській економіці. Надходження від американських «спец замовлень» в 1950;1953гг.достигли майже 2,5 млрд. дол. Вони дозволили Японії покрити зовні торговий дифицит й розширити імпорт сировини. [40].

На виконання американських військових замовлень відпустили у хід потужності японської промисловості, збереженої внаслідок фактичного відмови США від вилучення японського промислового обладнання рахунок репарації. У тих самих цілях окупаційну владу майже зовсім зняли обмеження у сфері в промисловості й зовнішньої торгівлі. У період 1949; 1951гг. обсяг промислового виробництва виріс більш ніж півтора раза. 41] У 1950 г. промислового виробництва Японії становило 83,6% від рівня 1934;1936гг., а 1951 р. перевершило його за 14,4%. 42] Оборот зовнішньої торгівлі Японії за 1950;1954гг.был майже 10 разів більше, ніж у період 1945;1949гг. 43].

Отже, підбиваючи підсумки можна назвати, які отримують американські окупаційну владу провели широку демократизацію суспільно — політичного устрою Японії. Її найважливішими проявами були твердження багатопартійної системи, формування незалежних профспілкових об'єднань, істотне обмеження повноважень державної машини і підпорядкування усієї його діяльності жорстких норм законів, відповідальність уряду парламенту за умов небувалою гласності, і навіть звільнення від участі у життя одіозних постатей колишнього режима.

Ці воістину в тектонічних зсувах незмірно посилили у власних очах держави й підприємницького співтовариства роль гнучкого соціального маневрування із неминучими компромісами, поступками, м’якої ідеологічної обробкою. [44].

У водночас, слід зазначити, що американці прагнучи демократизувати у Японії все внутрішні структури, аби запобігти відродження тоталітаризму послужили добро японському феномену. Зрозуміло, цю послугу як американців. Жорстоке поразка у війні створило сприятливий грунт для змін. І все-таки повоєнні реформи, у Японії, проведені американцями можна прировнять за глибиною соціально — економічних і полі-тичних перетворень до революції. Специфічною, але революції. Усі заходи американців у Японії здійснювалися через місцеву адміністрацію, яка служила свого роду «ситом». Це дозволило б японцям визначити пропорції між традиційними і сучасними структурами, «перетравити» реформи в такий спосіб, який залишився недоторканим культурно — цивілізований шар, забезпечене плавний, найменш болючий перехід суспільства від однієї стану до другому. 45].

У цілому нині, коли казати про японської економіці, то обмеження накладені на переможену у війні Японію, безсумнівно, додали специфічний характер повоєнному економічному відновленню. Переклад господарства на мирну колію з рентабельним використанням готівкових виробничих потужностей, у реалізації планів прибуткового промислового будівництва виявився, як що раніше міцно прив’язаним для налагодження випуску цивільної продукції для загалом і предметів особистого споживання особливості. [46].

Отже, реформи американській окупаційній адміністрації надали значне, а то й визначальним чином вплинути на наступне розвиток Японії, способствовав демократизації і лібералізації економіки, її подальшому динамічному розвитку, заклавши фундамент для японського «економічного дива». ———————————- [1] The Oxford history of twentieth century/ Ed. by Michael Howard and Wm. Roger Louis — Oxford, New York: Oxford University Press, 1998 — p. 206.

[2] Історія Японії (1945;1975). — М., 1978. З. 10.

[3] Конституція Японії // Конституції інших держав. — М., 2001. — з. 391 [4] Кутаков Л. М. Нариси найновішої історії Японії 1918;1963. М., 1965. — з. 102 [5] Договір в Сан — Франциско// Хрестоматія по найновішої історії.- М., 1961. з. 75 [6] Договір гарантії безпеки між Японією і Сполучені Штати Америки// Вербицький З. І. Японо — американський военно — політичний союз.- М., 1972. З.- 271.

