Вільям Петті

смотреть на реферати схожі на «Вільям Петти «.

Вільям Петти.

Біля джерел економічної науки стояли визначні мислителі, залишаючи невитравний слід культурі людства. Почесне місце у тому числі займає англійський учений Вільям (Вільям) Петти (1623—1687). Роль Петти у науці визначається насамперед із тим, що він був основоположником англійської класичної політичної економії, розквіт якої пов’язані з іменами Адамом Смітом включно та Давіда Рікардо, жили через майже півтора століття після Петти. Класична політична економія була буржуазної, відкрито захищала інтереси свого класу. Однак у епоху, коли працювали класики, буржуазія ще боролася проти феодалів й у певної мері представляв у цій боротьбі інтереси всього народу. Це дозволило б класичної політекономії, хоча вона була обмежена рамками буржуазного кругозору, з великою наукової глибиною і об'єктивністю досліджувати закономірності капіталістичного способу виробництва. Класики розглядали господарство як складна система, у якій діють об'єктивні закони, причому ці закони може бути пізнані людиною. Англійська політична економія стала, поруч із німецької філософією і французьким утопічним соціалізмом, однією з джерел марксизму. Вільям Петти був тут піонером використання кількісних методів у економічних дослідженнях і має розглядатися як із творців статистичної науку й народногосподарської статистики. Йому належать перші досліди у сфері обчислення національного прибутку і багатства. Предметом постійного інтересу Петти було народонаселення, якого є також однією з основоположників демографічної науки. Багато його роботи прокладали шляху зближення громадських наук з науками природними, до яким у нього було великий интерес.

Роботи англійського вченого зберігають свою значення й у наші дні. Цим пояснюється пильна увага до нього з боку дослідниківмарксистів. До. Маркс і Ф. Енгельс високо цінували заслуги Петти у розвитку політичної економію газу й прилеглих до неї громадських наук. Багато роботах До. Маркса ми бачимо яскраві та глибокі характеристики Петти як вченого і совість людини, які свідчать про його постійному інтерес до цьому «гениальнейшему і оригинальнейшему исследователю-экономисту».

У. І. Ленін, що класична буржуазна політична економія до Маркса закономірно в Англії, яку перевидали той час самої розвиненою капіталістичної країною [2, т. 23, з. 45]. Він про матеріалізмі Петти, зв’язок цього матеріалізму з його економічними ідеями [2, т. 25, з. 41].

Роботи Петти написані й почасти опубліковані більш 300 років як розв’язано. Для їх правильної оцінки необхідно мати чітке уявлення про епоху і середовищі, в якій він жив і трудился.

У XVII в. Англія вирізнялася з-поміж інших країнах відносно високою рівнем розвитку капіталізму. Потужний поштовх економічному та соціального розвитку дала буржуазна революція середини XVII століття. Ці події у що свідчить визначили матимуть різні погляди Петти, і. Революція завершилася класовим компромісом буржуазії і дворянства, забезпечивши першої умови задля її подальшого накопичення богатства.

Економічні і політичні умови другої половини XVII століття сприяли розвитку науку й її технічних додатків. У фізики й математиці відбувався справжній науковий переворот, пов’язані з іменами Ісаака Ньютона, Роберта Бойля, Роберта Гука та інших великих учених. До цьому колу людей належав, і Вільям Петти, за словами До, Маркса, «батько політичної економію газу й певною мірою винахідник статистики» [1, т. 23, з. 282].

Петти був сином свого часу. Коли з сім'ї ремісника і ставши скромним інтелігентом, він згодом домігся багатства і дворянського титулу, використавши при цьому дуже чисті способи. Але великий ірландський поміщик і придворний короля Карла II зберіг пристрасть до наукового дослідженню, особисту незалежність" і громадянську сміливість. У поглядах Петти проявилася ще одне важливе риса класичної політичної економії — політичний лібералізм, боротьба за буржуазну демократию.

Економічні праці Петти з’явилися, звісно, не так на порожньому місці. Вони тісно пов’язані з економічної думкою і політикою попереднього часу, коли пануючій доктриною був меркантилізм. Петти, ще багато в чому залишаючись меркантилистом, водночас прокладав нових шляхів, які ведуть класичної школі. Він одна із родоначальників трудовий теорії вартості. Розглядаючи категорії ренти, відсотка, зарплати, він зробив перші кроки по дорозі розуміння природи додаткової вартості. Чудові думки висловлював Петти теоретично грошей. Багато цікавого в його доробку з питань економічної політики государства.

