Чернігівщина та Чернігівська область — історичний обзор

План.

1. Загальні відомості.

2. Статистичні дані.

3. Геральдіка чернігівської області.

4. Історія Чернігова.

5. Про імені города.

Використані джерела.

Карта районів області.

Історія регіону.

Заселення територї Чернігівщини почалося ще за часів палеоліту — близько 100 тис. років тому. Більше двадцяти поселень епохи пізнього палеоліту (35−10 тис. років тому) дослідники виявили на територї області. А знахідки в селі Мезин Коропського району не мають собі рівних у світовій археології.

У IX ст. Чернігово-Сіверська земля увійшла у склад Київської Русі, причому Чернігів за розмірами й значенням серед інших міст поступався лише Києву. У складі Київської Русі вон здобула подальший соціально-економічний розвиток. Головне місце в економіці займало сільське господарство. Високого рівня розвитку досягло ремесло. Чернігово-Сіверська земля мала розгалужені торгові зв «язки.

Адміністративнотериторіальий розподіл.

У Чернігівській області 22 райони: Бахмацький, Бобровицький, Борзнянський, Варвинський, Городнянський, Ічнянський, Козелецький, Коропський, Корюківський, Куликівський, Менський, Ніжинський, Новгород-Сіверський, Носівський, Прилуцький, Ріпкинський, Семенівський, Сосницький, Срібнянський, Талалаївський, Чернігівський, Щорський.

Всього на територї області - 1539 населених пунктів; серед які: міст — 15, селищ міського типу — 30, сіл — 1494. Міста обласного підпорядкування — Ніжин (75.7 тис. жителів), Прилуки (64.5 тис. жителів), Чернігів (301.4 тис. жителів).

Влада.

Місцеві державні адміністрації:

У обласній державній адміністрації - 103 працівники апарату. Районних державних адміністрацій — 22, в які загалом 614 працівників.

Місцеві ради:

10 725 депутатів працюють у 594 місцевих радах, причому:

* в обласній раді - 74 депутати.

* у 22 районних — 1504 депутати.

* міських (міст обласного підпорядкування) — 3, депутатів — 135 осіб.

* районних у містах — 2, депутатів — 86 осіб.

* селищних — 29, депутатів — 627 осіб.

* сільських — 525, депутатів — 7974 особини.

* міських у районах — 12, депутатів — 325 осіб.

Кордони.

Чернігівська область межує на півночі із Російською Федерацією (199 км. держкордону), на північному заходь — із Білоруссю (227 км держкордону), на сході із Сумською областю, на півдні - із Київською та Полтавською областями.

На кордонах розташовано 8 пунктів переходу: Грем «яч — Вітімль. Добрянка — Піддобрянка, Костобобрів — Азарівка, Дніпровське — Верхні Щури, Тимоновичі - Н.-Ропськ, Клюси — М. світ, Ільмова — Глибоцьке, Деревини — Андріївка.

Населення.

Всього — 1236.0 тис. осіб.

З яких:

— міського — 721.0 тис. осіб;

— сільського — 515.0 тис. осіб;

— чоловіків — 562.4 тис. осіб; (45.5%).

— жінок — 673.6 тис. осіб; (54.5%).

Щільність населення — 39.2 чол. на кв. км.

Народжуваність (на 1000 жителів) — близько 7 осіб.

Економічний потенціал.

Область має індустріально-аграрну структуру господарства. Пріоритетними є харчова, паливна, машинобудівна й металообробна, деревообробна, целюлозно-паперова, легка промисловості. Чернігівщину забезпечує понад 80% загальнодержавного випуску вовняних тканин й шпалер, 30% хімічних волокон й ниток, 20% видобутку нафти. Область єдина в Україні випускає пожежні машини, кордну тканину для виробництва шин, білкову оболонку для харчової промисловості, окремі види обладнання для галузей АПК. Підприємства і організації області поставляють продукцію более ніж у 60 країн світу.

У галузі сільськогосподарського виробництва її знають як одного із найбільших постачальників картоплі, цукру, збіжжя, продуктів тваринництва, а також меду, фруктів, льону та знаменитих ніжинських огірків. Сільське господарство області майже повністю, за винятком олії та рибопродуктів, забезпечує продовольчі потреби населення, має значні експортні можливості.

