Движение капіталу Росії 1997-1998 гг

смотреть на реферати схожі на «Рух капіталу Росії 1997;1998 рр «.

Запровадження 2 I. Втеча Російського капіталу 1997;1998 роках 3 1. Специфіка «втечі» капіталу із Росії 1997;1998 роках 3 Масштаби і наслідки відпливу капіталу 5 II. Криза 1998 року: причини, слідство, впливом геть рух капіталу. 6 1. Загальноекономічні тенденції 1997;1998гг і промислового кризи. 6 2. Економічні проблеми фінансової кризи й їхнього впливу рух капіталу. 9 3. Заниження вартості експорту 11 III. Інвестиції у Росії 1997;1998 року. 13 IV. Рух капіталу 1997;1998 роках із погляду аналізу економічних реформ. 15 Укладання. 21 Список використовуваної літератури. 24.

Цікаві події з погляду аналізу економічних ситуацій відбувалися кінці 90-х. Протягом часу реформ у російській економіці сталися глибокі зміни. Економічні стосунки поставлені на цілком нову основу.

Події, зміни у 1998 року кардинально вплинули, на розвиток економіки. І аби простежити причини наслідки кризи 1998 року, необхідно розглянути це питання з нового фокусу зрения.

Ця робота присвячена вивченню процесу руху державного капіталу 1997;1998 роках та його відображенню у розвитку економіки нашої країни в целом.

Метою роботи є підставою вивчення основних тенденцій руху державного капіталу період із 1997 по 1998 роки, їх причин, особливостей і последствиям.

Явна актуальність аналізованої теми, оскільки аналіз руху державного капіталу складної економічної ситуації в, дозволяють виявити нові економічні закономірності і дати докладний аналіз причин цій ситуації. З іншого боку, дана тема може нас інтерес через залежності соціально-політичних явищ від курсу економічних реформування і преобразований.

Робота складається з кількох глав. У першій главі ми вводимо поняття втечу капіталу, притаманне разбираемого періоду й розбираємо специфіку втечі капіталу Росії у 1997;1998 роках. Другий розділ присвячена масштабам і наслідків втечі капіталу Росії. Далі ми розбираємо загальноекономічні тенденції розвитку другої половини 90-х і і наслідки кризи 1998 року. І, нарешті, розглядаємо рух капіталу 1997;1998 роках із погляду економічних реформ 90-х. Під час написання роботи мною було використане дуже багато російської періодичної літератури, зокрема такі журнали, як «ЕКО», «Економіка життя й», «Питання економіки», «Ринок цінних паперів» та інші, а як і використовувалися матеріали офіційного байта міністерства фінансів РФ (internet.

I. Втеча Російського капіталу 1997;1998 годах.

1. Специфіка «втечі» капіталу із Росії 1997;1998 годах.

Говорити про рух капіталу 1997;1998 роках важко, позаяк у передкризовий і кризовий період він був представлено таким явищем, як втеча капитала.

Специфіка залежить від потворному поєднанні нелегальної розпродажу економічних активів, відпливу капіталу внаслідок цінових маніпуляції при укладанні експортно-імпортних контрактів, із легальними каналами переміщення капіталу через структури ринку. 1997;1998 рр. за скорочення низки нелегальних каналів переважної формою стає легальна розпродаж іноземними інвесторами ДКО і акцій, що вони придбали внаслідок ухвалення рішення про відкритості російського ринку для нерезидентов.

Дестабілізація фінансової систем Росії наприкінці 1997 р. і нестійкість світової системи породили два останніх року масовий відтік іноземного капіталу з російського фондового рынка.

Інший характерною рисою є внутрішнє «втеча» капіталу від рубля до іноземній валюті. Вона викликана стійким недовірою інвесторів до вітчизняної валюті, зумовленим відсутністю продуманої економічної політики Уряди та слабкістю банківської системи страны.

Більшість громадян Росії не збираються вкладати свої заощадження в російські банки, а витрачати їх у купівлю іноземної валюти. У 1997 р. на це ще населення витратило 349,4 трлн крб., а заощадження як вкладів у вітчизняні банки і придбання цінних паперів склали 37,9 трлн крб., для сплати податкових внесків пішло 88,5 трлн руб.

З урахуванням труднощі й неоднозначності природи «втечі» капіталу і підсумовуючи найважливіші ознаки цього явища, дамо таке визначення. «Втеча» капіталу із Росії є стійкий й у великих масштабах відтік економічних пріоритетів і фінансових активів, яке у легальної та нелегальною форми і сокращающий фінансово-інвестиційні ресурси страны.

«Втеча» капіталу є частка вивезення капіталу, що включає цілеспрямований експорт приватного й державного капіталу шляхом легальних і офіційно зареєстрованих операцій резидентів, здійснюють прямі і портфельні інвестиції, та інші інвестиційні вкладення вигляді придбання нерухомості, надання державних кредитів, ліцензування фінансових кредитів нерезидентам, торгових кредитів на відстрочку платежу, накопичення готівкової іноземної валюти у резидентів, зміни залишків на відкритих інші з дозволу ЦБ РФ счетах.

