Прогнозирование финансово-хозяйственой діяльності предприятия

смотреть на реферати схожі на «Прогнозування финансово-хозяйственой діяльності підприємства «.

Содержание: Глава 1. Формування системи банкрутства для підприємства й методику аналізу прогнозування фінансово-господарської деятельности.

. 1.1. Діагностика кризових ситуацій і банкрутства предприятий.

. 1.2. Система антикризового управління Глава 2. Цілі, завдання й інформаційна база планування фінансовогосподарську діяльність підприємства. Глава 3. Методика аналізу прогнозування фінансово-господарської діяльності предприятия.

. 3.1. Оцінка задовільності структури баланса.

. 3.2. Оцінка платоспроможності і легальною фінансовою стійкості підприємства Глава 4. Прогнозування ймовірності банкрутства методом дискриминантного анализа.

. 4.1. Сутність методу дискриминантного анализа.

. 4.2. Практичне застосування методу дискриминантного аналізу прикладі OAO «СЕС «Список використаних джерел Додаток A Додаток B.

Глава 1.

Кризові ситуації, виникаючі внаслідок нерівномірного розвитку народного господарства і окремих частин, коливання обсяги виробництва і збуту, появи значних спадів виробництва, слід розглядати не як збіг несприятливих ситуацій (хоча до окремого підприємства це може бути так), бо як якусь загальну закономірність, властиву ринкової економіки. Кризові ситуації, задля подолання яких були прийнято відповідних превентивних заходів, можуть призвести до надмірного розбалансуванню економічного організму підприємства із відповідною нездатністю продовження фінансового власної діяльності, що кваліфікується як банкрутство. Ринкова економіка уже багато десятиліть століть, що є основою розвитку країн, виробила певну систему контролю, діагностику і, наскільки можна, захисту підприємств від кризових ситуацій, що називається системою банкрутства. Як показує світовий досвід, антикризовий процес у умовах ринкового економіки — це керований процес. У цьому необхідно виділити два понять: антикризове регулювання і антикризове управління. Антикризове регулювання — це макроекономічна категорія. Воно містить заходи організаційно-економічного і нормативно-правового впливу з державного боку, створені задля захист підприємств від кризових ситуацій, запобігання банкрутства чи ліквідацію у разі недоцільність їхнього подальшого функціонування. Антикризове управління — сукупність форм і методів реалізації антикризових процедур стосовно конкретному підприємству. Антикризове управління є категорією мікроекономічної б і відбиває виробничі відносини, складаються лише на рівні підприємства за його оздоровленні чи ліквідації. Система антикризового управління — і є система банкрутства на підприємстві. Процес діагностики банкрутства представлений малюнку 1.1.

[pic] Малюнок 1.1 — Діагностика кризових ситуацій і стан банкрутства Розглянемо його докладніше. Щоб запобігти кризи велике значення має тут своєчасне виявлення ознак майбутньої кризової ситуації. Ранніми ознаками, чи симптомами, прийдешнього неблагополуччя підприємства, можуть быть:

. негативної реакції партнерів з бізнесу, постачальників, кредиторів, банків, споживачів своєї продукції ті чи інші заходи проведені підприємством (наприклад, структурні реорганізації, відкривання або використання закриття підрозділів підприємства, філій, дочірніх фірм, їх злиття, часта й необгрунтована зміна діловими партнерами, вихід налаштувалася на нові ринки й інші зміни в стратегії предприятия),.

. зволікання з наданням бухгалтерської звітності і його якість, що може засвідчувати або про свідомих діях, або про низький рівень кваліфікації персонала,.

. зміни у статтях бухгалтерського балансу із боку пасивів і активів і порушення певної їх пропорциональности,.

. збільшення заборгованості підприємства постачальникам і кредиторам,.

. зменшення доходів підприємства міста і падіння прибутковості фірми, знецінення акцій підприємства, встановлення підприємством нереальных.

(високих чи низьких) ціни своєї продукції тощо. Настораживающими ознаками є позачергові перевірки підприємства, обмеження комерційної діяльності підприємства органами влади, скасування і вилучення ліцензій тощо. Для вироблення заходів для своєчасному попередження і запобіганню майбутніх кризових ситуацій, соціальній та разі їх виникнення, з їхньої подоланню необхідні знання структури та закономірностей розвитку кризового процесу. На малюнку 1.2. представлені основні фази кризового процесса.

[pic] Малюнок 1.2 — Структура кризового процесу До стратегічному кризи наводить відсутність чи недостатнє розвиток системи стратегічного управління для підприємства, в частности:

. відсутність чіткої структуризації стратегічних цілей предприятия,.

. розробка стратегії підприємства не сприймається як найважливіший етап планування, тісно пов’язані з іншими етапами внутрифирменного планирования,.

. орієнтація вищих керівників влади на рішення оперативних і поточних завдань на шкоду стратегічним. Поглиблення стратегічної кризи призводить до виникнення тактичного кризи, зовнішніми ознаками якого являются:

. скорочення масштабів деятельности,.

. зниження частка ринку, зменшення прибыли,.

. зменшення кількості персоналові та т.д. Подальший розвиток кризового процесу знаходять у зростанні заборгованості підприємства, погіршенні показників ліквідності (тобто здібності підприємства своєчасно у обсязі зробити розрахунки по короткотерміновим зобов’язанням), і навіть показників фінансової стійкості. Через війну кризовий процес переходить у наступну фазу — фазу кризи забезпеченості. Криза забезпеченості може спричинить тимчасову мул тривалу хронічну неплатоспроможність підприємства. Стан неплатоспроможності, збитковості фінансово-господарську діяльність свідчать, що знаходиться під загрозою банкрутства, яке обов’язково настає неминуче. Для виведення підприємства з кризи необхідно розробити зважену та реалізувати комплекс організаційних і фінансових заходів для оздоровленню фінансового стану підприємства — боржника. Цілі санації можна досягти шляхом переміщення управлінських кадрів, реструктуризації, ліквідації неефективно працюючих підрозділів, залучення нових джерел фінансування та застосування інших заходів. Якщо результати аналізу фінансового становища підприємства свідчать про відсутність реальній можливості поголовно відновити його платоспроможність, це в змозі з’явитися основою підготовки й застосування процедур ліквідації підприємства. Успіхи й невдачі діяльності підприємства слід розглядати, як взаємодія цілого ряду факторів, і причин: зовнішніх й наявність внутрішніх. Дані чинники було розглянуто у другому розділі. Оздоровлення фінансового стану підприємства як частину управління кризовими станами, і банкрутством (див. малюнок 1.1) передбачає цільової вибір найефективніших коштів стратегії і тактики, необхідні конкретного випадку і конкретного підприємства. Індивідуальність вибору цих коштів означає, що немає деяких загальних, притаманних всіх що у цій ситуації підприємств. Дані кошти виходу з кризи є складовою системи антикризового управления.

