Международные валютно-кредитні і фінансові отношения

В У Є Д Є М І Е.

Міжнародні валютно-кредитні і зав’язуванні фінансових відносин — складова частина, й одне з найскладніших сфер ринкового господарства. Вони фокусуються проблеми національної та світової економіки, розвиток яких залежить ситорически йде паралельно й тісно переплітаючись. Принаймні інтернаціоналізації господарських зв’язків збільшуються міжнародні потоки товарів, послуг і особливо капіталів і кредитов.

Міжнародні валютно-кредитні і зав’язуванні фінансових відносин — складова частина, й одне з найскладніших сфер ринкового господарства. Вони фокусуються проблеми національної та світової економіки, розвиток яких залежить ситорически йде паралельно й тісно переплітаючись. Принаймні інтернаціоналізації господарських зв’язків збільшуються міжнародні потоки товарів, послуг і особливо капіталів і кредитів. Вплинув на міжнародні валютно-кредитні і зав’язуванні фінансових відносин надають провідні промислово розвинених країн (ОСОБЛИВО >), котрі виступають як партнеры-соперники. Протягом останніх десятиліть відзначені активізацією країн у цій сфере.

Під упливом нових чинників функціонування міжнародних валютно-кредитних та фінансових відносин ускладнилося характеризується частими изменениями. Поэтому вивчення світового досвіду представляє великий інтерес для що складається Росії та інших країн СНД ринкової экономики. Постепенная інтеграція Росії у світове сообщество, вступление в Междунородный валютний фонд (МВФ) і групу Світового банку реконструкції й розвитку (МБРР) вимагають знання узвичаєного цивілізованого кодексу поведінки на світові ринки валют, кредитов, ценных бумаг, золота.

У курсі «Міжнародні валютні, і кредитно-фінансові відносини «вивчаються економічні категории, закономерности развития, основные принципи і форми організацій цих отношений.

Застосування методу підходу до вивчення даного курсу визначає такі його задачи:

1) розгляд міжнародних валютно-кредитних та фінансових взаємин, як до сукупності економічних отношений, имеющих пряму і зворотний зв’язку з громадським воспроизводством;

2) дослідження структури та принципів організації сучасної валютної системы, мировых фінансових центров, международных расчетных, валютных і кредитно-валютных операций;

3) аналіз взаємодії структурних елементів валютно-кредитних та фінансових відносин на національному та міжнародному уровне.

У зв’язку з цим наукова основа даного курсу базуються двома методолгических принципах:

аналізі понятий, категорий і елементів міжнародних валютно-кредитних та фінансових отношений;

синтезе, т. е.рассмотрение закономірності і тенденцій їх розвитків у сприйнятті сучасних условиях.

Велику увагу приділено двом регуляторам міжнародних валютно-кредитних та фінансових отношений-рыночному і государственному.

Курс грунтується на пріоритеті логічного викладу перед історичним описом становлення та розвитку міжнародних валютно-кредитних та фінансових відносин за дотримання їх единства. При цьому простежується історична наступність економічних категорий, структурных принципів світової валютної та кредитної систем, традиций у створенні міжнародних валютных, кредитно-финансовых і розрахункових операций.

При викладі світового досвіду багато уваги приділено практичним аспектом функионирования світового валютного рынка, рынка позичкових капиталов, ценных бумаг, золота, еврорынка. Рассматриваются традиційні і новітні методи банківського обслуговування зовнішньоекономічної деятельности. Изучаются елементи національної та світової валютної системы, функциональные форми світових денег, факторы, влияющие на валютний курс. Анализируются основні етапи розвитку світової валютної системы, структурные принципи Ямайської та Європейською валютних счистем. Дана характеристика платіжного баланса, его структуры, методов погашення сальдо та митного регулювання основних статей. Освещаются форми валютної политики, мировой досвід застосування валютних обмежень і переходу конвертованій валюте.