Багата Чернігівщину корисними копалинами. Загальнодержавне значення мають поклади високоякісних скляних пісків (Ріпкинський район) й нафти. Нафтогазоконденсатні родовища зосереджені в Ічнянському, Прилуцькому, Варвинському, Талалаївському районах. Велике промислове значення мають родовища крейди в Новгород-Сіверському районі та цегельної сировини по всій територї області. На Чернігівщині відкрито єдине в Україні родовище бішофіту (Новоподільське, Ічнянського району) — унікальне за обсягом й лікувальними якостями, у центральній частині поширені джерела мінеральних вод.

Культура й традиції.

Чернігівський край славиться великою кількістю пам «яток історії та архітектури ХІ-ХІІ ст. й ХVІІ-ХІХ ст. Понад 200 з них мають світове значенн. Найбільш цінними пам «ятками домонгольського періоду є унікальні Спаський (ХІ ст.) та Борисоглібський (ХІІ ст.) собори, Антонієві печери та Іллінська церква (ХІ-ХІІ ст.), П «ятницька церква (ХІІ ст.) у Чернігові, Юр «єва божниця (Х ст.) в Острі. З пізніших часів збереглися палацові ансамблі: садиби Тарновських (ХІХ ст.) в з. Качанівка Ічнянського району, Галаганів (XVIII ст.) у з. Сокиринцях та смт Дігтярі Срібнянського району, садиба П. Румянцева-Задунайського (ХVІІІ) в з. Вишеньки Коропського району.

землі Чернігівщини — джерело творчого натхнення для цілої плеяди видатних представників культури й наукової еліти. Тут народився відомий мореплавець Ю. Лисянський, розпочала театральну кар «єру Марія Заньковецька, народився й провів дитячі рокта видатний кінорежисер О.Довженко. Тут жили, працювали чи просто бували історик й письменник О. Бодянський, скульптор І.Мартос, письменники — В. Забіла, І.Кочерга, П. Тичина, Олекса Десняк, композитори Г. Верьовка, Л. Ревуцький, великий Український митець Т. Шевченка, Український філософ й співає Г. Сковорода, письменники Л. Глібов, М. Коцюбинський, Марка Вовчка, В. Cамійленко, М.Вербицький. З Чернігівським краєм заговорили українською у «язані різні періоди життя конструктора космічних ракет С. Корольова, академіка О. Богомольця, російського історика М. Державіна, письменника М. Гоголя, поета Є.Гребінки. Тут бували О. Пушкін, О. Грибоєдов, Л. Толстой, М. Горький, М. Глінка, П.Чайковський.

Древня Сіверська земля є батьківщиною Президента України Л. Кучми та ряду видатних політичних діячів незалежної України.

Природа та екологія.

Область розташована на півночі України, в поліській та лісостеповій зонах Придніпровської низовини. Лісами вкрито 20% територї. Територією області протікає 1200 річок загальною довжиною близько 8.5 тис. км. Найбільші річки — Дніпро, Десна із притоками Сейм, Остер, Снів, Убідь, на півдні - Удай. Клімат помірно-континентальний. Середньорічні температури: января -7С, июля +19С. Середньорічна кількість опадів 550−660 мм.

На Чернігівщині зосереджений значний туристичний потенціал. Сприятливі кліматичні умови, різноманітна флора й фауна, наявність 610 природних заповідних про «єктів роблять територію області привабливою для відпочинку. У області функціонують 13 санаторіїв й будинків відпочинку, численні профілакторії, бази відпочинку, дитячі табори, пляжі, лісопарки.

Статистичні дані.

Адміністративно-територіальний поділ України п’ять грудня 2001 року (Чернігівська область).

У Чернігівській області було б створено:

•переписних відділів 152.

•інструкторських дільниць 1036.

•лічильних дільниць 4146.

Не враховуючи переписні відділи, інструкторські та лічильні дільниці у лікарнях, санаторіях, готелях тощо.

Територія (тис. км2) 31,9.

Кількість населення (тис.осіб) 1245,3.

