Государство трапилося в ринковій (змішаної) економіці

Государство трапилося в ринковій (змішаної) экономике

Смешанная экономика

Все реально функціонуючі економічні системи — це системи «змішані»: всюди уряд і ринкова система взаємодіють із метою перебування ефективного відповіді фундаментальні питання. Проте розвинені економічні системи світу суттєво різняться друг від друга за рівнем участі уряду у економіці.

Количественно висловити економічну роль уряду нелегко. Дуже поширеним показником є частка уряду у національному продукті. Крім фінансування виробництва уряд здійснює також кілька програм соціального страхування соціального забезпечення, ставлячи за мету перерозподіл доходу на приватний сектор економіки. Статистика показує, що у розвинених капіталістичних країнах загальний обсяг урядових витрат — для придбання товарів та послуг і соціальних програм — коштує від 1/3 до ½ національного доходу. Нарешті, безліч трудноподдающихся кількісному виміру регулюючих заходів, виділені на захисту довкілля, охорони здоров’я дитини і праці робочих, захисту споживачів від небезпечних продуктів, забезпечення рівного доступу до вакантним робочих місць й контролю над практикою ціноутворення у певних галузях, втягують уряд практично у всі сфери економічної діяльності. Економічна роль уряду, безсумнівно, великою і всеобъемлюща. На відміну від моделі чистого капіталізму економіку розвинутих країн краще характеризувати як змішаний капіталізм.

Экономические функції правительства

Экономических функцій уряду багато, і вони різноманітні. Тут розглянемо основні форми економічної діяльності уряду, враховуючи у своїй неминучість їх часткового суміщення:

обеспечение правової інфраструктури, сприяє ефективному функціонуванню ринкової системи,.

защита конкуренції,.

перераспределение прибутку і багатства,.

производство громадських благ та надання послуг,.

стабилизация економіки, тобто. контролю над рівнем зайнятості і інфляції, породжуваних коливаннями економічної кон’юнктури, і навіть стимулювання економічного зростання.

Кратко розглянемо перелічені функції.

Правовая інфраструктура. Уряд перебирає завдання забезпечення правова база, що є передумовою ефективного функціонування ринкової економіки. Необхідна правову базу передбачає такі заходи, як надання законного статусу приватним підприємствам, визначення прав приватної власності і гарантування дотримання контрактів.

Правительство встановлює законні «правил гри», регулюючі відносини для людей по приводу виробництва, обміну, і розподілу і споживання матеріальних благ і послуг.

Правительство має можливість виконувати функції арбітра у сфері економічних зв’язків, виявляти випадки нечесної практики економічних агентів і застосовувати влада для накладення відповідних покарань.

Правительство забезпечує підтримку суспільного ладу, створення грошової системи, запровадження стандартів виміру ваги і кількість продуктів, які полегшують обмін товарів та послуг.

Правительство вводить правил поведінки, якими мають керуватись виробники в свої стосунки з споживачами. Воно забороняє продаж фальсифікованих чи з підробленої маркою харчових продуктів ліків, вимагає позначення на упаковці чистого ваги і інгредієнтів продукту, встановлює стандарти якості, що треба обов’язково вказувати на етикетках консервованих продуктів харчування, і забороняє поміщати неправдиві дані на етикетках патентованих ліків. Всі ці заходи ставлять за мету запобігти облудні дії у виробників і одночасно зміцнити віру публіки в досконалість ринкової системи. Аналогічне законодавство стосується й відносин між робітниками і менеджерами, відносин між самими фірмами.

Такого роду діяльність уряду покращує розподіл ресурсів. Забезпечення ринку засобом звернення, гарантування якості продуктів, визначення прав власності й за дотримання умов контрактів — ці заходи зумовлюють збільшення обсягу торгівлі. Вони розширюють ринки й дозволяють здійснювати дедалі більше глибоку спеціалізацію використання як матеріальних, і людських ресурсів. Така ж спеціалізація означає ефективніше розподіл ресурсів. Утім, деякі вважають, що уряд надто регулює взаємовідносини підприємств, споживачів і сотні робітників, цим пригнічуючи економічні стимули і підриваючи ефективність виробництва.

