Рынки ресурсів немає і розподіл доходов

смотреть на реферати схожі на «Ринки ресурсів немає і розподіл доходів «Ринки ресурсів немає і розподіл доходів. Ринки ресурсів є важливим структурним елементом ринкової економіки. Від ефективності функціонування ринків ресурсів залежить оптимальність їх використання, отже, стійкість і рівновагу економіки, результативність роботи фірм, підприємств. Усі економічні ресурси поділяються на матеріальні ресурси (земля і капітал) і людські (працю й підприємницька здатність). Відповідно різняться ринки природних ресурсів (землі), капіталу і праці. Сукупність цих ринків виконує на сучасної ринкової економіки найважливіші функції: по-перше, сприяє ефективнішого виробництву товарів та послуг (за зміни цін фірми прагнуть удосконалювати свої методи виробництва, аби застосовувати більше дешевих і від дорогих ресурсів), по-друге, оскільки плату економічні ресурси є основним доходом більшості людей. Оскільки ресурси продаються і купуються, вони, природно, мають ціну. Ціни економічних ресурсів виступають на ринкової економіки як грошового доходу: прибутку (підприємницький дохід), зарплати (прибуток від продажу праці), ренти (земельний дохід). Отже, ціноутворення на ресурси є освіту певних доходів — прибутку, зарплати, ренти. Особливості ринків ресурсів узагальнено виражаються насамперед у тому, що через обмеженість ресурсів неминуче обмежений і саме обсяг виробництва (пропозиції). З огляду на обмеженості економічних ресурсів попит ними дуже стійкий, більше, на ринку ресурсів характерна концентрація попиту, що робить типовими явища монопсонии (єдиний покупець) і олигопсонии (мало покупців). Яскравий зразок — ринок праці невеликих містах. Тут цілком реальне така ситуація, коли єдиним покупцем робочої сили цієї галузі виступає одну фірму. Якщо при цьому ця робоча сила немобильна, тобто. по тим інших причин неспроможна переміститися в інший ділянку ринку (до іншої галузь), фірма має можливості у тому, щоб знижувати величину зарплати. Наем меншої кількості працівників забезпечує цієї фірмі максимальну прибуток. Ціна на ресурси складається, як у усякому ринку, залежно попиту і товарної пропозиції. Пропозиція ресурсів відбиває пряме сполучення між ціною на неї і реально які є обсягом, у сфері самих власників ресурсів поставляти останні за вищою ціні. Так, виплата високої заробітної плати працівникам певних професій стимулює зростання грошової пропозиції відповідних категорій робочої сили в. А попит на ресурси підвищується, підприємства або купують в меншої кількості, або заміняють іншими, щодо дешевшими ресурсами.

