Фольклорные мотиви в поемі Н.А.Некрасова Кому на Русі жити хорошо

НОУ «Поиск».

МОУ «Середня школа № 37 р. Омска».

[pic].

ФОЛЬКЛОРНІ МОТИВИ У ПОЭМЕ.

Н.А.НЕКРАСОВА.

«КОМУ НА РУСІ ЖИТИ ХОРОШО».

Виконав учень 10 «Б» класса.

Ахмеджанов Аскар

Перевірив вчитель російської мови й литературы.

Сергєєва Тетяна Дмитриевна г. Омськ 2002;2003 р. | | План.

Гол. I Вступление.

Гл. II Стиль написання поэмы.

Гл. III Творче використання Некрасовим фольклорних мотивів в поемі «Кому на Русі жити хорошо».

1 гол. Використання голосінь й пісень з книжкових источников.

2 гол. Створення власних творів з использованием.

фольклорній стилистики.

3 гол. Використання інших напрямів фольклорного творчества.

Гл. IV Заключение.

Гл. V Список використаної литературы.

Тема «Фольклор у творчості Некрасова» неодноразово привертала собі увагу дослідників. Проте, вважаю небезкорисним вкотре повернутися до неї. У численних дослідженнях увагу дослідників було головним чином вивчення текстуальних чи стилістичних збігів фольклорних текстів тексти, що належать Некрасову, на встановлення «запозичень» і «джерел», тощо. п. До цього часу, проте, тема також не поставлено літературному плані. Адже ми маємо справу з художникоммайстром. Зрозуміло зрозуміло, що це художник-мастер, велика поетична індивідуальність, є водночас соціальної постаттю. Некрасов—поэт революційної демократії, і це визначає характер його поезії. І, природно, було б цікаво досліджувати як потім використовує Некрасов фольклорний матеріал? Яких цілей при цьому ставить собі за? Який саме фольклорний матеріал бере Некрасов (над сенсі точного визначення джерел, а сенсі качественной—художественной та соціальній характеристики цієї статті)? Що разом з склом робить (т. е. якими композиційними прийомами вводить його, наскільки й як змінює)? Який результат його роботи (оскільки результат цей може збігатися з суб'єктивними цілями художника, т. е. художник може і зуміти здійснити свої задачи)?

Домовимося передусім, під фольклорностью ми розуміти риси традиційного устно-поэтического творчості, а чи не риси живої, розмовної селянської промови. Коли Некрасов писав, например:

Ругательски ругаются,.

Не дивно, що вцепятся.

Друг другу в волоса…

Дивись — і вцепилися!

Роман тузит Пахомушку,.

Дем’ян тузит Луку,.

А два братана Губины.

Прасують Права дюжего,.

І кожен своє кричит!

то це було дуже «народно» з погляду інтелігентного читача й, звісно, досить зрозуміло і доступний для читателя-крестьянина, та про фольклорності говорити не доводиться: це селянська поезія, а селянський язык.

Поема «Кому на Русі жити добре» недостатньо однорідна за своїм характером: якщо «Пролог», перша частина, «Селянка» і «Мізинок» розраховані майже зовсім на селянського читача, то вже у частини «Бенкет весь світ» є глави уряду та епізоди, викладені цілком інакше (особливо це сказати про розділ IV — «Добра час — добрі пісні»). Для ілюстрації цього можна зіставити хоча б дві пісні з цього частини. У розділі («Гірке время—горькие пісні») є така пісня («Барщинная»):

Бідний, нечуханий Калинушка,.

Нічим йому щеголять,.

Тільки розписана спинушка,.

Так за сорочкою не знати… І т. д.

У розділі IV можна взяти жодну з пісень Гриши:

У хвилини зневіри, про батьківщина мать!

Я думкою вперед улетаю.

Ще судилося тобі багато страдать,.

Але не загинеш, мені відомо… І т. д.

Два різних стилю Некрасова (умовно кажучи, «народний» і «цивільний»), як на мене, з’являються досить ярко.

