Значення природоємності в економіці природокористування

Міністерство культури й мистецтв України.

Київський національний університет культури й мистецтв.

Реферат із курсу екології на тему:

«Значення природоємності в економіці природокористування».

cтудентки І курсу факультету ТБ групи ТБА-40.

КИЇВ-2000.

План.

1. Актуальність тими 2. Літературні дані 3. Аналіз даних 4. Обговорення даних 5. Висновки 6. Список використаної літератури.

Кожен майбутній спеціаліст народного господарства, й не лише, кожна свідома людина винна обов’язково матір загальне уявлення про особливості сучасного екологічного стану, а також про основні напрями державної політики у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки. Екологізація економіки та свідомості суспільства не є абсолютно новою проблемою. Практичне відображення екологічності тісно пов’язано в першу чергу із державним регулюванням процесів природокористування. Нове даній проблемі є еквівалентність обміну між Державою, природою та людиною, котра базується на законодавчих, організаційно-технічних рішеннях. Ця проблема на сучасному етапі є дуже гострою. Вона був сформована протягом двох століть й нині набула свого критичного значення.

Охорона природи стала одним із основних пріоритетів молодої держави, оскільки збереження біологічного та ландшафтного різноманіття є основою, Яка забезпечує можливість будь-якого природокористування та розвитку суспільства.

Для більшої наочності спробуємо розкрити тему значення природоємності в економіці природокористування взявши в основі ситуацію в нашій державі - Україні. Більшість спостережень та з висновками справедлива для будь-якої держави, із різницею у деяких кількісних показників екологічного стану.

Нинішню екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати як кризову, що формувалася протягом тривалого періоду через нехтування про «єктивними законами розвитку й відтворення природноресурсного комплексу України. Відбувалися структурні деформації народного господарства, за які перевага надавалася розвитку в Україні сировинно-видобувних, найбільш екологічно небезпечних галузей промисловості.

Економіці України притаманна висока питома ваги природоємних, ресурсоємних та енергоємних технологій, впровадження та нарощування які здійснювалося найбільш «дешевим «способом — без будівництва відповідних очисних споруд. Це було б можливим за відсутності ефективно діючих правових, адміністративних та економічних механізмів природокористування та без урахування вимог охорони довкілля.

Шкідливі для екології процеси тривали десятиріччями й призвели до різкого погіршення стану здоровий «я людей, зменшення народжуваності та збільшення смертності, а це загрожує вимиранням й біологічно-генетичною деградацією народу України.

Винятковою особливістю екологічного стану України є ті, що екологічно гострі локальні ситуації поглиблюються великими регіональними кризами. Чорнобильська катастрофа із її довготривалими медико-біологічними, економічними та соціальними наслідками спричинила в Україні ситуацію, Яка наближається до рівня глобальної екологічної катастрофи.

Найбільш природоємна галузь — це сільське господарство України, що має могутній природно-ресурсний потенціал, який включає 41,84 млн. гектарів сільськогосподарських угідь (69,3 відсотка територї України), до того числі 33,19 млн. гектарів ріллі (55відсотків), 7,63 млн. гектарів природних кормових угідьсіножатей й пасовиськ (12,6 відсотка). У сільськогосподарському виробництві щороку використовується понад 10,9 млрд. куб. метрів води, чи 36,4 відсотка її загального споживання. У розрахунку однієї мешканця припадає 0,82 гектара сільськогосподарських угідь, у тому числі 0,65 гектара ріллі, тоді як у середньому по Європі ці показники становлять відповідно 0,44 й 0,25 гектара. Розораність сільськогосподарських угідь досягла 72 відсотків, а ряді регіонів перевищує 88 відсотків. До обробітку залучені малопродуктивні угіддя, включаючи прируслові луки й пасовища та схилові землі. Якщо Україна в Європі займає 5,7 відсотка територї, то її сільськогосподарські угіддя — 18,9 відсотка, а рілля — 26,9 відсотка. Ефективність використання в Україні значно нижча, ніж у середньому по Європі.

Стосовно природоємності важливе значення має також використання прісної води для потреб промисловості, енергетики, транспорту та житловокомунального господарства. Основними джерелами прісної води на територї України є стоки річок Дніпра, Дністра, Південний Бугу, Сіверського Дінця, Дунаю із притоками, а також малих річок північного узбережжя Чорного та Азовського морів. Порушення норм якості води досягло рівнів, котрі ведуть до деградації водних екосистем, зниження продуктивності водойм. Значна частина населення України використовує для своїх життєвих потреб недоброякісну воду, що загрожує здоровий «ю нації.

Отже, навіть не торкаючись проблем військово-промислового комплексу, ядерної енергетики, зв’язку та багатьох інших галузей господарювання, бачимо, що проблема використання природоємних технологій надзвичайно актуальна сьогодні в Україні.