Щільність населення (особи/км2) 39.

Коротко про основні підсумки:

Загальна кількість наявного населення чернігівської області, за даними Всеукраїнського перепису населення, становила 1245,3 тис. осіб.

Кількість міського населення, за результатами Всеукраїнського перепису, становила 727,2 тис. осіб (58,4%), сільського — 518,1 тис. осіб (41,6%).

За результатами Всеукраїнського перепису населення, кількість чоловіків становила 565,6 тис. осіб (45,4%), жінок — 679,7 тис. осіб (54,6%).

За рокта, що минули после перепису населення 1989 року, кількість міст в області залишилася без змін й склала 15.

Зміни у кількості населення міст наведено нижче:

Станом п’ять грудня 2001 року загальна кількість постійного населення області становила 1236,1 тис. осіб, у тому числі чоловіків — 560,5 тис. осіб (45,3%), жінок — 675,6 тис. осіб (54,7%); міських жителів нараховувалося 716,5 тис. осіб (58%), сільських — 519,6 тис. осіб (42%).

Віковий склад населення, зафіксований Всеукраїнським переписом населення, характеризується суттєвим зменшенням частки дітей у загальній чисельності населення одночасно з збільшенням частки осіб у віці, старшому за працездатний, що значно ускладнює сучасну демографічну ситуацію в області й зумовлює зростаюче старіння населення.

За даними перепису, на територї області мешкали представники понад 90 національностей й народностей. Таким чином, у національному складі населення Чернігівщини переважну більшість становлять українці. За рокта, що минули від перепису населення 1989 року, кількість українців зменшилася на 10,6%, а їхні питома ваги серед жителів області зросла на 2 відсоткового пункта.

Всеукраїнський перепис населення підтвердив багатонаціональний склад жителів чернігівської області. За даними перепису, на територї області мешкали представники понад 90 національностей й народностей. Дані щодо найбільш численних національностей, котрі мешкають в області, наведено нижче:

Таким чином у національному складі населення Чернігівщини переважну більшість становлять українці. За рокта, що минули від перепису населення 1989 року, кількість українців зменшилася на 10,6%, а їхні питома ваги серед жителів області зросла на 2 відсоткових пункти.

Друга місце за чисельністю посідають росіяни. Проте їхні кількість, порівняно із переписом 1989 року, зменшилася на 35,6%. Питома ваги росіян у загальній кількості населення області зменшилася на 1,8 відсоткового пункту.

Мовний склад населення області, за даними Всеукраїнського перепису населення, характеризується такими даними: українську мову вважали рідною 89% населення області, що на 3,3 відсоткового пункту більше, ніж за даними перепису 1989 року. Російську мову визнали як рідну 10,3% населення, у порівнянні із минулим переписом цей показник зменшився на 3,3 відсоткового пункту.

Українську мову вважали рідною 89% населення області, що на 3,3 відсоткового пункту більше, ніж за даними перепису 1989 року. Російську мову визнали як рідну 10,3% населення, у порівнянні із минулим переписом цей показник знизився на 3,3 відсоткового пункту.

Результати Всеукраїнського перепису населення засвідчили тенденцію до підвищення рівня освіти населення, зростання кількості осіб, котрі малі вищу й повну загальну освіту. Кількість населення, яку мало вищу та повну загальну освіту, становило 685,6 тис. осіб, що перевищило відповідний показник перепису населення 1989 року на 17,3%.

За даними Всеукраїнського перепису населення, 624,4 тисячі жителів області перебували у шлюбі.

Геральдіка чернігівської області.

Чернігівська область знаходиться на півночі України. Утворена 15 жовтня 1932 р.

1. сучасний герб ЧЕРНІГІВСЬКА ОБЛАСТЬ сучасний герб.

Герб затверджений рішенням 12-ї сесії обласної заради 3-го скликання від 11 июля 2000 р. У срібному полі чорний двоголовий орел (це герб Чернігово-Сіверщини із 1635 р., себто єдина і найдавніша земельна гербова емблема Лівобережної України) із червоними лапами та язиками, золотими очима і озброєнням (дзьоби та кігті), сторч головою — по золотій відкритій короні, але в груд синій щиток з золотою облямівкою, на якому золотий знак засновника Великого князівства Чернігівського Мстислава Володимировича (1024 р.).