Однією із визначальних ознак експорту капіталу на відміну від його «втечі» і те, що операції резидентів з вивезення фінансових ресурсів наводять до підвищення їх фінансових активів. «Втеча» капіталу, навпаки, збільшує фінансовий потенціал країни, у якому відбувається утечка.

Зростаюча взаємозалежність фондових ринків країн і глобального світового ринку підвищує ризик «втечі» капіталу, ускладнює прогнозування наслідків впливу одноразового відпливу капіталу на фінансове становище ряду розвинених країн у цілому на світову фінансову систему.

Перелив — капіталу — явище нормальне ринкової економіки. Він сприяє розширенню випуску нової конкурентоспроможної продукції, розвитку регіонів світової економіки, які відчувають нестачу економічних та фінансових активів. Якщо масштаби «втечі» капіталу скорочують фінансово-інвестиційні ресурси країни, це свідчить у тому, що механізм переливу капіталу чи діє у напрямі відпливу, а чи не припливу капіталу, як і був у нашому случае.

Масштаби і наслідки витоку капитала.

Оцінки масштабів «втечі» капіталу варіюють від 50 до 300 млрд дол. У Центрі фінансово-банківських дослідженні Інституту економіки РАН розроблена методологічна база визначення обсягів «втечі капіталу. Автори методики, враховуючи недостатню прозорість інформаційної бази, пропонують визначати його мінімальну і максимальну кордону. Мінімальну кордон можна встановити, використовуючи дані платіжного балансу країни. Основою розрахунку обсягу «сбежавшего» капіталу є баланс поточних торгових розрахунків, сальдо припливу та відтоку капіталовкладень у цінні папери (портфельні на інвестиції та сальдо прямих інвестицій). Враховуються також зміни у величині офіційних золотовалютних резервів й у обсязі зовнішнього боргу. «Втеча» капіталу має низку негативних наслідків економіки нашої країни. 1. Скорочується пропозицію валюти, і зменшується загалом грошова маса (грошовий агрегат М2). Рублі надходять на валютний ринок, конвертуються і вивозяться, чи взагалі вступають у країну, тоді як результаті цінових маніпуляцій приховується валютний виторг чи відбувається нелегальне вивезення економічних активів. 2. Скорочується обсяг пропозиції валюти, продаваної на Московської міжбанківської валютної біржі, валютне полі різко звужується і курс рубля стає хистким. Скорочуються інвестиційні ресурси, і створюється штучний попит на зарубіжні кредити. 3. Зменшується оподатковуваний база. При державне регулювання вивезення капіталу угоди реєструються, тому сплачуються і податки. У країну не інвестується прибуток, отримана від «сбежавшего» зарубіжних країн капитала.

II. Криза 1998 року: причини, слідство, впливом геть рух капитала.

1. Загальноекономічні тенденції 1997;1998 рр і промислового кризиса.

Нагромадження кризового потенціалу до російської економіці відбувалося які і паралельно здавалося б стабілізації, давшейся, проте, великий ціною. Боротьба інфляцією шляхом обмеження зростання грошової маси призвела до браку готівкових коштів обслуговування товарообігу: монетизація економіки становила всього 10% проти 70−75% ВВП, як переважають у всіх розвинених країн. Зниження поточної інфляції компенсувалося з допомогою скорочення соціальних витрат і зростання «відстроченою інфляції «(девальвації, неплатежів, внутрішнього і зовнішнього державного боргу перед тощо.). У Росії її зростання «відстроченою інфляції «відбувався і натомість постійного підвищення реальних ставок податків і тенденції зниження обсягів їх збирання. У результаті непродуманої фіскальної політики дедалі більше підприємств йшло у тіньової економіки. Активно працювали «обналичивающие фірми », і лише у 1997 р. змушені були перейти на нелегальне становище, це їх, очевидно, мало збентежило, оскільки вартість даних послуг мало зросла. До 40% економіки функціонувало в тіньовому секторі. Вивезення капіталу зарубіжних країн сягав 10−12 млрд. дол. щорічно. Увесь цей час баланс бюджетних витрат підтримувався з допомогою зростання «відстроченою інфляції «. Загальний обсяг неплатежів 1998 р. становить понад 1,4 трлн. крб. Державний зовнішній борг, попри відносно невелику його величину й непогане структуру, внаслідок накопичення короткострокових валютних зобов’язань комерційних банків (19 млрд. дол.), зовнішніх позик суб'єктів Федерації, падіння нафтових цін та газу, несприятливих внутрішніх умов представляв серйозну загрозу для фінансової систем країни. Штучно підтримуваний курс рубля сприяв встановленню неадекватного співвідношення ціни експортні і імпортні товари. Для підприємств експорт виявилися завищені, що сокращало надходження валюти у країну, а ціни на всі імпорт, навпаки, занижені, що підривало конкурентоспроможність вітчизняних товарів. Через війну до 60% продовольчого ринку забезпечується з допомогою імпорту: більшість видів промислової та сільськогосподарської продукції просто невигідно стало виробляти. Очевидно, в 1995;1996 рр. «відстрочена інфляція «вийшла з-під державного контролю та почала розвиватися спонтанно. За таких умов могли можливість розвиватись лише експортоорієнтовані сировинні галузі в промисловості й тіньові підприємства малого середнього бізнесу, тоді як індустрія загалом, особливо наукомісткі галузі промисловості, приречена на вимирання. Фінанси виявилися відірваними від реальної сектору економіки і оберталися або у рамках ринку ГКО-ОФЗ, або у замкнутих ланцюжках сировинних експортерів. Обсяги інвестицій продовжували знижуватися випереджаючими темпами незважаючи певну стабілізацію промислового виробництва. Протягом восьми років капіталовкладення на що країни скоротилися майже на п’ять раз. Усе це свідчить з тому, що з держави був скільки-небудь продуманої політики економічного роста.