[7] Кузнєцов Ю. Д. Навлицкая Р. Б. Сырицин І. М. Історія Японії. — М., 1988. — з. 351 [8] Історія Японії (1945;1975). — М., 1978. з. 15 [9] Економічні і політичні проблеми сучасної Японії .-М., 1963. — з. 11 [10] Історія Японії (1945;1975). — М., 1978. — з. 20 [11] Леонтьєва Є. Японія: економічне становище, XXв.// МЭМО. — 2001. — з. 109 [12] Рамзес У. Б. Тернистий шлях до матеріального добробуту // МЭМО. — 1999. — № 9. — з. 84 [13] Леонтьєва Є. Японія…// МЭМО. — 2001. — № 8. — з. 109 [14] Кузнєцов Ю. Д. Навлицкая Т. Б., Сырицын І. М. Історія Японії. — М., 1988. — з. 298 [15] Відсутність японській акціонерному праві обмежувальних норм// японські концерни. — М., 1950. — с.70 [16] Фінансові інститути та дзайбацу // японські концерни. — М., 1950. — з. 89 [17] Кузнєцов Ю. Д., Навлицкая Р. Б., Сырицын І. М. Історія Японии.-М., 1988. — з. 298 [18] Енэмура Н., Цукамото Х. Досвід післявоєнної Японії у реформуванні економіки // ЧЕ. — 1992. — № 11. — з. 85 [19] Леонтьєва Є. Япония…//МЭМО. — 2001. — № 8. — з. 109 [20] Попов У. А. Земельна реформа і аграрні відносини у Японії після Другої світової війни. — М., 1959. — з. 69 [21] Кутаков А. М. нариси найновішої історії Японії 1918;1963. — М., 1965. — з. 113 [22] Попов У. А. Формування соціально — економічної структури японської села. — М. — 1987. — с.105 [23] Лукашенка Про., Побываев З. Японська економічна реформа: Досвід і уроки //ЧЕ. — 1994. — № 4. — з. 93 [24] Кузнєцов Ю. Д., Навлицкая Р. Б., Сырицын І. М. Історія Японії. — М., 1988. — з. 298 [25] Історія Японії (1945;1975) — М. 1978. — з. 15 [26] Історія Японії (1945;1975) — М., 1978. — з десятьма [27] Дінкевич А. І. До осмисленню досвіду економічного розвитку Японії// Російський економічний журнал. — 1992. — № 10. — з. 92 [28] Нікітін З. М., Степанова М. П. Японський досвід відродження і сучасна Росія // Гроші були й кредит. — 1992. — № 8. — с.8 [29] Саме там. — з. 11 [30] Саме там. — з. 12 [31] Енэмура М., Цукамото Х. Досвід післявоєнної Японії…// ЧЕ. — 1992. — № 11. — с.82 [32] Лукашенка Про., Побываев З. Японська економічна реформа… // ЧЕ. — 1994. — № 4. — з. 95 [33] Кузнєцов Ю. Д., Навлицкая Р. Б., Сырицин І. М. Історія Японії. — М., 1988. — з. 301 [34] Дінкевич А. І., Баришникова Про. Р. Промисловість Японії післявоєнний період (1945;1956гг.)-М., 1958. — з. 19 [35] Кутаков Л. М. Нариси найновішої історії Японії 1918;1963. — з. 120 [36] Історія Японії (1945;1975). — М., 1978. — з. 21 [37] Лукашенка Про., Побываев З. Японська економічна реформа: досвід минулого і уроки // ЧЕ. — 1994. — № 4. — з. 98 [38] Нікітін З. М. Степанова М. П. Японський досвід відродження і сучасна Росія // Гроші та кредит. — 1992. — № 8. — з. 11 [39] Дінкевич А. І., Баришникова Про. Р. Промисловість Японії повоєнний період (1945;1956гг.) — М., 1958. — з. [40] Кузнєцов Ю. Д., Навлицкая Р. Б. Сырицын І. М. Історія Японії. — М., 1988. — з. 305 [41] Кузнєцов Ю. Д., Навлицкая Р. Б. Сырицын І. М. Історія Японії. — М., 1988. — з. 305 [42] Дінкевич А. І., Баришникова Про. Р. Промисловість Японії повоєнний період (1945;1956гг.). — М., 1958. — з. 20 [43] Кузнєцов Ю.Д., Навлицкая Р. Б., Сырицин І. М. Історія Японії. — М., 1988. — з. 306 [44] Рамзес У. Б. Тернистий шлях до матеріального добробуту // МЭМО. — 1999. — № 9. — з. 84 [45] Історичний досвід Японії: у яких специфіка? //Азія й Африка сьогодні. — 1990. — № 10. — с.33 [46] Рамзес У. Б. Тернистий шлях до матеріального добробуту // МЭМО. — 1999. — № 9. — з. 84.