2. Прапор ЧЕРНІГІВСЬКА ОБЛАСТЬ.

Прапор

Прапор затверджений рішенням 12-ї сесії обласної заради 3-го скликання від 11 июля 2000 р.

Прямокутне зелене полотнище зі співвідношенням сторін 2:3, посередині якого проходити біла горизонтальна смуга (шириною 1/5 ширини прапора), а й у верхньому від древка білому квадраті зображено герб області. На прапорі дві зелені смуги означають дві основні географічні зони області - Полісся й Лісостеп, а біла смуга уособлює річку Десну, котра їхнього розділяє.

Історія Чернігова.

На території, займаній сучасним Черніговом, виявлено сліди людської діяльності IV тисячоліття до нашої ери. А на початку I тисячоліття нашої ери тут осіли слов’янські племена. Їх поселення розросталися і міцніли, у другій половині VII століття Кривенка трохи таких поселень злилися, утворивши місто. Топонім Чернігів вперше згадується у «Повісті временних літ », у якій, зокрема, викладається перший договір Русі з Візантією, укладений влітку 860 року князем Аскольдом після успішного походу київського війська на Константинопопь. У творчому списку російських міст, яким, відповідно до договору, греки зобов’язувалися платити данина, Чернігів слід за другому місці після Києва, що свідчить про важливості міста слов’янського племені Сіверян як економічного, політичного і охорони культурної центру землі Російської.

Колишню міць Чернігова підтверджують літописі і билини. Цікавими пам’ятниками є численні кургани IX — X століть — поховання князів і бояр-дружинников. Через війну розкопок цих курганів знайшли предметні матеріали, які характеризують соціальні відносини, побут і культуру городян тогочасна і представляють великий науковий інтерес. Унікальною пам’ятником є курган Чорна Могила, який, за переказами, є захороненням князя Чорного. У кургані лежали мечі, шаблі, списи, кольчуги, щит з мідної обкуттям, посуд. А самій цінної знахідкою стали два турьих роги, орнаментированных сріблом. На Болдіної горі виділяються кургани Гульбище і Безіменний. Величезних розмірів меч, щит, кольчуга, бойової сокиру й те озброєння, характерні для кургані Гульбище, свідчать, що це були поховання і могутнього воина-богатыря.

На початку XI століття Чернігів став столицею і могутнього князівства. Сталося це. Наприкінці Х століття великий київський князя Володимира завершив об'єднання східнослов'янських племен у складі давньоруського держави Київська Русь. Зміцнюючи великокняжескую влада, Володимир Святославович замінив місцевих князів, які перебували у васальної залежність від нього, своїми синами, призначивши їх намісниками. Після смерті великого князя в 1015 року і його спадкоємці вчинили криваву бійню. Почалося сіло, що Святополк (прозваний Окаянним) наказав вбити своїх братів Бориса і Гліба захопив великокняжий престол у Києві. Дізнавшись звідси, Ярослава Мудрого, який князював у той час у Новгороді, зробив похід Київ і розгромив військо Святополка, змусивши його бігти зарубіжних країн. Проте Ярослав не замешкав у столиці, а став правити батьківськими землями з Новгорода, якому він звик.

Скориставшись відсутністю Ярослава, до воріт Києва підійшов енергійний і заповзятливий Мстислав Хоробрий, який князював у що дісталися їй від батька Тьмутаракані (нинішні Керчинский і Таманський півострова, омивані Азовським і Чорним морем) і знову зажадав прийняти його як великого князя, але, як свідчить літопис, «неприняша його кыяне ». Тоді Мстислав прийшов у Чернігів, де у той час був свого князя. Тут був гостинно зустрінутий місцевої знаттю і духівництвом, пригласившими його за престол. Але й Ярослава, і Мстислава не залишала думка про об'єднання великої країни під власної владою. Використавши військову хитрість, в 1024 року у в битві під Лиственом, за 40 км від Чернігова, Мстислав вщент розгромив військо брата. Для слов’ян цю перемогу мала велике значення, оскільки армія Мстислава Хороброго складалася з його місцевих підданих, а війську Ярослава служили вікінги, професійні військові, які вважалися непереможними. Проте недаремно Ярослав отримав назвисько Мудрий: того, що він не зумів домогтися силою, він частково домігся дипломатією — два роки брати помирилися і поділили російські землі на Дніпру.

