Ангола до 1975 року

Ангола до 1975 года

Территория сучасної Анголи була населена людиною вже у епоху неоліту (4−5 тис. років до н.е.) У пустелі Намиб знайдено наскельні малюнки, можливо залишені предками сучасних бушменів. У 1 тис. н.е. завезеними на територію Анголи мігрували із центральних районів Африки племена, належать до негроїдної (чи негро-австралоидной) раси. Наприкінці 1 — початку 2 тис. н.е. біля Анголи з’явилися перші державні о6разования. У XV в. в басейні річки Кванза, населеній народом амбунду, узбережжя в Атлантичному океані, виникло держава Ядонго cо столицею в Мбанса-Кабаса. Його правитель носив титул «нгола «(від якої сталося назва країни — Ангола). У басейні річки Касаи виникло держава Лунда.

В 80-ті рр. XV в. поблизу узбережжя Анголи з’явилися португальські колонізатори (експедиція Диогу Кана, 1484−1486 рр.). З 1492 р. тут діяли католицькі місіонери. У 1575 р. португальськими завойовниками було закладено фортеця Сан-Мигел (сучасна Луанда). Територія Анголи була перетворена португальськими колонізаторами в джерело робочої сили в, звідки на плантація цукрової тростини Бразилії було вивезено кілька рабів. Народи Анголи надавали завзяте опір португальським колонізаторам, в результаті чого завоювання ними Анголи завершилося лише на початку XX в.

На територію Анголи заявляли претензії та інші колоніальні держави Західної Європи. Лише з договорах із Бельгією (1885 р.), Францією (1886 р.), Німеччиною (1886 р.) і Англією (1891 і 1899 рр.) вони визнані права Португалії та визначено межі її володінь в Анголе.

В середині ХІХ ст. вивезення рабів із Куби припинився. Головною статтею експорту став каучук. На плантаціях каучуку, кави, соляних шахтах, діамантових родовищах широко застосовувався примусовий труд.

Тяжелый колоніальний гне і політичний безправ’я почали вносити численних збройних повстань народів Анголи, спрямовані проти влади колонізаторів (1902 р. — повстання лунда; 1914;1915 рр. — повстання куаньяма; 1917 р. — повстання на районі Бенгелы). повстання тривали й наступні роки (1928, 1930 та інших.), подолання яких португальські влади змушені були спрямовувати до Анголи війська з метрополии.

В 1912 р. виникла перша політична організація сучасного типу — Ангольська ліга, виступала проти расової дискримінації і поза проведення країні демократичних реформ. У 1922 р. Ангольська ліга було заборонено. Але її діяльність продовжила Африканська національна ліга, створена 1929 г.

Государственный переворот встановлення у Португалії військової диктатури (1926 р.), змінюють якому прийшов фашистський режим, очолюваний А. О. Салазаром (главою португальського уряду у 1932;1968 рр.) негативно далися взнаки і на ситуації у Анголі. Будь-які антиколоніальні виступи жорстоко придушувалися. Тисячі ангольців, рятуючись від переслідувань, бігли в сусідні країни (головним чином, в Бельгійський Конго, нині Демократична Республіка Конго, й у Північну Родезию, — сучасна Замбия).

Отрицательное впливом геть національно-визвольного руху народів Анголи надавали і такі, об'єктивно існуючі особливості ангольського суспільства, збережені й у час, як притаманні їй регіональна і етнічна роз'єднаність і відособленість, трайбалізм (носієм якого було традиційна кланова і племінна знати), вміло використовувані колоніальними владою.

Лишь у грудні 1956 р. внаслідок об'єднання кількох нелегальних організацій було створено Народний рух під час визволення Анголи (МПЛА), що його очолив Антониу Агостинью Нето (1928;1979). Пізніше, в 1977 р., МПЛА було перетворено на МПЛА-Партию труда.

4−12 лютого 1961 р. МПЛА підняло в Луанді збройне повстання проти влади португальських колонізаторів, що було жорстоко придушене: близько 5 тис повстанців було вбито. Це повстання поклало початок національно-визвольної війні ангольського народу, що тривала до 1974 г.