1.2. Система антикризового управления.

Система антикризового управління включає сукупність взаємозалежних елементів — цілей, принципів, функцій, критеріїв, організаційно-правових, фінансово-економічних і методичних засобів і ін. Вихідний пункт формування системи антикризового управління — визначення та структуризація цілей, що їх були досягнуті у результаті цієї війни функціонування. Головна мета створення і приведення на дію системи антикризового управління для підприємства є проведення їх структурної перебудови в відповідність до потребами ринку. Ця мета розгортається в ієрархічну послідовність цілей і завдань. Головна мета реалізується системою основні цілі антикризового управління, яких относятся:

. запобігання банкрутства підприємства його соціальних последствий,.

. проведення санаційних мероприятий,.

. ліквідація безперспективного і який володіє реальних можливостей на відновлення платоспроможності підприємства. Система антикризового управління для підприємства є складовим елементом управління підприємством, і включає у собі що забезпечує і функціональну частини. Першу становлять підсистеми організаційного, методичного, нормативного і основам правової забезпечення. Функціональна частина об'єднує функцій управління кризовими ситуаціями і становить комплекс економічних пріоритетів і організаційних методів, які забезпечують рішення завдань діагностики фінансового становища підприємства, контролю та своєчасного попередження та профілактики майбутніх кризових ситуацій, оздоровлення і подолання стану неплатоспроможності. Основними завданнями процесу діагностики кризових ситуацій і стан банкрутства являются:

. аналіз фінансового становища підприємства його прогноз на майбутній период,.

. своєчасне виявлення про причини і основних чинників, що сприяє розвитку кризових ситуаций,.

. моніторинг зовнішньою і внутрішньою середовища підприємства міста і прогноз її развития,.

. виявлення раніше непомітних ознак прийдешнього неблагополуччя підприємства. Як свідчить світова практика, зазначені цілі й завдання досягаються при дотриманні наступних принципов:

1. Встановлення стабільних єдиних і надійних всім суб'єктів господарювання комерційних взаємовідносин, правий і обов’язків у кризовій ситуації неспроможності предприятия.

2. Надання можливості боржникам, виконуючим зобов’язання, поновлення своєї деятельности.

3. Запровадження системи заходів безпеки під час банкрутства і економічним спаде.

4. Створення системи заходів відродження бизнеса.

5. Створення механізму регулювання фінансових справ виконують свої зобов’язання боржників з метою можливості оздоровлення їх фірм без згортання бизнеса.

6. Створення комерційних і правової систем для заохочення роботи надійних партнерів, і формування прийнятною процедури дозволу фінансових споров.

7. Огорожу правової та адміністративної структур від можливостей прискорення процесу розвалу підприємств і насадження суперечок і тяжб.

8. Збереження у випадках, де це і економічно доцільно, перспективних підприємств, мають фінансові трудности.

9. Створення таких механізмів, які представлятимуть і надійно захищати інтереси всіх учасників системи антикризового управління у разі ліквідації збанкрутілих підприємств і дозволяти справедливо розподіляти активи боржника. Отже, система антикризового управління носить оберігає характер і ось на підтримку підприємства, що має хоча б якісь шанси на виживання і пристосування для потреб ринку. Вивчення вітчизняного й зарубіжного дослідів подолання кризових ситуацій для підприємства дає можливість окреслити деякі заходи щодо запобігання неспроможності підприємства міста і висновку його з кризи. За характером зазначених заходів можна назвати два найпоширеніших виду тактики, дозволяють подолати кризової ситуації. Перша з застосовуваних тактичних програм, отримав назву захисної (див. малюнок 1.3), оскільки він полягає в проведенні сберегающих заходів, основою якого є скорочення усіх витрат, що з діяльністю підприємства, що веде до зменшення виробництва, у цілому. Тактика застосовується, зазвичай, за дуже несприятливому збігу зовнішніх для підприємства обстоятельств.

[pic] Малюнок 1.3 — Управління кризовими ситуаціями підприємства Проте це тактика, якщо він і може виявитися ефективною для окремих підприємств, очікують пожвавлення ділову активність і сприятливою ринкової кон’юнктури, неприйнятна ще більш-менш значної, а про переважної частини підприємств. Вочевидь, що масове застосування захисної тактики більшістю підприємств веде до ще глибшого кризи національної економіки та тому не призводить до фінансовому добробуту які використовують її підприємств. І це цілком можна пояснити: адже головна причина кризової ситуації лежать поза підприємства. Захисна тактика підприємства обмежується, зазвичай, застосуванням відповідних оперативних (тактичних) заходів (див. малюнок 1.4).