Защита конкуренції. Конкуренція є основним регулюючим механізмом в капіталістичної економіці. Це те сила, яка підкоряє у виробників і постачальників ресурсів диктату покупця чи суверенітету споживача. При конкуренції саме рішення багатьох продавців і покупців про можливість запропонувати і попиті визначають ринкові ціни. Це означає, що індивідуальні виробники, і постачальники ресурсів можна лише пристосовуватися до бажанням покупців, які ринкова система реєструє і повідомляє відомості продавців. Конкуруючих виробників, підпорядковуються волі ринкової системи, чекають прибуток і зміцнення їх позицій, долею тим, хто порушує закони ринку, є збитки й у кінцевому підсумку банкрутство. При конкуренції покупець — те господар, ринок — його агент, а підприємства — його слуги.

Рост монополії різко змінює цю ситуацію. Що таке монополія? У широкому значенні — це ситуація, коли кожен продавець може уплинути загальний обсяг пропозиції, тож і ціну продаваного продукту. Яке значення цій ситуації? Воно таке: монополія породжує нераціональне розподіл економічних ресурсів. Коли монополія заміняє собою конкуренцію, вони можуть впливати ринку чи маніпулювати цінами до власного вигоди в збитки суспільству загалом.

В країнах із розвиненою ринковою економікою уряд намагається встановленню контролю над монополіями переважно у такому разі. У першому випадку щодо «природних монополій», чи виробничої інфраструктури, тобто. тих галузей, технологічні й економічні умови яких виключають можливість існування конкурентних ринків. Уряд створило державні комісії для регулювання цін, і встановило стандарти на послуги. Це транспорт, зв’язок, виробництво і постачання електроенергією та інші підприємства громадського користування. На рівні місцевих органів влади досить звичайна державна власність на предприятяи електроенергетики і водопостачання. У другий випадок на переважну більшість ринків ефективне виробництво може бути забезпечено лише за високої ступеня розвитку конкуренції.

Правительства приймають ряд антимонополистических, чи антитрестовских, законів з єдиною метою захисту та посилення конкуренції як ефективного регулятора поведінки бізнесу.

Рыночной системі, у її оптимальному варіанті, все-таки притаманні недоліки, що їх уряд стимулювати і модифікувати її функціонування, зокрема перерозподіл прибутку і ресурсів.

Перераспределение прибутку і ресурсів. Попри ефективність ринкової системи, тим щонайменше вона тягне у себе значне нерівність у розподілі грошового доходу, а отже, й у розподілі національний продукт між індивідуальними домогосподарствами.

Бедность серед загального достатку продовжує залишатися гострої економічної і політичною проблемою країни з розвиненою ринковою економікою.

Правительство перебирає завдання зменшити нерівність доходів у суспільстві. Це завдання вирішується так. По-перше, уряд через трансфертні платежі забезпечує посібники нужденним, соціальна виплата утриманцям та інвалідів, а безробітним допомоги за безробіттям. По-друге, уряд змінює розподіл доходів шляхом ринкового втручання, тобто. шляхом модифікації цін, встановлюваних ринковими силами. Гарантування цін фермерам і законодавство про мінімальних ставках зарплати — наочні приклади того, як фіксує ціни з єдиною метою підвищити доходи певних груп населення. По-третє, важливо, щоб податку власні доходи застосовувався для вилучення більшої частки доходів в багатія, ніж в бідних. Щоправда, вважається, що насправді податкову систему надає дуже помірковане впливом геть розподіл доходів.

Экономистам відомі два випадку різкого порушення функціонування ринку, у яких конкурентна ринкова система або 1) виробляла «не ті» кількості певних товарів та послуг, або 2) виявилося може взагалі виділити які би там не було ресурси виробництва деяких товарів та послуг, випуск яких економічно виправданий. Перший випадок пов’язані з перебігами ресурсів, чи побічними ефектами, другий — з колишніми державними, чи соціальними, благами.

