Роль сім'ї у життя Сталина

План.

1.

Введение

.

2. Що ж до семьи???

. Скільки разів був одружений І. У. Сталин?

. Чи був Сталін на похоронах?

. Що сталося виною смерті М. Аллилуевой?

. Міф про третю сыне.

3. Дружина Сталина.

. Биография;

. Конфлікти з мужем;

. Тир версії загибелі Надії Аллилуевой;

. Похорон М. Аллилуевой.

4. Старший син. Яків Джугашвили.

. Биография;

. Найуспішніша пропаганда німців проти І. Сталина.

5. Светлана.

. Биография;

. Взаємини із отцом;

. Воспоминания;

. Смерть Сталина-отца;

. Виїзд з Родины.

6. Василий.

. Детство;

. Джерело майбутнього вживання алкоголю;

. Зародження змін психики;

. Посадові просування, злети і падения;

. Подальші ускладнення характера;

. Смерть отца;

. Арешт та її последствия.

7.

Заключение

.

. Відбиток культу особи Сталіна з його детях.

Роль сім'ї у життя Йосифа Віссаріоновича Сталина.

Легенди, міфи, факти, документы.

Тривалий час у радянської історичної і публіцистичної літературі було прийнято писати про долю рідних і близьких сильних світу цього. Напевно, тому народжувалися найнеймовірніші міфи й легенди, які обійшли й сім'ю Йосипа Сталіна, існуючі у народі і сейчас.

Так сталося, що загальний інтерес до недалекому минулому нашої країни, пов’язаному з особистістю Сталіна, захоплюють усі більше людей. Звернувшись до архівів, можна виявити безліч документів, відповідальних на найнесподіваніші вопросы.

Зіставивши цих документів з такими матеріалами розмов із багатьма очевидцями подій, серед яких були онуки та найближча родина сім'ї Сталіна, і навіть міністри сталінського уряду такі як: Лазар Каганович, Семен Гінзбург та інших., можна зробити висновок, що чимало аспекти у той час маловідомі і цікаві як для істориків, оскільки розкривають протиріччя часу й дають картину подій у обличчях з найбільш несподіваного стороны.

Добірки листів, які у архівах, дають майже повний каталог найпоширеніших міфів і легенд піти з життя Сталіна та її близьких. Навряд чи можна засуджувати когось за інтерес до особистому житті Сталіна. Приватне життя істотно доповнює психологічний портрет людини, що протягом багато років керував нашою державою, стосовно особи якого досі ведуться найгарячіші дебати на сторінках історичної літератури, й у побуті. Якщо ми дійсно хочемо відновити історичну правду в усій повноті, ми повинні вивчити всі іпостасі цієї судьбы.

Що ж до семьи???

Торкаючись сім'ї, багато задають і той само вважають: «Скільки разів був одружений І. У. Сталін?» Крім Є. Сванідзе і М. Аллилуевой, називається і Майя Каганович, дочка Лазаря Мойсейовича Кагановича.

З багатьох листів, знайдених у архівах, можна почути про чутках, що нібито по смерті М. З. Аллилуевой дочка Кагановича стала дружиною Йосипа Віссаріоновича, Сталиной. Під певний час самого урядового засідання Маршал Радянського Союзу Р. До. Жуков грубо відповів Сталіну, тоді яка була там-таки його нова дружина вистрілила з пістолета в Георгія Костянтиновича, але промахнувся, і або його охоронці вбили її наповал. Кажуть, що те й призвела до зниження Жукова після війни у посади й його перекладу з єдиного центру. І справді, Р. До. Жуков став міністром оборони по смерті І. У. Сталіна. Наскільки мають рацію ті слухи?

Цей міф грунтується на подіях 1932 року, що відбулися невдовзі після похорону Надії Сергіївни Аллилуевой. Справді, тоді Майя Каганович неодноразово приїжджала до батьків до І. Сталіну та з його кремлівську квартиру. Тоді ж поповзла чутка, що І. Сталін ось-ось з нею одружується. Але цього сталося. Проте, з єдиною метою компрометації І. Сталіна у перші дні війни німці скидали на позиції радянських військ сотні тисяч листівок, у яких стверджували, що «радянський Верховний Головнокомандуючий є агентом міжнародного сіонізму, і як докази наводили кревність із Кагановичем. Ця груба німецька фальсифікація, на жаль, жива і по нашого часу. Німці й існують самі знали ціну своїм твердженням. А версію тому, що М. Каганович здійснювала замахи на Р. До. Жукова, побачила основі що прокотилися після війни хвилі необгрунтованих арештів осіб єврейської національності, і навіть на незнанні народу про причини усунення і посадових переміщень маршала. Люди шукали причини, чимало їх придумывались…

З одного мемуарного джерела на другий кочує твердження у тому, що І. У. Сталін пішки виконав весь шлях до цвинтаря під час похорону своєї дружини, а подальшу долю цих багатьох членів тодішнього керівництва пов’язується зі своїми присутністю і поведінкою на похоронах.

Зі спогадів Світлани Аллилуевой, дочки І. Сталіна і М. Аллилуевой, з повідомлень багатьох газет, датованих тим періодом, ми дізнаємося, що І. У. Сталін цвинтарі не ходив, але в процедурі прощання був лише у будинок ГУМу. І, тим щонайменше тверджень, суперечать реальному стану справ, занадто много.

Чимало очевидців тих подій, живі свідки похорону М. Аллилуевой, стверджували, що пішки виконав весь шлях до цвинтаря, йдучи поруч із труною матері своїх дітей. Інші розповідають, що І. У. Сталін приїхав поховання, коли труну опустили зі світу, кинув жменю землі і відразу поїхав. І Сталін було не виконати цей елементарний ритуал, вже хоча б бо тоді відразу ж потрапити поширився б слух, ніби М. З. Аллілуєва не покінчила життя самогубством, а було вбито. А жменю землі, яку кинув Сталін, хіба що відхиляла цю версию…

На те, що в спогадах Світлани Аллилуевой, наводять те що, що їй тоді було лише 6 років. Світлана народилася 1926 року, а похорон відбувалися у 1932 року. Вона не могла знати всього, а тим паче запам’ятати, хто був І що робив у ті драматичні годинник, і хвилини. Вона описує це, безумовно, зі слов.