[pic] Малюнок 1.4 — Заходи з виходу з кризи Найефективніша наступальна тактика (див. малюнок 1.3), на яку характерно застосування й не так оперативних, скільки стратегічних заходів (див. малюнок 1.4). І тут поруч із ощадливими, ресурсосберегающими заходами проводиться активний маркетинг, вивчення і завоювання нових ринків збуту на вдосконалення системи управління, виробництва у цих колегіях модернізації, впровадження перспективних технологій. У той самий час змінюється чи зміцнюється керівництво підприємством, здійснюється комплексний аналіз стану та оцінка ситуації та, коли треба, коригується філософія, основні засади діяльності підприємства, то є змінюється його стратегія. Відповідно до нової стратегією переглядаються виробничих програм, маркетингова концепція всі у більшою мірою націлюється зміцнення позицій підприємства на існують і завоювання нових сегментів ринку, оновлюється номенклатура своєї продукції чи розширюється асортимент надання послуг. Усе це знаходить свій відбиток у розроблюваної концепції фінансового, виробничого і кадрового оздоровлення і згідно із нею розробляються фінансова, маркетингова, технічна і інвестиційна програми, що дозволяють знайти шляхи до фінансового добробуту підприємства. Основним зведеним документом підприємства є бізнес-план, у якому аналізуються процеси зміни підприємства, показується, як керівництво має намір подолати кризову ситуацію, що виникла для підприємства, намітити конкретні шляху профілактики банкрутства. Перше завдання, розв’язувана бізнес-планом, необхідна керівництву країни й всьому персоналу підприємства. Вона у цьому, щоб обгрунтувати правильність вибору мети, пов’язаної з виробництвом, чи тих змін — у цьому виробництві, які дозволять підприємству як вийти з кризової ситуації, а й досягти стабільного місця над ринком і рентабельною роботи підприємства. Друге завдання, розв’язувана з допомогою бізнес-плану, — переконати інвестора прийняти що у фінансуванні запропонованого проекту виходу з кризової ситуації. Саме з зовнішнього інвестора, а ним бути комерційний банк, держава, будь-яке юридичне чи фізична особа, і складається бізнесплан у разі, коли підприємством перебуває у стані неспроможності. Нині свої головні зусилля підприємств мають бути націлені на запобігання фактичних банкрутств. Важливо відрізняти фактичне банкрутства, завершающееся ліквідацією підприємства міста і розпродажем його майна, процедури банкрутства, спрямованої те що, ніж довести підприємство до «летального результату ». Про ліквідації мова повинна заходити тільки тоді ми, коли підприємством абсолютно збитково. Зазвичай, система антикризового управління включає у собі заходи, що дозволяють уникнути ліквідації предприятия.

Глава 2.

В умовах ринку будь-яке може бути банкрутом або стати жертвою «чужого «банкрутства. Проте вміла економічна стратегія, раціональна політика сфера фінансів, інвестицій, цін, і маркетингу дозволяють підприємству уникнути цього й зберігати багато років ділову активність, прибутковість, і високі репутації надійної партнера і виробника якісної продукції або якісних послуг. Як свідчить досвід країн, кожна фирма-банкрот «прогоряє «посвоєму, з обставин і причин. Проте існує спосіб, дозволяє передбачити кризові ситуації у діяльності підприємства — проведення систематичного фінансового аналізу стану підприємства. Це стосується процвітаючих фірм. У разі ринкової економіки провідна роль належить саме фінансовому аналізу, завдяки якому можна зможе ефективно управляти фінансових ресурсів. Від, наскільки повно і виробництвом доцільно ці ресурси трансформуються в основні його оборотні кошти, соціальній та кошти оплати й стимулювання праці, залежить фінансове благополуччя підприємства у цілому, власників і працівників. Фінансовий аналіз — багатоцільовий інструмент. З її допомогою приймаються обгрунтовані інвестиційні і фінансові рішення, оцінюються наявні в підприємства ресурси, виявляються тенденції у використанні, виробляються прогнози розвитку підприємства на найближчу і віддалену перспективу. Необхідно прогнозувати ймовірність банкрутства виявлення як і раніше різних збоїв і недоліків у діяльності підприємства, потенційно небезпечних з погляду ймовірності наступу банкрутства. Підприємство, на якому серйозно поставлена аналітична робота, здатне заздалегідь розпізнати надвигающийся криза, оперативно відреагувати нею і з більшої ймовірністю уникнути «неприємностей «або зменшити рівень ризику. Що стосується цілком благополучного підприємству методи лікування й прийоми фінансового аналізу мають профілактичне значення, оскільки дозволяють виявити можливу небезпеку обману економічного «здоров'я «цього підприємства. У той самий час використання цих методів стосовно неплатоспроможному підприємству сприяє прийняттю рішення із подолання виниклого кризового стану. Фінансовий аналіз дозволяє з’ясувати, у чому конкретна «хвороба «економіки підприємства-боржника і потрібно зробити, щоб від нього вилікуватися. Тут може бути універсального рецепта. Одному підприємству досить змінити керівника і обов’язково домогтися компетентного управління. Іншому підприємству необхідна фінансову підтримку і здійснення процедури санації. У третього підприємства фінансове становище настільки безнадійно, краще його ліквідувати, яке майно розпродати. Безліч чинників є причинами банкрутства. Чинники заведено поділяти на внутрішні, які відбуваються всередині підприємства міста і пов’язані з помилками і упущеннями керівництва та персоналу, і його зовнішні, виникаючі поза підприємства і звичайно які перебувають поза сферою його впливу. У класичної ринкової економіці, як відзначають зарубіжні дослідники, 1/3 провини за банкрутство підприємства вихоплює зовнішні чинники та 2/3 — на внутрішні. Вітчизняні дослідники ще провели подібного дослідження, проте, на думку ряду фахівців, для сучасної Росії характерна зворотна пропорція впливу цих факторів, тобто зовнішні чинники превалюють над внутрішніми. Політичну і економічне нестабільність, розрегулювання фінансового механізму, і інфляційні процеси слід зарахувати до найвагомішим чинникам, обостряющим кризової ситуації російських підприємств. До основним зовнішніх чинників ставляться: інфляція (значний і нерівномірний зростання цін як у сировину, матеріали, паливо, енергоносії, комплектуючі вироби, транспортні та послуги, і продукцію та послуги підприємства), зміна банківських відсоткові ставки і умов кредитування, податкових ставок і мит, зміни у відносинах власності і оренди, у законодавстві за працею та введення нового розмірі за мінімальну оплату праці та ін. Дехто з зазначених чинників можуть викликати раптове банкрутство підприємства, інші поступово посилюються і накопичуються, викликаючи повільне, важко переборне рух підприємства до спаду виробництва та банкрутства. Так само небезпечний діяльності підприємства негативний вплив внутрішніх чинників. Так, багато різних невдач підприємств пов’язані з недосвідченістю менеджерів, некомпетентністю керівництва, його невмінням орієнтуватися у мінливих ринкової обстановці, зловживаннями службовим становищем, консерватизмом мислення, що веде до неефективного управлінню підприємством, і до прийняття помилкових рішень, втрати позицій над ринком. Не варто очікувати від фінансового аналізу точного встановлення конкретної причини наближення лиха. Однак з його допомогою ми можна поставити правильний діагноз економічної «хвороби «підприємства, знайти найуразливіші місця у економіці підприємства міста і запропонувати ефективні рішення виходу із скрути. У об'єктивну інформацію і реальному фінансове становище підприємства зацікавлені такі лица:

. власники підприємства (засновники і акціонери), банкрутство означає їм втрату власного капіталу, а деяких випадках — повне разорение,.

