Чинники виробництва

смотреть на реферати схожі на «Чинники виробництва «.

Міністерство просвіти України.

Запорізький державний університет.

Кафедра: «Економічної теорії».

Курсова робота по дисципліні «Мікроекономіка» на тему:

Взаємозмінюваність факторів виробництва.

Виконала: Студент ек. фак-та Гончаренко Ю. Г. грн. 5144−1 Керівник: Колобердянко І.І.

Реєстраційний номер____________.

Дата__________________________.

Підпис_________________________.

Реферат.

Курсова робота: 35 з., 6 додатків, 5 джерел. Об'єкт дослідження — фактори виробництва. Ціль роботи -дослідження факторів виробництва й їхні вплив на виробничу діяльність. Метод дослідження — описовий, порівнювальний. Головним мотивом виробничої діяльності фірми є отримання прибутку й від того, наскільки фактори виробництва сприяють отриманню прибутку залежить попит ними. ФАКТОРИ ВИРОБНИЦТВА, ПІДПРИЕМСТВО, ВЗАЄМОЗА-МІНЮВАННІСТЬ ФАКТОРІВ ВИРОБНИЦТВА.

План.

Реферат 2 Вступ 4 1 Фактори виробництва: види, типи, функції 5 2 Поєднання факторів виробництва 9 3 Економічні ресурси та їхні рух 11 3.1 Попит та пропозиція економічних ресурсів 11.

3.1.1 Мобільність ресурсів 15 3.2 Взаємозмінюваність виробничих факторів 17.

3.2.1 Гранична норма технічної заміни та кривіна ізоквант 19.

3.2.2 Дія зміни граничних продуктів факторів виробництва на граничну норму їхні технічної заміни 21.

3.2.3 Заміщення роботи капіталом у підприємництві 22.

3.2.4 як зміни в технології впливають на ізокванти 24 4 Інші можливі фактори виробництва 26 Висновок 28 Список використаної літератури 29 Додаток, А 30 Додаток Б 31 Додаток У 32 Додаток Р 33 Додаток Д 34 Додаток Є 35.

Вступ.

Процес виробництва завжди є результатом взаємодії певних факторів, котрі в економічній науці називають чинниками виробництва чи виробничими ресурсами. Результативність використання факторів виробництва може бути відображена категорією ефективності виробництва (співвідношенням одержаного результату продуктивного використання факторів виробництва та інших витрат. Ефективність виробництва може бути підвищена за рахунок як збільшення використаних факторів, то й повнішого їхнього використання, тобто екстенсивним чи інтенсивним шляхом. У реальному процесі виробництва обидва шляхи переплітаються при перевантаженій ролі одного із них. З розвитком суспільства все більшого поширення набуває інтенсивний шлях. Процес інтенсифікації виробництва означає более повне використання його факторів, їхнє якісне удосконалення, а також поліпшення технологій використання продуктивних сил.

1 Фактори виробництва: види, типи, функції.

