Полезные копалини у житті моря

Приобрести, не втрачаючи.

Когда років тридцять у самих рибальських місцях на континентальний шельф Європи і сподівалися Америки було виявлено значні родовища нафти і є— багатства, яких людство неспроможна відмовитися ні за яких обставин, — ще хто б знав, наскільки згубно позначиться видобуток з корисними копалинами на життя моря. Через роки багато що набув розголосу наслідки нафтовидобутку на шельфі про те, як можна та їхні уникнути. Росії, підійшла до проблеми освоєння своїх морських запасів газу і нафти лише з межі століть, багато в чому пощастило: адже ми виграли час, і тепер міг би скористатися досвідові інших країн. Ось тільки чи вистачить мудрості скористатися цим «наследством»?

Интересы споживачів риби і морепродуктів страждають при нафтоі газовидобуванню через відчуження рыбопромысловых акваторій під спорудження платформ і прокладання трубопроводів. За даними багаторічних наукових досліджень про, життя мешканців моря впливають усі фінансові операції, пов’язані зі здобиччю нафти і є: сейсмічна розвідка, роботи з поглиблення дна для установки бурових платформ і прокладки трубопроводів, скидання бурових відходів у морі, не кажучи вже про аварійних розливах нафти і засолених шарових вод. Негативні наслідки операцій стають особливо помітними, якщо вони виконуються в місцях нересту риб і нагулу молоді. Адже риби, як й зняти будь-які тварини, особливо консервативні в усьому, що пов’язані з твором потомства. Їм однаково, де метати ікру. Вони для нересту визначені, століттями облюбовані ділянки акваторії. І якщо в цих місцях виникають явища, распугивающие мешканців моря, чи, тим більше, згубно що впливають них, позначиться і виведенні, і виживання нового поколения.

Небольшая можна проілюструвати з того що несуть з собою нафтові розливи. На експериментальному матеріалі вчені показали, що молода риба, взрослеющая в водоймах з підвищеним змістом нафтопродуктів, вже безпосередньо до 8 місяців вкрай хвора і маємо замало шансів дожити до віку зрілого віку. Таких мальків спостерігається значне відставання у кар'єрному зростанні, загальмованість дихання, порушений серцевий ритм, а головне— вони відбуваються необоротні зміни у мозку, у результаті порушуються та інші функції. Така риба неспроможна плисти у напрямі, правильно харчуватися. З’являються дані і у тому, що риба в водоймах, жертв сильних нафтових розливів, занедужує на рак. Хворі особини, зрозуміло, теж так важко живуть та появу нащадків не приносят.

Но все-таки деяких країнах знаходять способи обійти ці проблеми майже це без будь-якого видимого шкоди екології й у рибальства. Прикладом може бути Норвегія, близько 30 видобувна газ на шельфі у Північному морі і залишається однією з світових лідерів експорту риби і морепродуктів. Схоже, норвезький секрет їхнього успіху у бажанні (й умінні) і впіймати «журавля в небі», і втримати «синицю в руках».

Прежде всього вважається, що незаконний видобуток копалин неспроможна вестися будь-якою ділянці акваторії. У кожному море є особливо цінні в рибогосподарському і плані ділянки (так званої вищої категорії), котрим дотримується особливий режим. І за свідченням фахівців, які у Норвегії, там це питання основному вирішене. Зокрема, чималу роль грає те, що норвезькі бурові вишки перебувають у значній відстані берега і присвячені схилу континентального шельфу. А особливо цінні ділянки для нагулу риб перебувають у щодо мілководній прибережній частини. З іншого боку, норвезьке законодавство передбачає виплату рибалкам значної компенсації за збитки, заподіювана проведенням бурових робіт околицях традиційного рибальського промысла.

Еще один цікавий момент. У Норвегії давно вже не практикується скидання бурових відходів у морі. Усі відходи закачиваются в підземні пласти. Це— дорога операція, оскільки самій процедурі закачування, що вимагає спеціального технічного оснащення, передує що й пошук підходящого геологічного пласта, здатного поглинути бурові відходи. З іншого боку, характеристики пласта повинні виключати можливість просочування шкідливих речовин на інші горизонти. Але, попри дорожнечу і технічні складності, норвежці воліють виключити будь-яке, навіть короткочасне негативне вплив на мешканців моря. Адже якщо одвірок риби виявиться у тимчасово скаламученої скидами бурових відходів товщі води, частки грунту можуть механічно зашкодити дихальну систему риб, викликати в них ядуха і, можливо, гибель.