Однак у основному поема написана саме «народним» стилем. У зв’язку з цим стоїть широке використання у ній фольклора.

Фольклорно-сказочный матеріал, безсумнівно, ввійшов у сюжетну основу поеми. Так, він говорить пєночка, втручається у суперечку чоловіки й яка може викуп за пташеняти, — образ казковий. Казковий мотив також скатертинусамобранка, хоча застосування їх у поемі Некрасова суто оригінальний: вона повинна переважно годувати й одягати мужиків під час їхньої странствований.

Обрана Некрасовим казкова форма розвитку сюжету відкривала перед ним надзвичайно широкі можливості і дозволяла дати ряд яскравих реалістичних картин російської дійсності; «казковість» не заважала реалізму сутнісно й у той час допомагала створити ряд гострих сутичок (інакше дуже важко було досягти, наприклад, зустріч селян з царем). Надалі власне фольклорний матеріал Некрасов особливо широко використовують у частини «Селянка». Проте, різні фольклорні жанри використані далеко в однаковою мірою. Особливо широко використані тут, по-перше, похоронні голосіння (по збірки Барсова «Причитанья Північного краю»), по-друге, весільні голосіння нареченої, по-третє — ліричні сімейно-побутові пісні. Некрасов бере переважно твори ліричного характеру, що саме у тих творах найяскравіше і ефективно позначилися настрої, відчуття провини і думи крестьянства.

Але це ліричні твори Некрасов нерідко перетворює в епічне розповідь, причому: сплавляє їх одне ціле, створюючи тим самим таке складне комплекс, якого немає не може бути, у фольклорі. Проте, деякі пісні Некрасов вставляє в розповідь саме як пісні і іноді наводить їх з абсолютною точністю. Так, глава I («До заміжжя») побудована майже повністю на весільних голосіннях зі збірки Рибникова. У цьому разі доречно навести таку паралель, що дозволяє зробити деякі выводы.

У Некрасова глава закінчується так:

Велів рідний батюшка.

Благословила матушка,.

Поставили родители.

До дубовому столу,.

З краями чари налили:

«Бери піднос, гостей-чужак.

З поклоном обноси!".

Уперше я поклонилася —.

Здригнулися ноги резвые;

Другий я поклонилася —.

Зблякло біло личико;

Я третій поклонилася,.

І воленька скатилася.

З дівочої головы…

У Рыбникова[1]:

Повелів мій сударь-батюшка,.

Так благословила моя матушка…

…Поставили родители.

До дубову столу у стольницы,.

До зелену провину в разливщицы.

Я у дубового столу так постояла,—.

У рунях були підноси золоченые.

На тацях були чарочки хрустальные,.

У чарочках хмільне зелене вино.

Злодіям чужим чужанинам,.

Этым гостям незнакомыим.

І підкорила свою младую головушку:

Першої раз я поклонилася,—.

Моя воленька з голівоньки укатилася,.

Вдруге я поклонилася, —.

Поблякло моє біло личико,.

Утретє я поклонилася,—.

Подрожали марнотратник жваві ноженьки,.

Своє род-плем'я червона дівчина посрамила…

Безсумнівно, Некрасов використовував саме цей текст, оскільки близькість тут і абсолютно очевидна. Але автор використовував матеріал не механічно. Ми у Некрасова надзвичайне стиснення всього тексту за кількістю рядків. Крім цього й кожна рядок у Некрасова коротше відповідної фольклорній рядки (наприклад, у Рыбникова—"К дубову столу у стольницы", у Некрасова—"К дубовому столу"). Це вселяє віршу Некрасова велику емоційну напруженість (фольклорний розмір повільніше і эпичнее) ще більшу енергійність (зокрема, важливі цьому плані чоловічі односкладові клаузулы,[2] вжиті Некрасовим, тоді як і фольклорному тексті їх нет).