Нинішня економічна криза був фактичним підготовлений:. накопиченням «відстроченою інфляції «в масштабах, які економіка країни виявилася нездатна обслужити,. невиправдано низьким ступенем накопичення, тобто державу жило за засобам, «проїдаючи «доходи майбутніх поколінь,. суто спекулятивним характером ринку, які відображають реальним станом економіки,. в повній відсутності будь-якої державна програма економічного зростання і розвитку промислового виробництва,. непродуманої фіскальної политикой.

Зовнішні чинники (восточно-азиатский і світова економічні кризи, зниження цін не на нафту тощо.) лише прискорили наступ кризи у же Росії та збільшили його тяжкість. Проте початок кризи було спровокована безпосередньо урядом. Воно спробувало відразу девальвувати карбованець, підвищити податкові надходження до скарбниці, полегшити становище найбільших банків шляхом заморожування розрахунків із їх зарубіжними кредиторами, оголосити війну неплатежів. Економічні причини кризи 1998 р. докорінно відрізняють його від кризи початку 1990;х, який був наслідком шокову терапію, та заодно і певної міри зберігався потенціал подальшого економічного зростання. Криза 1998 р. пов’язаний насамперед з виснаженням резервів економічного розвитку — основи існування самої держави, У результаті його наслідки позначилися значно тяжелее.

2. Економічні проблеми фінансової кризи й їхнього впливу рух капитала.

Серед найважливіших економічних наслідків фінансової кризи у Росії, особливо обострившегося до серпня 1998 року, можна виділити такі:. Зниження довіри як зовнішніх, і внутрішніх інвесторів к.

Уряду, Центральному банку й Міністерству фінансів Росії означає втрату можливостей позичати як у зовнішніх, і на внутрішніх ринках, і навіть відтік зарубіжних інвестицій та, як наслідок, подальше віддалення перспектив економічного зростання.. Закриття як зовнішніх, і внутрішніх джерела фінансування дефіциту державного бюджету означають в яке склалося ситуації перехід до інфляційному характеру фінансування й повернення до практики кредитування Центробанком Уряди Росії. Це своє чергу, підвищить темпи зростання грошової є і неминуче позначиться зростанні споживчих цін, і загальному ослабленні жорсткості грошово-кредитної політики.. Криза вітчизняної банківської сектора, що відбувається як через втрат на фінансові ринки, а й через самого факту ліквідації основне джерело і взаємозалежних джерел отримання доходів — ринку ГКО-ОФЗ, призведе загострення кризи неплатежів.. Обвал російському ринку акцій, отразивший реальну привабливість портфельних інвестицій у російський корпоративний сектор (індекс РТС-1 початку жовтня 1997 року по початку вересня 1998 року упав 90%) призведе до подальшого зниження можливостей російських підприємств із залучення финансирования.

Очікуваного посилення ділову активність в нафтогазовому та інших экспортоориентрованных секторах економіки, завдяки зміни співвідношення «витрати в рублях/выручка у валюті «, може статися, що у умовах загострення газових бюджетної кризи держава постарається вибирати все додаткові прибули з сектора навіть без запровадження додаткових податків має значення простроченої заборгованості бюджет. Так само важко прогнозувати здатність низки вітчизняних імпортозамісних галузей швидко наростити випускати продукцію, скориставшись різким падінням реального курсу карбованці і відповідним зниженням конкурентоспроможності імпортних товарів. Ці перспективи залежать також від рівня инфляции.

Стосовно перший квартал під час кризи відбулася майже 160- відсоткова девальвація рубля. У той самий час спостерігався інтенсивний ріст індексу споживчих цен.