Розглядаються валютно-фінансові і платіжні умови внешэкономических операцій та міжнародних кредитов, понятия і форми міжнародних розрахунків й міжнародного кредита. Обобщен світовий досвід регулювання міжнародних кредитних відносин також зовнішнього долга. Большое увагу приділено світовому ринку позичкових капиталов, валютному рынку, рынкам евровалют, золоту, ценным бумагам, а як і комп’ютерних технологій у цій сфере. Проанализированы сучасні методи страхування валютних і кредитних рисков. Обобшена діяльність провідних міжнародних валютно-кредитних та фінансових организаций.

Спеціальний розділ присвячений міжнародним валютно-кредитным і нашим фінансовим відносинам России. Дана характеристика валютної системы, валютного рынка, валютной политики, платежного балансу страны. Рассмотрены особливості міжнародного кредитування й притоку іноземних інвестицій у Россию, проблемы вільних економіч-них зон і спільних предприятий. Особое увагу приділено проблемі врегулювання зовнішнього боргу Росії її вимог щодо відношення до країнам і партнерам по СНГ. Рассмотрены проблеми участі і др. старан СНД на міжнародних інститутах.

МІЖНАРОДНЕ КРЕДИТУВАННЯ І ФІНАНСУВАННЯ ТА РОЗВИТКУ КРАЇН.

Особливості міжнародного кредитування та розвитку стран.

Во-первых, значительную частина іноземних ресурсів ці країни одержують у вигляді пільгових кредитів і безповоротних субсидій. Відбір країн, які можуть опинитися на пільгові кредити та субсидії, здійснюється залежно від рівня економічного розвитку. Найбільшими пільгами користується категорія найменш розвинутих країн, і, навпаки, кредитування динамічно та розвитку нових індустріальних країн за своїми умовам значно меншою мірою відрізняється від кредитування західних позичальників. Проте пільгові кредити також надаються з політичних лідеріва і военностратегічних мотивов.

По-друге, немає універсальної системи міжнародного кредитування різнорідних та розвитку держав. Для кожної країни формується механізм міжнародного кредитування у залежність від рівня його розвитку, економічної кон’юнктури (особливо платоспроможності), відносин із провідними в січні і міжнародними валютно-кредитными і фінансовими інститутами, репутації на світовому ринку позичкових капіталів і т.п.

По-третє, сучасна світова кредитна система адаптована до специфічним умовам та розвитку стран, интегрированных на світовий хозяйство. Это належить як до офіційного (двосторонньому і багатостороннього) кредитування і субсидированию, а й кредитах приватних банков.

По-четверте, основну масу кредитів і субсидій що розвиваються отримують безпосередньо від промислово розвинутих країн, міжнародних валютно-кредитних та фінансових інститутів, де головними донорами є розвинені держави, і навіть на світовому ринку позичкових капіталів. Тому міжнародне кредитування країн зводиться переважно відносин між центром і периферією світового господарства. Лише невелику частину міжнародні кредити і субсидій надається у межах взаємного співробітництва країн. Певний розвиток отримали також кредитні відносини країн із державами, які входили раніше до РЕВ (Рада Економічною Взаимопомощи.).

1.ОСНОВНЫЕ ФОРМИ КРЕДИТУВАННЯ ТА РОЗВИТКУ КРАЇН .

Форми кредитування країн переважно визначаються схемою, прийнятої Комітетом сприяння розвитку країн, які входять у ОЕСР. ЦАП координує кредитну політику провідних країн-донорів і кредиторів щодо країн. Це заснування здійснює збирання та публікацію статистичних даних із міжнародному кредитування та розвитку стран.

Класифікація кредитів і субсидій мерехтливим странам.

I.Официальное фінансування (ОФР).

1.Официальная допомогу розвитку (ОПР), зокрема двобічна і многосторонняя.

2.Прочее ОФР, зокрема двостороннє і многостороннее.

II.Экспортные кредиты.

III.Частные кредити і субсидии.

1.Международное банківське кредитование.

2.Эмиссия цінних бумаг.

3.Безвозмездные субсидії неурядових организаций.

Разом приплив ресурсів (I + II + II).