1. Особливості попиту економічні ресурси. Інтерес до ресурси є похідним (залежним) попиту продукції, изготовляемую із застосуванням цих ресурсів. Інакше висловлюючись, ресурси задовольняють потреби не прямо, а ще через готової продукції. Отже, зміна попиту ресурси є також величиною залежною — передовсім від зміни попиту готової продукції. На рух попиту ресурси впливає і продуктивності праці: якщо вона зростає, їх потрібно більше. Кожна додаткова одиниця ресурсів дає прирощення продукту — граничний продукт (в грошах — граничний дохід). У той самий час додаткові ресурси викликають збільшення витрат. Але фірми прагнуть зменшити витрати виробництва. Тому будуть збільшувати ресурси до того часу, поки граничний прибуток від їх приросту не можна порівняти з граничними витратами ними. Якщо граничний дохід більше граничних витрат, попит на ресурси зростає, на протилежному ситуації - зменшується. Зміна попиту дані ресурси залежить від динаміки попиту інші ресурси, тобто. через зміну ціни на всі які заміщають ресурси (наприклад, працю замінюється капіталом) і додаткові (наприклад, ресурси на виготовлення плівки та програмного забезпечення є додатковими по відношенню до тих, що йдуть відповідно на виготовлення камери, й ЕОМ). При запровадження у виробництво заміщуючих ресурсів фірми отримують ефект двох видів. Перший — ефект заміщення — пов’язаний із тим, що заміна одного ресурсу іншим змінює ціну й попит (скажімо, заміщення праці капіталом веде до падіння попиту працю й збільшення попиту капітал). Другий — ефект обсягу виробництва — виявляється у збільшенні витрат із капіталу, яскравому падіння обсягу виробництва та відповідно скорочення на ресурси (із капіталу). Тобто, ефект заміщення і ефект обсягу виробництва протилежні за спрямованістю. Тому на згадуваній практиці попит на замісник ресурс зростає, і навпаки. Якщо виробництво вводиться додатковий ресурс, зміна цінується впливає зміна попиту основний ресурс у напрямі. Похідний попит на ресурси зростає, якщо збільшується попит на продукт, підвищується продуктивності праці у числі готової продукції, падає чи піднімається ціна заміщуючих ресурсів, знижується ціна на додаткові ресурси. Характеристика еластичності попиту ресурси розкривається через його похідний характер. Чутливість попиту, його реакцію зміну ціни ресурсів визначають три чинника. Перший — еластичність попиту готової продукції: що вона вище, тим паче еластичним буде виділена і попит на ресурси. Коли підвищення цін товару викликає значне зниження попиту нею, потреба у ресурсах зменшується. Що стосується, коли, навпаки, попит на изготовляемую з допомогою цих ресурсів продукцію нееластичний, нееластичний і попит на ресурси. Другий чинник — замещаемость ресурсів. Еластичність попиту них висока, якщо підвищення є можливість їх заміни іншими ресурсами (наприклад, бензину — дизельним паливом) чи впровадження більш досконалої технології (завдяки якому, приміром, зменшується потреба у бензині). Третій чинник, визначальний еластичність попиту ресурси, — їх у загальних витратах. Еластичність попиту залежить від частки цих ресурсів у загальних витратах виробництва готової продукції. Якщо таку питому вагу великий, а ціна на ресурси зростає, це спричиняє падіння попиту дані ресурси. Чим більший частка ресурсів у загальних витратах виробництва, то вище еластичність попиту. Хоча ресурси обмежені, але якийсь сьогодні їх загальне пропозицію — величина цілком певна (наприклад, у такому-то році робоча сила становила стільки-то мільйонів, посівні площі - стільки-то тисяч гектар, видобуто стільки-то мільйонів тонн нафти тощо.). Отже, величина ресурсів не суворо фіксована, більше, величина ресурсів може змінюватися і часто-густо реально змінюватися під впливом розв’язання тих чи інших зусиль людей. Так, елементи фізичного капіталу можна провести і побудувати, змінюючи тривалість робочого дні й величину заробітної плати, можна проводити пропозицію праці. Навіть відмінне з інших факторів виробництва фіксований природою пропозицію землі також має здатність бути збільшено у вигляді, наприклад, меліоративних робіт. Проте недостатньо продумані агротехнічні заходи можуть сприяти руйнації родючості землі і тим самим зводити його частку орні площі. Дія закону попиту й пропозиції для ресурсів, як та інших товарів, залежить передовсім від умов ринку. У основі пропозиції ресурсів лежать граничні витрати, а попиту ресурси — граничний грошовий продукт. У разі досконалої конкуренції фірми не впливають ціни продуктів, це — робота ринку. Інтерес до ресурси залежить від цього, наскільки ефективно вони використовуються, який приносять грошовий дохід, який з граничний грошовий продукт. Фірми збільшують використання ресурсів до того часу, поки отримуваний завдяки їхнім застосуванню граничний грошовий продукт не зрівняється з граничними витратами ресурсів. Якщо кожна наступна одиниця ресурсів додає до спільного прибутку фірм більше, ніж до загальним недоліків, то стимулюється подальше залучення додаткових ресурсів. І тут фірми привласнюють додатковий прибуток. У разі перевищення граничних витрат ресурсів над граничним грошовим продуктом фірмивиробники зазнають збитків й змушені скорочувати застосування ресурсів. У разі недосконалої конкуренції збільшення попиту ресурси відбувається разом із зменшенням ціни, а збільшення пропозиції - при її зростанні. Фірми рвуться обмежувати попит на ресурси, і забезпечити перевищення граничного грошового продукту над граничними грошовими витратами продукту. Через війну витягається додаткова прибуток. Поставляючи ринку менше продукту, недосконалий конкурент пред’являє і менший попит на ресурси. Найважливіша слідство закону попиту й пропозиції над ринком ресурсів — високий дохід на дефіцитні ресурси, які гостро необхідні виробництва предметів споживання, і, навпаки, падіння доходу на ресурси, що у достатку, чи з’являються їх замінники. Кожен із видів ринків ресурсів (праці, капіталу, землі) має специфічні особливості. Найважливішим із всіх ринків є ринок праці, має працювати з людським капіталом. Відповідно до теорії «людського капіталу» ресурс «До» головне із усіх ресурсів, а інвестиції до нього — найефективніші. Ринок праці - найскладніший із усіх ринків ресурсів, що пов’язано колись лише від самим об'єктом ринку. Робоча сила (працю) як ресурс характеризується, по-перше, різними фізичними даними і різними здібностями, у результаті під час укладання трудового контракту неможливо заздалегідь визначити реальний рівень трудових зусиль працівника, по-друге, неоднаковою кваліфікацією, яка диктувала необхідність відмінностей у заробітної плати працівників різноманітних професій. Тому немає жодного єдиного ринку праці, він ділиться за професіями, галузям, географічному розташуванню. У умовах перехід працівника з однієї ринку в інший пов’язані