Якісний стан земельного фонду постійно погіршується. У окремих районах, де проведено осушення земель, відбувається неконтрольоване зниження рівня грунтових вод, зменшення потужності органічної маси, а районах зрошення — підтоплення й засолення грунтів, деградація чорноземів, що призвело до негативних екологічних наслідків у районах Полісся та на півдні України. Нині 14,8 відсотка загальної площі поливних земель піддаються еродуванню, 1,5 відсотка — перезволоженню, понад 4 відсотки є солонцюваті та засолені. Збільшення мінералізації грунтових вод загрожує вторинним засоленням земель. Майже на всіх землях спостерігається неухильне зниження вмісту гумусу в грунтах. Тільки за 20 років (із 1961 року по 1981 рік) середній вміст гумусу в грунтах України знизився із 3,5 до 3,2 відсотка.

Розвиток різних форм власності та господарювання на землі без суворого й надійного державного екологічного та митного контролю за ввезенням небезпечних відходів, шлюб відповідної законодавчої бази призводять до споживацького ставлення до землі. Використання у великій кількості мінеральних добрив, пестицидів та інших хімічних препаратів разом із промисловим й радіаційним забрудненням може ще понад ускладнити екологічну ситуацію в Україні, знизити відтворювальну здатність біосфери та екологічну стійкість агроландшафтів.

Розглянемо дані, що стосуються водних ресурсів України. Прогнозні ресурси підземних вод питної якості розподілені на територї України вкрай нерівномірно й становлять 22,5 млрд. куб. метрів на рік (61,7 млн. куб. метрів на добу), із які 8,9 млрд. куб. метрів (24,4 млн. куб. метрів на добу) гідравлічно не зв «язані із поверхневим стоком й становлять додаткову складову до поверхневого стоку. Водозабір підземних вод у складі прогнозних ресурсів становить 21 відсоток, що свідчить про можливість ширшого використання їхнього у багатьох областях.

З метою забезпечення населення та народного господарства необхідною кількістю води в Україні збудовано 1087 водосховищ загальним про «ємом понад 55 млрд. куб. метрів, 7 великих каналів довжиною близько 2000 кілометрів із подачею ними понад 1000 куб. метрів води за секунду, 10 великих водоводів великого діаметру, по які вода надходить у маловодні реґіони України.

Витрати свіжої води в Україні на одиницю виробленої продукції значно перевищують такі показники у розвинутих країнах Європи: Франції - в 2,5 рази, ФРН — в 4,3, Великобританії та Швеції - в 4,2 рази.

Забезпечення водою населення України в повному обсязі ускладнюється через незадовільну якість води водних про «єктів. Якість води більшості із них за станом хімічного й бактеріального забруднення класифікується як забруднена й брудна (IV — V клас якості). Найгостріший екологічний стан спостерігається в басейнах річок Дніпра, Сіверського Дінця, річках Приазов «я, окремих притоках Дністра, Західного Бугу, де якість води класифікується як дуже брудна (VI клас). Для екосистем більшості водних про «єктів України властиві елементи екологічного та метаболічного регресу.

Проблема екологічного стану водних про «єктів є актуальною для всіх водних басейнів України. Коли ж до Дніпра, водні ресурси якого становлять близько 80 відсотків водних ресурсів України й забезпечують водою 32 млн. населення та 2/3 господарського потенціалу країни, то це одне із найважливіших завдань економічного й соціального розвитку та природоохоронної політики держави. Це зумовлено складною екологічною ситуацією на територї басейну, оскільки 60 відсотків її розорано, на 35 відсотках земля сильно еродована, на 80 відсотках — трансформовано первинний природний ландшафт.

Водосховища на Дніпрі стали акумуляторами забруднюючих речовин. Значної шкоди завдано північній частині басейну внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС; в критичному стані перебувають малі річки басейну, значна частина які втратила природну здатність до самоочищення. У катастрофічному стані знаходяться річки Нижнього Дніпра, де щорічно має місце ускладнення санітарно-епідеміологічної ситуації, знижується вилов риби, бідніє біологічне різноманіття.

Перейдемо тепер до стислого аналізу наведеної інформації із огляду на збереження й відновлення природних ресурсів нашої держави.

Системний аналіз сучасного екологічного стану басейнів річок України та організації управління охороною й використанням водних ресурсів давши змогу окреслити коло найбільш актуальних проблем, котрі потребують розв «язання, а саме: надмірне антропогенне навантаження на водні про «єкти внаслідок екстенсивного способу ведення водного господарства призвело до кризового зменшення самовідтворюючих можливостей річок та виснаження водноресурсного потенціалу; стала тенденція до значного забруднення водних про «єктів внаслідок неупорядкованого відведення стічних вод від населених пунктів, господарських про «єктів й сільськогосподарських угідь; широкомасштабне радіаційне забруднення басейнів багатьох річок внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС; погіршення якості питної води внаслідок незадовільного екологічного стану джерел питного водопостачання; недосконалість економічного механізму водокористування й реалізації водоохоронних заходів; недостатня ефективність існуючої системи управління охороною та використанням водних ресурсів внаслідок недосконалості нормативноправової бази й організаційної структури управління; відсутність автоматизованої постійно діючої системи моніторингу екологічного стану водних басейнів акваторії Чорного та Азовського морів, якості питної води й стічних вод у системах водопостачання й водовідведення населених пунктів й господарських про «єктів.

