Энергетическая революція в інтересах

Энергетическая революція у благо

Г. Ситнянский В 1996 р. вийшла монографія В. И. Пантина «Цикли і ритми історії». Автор дав дуже цікаву і оригінальне потрактування технологічного і зумовленої ним соціально-економічного прогресу людства період із 529 по 2041 рр., тобто. починаючи початку середньовіччя (вся датування, як і попереджає, дуже умовний і є приблизною). Усе це епоха розділена на 9 циклів еволюції міжнародного ринку, причому кожен цикл ділиться чотирма етапу: структурний криза (СК), технологічний переворот (ТП), великі потрясіння (ВП), революція міжнародного (чи світового) ринку (РМР). У цьому етапи СК і ВП з кожним циклом скорочуються на 12 років — від 108 у І до 12 в IX циклі, тоді як фази ТП і РМР залишаються незмінними і позичають по 24 року. Відповідно, I цикл триває 264 року (529−793 рр.), тоді як IX — всього 72 (1969;2041 гг.).

Естественно, нам найцікавіше саме IХ цикл. Вочевидь, що з його кінцем настане якийсь принципово новий етап історії всього людства, оскільки фази СК і ВП, досягнувши у тому циклі мінімальної тривалості - 12 років — мають у майбутньому зникнути зовсім. Це — не «кінець історії», але початок її нового якості, відмінного від те, що знаємо по крайнього заходу з VI в. (13. С.123−124, 135) — а принципі цикли еволюції міжнародного ринку можна простежити і зараз, але ці предмет на окрему розмову. Одне слово, нестанет чи IX цикл своєрідним «дев'ятим валом» історичного поступу як розвитку соціально-економічного, який покладе край звичним нам його ходом?

Итак, фаза СК IX циклу посіла рік із 1969 по 1981. Першою ознакою структурного кризи став енергетична кризи 1973;1975 рр. Як і (13. З.), він найсильніше вразив світового економічного лідера — США. Але це не була просто криза технологічного укладу, заснованого на використанні вуглеводневих ресурсів, який затвердився в фазі ТП попереднього VIII циклу (1897−1921) (13. С.117−118). Вперше за історію питання встав принципово інакше: за збереження технологічного укладу, заснованого на вуглеводневих ресурсах, останніх просто більше не вистачить всех.

Пока що «рятує» гігантський розрив «золотим мільярдом» й іншим людством, але тепер очевидно, що з зростанні енергоспоживання цей «рятівний» чинник скоро перестане працювати. Вже точаться розмови у тому, що «золотого мільярда» необхідно терміново обмежувати рівень споживання; звідси робляться, наприклад, такий висновок: щоб уникнути обмежувати споживання, ці країни (передусім США) повели справу до того, аби залишити від людства 2−2,5 мільярда («золотий мільярд» плюс 1−1,5 млрд. щодо його обслуговування); таким чином, Четверта Світова війна виставляється як боротьба людства за виживання проти ненаситного Заходу (див., напр.: 21).

Ограничение споживання — це, проте, не вихід. І тому країн Заходу доведеться відмовитися занадто від чого, але тільки у матеріальному плані, а й, наприклад, від демократії, розвиненого громадянського суспільства тощо. Отже, натомість, щоб прилучати нові країни — до «західному» способу життя (кращої альтернативи якому, попри всі її недоліках, людство доки придумало), планета поверне у минуле. Та й це усе схоже на анекдот внучку декабриста і більшовиках («Вони хочуть, щоб уникнути багатих!» — «Дивно… Мій дід хотів, щоб уникнути бедных»).

Поэтому вихід із ситуації у іншому — у пошуках необмежених джерел енергії поза Землі. Не випадково кажу саме про енергоспоживанні - тут розрив «золотим мільярдом» й іншим людством значно вище, ніж, наприклад, в рівні харчування (40% світового енергоспоживання, як відомо, викликають частку США при частці в населенні Землі на чотири%). Якщо перестати спалювати ресурси планети в енергетичних топках, то, на задоволення інших потреб людства цілком хватит.

Вот один приклад: поява невичерпних джерел енергії допоможе запровадити глобальну інтернетизацію і комп’ютеризацію бібліотек, і тоді кожен читач зможе викликати на екран комп’ютера будь-яку книжку, виходячи з дому. Це дозволить відмовитися від вирубки величезної кількості деревини на папір — і справді, за деякими прогнозами, варварська вирубування лісів припиниться разів у 2013 р. (3).