На початку 1990;х років 4/5 припливу ресурсів припадали на офіційне кредитування та «фінансування і тільки 1/5 на приватні джерела. Офіційне фінансування та кредитування приблизно за ½ складався з кредитів і ½ з субсидій, які надаються переважно двосторонніми каналам. Офіційні двосторонні потоки перевищували багатосторонні більш як вдвое.

2.ОФИЦИАЛЬНОЕ ФІНАНСУВАННЯ РОЗВИТКУ НА ДВОСТОРОННІЙ ОСНОВЕ.

На початку 1990;х років ОФР двосторонній основі припадало близько ½ позичкового капіталу і субсидий, поступивших в країни. ОФР включає два виду кредитування і субсидування: ОПР та інші ОФР. Основне різницю між ними залежить від умовах надання ресурсів. Якщо умови кредиту (срок, льготный період, рівень відсотка) відповідають встановлених норм пільгового кредитування, він належить до ОПР, если немає, чи до іншому ОФР. До ОПР прилічені і всі безповоротні субсидії. Усереднені умови кредитів на рамках ОПР такі: термін кредиту 25 — 30 років, пільговий період — близько 20 років, вартість кредити, які стосуються іншому ОФР, жорсткіше, але вигідніші ніж кредити, отримані що розвивається країною на світовому ринку позичкових капиталов.

Зазвичай на ОПР припадає понад 4/5 коштів, виділених країнами-донорами лінією ОФР. В усіх країнах — великих кредиторів — функціонують відповідні інститути, які спеціалізуються на політиці ОПР. Кошти із метою виділяються з бюджету та взагалі суворо контролюються парламентами країн-донорів. Кредити, зазвичай мають пов’язаний характер, тобто. прив’язані до постачання зараннє певних товарів. Це жорстко обмежує рамки використання кредиту, звужує маневреність страны-получателя. Для підприємств товари, що їх у межах ОПР, нерідко завищуються. Більшість ресурсів, виділених має значення ОПР, прив’язана до фінансування конкретних об'єктів. Це метод передбачає жорсткий із боку донора над використанням коштів, ніж рецепиентов. Останні прагнуть збільшення програмної допомоги, що дає змогу гнучкіше застосовувати ресурси. Проте економічно це завжди оправдано, поскольку ослаблення контролем із боку донорів нерідко веде до неефективного використання ресурсів що розвиваються странами.

ОФР і більше ОПР — особливий кредитно-фінансовий механизм, применяемый нині лише до країн. Системи пільгових кредитів і безповоротних субсидій використовувалися також і кредитування та фінансування відновлення повоєнної Європи. Але вони мали обмежену мету і продовжити терміни. Що стосується країн ОФР покликана сприяти рішенню одній з глобальних проблем — ліквідації відсталості. Вперше стратегічні цілі ОПР було проголошено в 1949 р. у мові тодішнього президента США Г. Трумэна (четвертый пункт його зовнішньополітичної програми). Тоді США єдиною країною, яка мала покласти себе обов’язки надання пільгових кредитів і субсидій країнам. Спочатку під час проведення політики ОПР до уваги бралися передусім політичні та військово-стратегічні принципи. Однак поступово стратегія ОПР зсувалася убік на глибинні процеси соціально-економічного розвитку країн — одержувачів допомоги. Якщо спочатку предоставленние пільгових кредитів і субсидій погоджувалося переважно з цілями підвищення норми накопичення та прискорення економічного зростання, а соціальні аспекти у своїй ігнорувалися, те з середини 1970;х років стратегія різко змінюється. При виділенні пільгових кредитів і субсидій до уваги приймається можливість задоволення про основних потреб, тобто. потреба у пище, воде, жилище, медицинском обслуговуванні, образовании.

Стратегічними цілями визначається розподіл ОПР на кредитування деяких галузей і видів діяльності. Традиційно значної частини пільгових кредитів і субсидій іде на кредитування будівництва інфраструктурних об'єктів (транспорт, зв’язок, енергетика). Зумовлено це тим, що розвинути ці низькорентабельні галузі може лише держава. З іншого боку, у разі підвищення нафтових цін багато що розвиваються змушені були прийняти дорогі програми розвитку энергетики.

