Метаморфозы, йди Золотий осів (Metamorphoses sive Asinus Aureus)

Метаморфозы, йди Золотий осів (Metamorphoses sive Asinus Aureus)

Ю. У. Шанін.

Герой роману Луций (чи випадково збіг безпосередньо з ім'ям автора?!) мандрує Фесалії. Дорогою їй чуються захоплюючі і страшні історії про відьмацьких чарах, перетвореннях та інші ведьмовских витівки. Луций прибуває в фессалийский місто Гипату і зупиняється у домі якогось Милона, який «набитий грошима, страшний багатій, але скупий донезмоги та знайоме всім відомий як людина преподлый і прегрязный». В усьому античному світі Фессалія славилася як батьківщина магічного мистецтва, і Луций переконується у тому у власному сумний досвід.

В домі Милона в нього зав’язується роман з наймичкою Фотидой, яка відкриває коханцеві таємницю своєї господині. Виявляється, Памфіла (так звуть дружину Милона) з допомогою чудесної мазі може перетворюватися, припустимо, в сову. Луций пристрасно хоче пережити цей, і Фотида зрештою піддається з його прохання: надає сприяння настільки ризикованому справі. Але, проникнувши таємно у кімнату господині, вона переплутала шухлядки, і через це Луций перетворюється над птицю, а осла. У цьому вся образі і до кінця роману, знаючи лише, що з зворотного перетворення їй потрібно покуштувати трояндових пелюсток. Але різні перешкоди стають на його від шляху щоразу, як і бачить черговий рожевий кущ.

Новоявленный осів стає власністю зграї розбійників (вони пограбували будинок Милона), що використовують його, природно, як в’ючне тварина: «Мені випало бути скоріш мертвий, ніж живий, від тяжкості такий поклажі, від крутизни високої гори і тривалості шляху».

Не раз які перебувають край загибелі, змучений, побитий і напівголодний, Луций мимоволі бере участь у набігах і живе у горах, в кублі розбійників. Там щодня і щоночі вислуховує і запам’ятовує (перетворившись на осла, герой, на щастя, не втратив розуміння людської промови) дедалі нові страшні історії про розбійницьких пригоди. Ну, наприклад, — оповідання про могутньому разбойнике, облачившемся в ведмеже хутро й у образі проникла до будинку, обраний його співтоваришами для пограбування.

Самая відома з вставних новел роману — «Амур і Психея» — чудова казка про молодшої і чудової із трьох сестер: вона почала коханої Амура (Купідона, Эрота) — підступного стреловержца.

Да, Психея був такий прекрасне й чарівна, що бог любові сам полюбив її. Перенесена ласкавим Зефіром в казковий палац, Психея щоночі приймала Эрота до своєї обійми, пестячи божественного коханого і відчуваючи, що коханою їм. Та заодно прекрасний Амур залишався невидимим — головна умова їх любовних зустрічей…

Психея умовляє Эрота дозволити їй побачитися з сестрами. І, як відомо буває подібних казках, заздрісні родички підбивають її не послухатися його й спробувати його побачити. І тепер під час чергової побачення Психея, давно снедаемая цікавістю, запалює світильник щаслива, радісно розглядає прекрасногo чоловіка, сплячого, а з нею.

Но тут з ґнота лампи бризнуло гаряче олію: «Відчувши обжог, бог підхопився і, побачивши заплямованою і порушеною клятву, швидко звільнився обіймів і поцілунків несчастнейшей своєї дружини і вимовивши немає нічого, зріс у повітря».

Богиня кохання та краси Венера, відчуваючи в Психею суперницю, всіляко переслідує обраницю свого стрелоносного і примхливого сина. І з суто жіночої пристрасністю вигукує: «Так насправді любить Психею, суперницю мою по самозваной красі, викрадачку мого імені?!» Ну, а потім просить двох небожительниц — Юнону і Цереру — «знайти сбежавшую летюху Психею», видаючи її упродовж свого рабиню.

Меж тим Психея, «переходячи з місця цього разу місце, вдень і вночі стурбовано шукає свого чоловіка, і всі сильніше хоче, а то й пестощами дружини, то хоч рабськими благаннями пом’якшити його гнів». На тернистий шлях своєму вона потрапляє у віддалений храм Цереры і працьовитої покорою завойовує її прихильність, І всі ж богиня родючості відмовляється дати їй притулок, бо пов’язані з Венерою «узами старовинної дружби».