. кредитори (банки, інвестиційні компанії, власники облігацій підприємства), у зв’язку з банкрутством вони зазнають втрат від недоотримання відсотків, а окремих випадках і зажадав від неповернення кредитов,.

. керівники, фахівці та інші наймані робітники підприємства, їм банкрутство обертається втратою работы,.

. ділові партнери підприємства (постачальники, товарні і фінансові брокери, дилери на збуті продукції), під час банкрутства підприємства вони позбавляються вигідних замовлень і тому несуть убытки,.

. державні та муніципальні керівні органи, включаючи податкову службу, при масових банкрутства підприємств федеральний і місцевих бюджетів позбавляються частини надходжень у вигляді стягуваних податків і отчислений.

Доступ до початкової інформації для аналізу у зацікавлених осіб різний. Найбільш поінформований управлінський персонал підприємства. Безпосередньо для підприємства їм проводиться внутрішній аналіз фінансової складової діяльності, що цілком підпорядкований завданням управління підприємством. Це найбільш поглиблений і деталізований вид аналізу, за його проведенні можуть використовуватися будь-які наявні для підприємства дані, дозволяють об'єктивне оцінювати хід виробничого процесу, комерційну діяльність, стан інфраструктури фінансові результати як окремих підрозділів, і підприємства у цілому. В інших зацікавлених осіб доступом до інформації обмежений. Вони можуть здійснювати зовнішній аналіз, базуючись публікованих офіційних даних фінансової звітності підприємства. Дані цієї звітності зазвичай носять агреговане і узагальнюючий характер, оскільки підприємство піклується про збереженні комерційної таємниці. У виконанні вітчизняної й зарубіжної практиці обліку розробити й подати застосовуються різні методики аналізу, дозволяють встановити фінансове становище підприємства з обмеженого кола показників своєї діяльності, які у офіційної бухгалтерської звітності. Завдяки зовнішньому аналізу, діяльність підприємства перебуває під по-стійним наглядом і контролі із боку акціонерів, кредиторів, постачальників, реальних та кроки потенційних інвесторів тощо. Для проведення такого аналізу зазвичай залучаються компетентні фахівців із аудиторських і консультаційних фірм, гарантують незалежну та фахову експертизу даних про підприємстві. Підприємства, перебувають у важкому фінансове становище, нічого не винні приховувати свої існують, та тим паче «підправляти «чи завуальовувати звітні показники. Організація зовнішньої незалежної експертизи їм дуже багато важить, щоб складності підприємства не обростали чутками і ставали предметом різних спекуляцій зі боку несумлінних конкурентів. Це є й запорукою підтримки довіри до підприємства із боку постійних партнерів. Передусім аналізу піддаються відомості, які у наступних документах річний бухгалтерської отчетности:

1. Баланс підприємства (форма № 1) (див. додаток А),.

2. Звіт прибутки і збитках (форма № 2) (див. додаток В),.

3. Додаток до бухгалтерського балансу (форма № 5). Форми річний бухгалтерської звітності оформляються відповідно до інструкцією про порядок заповнення, затвердженої Міністерство фінансів РФ. Ці документи офіційної бухгалтерської звітності містять достатню вихідну інформацію, аналізуючи яку можна отримати уявлення про міцності фінансового стану підприємства міста і знайти симптоми економічних ускладнень у його діяльності. Що стосується підприємствам у вигляді відкриті акціонерні товариств є ще одне джерело інформації. Це інформацію про котируванні акцій цих підприємств на ринках цінних паперів. Ринковий курс акцій є індикатором фінансового стану підприємства. Неплатоспроможне підприємство неспроможна прогнозувати високий курс своїх акцій, бо за неплатоспроможності підприємства — емітента попит з його акції різко падає і, падає їх ринкова ціна. Отже, лише комплексний аналіз кількох показників (особливо, якщо їх зіставляти за кілька років з показниками інших підприємств, близьких до цього характером своєї продукції чи надання послуг, застосовуваним технологіям) може своєчасно зазначити негативні тенденції і можливий погіршення становища предприятия.

Глава 3.

Итак, розглянемо основні етапи проведення фінансового аналізу, у цілях прогнозування фінансово-господарську діяльність підприємства. З метою обгрунтування рішення про визнання структури балансу незадовільною, а підприємства — неплатоспроможним методичні становища ФУДН передбачають попередній аналіз фінансового становища підприємства. Відповідно до постанови Уряди РФ від 20 травня 1994 № 498 «Про патентування деяких заходи з реалізації законодавства неспроможність (банкрутство) підприємств «ступінь неплатоспроможності підприємства оцінюється за трьома критеріям, що характеризує удовлетворительность структури балансу: по коефіцієнта поточної ліквідності, коефіцієнта забезпеченості власними коштами підприємців і коефіцієнта відновлення (втрати) платоспроможності. На підставі зазначеної системи критеріїв органами ФУДН приймаються такі решения:

. про визнання структури балансу підприємства незадовільною, а підприємства — неплатежеспособным,.

. про наявність реальній можливості поголовно у підприємства-боржника відновити свою платежеспособность,.