Поэтому вперше питанням подальшого прогресу, або навіть людства стало освоєння як джерело енергії позаземних ресурсів — солнечно-космической енергії. Це — справді принципово нове явище в еволюції світового ринку й світової экономики.

Фаза ТП (1981;2005 рр.) мала здійснити поставку вже ставить це питання більш актуально. В. И. Пантин розглядає технологічний переворот як до енергозберігаючим технологіям за збереження тих-таки «старих добрих» вуглеводневих ресурсів (13. С.127−130). Проте фази ТП попередніх циклів були ознаменовані зміною джерела енергії, по крайнього заходу у вищій тріаді циклів: в VII (1789−1813) змінюють енергії вітру та води прийшов пар, а VIII (1897−1921) змінюють пару — електрика і двигун внутрішнього згоряння (13. С.112−118). Тож цілком логічною виглядає заміна вуглеводневих ресурсів солнечно-космической енергією в фазі ТП IX цикла.

И переворот вже. Вже наприкінці 1970;х — початку 1980;х рр. США самої лише Эдисоновской компанією (Південна Каліфорнія) було побудовано 7 пілотних сонячних станцій потужністю від 0,5 до 10 мВт, а після 1996 р. планувалося створити потужну електростанцію потужністю до 100 мВт. Компанія ж LUZ (той самий Південна Каліфорнія) мала намір будівництва до середині 1990;х рр. 9 СЕС загальної потужністю 350 мВт (4). У СРСР 1987 р. було побудовано першу СЕС у Криму, здатна в перспективі давати до 7 млн. кВт електроенергії у рік (20).

Этого мало, але й очевидно, що це лише початок. За прогнозами незалежної асоціації японських учених (прогнози роблять із 1971 р., та його сбываемость з кожним роком підвищується), промислове використання сонячної енергії розпочнеться з 2019 р. (11). Однак на думку А. Кларка (чиї прогнози теж досить точні), вже між 2002 і 2010 рр. будуть винайдено портативні квантові генератори, отримують енергію з космосу, і навіть освоєно холодний термоядерний синтез (9).

Некоторые інші бувальці говорили автору, що промислове використання солнечно-космической енергії можна було б розпочати вже нині (і ледь-ледь майже «20 років як розв’язано»). Проте за шляху енергетичної революції стоїть потужне «нафтове лобі». Питання — у тому, у яких країнах вона занадто сильно, щоб їй опиратися. Питання принциповий напередодні фази ВП IX циклу (2005;2017 рр.), оскільки саме ці країни стануть, мабуть, є основним джерелом «великих потрясінь». Деякі (в тому числі багато антизахідно налаштовані російські політики) вважають, що головний противник енергетичної революції стануть нафтові монополії Заходу. Але ці останні не така сильні, щоб диктувати своєї волі всім іншим силам Заходу (де, як історія, взагалі не в змозі, здатних беззастережно нав’язувати своєї волі іншим). З іншого боку, капіталісти, як правило, швидко орієнтуються і вкладають гроші у перспективні галузі. Величезна більшість населення західні країни — власники енергоспоживаючих виробництв, курортного бізнесу, сільські господарі, нарешті, рядові споживачі (але це, крім іншого, переважна більшість виборців) — від енергетичної революції лише выиграют.

Другое справа, що першою на шлях енергетичної революції стане, можливо, не Америка, що тримає свою руку усім або вони майже усім світових нафтових кранах, а, наприклад, позбавлена такої можливості Японія, що станеться одній з причин переходу світового лідерства до останнього в фазі ВП 2005;2017 рр. Нагадаємо, що фази ВП VI (1681−1729 рр.) і VIII (1921;1945 рр.), як і попередніх, циклів супроводжувалися, зазвичай, зміною світового економічного лідера — в фазі ВП VI циклу Нідерланди змінила як такий Британія, а відповідної фазі VIII циклу у неї змінена США (13. С.132−133).

Выиграют від енергетичної революції" і країни «третього світу» — хоча, можливо, не стільки з допомогою власного розвитку нових технологій, хоч би скільки з допомогою те, що Заходу буде чим із нею «ділитися». Хіба «ділитися» треба, а то й хочеш втратити все, досвід сучасності показав дуже недвусмысленно.