З іншого боку, спостерігається різке зниження життя населення що зумовлювало зниження вкладів як як слідству зниження політичного довіри, а й просто через недостатність економічного положения.

Реальна заробітна платня і доходи населення березні 1999 р, за даними Держкомстату РФ склали 58 і 75% з показників річної давнини. І, хоча зниження рівня життя жінок у останнім часом кілька сповільнився, це є слабкою втіхою більшість людей, чиє добробут було набагато підірвано фінансовим кризисом.

У порівняні з першим кварталом 1998 р. мінімальний споживчий набір подорожчав майже вдвічі більше. І, хоча грошові доходи населення в березні 1999 р. на 54,1% проти тим самим періодом 1998 р, інфляційний стрибок повністю «ліквідував» цю прибавку. Отже, зараз у в середньому у РФ місячні доходи населення лише 1,5 разу перевищують прожиткового мінімуму. Аналогічна ситуація складається з реальної середньої заробітною платою. Нарахована номінальна вести, по даних Держкомстату РФ, становила березні 1999 р. 1295 крб. зросла по порівнянню з березнем 1998 р. на 20,4%. Проте, доларовому еквіваленті вона більш ніж 3 разу. Ще влітку 1998 р. середня заробітна плата по Росії становила 180 дол. США, то березні 1999 р. вона опустилася загалом в усіх галузях економіки до 54 дол. США.

Проте, і такі низька вести які завжди видається в термін за станом 1 квітня 1999 р. сумарна заборгованість із зарплати становила 67 686 млн. рублей.

3. Заниження вартості экспорта.

Необгрунтоване не надходження експортної виручки Непогашення імпортних авансів Невыделенный контрабандний експорт Торгові кредити понад виданих Б ліцензій і дозволів на відстрочку платежу і попередню оплату імпорту Перевищення відображених у платіжного балансу фінансових кредитів понад виданих Б ліцензій і дозволів Вивезення капіталу за статті «Чисті помилки і пропуски» платіжного баланса.

Капітальні трансферти емігрантів Кошти, витрачені росіянами напридбання нерухомості по закордонах Контрабандний вивезення готівкової валюти Так було в 1997 р. значний чистий приплив валюти лінією держсектор? (+12,8 млрд дол.) був із фінансуванням бюджетного дефіциту з допомогою портфельних інвестицій нерезидентів у державні боргові цінні папери (ГКО/ОФЗ, і навіть єврооблігації). I .,,. Загальна сума зобов’язань держави за портфельним інвестиціям нерезидентів становила 44 млрд дол. У 1998 р. чистий приплив держсектора було досягнуто з допомогою значної простроченої заборгованості після серпневого дефолту по ГКО/ОФЗ. Причому у 1997— «1998 рр. сальдо торгового балансу і за балансу послуг перебувало на дуже низький рівень (12—13 млрд дол.) у зв’язку з несприятливої кон’юнктурою над ринком енергоносіїв і високим обсягом імпорту (1997 р. — 89,04 млрд, 1998 р. — 74,7 млрд долл.).

Зростає попит із боку нерезидентів за російські активи, зокрема вдатися до акцій підприємств, орієнтованих внутрішній ринок (регіональні підприємства зв’язку, енергетики). У той самий час недостатньо зрозуміло, як буде розвиватися ситуація за умови затяжний світової рецесії і тривалого зниження ціни энергоносители.

Приклад російської кризи 1997—1998 рр. та азійського кризи очевидно, що короткострокові портфельні інвестиції дуже мобільні та його відтік при погіршенні зовнішньоторговельного балансу і за підвищенні інвестиційних ризиків здатна призвести до колапсу слабких фінансових ринків, які стосуються мерехтливим. Непряма оцінка нелегального вивезення капіталу складається з нёвозвращенной експортної виручки, непогашених імпортних авансів, і навіть чистих помилок, і пропусков.

Протягом аналізованого періоду його значення знижувалося з 19,3 млрд. дол. 1997 р. до 11,7 млрд. дол. в «1999 р. (різке жорсткість валютного контролю, запровадження 75%-ного нормативу обов’язкового продажу експортної виручки, вимога 100%-но-го депонування передоплати по імпортним контрактам).

Отже, вивезення капіталу за державною мовою і приватним каналам залишається значним (останні 3 року — щонайменше 30 млрд дол.). Проте 2001 р. при найбільш значному відтоку валютних коштів зі сторони держави (погашення основний суми боргу і відсоткові витрати) відтік капіталу із боку приватного сектору снизился.

Це позитивна тенденція, що з поліпшенням інвестиційної привабливості Росії у порівнянні з. альтернативними ринками капіталу У той самий час відтік капіталу може посилитися при погіршенні економічної кон’юнктури у країні (уповільнення економічного зростання, високих темпів інфляції, проблеми з обслуговуванням зовнішнього боргу). У остаточному підсумку для стійкого припливу інвестицій у країну необхідно знизити усе ще високу залежність нашої економіки відстають від світових ціни сировинні товари, що є основою нашого експорту і доходів бюджета.