з великими витратами. По-третє, робоча сила мобільна, тобто. може міняти одне заняття іншим, переходити від менш до більш продуктивною видам діяльності, переміщатися територією. По-четверте, працю, будучи невіддільне від чоловіка, неминуче включає соціальний, психологічний, політичний аспекти. У працівників, на відміну машин, є права, які вони однак відстоюють. Отже, працю є особливою, котрий обіймав виняткове становище ресурсом. Ринок праці має низку структур — конкурентну, монопсоническую, профспілкову — залежно від характеру формування попиту й пропозиції праці, і навіть ціни праці, здібності покупців і продавців праці впливати на співвідношення попиту й пропозиції рівні заробітної плати. На конкурентному ринку праці ні продавці, ні покупці неспроможні проводити умови купівлі-продажу праці. На монопсоническом ринку покупець визначає масштаби від попиту й рівень ціни, на профспілковому — продавець товару. Конкурентний ринок праці характеризується: а) велику кількість фірм, що наймають робочої сили, б) безліччю робочих однаковою кваліфікації, в) неможливістю для фірм і тимчасових робочих контролювати рівень зарплати. Модель монопсонии. Ця структура ринку праці характеризується наявністю одного покупця. У останнього виникає можливість одного покупця. У останнього виникає можливість впливати на величину зарплати. Для цього потрібні, щоб фірма була великим наймачем робочої сили цієї галузі, і навіть щоб працю на даної фірмі було б малорухомим — утруднений перехід із якихось причин на альтернативні робочі місця, а також відплив робітників у інші регіони. Така ситуація виникає у невеликих містах, зайнятість населення яких залежить від однієї фірми. Коли існує 3−4 фірми, наймачі робочих, виникає олігопсонія. Профспілкова модель. У багатьох ринках робочі продають свою робочої сили колективно через профспілка. Профспілки використовують такі способи підвищення зарплати. 1. Запровадження обмежень попри пропозицію праці. Імміграційні бар'єри, законодавство про обмеження робочого тижня, період учнівства, заборона прийняття нових членів в профспілка і заняття робочих місць нечленами профспілки — всі ці обмежувальні заходи використовувались у минулому. Застосовувалися і більше тонкі обмеження: лімітувався тяжкість праці, наприклад число верстатів чи кількість укладываемых цеглин, ширина малярській пензля, використовувалися та інші заходи уповільнення роботи. 2. Збільшення рівня стандартної зарплати. Прямі обмеження попри пропозицію праці непотрібні профспілкам, крім підтримки високого рівня стандартної зарплати. Якщо підприємець виплачує найнятим робочим стандартну зарплатню, профспілка не регулює кількість зайнятих. Підприємець набирає потрібний їй кількість робочих, й інші шукачі робочих місць автоматично виключаються з ринку праці. 3. Збільшення попиту працю. Профспілки вивчають шляху зниження ціни вироблені товари шляхом значного підвищення продуктивність праці і забезпечення якості управління. Вони допомагають рекламувати товар, агітують за прийняття тарифів за захистом місцевого ринку, прагнуть переконати уряд платити підвищення цін щодо трудових контрактами. 4. Усунення експлуатації праці монополістом. Профспілки протистоять монополістичної влади підприємців ринку праці, наприклад, у невеличкому містечку, де діє одне фірма. У цій ситуації єдиний продавець — організація профспілки — може мати результатом своєї діяльності вищого рівня зарплати без скорочення зайнятості. Ринок природних ресурсів, тобто. практично ринок землі. У результаті фіксованості площі земельних угідь природою запропонованої землі характеризується у громадському масштабі досконалої неэластичностью, хоча конкретної користувача землею інша справа: пропозицію землі має певної еластичність, оскільки користувач має можливість збільшити наявну в нього земельну площа з допомогою конкурентів. Обмеженість пропозиції земельних ресурсів посилюється закрепленностью землі на власність (приватну). У той самий час попит на земельні ресурси стійко вище пропозиції через: а) зростання потреби у сільськогосподарської продукції (з допомогою її формування більшість національного доходу) та продукції з корисними копалинами, б) зростання неземледельческого населення умовах урбанізації. Через війну попит на земельні ресурси стійко вище пропозиції. У разі, коли пропозиції землі цілком неэластично (стосовно її ціні), дохід, отриманий у вигляді будь-якого виробництва, виступає в вигляді чистої економічної ренти. Така характеристика доходу означає, що даний конкретно аналізований чинник виробництва немає (з обмеженості землі) альтернативної вартості, тому будь-який дохід тут виявляється економічної рентою. З чистої економічної рентою пов’язана така поняття, як ціна землі. Коли земля купується у власність, її ціна, як й інші ціни, визначаються попитом й пропозицією. Ринкова ціна землі є капитализированная рента, тобто. вона дорівнює сумарною величині всіх майбутніх орендних платежів, які, як очікується, здатний принести конкретний земельну ділянку. Чиста економічна рента пов’язаною зі способами використання земельних угідь. Насправді ж різні ділянки землі відрізняються по родючості, местоположению, кліматичних умов. Це означає, що земельні ділянки приносять нерівні доходи, а навпаки, вони виявляють різну міру продуктивності, що б'є по величині ренти. Отже, якщо земельні ділянки ранжируются за рівнем їхньої продуктивності, то утворюється диференційна рента, що представляє дохід, отриманий з допомогою використання більш продуктивних ресурсів. Ринок фізичного капіталу. Фізичний капітал — це виробничий чинник тривалого користування (основний капітал), бере участь у виробництві уже багато років. Тож характеристики ринку капіталу важливо враховувати чинника часу. Аби розв’язати, вигідні чи капіталовкладення, фірми порівнюють вартість одиниці капіталу справжній момент із майбутньою прибутком, забезпеченої цієї одиницею вкладень. Процедура, що дозволяє обчислити сьогоднішнє значення будь-який суми, яка то, можливо отримана у майбутньому, називається дисконтированием. А поточна вартість майбутніх доходів — дисконтированной вартістю. Якщо дисконтована вартість очікуваних у майбутньому доходів від капіталовкладень більше, ніж витрати на капіталовкладення, тобто сенс робити інвестиції. Отже, дисконтована вартість необхідна фірмам до ухвалення рішень про капіталовкладень, отже, й жорстоке поводження до ринків фізичного капіталу. Структура ринку фізичного капіталу вирізняється високою неоднократностью і крайнім розмаїттям якості об'єктів обміну. Однією з істотних сегментів ринку фізичного капіталу є ринок старого устаткування. Особливість цього сегмента ринку фізичного капіталу полягає у цьому, що саме ньому визначається норма зносу — найважливіша характеристика функціонування фізичного капитала.

