Новая (молода) історична школа

НОВАЯ (МОЛОДА) ІСТОРИЧНА ШКОЛА.

Напрям вульгарною буржуазної політичної економії, що склалося в 70—80-х рр. 19 в, і развивавшееся переважно у Німеччини до 30-х рр. 20 в. Безпосередній наступниця старій, історичній школи. Представники її виправдовували агресивну політику німецького імперіалізму, виступали проти революційного робітничого руху та її ідеології — марксизму-ленінізму. Як це і стара історична школа, нова (молода) історична школа полягає в підміні політичної економії історією народного господарства. Основна особливість нової (молодий) історичної школи від старої визначалися особливостями історичної обстановки кін. 19 — поч. 20 ст. — переходом від капіталізму вільної конкуренції до монополістичному капіталізму і значним поширенням марксизму в усі сильнішому робочому русі. Це виключало для буржуазії можливість спиратися на теоретичні становища старій, історичній школи, ориентированно боротьбі переважно з утопічним соціалізмом. Вмес про те буржуазні ідеологи було неможливо відмовитися від вульгарно-исторического методу захисту капіталізму за доби імперіалізму, за умов, коли общественно-исторический процес давав нові підтвердження правильності марксистського аналізу капіталізму. Значення аргументації в ідеологічної боротьбі класів зростала. Основним об'єктом апологетической діяльності нової (молодий) історичної школи стали проблеми доль капіталізму, рушійних зусиль і періодизації історичного процесса.

Відмінність нової (молодий) історичної школи від ін. напрямів буржуазної політичної економії — відмови від цільною абстрактної економічної теорії та підміна її анологетической історією економіки. Таким шляхом її прагнули уникнути аналізу дії об'єктивних экопомических законов.

Представники нової (молодий) історичної школи трактували процес у суспільному розвиткові як повільне еволюційний зміна другорядних явищ за збереження корінних основ капіталістичного ладу. Тій-таки мети — затушёвыванию закономірного характеру соціально-економічного становлення об'єктивних і суб'єктивних передумов соціалізму — було підпорядковане напрям історичних пошуків нової (молодий) історичної школи, сосредоточившей свої зусилля у приватних, одиничних явищ преимущесвенно феодального минулого Німеччини. Зібраний значний фактичний матеріал, що становить певну, цінність для історичної науки витратило не отримував у роботах теоретиків нової (молодий) історичної школи наукового теоретичного узагальнення, бо приватні явища історії господарства виривалися із загальної ланцюга закономірного исторпческого процесу. Нова (молода) історична школа, обстоює вічність тоталітарного буржуазного суспільства, попри «історичний» підхід до економічним явищам виявилося нездатною подолати властиву для всієї буржуазної політичної економії метафізичність у трактуванні економічних труднощів. Особливо характерними цьому плані були роботи До. Бюхера і Р. Шмоллера.

Другоц методологічний принцип М. (м.) і. ш. перебував у ідеалістичному тлумаченні (психологічному, етичному тощо. п.) соцнально-экономпческого розвитку країн, аналізованого як вираз різного в різних народів «національного духу», що виключає можливість загальних всім капіталістичних країн законів. З цих позицій представники Н.(м.) і. ш. заперечували абстрактний метод у політичному економію газу й виступали за «историко-статистический» метод. Одна з основних понять М. (м.) і. ш.— «соціальний організм», що застосовувалося в до всього суспільству, різним соціальним групам тощо. п. Соціальний підхід М. (м.) і. ш. служив обгрунтуванням націоналістичних устремлінь, бо двигуном «соціального організму» вона пропагувала «національну економію», різну до різних капіталістичних країн. Разом про те теорет ики М. (м.) і. ш. Намагалися і загальну (апологетичний) картину соціально-економічного розвитку суспільства з допомогою різноманітних історичних схем, заснованих на виключно запереченні об'єктивних економічних законів й які претендують на політекономічне пояснення історії суспільства. У цих схемах ігнорувалися історичні способи виробництва та двох суспільно-економічних формацій, опеределяющая роль виробництва, у розвитку суспільства; вони відбивали зовнішні другорядні ознаки й вияву громадського развития.

З огляду на нігілістичного ставлення до абстрактної економічної теорії М. (м.) і. ш. не давала власної (хоча ще й вульгарною) трактування основних політекономічних категорій, а запозичала їх із інших напрямів буржуазної політичної економії. Представники цієї школи теорії вартості, зазвичай, дотримувалися концепції граничною корисності австрійської школи, у трактуванні додаткової вартості — концепції граничною продуктивності, висунутої англійськими і з американськими экономистами.