III. Інвестиції у Росії 1997;1998 года.

Вивезення капіталу приватним сектором можна оцінити як сальдо торгового балансу і за балансу послуг за мінусом чистого відпливу коштів зі сторони держсектора і збільшення золотовалютних резервів. Це значення одно перевищення вивезення капіталу приватним сектором її ввезенням За такою оцінці протягом 1997;—1998 р. вивезення капіталу оцінюється на й тому самому рівні — 23—25 млрд дол. на рік. Лише 1998 р. це значення кілька знижується — до 21,6 млрд дол. у зв’язку з погіршенням фінансового стану більшості нефінансових підприємств і банків після дефолту і девальвації. Але вже до 1999 ситуація змінюється на краще — за оцінкою, вивезення капіталу приватним сектором становить приблизно 15 млрд дол. Це то, можливо пов’язані з частковим поверненням вивезених раніше капіталів до Росії і скороченням відпливу коштів з боку великих російських компаній. Причини — поліпшення інвестиційного клімату у Росії. Зростає попит із боку нерезидентів за російські активи, зокрема на акції підприємств, орієнтованих внутрішній ринок (регіональні підприємства зв’язку, енергетики). У той самий час недостатньо зрозуміло, як буде розвиватися ситуація за умови затяжний світової рецесії і тривалого зниження ціни енергоносії. Приклад російської кризи 1997—1998 рр. та азійського кризи очевидно, що короткострокові портфельні інвестиції дуже мобільні та його відтік при погіршенні зовнішньоторговельного балансу і за підвищенні інвестиційних ризиків здатний навести до колапсу слабких фінансових ринків, які стосуються малорозвинутим. Непряма оцінка нелегального вивезення капіталу складається з нёвозвращенной експортної виручки, непогашених імпортних авансів, і навіть чистих помилок, і перепусток. Протягом аналізованого періоду його значення знижувалося з 19,3 млрд дол. 1997 р. до 11,7 млрд дол. в «1999 р. (різке жорсткість валютного контролю, запровадження 75%-ного нормативу обов’язкового продажу експортної виручки, вимога 100%-но-го депонування передоплати по імпортним контрактами). Отже, вивезення капіталу за державною мовою і приватним каналам залишається значним (останні 3 року — щонайменше 30 млрд дол.). Проте наприкінці 1999 при найбільш значному відтоку валютних коштів зі сторони держави (погашення основний суми боргу і відсоткові витрати) відтік капіталу із боку приватного сектору знизився. Це позитивна тенденція, що з поліпшенням інвестиційної привабливості Росії у порівнянні з. альтернативними ринками капіталу У той самий час відтік капіталу може посилитися при погіршенні економічної кон’юнктури у країні (уповільнення економічного зростання, високих темпів інфляції, проблеми з обслуговуванням зовнішнього боргу). У остаточному підсумку для стійкого припливу інвестицій у країну необхідно знизити усе ще високу залежність нашої економіки від іноземних світових ціни сировинні товари, що є основою нашого експорту і доходів бюджета.