Отже, що ж справа? У хроніці тих подій, опублікованих у газетах, щось говориться про супроводі І. У. Сталіним труни, немає його й серед названих на газеті осіб, що були цвинтарі. У своїх спогадах Світ-лана Аллілуєва стверджує, що поховання не пішов й ніколи не відвідав могилу дружини на Новодєвічому цвинтарі. У разі, кого могли сплутати зі Сталиным?

На чутках і версії у тому, що М. З. Аллилуеву убив особисто чоловік або що це було зроблено з його приказу.

Народ вважав, що Аллілуєва не могла сама вбити себе. Навіщо їй, жінці, що має усе було, та яка була у колишньому розквіті сил, вихід із життя? Відповіді це питання найрізноманітніші: Аллилуеву вбила коханка Сталіна, коли дізналася, що чоловік нібито змінять їй; її убив сам Сталін чи ж це була спеціально підіслана іноземними колами, яким заважав насамперед Сталін і т.п.

Такі чутки, непідтверджені іншими джерелами, здається, і залишаться існувати як недоведених версій, які цікавими є. Так само, як й чутки самогубство Надії Аллилуевой через безмовної любові до однокурснику і конфлікті цьому грунті з мужем.

Безліч міфів пов’язано з долями дітей І. Сталіна. Одна з найбільш поширених про його «третьому сина», якого нібито народила богомільна міщанка у місті Сольвычегодске Архангельської області після втечі Сталіна. Після революції цю міщанку із сином нібито відвезли Москву, а років за 10 вона повернулася сама й жила остаточно своїх днів, у Сольвычегодске.

Таке банальне запитання, швидше за все, виник із дійсних грошових перекладів І. У. Сталіна після повернення із заслання. Не виключено, що міг взяти гроші у обов’язок і пильнували біля свого квартирної господині, а після повернути. Але ні жодного документального підтвердження, що він залишив незареєстрованих цих діток або відмовився від кого.

Найчастіше люди плутають Якова Джугашвілі із сином з Сибіру (незаконнонародженим сином Сталіна), посилаючись у своїй те що, що як перша дружина І. У. Сталіна Катерина Сванідзе померла 1907 року, а Яків переважають у всіх своїх документах записував свій власний рік народження -1908;й.

Дружина Сталина.

Предки Надії Сергіївни Аллилуевой, другий дружини І. У. Сталіна, походили з кріпаків. Дід її Яків Тимофійович Аллилуев і кожна бабуся Марфа Петрівна народилися кріпаками і обоє належали до двірським поміщикам Трежевского. Яків було визначено кучером, а Марфа-при панському домі покоївкою. У дворових при панському домі були і всі ці родичі. Після звільнення з кріпацтва Аллилуевы оселилися на селі Рапенье Новохоперского повіту Воронезької губернії, де глава сімейства помер від холери, яке дружина працювала поденницею, обшивала односельців, але прогодувати сім'ю їй вдавалося ніяк не. В великий нужді. Батьки Надії були професійними революціонерами. Про це можна судити з документам, збережені у політичних архівах. Шлюб Сергія Яковича з Ольгою Євгенівною був ув’язнений у молоді роки і він щасливим. Його не було затьмарювало і те, що Ольга, будучи дуже експансивної натурою, часом захоплювалася будь-яким чоловіком, то угорцем, то поляком, то болгарином, то турком. Але, попри це, у домі до неї ставилися з розумінням, терпляче. Коли її чергове захоплення вичерпувалося, у ній знову встановлювався світ образу і покой.

Надія Аллілуєва народилася Баку, дитинство її минуло на Кавказі. У Петербурзі вона навчалася у гімназії. У Тбілісі сталося знайомство майбутнього тестя з зятем, хоча про такий кревність обидва тоді навряд чи могли навіть припускати, адже майбутньої дружині Сталіна, Надії, було ледве більше двох років. По сімейному переказам, в 1903 року Осип Сталін врятував Надію, коли вона у дворічному віці, бавлячись у Баку на набережній, звалилася у морі, і він витягнув їх із води. Через чотирнадцять років вони зустрілися: шістнадцятирічна гімназистка і тридцативосьмилетний засланець революціонер, після повернення з Сибіру, — та його відносини прийняли зовсім інше направление.

Якщо судити з дневниковым записів Надії, то напередодні Великої Жовтневої соціалістичної революції у неї далекою від политики.

Невдовзі І. У. насамперед Сталін і М. З. Аллілуєва одружилися. В Москві. Надія працював у секретаріаті У. І. Леніна біля Л. А. Фотиевой, була разом з чоловіком на Південному фронте.

1921;го році в них народився перший дитина, якого назвали Василем. Хлопчиком переважно займалися батьки дружини і прислуга.

Надія поступово включалася в активне громадське життя. 1923;го року стала кандидатом до членства ВКП (б).

У 1926 року у сім'ї Сталіних народилася дочка. Назвали її Світланою. Надя тим часом брала участь у громадської роботи. Основні обов’язки після виходу до дівчини лежали на воспитательнице.

Надія була дуже скромною женщиной.

Шлюб Сталіна з Аллилуевой можна назвати щасливим. Він найчастіше був зайнятий роботою. Більшу частину свого часу провів у Кремлі. Дружині року вистачало чию увагу. Вона кілька разів йшла від цього з дітьми Василем і Світланою, а незадовго на смерть навіть свідчила своєму переїзді до родичам по закінченні Промисловій академії, де вона навчалася. Безумовно, її було впроваджено курсі справ мужа.