2. Розподіл доходів з позицій теорії граничною продуктивності. Проблеми, пов’язані з виробництвом продукції, можна розділити втричі рівня: 1) перед підприємцем може тупцювати питання, як виробляти заданий кількість своєї продукції певному підприємстві. Ці дві проблеми ставляться до питань короткостроковій мінімізації витрат виробництва, 2) підприємець може вирішувати безпосередньо питання виробництві оптимального, тобто. що дає найвищу прибуток, кількості своєї продукції певному підприємстві. Це питання стосуються короткостроковій максимізації прибутку, 3) перед підприємцем може тупцювати завдання з’ясування найоптимальніших розмірів підприємства. Це питання стосуються довгострокової максимізації прибутку. Природно, що з найвищого доходу підприємцю потрібно взаємодія всіх згаданих чинників виробництва, т.к. жодного з них же в окремішності зможе принести дохід. Слід зазначити, у процесі виробництва чинники безупинно взаємодіють друг з одним, доповнюють, котрий іноді заміняють одне одного. Виробнича функція — технічне співвідношення, що відбиває взаємозв'язок між сукупними витратами факторів виробництва і максимальним випуском продукції. Значення виробничої функції у тому, що вона показує на існування альтернативних можливостей, у яких різне поєднання факторів виробництва забезпечує і той ж обсяг випуску продукції. При різних комбінаціях чинників, можна досягнути оптимального їх поєднання. Інтерес до чинник виробництва залежить від граничного продукту чинника. Можна уявити магазин, де працюють два продавця та вони обслуговують щодня десять клієнтів. Можна зробити рекламу щодо залучення клієнтів, природно реклама допоможе до залучення клієнтів — і реалізація продукції підвищиться, але два продавця не в змозі обслужити двадцять клієнтів як і добре, як і колишніх десятьох. Можна зробити і навпаки: не робити рекламу, а збільшити кількість продавців. Тоді кожен із продавців буде обслуговувати більше й якісніше клієнта (залежно від сфери торгівлі), та у тим, що немає реклами, деякі продавці можуть простоювати. Звідси можна дійти невтішного висновку, що за певного рівні знань і техніки збільшення вкладення одного чинника виробництва з незмінної кількості інших чинників веде до убутній віддачі від рівня цього чинника виробництва. Граничні вади у тому випадку — це вести, яку виплачує підприємець, а граничні вигоди — це граничний продукт в грошової форми, створюваний кожної додаткової одиницею праці. Граничним продуктом називається додатковий продукт, який внаслідок збільшення одного чинника виробництва з незмінному кількості інших чинників. Концепція граничного продукту допомагає розв’язати проблему мінімізації витрат виробництва, коли два чинника є перемінними — і праця, і капітал. Заміна одного чинника виробництва іншим доцільно проводити до того часу, поки фізичний обсяг граничного продукту чинника виробництва бракуватиме пропорційним ціні цього фактора:

Предельный фізичний продукт, А = Граничний фізичний продукт У Ціна чинника, А Ціна чинника В Рациональное економічне поведінка передбачає, що «дорогий» чинник виробництва заміщуватимуть «дешевим». Наведене рівність показує межі цього заміщення. Власне усе сказане вище привели у тому, щоб показати, що при добуванні максимального прибутку потрібно вкладати дохід за чинник, а намагатися розвивати сукупність їх, та заодно не забувати, що всі, треба робити доцільно і з метою добування більшою прибыли.

2. Форми доходів над ринком ресурсів. Заробітну плату, економічна рента, відсоток і прибуток. 1) Заробітну плату. У фундаменті економічної теорії є кілька підходів до визначення зарплати. Класична школа політичної економії (А. Сміт, Д. Рікардо, До. Маркс) струменіла з те, що основу зарплати лежить вартість предметів споживання та надаваних послуг, що необхідні існування працівників. Представники класичної школи орієнтувалися на пошук певної об'єктивної величини, визначальною зарплатню. У той час вони вважали, що обсяг зарплати визначається не лише вартістю предметів споживання та надання послуг, необхідні існування працівника, а й співвідношенням попиту й пропозиції праці. Інше направлення у трактуванні зарплати представлено англійським економістом А. Маршаллом. «Заробітну плату, — писав А. Маршалл, — має тенденцію бути рівної чистому продукту праці, гранична продуктивність праці регулює ціну попиту нього, але з іншого боку, заробітної плати властива тенденція перебувати у тісному, хоч і непрямому і вельми складному стосунки з витратами відтворення, навчання дітей і змісту продуктивних працівників. А. Маршалл висунув два чинника, визначальних зарплатню, — гранична продуктивності праці (продуктивності праці додаткового працівника) і рецидив відтворення, навчання дітей і змісту працівників. Необхідність запровадження граничною продуктивність праці диктувалася тим, що працівники трудяться неоднаково: одні більш производительны, ніж інші (одні працівники більш фізично розвинені, умелы, мають вищу кваліфікацію, ніж інші). Це виявляється у цьому, що працівники створюють граничні продукти різного розміру, тож вони мають різну зарплатню. Обидва названих чинника перебувають у єдності. Гранична продуктивність праці визначає попит нею, а витрати відтворення, навчання дітей і змісту працівників лежать у основі пропозиції праці. Взаємодія попиту й пропозиції праці в ринку й визначає рівень зарплати. Форми зарплати. Погодинна і відрядна вести. Фірми використовують як погодинну, і відрядну оплату праці. У випадку оплачується відпрацьоване час, й інші - кількість вироблених товарів чи послуг. Ширше поширена погодинна плата. Її використовують там, де наголошується не так на кількості, але в ролі праці. Раціонально її застосування де він, де існує примусовий ритм роботи. Нарешті, у першій-ліпшій нагоді, коли неможливо точно врахувати вироблення, її застосування неминуче. Номінальна й реальна заробітна плата. Номінальна вести виявляється у грошах, що їх працівники отримують на власний працю. Реальна вести представлено кількістю товарів та послуг, які можна придбати на отримані гроші. Зміна реальної зарплати розраховується з допомогою індексу, що визначається ставленням приросту номінальною зарплати до приросту споживчих цен.