Чернігів став столицею князівства, землі якого досягали Оки, Дону, Азовського моря. Прокняжив у Чернігові 10 років, Мстислав раптово помер і чернігівські землі відійшли Ярославу Мудрому, який незадовго до смерті розділив їх між своїми трьома синами. Чернігів дістався Святославу, який князював у ньому 19 років і став засновником династії Святославичей. Часом суперечки князів за Чернігів ставали особливо гострими. У 1078 року тут осів Володимира Мономаха, та за 16 років він вимушений був передати правління синові Святослава Олегу. У 1097 року Любечский з'їзд князів визнав спадкові права на Чернігів і Чернігівські землі за Святославичами, які правили тут понад сто років.

Правління Мстислава Хороброго стало початком золотого століття Чернігова. Податки в князівську скарбницю чинили з території, рівної сучасної Франції. Бурхливо розвивалося мистецтво ремесла, писалися літописі, виник власний чернігівський архітектурний стиль, було побудовано прекрасні будівлі. Деякі їх збереглися донині. У період свого розквіту Чернігів був однією з найбільших міст Європи, його зміцнена площа перевищувала два квадратних кілометра, а населення становило 25 тисяч жителів.

Проголосивши принцип династичного розділу Русі, Любечский з'їзд князів в такий спосіб документально закріпив процес її феодальної раздробленнности, коли він російські князівства ставали все дрібніший від та слабші від. Це полегшило полчищам олотоордынского хана Батия захоплення російських земель. Чернігів взяв штурмом хан Менгу 19 жовтня 1239 року. Місто було розграбований і спустошений настільки, що лише за чотири століття виріс до території, яку він обіймав на початку ХІІІ століття. Проте місту не судилося повернути колишнє ім'я.

Більше, ніж чотири століття розтягнувся період застою та спаду. Із середини чотирнадцятого містом володіли литовські феодали, на початку 15 століття Чернігівські землі потрапили під владу князів Московської держави. У той неспокійні місто неодноразово піддавався нападам кримськотатарського народу, особливо спустошливими були набіги хана Менглі-Гірея, спалившего місто в 1482 і 1497 роках. У 1618 року Московське держава продала Чернігівські землі Польщі.

Національно-визвольна війна українського народу під керівництвом гетьмана Богдану Хмельницькому проти польської шляхти скінчилася 1648 року приєднанням Лівобережної України залучені до наступнику Московії Російському державі. У період так званої Гетьманщини — відносної автономії Лівобережної України в Росії - почалося політичне, економічний і культурний відродження Чернігова: місто став осередком козацького полку, а полк на той час було так військової частиною, скільки територіально-адміністративної одиницею. Полковники мали як військової, а й цивільною владою. Усій ж автономією управляв гетьман, тому й назва — Гетьманщина.

Із початком активної колонізації Лівобережної України, супроводжувалася ліквідацією козацької вольниці і покріпаченням селянства, було ліквідовано і його полковий пристрій. Чернігів став осередком намісництва, і з 1797 року — центром Малоросійської (з 1802 року — Чернігівської) губернії Російської імперії. Розвиток капіталістичної промисловості почалося з реформи 1861 року. З причин Чернігів стане промисловим центром і його зірвалася вирватися з провінційних пут.

Звістка більшовицькому Жовтневому перевороті 1917 року у імперської столиці Петрограді сягнуло Чернігова через дні. Протягом років громадянської війни й іноземної інтервенції місто багаторазово переходило з рук до рук протиборчих сторін. Після остаточного встановлення Чернігові радянської влади наприкінці жовтня 1919 року відновлення зруйнованої економіки. 1932;го року місто став осередком Чернігівської області, що утворилася складі Українській Радянській Соціалістичної Республіки, одній з п’ятнадцяти республік Радянського Союзу. Під час програми індустріалізації у Чернігові постали нові галузі промисловості. У 1934 року випустили свою першу продукцію фабрика первинної обробки вовни і фабрика із виробництва музичних інструментів.