Види факторів виробництва зумовлені різноманітністю виробничої діяльності людини у багатьох галузях, підгалузях, сферах, підрозділах й регіонах. Наприклад, є фактори виробництва сільськогосподарського призначення, чи такі, що належати до промисловості, машинобудування. Робітники як фактори виробництва можуть бути зайняті в матеріальному виробництві чи духовній сфері, в різних регіонах країни тощо. Види факторів виробництва дуже різноманітні, що є об'єктивною підставою суспільного поділу роботи. Для типів факторів виробництва характерною є визначеність. Вони представлені засобами виробництва (матеріально-речовий чинник) й безпосередніми виробниками (особистий чинник), наділеними здатністю до роботи. Особистий й речовий фактори набувають найсуттєвішої якості - суспільного характеру, коли постають не як індивідуальні, а як сукупні фактори. Індивідуальні фактори, як й індивідуальне виробництво певною мірою є абстракцією. Індивідуальні фактори обох типів (засоби виробництва й робоча сила) в сукупному вигляді - це сукупна робоча сила та сукупні засоби виробництва, сукупний чинник виробництва — однотипний але й багатовидовий. Зростання різноманітності видів чинника не змінює його типу, але й означає розвиток його суспільного характеру, оскільки примножує і ускладнює зв’язки між різновидовими чинниками виробництва одного типу (речового чи особливого). Матеріально-речові фактори поділяються на засобі виробництва, створені людиною (капітал), й природні фактори, що об'єднуються поняттям «земля». Особисті фактори визначається поняттям «праця2. Земля як чинник виробництва відіграє особливу роль. Відомий англійський економіст Уільям Петті ще у XVII столітті підкреслював, що земля — матір багатства. Поняття «земля» як чинник виробництва має широкий зміст: вона є одночасно операційним базисом виробництва (в промисловості), сховищем природних ресурсів (родовища мінералів, нафти, газу), природною основою сільськогосподарського виробництва (орні землі, ліси, водоймища). У сільському господарстві земля — це і основний засіб роботи, й предмет роботи. Праця як чинник виробництва охоплює людські ресурси: фізичні та розумові здібності, освітній та професійний рівень, виробничій досвід тихий, хто зайнятий у виробництві. Відомо, що із розвитком суспільного виробництва вдосконалюються й істотно змінюються засоби виробництва, виникає автоматизоване й роботизовано виробництво, нетрудомісткі технології тощо. Алі роль особистого чинника при цьому не лише не зменшується, а де в чому й зростає. Зумовлюється це такими обставинами. По-перше, под впливом науково-технічного прогресу, вдосконалюються, відповідно виникає потреба у віщій кваліфікації працівників. По-друге, виробництво стає дедалі более наукомістким, тобто таким, що потребує наукового забезпечення. По-третє, виробництво розв’язує дедалі складніші заподіяння, орієнтовані на зростаючі потреби людей й обмежені ресурси, отже, досконалішим має бути і управління. По-четверте, зростає екологічна складність виробництва внаслідок зростання промислового навантаження на природу, порушення стійких зв’язків в екологічному середовищі, зростання потенційно негативного впливу виробництва на природу. По-п'яте, зростає частка ризикових виробництв (атомна енергетика), що вимагає від людини не лише високої кваліфікації, а і значного психічного напруження. Капітал як чинник виробництва являє собою майно (засоби виробництва), що належати підприємцям чи іншим власникам й використовуються в процесі створення товарів й послуг. Особливістю капіталу є ті, що він має бути кимось нагромаджений, створений. Капітал існує лише у продуктивної використанні, саме тоді коли його власниками одержуються доходи від користування та володіння своїм майном. Матеріально-речова основа капіталу — засоби та предмети роботи — перебуває у процесі постійних змін. Обидва типи факторів виробництва (й засоби виробництва, й робоча сила) мають єдине призначення: смердоті є продуктивними силами, силами дії людей на природу із метою створення благ. Проте їхні функції розрізняються. Працівник створює засоби виробництва, визначає їхнє призначення й використовує їхні в процесі роботи. Речові фактори виробництва функціонують як засоби оснащення трудової діяльності людини, примноження її продуктивної сили. Вони є своєрідним продовженням людських органів діяльності й матеріальна основа розвитку їхнього в процесі виробництва. Функція виробництва як особистого чинника виробництва полягає у використанні своєї робочої сили в процесі роботи як діяльності, спрямованої на зміну предметів й сил природи із метою задоволення своїх потреб. Сукупність фізичних та інтелектуальних здібностей людини становить її робочу силу. Функція засобів виробництва полягає до того, щоб бути провідником продуктивної дії працівника на предмети й сили природи. Частина засобів виробництва характеризується засобами роботи, за допомогою які робітники продуктивно трансформують предмети роботи. Активною частиною засобів роботи є знаряддя роботи, рівень розвитку які багато в чому є показником відносин між людьми, котрі складаються в процесі виробництва, й ступеня зрілості тієї чи іншої епохи. Пасивною частиною засобів роботи, значення якої від цого не зменшується, є засоби виробничої інфраструктури, що виконують функцію забезпечення загальних умів виробництва: приміщення, приміщення, шляхи сполучення, засоби зв’язку інформації та інші комунікаційні системи. Друга частина засобів виробництва — предмет роботи — це річ (природна чи вироблена попередньою працею), на якої спрямована праця людини й із якої вон як із матеріальної субстанції виробляє майбутній продукт. Усі зазначені функції засобів виробництва й працівників є необхідними у виробничому процесі. Серед них немає другорядних. Однак це не означає, що не можуть бути визначені певні пріоритети. Щодо функцій, то пріоритет належить особистому чиннику. Потенційний ефект засобів виробництва не реалізується поза керуючого та спрямовуючою діяльністю головної продуктивної сили — людини.

2 поєднання факторів виробництва.