Хоча інфраструктура залишається основний сферою фінансування й кредитування у рамках ОПР, все ж акцент зміщується убік вирішення соціальних проблем. На середину 80-х асигнування освіту, охорону здоров’я, робимо інші соціальні і управлінські потреби кілька перевищили расходы, связанные з пільговим кредитуванням інфраструктури. Зросли також кредити та субсидії сільського господарства, оскільки основні осередки бідності сконцентровано у сільській місцевості. Що ж до промисловості, вона завжди займала скромне місце у ОПР (майже п’ять% загального обсягу). Це відповідає стратегічної лінії ОПР, що полягає у том, что кредитування промисловості має здійснюватися рахунок коштів, мобілізованих на світовому ринку капіталів, оскільки використання пільгових коштів може негативно спричинити ефективність промислового проиводства.

Важлива роль належить продовольчої допомоги, що зазвичай направляють у найбільш нужденні країни, де складається вибухонебезпечна соціально-політична обстановка. У 50 — 60-ті роки продовольчу допомогу отримували у основному країни Південній Азії. Однак на цей час деякі закуповують продовольство на звичайних ринкових умов. Продовольча допомогу нині виявляється переважно країнам Африки.

Вперше програма продовольчої допомоги було проголошено 1954;го г., когда США було ухвалено Закон про розвиток торгівлі сельскохзяйственными надлишками і допомоги. Затвердження цього закону було лише продовольчими труднощами країн, а й величезними надлишками збіжжя у США. Щоб скоротити ці запаси, американське уряд стало закуповувати товари рахунок бюджету і збувати в країнах в кредиту із оплатою у місцевій валюті. Ці цифри переводилися на еквівалентні рахунки, із яким виділялися кредити та субсидії у місцевій валюті. Тривалий час США були сутнісно єдиним донором програм продовольчої допомоги. Однак у міру вичерпання сільськогосподарських надлишків та швидкого розвитку сільського господарства інших західні країни, число держав-донорів перевищила 25, і США знизилася приблизно до 1/3 на початку 1990;х годов.

У першій половині 1950;х років практично вся допомогу надійшла із трьох держав — США, Франции, Англии. Нині її потоки значно диференційовані по странам-донорам. У надання допомоги країнам беруть участь все промислово розвинених країн. США залишаються провідним донором, та їх частка знизилася з ½ в 50-і роки до менш 1/5 на початку 1990;х років. Франція зберігає у себе роль однієї з основних донорів, та її кредитно-фінансові відносини у цій сфері концентруються на групі африканських країн, які входять у зону франка. Різко ослабли позиції Великобританії, оскільки він втратила колишні тісні зв’язки відносини із своїми колишніми колоніями, а стерлинговая зона розпалася. Одночасно на авансцену як провідних донорів висунулися Японія та ФРГ.

Країни-донори надають пільгові кредити та субсидії з допомогою бюджетних коштів. Зазвичай із метою іде від 1% до 3% бюджетних витрат. Та оскільки бюджетні системи країн-донорів значно різняться, то цього показника не можна порівняти зусилля окремих країн-донорів, створені задля допомогу. Техніка для подібних зіставлень використовується показник ОПР/ВНП. У багатьох міжнародних документів зафіксовано, що країни-донори виділяти для подання допомоги кошти на розмірі 0,7% ВНП. Проте в більшості провідних донорів (США, Японії, ФРН, Великобританії) цей показник коливається у середньому межах 0,25 — 0,35%. Тільки Франція, підтримує особливі валютні, і кредитно-фінансові відносини у зоні франка, выделяет для подання допомоги більш 0,7% ВНП. Найбільші зусилля із надання допомоги країнам демонструють, керуючись гуманними міркуваннями, Швеція, Норвегія, Данния. Вони направляють із метою до 1% ВНП. У цілому нині збільшення ресурсів, виділених на ОПР, відбувається приблизно такими темпами, як і зростання ВНП. У результаті частка ОПР в ВНП країн ОЕСР перебуває в устройчивом рівні, становлячи близько 0,35%. Динаміка цей показник зазвичай мало залежить від економічної кон’юнктури країни-донора. Більше важливе значення має зовнішня, зокрема економічна, кредитно-фінансова політика щодо > загалом і окремих стран.