Виступаючи сміливим новатором, він своєю «політичної арифметикою» створив прообраз економічної статисти та вперше спробував аналізувати економічні та соціальні процеси з цифрами до рук. Серед перших він наблизилася розумінню те, що до демографічним процесам застосуємо закон великих чисел, що вони піддаються певним закономірностям, і що більше статистична сукупність, тим суворіше ці закономірності дотримуються. Значення «політичної арифметики» Петти виходить, проте, за межі: вона за суті є першу історичну форму, у якій політична економія відокремлюється як самостійна наука.

Аналіз наукових досягнень Петти з погляду сучасної науки читач знайде нижче. Завершується книга розглядом впливу Петти на наступне розвиток науку й оглядом літератури про неї, починаючи з його сучасників і закінчуючи новітніми роботами, які створюються як у Заході, і у соціалістичних країнах. Буржуазні вчені нерідко спотворюють і применшують значення ідей Петти у політичному економії. Ці погляди піддаються критики на роботах марксистов.

Наша книга носить науково-популярний характері і через це, і навіть внаслідок обмеженого обсягу не претендує на аналіз всіх аспектів проблеми. Автори ставлять завдання запровадити читача в курс цікавого, що виникають у вивчення історії економічних учений.

ПЕТТИ У ЗАХІДНІЙ ЛІТЕРАТУРІ XIX—XX ВР. І У РОСІЙСЬКОЇ ДОРЕВОЛЮЦІЙНОЇ ЛИТЕРАТУРЕ.