У його «Листі з'їздові» У. І. Ленін був у категоричній формі висловив своє осуд поведінки І. У. Сталіна, який допустив грубість по відношення до М. До. Крупської. У ній Сталіна цього лист помітні та її ставлення до власного дружині. Прочитавши лист Леніна, Сталін вимовив повільно: «Це означає не Ленін, це означає його хвороба. Я -не медик. Я -політик. Я -Сталін. Якби моя дружина, член партії, надійшла неправильно і її покарали б, я — не вважав би за можливе втручатися у цю відповідальну справу. А Крупська -член партії. Якщо Володимире Іллічу наполягає, готовий вибачитися перед Крупської за грубость».

Що відкрила собі в Сталіна його перша дружина Надія Сергіївна Аллілуєва і що вона знали про ньому таке, що її життя неможливою, напевно, вже ніколи дізнатися вдасться. Її психіка цього витримала, й у ніч із 8 на 9 листопада 1932 р. М. З. Аллилуевой не стало.

Існують три версії загибелі Надії Аллилуевой.

Перша, що вона застрелилася. Про це досить докладно написаний спогадах її дочки Світлани «Двадцять листів до другу».

Друга, що її застрелив І. У. Сталин.

По третьої версії Надію Аллилуеву застрелили за наказом мужа.

Є багато відомостей, що Надію Аллилуеву виявила обслуга в домі Сталіних, яка стверджувала, що у неї мертва, т.к. застрелилася вночі. Лікарі були викликані дружиною Молотова Полиной Семенівною Перлиною, яка передала подробиці своїй подрузі Емілії Володимирівні Быстровой. Еге. У. Быстрова за словами П. З. Перлиною стверджувала, що смерть М. З. Аллилуевой відбулася вночі внаслідок самогубства І що І. У. Сталін дізнався про це лише утром.

Дві останні версії, певне, будь-коли знайдуть підтвердження і може існувати лише у вигляді припущень через відсутність документальних сведений.

Що й казати могла знати дочка Сталіна Світ-лана Аллілуєва? І як взагалі описала похорон матері, стан батька? Це великий інтерес ще й тому, що чимало москвичі, спостерігали похорон дружини Сталіна, стверджують, ніби бачили які йдуть за труною дочка і трохи далі батька. Багато хто навіть стверджують, що вони підходили до Сталіна впритул, чіпали його. Нібито він був без капелюха, блідий, в наявності був нанесений грим, т.к. віспин був видно.

У спогадах Світ-лана Аллілуєва засвідчила: «…Тато був вражений случившимся… потому що не розумів: за что… Он запитував оточуючих: ж він був неуважним? Хіба не поважав її як дружину, як людини? …

Перші дні він був приголомшений. Він завжди казав, що він самому нема охоти жити… Батька боялися залишити самого такому він був стані. Часом нею знаходила якась злість, лють. Це обумовлювалось тим, що мама залишила йому лист… Його, напевно, відразу знищили, але це было… Это було лише особисте лист: це були лист почасти політичне. І, прочитавши його, батько міг подумати, що мати лише видимості була поряд з нею, а справі йшла майже на опозицію тих лет.

Тато був вражений цим правилом і розгніваний і коли настав прощатися на громадянську панахиду, то, підійшовши хвилини до труні, раптом відштовхнув його від себе саме руками і, повернувшись, пішов проти. І похорон не пошел…

Батько вважав, що мати пішла як він особистий недруг…".

Твердження З. Аллилуевой у тому, що її мати залишила політичне заповіт, не підтверджує Еге. У. Быстрова, знає всі подробиці загибелі Надії Сергіївни та всіх наступних для цього событий.

18 листопада 1932 року у центральних газетах було опубліковано лист І. У. Сталіна, коли він дякував організації, закладу і окремі особи, котрі висловили співчуття щодо смерті М. З. АллилуевойСталиной.

До речі, своїм свідченням у тому, що її батько ні під час похорону матері, З. Аллілуєва ще 1967 року піддала сумніву достовірність деяких положень біографічної хроніки Сталіна. Але ці стану та донині перекочовують з праці в другую.

Отже, Світ-лана Аллілуєва, безпосередній учасник, засвідчила, що батько під час похорону не был.

Вивчення фотографій, розмови з деякими живими-здоровими родичами І. У. Сталіна, справді бывавшими тоді у його будинку і знали його близьких, колишніх під час похорону, дозволяють стверджуватизі Сталіним сплутали А. Сванідзе, брата першої дружини І. У. Сталіна, типового грузина, чимось схожого, та й намагався бути схожим на Сталіна. А сплутали оскільки особисто знали Сталіна лише з фотографіям, а чи не в жизни.

Якби за труною йшов сам Сталін, то поруч узагалі ніколи нікого не було крім охоронців, і більше не лише б наблизитися до Сталіна впритул. Його охорона було поставлено безукоризненно.

Трагічна доля багатьох близьких Надії Сергіївни Аллилуевой.

Мати Надії страждала психічний розлад. Багатьох рідних Аллилуевой заарештували, звинувативши у політичному измене.

Трагічна й доля брата першої дружини Сталина-Александра Сванідзе, того самого, якого сплутали під час похорону зі Сталіним. Він також був заарештований, як та його дружина. Попри тортури, показань він від цього не домоглися. Його розстріляли в 1942 року. Його улюблена дружина, яка була у засланні й там отримавши повідомлення про смертному вироку свого чоловіка, померла від розриву серця. Не уникнув посилання із сином Олександра Сванідзе — він був в Казахстан.

Така сімейна трагедия.

Старший сын.

Яків Джугашвили.

Яків народився 1907 року, але у всіх документах сам Яків ставив — 1908 год.