У період Другий Світовий війни, під час літнього наступу німецьких військ 1941 року, Чернігів став ключовим пунктом по дорозі їх поступу Москву, оминаючи Брянських лісів. Стратегічне значення Чернігова розуміло і радянське командованине, устроившее тут сильні рубежі оборони. Першим нальотам німецької авіації місто піддався наприкінці червня 41-го. Бомбардування завдали Чернігову великі руйнації.

Німецька окупація Чернігова тривала з 9 вересня 1941 по 21 вересня 1943 року. У місті було створено три концентраційних табору, за роки німці знищили у місті більш 52 тисяч місцевих жителів та радянських військовополонених. Сьогодні звідси нагадують пам’ятники, встановлені на місцях масових страт. Лісиста місцевість Чернігівщини та частину сусідніх областей створювала сприятливі умови для ведення партизанської війни. Партизанський спрямування краї одержало величезний розмах, у ньому взяли участь понад 50 тисяч жителів. У самому ж Чернігові під керівництвом радянської розвідки активно діяло антинімецьке підпіллі, координировавшее свої дії з партизанами.

Через війну бойових дій Чернігів була майже повністю зруйнований — у вересні 1943 року з її центральній площі було видно околиці міста Київ і навколишні поля. Були знищено всі промислові підприємства, школи, театри, цеху, майстерні, багато цікавих архітектурних пам’ятників історії й близько 70% житлових приміщень. Тільки три міста колишнього Радянського Союзу зазнали ще більшою руйнувань: Сталінград, Севастополь і Воронеж. Відновлення Чернігова Попудренка й його економіки йшло надзвичайно все швидше. Вже 1950 року підприємства міста перевищили довоєнні обсяги випуску продукції. Невдовзі почалося будівництво промислових гігантів: об'єднання з виробництва синтетичних волокон і камвольно-суконного комбінату, у роки було побудовано завод автозапчастин і радиоприборный завод.

1986 рік ввійшов у історію як рік найбільшої ядерної катастрофи сучасності, що з аварією 26 квітня на Чорнобильської АЕС електростанції им. В. И. Ленина, розташованої лише у 80 кілометрів по прямий лінії на захід Чернігова. Про те, що «щось «сталося, городяни дізналися третього дня після аварії від біженців із міста енергетиків Прип’ять. Спочатку інформацію про подію й його ймовірні наслідки старанно ховалися, потім комуністична пропагандистська машина обрушила на всю потугу своєї критики на західні засоби інформації, які повідомляли правду про Чорнобиль. Попри запевнення влади, що страшного цього не сталося, настрій чернігівчан була близькою до паніці. Усі прагнули хоч і короткий час вивезти із міста дітей. Головним негативним наслідком катастрофи стало різке погіршення здоров’я учасників ліквідації аварії, і дітей. Після катастрофи у сфері зафіксовано 56 випадків раку щитовидної залози в дітей віком, до аварії ж було жодного випадку. І все-таки, завдяки преобладавшим у період часу східним вітрам, черниговчане порівняно мало постраждали від катастрофи. Існує думка, що це сталося оскільки у одному з храмів міста зберігалися нетлінні мощі святого Феодосія, відомого церковного і політичного діяча, що наприкінці XVII століття був чернігівським архієпископом.

На початку 1990 року Чернігів знову нагадав про себе, а то й всьому світу, то крайнього заходу, бившемуся тоді передсмертної агонії Радянському Союзі. Почалося все з простого дорожньо-транспортної пригоди: 6 січня, напередодні православного Різдва, одному з перехресть міста «Волга «— службовий автомобіль обласного чиновника, вдарився у приватний автомобіль «Жигулі «. У раскрывшемся від удару багажнику перехожі побачили те, що їм у самому солодкому сні не наснилося б. Там була… їжа! Люди, звикли днями «нишпорити «містом у пошуках шматка дешевої ковбаси чи пляшки молока, відчуття несправедливості викликала обурення, яке відразу призвело до стихійному бунту.