Характерна вироблена Некрасовим перестановка: в фольклорному тексті з першого поклоні покотилася воленька, при втором—поблекло личко, при третьому — подрожали ноженьки нареченої; Некрасов переставляє це все (спочатку «здригнулися ноги жваві», потім «поблякло біло личко», і, нарешті, «воленька скатилася з дівочої голови») і тих надає викладу більшої сили і логічність. З іншого боку, у Некрасова слова «І воленька» скатилася з дівочої голови" (із сильною чоловічої кінцівкою) завершують розповідь Мотрони Тимофіївни про девнчьей життя, тоді як і фольклорному голосінні далі йде тривале продовження, ніж послаблюється значення цього мотиву. Так мастер-художник надає більшої сили і значимість матеріалу, якому він обращается.

У розділі II («Пісні») пісенний матеріал подається як пісень, ілюстрували становище заміжньої жінки. Усі три пісні («У суду стояти ламає ноженьки», «Спиться мені младенькой, дремлется» і «Мій обридлий чоловік піднімається») відомі по фольклорним записів (зокрема, аналогії до першою і до третьої є у збірнику Рибникова, до другої - у Шейна). Перша пісня, очевидно, побудовано основі тексту Рибникова, але значно скорочена та відточено. Другу пісню Некрасов дав, очевидно, цілком точно (або вони майже точно), але не матимуть останнього куплета, у якому чоловік ласкаво звертається дружини: цим відпадає у Некрасова пом’якшення теми. Третя пісня дана знов-таки дуже точно, але знову без останньої частини, у якій дружина скоряється чоловіку; й тут Некрасов уникає зм’якшуючої кінцівки. Крім того, пісня ця в записах називається хороводної і є ігровий: хлопець, який зображає чоловіка, жартома вдаряє девушку-жену хусткою, а після останнього куплета піднімає її з колін і цілує (гра закінчується традиційним хороводным поцілунком). Некрасов ж дає цю пісню як побутової і підкріплює нею розповідь Мотрони Тимофіївни про побоях чоловіка. У цьому вся чітко проявляється прагнення Некрасова до показу саме тяжкого становища селянства, й, зокрема, селянської женщины.

У цьому ж главі опис краси Демушки («Як писаної був Демушка») спирається на текст величання жениху[3]; й тут Некрасов виробляє значне скорочення текста.

Глава IV («Демушка») значною мірою побудовано основі похоронних голосінь Ірини Федосовой (зі збірки Барсова). Часто Некрасов використовує конкретний текст голосіння; але важливий тут саме текст, що сам собі дозволяє розгорнути картину селянського побуту. Крім того, ми дізнаємося в такий спосіб факт існування похоронних голосінь в селянському середовищі. Таке використання фольклору, своєю чергою, має двояке значення: по-перше, автор відбирає найсильніші та яскраві в художньому відношенні дані і тих підвищує емоційність і зображальність свого твору, по-друге, фольклорність твори робить її доступнішими для селянської (і взагалі демократичної) аудиторії, саме ця орієнтація на демократичну аудиторію й у Некрасова. Особливо значні тут запозичення з «Плачу по старості», однієї з, гострих у соціальному відношенні. Некрасов у своїй вільно поводиться з матеріалом, та разом із тим кілька видозмінює його. Особливо показовим зіставлення прокльони суддям у Некрасова і в Ірини Федосовой. Ірина Федосова закінчує «Плач по старості» так:

Ви падите-тко, горюци мої слезушки,.

Ви на воду падите-тко, не так на землю.

Нема за Божу ви церква, на строеньице,.

Ви падите-тко, горюци мої слезушки,.

Ви на цього лиходія супостатово,.

Та прямо до ретивому сердечушку,.

Та дай ж, Боже, господи,.

Щоб тлін прийшов у цветно його платьице,.

Як безумьице у буйну б головушку.

Ще дай ж, Боже, господи,.

Йому до будинку дружину неумную,.

Плодити дітей неразумныих,.

Чуй, Господи, молитви мої грешные.

Прийми, Господи, ти сльози дітей малыих… 4].

У Некрасова:

Лиходія! Палачи!