. про наявність реальній можливості поголовно втрати підприємством платоспроможності, як його вже у найближчим часом зможе виконати свої зобов’язання перед кредиторами. Зазначені рішення приймає незалежно від наявності встановлених законодавством зовнішніх ознак неспроможності підприємства, тобто незалежно від цього, розраховувалося або розраховувалося підприємство з кредиторами в будь-які 3 місяці. Рішення, які у відповідність до зазначеної системою критеріїв, є основою підготовки пропозицій з надання фінансової підтримки неплатоспроможним підприємствам, їх приватизації або ж застосування процедур банкрутства. Нормативні значення прийнятих з метою оцінки фінансового стану підприємств критеріїв є єдиними і залежить від їхньої галузевої приналежності. Це тим, що всяке підприємство як юридична особа несе відповідальність за результати господарську діяльність усім своїм майном. У процесі господарську діяльність підприємства (незалежно від своїх галузевої спеціалізації) виступають юридично рівноправними учасниками громадянського обороту. Закон про її банкрутство теж робить якихабо винятків, які враховують ті чи інші галузеві і регіональні особливості підприємств. Розглянемо порядку розрахунку цих коефіцієнтів. Коефіцієнт поточної ліквідності характеризує загальну забезпеченість підприємства обіговими коштами для ведення господарської діяльності й своєчасного погашення термінових зобов’язань. Коефіцієнт поточної ліквідності окреслюється ставлення фактичну вартість утримуваних підприємства обігових коштів у вигляді виробничих запасів, готової продукції, коштів, дебіторську заборгованість та інші оборотних активів до найбільш терміновим зобов’язанням підприємства у вигляді короткострокових кредитів банків, короткострокових позик та кредиторської заборгованості. Формула розрахунку коефіцієнта поточної ліквідності виглядає так:

[pic](3.1) де ОбА — оборотні активи, які у розрахунок в оцінці структури балансу — це підсумок другого розділу балансу форми № 1.

(рядок 290) з відрахуванням рядків 217 (витрати майбутніх періодів) и.

230 (дебіторська заборгованість, платежі через яку очікуються більш як через 12 місяців після звітної даты),.

КДО — короткострокові боргові зобов’язання — це підсумок четвертого розділу балансу (рядок 690) з відрахуванням рядків 640 (доходи майбутніх періодів), 650 (фонди споживання) і 660 (резерви майбутніх витрат і платежів). (Додаток А, таблиця А.1). Коефіцієнт забезпеченості власними засобами характеризує наявність власних оборотних засобів в підприємства, необхідні забезпечення його фінансової стійкості. Коефіцієнт забезпеченості власними засобами окреслюється ставлення різниці між обсягами джерел власні кошти і фізичної вартістю основних засобів та інші внеоборотных активів до фактичну вартість що у у підприємства оборотних засобів як виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції, коштів, дебіторську заборгованість та інші оборотних активів. Формула розрахунку коефіцієнта забезпеченості власними засобами следующая:

[pic](3.2) де СКО — сума джерел власного капіталу — це різницю між результатом четвертого розділу балансу (рядок 490) і результатом першого розділу балансу (рядок 190). Структура балансу підприємства визнано незадовільною, а підприємство — неплатоспроможним, якщо виконується один з наступних условий:

. коефіцієнт поточної ліквідності наприкінці звітний період має значення менш 2,.

. коефіцієнт забезпеченості власними засобами наприкінці звітний період має значення менш 0,1. На думку фахівців, встановлений нормативний рівень для коефіцієнта поточної ліквідності представляється завищеним. Наприклад, в РАТ «ГАЗПРОМ «на 01.01.94 г. цей показник становив 1,77, а й у РАТ «ЄЕС «- 1,14. Формально ці гіганти слід визнати неплатоспроможними, проте їх стійке становище загальновідомо. Багато російські підприємства у 1993;94гг. мали коефіцієнт поточної ліквідності менше двох (див.: Економіка життя й, 1995, № 11, с.6), але це не утверджувала їхнє реальну неплатоспроможність. Повидимому, нормативні рівні зазначеного критерію відтоді уточнюватися. Визнання підприємства неплатоспроможним значить визнання його неспроможним, не тягне у себе наступу цивільно-правової відповідальності власника. Це лише зафіксоване органом ФУДН стан фінансової нестійкості. Тому нормативні значення критеріїв встановлено те щоб забезпечити оперативний контролю над фінансовим становищем підприємства міста і завчасно здійснити заходи для попередження неспроможності, і навіть стимулювати підприємство до виходу з кризового стану. Якщо ж хоча один із зазначених коефіцієнтів і не відповідає встановленим вище вимогам, розраховується коефіцієнт відновлення платоспроможності за майбутній період (6 місяців). Якщо коефіцієнт поточної ліквідності більше або дорівнює 2, а коефіцієнт забезпеченості власними засобами більше або дорівнює 0,1, то розраховується коефіцієнт можливої втрати платоспроможності за майбутній період (3 місяці). Таким чином, наявність реальній можливості поголовно в підприємства відновити (чи втратити) свою платоспроможність протягом визначеного, заздалегідь призначеного періоду з’ясовується з допомогою коефіцієнта відновлення (втрати) платоспроможності. Коефіцієнт відновлення платоспроможності окреслюється ставлення розрахункового коефіцієнта поточної ліквідності для її встановленому значенням. Розрахунковий коефіцієнт поточної ліквідності окреслюється сума фактичного значення цього коефіцієнта наприкінці звітний період і зміна цього коефіцієнта між закінченням та початком звітний період в перерахунку період відновлення платоспроможності (6 місяців). Формула розрахунку следующая:

[pic](3.3) де Ктл. к — фактичне значення (наприкінці звітний період) коефіцієнта поточної ликвидности,.

Ктл.н — значення коефіцієнта поточної ліквідності початку звітного периода,.

Т — звітний період, мес.,.

2 — нормативне значення коефіцієнта поточної ликвидности,.

6 — нормативний період відновлення платоспроможності в місяцях. Коефіцієнта відновлення платоспроможності, приймає значення більше 1, розрахований нормативний період, рівний 6 місяців, свідчить про наявності реальній можливості поголовно в підприємства відновити свою платоспроможність. Якщо це коефіцієнт менше 1, то підприємство у найближчим часом немає реальній можливості поголовно відновити платоспроможність. Коефіцієнт втрати платоспроможності окреслюється ставлення розрахункового коефіцієнта поточної ліквідності для її встановленому значенням. Розрахунковий коефіцієнт поточної ліквідності окреслюється сума фактичного значення цього коефіцієнта наприкінці звітний період і журналістам зміну цього коефіцієнта між закінченням та початком звітний період враховуючи період втрати платоспроможності (3 місяці). Формула розрахунку следующая:

[pic](3.4) де Ктл. к — фактичне значення (наприкінці звітний період) коефіцієнта поточної ликвидности,.

Ктл.н — значення коефіцієнта поточної ліквідності початку звітного периода,.

Т — звітний період, мес.,.

2 — нормативне значення коефіцієнта поточної ликвидности,.

