Первые передачі телевізійних зображень на радіо в СССР

Мечта людини про можливість бачити на будь-які відстані відбито у легендах і казках багатьох пологів. Здійснити цю мрію вдалося у час, коли загальне розвиток науку й техніки підготувало основу передачі зображення будь-яку відстань. Перші передачі телевізійних зображень на радіо у СРСР зроблено 29 квітня і 2 травня 1931 р. Вони мусили здійснено з розкладанням зображення на 30 рядків. Через кілька днів до передачі радіостанція Всесоюзного Електротехнічного інституту «ВЭИ «повідомила таке: 29 квітня вперше у СРСР проведуть передача телебачення (дальнобачення) на радіо. Через короткохвильовий передавач РВЭИ-1 Всесоюзного Електротехнічного інституту (Москва) хвилі 56,6 метри передаватимуться зображення живого обличчя і фотографії. Телебачення проводилося тоді з механічної системі, т. е. розгортка на елементи (1200 елементів при 12,5 кадру в секунду) проводилася з по міццю обертового диска. По простоті устрою телевізор з диском Цинкова був доступний багатьом радіоаматорам. Прийом телевізійних передач здійснювався у багатьох віддалених пунктах нашої країни. Проте механічне телебачення не забезпечувало задовільного якості передачі. Різні вдосконалення механічної системи телебачення увінчалися створенням складних конструкцій із застосуванням обертового дзеркального гвинта та інших. На зміну механічним системам прийшли электронно «променеві системи телебачення, які уможливили його справжній розквіт. Перша пропозиція по електронному телебаченню було зроблено російським ученим Б. Л. Розінгом, який 25 липня 1907 р. отримав «Привілей за № 18 076» на приймальню трубку для «електричної телескопії». Трубки, призначені прийому зображень, по лучили надалі назва кінескопів. Створення електронно-променевого телебачення можна було після розробки конструкції передавальної електронно-променевої трубки. На початку ЗО-х років передає телевізійна електронно-променеве трубка з накопиченням заряду було запропоновано у СРСР З. І. Катаєвим. Використання трубки з накопиченням заряду відкрило багаті перспективи у розвиток електронного телебачення. У 1936 р. П. У. Тимофееву і П. У. Шмакову було видано авторське свідчення на електронно-променеву трубку з перенесення зображення. Ця по тому мобільника наступним важливим поступом у розвитку электронно го телебачення. Дослідження у сфері передавальних і прийомних електронно-променевих трубок, схем развертывающих пристроїв, широкосмугових підсилювачів, телевізійних передавачів, і приймачів, досягнення у галузі радіоелектроніки підготували перехід до електронних системам телебачення, що дозволило по лучити високу якість зображення. У 1938 р. у СРСР відпустили в експлуатацію перші досвідчені телевізійні центри у Москві Ленінграді. Розпад переданого зображення на Москві 343 рядки, а Ленінграді - 240 рядків при 25 кадрах в секунду. 25 липня 1940 р. затвердили стандарт розкладання на 441 рядок. Перші успіхи телевізійного мовлення дозволили розпочати розробці промислових зразків телевізійних приймачів. У 1938 р. почався би серійний випуск консольных приймачів на 343 рядки типу ТК-1 з розміром екрана 14Х18 див. І хоча у період Великої Великої Вітчизняної війни телевізійне мовлення було припинено, але науково-дослідні роботи у сфері створення більш досконалої телевізійної апаратури тривала. Вагомий внесок у розвиток телебачення внесли радянські вчені України та винахідникиЗ. І. Катаєв, П. У. Шмаков, П. У. Тимофєєв, Р. У. Брауде, Л. А. Кубецкий А. А. Чернишов та інших. У другій половині 40-х років розкладання зображення переданого Московським і Ленінградським центрами було збільшено до 625 рядків, що дуже підвищило якість телевізійних передач. Бурхливий зростання передавальної і приймальні телевізійної мережі розпочалося середині 1950;х років. Якщо 1953 р. працювало лише три телевізійних центру, то 1960 вже були 100 потужних телевізійних станцій та 170 ретрансляційних станцій малої потужності, а до кінця 1970 р.