IV. Рух капіталу 1997;1998 роках із погляду аналізу економічних реформ.

Аналізуючи роль державного боргу перед у накопиченні капіталу, не можна обійти проблему фінансування що є хронічним дефіциту федерального бюджету. У період рестрикційної монетарної політики покриття дефіциту здійснювалося переважно «неинфляционным «способом — з допомогою внутрішніх та зовнішніх запозичень. Хоча параметри державного боргу перед Росії не виходили далеко за межі допустимих, становлячи близько 50% до ВВП, склалася дуже нераціональна його структура з переважання коротких і дорогих боргів по ДКО. Особливо це стосується до внутрішнього боргу. Система державного боргу перед завжди була надзвичайно ефективним способом накопичення початкового капіталу. Росія період реформ також стала виключення з загальних правил. На російському фінансовому ринку державні боргові зобов’язання малий, що дали для реального капіталоутворення в ураженої фінансовим кризою і кризою неплатежів сфері виробництва, зате активно сприяли його «початкового «нагромадженню у сфері звернення. Державні боргові свідоцтва типу ДКО— ОФЗ до серпня 1998 р. порівняно легко зверталися російському фінансовому ринку й служили притягальним об'єктом для спекуляцій як із боку резидентів, і нерезидентів через свою високої дохідності. Так 1996 р. дохідність різних випусків ДКО коливалася від 60 до 215% річних, тому багато хто російські банки перетворили на той період майже половину своїх активів в ДКО. Потім дохідність ДКО планомірно знижувалася. Проте світової фінансову кризу 1997 р. спровокував відтік короткострокових капіталів з російського ринку, й уряду довелося терміново приймати заходи привабливості державних боргових зобов’язань для інвесторів. Через війну дохідність ДКО зросла з 19—22% у листопаді 1997 р. до 60—70% в мае—июне 1998 р. Звідси й швидке зростання відсоткових витрат, які мали оплачувати платники податків. Відомо, що у роки фінансову стабілізацію саме ринок ГКО—ОФЗ залишався найважливішим джерелом прибутків комерційних банків, компенсуючим значну частину їх збитків інших напрямів діяльності. Інакше кажучи, спостерігалося субсидування банківського сектора залежать з допомогою російських платників податків. Отже, під час боротьби з інфляцією використання піраміди ДКО для фінансування бюджетних витрат як перетворило держава робить у банкрута у серпні 1998 р., а й зіграло далеко ще не останню роль процесі первинного накопичення капіталу у Росії. Про його масштабах побічно можна судити хоча би за розмірам внутрішнього держборгу, що у роки реформ спочатку скорочувався (з 36% наприкінці 1992 р. до 14,5% наприкінці 1995 р.), та був знову зріс, склавши більш 20% ВВП 1998 р. У умовах, коли Центробанк й Мінфін РФ сконцентрували свої зусилля щодо регулювання госдодга лише у планування обсягів чергового випуску ГКО—ОФЗ. контроль над даним сегментом первісного нагромадження взяв на себе приватний фінансовий капітал, мало зацікавлений у інвестуванні реального виробництва. Це створює неминучі проблеми для нормально функціонувати відтворювального процесу, оскільки значної частини фінансових ресурсів відволікається на спекулятивні операції. Зрозуміло, що спекулятивні капітали до часу й не використовуються з метою накопичення продуктивного капіталу. Вони є цілям його первісного нагромадження до рук представників фінансової олігархії. Але якщо стати на позиції первісного нагромадження, те ж саме розвиток ринку у російській перехідною економіці надає необмежені змогу збагачення. У ринковій економіці фінансовий ринок взагалі не уявляє собою надзвичайно ефективного механізму акумулювання капіталу, зокрема збивання початкового капіталу з допомогою використання заощаджень населення і ще фірм. Потім отримані фінансові ресурси за сприятливих обставин може бути використані й для інвестування на сферу виробництва. Протягом років реформ фінансовий ринок у Росії став дуже сверхдоходным спекулятивним інструментом, ставки якій визначалися переважно співвідношенням сил у емітентів і сотні дилерів. Головною причиною такої становища речей була відносна незрілість фінансово-кредитної системи країни. Незрілість виявлялася у цій структурі цього сегменту ринку, де частка держпозики до кризи серпня 1998 р. вони мали гідної альтернативи. Потім ринок державних боргових зобов’язань взагалі був закритий до середини січня 1999 р. Тому єдиним варіантом вкладення капіталів і заощаджень стала іноземна валюта. Так, спад виробництва та боргової криза, розпочавшись у реальному секторі російської економіки, неминуче впали й на сферу звернення. Поруч із небезпечним всієї російської економіки обвалом ринку ГКО—ОФЗ криза 1998 р. вразив і ринок корпоративних цінних паперів. У докризовий період ринок корпоративних цінних паперів активно формувався. Нею були створено такі щодо нові для Росії інститути, як депозитарії, клірингові компанії, трансфер-агенты, реєстратори, яких багато в чому залежить ефективності роботи ринку (швидкість передачі прав власності, своєчасність оплати і постачання цінних паперів тощо.). Важливим кроком був і визнання російських цінних паперів міжнародною рівні. РАТ «Газпром «стало першої вітчизняної корпорацією, вкорінений у рейтинг 500 найбільших компаній світу, составляемый Міжнародною фінансовою корпорацією (МФК). Проте акції російських підприємств у період реформ залишалися недооціненими як у міжнародному, і на ринку. Дане обставина, ясна річ, використовувалося у сфері початкового накопичення. Так, у період «фінансову стабілізацію «великі вітчизняні компанії проводили політику