Упадіть мої слезыньки,.

Нема за землю, не так на воду,.

Нема за Господній храм.

Упадіть безпосередньо в сердце.

Лиходію моему!

Ти дай ж, Боже, господи,.

Щоб тлін прийшов у платьице,.

Безумье ні головушку.

Лиходія моего!

Дружину йому неумную.

Пішли, дітей — юродивых!

Прийми, услыши, господи,.

Молитви, сльози матери,.

Лиходія накажи!..

І тут Некрасов, слідуючи своєму правилу («щоб словами було»), значно скорочує фольклорний текст, не зменшуючи, проте, числа рядків: кожна рядок, в нього набагато простіше, ніж в Ірини Федосовой, так як звільнено з «баластових» слів. У результаті змінюється ритм: у Ірини Федосовой, за високої внутрішньої силі, виклад дається повільне і тому порівняно мало напружене, у Некрасова ж короткі рядки з численними вигуками саме створюють велику емоційну напруженість (й тут чоловічі клаузулы мають, таку ж значення). Крім того, підхопивши з голосіння Ірини Федосовой слово «лиходія», Некрасов чотириразовим повторенням цього терміну перетворює його як у лейтмотив всього прокльони, тим більше слово це навіть звучить від початку, потім у кінці кожного смислового відрізка. Ось і тут підкреслюється посилюється соціальна значимість текста.

У розділі V («Вовчиця»), крім деяких дрібних запозичень, можна відзначити таку параллель:

У Некрасова:

На Дьоміній могилочке.

Я вдень і вночі жила.

Молилася за покойничка.

Тужила по родителям:

Собак моїх боитеся?

Сім'ї моєї стыдитеся? —.

Хоча ні, рідна, нет!

Собак твоїх не боязно.

Сім'ї твоєї не совестно.

А їхати сорок верст.

Свої біди рассказывать,.

Твої біди випитувати —.

Шкода бурушку гонять!

Давно ми б приехали,.

І ми ту думу думали:

Приїдемо — ти расплачешься,.

Поїдемо — заревешь!

Досить подібна за мотивами та з деяких деталей пісня записана Шийному в Псковської губернии:

Понизешенько сонце ходить,.

Поблизешенько братик ездить,.

До мене у гості не заедить.

Аль ён доріженьки не знаить?

Аль ён тропинушки не утямить?

Аль ён добра коня не управить?

Аль ён сім'ю мою стыдится?

Аль ён собак моїх боится?

— Ай ти, сестриця горестница!

Я собак твоїх не боюся,.

Я сім'ю твою не стыжуся.

Я приїду, — а ти плачешь,.

Я поїду, — а ти возрыдаешь.

Виділене Некрасовим особливим розміром (хореическим) голосіння Мотрони Тимофіївни («Я пішла річку швидку»), яка є перекладенням якогоодного тексту, перегукується з похоронними голосіннями по батькам, які є і в Рибникова, й у збірнику Барсова.

У розділі VI («Важкий рік»), зображуючи становище солдатки, Некрасов використовує похоронні голосіння зі збірки Барсова, в такий спосіб змінюючи застосування тексту. Це зміна не створює, проте, неправдоподібності, оскільки становище солдатки був у сутності аналогічно становищу вдовы.

У Некрасова:

…Голодные.

Стоять сиротки-деточки.

Переді мною… Неласково.

Дивиться ними семья.

Вони дому шумливые,.

На вулиці драчливые,.

Ненажери за столом…

І почали їх пощипывать,.

У голівку поколачивать…

Мовчи, солдатка-мать!

У Барсова[5] :

Сиротать будуть сиротны малі детушки,.

Будуть детушки на вуличці дурливые,.

У избы-то сироти хлопотливые,.

За столом-то будуть детушки едучие;

Якими стануть по хати адже дядечка похаживать.

Не весело на детушек поглядывать,.

Они грубо-то з їхньої так поговоривать;

Якими стануть детушек победныих подергивать,.

