Шинель. 
Гоголь Н.В

Шинель. Гоголь Н.В..

«…В одному департаменті служив один чиновник; чиновник не можна рказать щоб дуже чудовий, низенького зростання, кілька рябоват, аесколько рыжеват, кілька навіть у вид підсліпуватий, з низькою лыжиной на лобі, з зморшками по обидва боки щік і особи що називається гемороїдальним». Прізвище його була Башмачкін, ім'я — Акакій. Коли дитину хрестили, матері запропонували вплинув на вибір якісь дуже дивні імена, на кшталт Моккия, Соссия, Хоздазата… Тоді було вшено, що, хай дитина прозивається як його — Акакій. Коли навчався і коли Акакій Акакійович вступив у департамент, цього хто б ніг пригадати. Його усі так час бачили однією й тому самому місці, у тому становищі, у тій самої посади, тим самим чиновником на письмі. У департаменті не чинився щодо нього ніякої поваги, а молоді чиновники підсміювалися і жартували наД ним. Тільки що якщо занадто була нестерпна жарт, вимовляв: «Залишіть мене, чого ви мене ображаєте?» Щось дивне полягала у словах й у голосі, з якою вони сказав. Один молодий людина, який, за прикладом інших, дозволив було посміятися з нього, раптом зупинився, начебто пронизаний, і відтоді начебто все змінилося проти нього і здалося й інші вигляді. І довго потім, серед найбільш веселих хвилин, видавався йому низенький чиновник з лысинкой на лобі, з своїми проникаючими словами: «Залишіть мене, чого ви мене ображаєте?» — верб цих проникаючих словах дзеленчали інше слово: «Я брат твій». Акакій Акакійович служив з і був щасливий. Йому навіть якось запропонували невеличке підвищення, але злякався і відмовився. Віцмундир він мав не зелений, а якогось рыжевато-мучного кольору. Жоден разів не звернув він увагу те, що строгішає і стає відбувається кожного дня надворі. Навіть коли всі прагнуть розважитися, Акакій Акакійович не віддавався ніякому розваги. Будинку вечорами він із задоволенням займався листуванням.

«Есть у Петербурзі сильний ворог всіх, одержують чотириста карбованців на рік платні або близько того». Це мороз. Акакій Акакиезич з певного часу почав відчувати, що її одного разу надто стало припікало в спину і плече. Виявилося, залежить від повністю прохудившейся шинелі. Портной Петрович навідріз відмовляється її «лагодити — необхідно шити нову. Тому потрібно вісімдесят рублів. Гаразд, половина є. Звідки? Акакій Акакійович зі будь-якого истрачиваемого рубля відкладав по грошу у невеликий скринькою. Та й у премію дали не сорок п’ять, а цілих шістдесят рублів, отже зміг віддати борги, так ще щось залишилося. До того ж, Акакій Акакійович вирішив зменшити звичайні витрати: перестав пити чай і запалювати свічки вечорами, ступав по бруківці обережно, ніж стирати підошви. Прийшовши додому, відразу знімав білизну, ніж занашивалось, і сидів у зношеному халаті. Він жив мрією про теплою шинелі на ваті, на міцної підкладці. Ще два-три місяці невеликого голодування — і в Акакія Акакійовича набралося близько вісімдесяти рублів. Разом з Петровичем вони пішли лавкам, купили сукно, коленкору на підкладку і кращу кішку на комір. Гаптування зайняло два тижні. Петрович взяв до праці дванадцять рублів.

И ось, мабуть, щодня самий торжественнейший у житті Акакія Акакійовича Петрович приносить йому додому шинель, саме перш ніж у департамент, куди Акакій Акакійович і пішов. А Петрович милувався здалеку своєї роботою. У департаменті все стали поздоровляти Акакія Акакійовича, почали говорити, що нову шинель треба сприскати. Акакій Акакійович був цілком розгублений. Тоді помічник столоначальника, щоб показати, що не гордий, запропонував зібрати вечірку в собі, тим більше в нього самого іменини. Акакій Акакиевич неможливо зміг відмовитися. Цей весь день для нього точно самий великий урочистий свято. Повернувшись із служби додому, він уже нічого не став переписувати, а трохи поблаженствовал у ліжку. Після обіду вирушив у гості. Йти ударно освоювали зовсім, оскільки Акакій Акакійович жив на пустельній околиці. Але в міру наближення до квартирі чиновника вулиці ставали жвавіше, населеннее і дітей сильнішими освітлені. Акакій Акакійович дивився все це як у новина. На вечорі Акакій Акакійович почувався незатишно, їй хотілося швидше піти, але його аж до півночі. Нарешті, він потихеньку наділ свою шинель і вийшов на.

Освещенные квартали він пройшов хорошому настрої, але далі потягнулися темні вулиці. На площі до нього кинулися якісь котрі мають вусами, знято з нього шинель і штовхнули в сніг. Акакій Акакійович закричав, підбіг до будочнику, але поворушив і пальцем. У скоєному безладді повернувся додому. Від приватного пристава допомоги чекати нічого. Йому порадили йти до значному особі, який став таким недавно, а колись був незначний. Людина цей із рівними собі був людиною начебто й нічого; але щойно траплялося йому бути, у суспільстві, де були люди хоч одним чином нижче його, то він був дощенту хоч і з рук он. Ось до ньому і відбувається бідний Акакій Акакиевич. Генерал поводиться з ним вкрай грубо, як і зійшов із драбини, як вийшов на, нічого вже цього пам’ятав Акакій Акакійович.

На другий день виявилася в нього сильна гарячка. У маренні він замовляв собі шинель у Петровича, аби був з пастками для злодіїв, то чудилося йому, як і сидить над генералом. Нарешті, він віддав Богові душу. «І Петербург залишився без Акакія Акакійовича, начебто у його і був. Зникло і сховалося істота, ніким не захищене, нікому не дороге…» У департаменті про неї схаменулися тільки четвертий день.

Но цього досить. «По Петербургу пронеслися раптом чутки, що з Калинки-ва мосту і подалі став показуватися ночами мрець як чиновника, шукає якийсь утащенной шинелі й під виглядом стащенной шинелі сдирающий зі всіх плечей, не розбираючи чину звання, всякі шинелі…».

Генерал, який мав з проханням Акакій Акакійович, скоро відчув щось на кшталт жалю. «Через тиждень він навіть послав щодо нього цншовника дізнатися, що і як і чи можна справді чим допомогти йому; коли донесли йому, що Акакій Акакійович помер раптово в гарячці, чув закиди совісті й весь день був не дусі». А потім розвіявся у приятеля. Якось генерал попрямував до своєї приятельці, він у сани і. «Раптом відчув… що його схопив хтось дуже міцно за комір. Озирнувшись, він помітив людину невисокого зросту, у колишньому зношеному віцмундирі, і без жаху дізнався у ньому Акакія Акакійовича». Генерал сам скинув з плечей свою шинель, аби забратись подалі. Цю подію дуже подіяло нею. Він навіть став набагато рідше говорити підлеглим: «Як багато смієте, розумієте, хто перед вами?» «А ще більше чудово те що з цього часу цілком припинилося поява чиновника-мертвеца».

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.