Функціонуванню й взаємодії факторів виробництва передає їхнє поєднання. Процес виробництва передбачає об'єднання людей певним чином між собою та із відповідними речовими чинниками виробництва. Характер й спосіб поєднання факторів виробництва — це однопорядкові, але й нетотожні категорії. У характері поєднання факторів виробництва відображається сукупність важливих соціально-економічних відносин, а й у способі поєднання — конкретно-історична комбінація засобів виробництва та робочої сили, порядок їхнього застосування, тобто особливості продуктивних сил. У характері відбивається соціально-економічне, а й у способі - організаційно-трудове поєднання факторів виробництва. Першому відповідають економічні відносини (виробництво, розподіл, обмін, споживання), в основі які знаходяться відносини власності чи майнові, іншому — організаційнотрудові відносини (спеціалізації, кооперації, наукової організації роботи, управління стандартами, якістю тощо), котрі походять із відносин організації безпосереднього використання факторів виробництва як елементів продуктивних сил. Серед проблем, котрі виникають у процесі поєднання факторів виробництва, виділяють такі:

— забезпечення збалансованого розвитку засобів виробництва й трудових ресурсів, їхньої взаємної якісної та кількісної відповідності,.

— формування й підтримка мотивації до впровадження более прогресивних засобів виробництва,.

— забезпечення заміни ручної, малокваліфікованої роботи на технічно й технологічно оснащену, що дає змогу значно зменшити витрати всіх ресурсів на одиницю створеного продукту,.

— досягнення доцільних пропорцій при формуванні техніко-технологічної бази виробництва й підготовці сучасного працівника,.

— пошук й впровадження нових, прогресивних форм включення працівників у виробничій процес,.

— створення й утримання на належному рівні механізму економічного управління процесом поєднання й використання чинника виробництва, за якого б досягався найбільший результат при найменших витратах.

3 економічні ресурси та їхнього рух.

як відомо, до головних економічних ресурсів, чи впроваджених факторів виробництва, відносяться праця, капітал, земля. Економічні ресурси відіграють важливу роль на мікроекономічному рівні. Від їхнього раціонального використання залежить прибуток власників факторів виробництва, зниження витрат й цін на кінцеву продукцію, результативність роботи підприємства.

3.1 Попит та пропозиція економічних ресурсів.

Попит на економічні ресурси складається то й на товари, але й йому притаманна специфічна рису: попит на економічні ресурси є похідним (залежним), пов’язаним головним чином з попитом на продукцію, Яка виробляється із використанням цого ресурсу. Попит на ресурс поширюється чи скорочується в залежності від того, збільшується чи зменшується попит на продукцію у виробництві якої використовується даний ресурс. Використання кожної додаткової одиниці якогось ресурсу при незмінній величині інших ресурсів дає збільшення загальної кількості продукції, яку, як відомо, називається граничним продуктом факторів виробництва. Для подальшого аналізу введемо поняття межового продукту в грошовому вираженні (MRP), який є граничним доходом, отриманим від використання додаткової одиниці ресурсу, й знаходиться за формулою:

MRP=MP*MR (3.1.1) Де МР — граничний продукт факторів виробництва,.

MR — граничний дохід, тобто зміну в підсумованому доході, викликана продажем додаткової одиниці продукції. Алі використання додаткової одиниці ресурсу збільшує витрати фірми. Якщо величина інших ресурсів не змінюється, то приріст витрат фірми в наслідок використання додаткової одиниці ресурсу називається граничними витратами на ресурс (МRC). Вони вираховуються шляхом поділу величини змін в загальних витратах на даний ресурс на величину змін в кількості використаного ресурсу. Придбаючи ресурси, фірма якщо прагнути мінімізувати витрати. Цього вон досягне, якщо для використаних факторів виробництва (наприклад, роботи й капіталу) виконується рівність:

[pic] (3.1.2).

Де — відповідно граничні продукти капіталу та роботи, а — ціни одиниці капіталу та роботи. Ос-кільки використання додаткової одиниці капіталу й праці дає один й тієї ж MR, то рівність 3.1.2 рівнозначна слідуючому:

[pic] (3.1.3).

як відомо, у разі використання ресурсів, фірма винна вводити змінні фактори до тихий пір, доки граничний продукт в громовому вираженні (тобто граничний дохід, отриманий від використання додаткової одиниці ресурсу) не зрівняється із граничними витратами на ресурс чи MRP=MRC. Якщо ціни на ресурс залишаються незмінними й не залежать від дій фірми, то MRC рівняється ціні одиниці ресурсу, й тоді MRPk=Pk, а. Отже, рівність 3.1.3 прийме вид:

[pic] (3.1.4).

Колі фірма в змозі змінити ціни ресурсів, рівність 3.1.4 якщо матір вигляд:

[pic] (3.1.5).