Спочатку ОПР давалася переважно країнам Далекого Сходу, Південно-Східної й Південної Азії. Що стосується одних країн економічний ефект виявився невисоким. А інші країни, включаючи Південної Кореї і Тайвань, спираючись на великі пільгові позики й субсидії, зуміли досягти соціально-економічного прогресу. Досягнувши певного рівня розвитку, країна, колись отримувала значні кошти у межах ОПР, практично перестає користуватимуться цим джерелом і переключається на запозичення засобів у міжнародних валютно-кредитних та фінансових інститутах над ринком позичкових капіталів. Одержання допомоги у істотних розмірах може відновитися в кризової ситуації. Як приклад можна послатися певні латиноамериканські страны.

Як позичальники що розвиваються діляться втричі групи. До першої, найчисленнішою, групі належить приблизно 60 країн, які мають державні кредити та субсидії становлять щонайменше 2/3 загального обсягу отриманих зовнішніх ресурсів. Переважно це країни з низьким рівнем економічного розвитку. По-друге групу входить близько тридцяти средне-развитых країн, які залучають щонайменше 2/3 грошових ресурсів на ринкових умов. До проміжної групі належать країни, що досить широко вдаються до кредитів світового фінансового ринку позичкових капіталів, але з то їм вдається за тими або іншим суб'єктам причин отримувати також пільгові кредити. Склад цієї групи, на відміну у перших двох, хисткий, оскільки поступово дехто з тих країн переходять на другу группу.

Оскільки основним критерієм під час розподілу ОПР є рівень економічного розвитку страны-получателя, то найбільші кошти на розрахунку населення отримують Африка південніше Сахари. Там припадає близько 1/10 населення країн і США приблизно 1/3 загального обсягу ОПР. Однако, например, Ізраїль отримує більш 1/20 пільгових кредитів і субсидій, хоча її населення становить лише 0,1% населення країн. Це свідчить про тому, що критерії розподілу ОПР по країнам-одержувачам залежать тільки від економічних, а й політичних факторов.

Таким образом, двухсторонняя ОПР — специфічний фінансово-кредитний механізм перерозподілу ресурсів у світовому масштабі, сформований в после-военный період, і цементуючий відносини між центром і периферією світового господарства. Це фінансування не пов’язані з станом світового фінансового ринку позичкових капіталів, оскільки поступають із державних бюджетів. При виділенні їхні уряди і парламенти руководствются більшою мірою комерційними, а соціально-економічними, політичними і військово-стратегічними міркуваннями. Але вони реалізується у рамках загальної стратегії Заходу, яка розробляється Комітетом сприяння розвитку при ОЕСР. Принципи розподілу ОПР є об'єктом протиріч між в січні і одержувачами (реципієнтами). ОПР надає не однозначне, але загалом позитивний вплив на соціально-економічних процесів у що розвиваються, сприяючи подоланню економічної відсталості і пом’якшенню гострих кризових ситуаций.

3.ОФИЦИАЛЬНОЕ ФІНАНСУВАННЯ РОЗВИТКУ НА НОГОСТОРОННЕЙ ОСНОВЕ.

Перед ОФР на багатосторонній платній основі у початку 90-х припадало близько ¼ позичкового капіталу і субсидій, що надійшли до що розвиваються. Вони мусили отримані від групи МБРР, регіональних банків розвитку, МВФ, из різних багатосторонніх фондів (у межах ООН, ЄС і т.д.).

Важливу роль ОФР на багатосторонній основі грає група МБРР, що з 1960;х років кредитує тільки країни, виступаючи посередником з-поміж них і світовим ринком позичкових капіталів. МБРР, пользуясь високої репутацією, розміщає свої цінних паперів на світовому фінансовому ринку, виплачуючи приблизно на 7% річних, і стягує за своїми кредитах 7,5 — 8,5%, тобто. менше, ніж приватні міжнародні банки. Для найбідніших країн такі кредити шляхи і де вони здійснюють запозичення в МБРР. Основне завдання МБРР — кредитування конкретних об'єктів (зазвичай інфраструктури), які старанно відбираються і проходять серйозну експертизу. У цьому МБРР перебирає тільки в конвертовані валютах, а витрати у місцевій валюті несе кредитуемая країна. З 1980 р. МБРР надавав кредити на структурну адаптацію під програми економічних реформ, створені задля стимулювання приватного підприємництва, ринкових відносин, адаптацію світовому господарству. Ці зміни у багатьох країнах протікають болісно і не успешно.