М. (м.) і. ш. розпадається на 2 основні напрями — консервативне на чолі із Шмоллером і ліберальне, очолюване Брентано. Найяскравіше різницю між ними знаходять у їхнє ставлення до робочого руху. Якщо Шмоллер, як виразник ідеології реакційних кіл німецької буржуазії, юнкерства і прусської монархії, я виступав проти законодавчого обмеження робочого дня, визнання законності профспілкового руху, з пропагандою організації підприємництва спілок, застосування політики локаутів і «чорних списків», то Брентано, отражавший інтереси ліберальної буржуазії, бачив у буржуазному реформизме дійовий спосіб проти революционизирования пролетаріату. Брентано стверджував, що профспілки, кооперація, фабричне законодавство, соціальне страхування тощо. п. може докорінно поліпшити становище робітничого класу рамках капіталізму і основі забезпечити «класовий світ» між робітниками і буржуазією. Брентано — одне із основоположників сучасній буржуазній теорії панування загального благоденства. Під упливом ідей М. (м.) і. ш. в 1873 правлячий кола Німеччини здійснили низку законодавчих актів у плані соціальної полі-тики. І на цій основі виникла теорія «державного соціалізму». Теоретичні становища М. (м.) і. ш. стали однією з джерел ідеології німецького фашизму та знайти економічних теорій гітлерівського націонал-соціалізму. Так, У. Зомбарт у низці робіт виступав з пропагандою расових теорії, вихвалянням вояччини, «принципу вождизму» як у підприємствах, і у державі загалом, теорії корпоративного панування. Крайній націоналізм Зомбарта сполучився з пропагандою необхідності для Німеччини обстоювати світове господство.

Основні представники: Густав Шмоллер (1838 — 1917), Карл Бюхер (1847 — 1930), Луйо Брентано (1844 — 1931).

Основні праці: Р. Шмоллер «Про патентування деяких основних питаннях правничий та народного господарства» ["Ueber einige Grundfragen des Rechtes und der Volkswirtschaft"] (1875); «Про основних питаннях соціальної політики та народногосподарського вчення» ["Uber Grundfragen der Sozialpolitik und der Volkswirtschaftslehre"] (1898); Л. Брентано «Про відношення заробітної плати робочого дня до продуктивність праці» ["Uber das Verhaltnis von Arbeitslohn und Arbeitszeit zur Arbeitsleistung"] (1876).

Наприкінці 1850-х років німецька історична школа занепала, в 1870-е багато років розпочалося її (яке тривало на початок ХХ століття). Учених, «які зробили» це відродження, об'єднали під назвою «нова (чи молода) історична школа». Їх вирізняла менша радикальність стосовно «універсальності» і «об'єктивності» у економічній науці. Так, як та інші «німці», вони також заперечували можливість створення універсальної економічної теорії, але з відхиляли наявність об'єктивних економічних законів. Вони думали, такі закони можна вивести, але з абстрактно-дедуктивными методами, а й за рахунок тих-таки конкретно-історичних, і навіть статистичних досліджень. Іншими визначальними ознаками підходу представників «нової історичної школи» були акцент на вивченні конкретних господарських об'єктів та шкільних установ, а чи не господарства за цілому, і навіть акцент на взаимопереплетении економічних, моральних і психологічних чинників.

Найяскравішою постаттю 19-го століття сфері альтерантивной економіки був, безперечно, Густав Шмоллер, глава Младо-Исторической Школи, яка виникла у 1870 году.

Густав фон Шмоллер (24.06.1838, Хейльбронн, — 27.06.1917, Бад-Харцбург), німецький економіст, історик, державний і авторитетний суспільний діяч, провідний представник так званої нової (молодий) історичної школи політичної економії. Професор університетів в Галле (з 1864), Страстбурге (з 1872), у Берліні (з 1882), член прусської державної ради (з 1884), одного з засновників (1872) і окремих представників (з 1890) «Союзу соціальної политики».