Використання кожної подальшої одиниці ресурсу пов’язано з змінами, поперше, межового продукту в грошовому вираженні (приріст прибутку фірми в наслідок продаж продукції, виробленої додатковою одиницею ресурсу), поодному, витрат (що відображається в граничних витратах). Фірма прагне до такого використання ресурсу, яку забезпечує оптимальне сполучення граничних витрат на ресурс й величини межового продукту даного ресурсу в грошовому вираженні. якщо останній перебільшує граничні витрати, то фірма якщо збільшувати попит на економічний ресурс. Якщо ж приріст витрат на ресурс стає понад межового продукту в грошовій формі, то фірма змушена скорочувати попит на ресурс (додаток А).

Еластичність попиту на економічні ресурси. Чуттєвість попиту на ресурси, його реакцію на зміну цін ресурсів визначають три фактори: А) Еластичність попиту на кінцеву продукцію: При інших рівних умовах, чим вище еластичність попиту на готову продукцію, котра виробляється з використанням даного ресурсу, тім более еластичним якщо попит на цей ресурс. Колі зріст ціни товару викликає значне падіння попиту на нього, тоді суттєво знижується потрібність в необходимых для виробництва цого товару ресурсах. Якщо в наслідок підвищення ціни на кінцеву продукцію відбувається лише незначне скорочення попиту на неї, тобто попит нееластичний, то й реакція в попиті на ресурси якщо незначною. Б) Взаємозмінюваність ресурсів, Еластичність попиту на ресурс якщо високою, якщо при підвищенні ціни на нього існує можливість заміни даного ресурсу. Цю заміну можливо здійснити чи шляхом прямого, безпосереднього використання іншого ресурсу замість того, що використовувався раніше, чи шляхом вдосконалення технології виробництва. Наприклад, еластичність попиту на бензин залежить від того, що його можна замінити у двигунах внутрішнього згорання газом (пряма заміна), а також від того, що можна розробити модель автомобіля який потребляє менше бензину (вдосконалення технології виробництва). У) Частка ресурсів в загальних витратах. Еластичність попиту на ресурс залежить від частки даного ресурсу у витратах виробництва готової продукції. Якщо якийсь ресурс займає доволі велику частку, порівняно із іншими ресурсами, у загальних витратах виробництва й якщо саме на цей ресурс відбувається суттєве підвищення цін, то воно та викликає зниження попиту на цей ресурс. Еластичність попиту на ресурс тім вище, чим понад частка даного ресурсу в загальних витратах виробництва. Наприклад, фірма виробляє взуття. Витрати на шкіру складають 50% від загальних витрат на виробництво, а витрати на барвники — 10%. Тоді, 10%-кове підвищення ціни на шкіру призведе до підвищення ціни готової продукції (взуття) п’ять% (10% від 50%=5%). З іншого боці, аналогічне 10%- кове підвищення ціни на барвники призведе до зростання цін на взуття лише на 1% (10% від 10%=1%). Пропорція економічних ресурсів. Загальна пропорція ресурсів в якийсь період є визначеним. Дійсно, кількість ресурсів змінюється, але й інколи й не дуже різко. Вочевидь, що більшість природних ресурсів є обмеженими, але й при цьому все одне смердоті не суворо фіксовані. Адже є можливість відкриття нових родовищ, розробки натуральних чи штучних замінювачів. Обмеженість, але й не сувора фіксованість притаманна всім виробничим ресурсів. Пропозиція капіталу, под яким розуміють пропозицію станків, обладнання, виробничих будівель, не є фіксованою, бо обладнання, машини можна виробити, а приміщення збудувати. Пропозиція землі як чинника виробництва є також не суворо фіксованою. Хоча кількість землі обмежена, але й можна збільшити пропозицію землі шляхом іррігаційних, меліоративних та інших робот. Пропозиція роботи передбачає загальну кількість часів, котрі може відпрацювати працездатна частина населення. Пропозиція роботи залежить від багатьох факторів, таких, як оплата роботи, тривалість робочого дня, тижня, трудової діяльності, можливості отримання різних видів допомог (по догляду за дітьми, інвалідами, по безробіттю й тощо). Отже, пропозиція роботи, хоча й обмежена певними рамками, але й також не фіксована.

3.1.1 Мобільність ресурсів.