У буйну голову сиріт так поколачивать…

Принципи переробки, як нам бачиться, самі, як і выше.

Отже, «Селянка» (особливо деякі глави її) є свого роду мозаїкою з пісенних матеріалів, із якими Некрасов звертається дуже вільно, водночас, проте, дуже бережно ставлячись як до окремим елементам. Усе це мозаїка підпорядкована однієї основний завданню — показати тяжкість становища жінки: там, де матеріал вистачає гострим, поет використовує її майже точно, там, де цієї гостроти недостатньо, він вдається для переробки із змінами. Разом про те Некрасов видозмінює фольклорний матеріал й у власне художньому відношенні: використовуючи кошти фольклору, він у той час прагне упорядкування матеріалу і до посиленню його художній выразительности.

За інших розділах («Мізинок» і «Бенкет весь світ») такий фольклорнопісенної мозаїки ми сьогодні вже не побачимо. Зокрема, у розділі «Бенкет весь світ» Некрасов йде інакше. Тут знайдемо низку «пісень», але пісні ці не фольклорні, а створені самою Некрасовим на кшталт фольклорних. Саме цих пісень Некрасов надає особливо гострий соціальний характер, та його може бути пропагандистськими. Такі пісні «Весела» («Їж тетерю, Яша! Молочк-те немає»), «Барщинная» («Бідний, нечуханий Калинушка»), «Голодна» («Варто — мужик, коливається»), «Солдатська» («Тошен світло, правди немає»), «Солона («Ніхто як бог!»). Почасти, мабуть, сюди може бути віднесена одне з пісень Грицька — «Русь» («Ти і убога, ти вже і багата»); інші пісні Грицька — явно літературного характеру, «Русь» відрізняється порівняльної простотой.

Ні до котроїсь із цих пісень неможливо вказати безпосереднього джерела у фольклорі; немає порівняно близьких аналогій. Тільки узагальненому плані, можна говорити, що з фольклорних пісень є пісні, що зображують тяжкість кріпацтва, тяжкість солдатчини тощо. п. Проте пісні Некрасова від фольклорних більшої чіткістю і гостротою зображення. Завдання Некрасова не у цьому, щоб слідувати за фольклором, відтворювати фольклорні зразки, а, тому, щоб, користуючись фольклорними прийомами і роблячи цим свої твори доступними селянству, впливати на селянське свідомість, будити і прояснювати його, створювати нові твори, які б ввійти у пісенний ужиток отже зробитися засобом пропаганди революційних ідей (недарма ці пісні піддавалися цензурним урезкам і прямому запрещению).

Пісні «Весела», «Барщинная» і «Пахомушка» присвячені зображенню кріпацтва. Із цією піснями можна зіставити такі, наприклад, фольклорні песни:

Що зникли наші головы.

За боярами, за ворами!

Плітки старого, женуть малого.

На работушку ранешенько,.

А, работушки позднешенько… 6].

Як панотця з матушкою за Волгу везуть,.

Большого-то брата в солдати кують,.

А середнего-то брата в лакеї стригуть,.

А меньшого-то брата — в прикащики… 7].

Розорив нашу сторонку.

Лиходій, боярин, господин,.

Як повыбрал він, злодей,.

Молодих наших ребят.

У солдатушки,.

А нас, червоних девушек,.

У служаночки,.

Молодих молодушек.

У кормилочки,.

А матінок з батюшками.

На работушку…

Прийдемо рано поутру.

Зроблено по кнуту;

Станемо оправдатца,.

Велять нам раздеватца;

Льолі знято з плеч,.

Почали нас боляче сечь…

Пісні «Голодна» і «Солона» надзвичайно різкими рисами зображують крайню убогість й голод селянства. Тема бідності та голоду трапляється в фольклорних піснях, але образи застосовуються інші, ніж в Некрасова.

Нарешті, «Солдатська» зло зображує становище відставного солдата, шимпанзе, що «по-миру, по-миру». Солдатчину часто малюється в фольклорних піснях найпохмурішими фарбами (зокрема, в рекрутських причитаниях).