А ось нафтовидобувні країни однозначно заперечуватимуть енергетичної революції. І насамперед йдеться про мусульманських країнах. Нагадаю, що з 17 нафтовидобувних країн сама й зовсім на найбільша за величиною видобутку належить до «золотого мільярда» (Норвегія), дві - до країн Латинської Америки (Мексика, Венесуела), одна — до країн Африки (Нігерія), дві - до Євразійським державам (Росія, Казахстан) (про Євразії й євразійство ми докладніше скажемо трохи нижче). Інші ж 11 (Азербайджан, Індонезія, Ірак, Іран, Кувейт, Лівія, Об'єднані Арабських Еміратів, Оман, Саудівська Аравія, Туркменія, Узбекистан) повністю належать до Світу Іслама; при цьому в Нігерії ісламського віросповідання дотримуються 40−45% населення, в євразійських самої Росії і Казахстані - відповідно одна шоста й понад половину, хоча казахи исламизированы дуже слабко. Але є небезпека справжньої, глибокої ісламізації Казахстану (і Киргизії) — автор вже про її можливості про те, як така перспектива небезпечна насамперед для Росії (16).

Итак, тоді як фазі СК IX циклу стався перехід до нового, неимперскому типу інтеграції (13. С.124), то логічно припустити, що у фазі ВП ми не матимемо працювати з новим типом агресії, що виходить немає від одного центру. Логічно припустити також, що центр буде колективним (події 11 вересня 2001р. і деяких інших показали, як і методи агресії може бути нетрадиційними), і очевидно, що основу цього «агресивного колективу» становитимуть мусульманські країни: енергетична революція буде зустрінута як населенням цих країн, що зберіг ще традиціоналістський менталітет і нездатним можливість перейти до сучасної ефективної економіки та цим компенсувати втрату нафтодоларів, і набирающими силу «ісламськими фундаменталістами» («ваххабітами», як його зараз помилково називають) враждебно.

Это тим паче мабуть, що зростання доходів країн ісламу від цього нафти з 1970;х рр. викликав зростання ісламського екстремізму починаючи з періоду СК 1969;1981 рр., хоча перші исламско-фундаменталистские організації («Брати-мусульмани»), подібно іншим тоталітарним рухам, виникли в фазі ВП VIII циклу (1921;1945). У Ірані, наприклад, перед революцією 1979 р. прибуток Хомейні (особиста? — Г.С.) становила 25 млн. доларів (7). «Терорист № 1» Усама бен Ладен теж зробив собі стан на нафтобізнесі. Зрозуміло, що втрачати нафтодолари їм не хочеться: кінець нафтової ери — це кінець «ваххабітів», оскільки втрати нафтодоларів мусульманських країн мимоволі доведеться будувати сучасне суспільство, якщо вони хочуть різкого падіння рівня жизни.

Естественно, «ваххабитам» нема охоти втрачати гроші та влада. Хтось Ш. Султанов вже говорить про тому, що «майбутнє тюркського світу» (зокрема і немусульманского? — Г.С.) пов’язані з глобальної ісламської революцією. XXI століття, на його думку, це століття Інтернету й польотів на Марс, а століття «найжорсткішої боротьби за истощающиеся енергоресурси планети», війни з десятками і сотнями мільйонів убитих, з застосуванням ядерного і термоядерного зброї та боєприпасів іншими апокаліптичними жахами (17). Натяк зрозумілий: знищимо сотні мільйонів, але «не скажімо». «Сотень мільйонів» ми маємо, але тисячі вже гинуть — одне 11 вересня цього потрібно, а окрім неї ще скільки погибло!

Итак, очевидно, що у фазі ВП 2005;2017 рр. «нафтове лобі» (як нафтовидобувні країни, і, можливо, нафтові монополії Заходу, але останні скоріш таємно, ніж відкрито) спробують дати бій енергетичної революції. Ідеології у своїй можна використовувати найрізноманітніші - наприклад, країни Миру Іслама явно використовують ісламський фундаменталізм, але зійдуть та інші. Отож, хоча 11 вересня 2001;го р., цілком імовірно, справді почалася Четверта Світова війна, аж ніяк не Америка виконає у ній роль «Імперії Зла» і надто невчасно з «золотим мільярдом» доведеться виборювати виживання. Розстановка сил приблизно така: Захід і Третій Світ проти нафтовидобувачів («срібного миллиарда»?).

Очевидно, втім, і те, що ворожі енергетичної революції сили у результаті розширення зрештою зазнають поразки. Але нас, природно, цікавить, у першу чергу навіть то, якою ціною прибічникам енергетичної революції дістанеться перемога, бо, як поведеться в фазі подальших «великих потрясінь» Росія та як це кінцевому підсумку позначиться їхньому історичних судьбах.