3 — нормативний період відновлення платоспроможності в місяцях. Коефіцієнт втрати платоспроможності, приймає значення більше 1, розрахований у період, рівний 3 місяців, свідчить про наявність реальній можливості поголовно в підприємства не втратити платоспроможність. Якщо цей коефіцієнт менше 1, то підприємство у найближчим часом може втратити платоспроможність. За наявності підстав щодо визнання структури балансу підприємства незадовільною, але не тоді виявлення реальній можливості поголовно у підприємства відновити свою платоспроможність в встановлених термінів, приймають рішення відкласти визнання структури балансу незадовільною, а підприємства — неплатоспроможним терміном до 6 місяців. За відсутності підстав щодо визнання структури балансу підприємства незадовільною з урахуванням конкретного значення коефіцієнта відновлення (втрати) платоспроможності, приймається з двох наступних решений:

. за значення коефіцієнта відновлення (втрати) платоспроможності більше 1, рішення про визнання структури балансу незадовільною, а підприємства — неплатоспроможним може бути принято,.

. за значення коефіцієнта відновлення (втрати) платоспроможності менше 1, рішення про визнання структури балансу незадовільною, а підприємства — неплатоспроможним не приймається, однак через реальної загрози втрати даним підприємством платоспроможності воно ставиться на відповідний облік органами ФУДН. Відзначені вище рішення приймає ФУДН щодо федеральних державних підприємств, і навіть підприємств, в капіталі яких частка держави (федеральної власності) становить понад 25%. Що стосується підприємств, що базуються державному власності, чи мають частку відповідної власності, ФУДН проти неї приймати вищезгадані рішення за делегуванні йому прав цього органами суб'єкта РФ чи муніципалітету. По дорученнями (запитам) арбітражних судів під час розгляду справ про неспроможності (банкрутство) підприємств ФУДН підготовляє висновок оцінки фінансового становища і структури балансу підприємств усіх форм власності з урахуванням значень зазначених вище коефіцієнтів. Після прийняття відповідних рішень про незадовільне структури балансу і за неплатоспроможності підприємства, у останнього запитує додаткову інформацію й проводиться поглиблений аналіз його фінансового состояния.

3.2 .Оцінка платоспроможності і втратити фінансове стійкості предприятия.

Признаки кризи у діяльності підприємства виявляються насамперед у показниках ліквідності (платоспроможності) і втратити фінансове стійкості. Тому поглиблений фінансовий аналіз починається з розгляду саме цих показників. Під ліквідністю (платоспроможністю) розуміється здатність підприємства своєчасно у обсязі зробити розрахунки з короткотерміновим зобов’язанням. До останнього належать, наприклад, розрахунки з працівниками по оплаті, з постачальниками за отримані товарно-матеріальні цінності й надані послуги, з банками з позик тощо. Неплатоспроможність може бути як випадкової, тимчасової, і тривалої, хронічної. Її причини: нестача фінансових ресурсів, малий обсяг продажу і виручки, недолік оборотних засобів, затримки в вступі платежів від контрагентів та інших. Ознаки неплатоспроможності можна знайти вже за часів читанні балансу по наявності «хворих «статей і відображенню збитків. Однак понад суворо й обгрунтовано ліквідність оцінюється з допомогою системи показників. Загальна ідея такий оцінки залежить від зіставленні поточних зобов’язань та активів, що використовуються їх. До поточним активам ставляться активи (зобов'язання) з часом звернення (терміном погашення) до один рік. Показники ліквідності є відносні коефіцієнти, в числители яких — поточні активи, а знаменнику — поточні (короткострокові) зобов’язання. Найбільш узагальнюючим показником платоспроможності (ліквідності) є коефіцієнт поточної ліквідності, що свідчить про, яку частина короткострокових зобов’язань підприємства можна погасити, якщо мобілізувати все його оборотні кошти. Розрахунок цей показник проводиться у разі формулі 3.1. Коефіцієнт поточної ліквідності характеризує загальну забезпеченість підприємства обіговими коштами для ведення господарської діяльності й своєчасного погашення термінових зобов’язань підприємства. Оптимальний значення коефіцієнта поточної ліквідності одно 2. Для характеристики платоспроможності застосовують ще кілька показників. Розглянемо основні їх. Зблизька думати зупинятися на конкретизації розрахунку тих показників, які йдуть на прогнозування ймовірності банкрутства. Докладно розрахунок нижче представлених показників приведено у [5]. Коефіцієнт швидкої ліквідності чи «критичної «оцінки — різновид коефіцієнта ліквідності чи покриття, як у чисельнику до врахування приймаються лише кошти, а товарно-матеріальні запаси виключаються. Це викликано тим, що кошти, які можна виручити у разі вимушеної реалізації виробничих запасів, виявляються істотно нижчий витрат з їх придбання. Так, за даними західних економістів, при ліквідації збанкрутілих підприємств вдається виручити не понад 40 кримінальних% від облікової вартості виробничих запасів. Формула розрахунку коефіцієнта швидкої ліквідності следующая:

[pic](3.5) де ОДС — кошти, розрахунки й інші активи підприємства, КДО — короткострокові боргові зобов’язання підприємства. Вважається, що значення цієї коефіцієнта має не меншим одиниці. Щоправда, надто високий коефіцієнт швидкої ліквідності то, можливо результатом невиправданого зростання дебіторську заборгованість. Коефіцієнт абсолютної ліквідності є ставлення грошових коштів, якими володіє підприємство на рахунки і до каси, до короткотерміновим зобов’язанням. Це найжорсткіший критерій платоспроможності, що складає, яка частина короткострокових зобов’язань то, можливо погашена негайно. Вважається, що значення цієї коефіцієнта на повинен опускатися нижче 0,2. Розраховується цей коефіцієнт наступним образом:

[pic](3.6) де ДВ — кошти підприємства. Погіршення фінансового становища підприємства супроводжується «проїданням «власного капіталу і неминучим «запиханням руки до борги ». Тим самим було падає фінансова стійкість підприємства. Оцінити фінансову стабільність можна за співвідношенням власних і позикових засобів у активах, за темпами накопичення власні кошти, за співвідношенням довгострокових та проведення короткострокових зобов’язань підприємства, багатством оборотних засобів власними джерелами. Показники ліквідності і втрати фінансової стійкості взаємодоповнюють одне одного й у сукупності дають уявлення фінансове становище підприємства. Якщо в підприємства виявляються несприятливі показники ліквідності, але це зберігає фінансову стабільність, те в нього є вийти з затруднительного становища. Але якщо незадовільні й економічні показники ліквідності, і екологічні показники фінансової стійкості, то таке підприємство — ймовірний кандидат в банкрути. Подолати фінансову нестійкість дуже непросто: потрібен час та інвестиції. Для хронічно хворого підприємства, втратив фінансову стабільність, будь-яке негативне збіг обставин він може призвести до фатальний розв’язки. Зазначимо основні показники фінансової стійкості. Коефіцієнт автономії - частка власні кошти підприємства у загальній сумі активів балансу. Показує, наскільки всіх зобов’язань підприємства, можуть бути вкриті власними засобами. Формула расчета:

[pic](3.7) де СС — кошти підприємства, визначених як різницю між рядками балансу 490, 640, 650, 660 і строкой.