Перелив виникає тоді, коли деякі вигоди чи витрати, пов’язані з виробництвом чи споживанням товару, «переміщаються» до третім сторонам, тобто. до сторін, не що є безпосередніми покупцями чи продавцями. І тут викликаються побічні ефекти, оскільки вони є вигоди і витрати, які частку індивіда чи групи, які є учасниками ринкової угоди. Коли виробництво чи споживання товару породжує не компенсовані витрати у який-небудь третю сторону, тоді виникають витрати переливу. Найочевидніші витрати переливу пов’язані з інфраструктурою, приміром, із забрудненням довкілля. Коли хімічне підприємство відправляє свої промислові стоки до озера чи річку, то купальщики, рибалки і що здійснюють човнові прогулянки, а вже міста, изыскивающих джерела нормального водопостачання, — усі вони несуть витрати переливу.

Какие заходи може уряд прийняти для врегулювання проблеми непропорційного розподілу ресурсів, що з витратами переливу? Ще точніше, може уряд витрати переливу «трансформувати у внутрішні витрати виробництва»? Зазвичай застосовуються два типу заходів: законодавчі міри і особливі податки.

Третий варіант рішення виникає у умовах, коли вигоди переливу надзвичайно великі. Уряд може просто прийняти фінансування таких галузей чи, в у крайньому випадку, перетворити в державну власність так і безпосередньо ними керувати.

Общественые блага і комунальні послуги.

Существуют певні види товарів та послуг, звані державними чи громадськими благами чи інфраструктурою, які ринкова система взагалі має намір виробляти, оскільки з їхньою особливості різко протилежні особливостям товарів індивідуального споживання.

Общественные блага (інфраструктура) неподільні, вони складаються з цих великих одиниць, що ні можуть бути продані індивідуальним покупцям. Ще важливіше обставина, що у них поширюється принцип винятку, тобто. немає ефективних способів усунення індивідів від користування вигодами громадських благ, щойно ці блага виникають. Одержання вигод з товарів індивідуального споживання полягає в їх купівлі, вигоди від громадських благ дістаються суспільству внаслідок виробництва таких благ.

Классическим прикладом громадського блага служить маяк, який застерігає кораблі від підступного морського узбережжя чи гавані. Будівництво маяка може бути економічно обгрунтованим, якщо вигоди (менше кораблекрушений) перевищать виробничі витрати. Проте вигода, яка припадає частка кожного користувача маяком, не може окупити придбання такого великого і неділимого продукту. У всякому разі, після введення маяка в експлуатацію його сигнальний світло служить орієнтиром всім судів. Практично ні способу виключити декому кораблів можливість користуватися вигодами від маяка. Тож навіщо якомусь судновласнику добровільно оплачувати такі вигоди? Світло маяка видно всім, і якщо судновласник воліє при цьому не платити, капітану корабля не можна заборонити користуватися сигналами маяка. Люди можуть користуватися вигодами якогось продукту, не несучи ніяких витрат у виробництві. Бо у тому випадку принцип винятку незастосовуваний, то ми не існує ніяких стимулів для приватного підприємства пропонувати ринку маяки. З огляду на, що послуги маяків неможливо висловити у цінах, ні продавати, цілком очевидно, що приватним фірмам немає жодної вигоди спрямовувати ресурси з їхньої будівництво. Отже, тут маємо працювати з послугою, що приносить істотну вигоду, але виробництво якої ринок стане виділяти ресурси. Іншими видами громадських благ є національна оборона, регулювання паводків, боротьби з комахами. Отже, щоб акціонерне товариство могло користуватися такими благами і послугами, забезпечувати їхню повинен державний сектор, а фінансувати виробництво слід з допомогою податків.

В на відміну від товарів індивідуального споживання, купованих у приватних підприємств з урахуванням самостійних рішень самих індивідів, громадські блага купуються через посередництво уряду основі групових чи колективних рішень. Точніше, види й обсяги різноманітних громадських благ визначаються демократичній державі політичними методами, тобто. шляхом голосування. Обсяги споживання громадських благ є питання державної політики. Ці групові рішення, прийняті на політичної арені, служать доповненням до рішень домогосподарств і, що дає відповіді фундаментальні питання.