В нашій країні проблема революції енергетичної дуже міцно пов’язана з проблемою революції соціальної. За ХХ століття Росія перетворилася із країни на 80% аграрної політики і на 75% неписьменною у країну на 70% індустріальну і поголовно грамотну. Саме те й створило матеріальні передумови у ліквідації нашій країні традиційного нашого суспільства та перетворенню їх у сучасне («капіталістичне» по марксистської термінології) держава. У цьому наша країна є можливість завдяки унікальним наукових розробок, зокрема космічним, зіграти у енергетичної революції не останню роль та стати, нарешті, по-справжньому великої країною, повноправним членом клубу розвинутих країн («восьмерки»?).

Однако цьому протидіє соціальна (вірніше, соціально-енергетична) інерція. Адже в нас завдяки нафтодоларам які вже років тридцять зберігається неефективна соціально-економічна система: хоча б підвищений попит не на нафту 1970;х рр. відстрочив катастрофа СРСР з крайнього заходу років до 10. Мало що змінилося цьому сенсі й після перемоги «демократії» 1991 р. А після енергетичної революції ситуація зміниться, і або будувати нормальний капіталізм, або поступово вимирати і деградировать.

Неудивительно тому, що намічається союз ісламських фундаменталістів і російських традиціоналістів (назвемо так условно-обобщенно всіх супротивників «західного» шляхів розвитку Росії). А. Баркашов, Э. Лимонов, А. Дугин, навіть порівняно респектабельний Г. Зюганов не приховують своїх симпатій до ісламського екстремізму — саме у силу його антизападности (6. С.197−200; 10; 12). Власне, кожна фаза ВП для Росії характеризується появою тієї чи іншої «тирана» чи «авторитарного модернизатора» (13. С.145−149), отже не дивно, що у напередодні фази ВП IX циклу з’явилися тенденції до этому.

Интерес до ідеології «євразійства» теж зрозумілий з цим погляду. У фазах ВП і напередодні їх відбувається поява тоталітарних ідеологій як наслідок ослаблення віри щодо можливості ліберальної демократії. У фазі ВП VIII циклу (1921;1945 рр.) поруч із німецьким нацизмом, італійським фашизмом, радянським «сталінізмом» (назвемо його так, бо більшовизм 1920;х рр. істотно вирізнявся від цього, що прийшов йому змінюють) тощо. серед російських емігрантів зародилася і ідеологія з так званого «євразійства». Правильно оцінивши Східнослов'янський і Степовий (Казахстан, Киргизія) світи як частини єдиного Євразійського цілого, покликаного бути разом, «євразійці» до того ж час дійшли принципово помилковим висновків про шляхи його її подальшого розвитку. Вони писали у тому, що лише після падіння більшовизму має восторжествувати недемократії, які ідеологія, як нова «единственно-верная», з однією правлячої «партией-государством», з «нормуванням і контролюванням усіх сторін громадського та особистого життя», з придушенням від інших партій та взагалі будь-якого інакомислення тощо. (2; 8; 14−15; 18−19). Втім, з’являлися й досвід роботи, які, визнаючи Євразійське славянско-степное єдність, вважали, що России-Евразии зовсім на протипоказаний західний шлях розвитку та інтеграція до Європи; з’являються такі праці та зараз (1; 5).

Однако цей етап тенденцій до тоталітаризму, судячи з усього, виявиться останнім. У фазі ВП 2005;2017 рр. Росія повністю вичерпає ресурси для свого неліберального, неринкового розвитку, аналогічно як і фазі ВП VII циклу (1813−1849 рр.) це сталося і Франції, а фазі ВП VIII циклу (1921;1945 рр.) — з Німеччиною (13. С.132−133). У цьому ВП IX циклу нічого не винні дуже торкнутися Росію. Річ у цьому, що з кожної фази ВП у Росії характерно, як говорилося, поява «тирана». Для ВП V циклу (1525−1585 рр.) це завжди буде Іван Грозний, для VI циклу (1681−1729 рр.) — Петро, для VII циклу (1813−1849 рр.) — Микола І, а для VIII циклу (1921;1945 рр.) — Сталін. Однак цьому фаза ВП IX циклу, по думці В. И. Пантина, скоріш можна з аналогічними фазами V і VII циклів, ніж VI і VIII. Іван Грізний і Микола І всі були набагато меншими тиранами і винищили значно менше народу, чим Петро I і згадав Сталін (13. С.149). І це вселяє певний оптимізм щодо найближчого майбутнього нашої страны.