жорсткого управління курсами своїх акцій. Суть її полягала у тому, що у всій країні депозитарні пункти великих компаній і спекулянти скуповували акції (депозитарні розписки) рядові акціонерів по штучно заниженою ціною. У самій Москві їх продаж здійснювалася також із фіктивному курсу. На зовнішньому ринку оцінка, зазвичай, зростала. Корпоративні цінних паперів «скуповували банки, великі російські компанії (в тому числі самі емітенти) і нерезиденти. З огляду на, що вартість акцій, наприклад РАТ «Газпром », не нижче 26—30 дол., а ціна скуповування становила тоді 0,6—1,6 дол., цілком можливо будувати висновки про масштабах накопичення капіталів великими інвесторами з допомогою простих вкладників. Сам «Газпрому «внаслідок скуповування замість початкових 16 виявилося у 1997 р. 37—38% акцій, реальну вартість яких становила понад 300 млрд дол. Ринкові на акції як Газпрому, а й практично всіх підприємств Росії досі сильно занижені у зв’язку з підвищеним ризиком інвестування, властивим нестійкою Росії. У той самий час, як неодноразово зазначалося багатьма, економістами, було б справедливим з метою компенсації ризику заниження їх вартості хоча б наполовину. І тут можна було б певною мірою обмежувати перерозподіл російської власності за безцінь через фіктивні ціни. Однак у час на фондовий ринок превалюють інтереси первинного нагромадження капіталу над загальнонаціональними інтересами. Тому на згадуваній російському ринку цінних корпоративних паперів необхідно продумане регулювання з боку держави, а чи не тих структур, що використовують будь-якіскладності трансформаційного періоду для свого особистого збагачення. Позитивним моментом служить вдосконалення інфраструктури зростання залучення Росії у світовий ринок цінних паперів. Це розвитку ринку країни й розширює можливість притягнення нових ресурсів для інвестування на реальний сектор економіки. Іншим сверхдоходным сегментом у царині первісного нагромадження капіталу вітчизняної економіці стала кредитно-банківська сфера. На Відсоткова політика Банку Росії у 1996—1997 рр. поступово формувала передумови задля забезпечення рівнодоступності ресурсів «всім секторів економіки. За январь—октябрь 1997 р. ставка рефінансування була знижена з 48 до 21%, підтримувався курс — на оптимальне поєднання ставок Центробанку і грошової ринку навіть за умов дестабілізації фондового ринку під впливом кризи світових фондовий ринків. Проте деформації воспроизводственной структури російської економіки, згортання ділової активності у реальному секторі обернулися звуженням потенційного попиту кредитні ресурси. Відрив кредитних установ від сфери виробництва як матеріальної бази свого існування спричинив у себе негативні наслідки всім секторів економіки. З одного боку, дедалі більше збільшувався розрив потребами реального сектора економіки в позикових ресурсах внаслідок те, що грошові ресурси, такі необхідні реального накопичення, оберталися на фінансовому ринку. Гроші циркулювали між різними їх секторами, оскільки валютні операції, операції з ДКО, міжбанківські кредити — у набагато більшій мірі сприяли початкового нагромадженню капіталу, ніж інвестиції в виробничу сферу. У нерозвиненою фінансово-кредитної сфері перехідного типу, зазвичай, простежується розбіжність тимчасово вільних заощаджень населення Криму і фірм з реальними інвестиціями виробничу сферу. У російської економіці це виразилося, зокрема, в феномен «втечі капіталів », зумовленому як несприятливим інвестиційним кліматом, і прагненням «відмити «капітали нелегального походження. «Втеча капіталів «здійснювалося у легальної та нелегальною формах. У фундаменті економічної літературі російські приватні зарубіжні активи 1998 р. оцінювалися в 180—210 млрд дол., включаючи 20—30 млрд прямих інвестицій, близько 70 млрд дол. Коштів на зарубіжних рахунках і депозитах, 30—40 млрд дол. У нинішньому вигляді особистої нерухомості. Одночасно її воліло інвестувати свої заощадження в іноземної валюти. По різним оцінкам, на руках населення було 20—60 млрд дол. Російська економіка опинилася у дуже складному становищі, оскільки, з одного боку, ні щодо високі номінальні ставки відсотка, ні дешевизна корпоративних цінних паперів не залучали достатньої кількості грошей потенційних інвесторів у умовах великий ризик і невизначеності. З іншого боку, як неодноразово зазначалося, були відсутні стимули для інвестування все-таки залучених, хоч і обмежених, ресурсів у виробничу сферу. Інший причиною відсутності переміщення ресурсів на інвестування реального сектора, як відомо, послужила висока привабливість ринку державних боргових зобов’язань. Якщо початку реформ ще діяла тенденція вирівнювання показників рентабельності стосовно ставці банківського відсотка, то 1996 р. рівень рентабельності різко пішов на спад. Ставлення норми рентабельності до річний ставці відсотка, яке ще 1995 р. було 1:1, до середини 1996 р. знизилося до 0,3:1, а під кінець року знову зросла до 0,6:1 (внаслідок централізованої політики щодо зниження ставки відсотка). Крім спекуляцій на фінансовому ринку, ухиляння від податків, використання свого монопольного становища, шахрайства та інших прийомів збільшення капіталу, у російській економіці чимале значення займала приватизація. У результаті приватизації держвласності, як у її етапі (ваучерном), і другою (грошовому), добре проглядалися класичні закономірності «початкового «нагромадження капіталу. Для цього ще 1993—1994 рр. існували всі умови. Більшість громадян не мали реальній можливості поголовно ефективного вкладення своїх ваучеров.