Так ж відмовляється дати притулок її й Юнона, він говорить: «Закони, які забороняють сприяти чужим швидким рабам без згоди їхніх власників, від рівня цього мене утримують». І коли хоч, що богині не видали Психею розгніваної Венері.

А та тим часом просить Меркурія оголосити, як кажуть, вселенський розшук Психеи, оголосивши всіх людей і божествам її прикмети. Але Психея тим часом і самі вже наближається до чертогам своєї неприборкану і є чудовою свекрухи, вирішивши здатися їй добровільно несміливо шукаючи милосердя й розуміння.

Но надії її даремні. Венера жорстоко кепкує з нещасної невісткою і навіть б'є її. Богиню, крім іншого, дратує вже думка про перспективі стати бабусею: має намір завадити Психею народити дитя, зачате від Амура: «Шлюб ваш був нерівний, при цьому, укладений у заміському маєток, без свідків, без згоди батька, вона може вважатися дійсним, отже народиться від нього незаконне дитя, якщо взагалі дозволю тобі доносити його».

Затем Венера дає Психею три нездійсненних завдання (які стали потім «вічними сюжетами» світового фольклору). Перше їх — розібрати незліченну купу жита, пшениці, маку, ячменю, проса, гороху, сочевиці і бобів — Психею допомагають виконати мурахи. Також, з допомогою добрих сил природи й місцевих божеств, справляється він і з іншими повинностями.

Но і Амур тим часом страждав в розлуки з улюбленої, якої вже вибачив. Він звертається до свого батькові Юпітеру з проханням дозволити цей «нерівний шлюб». Головний Олімпієць скликав всіх богів і богинь, велів Меркурію негайно доставити Психею на небо і, протягнувши їй чашу з амброзією, сказав: «Прийми, Психея, став би безсмертної. Нехай буденність ніколи Купідон не відлучається з обіймів твоїх і буде цей союз на повіки століть!».

И була зіграна на небі весілля, де весело танцювали все боги і богині, і навіть Венера, вже до того часу подобріла. «Так міг би належно передано була під влада Купідона Психея, і, коли настав термін, народилася в них дочка, яку кличемо ми Насолодою».

Впрочем, Зевса можна було зрозуміти: по-перше, він не була зовсім безкорисливим, бо за згоду на цей шлюб попросив Амура підшукати йому Землі чергову красуню для любовних утіх. По-друге, як чоловік, позбавлений смаку, розумів почуття сина…

Этот трогательно-трагический розповідь Луций почув п’яною бабусі, що вів господарство було у печері розбійників. Завдяки збереженої здібності розуміти людську мова, перетворений на осла герой дізнався безліч та інших дивних історій, тому що майже безупинно був у шляху, на якому траплялося йому чимало грамотних оповідачів.

После безлічі лихих пригод, постійно змінюючи господарів (переважно — злих і тільки зрідка — добрих), Луций-осел зрештою рятується втечею і штучним виявляється якось на відокремленому Егейському узбережжі. І тоді, спостерігаючи народження Місяця, висхідній з моря, він натхненно звертається до богині Селені, носить безліч імен в різних народів: «Володарка небес! Совлеки з мене образ дикого чотириногого, поверни мене поглядам моїх близьких Якщо ж жене мене з невблаганною жорстокістю якесь божество, нехай мені хоч смерть дана буде, якщо немає дано!» І царствена Ісіда (єгипетське ім'я Селены-Луны) є Луцию і вказує шлях до порятунку. Невипадково що ця богиня в античному світі завжди була пов’язана з усіма таємничими дійствами і магічними перетвореннями, ритуалами і містеріями, зміст яких було відомо лише присвяченим. Під час священного ходи жрець, заздалегідь попереджений богинею, дає знедолений можливість нарешті відчути рожевих пелюсток, і очах восхищенно-экзальтированной натовпу Луций знову знаходить людську подобу.

Приключенческий роман завершується главою, присвяченій релігійним таїнств. І відбувається цілком органічно і, природно (ж постійно про перетвореннях — у цьому однині і духовних!).

Пройдя через серію священних обрядів, пізнавши десятки таємничих присвят і наприкінці кінців повернувшись додому, Луций повернувся і до судової діяльності адвоката, але в високому званні, і його раніше, і з додаванням священних обов’язків і посад.

Список литературы

Все шедеври світової літератури в стислому викладі. Сюжети і характери. Зарубіжна література древніх епох, середньовіччя і Відродження: Енциклопедичне видання. / Ред. і сост. В. И. Новиков — М.: «Олімп»; ТОВ «Видавництво ACT», 1997. — 848 с.

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.