Реальной зарплати = Номінальною зарплати Споживчих цін 2) Економічна рента. Рента є дохід, отриманий власником землі коли аграрії здають їх у оренду. Загальне пропозицію землі на на відміну від інших факторів виробництва щодо фіксоване природою, і може бути збільшено у відповідь вищу ціну, чи зменшено у разі низьку ціну (кількість землі іноді може бути збільшене у вигляді дренажу, а родючість використовуваної землі не може бути зруйновано внаслідок надексплуатації). Земельна рента існує у двох основних формах: диференціальної і абсолютної. Натомість, диференційна рента буває два види. Диференційна рента I пов’язані з різним родючістю земельних ділянок та його ефективністю. При однакових витратах ресурсів результати виробництва ними будуть різні. Диференційна рента виникає також через неоднакового місцеположення земельних ділянок. Транспортні витрати для фермерів будуть великими чи меншими. Близькість до ринків збуту серйозно впливає на структуру виробництва. Швидкопсувні продукти, до приклади, приміром, можна робити поблизу споживачів. Що стосується диференціальної рентою I витрати виробництва визначатимуться граничними величинами найгірших по родючості чи местоположению ділянок. Додатковий дохід, отриманий більш родючих і від розташованих землях, присвоюється земельним власником. Диференційна рента II передбачає різну продуктивність послідовних витрат капіталу однією й тому самому ділянці землі. Вона створюється у процесі інтенсифікації сільськогосподарського виробництва. У цьому випадку витрати визначаються граничною витратою капіталу (найменш продуктивної). Виграш в витратах, отриманий більш продуктивних витрат капіталу, спочатку дістається фермеру. Він привласнює його за протязі дії орендного договору. Під час укладання нової угоди землевласник підвищить величину ренти з урахуванням зміненого родючості землі і привласнює приріст доходу. Рента сплачується від усіх ділянок землі незалежно від родючості та місцеположення. Цей вид платежів називається абсолютної рентою. Ніхто не складатиме землю у найм безплатно. Чи оброблятися гірші землі, залежить т рівня ціни сільськогосподарську продукцію. Перевищення попиту над пропозицією підвищує рівень цін, що дозволяє фермерам виплачувати ренту з гірших участков.

Процент 3) Теорія капіталу є найбільш вразливій частиною економічної теории.

Капітал, який приносить самі відсотки, — це позичковий капітал. У ХІХ в. акціонерна форма власності лише зароджувалася, в XX в. вона стала. Тому німецький економіст Р. Гильфердинг, та був і англійський економіст Дж. Кейнс на чільне місце поставили дослідження грошового капіталу. З поширенням акціонерної форми капіталу доходи видаються відсотком на грошовий капітал, навіть коли цей дохід кількісно дорівнює прибутку. Доход капіталізується по формуле.