«Хто має ж виховувався Яків по смерті Є. Сванідзе під час посилання Сталина?».

Відповідь це питання змогла надати ще за життя дочка рідний сестри Катерини Сванідзе, у ній до 14 років (до переїзду 1921 року у Москву до батька) жив і виховувався Яків. З її свідоцтву, «1908 рік народження, у документах Якова Джугашвілі з’явився у результаті домовленості бабусі Саппоры Двали-Сванидзе із місцевим священиком у тому, що його внук-сирота мав річну відстрочку від служби царському армии».

Після переїзду Якова у Москві в нього склалися досить напружені відносини ж із батьком, можливо, за його певної непідготовленості до життя жінок у Москві, його недостатньою на початковому етапі вихованості по порівнянню з дітьми від Надії Сергіївни Аллилуевой. Сталін — батько часто дратувався на Якова, та їх протиріччя не носили будь-яких політичних відтінків, а були конфліктами суто сімейними. Яків, як Василь і Світлана, також жив у оточенні охорони, користувався службовим автомобілем. У самій Москві Яків закінчив дев’ятирічну школу.

Свідки і очевидці, хто знав його, говорять про скромності Якова Джугашвили.

Дружина, Юлія Исааковна Мельцер, народилася Одесі на сім'ї служащего.

Яків був старанний у навчанні, завзятий і настойчивый.

Після війни школи навчався на командному факультеті Артакадемии.

У травні 1941 року Яків Джугашвілі став командиром артилерійської батареї. 27 червня 1941 року батарея 14-го гаубичного артполку вступив у бойові дії. 4 липня потрапила до окружение…

Є багато суперечливих даних про полоненні Якова.

У ніч із 16 на 17 липня залишкам батареї вдалося вийти із оточення. Чомусь Якова із нею немає… Куди дівся син Сталіна? І особливо якщо, як повідомлялося, під час виходу із оточення Якова завзято намагалися врятувати, то чому після не шукали четверо суток?

20 липня почалися посилені пошуки, коли з Ставки отримали шифровка про негайному з’ясуванні місцезнаходження Якова Джугашвили.

Але доповіли про результати пошуку лише 24 июля…

Може, знали, що Якова вже у живых…

Таке враження, що хтось намагався лише заплутати ситуацію. Усі трохи проясняє лист товариша по службі Якова, адресований Василю Сталіну. У ньому говоритися, що командир дивізії кинув їх і вирвався із оточення, поїхавши в танку. Чи живий Яків він навіть поинтересовался…

До 13 серпня інформації, що ж сталося із сином Сталіна, був ніякої. Людина исчез…

Немає жодного свидетеля…

У серпня о Штаб було доставлено німецька листівка, де було зображено Яків Джугашвілі з кількома німецькими офіцерами, а нижче напис, котра закликає всіх здатися і стати набік німців, як зробив син Сталина.

Про це відразу ж потрапляє доповіли Сталіну, удар котрій була дуже велика. До того ж початку іракської війни додалася ще одна.

Усім на той час вже було відомо ставлення Сталіна до полоненим російським. Вони ставали ворогами народу. Аж раптом… власна сын…

А іще тут з’являється записка від Якова батькові, передана дипломатичним шляхом. Так Яків мав застрелитися від ганьби, а чи не писати батькові листи з плена.

Щось дуже дивне було з всім этом…

А німці продовжували скидывать листівки з зображеннями Якова і з закликами складати оружие.

Але не помічав невідповідностей цих провокаціях: то світло падає до однієї бік, а тінь до іншої; у спекотний літнього дня Яків у теплій шинелі і одній із фотографій Яків позирає в камеру…

У протоколі першого допиту Якова сказано, що з ньому було жодних документів, а він стверджував, що сином Сталіна, «знає англійський, німецький та французькою мовами».. Але коли ми звернемо увагу на атестацію Якова Джугашвілі 1940 року, то дізнаємося, що він зазначалося незадовільний знання іноземної мови. Аж раптом, за рік, добре знає три языка…

Яків відмовився працювати з німцями. Тоді його посилають у офіцерський концтабір, а після — до концтабору Хамммельбург.

Увесь цей час Йосипа Сталіна не переставав цікавитися долею сина, тому радянська розвідка стежила над усіма пересування Якова. Або людини, котрий видавав себе за Якова…

Чому так міг стати не Яков?

За постійно, поки Яків був у полоні, було зроблено ні однієї відеозйомки чи записи голоси. Однак це було б ще більшу удару Сталіну. Усі очевидці, які з Яковом лише у камері, було невідомо ж Якова Джугашвілі до войны!

Своїх цілей німці добилися-таки. Спроби звільнення Якова перерізали собі підпільні зв’язку й комітети. А сам Сталін дуже нервничал…

У люті Йосипа Сталіна наказав заарештувати Юлію Мельцер, дружину Якова, звинувачуючи їх у тому, що Яша потрапив до полону. Юля було ув’язнено у Москві 1941 року за підозрою у цьому, що передавала німцям відомості. Вона пробула в в’язниці до 1943 року й вийшла, коли всі відомо, що вона невиновата. У той водночас надійшло повідомлення про загибель Якова Джугашвілі в плену.

Подробиці вдалося вже після війни із німецьких документів. По цим джерелам Яків Джугашвілі, перебувають у спеціальному таборі смертників, кинувся на колючий дріт під високим напругою. У цьому охоронець з кількох метрів вистрілив то голову, коли що вже вдарило струмом. Навіщо було стріляти саме у голову, та й взагалі, стріляти? Яків й так миттєво помер від розряду. І чому справа зрушила, коли активізувалися переговори про обмін Якова на фельдмаршала Паулюса? Випадково это?

