Консервативная шкільна политика

Консервативная шкільна політика.

В вісімдесятих, початку дев’яностих років до ФРН йшли палкі суперечки про систему народної освіти. Різні угруповання правлячого класу мали різноманітними ідеологічними концепціями, покликаними підтримання його домінування у суспільстві. У1983 р. провідними представниками правих партій США, ФРН, Великобританії, Франції, і навіть інших капіталістичних країн створили так званий «консервативний інтернаціонал». Поширення консерватизму характерне й у сфери народної освіти.

В своїй суті консерватизм є ідеологічне і політичний перебіг від давніх традицій боротьби буржуазного істеблішменту проти революційного робітничого руху й суспільного прогресу. Йому властиві заперечення закономірностей у суспільному розвиткові, концепція елітарного і авторитарного керівництва, і навіть виправдання соціального нерівності.

В ролі джерел сучасного «педагогічного консерватизму» до ФРН До. Ваннер називає напрям так званої «критики культури» (Ніцше, де Лагард, Лангбен), «культурпедагогику» ваймарських педагогов-консерваторов (Кершенштейнер, Нуль, Литт, Флитнер, Шпрантер, Вайншток), католицький ірраціоналізм (Макс Мюллер, Романо Гурадини).

В ролі провідних представників «неоконсерватизму» він наводить У. Брецинку, Х. Д. Ортлиба, Р. Швана, Р. Левенталя та інших.

Один із перших педагогів ФРН З. Фенд правомірно констатує у своїй книжці «Педагогіка консерватизму», що консервативний стиль мислення немає місця у розвиток окремого індивідуума незалежно від соціального походження.

Существенной основою консервативної шкільної політики є концепція поділу елітарного й масового освіти. З ним пов’язано жорстке проведення життя принципу ефективності роботи зі школи і згортання програми соціального допомоги для менш забезпечених груп населення, яким цим закривається шлях до вищим східцях освіти.

При цьому задають тон реакційні педагогічні ідеї, за якими головне завдання освіти може бути сприяння розвитку потенційних здібностей більшості дітей, завданням школи є відповідно відбір «здатного меншини». За гаслом «набуття наново виховного початку» ховаються уявлення, ворожі дітям й молоді. Представники «консервативного повороту» виступають проти цілей виховання, висунутих социально-реформистскими силами, у яких фігурують виховання в молоді самостійності, здібності критичного сприйняття дійсності, вміння відстоювати свої інтереси. Консервативна педагогічна стратегія вимагає інтегрувати молодь у систему державно-монополістичного панування, щоб вона посприяла захисту і стабілізації цією системою.

Для консервативного курсу ФРН на області шкільної освіти характерно також інтегрування на власне концепцію реформування школи такі елементи социально-критической педагогіки, як самовизначення і самоактуалізація особистості, що ще кілька років тому рішуче відкидалися. Сюди належить і такі установки, як виховання свідомості, прагнення солідарності з усіма, хто корисний буржуазному суспільству.

В цілому у педагогіці консервативного напрями дедалі більше питому вагу і значення набуває широка маніпуляція почуттями і естетичними цінностями.

Педагогические вимоги консерватизму скеровуються в згортання наукової орієнтації освіти, обмеження широкого доступу до нього маси дітей.

В у відповідь таку політику ФРН багато в чому стихійно сформувався широкий антиконсервативний фронт, що охопила представників ліберальних і соціал-реформістських сил, близько які стоять до профспілок громадські кола, рух зелених. Найактивнішу у тому фронті приймають комуністи. Він має реальну можливість дієвого повороту у сфері освітньої політики.