де — капитализируемая вартість, N — постійні щорічні доходи, і - норма відсотка. У теоріях відсотка слід розрізняти два моменту: а) обгрунтування необхідності відсотка, б) виявлення чинників, які впливають величину ставки відсотка. Однією з варіантів пояснення відсотка є теорія ажіо, чи теорія утримання. Вона струменіла з те, що відсоток — це премія, що сплачується за можливість володіння товаром, який інакше було б доступний лише у майбутньому. Відсоток сплачується бо споживання товарів у теперішньому вимагає заохочення. Задоволення потреб у сьогодні краще, ніж володіння товарами і величезними грошима у майбутньому, тим більше що надання кредиту завжди ризикованим. Тому надання кредиту призів будуть по великої кількості товарів чи грошей до майбутньому, ніж у теперішньому. Класична школа політичної економії необхідність відсотка обгрунтовувала тим, що часто мають здатність приносити прибуток. І це властивість грошей має бути працьовитість будуть винагороджені. До. Марск в «Капіталі» представив відсоток як частину прибутку. Щоб одержання прибутку шляхом застосування позикового капіталу, треба сплатити відсоток. Теорії відсотка розглядають і питання величину ставки відсотка. Теорія кредитних фондів встановлює зв’язок між ставкою відсотка голосів і пропозицією і попитом на кредитні фонди. Пропозиція залежить головним чином від величини заощаджень і чистого зростання грошових балансів. А попит є функція нового капіталовкладення та бажання збільшити грошові баланси. Цього варіанта пояснення ставки відсотка має багато з теорією переваги ліквідності, оскільки підкреслює значимість банківських депозитів і переваги грошових балансов.

Прибыль 4) Економічна теорія розрізняє нормальну і економічне прибыль.

Нормальна прибуток представляє дохід на чинники, які полишені на самих підприємцем: неявні вести, рента, відсоток. Якщо з економічної прибутку нормальну, то залишається так звана бухгалтерська прибуток. Остання представляє відмінність між сукупними статками і сукупними явними витратами фірми. Створення бухгалтерської прибутку пов’язані з функціонуванням трьох чинників: фізичного капіталу, підприємницьких здібностей і праці. Фізичний капітал постійно втрачає вартість будівництва і фізичну субстанцію. Він може приєднати до нового продукту нічого, крім амортизації. Граничний грошовий продукт у процесі виробництва створюється підприємницькими здібностями і працею. Останній силу високої продуктивності здатний створювати дохід, перевищує зарплатню. Присвоєння прибутку здійснюється капіталістом як підприємцем як і власником фізичного капіталу. На величину прибутку можуть впливати багато обставини. Окрім спільних закономірностей вона під впливом приватних і випадкових причин. Чимало економістів, передусім Й. Шумпетер, вважали, що прибуток представляє дохід підприємців, отримуваний у результаті застосування нових технологій. Певний економісти характеризують прибуток як «монопольний дохід». У умовах недосконалої конкуренції має місце обмеження пропозиції факторів виробництва. Їх нестача то, можливо обумовлена сама природа заклала. Недосконала конкуренція призводить до появи з так званого навмисного дефіциту. Частина те, що називається прибутком, представляє дохід, отриманих у результаті навмисного чи штучного створення дефіциту чинників производства.

3. Проблема нерівності у розподілі доходів. Крива Лоренца. При загальні принципи формування доходів «зароблених» і збереження одержаних по каналам урядових програм зберігаються умови нерівності одержуваних доходів, отже, і рівнів життя різних верств населення та груп населення. У фундаменті економічної теорії використовується крива Лоренца (див. рис.), як показник, який відбиває нерівномірність розподілу сукупного доходу суспільства між різноманітними групами населения.

По горизонталі відкладено відсоткові групи населення, а, по вертикалі - відсотки доходу, одержувані цими групами. Якби розподілі доходів існувало абсолютне рівність, то 20% населення отримували б 20% від всього сукупного доходу суспільства, 40% населення — відповідно 40% доходу, 80% населення — 80% прибутку і т.д. Отже, лінія ОЕ показує абсолютне рівність у розподілі доходів. Абсолютна нерівність означає, як і 20%, і 40%, і 60%, тощо. населення не отримують ніякого доходу, крім одного-єдиного, справи до ряду (лінія ОF) людини, який привласнює 100% абсолютного нерівності. Реально фактичне розподіл доходу показано лінією OABCDE. Чим більше відхиляється цю лінію, чи крива Лоренца, від лінії OE, тим більше коштів нерівність у розподілі доходів. Якщо ми розділимо заштрихованную площа трикутника OFE, одержимо показник, що відбиває рівень нерівності у розподілі доходів. Якщо площа заштрихованого ділянки графіка позначати буквою Т, можна отримати таке ставлення: G= T, де G — показник, які вимірюють ступінь нерівності в доходах.