Яка Хотіла натовп перевернула злощасну «Волгу », їхньому днище видиралися люди, размахивавшие захопленими з машини «трофеями ». Ні на ніж не винна автомобіль громили всім, що траплялося під руку. Проста випадковість є причиною серії багатотисячних мітингів проти комуністичного режиму. Январьские події у Чернігові увійшли до історію СРСР під назвою «ковбасна революція ». Тоді, за умов горбачовської перебудови, відносної демократизації радянського суспільства, люди зрозуміли, які можна відкрито висловлювати свої претензії до тієї влади.

З 1991 року Чернігів — історичний місто, обласної та районний центр для молодої незалежної східноєвропейського держави — Україна. У вересні 1992 року у Чернігові відбулись урочистості із нагоди 1300-летия міста. Головним подією свята стала церемонія відкриття пам’ятника великому українському поетові Тараса Шевченка, у якій взяв участь перший України Леонід Кравчук.

ПРИМЕЧАНИЕ.

Тривалий час був прийнято вважати, перше письмове згадка Чернігова належить до 907 року. Підставою при цьому було виклад в «Повісті временних літ «договору Русі з Візантією, укладеного київським князем Олегом. Проте чернігівський історик Володимир Коваленка стверджує, перші договори Києва, із Константинополем було укладено ще князем Аскольдом. Переадресування і передатировка цих договорів було здійснено книжниками Ярослав Мудрий навіть у ідеологічним соображениям.

Про назву города.

Походження назви міста — Чернігів — достеменно невідомо. Одні вважають, що це топонім стався від лісів, які свого часу оточували місто та були такі густими, що видали здавалися чорними. Однак у цієї версії важко було повірити, бо за часів, про яких мова, й уся Європа було покрито густими лісами, зниклими згодом у результаті діяльності. Існує думка, місто отримав свою назву з древнього народу Чорні клобуки.

Найбільш романтична версію походження назви міста пов’язані з легендою про правившем тут у Х столітті князя Чорному та її дочки під назвою Чёрна (чи Цорна). За традицією, княжна відрізнялася незвичайної красою, любила верхову їзду, полювання, була прекрасної лучницею. Чутка про красу дівчини сягнув вух хозарського кагана (князя), якому князь Чорний платив данина. Каган послав у Чернігів сватів з багатими подарунками. Але горда княжна відмовилася вийти заміж за ворога над народом.

Каган спробував захопити Чернігів штурмом і заволодіти дівчиною силою, але городяни мужньо відбивали атаку за атакою і хозарам щось залишалося, як спробувати взяти місто облогою. Оскільки на той час князь Чорний був у сварці з великою київським князем Олегом й уміє чекати допомоги і було нізвідки, вирішив прорвати облогу поки людських сил, продовольства та води у місті були ще чимало.

Щойно князь зі своїми дружиною і народним ополченням вийшов за міські стіни, зграя зрадників увірвалася у кімнату дівчини, на верхньому поверсі тереми, який, як стверджує легенда, був високий, як старі дуби, які росли навколо неї. Князівні вдалося вразити кількох нападників, але скінчилися стріли, дівчина викинулася з вікна на.

Який красивою була ця легенда, але він неможливо пов’язані з назвою міста, оскільки перша писемна згадка Чернігова належить до 860 року, тобто. топонім виник значно раніше подій описаних у переказі. Дослідники дійшли висновку, місто отримав свою назву від імені вождя місцевого племені чи першого поселенця під назвою Черніга чи Чернега, тим паче, що таке ім'я зустрічається у родинних слов’янських народів — поляків і чехів. Непрямим підтвердженням цієї версії служить топонім столиці України: Київ отримав назву від імені свого князя — Кия.

Використані джерела.

1. Чернігівський шлях. — Чернігів, 1930. — Лютий. — З. 20.

2. Кравчук Б. Україна — Івано-Франківськ, 1996. — З. 129.

3. Лунький Я. З історії туристично-краєзнавчої роботи. — Чернігів, 1997. — З. 15.

4. Левицький З. Український улад у спогадах. Причини історії. — Мюнхен, 1967. — З. 12.