А чи сказав у своїй Сталін, що не змінює фельдмаршалів на солдатів, будь-якого документального підтвердження немає, як і спростування. Але треба врахувати, що полон Яші Сталін переносив дуже тяжело…

Навесні 2002 року проведено експертизи деяких документів (фотографій, листівок та записок Якова Джугашвілі у полоні), які найбільш часто фігурували у його справі. За результатами став відомий, що все пропаганда німців, що з сином Сталіна — це один із найбільш успішних операцій німецької розвідки проти радянських спецслужб і особисто Сталина.

Вдалося порівняти подчерки Якова перед війною і записки до батька з полону. Це дозволило дійти невтішного висновку, що цей лист було написано не Джугашвили.

Виходить, що Яків не писав батькові з полону, не закликав складати оружие…

Тоді хто? Хто зображений на фотоснимках?

Після ретельних досліджень фотографій знайшли прийоми фотомонтажа і затушевывания…

Виходить, що це докази, пред’явлені Сталіну, були недостоверны.

Яків просто більше не повернувся з війни. Його улюблена дружина Юля чекала його останнього. І це Сталін перед Юлією Мельцер не вибачився до її надламану їм життя. Проте свою онучку, дочка Яші і Юлі, дуже не любив. Згодом він дозволив матері, Юлі, та її доньки воссоединиться.

Светлана.

Світ-лана Аллілуєва народилася 1926 року. Від народження воно була зареєстровано Сталиной. Її дитинство минуло дачі в Зубалове, неподалік з Москви, у будинку нафтопромисловця з Батумі. З малих років оточували няньки, вихователі, педагоги. Її мати була суворою і скромною жінкою, спочатку працював у редакції, та був надійшла навчання у Промислову академію, поєднуючи роботи з навчанням. З матір'ю Світлана прожила всього шість із половиною років. Збереглося лише одна лист Надії Аллилуевой зі своєю дочки, написане, певне, 1930;го чи 1931;го року, яке багато в чому характеризує мати. Це — лист викликає серйозні роздуми. Адресований він п’ятирічної дівчинці, єдиною дочки, але за цьому тон його занадто черстві. У листі такі малі материнської теплоти, що б так доречна здесь.

Навпаки, ж із батьком у Світлани склалися своєрідні, «ігрові» взаємовідносини. На збережених фотографіях щасливий батько, частіше у чоботах й кепці, поруч із дочкою або вона в нього з боку руках. Особи їх радісні. У погляді батька мушу помітити велике кохання до дочери.

І все-таки дитинство Світлани Аллилуевой, попри матеріальне добробут і любов батька, можна назвати безхмарним, воно в що свідчить позначилося всю її наступну жизнь.

За словами Микити Сергійовича Хрущова, бував в 30-х років у домі І. У. Сталіна, відносини Світлани ж із батьком складалися складно. Він, звісно, дуже не любив її, але висловлював свої почуття образливим чином. Спочатку він травмував душу дитини, пізніше — дівчини, та ще пізнішежінки. Результатом від цього стало поступове появу в «Светланки» психічного расстройства.

Про те, що мати її просто померла, а покінчила життя самогубством, вона дізналася, вже дорослої дівчиною, прочитавши це у зарубіжної пресі, та був з’ясувавши подробиці в оточуючих її людей. Для неї, звісно, це були потрясінням, тим більше їй набув розголосу нібито полишеному матір'ю політичному заповіті. Сама вона будь-коли бачила і впізнала про нього лише з розповідей обслуги. Заповіт це виявлено, і ніяких його слідів в архівах немає. Але якщо взяти цієї версії на віру, то ролі мотивів, що призвели М. Аллилуеву до самогубства, можна припустити та спотворення Сталіним ленінських заповітів, і розпочаті залякування його противників, і злочинні форми колективізації… Могли бути відкрита і особисті мотиви, і особливо психіки. Безумовно одне — причиною її смерті були певні дії Сталіна, можливо, посилені ображеним жіночим гідністю. Так, на останньому банкеті, після якого Надії Аллилуевой Герасимчука, він образив її за всіх грубим окриком під час тосту на вшанування Л. П. Берії: «Гей ти, пий!» Принижувало недостатню увагу до неї, коли Сталін тижнями її замечал.

Після смерті матері життя Світлани відбувалася основному Кремлі чи дачі поруч із батьком. Батько стежив до її навчанням, щодня цікавився нею, регулярно підписував щоденник. Дочкою він був задоволений. Навчалася вона добре. Однак найчастіше засиджувалася допізна, вранці спізнювалася на заняття. Хоча це й Василь, до школи вона ходила під наглядом охоронця, харчувалася окремо від інших учнів. Вчителі відзначали її схильність до літературі, і всі наголошували на доцільності її надходження на філологічний факультет. Такого ж хотіла й Світлана. Але наполіг на вступі Світлани на історичний факультет МДУ, де вона почала навчання у 1943 року. Після його закінчення її прагнення філології було оцінено батьком, одержало підтримку, і врешті-решт вона вступила до аспірантури Академії суспільних наук при цк кпрс, після чого їй була привласнити вчена кандидат філологічних наук…

Під час святкування Нового 1952 року у присутності численних гостей батько дав їй жорстокий урок, коли він, втомлена, не захотіла танцювати у колі людей багато старшу від неї колишніх неабияк п’яними. У у відповідь її відмова батько схопив за волосся і, смикнувши, затягнув, плачучу, в коло. Що показує нам, що його батькові почуття навіть із відношення до дочки мали дуже своєрідну форму выражения.

Світлана виявилася досить здатним литератором-профессионалом. У 1967 року за кордоном вона написала і видала книжку власних спогадів «Двадцять листів до друга», 1970 року — «Усього рік», в 1984 року — «Далекі звуки». Звісно, як й різноманітні спогади, вони відзначені особистим сприйняттям подій, людей, є у неї і кон’юнктурні моменты.