Главной метою ангольських патріотів було досягнення незалежності Анголи. Війна з португальськими військами носила переважно партизанський характер. Основні райони бойових дій припадали на північно-західні, східні і південно-східні регіони країни. Повалення у Португалії фашистського режиму (25 квітня 1974 р.) призвело до влади демократичне уряд, яке визнало право народів, які населяли португальські колоніальні володіння, на самовизначення. Торішнього серпня 1974 р. воно підписало з МПЛА угоду про припинення вогню, а січні 1975 р. — угоду про надання Анголі незалежності. Було так само досягнуто згоди про створення Анголі перехідного з представників МПЛА, Національної спілки за повне звільнення Анголи (УНІТА — створене 1966 р.) та рішення Національної фронту звільнення Анголи (ФНЛА — створений у 1962 р.). Проте УНІТА і ФНЛА, що проводили сепаратистську політику, зірвали створення перехідного уряду, почавши влітку 1975 р. збройну боротьбу проти МПЛА. Торішнього серпня 1975 р. до Анголи вторглися війська Південно-Африканській Республіки і озброєні загони Заїру, які залишалися на ангольській території остаточно березня 1976 р. Висновку Південно-африканських військ активно сприяв Радянський Союз перед, і навіть Куба (уряд якої спрямувало їх у Анголу на прохання МПЛА підрозділи своїх войск).

В цим складним обстановці МПЛА і підтримують її сили проголосили 11 листопада 1975 р. в Луанді незалежність Анголи. Її першим президентом став А. А. Нето.

Ангола в 1976;99 годах

Становление незалежної держави розвивався Анголі у власність виключно важких умовах громадянської війни" та складної міжнародної обстановки.

В вересні 1979 р. (по смерті А.А.Нето) президентом країни й головнокомандувачем її збройних сил став Жозе Едуарду душ Сантуш. Очолюваний ним правитетьство прагнуло відновити країни, налагодити роботу транспорту, зв’язку, державних підприємств і змішаних підприємств, залучити іноземну економічну технічну помощь.

Важнейшим умовою втілення у життя програмних засобів було припинення громадянську війну. Проте, лише у 1991 р. МПЛА за сприяння Радянського Союзу, і США зуміло укласти УНІТА мирну угоду. (Цьому сприяв що у 1989 р. вихід із Анголи кубинських войск).

В вересні 1992 р. в Анголі відбулися перші після 1975 р. багатопартійні вибори до парламенту. За проведенням їх стежили 700 закордонних спостерігачів, надісланих Радою Безпеки Організації Об'єднаних Націй. Переконливу перемогу в виборах здобуло МПЛА. Але УНІТА не визнав їх результатів й у жовтні 1992 р. між урядовими силами Анголи і загонами УНІТА знову почалися збройним сутичкам. 17 лютого 1993 р. Португалія, Сполучені Штати й Російської Федерації (яким ООН надала статус спеціальних спостерігачів в Анголі) закликали до припинення бойових дій. Та почалася війна тривала, так як УНІТА відмовився припинити вогонь. Ця обставина було з важливих причин, що спонукали США 19 травня 1993 р. офіційно визнати уряд Едуарду душ Сантуша.

Вскоре (у липні 1993 р.) уряд Анголи заявив про готовності укласти контракти видобутку нафти на Кабинде з найвидатнішими західними компаніями, — американської «Ексон «і англо-голландською «Ройял Датч-Шелл ». Однією з результатів цій акції вона стала скасування Англією (9 серпня 1993 р.) ембарго на постачання зброї та військової техніки Анголу.

В листопаді 1993 р. в Лусаке (столиця Замбії) почалися переговори між урядом Анголи і УНІТА, що відбулися під керівництвом спеціального представника ООН. Переговори тривали близько року. Тільки 20 листопада 1994 р. підписали багатосторонню угоду щодо припинення військових дій. Але війна тривала. Результатом зриву досягнутого мирної угоди стало рішення Ради Безпеки ООН (прийняте 8 лютого 1995 р.) спрямувати у Анголу миротворчі сили чисельністю сім тис. людина. Однією із завдань цих сил було знищення 26 млн. протипіхотних мін, встановлених в Анголі воюючими сторонами. У 1995 р. компанії ПАР заявила про готовність брати участь в видобутку нафти та розробки діамантових родовищ в Анголі.

Не призвела до припинення громадянської війни й що пройшла Лусаке 6 травня 1995 р. зустріч Едуарду душ Сантуша і Жонаса Савимби, керівника УНІТА. Досягнуте цій зустрічі угоду запровадження у провідних Анголі постів двох віце-президентів (одна з яких мав був зайняти Жонас Савимби; у своїй Едуарду душ Сантуш зберігав посаду Президента країни) залишилося на бумаге.

Гражданская війна, пов’язані із нею руйнації й кількість людських жертв самим негативним чином позначилися на економіці Анголи. Лише у 1995 р. інфляція країни становила 1823%! Постійно цін на продовольство і всі товари першої необхідності. Чисельність переміщених осіб, за даними західних експертів, до кінцю 1999 р. становила щонайменше 20% населення, значно перевищивши, в такий спосіб, 2 млн. людина.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.