390,.

ОА — загальна сума активів, це відмінність між балансом активов.

(рядок 399) і збитками (рядок 390). Коефіцієнт автономії характеризує ступінь фінансової незалежності він кредиторів. Є думка, що коефіцієнт автономії ні знижуватися нижче 0,5 — 0,6. Вважається, що з малому значенні цього коефіцієнта неможливо прогнозувати довіру до підприємства із боку банків та інших інвесторів. Похідними від коефіцієнта автономії є такі показники, як коефіцієнт співвідношення власних і позикових засобів і коефіцієнт фінансової залежності. Коефіцієнт співвідношення власних і позикових коштів — цей показник залученого капіталу до свого капиталу:

[pic](3.8) де ПК — залучений капітал підприємства, що визначається як різницю між рядками балансу 590, 690 і 640,650,660. Природно, що з допустимому значенні коефіцієнта автономії 0,5 коефіцієнт співвідношення власних і позикових коштів повинна перевищувати 1. Коефіцієнт фінансової залежності розраховується як різницю між одиницею і коефіцієнтом автономії (тобто як частка позикових засобів у активах):

[pic](3.9) Фінансова стійкість підприємства-боржника оцінюється також із допомогою коефіцієнта забезпеченості власними засобами, який розраховується за такою формулою 3.2. У аналітичної практиці обліку застосовуються та інші показники фінансової стійкості, але наведених вище від показників цілком достатньо того, щоб виявити ознаки фінансової нестійкості підприємства з погляду небезпеки виникнення банкрутства. Не слід забувати, що з поглибленому фінансовому аналізі необхідно проаналізувати як показники ліквідності і втрати фінансової стійкості, а й показники рентабельності, ділової гри і ринкової активності, віддачі активів. Тільки всебічне обстеження діяльності підприємства може дати повної картини його економічне становище, виявити приховані несприятливі процеси, здатні спричинити у себе серйозні неприємності в найближчій далекої перспективе.

Глава 4.

Полученная внаслідок фінансового аналізу система показників дозволяє виявити слабких місць економіки підприємства, охарактеризувати стан справ цього підприємства (його ліквідність, фінансову стабільність, ефективність використовуваних ресурсів, віддачу активів і ринкову активність). Причому одні показники можуть бути у критичної зоні, інші бути цілком задовільними. Проте за основі такої аналізу зробити однозначний висновок у тому, що це підприємство обов’язково збанкрутує в найближчим часом чи, навпаки, виживе, зазвичай дуже важко. Висновки про ймовірності банкрутства можна лише основі зіставлення показників цього підприємства і аналогічних підприємств, збанкрутілих чи избежавших банкрутства. Однак у Росії підшукати у разі підходящий аналог порівнювати дуже важко, або такої аналога може і не взагалі. Надійність висновків щодо банкрутство то, можливо істотно підвищена, якщо доповнити фінансовий аналіз прогнозуванням ймовірності банкрутства підприємства з методів багаточинникового статистичного аналізу. Однією з таких методів є метод дискриминантного аналізу, з допомогою якого вирішуються завдання класифікації, тобто розбивки деякою сукупності аналізованих об'єктів на класи через побудову так званої классифицирующей функції як кореляційної моделі. Процес побудови моделі прогнозування ймовірності банкрутства підприємства з допомогою методу дискриминантного аналізу включає в собі такі этапы:

1. Формування вибірки підприємств аналогічного типу, що містить як збанкрутілі підприємства, і избежавшие банкротства.

2. Визначення складу показників, характеризуючих фінансове становище предприятия.

3. Розбивка сформованої сукупності підприємств на дві групи: підприємства-банкрути й українські підприємства, подолали криза й виживши, та його опис з допомогою обраної системи фінансових показателей.

4. Формалізоване уявлення вихідних даних як деяких формальних конструкций.

5. Побудова дискриминантной (що розділює, классифицирующей) функції і його идентификация.

6. Визначення статистичних оцінок параметрів розподілу дискриминантной функції. Постановка і вирішення завдання прогнозування банкрутства підприємства були запропоновані американським економістом Еге. Альтманом 1968 року. Вихідну вибірку для побудови моделі прогнозування ймовірності банкрутства склали даних про фінансовий стан 19 підприємств, одна частина у тому числі збанкрутувала, іншу змогла вижити. Факт банкрутства визначався двома показателями:

1. Коефіцієнтом покриття — Кп, рівним відношенню поточних активів до короткотерміновим зобов’язанням, тобто, це коефіцієнт поточної ліквідності, визначається за такою формулою 3.1.

2. Коефіцієнтом фінансової залежності - Кфз, рівним відношенню позикових коштів до спільної вартості активів, чи розрахованим за такою формулою 3.9. Перший показник характеризує ліквідність, другий — фінансову стійкість. Вочевидь, що з інших рівних умов ймовірність банкрутства тим менше, що більше коефіцієнт покриття і від коефіцієнт фінансової залежності. І навпаки, підприємство з більшою ймовірністю стане банкрутом за низького коефіцієнті покриття і високому коефіцієнті фінансової залежності. Завдання у тому, щоб знайти емпіричне рівняння певної дискриминантной кордону, яка розділить всіх можливих поєднання зазначених показників на два класса:

. поєднання показників, у яких підприємство обанкротится,.