Как саме перерозподіляються ресурси із виробництва товарів індивідуального користування у виробництві громадських благ? У економіці, де існує повна зайнятість, перед державою поставлено завдання вивільнення ресурсів, що застосовуються у виробництві товарів індивідуального споживання, направлення в виробництво громадських благ. Очевидний спосіб вивільнення ресурсів з приватного сектору у тому, щоб скоротити приватний попит ними. Це досягається шляхом оподаткування підприємств і домогосподарств податками, цим вимикаючи частина їхньої доходів, тобто. частина їхньої потенційної купівельної спроможності, з потоків «прибутки-видатки». Одержуючи менші доходи, підприємства міста і домогосподарства виявляються змушеними скоротити свої інвестиційні і споживчі витрати. Отже, податки зменшують попит на товари та індивідуального користування, але це, своєю чергою, викликає зниження приватного попиту ресурси. Передаючи купівельну здатність приватних економічних агентів уряду, податки вивільняють ресурси з приватної сфери їх застосування. Потім уряд, витрачаючи податкових надходжень, може саме направити ці ресурси у виробництві громадських благ і постачальники послуг. Наприклад, податки з доходів корпорацій і власні доходи вивільняють ресурси із виробництва інвестиційних товарів (свердлильних верстатів, автофургонів, складських споруд тощо.). Уряд може пустити ці ресурси виробництва керованих ракет, військових літаків, для будівництва нових шкіл й автомагістралей. Уряд свідомо перерозподіляє ресурси з єдиною метою здійснити значних змін у структурі національний продукт країни.

Стабилизация. Один із головних функцій уряду у тому, щоб стабілізувати економіку. Це означає допомагати приватної економіці забезпечувати: 1) повну зайнятість ресурсів немає і 2) стабільний рівень цін. Як може уряд це здійснити? Відповідь одна — лише крізь урядові витрати і оподаткування. Скажімо, аби запобігти безробіття, уряду слід збільшити власні Витрати громадські блага та і скоротити податки з єдиною метою стимулювання витрат приватного сектору. У той самий час, тоді як економіці з’явилася «загроза» інфляції, потрібно скорочувати урядові Витрати громадські блага та і збільшувати податки з метою зменшення витрат приватного сектору.

Кругооборот доходу, ресурсів немає і продукту і правительство

В змішаної економіці уряд повністю інтегровано в кругообіг потребує матеріальних та коштів.

В цьому разі виникла розширена модель кругообігу. Скажімо, структура податків, яка черпає податкових надходжень переважно у заможних домогосподарств і яка узгоджується з системою трансфертних платежів домо-хозяйствам з низькими доходами, спричиняє результаті більшого рівності у розподілі доходів, маючи на увазі такий розподіл ресурсів, який відрізняється від своїх розподілу є у умовах чистого капіталізму. Уряд купує товари та робочої сили аналогічно, як купують домогосподарства. З малюнка 6.1 видно, що урядові витрати виступають як органічна частина кругообігу доходу, ресурсів немає і продукту. Наприклад, тоді як економіці існує безробіття, збільшення урядових витрат при незмінних податках і трансфертних платежах повинно призвести до збільшення сукупних витрат, обсягу виробництва, зайнятості. Натомість, при даному рівні урядових витрат скорочення податків чи збільшення трансфертних платежів має збільшити доходи, які можна використати в те що їх витрачати, і тим самим стимулювати зростання особистих витрат. Навпаки, у разі виникнення інфляції потрібно протилежна політика уряду: необхідно скоротити урядові витрати, збільшити податків і зменшити трансфертні платежі.

Модель кругообігу доходу, ресурсів немає і продукту і уряд — це корисний інструмент аналізу того, як виконує своїх функцій перерозподілу прибутку і ресурсів, розподілу ресурсів немає і стабілізації економіки.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.