Стратегія Міжнародної асоціації розвитку — МАР (1960 г., филиала МБРР) залежить від того ж принципами, як і Банку, що з поправкою те що, що вона кредитує лише країни знайомилися з низьким достатком (менш 650 дол. душу населення) на пільгових умов. Діяльність МАР дозволила МБРР розширити коло пов’язаних із нею країн і здійснювати контролю над пільговим з нею країн і здійснювати контролю над пільговим багатостороннім кредитованием.

Міжнародна фінансова корпорація — МФК (1956 р. сприяє припливу приватних інвестицій переважно у найменш розвинених країн іншим МАР надання кредитів лише з міжурядової контрактній основі чи під гарантію уряду. МФК здійснює інвестиції в приватний сектор, вкладений нею джерел по меншою мірою п’ять. Роль МФК значно посилилася з середини1980;х років у зв’язку з поширенням приватизації у країнах і підключенням до цього процесу МБРР.

Функція третього філії МБРР — Багатостороннього инвестиционно-гарантийного агентства (МИТІ) залежить від наданні інвесторам гарантій проти некомерційного ризику. МИТІ сприяє правителствам країн у реалізації інвестиційної політики, виступає як ініціатора діалогу з питань зарубіжних инвестиций.

Він дотримувався думки отримують кредити й у регіональних банках розвитку — Межамериканском банку розвитку, Африканському банку розвитку та Азіатському банку розвитку. Ці банки надають особливого увагу регіональному співробітництву, здійснюючи першочергове кредитування регіональних об'єктів; вони розробляють стратегію розвитку з урахуванням регіональну специфіку й прокурори дають країнам відповідні рекомендации.

МВФ видає кредити (терміном до 3 — 5 років) на покриття дефіцитів платіжних балансів. Спочатку Фонд кредитував переважно західних країн. У середині 1970;х років промислово розвинені і ті держави отримували від нього приблизно размерно рівні суми, і з 80-х МВФ переключився майже повністю на кредитування останніх. Цей поворот значною мірою зумовлено тим, що «одержання кредитів Фонду переважно пов’язане з прийняттям певних зобов’язань у сфері макроекономічної політики. Тому західних країн воліють запозичати ресурси на покриття дефіциту платіжного балансу на світовому ринку позичкових капіталів. Жодна інша міжнародна організація не піддалася настільки різкій критики з боку країн, як МВФ. Фонд надає сильне вплив на соціально-економічних процесів у регіонах, особливо за умов боргового кризи. Проте активного втручання Фонду в боргової криза наслідки її країн і світова кредитної системи б значно більше серьезными.

4.ОФИЦИАЛЬНАЯ ДОПОМОГА РОЗВИТКУ СТРАН, НЕ ВХІДНИХ У ОЭСР.

У тому числі переважно дві групи країн — держави колишнього «соціалістичного співдружності і країни ОПЕК — надавали ОПР. Максимальних розмірів ця допомогу досягла у середині 80-х, склавши близько 1/5 загального обсягу. І ці обидві групи країн надавали приблизно однакову ОПР. У наступні роки у зв’язку з економічними і стають політичними перетвореннями у колишніх соціалістичних країн і падінням нафтових цін ці потоки ресурсів у що розвиваються значно зменшилися. Перед СРСР припадало від ¾ до 2/5 ОПР соціалістичних країн. СРСР став виступати, а ролі донора і кредитора країн з середини 1960;х років, підірвавши монополію Заходу у цій галузі. Причому Радянський Союз перед сприяв у розвитку базових галузей промисловості. Проте, оскільки за наданні ОПР політичні міркування часто гору брали над экономическими, эффективность низки об'єктів була низька. Кредити і особливо ОПР Радянського Союзу концентрувалися на порівняно обмеженому колі країн, які проголосили соціалістичний шлях розвитку (Монголя, Куба, В'єтнам). Значна частина коштів ресурсів у ці країни надходила і СРСР також механізмом занижених імпортних (чи завищених експортних) цен.