Принято вважати, що час використання сучасного бурового розчину водному основі (а чи не на нафтової, як раніше) шкідливі хімічні речовини— нафтопродукти, важкі метали— міститимуться у бурових відходах в незначній кількості і приведуть до інтоксикації організму риб, тобто. вплив скидання бурових відходів буде лише механічним. Проте з’являються дані, які свідчать про поступове накопиченні важких металів і нафтопродуктів на донних відкладеннях морів поблизу тих місць, де проводять нефтеразработки, й логічно допустити, причиною таких не є лише невеликі аварійні розливи нафти, яких важко уникнути, а й систематичні скиди бурових відходів у морі. Якщо такі дані підтвердяться, це означатиме, що змінюється і склад бентоса, яким харчуються риби, і, отже, в тілах риб також поступово накопичуються шкідливі речовини, а далі вони з рибної їжею надійдуть у організм человека.

В Росії бурові роботи з шельфі має. На Сахаліні навіть здобута перша нафту. Але радості сахалинцев (адже це подія— початок нове життя на острові, з велику кількість робочих місць, з розв’язуваної енергетичної проблемою) домішується стурбованість із приводу екологічних наслідків нафтовидобутку, і зокрема— щодо практикованого нині для «здешевлення» робіт скидання бурових відходів у Охотське море. Сахалінці, заглядаючи набагато вперед, у період широкомасштабної нафтоі газовидобутку в Охотськім море, може й навіть зобов’язані побоюватися наслідки масового скидання бурових відходів у місцях проживання промислових риб. Цим вони виявляють догляд та про інших росіян: либонь у Охотськім море зосереджено понад половина (!) російських запасів риби і морепродуктов.

У жителів Сахаліну було чимало претензій і до іноземних компаній, осуществлявшим у розпал лососевої путини установку бурової платформи (що ні могло б не супроводжуватися взбаламучиванием величезних обсягів донних опадів, распугивавших і губивших риб, які йшли на нерест), і до екс-прем'єру В. С. Черномырдину, заднім числом що підписав комерційну дозволу цю операцію, і губернатора Сахалінської області И. П. Фархутдинову, що йде на будь-які поступки нафтовидобувним компаніям і навіть попросившему Державний комітет із рибальством РФ понизити категорію водойми обох ділянок Охотського моря, де було провести бурові роботи. Госкомрыболовства, приймаючи до уваги проблеми губернатори і компаній, зробив це, попри даних про присутності на нафтоносних ділянках про червонокнижних видів. Адже обитание дільниці акваторії жодного виду, занесеного в Червоної книги, автоматично означає віднесення цієї ділянки до вищої категорії. Тут доречне повернутися до зарубіжного досвіду. У світовій практиці відомі випадки, коли негативне ставлення громадськості й поклали найбільш авторитетних учених до проведення бурових робіт у особливо цінних і уразливих акваторіях змушувало уряду країн виносити рішення про цих робіт. Так було в 1988 р. оголосили мораторій для проведення бурових робіт на мілководній і багатої Банку Джорджа. Причому постанову по такому мораторій було винесено майже одночасно двома сусідніми країнами— Канадою та. Мета мораторію— провести фундаментальні наукових досліджень до ухвалення своє рішення про долю нафтовидобутку у районі. З увагою і критичністю належить до проведення бурових робіт на море населення районів, жертв великих нафтових розливів. На Алясці, біля берегів якої у 1989 г. розбився танкер «Ексон Валдез» і досі зберігається забруднення пляжів нафтопродуктами, нафтові компанії застосовують зараз самі сучасні і еколого-безпечні технології, створені нафтової індустрією до кінця ХХ века.

России, як та інших країнам, нікуди подітися від проблеми дотику нафтовидобутку і життя моря. Запаси нафти і є суші виснажуються, а море родовища завжди знаходять на населених ділянках акваторій. І це випадково: либонь у основі нафти— перетворені дією температури і тиску органічні залишки. І нафту залягає під ділянками, де було йшла бурхливе життя з супутнім накопиченням осаду. Можна, звісно, вважати цю якимось «злими намірами природи». Однак природа завжди залишає людині шанс не накоїти помилок. Коли є на чиїх помилках повчитися, справа взагалі багаторазово спрощується. Треба тільки дуже пам’ятати, що у екології, як й у медицині, провідним може бути принцип «Не нашкодь!». А гроші, витрачені на збереження природи, витрачено не зря.

Список використаної литературы:

Журнал «Екологія життя й ». Стаття Є.В. Сидоровой.