великій вплив на пропозицію ресурсів виявляє їхні мобільність, под якою розуміють можливість чинника виробництва змінювати сферу свого використання. Тієї ресурс, що под впливом будь-яких причин легко переміщується із одної області використання в іншу, називається мобільним. Якщо навпаки — немобільним. Фактори виробництва, що мають високу мобільність, володіють еластичною пропозицією, відповідно, пропозиція немобільних факторів нееластична. На мобільність ресурсів впливає часовий чинник — чим довше інтервал, який розглядається, тім більшою мобільністю володіють економічні ресурси. Наприклад, капітал у невеликих по тривалості періодах частіше немобільний, бо верстати, обладнання, приміщення використовуються для виробництва конкретного виду товарів й послуг, й в короткому за годиною періоді важко переналагодити їхнього на виробництво іншої продукції. Стосовно землі, то ми не зважаючи зважується на власну повну немобільність у фізичному смислі, вона володіє високою мобільністю в економічному плані: одну й ту ж ділянку землі можна використовувати под годину одного сезону для зрощування картоплі, але в наступний рік — капусти тощо. Її можна продати под будівництво. Алі, якщо на ділянці уже щось збудовано, то вон уже менш мобільна. Ос-кільки ділянки землі неможливо фізично перемістити, то це відіграє певну роль ціні землі, коли іде мова про її містознаходження. Особливістю роботи є тієї факт, що її пропозиція практично завжди пов’язана із необхідністю фізичної присутності власника цого ресурсу — робітника на місті використання своїх виробничих функцій. Для землі й капіталу це не є необхідним — власник землі й капіталу може знаходитися далеко від самого чинника виробництва, але й отримувати дохід від його використання іншими. Цому на мобільність трудових ресурсів в значний мірі впливають неекономічні фактори — вид роботи, престижність професій, колектив співробітників, віддаленість від місця проживання тощо. Алі, неодмінно, заробітна платня (ціна ресурсу) має також велике значення для переміщення кадрів. Стримуючим чинником до розширення пропозицій спеціалістів будь-якої професії є такі заподій: відсутність здібностей до професії люди, необхідність вивчення та інші. Наприклад, кваліфікованому інженеру 45-ти років важко перевчитися на бухгалтера й зовсім неможливо у цьому віці статі професійним спортсменом.

3.2 Взаємозмінюваність виробничих факторів.

теорія факторів виробництва в певний мірі на використання математичного, модельного апарата, який є факторні моделі у вигляді математичної залежності, Яка пов’язує величину отримуємого результату виробництва з значенням виробничих факторів, котрі зумовили цей результат. Найбільш поширеним виглядом таких факторних моделей стали виробничі функції. Типовим виглядом такої функції є залежність, формула, Яка зв’язує максимальний випуск продукції (об'єм виробництва) Q з чинниками, від які залежить цей випуск.

Q=Q (L, K, M, T…) (3.2.1).

де L, K, M, T — фактори виробництва: праця, капітал, матеріали, технічний рівень. Обчислення виробничої функції фірми — пошук оптимального варіанту із інших, котрі передбачають різноманітні сполучення факторів, котрі дають один й тієї самий максимально можливий об'єм випуску продукції. У умовах зростаючих грошових витрат фірми, тобто витрат на придбання факторів виробництва, обчислення виробничої функції зосереджено на пошуках такого варіанту, який забезпечив бі максимізацію прибутку при найменших витратах. Умовою рівноваги фірми виступає рівність граничних витрат й межового доходу:

MC=MR (3.2.2).

Мінімальні витрати визначаються на стадії обчислень виробничої функції методом заміщення, витискування дорогих чи тихий, що зросли в ціні факторів виробництва альтернативними, более дешевими. Заміщення здійснюється за допомогою порівняльного економічного аналізу заємозамінюємих та взаємодоповнюємих факторів виробництва й їхнього ринкових цін. Задовільним якщо такий варіант, в якому комбінація факторів виробництва й завдань об'єм випуску продукції відповідають критерію найменших витрат виробництва. Методика подібного пошуку грунтується не так на співвідношенні ринкових цін факторів виробництва, а і цін межового продукту, отриманого від використання шкірного даного ресурсу. Критерій ефективності досягається при рівності ціни шкірного ресурсу й ціни межового продукту, виробленого за його допомогою. Витрати виробництва на випуск певного об'єму продукції будуть мінімальними, якщо граничний продукт й витрати на його випуск однакові. Правило найменших витрат має вигляд:

МРа=МРв (3.2.3).

Ра Рв.

де МРа — граничний продукт чинника А.

МРв — граничний продукт чинника В.

Ра — ціна чинника А.

Рм — ціна чинника У Вочевидь, що якщо МРа/Ра >МРв/Рв, доцільно зменшити на чинник виробництва, т. його граничний продукт вище. Таким чином може бути досягнена мінімізація витрат на даний об'єм випуску продукції. як відобразиться подібний перелив витрат на ринках факторів виробництва? Попит та високі ціни на фактори виробництва спонукають до здійснення заміщення. На ринках факторів виробництва відбувається своєрідний перелив попиту від дорогих до более дешевих по ціні факторів виробництва. Ізокванта — це крива, на якій розташовані усі сполучення факторів виробництва, котрі використовуються у виробництві й забезпечують однаковий об'єм. Кривіна ізокванти характеризує можливість взаємної заміни факторів виробництва при збереженні однієї й тієї ж кількості виробляємої продукції. Виробнича функція з завданими постійними пропорціями факторів виробництва є виключенням. Постійні пропорції значать, що для збільшення об'єму виробляємої продукції потребується пропорційне збільшення витрат факторів виробництва (додаток Б).