Наконец, фаза РМР IX циклу (2017;2041 рр.) ознаменує собою фактичний перехід світового історичного процесу у принципово нова якість. Як мовилося раніше, світовий економічний лідерство має вийти з США до Японії; проте всю світову ситуація зміниться. Фаз СК і ВП не буде, оскільки буде створено механізми швидкого реагування економіки на виникаючі перешкоди (13. С.135).

Главное — як говорилося, вперше у історії практична економічна діяльність людини вийде межі Землі. За прогнозами, ще ході фази ВП, в 2010 р., розпочнеться масове промислового виробництва електромобілів, працівників сонячної енергії, в 2015 р. сонячна енергія почне обслуговувати охладительно-отопительные системи й т.п. (3). Енергетична революція, яка завершиться до 2018;2019 рр. (9), створить умови для воістину безмежного прогресса.

Проблема в тому, щоб пережити фазу ВП 2005;2017 рр. і знищити у її світову цивілізацію як таку. й Росія має пережити фазу ВП 2005;2017 рр. і повалитися під вагою чергового «великого» тоталитарно-террористического проекту (13. С.150−152) — тоді навіть нашій країні чекає вільне, демократичне і по-справжньому велике майбутнє. Будемо сподіватися, що «IX цикл — дев’ятий вал» не змете ні світову цивілізацію, ні Росію таковые.

И наостанок — трохи містики. Буквально все релігійні руху — від найдавніших індійських до що виникли ледь більше сотні років як розв’язано свідків Єгови — прогнозують наближення якогось принципово нового етапи у історії людства — певної фінальній битви Добра і Зла («Армагеддона») після якої, проте, настане Золотий вік людства. З ними солідарні і з інші автори — наприклад, Жак Аттали говорить про наближенні Endkampf’а (тієї ж фінальній битви Добра і Зла), щось подібне говорили Нострадамус, Серафим Саровський і т.д.

Так ось, сонячна енергія — світла і що виходить з неба. Нафта ж — чорна і перебуває під землею. Як то кажуть, інформація до размышлению.

Список литературы

1. Бицилли П. М. Два лику євразійства// Росія Європою і Азією: євразійський спокуса. М., 1993. С.279−291.

2. Вернадський Г. В. Накреслення російської історії// Євразія: історичні погляди російських емігрантів. М., 1992. С.100−109.

3. Грудинкин А. Що чекає на у найближчі 100 років. Прогнози і припущення (за матеріалами закордонного друку)// Знання — сила. 2001. № 1. С.13−15.

4. Доброхотов В.І., Шпирлайн Э. Э. Нетрадиційні відновлювані джерела енергії. Проблеми та перспективи// Теплоенергетика. 1996. № 5. С.2−9.

5. Євзеров Р.Я. Євразійська спільність: сучасні концепції// Альтернативи. М., 1994. С.107−118.

6. Зюганов Г. А. Географія перемоги. М., 1997.

7. Ігнатенка А. Від Філіппін до Косово// Незалежна газета. 2001. 19 сентября.

8. Карсавин Л. П. Основи політики// Росія Європою і Азією… С.174−216.

9. Кларк А. Людство втече на Марс?// Вісті. 1999. 21 октября.

10. Малашенко А. В. Росія та іслам// Тюрк дуньясы. 1998. № 2. С.19−21.

11. Московський комсомолець. 1994. 19 января.

12. Общей газеты. 1999. 14−20 января.

13. Пантин В.І. Цикли і ритми історії. М., 1996.

14. Савицький П. Н. Два світу// Россиямежду Європою і Азією… С.114−122.

15. Савицький П. Н. Євразійство// Саме там. С.100−113.

16. Ситнянский Г. Ю. Звідки виходить загроза єдності Росії// Азія й Африка сьогодні. 1997. № 12. С.36−40.

17. Султанов Ш. Майбутнє тюркського світу і іслам// Тюрк дуньясы. 1998. № 2. С.8−9.

18. Трубецькой М. С. Про туранском елементі у російській культурі// Росія Європою і Азією… С.59−76.

19. Трубецькой М. С. Про дійсному і фальшивому націоналізмі// Саме там. С.36−47.

20. Фугенфиров М., Кошкін М. Нетрадиційна енергетика: реальність, і перспектива// Альтернативні джерела: ефективність яких і управління. 1990. № 1. С.5−10.

21. Шершнев Л. И. Четверта Світова війна набирає обертів// Безпека. 2001. № 7−12. С.