Світлана досить вдало зуміла вгадати наступні нашого часу суворі оцінки злочинів, вчинених у ході масових репресій під час культу особи Сталіна, коли були безвинно знищені мільйони людей, коли порушення законності було споруджено до рангу офіційної политики.

Історія суворо оцінила епоху «Йосипа Грозного». Принцип відновлення справедливості, як означала Світлана, сьогодні дозволив повернути тисячі імен несправедливо оболганных, знищених, а злочинців назвати своїми власними іменами, не обминувши й її отца.

Смерть І. У. Сталіна, безумовно, внесла корективи на повну наступну життя його соратникові дочки. Ця загибель була Світлани Аллилуевой потрясінням. Її вона сприймала як страшну трагедію, як те що однієї з близьких людей, який любив її й якого любила вона, яку вона багато років вважала всесильним, здатним подолати всі, хоча ознаки надвигавшейся його старості не проходили повз її очей. Очевидно, вона важко пережила викриття злочинів Сталіна, і такий самий, як її мати, Світлану спіткало трагічне разочарование.

У 1962 року був її й під час похорону брата Василя в Казані, напевно, через стан її здоровья.

Досить важко складалася особисте життя Світлани. У 17 років вона захопилася 39-летним Олексієм Яковичем Каплером. Це було відомо батькові. Він звинуватив Каплера в шпигунстві на користь англійців, і цього Каплер провів у укладанні 10 лет…

Студенткою Світлана вже вийшла заміж за Р. І. Морозова.

Як багато і багатьох родичів Надії Аллилуевой, батька чоловіка Світлани також заарештували по брехливо сфабрикованої обвинуваченню і протримали у висновку 6 років, до 1953 року. Батько Світлани, як написала, шлюбу не перешкоджав, але з її чоловіком не зустрічався. У тому сімейне життя Сталін не втручався. Цей шлюб розпався через 3 роки. Від неї у Світлани залишився сын.

Дивно, як чуйно реагувало сталінське оточення зміни в родинних відносинах вождя. Буквально відразу, після колишнього шлюб Світлани, пішла серія розлучень національному почве.

Другий шлюб — з Ю. А. Ждановим теж принесло Світлані щастя. Невдовзі вони розлучилися. Дочка Ю. А. Жданова Катю Світлана виховувала без мужа.

Після 1953 року (рік смерті) істотно змінилося і внутрішній світ Світлани, що відбився їхньому спосіб життя. Певне, позначилися зміни, зміни у суспільстві. Зосередити свою увагу якомусь вигляді діяльності їй не вдавалося. Істотно змінився і ставлення до неї із боку багатьох знали її людей — від заискивания до ворожнечі, від старих симпатій до відчуження, від добрих стосунків до непередбачуваних последствий.

Вона звернулася до релігії. Це з всіма ознаками, відбивало її пошуки нових моральних орієнтирів. Фактом залишається глибоке розчарування у всьому своєму оточенні, та й у собі самой…

І все-таки що змусило її виїхати з СРСР, кинути всі, навіть своїх дітей, близьких, друзей?

По словами З. Аллилуевой, це політичні, а особисті мотиви. Протягом 5 тижнів влітку 1963 року його підбила підсумок своєї жизни…

У його книзі «Двадцять листів до друга» написано, що з її чоловіком Р. І. Морозовим Сталін не зустрічався. Як таке може бути? Адже жили вони всі в Кремлі лише у квартире.

Не виключено, що, готуючи книжку до друку по закордонах, Світлана свідомо усунула у ній Морозова від міста своєї сім'ї, боючись, що він матиме неприємності на Батьківщині. Вона сподівалася, що цьому не залишить її дітей у скрутну хвилину, і який допоможе їм. Ось і произошло.

До 1967 року Світлана стала зовсім іншим людиною, ніж колись, котрий наважився на радикальний крок у життя, переступивши через саме дороге — Родину.

Багато хто вважає, що її виїзд із Росії пов’язані з велику кількість чуток, ходили про її особистому житті, більшість із яких немає мали під собою реальних оснований…

Після від'їзду З. Аллилуевой і СРСР її позбавили радянського громадянства. А за кордоном нею було відкрито сторінки престижних органів друку. Світлана знайшла популярність. Та заодно ще у Швейцарії в 1967 року підписала ряд паперів, зміст яких зрозуміла. Після цього документи зробили її цілком безправної Сполучених Штатів. Її весь час пересилали з одного місця у другое.

З. Аллілуєва активно займалася своїм літературним творчістю, видаючи там книжки. Вона розташувалася стосовно своїм творам в неоднозначному становищі. Воно цілком могло приректи свою працю на невідомість чи здійснити фатальний крок, на яких могла відкритися зовсім інше сторінка її біографії. Адже, як письменника їх у нашій країні хто б знав до 1967 року. Для дуже багатьох вона була лише дочкою Сталіна, і увагу до її персони було діаметрально протилежним тому, що хоче хотела.

Від четвертого шлюбу з У. У. Питерсом в 1971 році в неї народилася дочка Ольга. Однак у 1972 року це шлюб распался.

Надалі З. Аллілуєва жило містах Америки, А останній рік до її приїзду СРСР — в Англии.

Через багато років саму себе сказала про своє життя там: «Моє життя по закордонах поступово втрачала будь-який сенс. Я було збагачення, а життя серед інтелігенції. Проте цього нічого не вышло».

Повернення в Батьківщину свідчить, що, певне, те, що вона хотіла знайти її межами, знайти їй не удалось…

Можна тільки привітати то великодушність, з яким поставилося до неї керівництво країни, не захлопнувши перед ній двери.

Повернувшись на Батьківщину після майже вісімнадцятирічного відсутності, Світлана несподівано собі зустріла тепле ставлення співвітчизників. Вона з задоволення зустрічалась із рідними, друзями. Однак у Москві вона залишилася. Занадто усе змінилося навколо, проти її спогадами. І Світлана поїхала до Тбілісі. Але щось таки, проте, й тут її не влаштувало. Дівчині було 60 років. Незабаром вона початку зриватися на дочка Ольгу, наймолодшу, на знайомих. Остаточно відштовхнула від сина. Її старша дочка не зустрівся ней.