Базуючись на ідеях історичної школи, Шмоллер виступив із критикою формально-дедуктивных побудов класичної буржуазної політекономії. Відповідно до Шмоллера створенню економічної теорії має передувати конкретно-історичне дослідження, т.к. лише генетичний підхід дає змогу встановити причинні зв’язку соціальних явищ. Оскільки поведінка економічних суб'єктів (індивідів і груп), по Шмоллеру, є результатом взаємодії різних чинників, об'єктом дослідження, у економічної науці виявляються наміри господарських індивідів, рівень розвитку техніки, характер існуючих соціальних інститутів, природні та інші умови. Шмоллер думав, що політекономія як основна громадська наука включає у собі психологію, соціологію, географію тощо., тому вона не має нормативний характері і відкриває можливість етичних оцінок і практичних рекомендацій. Критикуючи марксизм з позиції катедер-социализма Шмоллер захищав активне державне втручання у господарське життя із єдиною метою заохочення національної економіки та пом’якшення класових протиріч. Наявність соціальних класів (виникнення яких Шмоллер пов’язував з расовими ознаками, поділом праці та через нерівномірний розподіл доходів) і боротьбу з-поміж них вважав за необхідне умовою громадського прогресу. Проте мета класової боротьби Шмоллер бачив над революційному перетворення суспільства, а досягненні компромісу між які борються сторонами, котрі мають порушувати загальних етичних норм Шмоллеру належить ряд досліджень з соціально-економічної і політичною історії країн Західної Европы.

Шмоллер піддав різкій критиці самі принципи економічного лібералізму, особливо підкреслюючи у своїй неспроможність механицистских спрощень в концепціях Локка і Адамом Смітом включно. Шмоллер викривав підміну, закладену утвердженню лібералів у тому, основним мотивом людської діяльності є егоїзм. Шмоллер чудово показав, у разі ліберальних економічних теорій ми маємо справу лише з окремої наукою — економікою — але й особливої ідеологією, що він назвав «економізмом». Фактично Шмоллер вперше ясно показав, що економічні теорії суть нічим іншим, як додаток «метафори годин» чи «метафори дерева» до економічній сфері, І що, отже, економічна наука абсолютно не претендує тут на статус автономної і ізольованій дисципліни, не залежною з інших політичних, філософських і релігійних доктрин.

Основні особливості економічних поглядів Густава Шмоллера.

Лідер нової історичної школи Р. Шмоллер робив особливий акцент на ролі господарського «этоса» (грецьк. «ethos» — звичай, норов), тобто. на моральних і правових рамках, у яких функціонує економіка. Відповідно до її думки, процес економічного (у цілому громадського) розвитку залежить від поступове підпорядкуванні правовим і моральних нормам всіх природно сформованих громадських відносин для людей. Прикладами таких норм є право приватної власності, заборона рабства і расової дискримінації тощо. Наявність господарського этоса є необхідною передумовою в існуванні вільного обміну грошового звернення, поділу праці та інших характеристик ринкової економіки. Усі економічних відносин похідні від етичних і правових аспектів: наприклад, попит товару є частку конкретної історії етичних стосунків в даного народу цей час часу. Р. Шмоллер критикував класичну політичну економію передусім за ігнорування її представниками етичного характеру господарських явищ і підвищення ролі правових і соціальних моральних норм принаймні економічного развития.

Особливо важливим елементом підходу Р. Шмоллера є вчення про роль держави. На його думку, цю унікальну установу, яка була хіба що «над» інтересами різних соціальних груп, і класів. Саме держава створює значну частину господарського этоса (особливо те, що пов’язані з правової системой).

В усьому вченні про господарському етосі можна побачити зачатки концепцій й особливо нового інституціоналізму. Так, саме поняття господарського этоса близько неоинституциональному терміну «інституціональна середовище» (див. розділ 8.2.1), а опис роль держави схоже трактування деяких нових институционалистов цієї наукової установи організацію, відповідає передусім за специфікацію та гарантувати захист прав собственности.

Велику популярність Р. Шмоллер одержав, і як учасник «спору про методі» [Methodenstreit] з офіційним представником австрійської школи маржинализма До. Менгером (його описані у розділі 5.3.2) в 1883—1884 рр. Р. Шмоллер відстоював конкретно-історичні методи дослідження та значимість індукції, пріоритет соціального цілого, культури, соціу му дій окремих осіб, у яких невигубно ціннісне, етичне початок. Він протиставляв всі пріоритету дедукції, принципу методологічного індивідуалізму ідеї універсальність людської природи — ці тези відстоювалися До. Менгером.