Через лісу, лісу темного,.

Через садка зеленого.

Викотилося ясне солнышко.

Ну й сонечком — білий царь.

Веде силушку не малую,.

Він малу, не велику —.

Півтораста полків тысячных.

Вони шли-прошли, заплакали,.

На коленочки попадали:

«Вже ти, панотець, наш білий царь!

Поморил нас смертю голодною.

Голодною, холодною!..".

Отже, теми й настрої пісень Некрасова були близькі і зрозумілі, селянству; зокрема, вони властиві і селянському фольклору. Оформлення Некрасов також надає своїм пісням характер, близький фольклорним пісням (почасти живої селянської промови). Так, «Весела» побудовано повторенні у кожної строфи слів: «Славно жити народу на Русі святої!». У «Панщинної», «Голодної» і «Пахомушке» багато зменшувальних і пестливих форм (Калинушка, спинушка, матуся, Панкратушка, Пахомушка, коровушка, голівонька), в «Солдатську» вставлено куплет про три Матренах і Луці з Петром (порівн. в Пушкіна «Сват Іван, як пити ми станем»).

Разом про те, є надзвичайно характерним, що найуславленіші види фольклору — билини й історичні пісні, казки і легенди — представлені у Некрасова порівняно мало: його тягне себе не фольклорна екзотика (історична, авантюрна чи фантастична), а щоправда селянське життя, знайшла свій відбиток у побутових піснях. Проте, за тими словами Савелія про богатырстве селянина, безсумнівно, чується відзвук билини про Святогоре і тязі земной:

Ти що, Матренушка,.

Мужик — не богатырь?

І життя його соратникові не ратная,.

І смерть їй немає писана.

У бою — а богатырь!

Поднять-то підняв он,.

Поки що тягу страшную.

Та за землю сам пішов по грудь.

З натуги! По особі его.

Не сльози — кров течет…

На фольклорному матеріалі заснована пісня «Селянський гріх» («Аммиралудівець морями ходив»). Ні тематика її, ні стилістика, ні пісенний розмір найменшого стосунку до билинам немає, і жодної як і билини немає у відомому матеріалі. Але пісня ця за своїм типом до певної міри аналогічна пізнішим історичним пісням XVIII — XIX століть; наприклад, «Молодий солдатів на годиннику стоїть» — цілком той самий ритміка (аналогічний розмір застосовувався, наприклад, і Кольцовым у його піснях — порівн. «Що, дрімучий ліс, замислився» тощо.). По темі ж «Селянський гріх» надзвичайно близький кріпакові селянству, немає і жодного сумніву у цьому, що аналогічні розповіді про «волі», відданою тим чи іншим обличчям, про знищених завещаниях-«вольных» були поширені. Некрасов ж користується цим преданьем ширшому плані, аби підкреслити тяжкість Иудина гріха, т. е. предательства.

Легенда «Про двох видатних грішниках», що є прямим закликом до розправі з поміщиками, також на фольклорному материале.

Характер легенди має також «Жіноча притча» (і Мотрона Тимофіївна передає її як розповідь «святої стариці»). З цією притчі Некрасов скористався частиною «Плачу про писаре» з «Голосінь Північного краю» Барсова.

Порівняно багато представлені у поемі дрібні види фольклорного творчості - загадки, прислів'я, прикмети і приказки. Насиченість цими творами надає поемі особливо чіткий фольклорний колорит. Усі загадки у Некрасова дано, проте, над вигляді власне загадок, а вигляді метафор чи порівнянь, з назвою розгадок («замок — собачка вірна» тощо. п.). Прислів'я, зазвичай, мають яскраво забарвлений соціальний характер — «Хвали траву в стіжку, а пана у своїх домовинах», «Вони (добродії) в казані кипіти, а ми дрова підкладати». Звертає також увагу безліч з тексту народних прийме, і поверий.