Проживши неповних двох років Радянському Союзі, Аллілуєва знову просить, що їй дозволили виїзд із країни, мотивуючи це відсутністю порозуміння з дітьми. І вона залишила Батьківщину на другий раз…

Але істинні причини даної, напевно, у цьому, що занадто змінилося все навколо. Занадто довго вона була відсутня, аби зрозуміти зараз, що відбувається. Не зрозумівши чимало з майбутніх змін, що її лякали, вона могло йтися і ухвалити будь-яке рішення знову поїхати за рубеж.

Оселилася З. Аллілуєва в Англии…

Життя нагородила її суворої й багато в чому драматичної долею. Так вже влаштований світ, що дітям найчастіше доводиться розплачуватися за своїх. Її батько залишив їй у спадщину суворе і дуже суперечливе ставлення до ній оточуючих. Щоб усе це винести, треба мати дуже сильними рисами характеру. Світлана само як жінка, як вразливий людина, при цьому з травмованої психікою, винести цей, важкий вантаж не смогла…

Василий.

Дитинство Василя було неспокійним. Його ранні роки минули дачі Зубалово під наглядом педагога Олександра Івановича Муравйова, який навчав його російському, німецькому мовам, долучала до читання, малювання. Василь часто спілкування з домочадцями Мікояна, Ворошилова, Шапошникова, чиї дачі були поблизости.

На початку 30-х років Василь вступив у перший клас московської опытно-показательной школи. Вже початкових класах вчителя відзначали його нерівний, вкрай імпульсивний характер. Певне, нею наклав відбиток весь уклад сімейному житті Сталіних. Тато був постійно зайнятий, мати, у це час навчалася у Промисловій академії штучного волокна і водночас працював у редакции.

До дітям вона ставилася суворо, не балуючи їх. Літні відпустки батьки, зазвичай, проводили у Чорноморському узбережжі, а діти тим часом залишалися в Москве.

Василю було п’ять років, коли мати після великого скандалу із батьком поїхала, забравши його й пятимесячную дочка, до Ленінграда. Він мав вісім років надійшло, коли за розбіжностей ж із батьком відразу ж, дачі, зробив невдалу спробу самогубства його зведений брат Яков.

У батька було правило давати дітям грузинське вино. Це викликало невдоволення матері, яке батько ігнорував. Засвоєна з дитинства звичка згодом піде на порок й призведе його до передчасної смерти.

У 11-літньому віці Василь відчув, мабуть, найстрашніше потрясіння — трагічну смерть матери.

Після смерті матері сім'я переїхала до Кремля. Поступово почали змінюватися і нахили дітей. Василя опікала охорона, обслуга. Показавши свій норов, вона від вчителя, підібраного свого часу матерью.

Будинку він часто не зустрічався з оточенням батька. Василь знав особисто всіх членів тодішнього уряду, часто спілкування з лицарями у дачі. Сьогодні можна тільки ворожити, які зміни у його психіці справили наступні невдовзі репресії його рідних лінією матері, видатних діячів партії, держави. Але те, що вони надали вплив з його нервову систему, наклавши відбиток з його наступне поведінка, сумнівів нет.

Розпорядженням батька Василя скрізь супроводжувала вохра НКВС. Навіть у школу вона їздила з охраной.

Читав Василь мало. До занять ставився легковажно, навчався погано. Мабуть, він був однією з найважчих підлітків у шкільництві, хотів верховодити, але в нього була завжди виходило. Вчителі його побоювалися, питань мало ставили. Якщо ж таке вже й траплялося, міг і наговорити вчителю попри классе.

Зовсім інакшою він ставився до спортивним занять. Захоплювався бігом, лижами. Маючи середніми фізичними даними не вельми переймаючись тренуваннями, він тим щонайменше на змаганнях виявляв завидну волю і рідко коли опинявся в п’ятірці сильнейших.

Після закінчення дев’ятого класу Василь і всі його однокласники надійшли у Качинську Червонопрапорну військову авіаційну школу імені Мясникова. Василь остаточно визначив свій життєвий шлях — стати військовим льотчиком, хоч і не воно йшло гладко.

До нас дійшов єдиний власноручно написаний ним документ — автобіографія, де він досить докладно розповідає про своє життя жінок у період із 1938 по 1945 год.

Про те, яку кваліфікацію Василь отримав упродовж свого навчання у училище, до жалю, відомостей у його документах не сохранилось.

У життя Василь всі документи підписуватиме «Сталін». Партійна прізвисько батька стала його фамилией.

Війна застала Василя в Таллінні у відрядженні. Він літав на бойові завдання, сміливо розпочав повітряні бои.

Всього за двох років від початку служби, в 1942 року Василю було присвоєно військове звання — гвардії полковник.

Після полону німцями Якова Джугашвілі, батьками старшого сина Сталіна, участь Василя в бойові дії обмежувався, в польотах його оберегали.

Багато його товариші по службі відзначали гарячність і запальність його характеру, нестриманість, мали випадки бійки до подчиненным.

Але й любив животных.

Під час вивчення документів і майже свідчень впадає правді в очі, що чимало вчинки Василя почалися після кількаразових відвідувань його Л. П. Берією, що й сама собі під сумнів в розвагах, і намагався втягти у них Василия.

Досить здатним командиром дивізії Василь виявив себе у ході підготовки до Берлінської операции…

Відразу по війні Василь скрупульозно вивчив трофейну техніку й на «відмінно» виконав політ на новому йому літаку, показавши себе за штурвалом хорошим летчиком.

На землі ж вона продовжував дозволяти собі многое.