3.2.1 Гранична норма технічної заміни та кривіна ізоквант.

Аналіз ізоквант можна використовувати для визначення можливості заміщення одного чинника іншим в процесі їхні використання. Кутовий коефіцієнт кожної ізокванти вказує, яким чином відбувається заміщення при збереженні постійного об'єму виробництва. Абсолютне значення кутового коефіцієнту називається граничною нормою технічної заміни (MRTS). Вона завжди є позитивною величиною. У математичній формі це:

MRTS= - (До / (L (3.2.1.1).

(До й (L — зміни величин використовуємих капіталу та роботи (Додаток У) Ізоквантні криві мають вогнуту форму, бо MRTS скорочується в міру руху вниз вздовж ізокванти. Зменшення MRTS каже про ті, що ефективність використання будь-якого чинника виробництва обмежена. По мірі заміщення у виробничому процесі капіталу великою кількістю роботи, продуктивність роботи знижується. Аналогічно, коли праця заміщується великою кількістю капіталу, його віддача знижується. Виробництву потребується збалансоване сполучення обох факторів виробництва. як й передбачалось, MRTS тісно пов’язана з граничними продуктами роботи й капіталу (МРL й МРK). Щоб показати це, уявимо, що при деякому збільшенні витрат роботи й зменшенні використовуємої кількості капіталу об'єм випуску продукції остається постійним. Приріст випуску продукції в наслідок підвищення витрат роботи прирівнюється величині додаткового випуску продукції, котра доводитися на додаткову одиницю роботи (граничний продукт роботи), помножений на кількість додаткових одиниць роботи: обєм додаткового випуску в наслідок підвищення витрат роботи = (МРL) * ((L). Аналогічно: зниження випуску в наслідок скорочення капіталу прирівнюється зниженню обєма випуску в наслідок скорочення капіталю на 1 одиницю (граничний продукт капіталу), помноженому на число скорочених одиниць капіталу. Зменшення випуску в наслідок скорочення капіталу = (МРк) * ((До). Якщо об'єм випуску продукції зберегається постійним для всієї ізокванти, зміну обєму випуску продукції дорівнює нулю. Таким чином: (МРL) * ((L) + (МРк) * ((До) = 0 змінюючи умови, отримаємо: (МРL) / (МРк) = -((К/(L) = MRTS це рівняння каже про ті, що для окремої ізокванти безперервне заміщення капіталу працею у виробничому процесі призводить до зростання межового продукту капіталу й зменшення межового продукту роботи. Загальним наслідком обох змін є тенденція до зниження граничної норми технічної заміни й вирівнюванню ізокванти. Причина цого зниження й до того, що фактори доповнюють один одного. Взаємодоповнюваність факторів виробництва — одна із основних попередниць теорії виробництва. Кожний чинник може робити ті, що не може, чи може гірше робити інший чинник. У основному у виробництві праця й капітал не абсолютно взаємозамінювані. Кожна знову скорочена година роботи потребує понад часів роботи машин для заміщення звільнених працівників. Кривіна ізоквант відображає труднощі, котрі виникають при заміні одного чинника іншим у межах даного об'єму виробництва. Вони різні для різних галузей. Наприклад, на фабриці по виробництву стільців відносно легко замінити роботу машин ручною працею, що практично неможливо в хімічній промисловості.

3.2.2 Дія зміни граничних продуктів факторів виробництва на граничну норму їхнього технічної заміни.

як уже визначалось, гранична норма технічної заміни роботи капіталом залежить від граничних продуктів роботи та капіталу. Припустимо, що витрати роботи скорочуються на деяку малу величину — (L часів роботи, тоді як витрати капіталу збільшаться на (До часів відповідно ізокванті (додаток Р). Збитки виробництва від скорочення витрат роботи складі величину, дорівнюючу добутку (L на граничний продукт роботи. (Граничний продукт роботи дорівнює (Q/(L. Якщо його помножити на (L, то (L ((Q/(L)= (Q. Таким чином зміну одного чинника, який використовувався у виробництві, помножена на його граничний продукт в наслідок дасть зміну об'єму випуску). Цьому скороченню виробництва якщо відповідати перехід на ізокванту, розташовану нижче. Щоб залишитися на попередній ізокванті, скорочення використаної роботи винне бути компенсовано додатковим годиною роботи машин, дозволяючи повернутися в пункт на початковій ізокванті. Приріст виробництва визначається як (До, помножені на граничний продукт капіталу. Виходячи із того, що приріст виробництва дорівнює зниженню виробництва, то: -(L (МРL) = (До (МРк) MRTSLK, котра дорівнює негативному нахилу ізокванти, м.б. виражена таким чином:

[pic] (3.2.2.1).