Этот показник у економічної теорії називається коефіцієнтом Джині, по імені італійського економіста і статистика Коррадо Джині (1884−1965). Вочевидь, що більше відхилення кривою Лоренца від биссектрисы, то більше вписувалося площу фігури Т, і, отже, то більше вписувалося коефіцієнт Джині буде наближатися до 1. Нерівність розподілі доходів існує як у країнах ринкової економіки, і у нашій країні. Дозвіл такої гострої соціальну проблему як бідність є одна з напрямів діяльності держави й пов’язані з підтримкою лише на рівні хоча б прожиткового мінімуму тих, хто міг забезпечити краще життя, а також скороченням (економічними засобами) числа осіб, що проживають поза рисою бідності. Інакше зростання чисельності бідняків загрожує соціальними вибухами і нестабільністю у суспільства. Проблема зменшення бідняків — одну з основних завдань соціальної держави у країнах ринкової економіки. Необхідно також відзначити, що розбіжності у рівні споживання можуть залежати і південь від чинників, не які стосуються внутрішнім властивостями праці та його риси в самого працівника. Насамперед таким чинникам ставляться: розмір сім'ї, співвідношення кількості працюючих, і утриманців у ній, стан здоров’я, географічні і кліматичні умови тощо. Через канали державних програм допомоги задовольняються потреби у вихованні юних членів товариства, змісті престарілих і непрацездатних, забезпеченні (почасти) здобуття освіти, збереження здоров’я. Розподіл коштів за лініях програм допомоги здійснюється за трьом напрямам. Перше напрям характеризується тим, що коли частина надходжень, одержуваних населенням, залежний від праці, та заодно приймаються у увага фахівців і розміри задоволених потреб. Другий напрямок характеризується тим, що проведені виплати немає зв’язки й з працею даного працівника, а розрахунок береться розмір потреб, задоволення яких ці виплати направляються. Ці виплати охоплюють посібники на дітей багатодітним працівникам, самотнім матерям, на спеціалізоване лікування, дотації держави щодо зміст дітей у дитячих установах, школах-інтернатах. Розмір такий дотації залежить від кількості дітей й досяг рівня доходів батьків. Особливість третього напрями залежить від того, основна частина їх, виступає у вигляді пільг та надаваних послуг, надходить населенню у натуральному вигляді через відповідні установи невиробничій сфери. Виплати лінією програм допомоги покликані пом’якшити розбіжності у рівні доходів, викликані не відмінностями у праці, а причинами, що стоять поза самого процесу праці, і навіть сприяти задоволенню низки потреб, найважливіших із погляду завдань формування здібностей до праці, розвитку особистості, досягнення вищого загальноосвітнього і культурного рівнів, доступного охорони здоров’я, пенсійного забезпечення. Державна політика у цій галузі мусить бути особливо активної. Надмірно активне втручання у перерозподільчі процеси, вирівнювання доходів веде до їх зниження ділову активність в світі початку й скорочення ефективності виробництва, у цілому. З іншого боку, скорочення роль держави регулювання доходів населення веде до зростання диференціації доходів, соціальної напруги, загострення соціальних конфліктам та у результаті до зниження виробництва, зниження його ефективності. Досягнення оптимальних масштабів втручання у регулювання соціальних відносин пов’язані з дозволом протистояння між ефективністю та соціальній справедливістю. Сама економічна наука, залишаючись у рамках предмета, займається дослідженням глибини ступеня диференціації доходів населення Криму і її на поведінка людей. Проте визначення прийнятних рівнів цієї диференціації у суспільстві лежить поза можливостей науки, бо формуються вони під впливом як економічних, а й політичних, соціальних, історичних, національних, етичних та інших. норм життя суспільства. Те, що прийнятно з погляду економічної науки витратило не відповідає етичними нормами цього товариства і навпаки. Не можна забувати, що нерівність прибутків значною мірою породжене об'єктивним дією ринкового механізму. Прагнення знищити повністю диференціацію доходів означала б намір зруйнувати сам ринковий механізм. Отже, соціальна політику держави у ринковому господарстві повинна бути досить тонким інструментом, з одного боку, вона покликана сприяти соціальної стабільності і пом’якшенню соціальної напруженості, з другого — у разі не підривати стимулів підприємництва і високоефективного праці за найму.

———————————- [pic].