У другій половині в XIX ст. інтерес до трудам й особистості Петти помітно збільшився. Висока оцінка, дана його ідеям До. Марксом, у відомій мірою сприяла цьому. Важливу роль вивченні літературної спадщини Петти зіграло скоєне в 1899 р. двотомне видання Ч. Р. Халлом його економічних творів. У широкому запровадження до цього видання Халл дав багатосторонній аналіз ідей досягнень Петти. Йому, зокрема, належить рішення «проблеми Петти — Граунт», яке сталося основних рисах прийнято сучасними авторами. Разом про те Халл, з під впливом сучасної йому буржуазної політекономії, яка відмовилася від принципів класичної школи, виступив побічно проти До. Маркса, стверджуючи, що у теорії вартості Петти не виділявся скільки-небудь серйозно у складі сучасних йому авторів, а теорії і розподілу і доходів й казати про його серйозному внесок [27]. Цю позицію багато чому обумовила ставлення до ідей Петти серед буржуазних учених XX в. Зазвичай зізнаються (нерідко з застереженнями) його заслуги як однієї з засновників статистичної і демографічної науки, а й у розробці окремих, зокрема прикладних, питань економічної науки, особливо податків. У той самий час ідеям Петти теоретично політичної економії відмовляють в оригінальності чи наукової цінності. Найхарактернішою й авторитетної у сенсі є позиція І. Шумпетера (1883—1950) у його своїй праці з історії економічної думки (1954 р.). Він високо оцінював політичну арифметику Петти як прообраз багатьох областей статистики, зокрема розвиненою в 30—40-х роках XX в. системи національних рахунків, і помічав: «Це була надихаюча ідея, перспективна програма, яка зів'яла в дерев’яних руках шотландського професора (Адамом Смітом включно. — Прим. авт.) але вона виявилася практично втраченої для економістів протягом 250 років» [47, з. 212]. Що ж до репутації Петти як видатного економіста-теоретика, то Шумпетер вважав, що вона у великою мірою зобов’язана «декрету Маркса, яким Петти оголосили засновником економічної науки», і навіть захватам деяких німецьких учених, які, втім, керувалися цілком іншими принципами, ніж Маркс, тож інакше трактували внесок Петти [47, з. 210]. За твердженням Шумпетера, в працях Петти, «всупереч марксистської позиції немає теорії заробітної плати немає заснованої на експлуатації теорії додаткової вартості чи ренти…» [47, з. 214]. Знаменитий приклад із виробництвом хліба і низки срібла (див. з. 35) немає нібито нічого спільного до теорії вартості. Він відмовляє в оригінальності поглядам Петти за власний кошт і позичковий відсоток. Уваги фахівців заслуговує монографія швейцарського автора З. Кюнис, спеціально присвячена теорії вартості і Петти [38]. Ця робота містить велику і сумлінно складену бібліографію робіт про Петти на західноєвропейськими мовами і аналіз поглядів попередніх дослідників. У працях, присвячених ранньої англійської економічної думки, Петти займає чільне місце. Зазначимо дві книжки що така — Еге. А. Джонсона (1937 р.) і У. Летвина (1963 р.). Від першого відзначається, що у мислення Петти надали переважна вплив троє мислителів XVII в.: Гарвей, відкрив кровообіг, Гоббс і Бекон [37, з. 98]. Джонсон далекий до марксової оцінки праць Петти (він навіть про неї згадує), але не дає урівноважений аналіз всіх основних елементів поглядів Петти — як економічної теорії, і статистике-демографической частини. Підхід Летвина ближчі один до трактуванні економічних ідей Петти Шумпетером. Летвин значною мірою ігнорує його теорію вартості і доходів, роблячи упор зроблено на розробку Петти проблеми податків, і навіть на політичну арифметику. У цій області він зазначає, що Пеття був далекий від створення математичних основ теорії статистики, що його віра у всесилля статистики і можливість прямого спрямування політичних рішень була наївною: це був «дитяча мрія громадської науки» [39, з. 138]. Проте він менш Летвин називає «Трактат про податки і зборах» зразковою економічної роботою XVII в. і відзначає її велике значення у розвитку науки. Автори, менш скуті «офіційної» економічної догмою, сміливіше підкреслюють глибину й багатосторонність ідей Петти, їхню соціальну значимість у межах його епохи й в період. У вважається класичної роботі «Інтелектуальні джерела Англійської революції» прогресивний історик До. Хілл відводить Петти велике місце. Він підкреслює значення революційної епохи на формування ідей Петти, хто був важливим елементом в яка походила у другій половині XVII в. в Англії наукової революції. Хілл справедливо свідчить про заслуги Петти становлення методологічних принципів класичної політичної економії, особливо те, що в життя, як й у природі, діють об'єктивні «природні» закони. Він також пише: «Маркс, цей Бекон соціології, мав багато підстави, щоб не вважати Петти батьком англійської політичної економії» [35, з. 272). Велика біографічна книга належить Еге. Страус-су і має характерне заголовок «Сер Вільям Петти, Портрет генія» (1954 р.). У ньому відплачується належне яскравості і своєрідності особистості Петти, його внеску до науки. Страусе зазначає, що Петти можна вважати однією з перших «футурологів», оскільки вона прагнув заснувати своє бачення майбутнього не так на утопії, але в наукових фактах, на екстраполяції певних тенденцій громадського розвитку. Із цілковитою підставою Страусе пише: «Міцна репутація Петти грунтується насамперед з його ролі як піонера у економічній науці і з його формулюванні трудовий теорії вартості і його творчому застосуванні на вирішення економічних труднощів. Інтелектуальні процеси, якими він приходив до до своїх результатів, малюють його як мислителя великий могутності й оригінальності як і видатного виразника наукової революції XVII в., його внесок був у застосуванні кількісних методів до соціальним й фактично економічним явищам» [49, з. 225].

Цікаві спостереження Страусса щодо социально-этических аспектів поглядів Петти. Він порівнює його за тверезості, реалізму і відсутності будь-якої сентиментальності щодо важких умов життя трудящих мас з Рікардо. Виступаючи за мотивами економічну ефективність за полегшення цих умов, він цим поводиться справжнім гуманістом. Петти був, можливо, першим соціальним мислителем, який пропонував державі позитивну програму боротьби з безробіттям та її наслідками, яка включала громадські праці та посібники безробітним. Глибина думки англійського вченого виявляється у тому, що вона досить чітко бачив соціальну природу преступности.

Важливий внесок у вивчення поглядів і наукового доробку Петти вніс японський учений Ш. Мацукава. Головний його працю про Петти існує, наскільки нам відомо, тільки японському мові, але основні тези цієї роботи викладені у ряді статей автора англійською та німецькою мовами. Мацукава визнавав обгрунтованість підходу До. Маркса для оцінювання ролі Петти в економічної науці, і систематично спирався з його конкретні висловлювання. ^.

