Європейська валютна система

Новий етап у розвитку західноєвропейської інтеграції - програма створення валютної і економічної спілки, розроблена комітетом Ж. Делора 1989;го року.

План «Делора» передбачав створення загального ринку, заохочення конкуренції в ЄС, координацію економічної, бюджетної, податкової політики із метою стримування інфляції, стабілізації цін й економічного зростанню, обмеження дефіциту держбюджету і удосконалювання методів покриття.

На основі «плану Делора» до грудня 1991 року був вироблений Маастрихтський договір про Європейську спілку, що передбачає поетапне формування валютно-економічної спілки.

перший етап фактично почався 1990;го року одночасно із повним скасуванням валютних обмежень по прямуванню капіталів у ЄС. Основна увага виділена зближенню рівнів економічного розвитку, зниженню темпів інфляції й скороченню бюджетного дефіциту.

Інший почався з января 1994 року створенням Європейського валютного інституту у Франкфурті-на-Майні в складі керуючими центральними банками країн-членів. Ціллю створення Європейського валютного інституту було б підготування до організації Європейської системи центральних банків й емісії банкнот ЕКЮ.

Європейська рада, що відбувалася грудні 1995 року в Мадриді, підтвердив рішення про введення єдиної європейської валюти із 1 января 1999 року, що стані третім заключним етапом. Учасники заради вирішили відмовитися від назви «ЕКЮ», прийнявши замість нього євро. По задумах заради євро стані не рівнобіжною, наднаціональною валютою який є ЕКЮ, як-от єдиної, загальної для всіх членів Євросоюзу валютою, що остаточно замінить марки, фунти, франки…

Для введення єдиної європейської валюти країни Європейської спілки повинні задовольняти таким критеріям:

1. Рівень інфляції не повинний перевищувати более ніж на 1,5% середній рівень трьох країн-членів ЄС з найбільше низьким рівнем інфляції.

2. Державна заборгованість винна складати менше 60% від ВНП.

3. Державний дефіцит повинний складати менше 3% від ВНП.

4. Протягом щонайменше двох років повинні дотримуватися межі коливань валютного курсу, передбачені механізмом обмінних курсів, без девальвації стосовно валюти інших країн-членів ЄС.

5. Довгострокові процентні ставки не повинні перевищувати более ніж на.

2% середній показник для трьох країн з найбільше низьким рівнем інфляції.

Умови дійсно жорсткі, але й без їхнього виконання, переконані фінансисти, переходити на єдину валюту марно, бо просто почнеться перекачування національного багатства із более розвитих країн у менше розквітаючі, за чим піде знецінювання і у перспективі - погроза повного краху як власне валюти, то й економічної системи спілки в цілому.

Вибір серед країн ЄС тихий, хто стані членом Європейської валютної спілки, повинний бути зроблений на початку 1998 року на основі економічних показників теперішнього року. По попередніх оцінках країни, що задовольняють кваліфікаційним вимогам, складають половину від загального числа країн ЄС. Це — Німеччина, Франція, Бельгія,.

Голландія, Люксембург, Австрія, Ірландія й, можливо, Фінляндія.

Технічний перехід передбачений у трьох етапу. На першому, з 1 января 1999 року по 1 января 2002 року, на євро перекладаються безготівкові взаєморозрахунки банків й корпорацій, йде перерахунок кредитів й внесків, довгострокових фінансових вол «язань. У цей період уводиться фіксований курс обміну валют країн-учасниць спілки.

На іншому етапі - перше півріччя 2002 року — у наявному обертанні із «є банкноти євро й розмінні монети. У цей годину теперішні національні гроші обертаються паралельно із євро, але й йде поступовий їхній обмін й виведення із обертання.

Після 1 июля 2002 року, на третьому етапі, єдиним законним платіжним засобом у федерації європейських держав залишиться лише евро.

Емісія й контролю над обертанням наявних євро — відповідальність майбутнього Європейського центрального банку. Поки підготування до його введення й деякі функції ЄЦБ виконує Європейський фінансовий інститут у Франкфурті.

Ціль загальної валюти: створення зони економічної стабільності, полегшення обмінів й узгодження економічних політик. Дотримання встановлених термінів дозволити відповісти на запитання про готовність.

Старого Світла створити противагу впливу США: долар використовується в.

60% світових торгових операцій, притім що ВНП США складає 20% світового ВНП.

Нестабільність обмінних курсів усередині чинної європейської валютної системи призводить до важких наслідків для економік країнучасниць, що змушені страхуватися від обмінних ризиків. На думку експертів, євро дозволити громадянам й підприємствам щорічно заощаджувати 8 млрд. доларів завдяки зникненню цого ризику в Західної.

Європі.

Слід зазначити ті, що цілком нереально, щоб усі країни-члени ЄС досягли намічених критеріїв конвергенції до 2000 року. Найважливіша й трудноразрешимая проблема для більшості західноєвропейських країн лежить в області бюджетного дефіциту. Тут положення скоріше погіршується, чим поліпшується. Таким чином, практичним слідством.

Маастрихтського договору є запрограмованість розколу країн-членів ЄС.

При цьому може виникнути небезпека того, що более слабкі країни ще сильніше відстають у розвитку від своїх партнерів по ЄС, якщо останні дійсно покористуються від участі в ЄВС. Крім того, валютні зв «язки у межах ЄС можуть статі цілком непередбаченими.

Ставлення США й Японії до створення Європейської валютної спілки в цілому можна охарактеризувати як скептичне. «Більшість американських бізнесменів нічого не чув про ЄВС, а тих, хто дізнався про нього, не додали значення. Навіть серед інтелектуальної банківської еліти ЄВС (по-англійському: EMU) частіше асоціювався із тією великою птицею, що водитися в Австралії, ніж з валютною спілкою.

". Японія, орієнтуючись насамперед на американські й британські фондові ринки, ще в меншому ступені стурбована створенням ЕВС.

У цілому, сумніви щодо доцільності валютної спілки великі навіть усередині країн-членів ЄС. У Німеччині оптимізм у цьому плані дуже стриманий. Цілком виправдане побоювання, заговорили українською у «язане із тім, що зазаради сумнівної євровалюти прийдеться відмовитися від самої стабільної у світі національної валюти, який є німецька марка. Населення Німеччини не схвалює скасування своєї валюти. Негативно ставлення до валютної спілки й Великобританії. Очевидну стриманість виявляють й інші країни-члени ЄС за винятком Франції, що самою рішучою уявою коштує за створення ЕВС.

Проте політичне керівництво головних держав Європи твердо настроєне на «дожимание» опозиціонерів й перелом у відношенні громадськості до єдиної валюти.