Карл Бюхер

Бюхер (B?cher) Карл (16.2.1847, Кирберг, — 12.11.1930, Лейпциг), німецький економіст, історик народного господарства і статистик, представник нової (молодий) історичної школи політичної економії. Професор політекономії в Лейпцизькому університеті (1892−1917), засновник (1917) і керівник Інституту газетоведения при ньому. У головному праці «Виникнення народного господарства «(1893, російський переклад 1923) запропонував трёхступенчатую схему розвитку господарства («домашнє господарство », «міське господарство », «господарство »). На I-го щаблі - «домашнього господарства» — предмети споживаються у тому господарстві, де вони зроблені, на II-й щаблі - «міського господарства» предмети переходять безпосередньо від що виробляє їх господарства до потребляющему, на III щаблі - «народного господарства» предмети переходять від виробника до споживача через ряд посередніх проміжних ланок. Триступенева «схема розвитку господарства» Бюхера антинаукова, основою якій він поклав «довжину шляху «продукту від виробника до споживача, є додаток буржуазної мінової концепції до своєї історії господарства. Досліджуючи економіку докапіталістичних товариств. Бюхер правильно підкреслював (на відміну низки буржуазних модернізаторів економічної історії) її натурально-хозяйственную основу, та заодно він приуменьшил роль обміну, торгівлі у минулому й у середньовіччі; його роботи з історії середньовічних міст містять цінний матеріал за чисельністю міського населення, організації ремесла та інших. Класифікацію Бюхера капіталістичних форм промисловості (змішання мануфактури з фабрикою і виділення роботи з скупника в особливу форму промисловості) розкритикував У. І. Ленін.

Концепція стадій господарського розвитку Карла Бюхера.

До. Бюхер запропонував свою періодизацію розвитку господарства. Як критерію періодизації він вибрав тривалість шляху товару з його безпосереднього виробника до кінцевого споживача. Їм виділили такі стадії развития.

а) Домашнє господарство. Аналізуючи цей етап розвитку продукти споживаються там-таки, де зроблено.

б) Міське господарство. Тут виробник і споживач — вже різні суб'єкти, але шляху товару від однієї суб'єкта до іншого немає ніяких посередників.

в) Народне господарство. А на стадії такі посередники таки з’являються. Виробник дбає про точно невідомий йому ринок; колись, ніж дістатися звісно споживача, товар проходить через «руки» безлічі посередників. І на цій, найвищої стадії розвитку, великій ролі грають фінансові ринки і бюджетні установи.

Брентано Луйо (18.12.1844 — 09.09.1931), німецький економіст, одне із представників катедер-социализма та освоєння нової (молодий) історичної школи. З 1871 професор в Бреславе, Страсбурзі, Відні, Лейпцигу, з 1891 у Мюнхені. Його численні дослідження присвячені питанням робітничого руху, економічної та політики та його економічної історії. Брентано проповідував можливість усунення антагоністичних протиріч між буржуазією і пролетаріатом за допомогою організації реформістських профспілок, кооперації і фабричного законодавства, намагався довести, що капіталісти також у кар'єрному зростанні заробітної плати робочих. Социально-реформистские концепції Брентано спрямовані послаблення класової боротьби, і відмовитися робочих від політичних змагань. Брентано я виступав проти вчення До. Маркса про додаткової вартості, пропагував «теорію» стійкості дрібного виробництва, у сільське господарство. Для практичного здійснення соціально-економічних реформ він разом із А. Вагнером і Р. Шмоллером в 1872 організував «Союз соціальної полі-тики». В.І. Ленін характеризував погляди Брентано як соціал-лібералізм, злегка підфарбований в марксизм. Брентано підтримував німецьких экспансионистов.

Основні особливості економічних поглядів Луйо Брентано.

Л. Брентано передбачив ідеї ортодоксальних і особливо нових кейнсианцев щодо позитивних аспектів високого рівня зарплати для економіки. По-перше, висока вести позитивно впливає стимули до праці і. цим, сприяє підвищенню продуктивність праці (див. новокейнсианскую концепцію ефективної заробітної плати підрозділі 6.7.2.5), тоді як у других, стимулює заміну праці машинами, отже, технічний прогрес і всі хоча б зростання продуктивність праці. А низька вести, навпаки, відбиває стимули до трудосберегающему технічному прогресу внаслідок дешевизни праці.

Ці погляди Л. Брентано мали кількаразове підтвердження у економічної історії. Так, низький рівень технічної розвиненості економіки Росії до скасування кріпацтва в 1861 року пов’язана з практикою застосування надзвичайно дешевого праці кріпаків на мануфактурах (інститут «кріпаків мануфактури»); тоді як і США рідкість трудових ресурсів обумовила швидкий технічний прогрес у ХІХ веке.

??

??

??

??

internet — реферати на замовлення (більш 2300 авторів в 450 містах СНГ).