Урду література

Урду література

Урду література — т. е. література індійських мусульман, розвивається з XIII в. нашої ери. Аж по на початку ХІХ в. її представлено гол. обр. ліричної поезією на релігійно-філософські (суфийские) і еротичні теми і під дуже сильним впливом перської поезії. Вплив виявляється у тематиці й у засвоєнні перських поетичних форм і просодії, а й у перенесення всіх найважливіших поетичних коштів (образи, порівняння тощо. буд.). Особливо само дуже він у області лексики, унаслідок чого газелі деяких авторів урду звертаються до перські газелі шляхом простий заміни індійського допоміжного дієслова перським. Тільки ХІХ ст. література урду поступово звільняється з перського впливу, створює прозу і нові, соціальну тематику. Найдавнішим автором літератури урду є Амір Хусру (помер 1325, Am? r Khusr?): Амір Хусру, великий поет индо-персидской літератури, повідомив лит-ую обробку деяким творам фольклорного характеру і написав ряд загадок, прислів'їв, приказок тощо. буд., і навіть газелей. Автор користується індійської просодією, та її твори скоріш можна віднести до літературі хінді, ніж літератури урду, хоча він і вживає значне кількість перських елементів. Після Аміра Хусру літературна традиція на урду завмирає і оживає лише XVI в. на Декані, у вигляді придворної поезії при дворах князів Голконды і Биджапура (сучасний Хайдарабад). Ряд князів Голконды: Мухаммед Кулі Кутб Шах I (1580—1611, Muhammad Kuli Kutb?? h), Султан Мухаммед Кутб Шах II (1611—1625), Абдул Хасан Кутб Шах (1672—1687, Abdul Hasan Kutb?? h) та інших. не є лише покровителями поезії урду, а й пишуть цією мовою. Тематика цієї поезії вичерпується питаннями релігійної філософії і містицизму, вихваляннями героїв ісламу і еротикою. Тільки нечисленні автори, напр. Мухаммед Кулі Кутб Шах, звертаються до реального дійсності, дають описи звичаїв й високою мораллю населення. Небагато хто з придворних авторів крім касыд (од) і газелей писали також невеличкі поеми на теми, запозичені з перської і арабської літератур. Так Гаваси (Ghavasi, XVII в.) написав поему «Саиф-уль-Мульк» (Saif-ul-Mulk) про любові єгипетського султана до китайської принцесі. Поетові Тахсин-уд-Дин (Tahsin-ud-Din) належить блискучий віршований роман «Камруп і Кала» (Kamrup про Kal?). З руйнацією названих князівств імператором Аурангзебом (1659—1707, Aurangzeb) літературна традиція на урду завмирає на Декані надовго. Останнім та є найбільшим поетом деканского періоду літератури урду є Валі (Wal?, 1668—1744), диван якого має широку популярністю й у час. З другого половини XVIII в. література урду розвивається у Північної Індії, гол. обр. при дворах Делі, Лукнова, Рампура тощо. буд. Коло поетів, що діяли літературних центрах Північної Індії, у своїй переважну більшість належить до верхівки индомусульманской аристократії. Як і Декані, тут культивуються касыды і газелі, і з кінця XVIII в. — марсии (елегії), скорботні плачі. Період із середини XVIII в. незалежності до середини ХІХ ст. вважається класичним періодом у розвитку поезії урду. У цьому поезії проявляється або безнадійний песимізм, викликаний розпадом мусульманської імперії, або заклик до невтримним, витонченому, а частіше перекрученому насолоди. У класичний період традиція ставиться найвище. Тільки найбільші класики змогли подолати традицію та проявити їхню оригінальність, такі: Світ Дард (M?r Dard, розум. 1793), Сауда (Sauda, 1713—1781), Світ Такі Світ (M?r Taq? M? r, 1713—1810), Инша (In??), Атиш (Ati?, розум. в 1846) і найбільші поети цього періоду Заук (Zauq, 1789—1844) і Галиб (Gh?lib, 1796—1869). При виключно високому досконало форми класична поезія страждає майже повної відірваністю від реальної буденної дійсності, оперує поняттями абстрактно-философскими, містикою і еротикою. Особлива заслуга поетів цього періоду полягає у вдосконаленні поетичного мови. Урду став здатним висловити величезну гаму переживань, від утонченнейших до вражаючих свою грубістю. Можливість комбінувати у різних пропорціях елементи перського мови та хінді створила розмаїтість стилів, яке навряд можна поспостерігати на якась інша літературі. Революція 1857 і падіння могульской імперії служать поворотним пунктом у розвитку поезії урду. Глашатаєм нових ідей є родоначальник нову поезію урду, найбільший поет її, Хали (H?l?, 1837—1915). У межах своїх поемах «Приплив і відплив ісламу», «Мовчазна скарга», «Скарги вдови», «Плач Індії» тощо автор закликає до національного відродження. Ряд великих поетів продовжує рух, розпочате Хали; такі Азад (?z?d) — поеми: «Любов до батьківщини», «Зоря надії»; Дурга Сахай Сарур (Durga Sahai Sarur, 1873—1910): «Прах від рідної землі», «Мати Індія»; Надір Алі Хан (Nad?r Al? Kh? n): «Свіча і міль», «Свята земля»; Акбар (Akbar, 1846—1927), що крім націоналістичних поем дав ряд сатир. Найбільшим буржуазним поетом сучасної літератури урду є Икбал (Iqb?l), поезія якого на соціальні теми відрізняється винятковим досконалістю форми. Пролетарська поезія на урду початку повинна розвиватися у останні десятиріччя і успішно протиставляє націоналістичним ідеям буржуазної поезії ідеал для пролетарської революції. Проза на урду розвивається початку XIX ст., т. до. на той час індійські мусульмани як прозового мови користувалися перським. З перших прозаїків найбільшими є Світ Амман (M?r Amm? n), дав фантастичний роман «B?gh-o-Bah?r (Весна і сад, 1801); Світ Бахадур Алі Хусейни (M?r Bah? dur Al? Husaini) — «Порядки — Індії»; Саїд Хайдар Бахш (Sayid Haidar. Bakhsh) — «Казки папугу». З наступних прозаїків найбільшими є Назир Ахмед (Naz?r Ahmad) — повість «Mir'?tul-' Ar? s», «Ibnul-Waqt»; Ратан Натх Саршар (Ratan N? th Sar? ar) — роман «Повість про Азаде» (Fis?na-l-z?d), Абдул Халим Шарар (Abdul Halim? arar, народився 1860), Мірза Хаді Русва (Mirza Hadi Ruswa), Премо Чанд (Pr?m Chand, народився в 1879), Азиз-уд-Дин Ахмед і мн. ін. Більшість із перелічених новелістів і романістів є також драматургами. Прозаїчна література урду перебуває під сильним впливом англійської літератури. На урду переведені найважливіші твори європейських літератур, зокрема і російською.

Список літератури

Баранников А., Короткий нарис літератури урду, видання Ленінградського Вост. інституту, Л., 1930.

А його, Короткий начерк новоіндійських літератур, Харків, 1933.

Ram Babu Saksena, A History of Urdu Literature, Allahabad, 1927.

Abdu’l-Lat?f Sayyid, The Influence of English Literature on Urdu Literature, L., 1924.

Garcin de Tassy J. H., Histoire de la littérature hindouie et hindoustanie, 2 ed., 3 vls., Paris, 1870—1871.

Його ж, La langue et la littérature hindoustanies en 1870, en 1871… en 1877, revue annuelle, 8 vls, Paris, 1871—1878.

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.