Заключение

.

У період 1997;1998 роки у економіці країни відбулися значні зміни, ці зміни позначаються на русі капіталу 1997;1998 року. Рух капіталу цього періоду характеризується таким поняттям як втеча капіталу, яке надало негативний вплив в розвитку економіки. 1997;1998 рр. за скорочення низки нелегальних каналів переважної формою стає легальна розпродаж іноземними інвесторами ДКО і акцій, що вони придбали внаслідок ухвалення рішення про відкритості російського ринку для нерезидентів. Інший характерною особливістю є внутрішнє «втеча» капіталу від рубля до іноземної валюті. Вона викликана стійким недовірою інвесторів до вітчизняної валюті, обумовленою відсутністю продуманої економічної політики Уряди та слабкістю банківської системи країни. Втеча капіталу — це явище нормальне оживляюче країни, але у таких розмірах як і Росії наприкінці 90-х його вже негативно б'є по розвитку економіки загалом. Обсяги інвестицій продовжували знижуватися випереджаючими темпами попри те що деяку стабілізацію промислового виробництва. Протягом восьми років капіталовкладення на що країни скоротилися майже на п’ять раз. Усе свідчить з тому, що з держави був скількинибудь продуманої політики економічного зростання. І економічну кризу був фактичним підготовлений: накопиченням «відстроченою інфляції «в масштабах, які економіка країни виявилася нездатна обслужити, суто спекулятивним характером ринку, які відображають реальним станом економіки, в повній відсутності будь-якої державна програма економічного зростання і розвитку промислового виробництва, непродуманої фіскальної політикою. Економічна криза позначився на подальшому економічний розвиток країни. Серед найважливіших економічних наслідків фінансової кризи в Росії, особливо обострившегося до серпня 1998 року, можна назвати такі:. Зниження довіри як зовнішніх, і внутрішніх інвесторів к.

Уряду, Центральному банку й Міністерству фінансів Росії означає втрату можливостей позичати як у зовнішніх, і на внутрішніх ринках, і навіть відтік зарубіжних інвестицій та, як наслідок, подальше віддалення перспектив економічного зростання.. Закриття як зовнішніх, і внутрішніх джерела фінансування дефіциту державного бюджету означають в що склалося ситуації перехід до інфляційному характеру фінансування й повернення до практики кредитування Центробанком Уряди Росії. Це своє чергу, підвищить темпи зростання грошової є і неминуче позначиться зростанні споживчих цін, і загальному ослабленні жорсткості грошово-кредитної політики.. Криза вітчизняної банківської сектора, що відбувається як через втрат на фінансові ринки, а й через самого факту ліквідації основне джерело і взаємозалежних джерел отримання доходів — ринку ГКО-ОФЗ, призведе загострення кризи неплатежів.. Обвал російському ринку акцій, отразивший реальну привабливість портфельних інвестицій у російський корпоративний сектор призведе до подальшого зниження можливостей російських підприємств із залучення фінансування. Ці наслідки було неможливо не спричинити рух капіталу. З іншого боку, хотілося б вирізнити різке зниження життя населення, які перестали вкладати гроші. І, як наслідок, фінансовий капітал втратив досить стаціонарного джерела «вливання». Фінансовий криза 1998 року вплинув на відносини із зарубіжними економічними партнерами і бачимо штучне заниження ціни експорт. Отже, аналізуючи рух капіталу, можна простежити зміна економічної ситуации.

Список використовуваної литературы.

1. Баєв. З, Осколків І. Агентські витрати й російський ринок капіталу //.

РИБ. — 1999. № 10 із 42-го 2. Пріоритети накопичення коштом російського капіталу під час реформ // ВМК. Серия.

6. Економіка — 1999 — № 2 березень-квітень с. 54 3. Мавсеян О. Г., Журавльов В. В. Як зупинити втечу капіталу //.

Банківська справа. — 1999 № 3 — з. 15 4. Сенчаков В. К. Втеча капіталу: природа, масштаби й умови запобігання // ЕКО. — 199 № 3 — с. 3 5. Мартинов Л. Державне регулювання ринку капіталу. — //.

Економіст. 1996, № 1 З. 27 6. З. Алексашенко. Банківський криза: туман розсіюється // Питання економіки — 1999 — № 5 — с.4−43 7. Л. Макаревич. Банківський криза як наслідок несформованих реформ //.

Суспільство і економіка. — 1998. — № 8−9 — с.32−187. 8. У. Соколов. ЭКО-новости. // Інтерфакс ЧАС — 2000 — № 6 — із сьомої. 9. В. Д. Речин. Криза фінансової систем Росії.// Питання економіки — 1998.

— № 11 — з. 152−194. 10. В. М. Морозов. Інфляційні наслідки девальваційного кризи в.

Росії й за Україні // Питання економіки — 1998 — № 9 — з. 15−54. 11. М. Глазычев. Рівень життя знизився вдвічі // Економіка життя й — 1999 ;

№ 18 — з. 4.