Росія є правонаступницею СРСР сфері міжнародних кредитно-фінансових відносин із розвиваються. Ці відносини, звільнившись від ідеологічних і розширення політичних нашарувань, придбали ділового характеру. Проте вимушена втрата позицій Росії у сфері кредитно-фінансових відносин із розвиваються має нею негативні наслідки. Вона веде до послаблення економічних позицій у регіонах. Особливо це ж стосується ринків, де реалізувалася значна частина експортованих машин і оборудования.

Нафтовидобувні країни, переважно арабські, значно увеличели кредити та субсидії іншим країнам у середині 1970;х років. Це зумовлювалося різким підвищенням нафтових цін і появою нафта та природний появою нафтодоларів. Більшість нафтодоларів була світовий ринок позичкових капіталів, але водночас зросли масштаби арабської ОПР. Ця допомогу сконцентрована здебільшого сусідніх арабських державах. Надання тим її часто визначається й не так економічними, скільки військово-політичними чинниками. ОПР арабських країн, які мають надлишковим капіталом, досягла у середині 80-х 1,8% їх ВНП, тобто вп’ятеро вище, ніж в промислово розвинутих країн. Ці цифри виділяються в незв’язаної форми мають грошима не мають товарів, що вони хотів би продавати на зовнішніх ринках. Переважна частину коштів виділяється двосторонній основі. Разом про те функціонує велика кількість фондів, банків, якими ресурси ресурси перерозподіляються на багатосторонній багатосторонній основі (Арабо-Африканский міжнародний банк, Арабський фонд економічного та розвитку, Ісламський банк розвитку та т.д.).

Кредиторами інших країн є також Республіка Корея, Ірак, Індія, Китаю і деяких інших держави. Проте виділені ними ресурси невеликі, становлячи приблизно% загального обсягу ОПР.

Світовий ринок позичкових капіталів і що розвиваються. Він дотримувався думки беруть участь у операціях світового фінансового ринку позичкових капіталів, запозичуючи експортні кредити, банківські позички, ще, вони розміщують свої цінних паперів на світовому фінансовому ринку. До 1970;х років основним каналом, связывавшим ці держав з світовим ринком позичкових капіталів, були експортні кредити. Експортні кредити, надані експортером імпортеру, виділяються в особливий вид кредитування, який належить до офіційного, ні з приватному. Ці < змішані >> кредити формуються з допомогою приватних і коштів. Оскільки експортні кредити, зазвичай, пов’язані з постачанням машин і устаткування й мають середньостроковий характер, то не можуть бути надані експортером. Тому джерелом експортного кредиту служать кредити банків чи державних фондів або паралельно ті й другие. Участие банків эскспортных кредитах визначає залежність їх умов від тенденцій на світовому ринку позичкових капиталов. Но участь держави у експортних кредитах дозволяє пом’якшувати їх условия, используя ці кредити — у ролі засобів завоювання ринків сбыта.

Щоб уникнути кредитної войны, ведущие країни-кредитори уклали джентльменська угоду (консенсус) про допустимих межах пільгового кредитования. В соответсвии з тенденціями на світовому ринку позичкових капіталів кожних півроку встановлюються нижню межу відсоткової ставки, максимальный термін кредиту та максимальний пільговий период. Страны-получатели розділені втричі группы-с низкими, средними і високими доходами. Наиболее пільгові умови надаються країн із низькими доходами, самые жесткие-странам з високим достатком Проте відхилення від согласованых правил перестав бути рідкістю. Але стабілізуюча роль даного джентльменського угоди несомненна.

Обсяг экпортных кредитів безпосередньо пов’язані з інвестиційної активністю стран-заемщиц.