Розглянемо тепер проблеми земельні ресурсів. Сучасне використання земельні ресурсів України не відповідає вимогам раціонального природокористування. Порушено екологічно припустиме співвідношення площ ріллі, природних кормових угідь, лісових насаджень, що негативно впливає на стійкість агроландшафту. Розораність земель є найвищою в світі й досягла 56 відсотків територї країни й 80 відсотків сільськогосподарських угідь. Інтенсивне сільськогосподарське використання земель призводить до зниження родючості грунтів через їхні переущільнення (особливо чорноземів), втрати грудкувато-зернистої структури, водопроникності та аераційної здатності із усіма екологічними наслідками.

З грунтом щороку виноситься 11 млн. тонн гумусу, 0,5 млн. тонн азоту, 0,4 млн. тонн фосфору й 0,7 млн. тонн калію. Щорічні екологоекономічні збитки від ерозії грунтів дорівнюють 9,1 млрд. гривень.

Значної екологічної шкоди земельні ресурси зазнають через забруднення грунтів викидами промисловості (важкі метали, кислотні дощі тощо) та використання засобів хімізації в аграрному секторі. Понад 40 відсотків органіки, отримуваної в результаті діяльності великих тваринницьких комплексів та птахофабрик, із потенційних органічних добрив перетворюються на джерела забруднення довкілля.

Ситуація із забрудненням територій ускладнилася после аварії на Чорнобильській АЕС. Радіонуклідами забруднено понад 4,6 млн. гектарів земель у 74 районах 11 областей, у тому числі 3,1 млн. гектарів ріллі. З використання вилучено 119 тис. Гектарів сільськогосподарських угідь, у тому числі 65 тис. гектарів ріллі.

Отже, виходячи із аналізу наведених фактів, можна зробити висновок, що природоємні технології потребують поліпшення системи керування та контролю природокористуванням. Алі витрати на реалізацію природоохоронних програм й заходів потребують значних коштів. Однак протягом найближчих 5 — 10 років країна якщо дуже обмежена у коштах, необходимых для поліпшення стану навколишнього природного середовища та забезпечення раціонального використання природних ресурсів. Тому необхідно чітко визначити пріоритетні напрями та проблеми із метою відпрацювання реалістичних, ефективних та економічно вигідних рішень.

З цією метою, виходячи із реального екологічного стану територї України, необхідно враховувати такі основні критерії й чинники:. погіршення здоровий «я людей через значну забрудненість довкілля;. втрати, що призводять до зниження продуктивності народного господарства, зумовлені збитками чи руйнуванням фізичного капіталу й природних ресурсів;. погіршення стану чи загроза завдати непоправної шкоди біологічному та ландшафтному різноманіттю й, зокрема лукам, пасовищам, озерам, водоймам, річкам, землям, лісовим, прибережним й морським екосистемам, гірським районам;. еколого-економічну ефективність природоохоронних заходів.

Висновки.

Враховуючи велике значення природоємності в економіці природокористування, до основних пріоритетів охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів, взагалі, й в Україні, зокрема, слід віднести:

1. Гарантування екологічної безпеки ядерних про «єктів й радіаційного захисту населення та довкілля, зведення до мінімуму шкідливого впливу наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. 2. Поліпшення екологічного стану басейнів рік України та якості питної води. 3. Стабілізація та поліпшення екологічного стану в містах й промислових центрах Донецько-Придніпровського регіону. 4. Будівництво нових та реконструкція діючих потужностей комунальних очисних каналізаційних споруд. 5. Запобігання забрудненню Чорного та Азовського морів й поліпшення їхні екологічного стану. 6. Формування збалансованої системи природокористування та адекватна структурна перебудова виробничого потенціалу економіки, екологізація технологій у промисловості, енергетиці, будівництві, сільському господарстві, на транспорті. 7. Збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, заповідна справа.

Державна політика у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки має реалізовуватись через окремі міждержавні, державні, галузеві, регіональні та місцеві програми, котрі спрямовуються на втілення визначених пріоритетів.

Список використаної літератури.

1. Білявський Г. О. Основи загальної екології, До.: Наукова думка, — 1993. 2. Андрєйцев Ю.І. Екологічна експертиза, право та практика, До.: Вища шк.,.

— 1989. 3. Постанова Верховної заради України «Про Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки «. 4. Воронов А. До. Навколишнє середовище та розвиток, До.: Наукова думка, — 1995.