- до 300 потужних і майже 1000. телевізійних станцій малої потужності. Напередодні 50-летня Великою Жовтневою соціалістичною революції, 4 листопада 1967 р. вступив у лад Загальносоюзна радіотелевізійна передає станція міністерства зв’язку СРСР, яку постановою Ради Міністрів СРСР названа імені «50-річчя Жовтня». Основним спорудою Загальносоюзної радіотелевізійної передавальної станції в Останкіно є вільно що стоїть вежа, має загальну висоту 540 м. Вона перевищує висоту знаменитої Эйфелевиття вежі Парижі на 240 м. Конструктивно вона з варто з фундаменту, залізобетонній частини заввишки 385 метрів і сталевої трубчастої опори для антени заввишки 155 м. Введення на дію телевізійної вежі Останкине забезпечив: збільшення одночасно діючих телевізійних програм чотирьох; збільшення радіуса меренного всіх телевізійних програм от50 до 120 км і відданість забезпечує впевнений прийом всіх про грам біля з населенням більш 13 млн. чоло століття; значне поліпшення якості прийому; різке збільшення напруженості електромагнітного поля телевізійного сигналу, що дозволило усунути вплив різноманітних перешкод прийому телевізійних програм; розвиток міжміського і журналіста міжнародного обмінів телевізійними програмами по радиорелейным, кабельним сталевих магістралях і каналам космічного зв’язку; значне збільшення обсягу позастудійних передач шляхом одночасного прийому сигналу від десяти пересувних телевізійних станцій та стаціонарних трансляційних пунктів: забезпечення радіомовних програм через УКХ радіостанцій населенню і радіотрансляційні вузли Московській області, а як і автоматичне включення і вимикання радиоузлов шляхом подачі до ефіру кодованих сигналів. Загальносоюзна радіотелевізійна передає станція в Останкіно має потужним сучасним технічним устаткуванням, що дозволяє транслювати телевізійні передачі у чорно-білому і кольоровому зображенні до ефіру і з кабельної, радіорелейної і космічної мереж СРСР. Поруч із початком роботи Загальносоюзної радіотелевізійної передавальної станції у Москві Останкине почав працювати Загальносоюзний телевізійний центр, оснащений досконалим телевізійним устаткуванням. Загальна площа приміщення телевизионно го центру становить 155 тыс.кв. м. Вона має у собі 21 студію: дві студії площею по 1 тыс.кв. м, сім студій по 700 кв. м, п’ять студій по 150 кв. м. та інших. Усі телевізійне устаткування розраховане створення передач, які йдуть як безпосередньо на передавачі, так записи на магнітну стрічку. Телевізійний центр в Останкіно насичений комплексом досконалої апаратури, що дозволяє художньо оформляти передачі будь-яких програм. Технічний комплекс забезпечує відеозапис кольорових і чорно-білих програм, виробництво телевізійних художніх фільмів, і випуск хронікально-документальних програм на кіноплівці й у відео записи. Телецентр оснащений технічними засобами записи монтажу, озвучування і тиражування видеомагнитофильмов. Ведеться будівництво нових висотних телевізійних веж у Вільнюсі й Таллінні. Кожна з цих веж має власну оригінальну архітектуру. Ще 1925 р. наш співвітчизник І. А. Адамяр запропонував систему кольорового телебачення з последова тельной передачею трьох квітів: червоного, синього і жовтого. У 1954 р. Московським телевізійним центром на Шаболовці було здійснено перші досвідчені передачі з поочередной передачею кольорових складових. Турнікетна антена, призначена для пере дача сигналів кольорового зображення звукового супроводу, було встановлено на металевої голові-довбешці, спорудженої поруч із Шуховской вежею. Прийом кольорового телебачення проводився на телевізори «Райдуга» з обертовим світлофільтром. Але така система вимагала значного розширення спектра видеочастот і було несумісна з существовав ши системою чорно-білого телебачення. У 1956 р. до лабораторій Ленінградського Електротехнічного інституту зв’язку ім. М. А. Бонч-Бруевича розробили і виготовили під керівництвом П. У. Шмакова установку кольорового телебачення з одночасної передачею квітів. У 1960 р. відбулася перша передача кольорового телебачення у Ленінграді з досвідченою станції Ленінградського Електротехнічного інституту зв’язку. У цей час прийому передач кольорового телебачення виготовлено досвідчені телевізори. Протягомпротягом ряду років у Радянському Союзі та інших країнах проводилися випробування різних систем кольорового телебачення. У тому 1965 р. підписали багатосторонню угоду між СРСР і Францією про співробітництво у сфері кольорового телебачення з урахуванням системи СЕКАМ. 26 червня 1966 р. було вирішено обрати на впровадження у Радянському Союзі спільну советско-французскую систему кольорового телебачення СЕКАМ-111. Перші передачі по спільно радянсько-французькою системі почалися Москві із першого жовтня 1967 р., до цього на той час були приурочені випуск першої партії кольорових телевізорів. У день 50-річчя Великою Жовтневою соціалістичною революції (7 листопада 1967 р.) відбулася перша кольорова телепередача з Червоній площі параду і насторожуючі демонстрації трудящих. Впровадження кольорового телебачення відкрило широку змога підвищення якості передач дозволило значно підвищити емоційність сприйняття телевізійних передач можна побачити зображення на природних фарбах.