Мацукава виключно високо оцінював роль Петти і писав, наприклад, що «він був найбільшим ученим XVII в. у цій галузі (економіки. — Прим. авт.), а Сміт був яку можна вершиною XVIII в.» [42, з. I]. Приділяючи особливу увагу трудовий теорії вартості Петти, Мацукава висловив думку, що нею і Смітом був учених, які зробили в формування цієї фундаментальної економічної теорії можна порівняти з Петти внесок. Разом про те Мацукава прагне розкрити сутність, і причини протиріч трудовий теорії вартості Петти, зокрема притаманною йому двоїстості у вирішенні питання джерело вартості, яким в нього виступає то людський працю як такої, то працю й земля. Мацукава зіставляв це явище з марксовым поясненням й аналізом суперечливості і непослідовності Сміта у його теорії вартості [44, з. 136]. Заслуга Мацукавы також у тому, що продовжив введення в науковий про рот нових текстів Петти з його великого архіву. У 1977 р. він опублікував относимый приблизно до 1670 р. важливий документ, де у формі діалогу Петти стисло формулює низку найважливіших ідей, зокрема займається пошуками «природного рівняння» між землею і працею [43]. Для істориків і економістів архів Петти залишається є джерелом цінних матеріалів різноманітних. Раз у раз у пресі з’являються роботи, засновані на таких матеріалах. Вони поповнюють наші знання про різних аспектів наукової і з практичної діяльності Петти [30]. Петти приваблює також увагу экономистов-математиков, статистиків, демографів. Однією з ранніх учених що така була російська математик і економіст Є. Є. Слуцький, що у 1914 р. опублікував свій доповідь, пов’язані з 250-летием першого трактату Петти, исполнившимся в 1912 р. [20]. Одне з лідерів російської школи статистиків А. А. Чуп-ров, розглядаючи бурхливий розвиток статистики межі XIX і XX ст., писав 1909 р.: «Як багато і з першого зародження статистичного методу, у період Граунта і Петти, поштовх дається природознавством… тоді творці емпіричного суспільствознавства (курсив наш. — Прим. авт.), запозичуючи у натуралістів загальні основи наукового світогляду, самостійно на новому матеріалі спостережень над громадської життям створюють нових форм наукового мислення…» [25, з. 9].^, Англійський статистик і економіст, автор великих робіт з проблемам економічного зростання До. Кларк пише: «…економічна наука стала на правильний шлях завдяки Грегорі Кінгу і серу Вільяму Петти під час дивного розквіту наукових ідей у Англії кінці XVII століття» [32, з. IX]. Будучи однією з творців так званої теорії «трьох секторів виробництва» і формулюючи основне становище концепцією, що у певної міри вірно відбиває певні техніко-економічні закономірності господарського розвитку, Кларк пише: «…тоді, як «економічне людський розвиток йде вперед, кількість зайнятих сільському господарстві має тенденцію до скорочення проти зайнятістю у промисловості, яка, на свій чергу, знижується проти кількістю зайнятих у сфері послуг» [33, з. 493]. Цю тенденцію він називає «законом Петти», оскільки він в «Політичною арифметиці» досить чітко сформулював її. Можна можу погодитися з Кларком, що читання сторінок Петти, присвячених порівняльному аналізу економічного зростання Англії, Німеччині й Голландії, викликає здивування і тепер. Перу сучасного американського економіста П. Сту-денского належить велика монографія «Доход націй», перекладена російською мовою [22]. Своє дослідження автор справедливо розпочинає працю з Петти, відводячи кілька сторінок досить тому детальному викладу його розрахунків національного доходу Англії й отриманих результатів. Ім'я Петти фігурує на сторінках цієї роботи. Отже, П. Студенский хіба що пов’язує ниткою родоначальника статистики національного прибутку і національних рахунків У. Петти з більш пізніми дослідниками і демонструє елементи ідей, хто був висловлені кілька століть тому і на службі в сучасної статистики. Проте, як підкреслює автор вступної статті Альб. Л. Вайн-штейн, П. Студенский недостатньо відтінила те що, що з Петти дається все-таки розрахунок не національного доходу, лише річного витрати населення країни не враховуючи накопления.

Редакционная коллегия (список литературы):

1. Л. И. Абалкин.

2. А. В. Аникин.

3. В. С. Афанасьев.

4. В. А. Жамин.

5. В. В. Куликов.

6. Б. А. Мясоедов.

7. Л. Д. Широкорад.