Якщо збільшується використання капіталу, то граничний продукт капіталу зменшується — це зменшує чисельник даного рівня. Якщо зменшується кількість використованої роботи й заміщується капіталом, то граничний продукт роботи збільшується — це збільшує знаменник даного рівняння.

3.2.3 Заміщення роботи капіталом у підприємництві.

Механізація процес виробництва — показник індустріалізації економіки. Ізокванти можна використовувати при аналізі умів переходу до технічно более обладнаного процесу виробництва по завданій технології. Колі підприємництво спрямоване на капіталомісткий процес виробництва, замінюючий працю, це відображається на граничній продуктивності обох факторів. При завданій технології використання капіталомісткого процесу виробництва для забезпечення даного обєму випуску відобразиться в переміщенні угору по ізокванті (додаток Д). Ізокванта показує можливі комбінації факторів виробництва, котрі можуть бути використані у виробництві автомобілів. Припустимо, що даний метод виробництва включає використання 1000 часів роботи й 500 часів роботи машин однієї автомобіля. Ставлення роботи до капіталу становить 2:1. Колі фірма переходити до використання более капіталомісткого виробничого процесу (пункт М2) встановлюючи дорозі обладнання, на виробництво одного автомобіля знадобиться ще менше витрат живої роботи. У пункті М2 для виробництва автомобіля знадобиться менше 500 часів роботи й 1000 часів роботи машин. Ставлення роботи до капіталу тепер становить 1:2. Колі фірма переміщується угору по своїй ізокванті гранична норма заміни роботи капіталом збільшується в наслідок механізації виробничого процесу. Це означає, що граничний продукт роботи збільшується, а граничний продукт капіталу зменшується. Остання умова обмежує потенційні користі від подальшої модернізації процесу виробництва при даній технології. Заміщення роботи капіталом також збільшує граничний продукт роботи. Колі фірма скорочує використання роботи, вона згодна платити понад за кожну годину роботи, бо втрата однієї години роботи обертається ще більшею втратою виробництва. Це утворює тиск в бік підвищення заробітної плати й доходів зайнятих працівників. Колі працівники використовують понад обладнання, їхнього продуктивність збільшується завдяки існуючій взаємодоповнюваності роботи та капіталу. Навіть коли заміщення роботи капіталом скорочує для фірми попит на працю, збільшується реальна вартість години роботи, що сприяє підвищенню заробітної платні, якої фірми згодні платити.

3.2.4 як зміни в технології впливають на ізокванти.

Нововведення в технологіях роблять фактори виробництва более продуктивними. Поліпшена технологія викликає зміни ізоквант відповідно різним рівням випуску. Поліпшення технології може відбуватися, коли старе обладнання й організація виробництва заміщуються новими, втілюючими передову технологію. Однак, нова технологія може бути втілена й в працівниках, котрі засвоїли нові методи й технічні знання, отримавши додаткову освіту, чи придбали знання й досвід на роботі. Аналогічно, поліпшені методи керування, відображаючи наслідки нових досліджень за процесом виробництва, може також бути новиною в технології, що дозволяє виробляти даний обєм продукції із меншими витратами при будь-якому їхні співвідношенні. Поліпшення підготовки й знань робітників одночасно із новим обладнанням й організацією виробництва суттєво зменшують фізичний обєм ресурсів, котрі потрібні для виробництва будь-якого даного обєму продукції у певний період години. Не можна плутати вплив поліпшення технології з зміною технічної обладнаністі виробництва передбачає заміну одного чинника на інші в наслідок зміни економічних умів. Поліпшення ж технології дозволяє при чиякому даному технологічному процесі, який складається певним співвідношенням роботи й капіталу, виробляти даний обєм продукції при менших витратах обох факторів. Поліпшення технології сприяє збільшенню середнього продукту роботи. Наприклад, використавши нову технологію, фірма витрачає К1 машинного години у виробництві. При старій технології L1 часів роботи знадобилося для 100 одиниць продукту при використанні К1 машинного години (додаток Є). При новій технології тих ж 100 одиниць продукту можна виробити за допомогою L1 < L1 одиниць роботи при використанні К1 машинного години. Якщо L1=100 й L1=50, то нова технологія збільшує середній продукт роботи слідуючим чином: 100 одиниць продукту /100 часів роботи = 1 одиницю продукту на 1 годину роботи 100 одиниць продукту / 50 часів роботи = 2 одиниці продукту на 1 годину роботи. При даних цінах на фактори виробництва поліпшення технологій сприяє зниженню витрат на будь-який даний об'єм продукції шляхом скорочення кількості факторів виробництва, котрі використовуються при виробництві цого об'єму продукції. Поліпшення технології, при інших рівних умовах, сприяє скороченню витрат на одиницю товарів, що на свій чергу призводить до зниження цін ними для споживача. Зміни технологій також відображаються на пропозиції нових товарів. Наприклад, поліпшення технологій за останні 25 років зробило можливим виробництво комп’ютерів, відео тощо.