Надавав чи батько сприяння посадовій просуванню сина? Прямих даних, котрі підтверджують це, нет.

До того ж чи міг Сталин-отец не знати щодо поведінки тато свого сина, про його недоліках? Ні. Сталін знав усе як про своє сина, він тримав під своїм невсипущим контролем тис. чоловік. Його невтручання у службові справи сина було самотужки великий підтримкою последнему.

Василь не затримувався більше двох років у посади, у Москві само одержувати його запаморочливий злет сходами службової драбини продолжался.

Призначення Василя посаду командуючого привнесло та в сформовані перед ним ритму і особливості роботи штабу та управлінь ВПС МВО. Василь завзято взялося у справі. Вона займалася льотної підготовкою особистого складу, вникав у кадрові проблемы.

З ім'ям Василя пов’язано й створення небувало міцних спортивних команд Военно-Воздушных Сил. Вирішував він усе проблеми організації спорту дусі того часу — наказами, або навіть ляканням. У Василя був те, що прийнято назвати почуттям заходи. Мабуть, безконтрольність, до якої він звикав роками, розбестила его.

Василь був швидкий у вирішенні, швидкий він був й у покарання незгодних з ним.

До речі, про оточення Василя слід сказати окремо. Серед цієї публіки крутилося російською мовою чимало далеко небезкорисливих людей, використовували його можливості у своїх цілях. Він рідко кому надавав в просьбах.

Високий посадовий посаду, заступництво вищого керівництва створили навколо Василя обстановку вседозволеності й зловживань. Він став спиваться, не виходити тижнями на службу. Після невдалого авіаційного паради на 1952 року батько сам підписав наказ про зняття сина з посади, в присутності своїх найближчих помічників обізвав його неуком, дураком.

Смерть батька вразила Василя. Ввечері 1 марта1953 року зателефонував батькові за прямим телефону. Трубку ніхто, для її жалю, не підняв. Через час він зателефонував знову. Цього разу трубку взяв черговий офіцер, що саме собою видалася дивною, і додав, що відпочиває. Близько четвертої ранку Василь знову зателефонував. Відразу ж відповів Берія: «Товариш Сталін втомився. Він має відпочити. Приїжджати вам не надо».

І повісив трубку.

Василь потрапив батькові лише вранці 2 березня. Усі подію з отцем він зумів збагнути лише після діалогу з обслугою в службовому приміщенні. Тут йому розповіли, що Сталіну була надано необхідну медична допомогу приблизно протягом 13−14 годині і була зроблено операція. Усі це разом дозволило Василю говорити, у подальшому, що батька «убрали».

6 березня 1953 року перші шпальти центральних газет з’явилися торік у жалобному облямівці. Усі вони опублікували повідомлення: «5 березня, у 21 год. 50 хв. помер І. У. Сталін». 9 березня на Червоній площі відбулися офіційні похорон Сталіна, тіло Сталіна внесли в Мавзолей. А 26 березня генераллейтенант авіації У. І. Сталін звільнять з кадрів Радянської Армії запас відповідно до Положенням без права носіння військової формы.

Йому встановлено пенсия.

Проте події у житті досить докладно описала у спогадах його сестра — Світ-лана Аллілуєва. Вона згадала, що, незважаючи на що відбулися зміни, викликані смертю батька, Василь продовжував вважати себе всесильным.

Але їх відпускало відчуття тривожності, збільшився пить.

28 квітня 1953 року Василя заарештували. Випливли факти розтрат, перевищення пристрасті. Військова колегія Верховним судом СРСР засудила його за 8 років. Про причини арешту У. Сталіна було багато чуток, догадок.

У тому 1955 року Василь із в’язниці було переведено в Москву, в Центральний госпіталь МВС СРСР, і поміщений у терапевтичне відділення. Загострилися його фронтові хвороби. Відкрилася виразка шлунку. Йому було виділено окрема маленька палата. Лікарям було категорично заборонено запитувати щось в нього, передавати комусь відомості про неї. Поводився хворий тихо, нічого зайвого собі не є позволял.

Невдовзі його знову повернули у Володимирську в’язницю. Судна щодо нього приїжджали його сестра і жінка, родичі, прагнули полегшити його участь.

За словами Світлани, він не вимагав від нас ходити, телефонувати, говорити про нього, де можна, визволяти його з в’язниці. Він був у розпачі не приховував цього. Він метався, шукаючи, кому б попросити, хто написать.

Минуло сім років Василя. Він тоді казав, що прийняв його, як рідну батько. Вони розцілувалися і обоє плакали. Усе закінчилося хорошо.

Василя залишили в Москве.

У 1960 року його знову повернуть в Лефортовську в’язницю «досиджувати» свої 8 років. Але він тут мав більше прав. Звідси він навесні 1961 року. На той час він повний інвалід: хвора печінку, прогресуюча виразка желудка.

Слід зазначити, як і особисте життя Василя не склалася. Після його смерті (19 березня 1962 року) залишилися семеро дітей, четверо власних і троє удочеренных.

На його похорон несподівано для близьких прийшло багато народа.

Заключение

.

Напівбога за життя всесильного Сталіна доля зрештою покарала через детей.

На очах спивався Василь, він передчував свою моторошну долю після смерті отца.

Ніяк не влаштовувала свою личною життя молодша й дуже улюблена дочка Світлана, «Сетанка» як любив називати її Сталін. Важко сьогодні уявити, як б Йосип Віссаріонович пережив звістка, що його улюблена Сетанка поїде з страны…

Пропав на війні старший син Яків, мимоволі виявився у центрі найгучнішою провокації проти отца.

Чи, можливо, це мстилася отако, через дітей, покончившая своє життя самогубством Надія Аллілуєва, нанесшая своїм вчинком головний «упор по Сталіну, від якої він і оговтався остаточно своєї жизни…