. поєднання показників, у яких банкрутство підприємству не загрожує. Прийомами дискриминантного аналізу Альтман визначив параметри кореляційної лінійної функції, яка описує становище дискриминантной кордони між на два класи підприємств у просторі коефіцієнтів покриття і втратити фінансове зависимости:

Z=a0+a1Кп+a2Кфз, (4.1) де Z — показник классифицирующей функції, a0 — постійний чинник, Кп — коефіцієнт покриття (поточної ліквідності), Кфз — коефіцієнт фінансової залежності, %, a1 і a2 — параметри, що дають ступінь і спрямованість впливу коефіцієнта покриття і коефіцієнта фінансової залежності на ймовірність банкрутства відповідно. Через війну обробки статистичних даних отримали наступна кореляційна зависимость:

Z = -0,3877 — 1,0736Кп + 0,0579Кфз. (4.2) При Z=0 маємо рівняння дискриминантной кордону. Для підприємств, які мають Z=0, ймовірність збанкрутувати дорівнює 50%. Якщо Z0, то ймовірність банкрутства більше 50% зростає зі збільшенням Z. Знаки параметрів a1 і a2 классифицирующей функції пов’язані з характером впливу відповідних показників. Параметр a1 має знак «мінус », тому що більше коефіцієнт покриття, тим менше показник Z і тих менша вірогідність банкрутства підприємства. У той самий час параметр a2 має знак «плюс », тому що стоїть коефіцієнт фінансової залежності, тим більше Z і, отже, вища ймовірність банкрутства підприємства. Прогнозування ймовірності банкрутства конкретного підприємства здійснюється так. Значення дискриминантной функції є реалізацію випадкової величини Z. Розподіл ймовірностей зазначеної величини апроксимується нормальним розподілом і далі звичайними прийомами з допомогою таблиць нормального розподілу визначаються ймовірності банкрутства для фіксованих значень Z. Розв’язання даної моделі краще у вигляді таблиці 4.1. У таблиці наведено вихідні дані (стовпчики 1, 2, 3, 6) і вивести результати розрахунків показника Z і ймовірності банкрутства (стовпчики 4, 5).

Таблиця 4.1 — Вихідні дані й одержують результати розрахунку ймовірності банкрутства предприятий.

[pic] Через те, що двухфакторная модель в повному обсязі описує фінансове становище підприємства, прогнозні (розрахункові) і фактичні показники можуть розходитися. Так, підприємство № 8 мало Z=-0.648 і можливість банкрутства трохи більше 20% (тобто на повинен було збанкрутувати, оскільки мало мало, на це шансів), насправді це підприємство стало банкрутом. У той самий час підприємство № 9 і № 12 мали позитивні значення Z (0,510 і 0,244 відповідно) і ймовірності банкрутства 71,5% і 60,1% відповідно, але зуміли уникнути банкрутства. На малюнку 4.1 представлено корреляционное полі, і становище у ньому дискриминантной лінії обох показників — коефіцієнта покриття і коефіцієнта фінансової зависимости.

[pic] Малюнок 4.1 — Дискриминантная лінія на корреляционном полі показників Кп і Кфз З малюнка 4.1 видно, що підприємства, які мають значення показників Кп і Кфз розташовуються нижче, й правіше дискриминантной лінії, найімовірніше збанкрутують (ймовірність їх банкрутства перевищує 50%). У цьому, ніж далі відстоїть точка показників від дискриминантной лінії, то вище ймовірність банкрутства. Для підприємств, які мають поєднання показників Кп і Кфз стоїть вище від і лівіше дискриминантной лінії, майже немає загрози банкрутства. Наприклад, точка 2 розташована над дискриминантной лінією і досить далекою від неї, вона відбиває стан підприємства № 2, яка має Кп =3 і Кфз =20%. Крапка 19 показує фінансове становище підприємства № 19, яка має Кп =1 і Кфз =66%. Підприємство № 19 має високий ймовірність банкрутства (близько 98%), і це справді збанкрутувало. Прогнозування банкрутства з допомогою двухфакторной моделі, що включає коефіцієнти покриття і втрати фінансової залежності, не забезпечує високої точності. Це тим, що це модель не враховує впливу фінансове становище інших важливих показників, характеризуючих, наприклад, ефективність використання ресурсів, віддачу активів, ділову і ринкову активність підприємства. Дискриминантная кордон між банкрутами і небанкротами у випадку має як складний вид, наприклад, є розмиту область, а чи не пряму. Помилка прогнозу з допомогою двухфакторной моделі оцінюється інтервалом D Z=± 0,65. Чим більше чинників буде враховано в моделі, тим, природно, точніше розрахований з її допомогою прогноз. У західної практиці для передбачення банкрутства широко використовуються багатофакторні моделі Еге. Альтмана. У 1968 року було опублікована його пятифакторная модель прогнозування банкрутства. Еге. Альтман досліджував фінансове становище 33 збанкрутілих підприємств, показники яких порівнювалися з за величиною підприємствами у галузі, які змогли зберегти платоспроможність. Сопоставлялись п’ять показників, які характеризували різні боки фінансового стану підприємства. У результаті було отримана наступна модель:

Z = 1,5Коб + 1,4Кнп + 3,3Кр + 0,6Кп + 1,0Кот, (4.3) де Брила — частка чистого обігового капіталу активах, тобто стосунки власного обігового капіталу (відмінність між поточними активами і поточними пасивами) до спільної сумі активов,.

Кнп — рентабельність активів, обчислена по нерозподіленого прибутку, тобто стосунки нерозподіленого прибутку (чистий прибуток з відрахуванням дивідендів) минулих років (рядок 470 балансу форми № 1) і звітний період (рядок 170 форми № 2) до спільної сумі активов,.

Кр — рентабельність активів, обчислена по балансового прибутку, тобто стосунки балансового прибутку (до відрахування податків) до спільної сумі активов,.

Кп — коефіцієнт покриття за ринковою вартістю власного капіталу, тобто стосунки ринкову вартість акціонерного капіталу (сумарна ринкова вартість акцій підприємства) до позикового капіталу (вартість довгострокових та проведення короткострокових позикових средств),.

Кот — віддача всіх активів, тобто стосунки виручки від до спільної сумі активів. У цю модель включені показники ліквідності, фінансової стійкості, рентабельності (ефективність використання ресурсів) та ринкової активності. Залежно від значення Z прогнозують ймовірність банкрутства: Z.