У окремих випадках автор застосовує типові для фольклору прийоми:, паралелізм у розділі «Демушка» — ласточка-мать; негативні порівняння — «Не вітри віють буйні, не мати-земля коливається — шумить, співає, лається, гойдається, валяється, б'ється і цілується у свята народ», та інших.; постійні епітети — «зірки часті», «дівка червона» тощо.; повторення і фольклорні формули -«Йшли чи довго, чи недовго, йшли близько чи, далеко ли».

У цілому нині «Кому на Русі жити добре» справді набуває характеру «народної книжки», як хотів того Некрасов за свідченням Гліба Успенського. Це — поема про «народі» й у «народу», поема, у якій автор виступає захисником «народних (селянських) интересов.

Підіб'ємо результати нашим наблюдениям.

I. Некрасов використовує фольклорний матеріал щодо різноманітних цілей. З одного боку, сам фольклор є важливим елементом побуту що саме для показу, ще повного зображення побуту входить у твори Некрасова. З з іншого боку, фольклорність твори робить її доступнішими для селянської аудиторії. II. У поемі «Кому па Русі жити добре» фольклорний матеріал використовується Некрасовим по-різному. Він або включає у твір конкретний текст голосінь чи пісень, які вибираються зі книжкових джерел, або видозмінює фольклорний матеріал, підвищуючи його емоційність і зображальність, або створює свої власних творів, користуючись лише фольклорній стилістикою. III. Різні фольклорні жанри далеко в однаковою мірою використовуються Некрасовим. Особливо багато представлені в нього весільні і похоронні голосіння і побутові ліричні пісні, яка давала можливість показати важкі аспекти життя селянства найяскравіше і ефективно. IV. Сравнительно багато представлені у поемі дрібні види фольклорного творчості (загадки, прислів'я і приказки), що дає поемі особливий фольклорний колорит, тоді як билини й історичні пісні, казки і легенди — представлені порівняно мало. V. Уся десятилітня робота Некрасова з використання фольклорного матеріалу підпорядкована завданню — дати найсильніший у мистецькому і ідейному відношенні текст. Некрасов прагне дати яскраве і эмоционально-действенное зображення селянське життя, викликати співчуття до, селянству, пробудити прагнення боротьбі селянське щастя. Цією завданням й відбір найбільш повноцінного у художній і соціальному відношенні матеріалу й его.

Саме у цьому проявляється ставлення до фольклору революційного демократа-шестидесятника: не відкидання фольклору, не захоплення ним, а активне і актуальне використання цінного у фольклорі та створення нових цінностей з урахуванням його. І саме тому активному відношення до фольклору, не підпорядкування йому, а оволодінню їм, вчить нас поезія Некрасова.

Список використаної литературы:

1. Бібліотека світової літератури для дітей. Москва, вид. «Дитяча литература», 1981 р. 2. Н.П. Андрєєв. Фольклор в поезії Некрасова — Журнал «Літературна учеба», 1936 р. № 7. 3. Елеонский С. Ф. Література і народну творчість. Посібник для вчителів середньої школи. Москва, 1956 р. 4. Бесєдіна Т. А. Вивчення поеми Н. А. Некрасова «Кому на Русі жити добре» в школі. Вологда, 1974 р. 5. «Витоки великої поеми (Н.А. Некрасов „Кому на Русі жити добре“)». Ярославль, 1962 г.

———————————- [1] вид. 2-ге, т. III, стор. 27, № 15, Голосіння з Петрозаводського повіту [2] Клаузула — заключні склади фрази чи віршованій рядки, починаючи з останнього ударного стилю. [3] Рибников, вид. 2-ге, т. III, стор. 38 [4] Барсів. «Причитанья Північного краю», год. I, СПб. 1872 р., стор. 288. [5] «Причитанья Північного краю», год. I, СПб. 1872 р., стор. 17, [6] Шейн. «Великорусс у піснях… тощо. буд.», т. I. в. I, № 853.

[7] Шейн. «Великорусс у піснях… тощо. буд.», т. I. в. I, № 852.