4 інші можливі фактори виробництва.

У простішому уявленні сукупність факторів виробництва сводять до трьох основних: «землі», «роботи» та «капіталу». Четвертим чинником виробництва ряд авторів книжок з економіці називають «підприємництво». Алі й розширення кількості факторів виробництва із трьох до чотирьох не вичерпує їхні можливий перелік. Сам чинник «підприємництво» не так на відміну від роботи й капіталу загально принятими кількісними вимірювачами. Він розглядається як «здатність до підприємництва». Ця рису людини дістає своє матеріальне втілення у кінцевих результатах виробництва — у доході, який отримує підприємиць. Роль здатності до підприємництва надзвичайно важлива. Для того, щоб якась справа (бізнес) був започаткована, хтось має виявити ініціативу, відшукати незадоволену потребу, придбати засоби виробництва, найняти людей. Щоб розпочате виробництво продовжувало діяти й розвивалось, його необхідно щоденно організовувати. Щоб справа процвітала, хтось має ризикувати: знаходити джерела фінансування, вчасно скорочувати чи розгортати виробництво, приймати інші рішення. Всі ці здібності і охоплюються поняттям «підприємництво». Ще один значний чинник виробництва — научно-технічний рівень виробництва. За своєю економічною суттєвістю научно-технічний рівень виражає ступінь технічної та технологічної досконалості виробництва. Високий науковотехнічній рівень виробництва призводить до підвищення віддачі трудового чинника й капіталу, тобто проявляється через інші фактори. Одночасно науковотехнічний рівень виробництва представляє й самостійно діючий чинник. Сприяння збільшенню технічного рівня й якості виробляємої продукції, тхнікотехнологічний процес дозволяє збільшити попит на неї, а це призводить до зростання цін й обєма продаж, вартості продукту виробництва, який реалізовується. Отже научний, технічний, технологічний прогрес, підвищуючи технологічний рівень виробництва, утворює ще один значний чинник виробництва. Сучасне виробництво перейшло лише нову інформаційну еру. Тому інформацію можна визначити як окремий чинник виробництва.

висновок.

Зробивши аналіз взаємодії попиту та пропозиції на ринках факторів виробництва, можна зробити висновок, що тут діють такі ж закони попиту й пропозиції, як й на ринку кінцевих продуктів й послуг. Алі є одна суттєва відмінність. Попит на фактори виробництва із боці бізнесу має принципово іншу структуру, ніж попит домашніх господарств на товари та послуги, котрі пропонує бізнес. Головним мотивом виробничої діяльності фірми є отримання прибутку й від того, наскільки фактори виробництва сприяють отриманню прибутку залежить попит ними. Якщо очикуваний приріст випуску знаходиться в межах суми витрат фірми, тобто віддача на грошову одиницю одного чинника, перебільшує віддачу інших факторів, то фірма збільшує витрати на даний чинник й знижує на інші фактори. У цьому смислі фактори для фірми взаємозамінювини: грошова одиниця, Яка залучена у виробництво, винна давати однакову віддачу, куди б вон не був спрямована. Це визначає оптимальну поведінку фірми, котра максимізує прибуток на ринку факторів виробництва в практичних умовах.

Список використаної літератури.

1. Гальперін, Ігнатьєв, Моргунов «Мікроеконміка"-М, 1995 2. Грєпенніков, Леусскій, Тарасевіч «Мікроекономіка"-М, 1994 3. Долан Д., Ліндсей Д. «Мікроекономіка"/Під ред Б. Лесовіка.С-П, 1994.448с 4. Львів Ю.О. «Основи й організація бізнеса"-С-П.1995;378с 5. Мікроекономіка.Практікум/Під ред Ю. Огібіна -С-П.1994;432с.

Додаток А.

Додаток Б.

Додаток В.

Додаток Г.

Додаток Д.

Додаток Е.